Її незламність — сімейна риса. Діана народилася у військовому містечку Десна на Чернігівщині і більшу частину життя провела тут. Її мама і тато зараз боронять країну. До речі, саме батько став причиною того, що донька обрала фах фармацевта, — він просто не пустив її на юридичний.
Відповідь на запитання: «Ким бути?» підказало захоплення хімією. І Діана разом з бабусею вирушила до Харкова подавати документи у фаховий коледж Національного фармацевтичного університету (НФаУ). Закінчила його і вступила в НФаУ. Захищала диплом і проходила інтернатуру під час війни, працюючи в «Аптеці оптових цін» в Десні, яку відкрила у листопаді 2021 р.
Жодної паніки — людям потрібні ліки!
24 лютого 2022 р. зателефонував куратор і попросив вийти на роботу. Над Десною гучно гули російські літаки, але Діана зібралася, подзвонила колезі і вони прийшли в аптеку.
«Всі вже все знали. У нас же військове містечко, тому початок повномасштабного вторгнення був лише питанням часу. Ми всі бачили підготовку до війни та й самі готувалися. Мамі зателефонували вранці і повідомили про тривогу. «Це не учбова тривога», — сказала вона тоді і попросила мене бути обережною.
В аптеці чекало багато людей. Кожен розповідав власну історію, як дізнався про початок війни. А потім запитував, коли чув гул пролітаючого винищувача: «Це авіаналіт?». Я заспокоювала, навіть посміхалася, хоча насправді було не до сміху. Але ми не мали права розслаблятися — людям були потрібні ліки і підтримка. А яка підтримка з рюмсаючого фармацевта?
Відпрацювали 2 год, і тут в моєї напарниці сталася панічна атака. Я намагалася її привести до тями, дала заспокійливе, але навколишні події були значно переконливішими. Оголосили термінову евакуацію. Довелося зачинити аптеку».
Діана прибігла додому, зібрала необхідні речі й разом з 4-річною донькою, молодшою сестрою та мамою поїхали в м. Остер до бабусі.
Якщо підірвуть міст, ви додому не дістанетеся
Жодна з 5 аптек Десни не працювала. Попри оголошену евакуацію, в містечку залишалося чимало людей. Вони телефонували Діані і просили ліки. Але транспорт не ходив, навіть попуток не було. 1 березня завідувачка зв’язалася з територіальною обороною (ТРО) і попросила, щоб її привозили в аптеку і потім доставляли додому.
«Чоловіки досить поважного віку щоранку мене забирали з дому і везли, попри небезпеку, в Десну. Пригадую, як проїжджаємо через міст і один з них каже, що його можуть підірвати будь-якої миті. «Тоді ви додому не зможете дістатися — ви це розумієте?» — Я розуміла, але моє рішення було непохитним».
В аптеці Діані допомагала санітарка: подавала ліки, опитувала людей в черзі, щоб підготувати потрібне. Так вдавалося не витрачати зайвий час на біганину між вітринами. Намагалися обслужити якомога більше людей, адже невідомо було, до котрої години аптека працюватиме. Тоді режим її роботи залежав від хлопців з ТРО, тобто від того, коли вони приїдуть забирати завідувачку додому.
Якщо починався обстріл, жінки бігли ховатися в яму, викопану неподалік. Зараз з неї зробили щось подібне до укриття, але тоді не було з чого обирати.
До 1 квітня Діана працювала сама, потім почали повертатися колеги, і зараз колектив аптеки працює у повному складі.
Аптека з порожніми вітринами
У середині лютого, за кілька днів до війни, Діана повернулася з сесії і замовила дуже багато товару. «Він став справжнім спасінням для односельців. Було все і багато! Заспокійливі, антигіпертензивні, антибіотики, навіть інсуліни, адже наша аптека працює за програмою «Доступні ліки».
Я дуже вдячна керівництву Аптечної мережі 9-1-1 за те, що в той складний час вони прийняли рішення передати необхідні лікарські засоби на суму 90 тис. грн місцевій громаді. І інсуліни також! Їх потім роздавали жителям, в яких не було можливості придбати ліки — стареньким, інвалідам, пацієнтам з хронічними захворюваннями, лежачим. Також препарати передавали військовим на блок-пости».
З навколишніх сіл люди боялися їхати навіть за ліками. Тому Діана збирала замовлення на потрібні препарати в односельців, які вимушено проживали в Острі, і привозила їм прямо додому.
Коли аптека спорожніла, завідувачка налагодила зв’язки з волонтерами і відправляла людей до них. Постачальники не поспішали везти товар, бо небезпека залишалася. До 25 червня в містечку зафіксовано понад 20 прильотів!
«25 квітня нам вперше за 2 міс привезли товар. Ми раділи так, як діти радіють новорічним подарункам! Немає страшнішого випробування, ніж дивитися в очі хворому і відмовляти йому в життєво необхідних ліках».
Попри все пережите, Діана зрозуміла, що фах обрала правильно. «Моя аптека — мій фронт. І я дуже вдячна фармації, що вона дає мені можливість бути корисною для людей. Ми незамінні, особливо в умовах війни».
Коментарі
Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим