Фармація — любов моя! До 70-річчя Олега Івановича Клімова

Народився Олег Іванович 29 липня 1953 р. в мальовничому м. Ужгород у сім’ї української інтелігенції — мама Галина Павлівна Клімова, вчителька української мови в початкових класах, батько Іван Купріянович Клімов — організатор м’ясо-молочної промисловості.

«Перша школа, перший клас — в с. Нижні Ворота в оточенні Карпатських гір та потічків з квітучими полонинами. Далі переїзд до м. Берегове, в колиску багатонаціональної закарпатської сім’ї, де одним віночком перепліталися угорська, румунська, російська, словацька, чеська та українська мови. Існуюча в ті часи атмосфера добросусідських відносин між людьми різних національностей та взаємна повага один до одного, шанобливе ставлення в суспільстві до професії лікаря, аптекаря, учителя стали основними критеріями вибору майбутньої моєї професії, що в подальшому визначили долю мого свідомого життя. З моєї пам’яті — весь час мріяв стати одночасно хірургом та аптекарем. Цей стан душі в мене був до часу, коли довелося визначатися — куди йти вчитися. Перевага була надана фармацевтичному напрямку охорони здоров’я.

Навчання

Студентські 1970–1975 рр. пройшли в Харківському державному фармацевтичному інституті (ХДФІ). Порівнюючи студентство тих часів та сьогодення, дійшов висновку — це полярні поняття, які порівнювати неможливо з цілого ряду фактів, зокрема, основний мотиваційний чинник для молоді тих часів — це отримання знань!

Поняття вартості вступу, іспиту та здачі заліків було відсутнє як у свідомості тих, хто ці знан­ня надавав, так і тих, хто їх прийшов отримувати. Але це мій особистий погляд з цього питання.

Атмосфера, що панувала в ХДФІ в ті часи, — це атмосфера храму Фармації, храму Науки, духом яких були пронизані стіни навчальних аудиторій та лабораторії на вул. Пушкінській та Мельникова м. Харків. Як зараз пам’ятаю, з появою викладача в аудиторії наставала тиша та починав лунати лагідний голос професорів, що відкривав вікна до безмежного простору науки, за яким вбачався людський силует. Не приховую — доводилося дуже важко освою­вати певні предмети, в основі яких — вимоги наявності розуміння матеріалу, що, у свою чергу, унеможливлювали складання іспиту без знань. Незважаючи на це, знаходилося багато часу займатися спортом, брати участь в активному студентському житті — редколегіях, наукових товариствах, клубі веселих та кмітливих, танцювальному гуртку та багатьох інших заходах, що в ті часи проводилися в інституті.

Звичайно, протягом свого професійного життя я себе ловив на думці, що щось «пропустив» під час тієї чи іншої лекції, що щось «не дочитав та не довчив», але цього не повернути, доводилося довчати. Для мене як юнака ХДФІ став закладом, що привив мені любов до професії фармацевта, заклав зерна співчуття до страждання хворого та величезну відповідальність за його подальше здоров’я. Досі у мене перед очима образи викладачів, відчуття їх тепла та бажання передати свої знання молоді — майбутнім фармацевтам.

Становлення аптекаря

Нашому курсу «повезло»: як експеримент — було ліквідовано в 1970 р. військову кафедру, тому довелося починати свою службу з рядового бійця радянської армії (РА) в Групі радянських військ у Німеччині (ГРВН).

Той фундамент початкових знань, отриманих за навчання в ХДФІ, під час служби в ГРВН став як ніколи в нагоді, застосування та поглиблення яких довелося реалізувати на посаді начальника аптеки медико-санітарного батальйону (медсанбат).

Перший день служби почався з реанімаційного відділення медсанбату, де знаходилися пацієнти з численними опіками. Довгих 4 міс приготування стерильних внутрішньовенних ін’єкційних розчинів, приготування десятків кілограмів протиопікових мазей, знеболювальних порошків тощо принесли свої результати, у які небагато колег — військових медиків вірили — попри всі труднощі у виходжуванні бійців вони всі одужали. Звичайно, на їх тілах залишилися сліди жахливих опіків, але їх матері дочекалися синів. Цей випадок остаточно визначив моє ставлення до ролі фармацевта в системі охорони здоров’я.

Трудова діяльність

Після закінчення служби в лавах РА я працював в аптеці № 133 (м. Київ), збудував та працював в аптеці № 239 (м. Бориспіль). Робота в ній дала мені та наймолодшому колективу провізорів та фармацевтів у Київській обл. реалізувати свої знання у виготовленні ліків в аптечних умовах. Виготовляли стерильні лікарські форми у дві зміни та стали кращою аптекою області. Так, під час спалаху в Київській обл. вкрай небезпечного інфекційного захворювання — лептоспірозу, який забрав життя багатьох мешканців Київщини, завдяки налагодженим тісним професійним взаємовідносинам між колективом аптеки та лікарями Бориспільської центральної районної лікарні в районі не зафіксовано жодного летального випадку серед пацієнтів з цією небезпечною недугою.

1986 р. — рік мегатрагедії людства — аварія на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС).

За дорученням начальника Київського обласного аптечного управління Євгена Федоровича Пакриша я став одним із перших організаторів налагодження системи медикаментозного забезпечення Чорнобильської зони, мені присвоєний статус ліквідатора аварії на ЧАЕС ІІ категорії.

Робота на посаді генерального директора Центральної республіканської аптечної бази Головного аптечного управління (ГАПУ) МОЗ України дали мені змогу реалізувати свої знан­ня, вміння та бажання зробити вагомий внесок у розбудову медикаментозного забезпечення всіх республік СРСР.

З визнанням незалежності України Колегією МОЗ України мене було затверджено на посаду генерального директора науково-виробничого об’єднання «Укрфармація» (1992–1996 рр.). Ця посада в ті часи нічого спільного з посадами керівників ГАПУ за часів СРСР не мала. Що ми отримали в спадок від імперії зла, як про це тлумачить фармацевтична лексика, в «сухому залишку»?

• Практично зупинена фармацевтична промисловість у зв’язку з розривом фінансових та технологічних ланцюгів;
• пусті полиці в аптеках та на аптечних складах;
• жахлива дефектура лікарських засобів та предметів догляду за хворими;
• невдоволення лікарів та населення;
• повна відсутність коштів та неможливість придбання необхідного за валюту;
• стрімка непрогнозована інфляція;
• відсутність державної системи реєстрації та контролю якості лікарських засобів.

Це тільки короткий опис тих проблем, що, як снігова лавина, накрили Україну після загальноукраїнської ейфорії відчуття незалежності.

Як їх вирішувати, яку модель охорони здоров’я будувати, з кого брати приклад, як формувати команду однодумців, за якими принципами здійснювати їх підбір — це той виклик, що став перед МОЗ України, очільником якого тоді був академік Національної академії медичних наук України Юрій Прокопович Спіженко.

За надскладних умов МОЗ сформувало команду за принципом наявності професіо­налізму. У ті часи нікому на думку не спадало «залучати до роботи» в Міністерстві фахівців, які не мали медичної або фармацевтичної освіти та досвіду роботи в системі охорони здоров’я України.

Для мене особисто як громадянина, фахівця, з одного боку — це найтяжчі часи в житті, але з іншого — найщасливіші та успішні як для професіонала фармацевтичної справи. Це часи, коли на ухвалення важливих рішень не було ні часу, ні команди юристів або помічників, які тебе «вбережуть» від помилок. Було єдине завдання — якнайшвидше забезпечити лікарні та населення в першу чергу життєво необхідними, ефективними та якісними ліками та предметами догляду за хворими. Що започатковано великою командою МОЗ України тих часів, членом якої мав за честь бути:

• створення Державного комітету України з медичної та мікробіологічної промисловості;
• створення Фармакопейного та Фармакологічного центрів;
• створення Державної Фармакопеї України;
• створення державної системи контролю якості лікарських засобів;
• прийняття першого Закону України «Про лікарські засоби»;
• запровадження поставок ліків зарубіжного виробництва за системою консигнації;
• дозволено зайняття роздрібною торгівлею лікарськими засобами юридичним особам приватного права;
• залучення іноземних кредитів до забезпечення життєво необхідними лікарськими засобами лікувально-профілактичних закладів та населення;
• розбудову вітчизняної фармацевтичної промисловості, в тому числі вперше за історію існування української фармації — будівництво низки фармацевтичних заводів з виробництва інфузійних розчинів та виготовлення упаковки відповідно до вимог Належної виробничої практики (GMP).

Спроба реалізувати себе як приватного підприємця у фармації, вважаю, була успішною. Протягом 3 років з командою своїх зарубіжних партнерів розробили проєкт будівництва сучасного фармацевтичного заводу відповідно до вимог та стандартів Управління з конт­ролю за харчовими продуктами та лікарськими засобами США (Food and Drug Administration — FDA). На виробничих потужностях заводу планувалося виробляти тверді лікарські форми — таблетки, капсули, сипучі порошки та рідкі лікарські форми — сиропи та суспензії. Цей проєкт в Україні не вдалося реалізувати через шалений корупційний тиск політичних сил, що «панували» в той час. Але попри це, ми з командою однодумців реалізували його в Танзанії (м. Дар-ес-Саалам).

Як у багатьох людей, що вважають себе творчими особами, вірними принципам професії та оптимістами по суті, до яких відношу себе, бувають часи злетів та падінь.

Таке відчуття стану душі в мене залишилося на все життя, що в подальшому сформувало моє ставлення до побудови подальшої моделі служіння інтересам фармацевтичної справи.

Реалізація та подальша еволюція вище­вказаних напрямків стали міцним фундаментом для розвитку фармацевтичного сектору економіки країни. Українська фармацевтична промисловість є яскравим прикладом ефективного та професійного управління майном, інтегрована в сучасні світові стандарти якості виробництва — GMP, і стала надійним постачальником своєї продукції в більше ніж 80 країн світу.

Але, незважаючи на величезний прогрес, за ним криється величезний пласт проблем, від вирішення яких держава самоусунулася, переклавши це на плечі тих, хто цього потребує. Але у бізнесу виключно свій інтерес — максимальна маржинальність всіма доступними методами, таким чином, пацієнт залишився з проблемами сам на сам.

Споглядаючи на це, дійшов невтішного вис­новку, що розвиток суспільних відносин, який відбувається в нашій країні, подібний до броунівського руху, в якому немає місця для захисту інтересів громадян.

Сучасні світові стандарти побудовані за принципом солідарної відповідальності перед громадою як з боку держави, так і з боку бізнесу. Як свідчить передовий світовий досвід в галузі охорони здоров’я — це широке запровадження інститутів фахового самоврядування через створення громадських самоврядних професійних організацій.

Але реально професійна та фармацевтичного спрямування громадська організація з всеукраїнським статусом була відсутня. Час минав, процеси, спрямовані на знищення професії фармацевта, все більше давали про себе знати. Так, низка однодумців з освітнього середовища, представників вітчизняних фармвиробників, працівників аптек та небайдужих до стану справ бізнесменів поставили мені задачу підготувати стратегію створення першої професійної громадської організації в Україні.

Наприкінці грудня 2014 р. установчими зборами засновників було проголошено створення громадської організації «Всеукраїнська фармацевтична палата» (далі — ГО «ВФП») та обрано мене на посаду голови правління без права зайняття фармацевтичним бізнесом з метою уникнення конфлікту інтересів. В основі філософії закладено головні засади FIP — захист інтересів фармацевтичного працівника та пацієнта від надання неякісних фармацевтичних послуг. Єдиною умовою членства в громадській організації є наявність фармацевтичної освіти. Членство юридичних осіб неприпустиме.

Тут і почалося. Перша потужна презентація ідеології, задач та мети створення ГО «ВФП» відбулася на Міжнародному форумі «Аптеки світу–2015» в Одесі.

Не дивлячись на певний супротив з боку окремих учасників ринку, ГО «ВФП» спільно з колегами з FIP та за підтримки ТОВ «МОРІОН» протягом останніх років почали знайомити всіх учасників фармацевтичного ринку Украї­ни як на шпальтах «Щотижневика АПТЕКА», так й на платформі щорічних міжнародних заходів «Аптеки Світу» з виступами світових лідерів глобальної фармацевтичної спільноти з США, Фінляндії, Іспанії, Польщі, Румунії, Фармацевтичної групи Європейського Союзу (Pharmaceutical Group of the European Union — PGEU) щодо існування поруч з інтере­сами бізнесу інтересів та задач, які стоять перед системою охорони здоров’я, спрямованих на створення реальних умов доступу населення до медичних та фармацевтичних послуг.

«…А караван іде…»

2015 р. — 75-й Світовий конгрес фармацевтів та фармацевтичних наук (м. Дюссельдорф, Німеччина) — вперше з 1912 р., року заснування FIP, прозвучало «Member organization of International Pharmaceutical Federation — All Ukrainian Pharmaceutical Chamber». Члени Ради FIP зі 130 країн світу під бурхливі оплески вітали нас з цією визначною подією для фармацевтів України. Передати відчуття, що наповнили душу членів нашої делегації, неможливо — це зрозуміє кожен, хто досяг свого «особистого Евересту».

2016 р. — 76-й Світовий конгрес фармацевтів та фармацевтичних наук (м. Буенос-Айрес, Аргентина), мене включено в члени Ради FIP. Під час протокольної зустрічі з генеральним секретарем FIP Люком Безансоном (Luc Besançon) ухвалено рішення про офіційну допомогу ГО «ВФП» в частині розробки та запровадження національних стандартів Належної аптечної практики.

2017 р. — 77-й Світовий конгрес фармацевтів та фармацевтичних наук (м. Сеул, Південна Корея). За ініціативою ГО «ВФП» в рамках конгресу організовано виставку досягнень українських фармацевтів під національним брендом «Україна фармацевтична».

У 2019 р. спільно з МОЗ України, Об’єднанням організацій роботодавців медичної та мікробіологічної промисловості України, Посольством Республіки Корея в Україні організовано та проведено спільний Українсько-корейський медико-фармацевтичний форум за участю більше ніж 30 представників корейської фармацевтичної індустрії.

Того ж року у складі делегації FIP я брав участь у роботі Генеральної Асамблеї ВООЗ у Женеві.

Рух фармацевтичного самоврядування під прапором ГО «ВФП» за ці роки поширювався в Україні шляхом проведення низки науково-практичних конференцій, фахових дискусій, відкритих зустрічей у переважній більшості регіонів України за участю представників територіальних громад, освітян, власників аптечних закладів різних форм власності, фармацевтичних працівників та студентства. Роль фармацевтичного самоврядування, його рушійна сила в майбутніх реформах висвітлювалися більше ніж у 200 публікаціях ЗМІ та численних телевізійних програмах.

ГО «ВФП» спільно з Національним юридичним університетом імені Ярослава Мудрого, Полтавським юридичним інститутом Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого та під егідою Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), в рамках V Медико-правового форуму «Правове регулювання діяльності у сфері охорони здоров’я: корупційні виклики під час пандемії» виступив з доповіддю «Корупційна складова життєвого цик­лу ліків в Україні».

У складі робочої групи при Комітеті Верхов­ної Ради України з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування брав участь у розробці законопроєкту «Про самоврядування медичних професій», під час засідання якої за наполяганням ГО «ВФП» професію фармацевтичного працівника було включено до переліку медичних професій, на яку має поширюватися цей законопроєкт. З прийняттям цього закону в Україні має відбутися низка змін як у суспільному мисленні, так і в низці нормативно-правових актів. Наразі напрацьовуємо проєкт Закону України «Про фармацевтичну діяльність».

Прийняття Парламентом цих законів стане фундаментом для подальшої розбудови сучасної моделі фармації, що в першу чергу відповідатиме потребам суспільства. Фармацевтична справа стане визначальною для ведення бізнесу, мотиваційним критерієм для отримання диплома буде лише наявність знань, професія фармацевта отримає визначений законом статус професії публічної довіри. Допуском до професії займатимуться професійні громадські організації, європейський тренд «навчання протягом життя» стане життєвою потребою, а Належна аптечна практика — єдиним стандартом роботи аптеки як закладу охорони здоров’я, корупційні схеми залишаться на сторінках історичних часописів.

Думалося, гадалося, мріялося, але все зруйнувала війна…

За підтримки МОЗ України, Національної служби здоров’я України, Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, Міністерства оборони України 24 лютого 2022 р. було заплановано проведення Першого соціально-фармацевтичного форуму «Аптека — заклад охорони здоров’я, а не місце з продажу ліків» на базі Тернопільського національного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського.

Але о 4:00 ранку всі учасники форуму, що прибули до Тернополя з вечора 23 лютого, прокинулися від жахливої звістки — почався жорстокий та агресивний напад росії на мирних жителів України. Жахлива дорога повернення учасників форуму до своїх домівок під ракетними обстрілами в шалених корках величезного натовпу людей, що втікали, рятуючи життя своє та своїх родин.

Розпочалися страшні реалії воєнної дійсності. 24 лютого о 17:00 на свою електрон­ну адресу отримав за підписом Президента FIP Домініка Джордана (Dominique Jordan) та генерального секретаря FIP Катрін Дугган (Catherine Duggan) листа з підтримкою українського народу та пропозицією, що в першу чергу необхідно системі охорони здоров’я України. 25 лютого о 10:00 зателефонувала генеральний секретар Фармацевтичної групи Європейського Союзу (Pharmaceutical Group of the European Union — PGEU) Ілларія Пассарані (Ilaria Passarani), і перші її слова «Пане Олеже, чим ми можемо вам допомогти?».

А далі робота з МОЗ України щодо підготовки переліку найнеобхідніших ліків. Членами PGEU зібрано згідно з наданим переліком МОЗ ліків на суму понад 150 тис. євро та різними гуманітарними потоками передано в Украї­ну. Спільно з колегами з PGEU проведено у форматі ZOOM низку нарад щодо розробки доступних інформаційних матеріалів для біженців з України, алгоритму отримання медичної та медикаментозної терапії в країнах Євросоюзу, які надали прихисток нашим співвітчизникам.

З польськими колегами за підтримки Чернігівської міської військової адміністрації та ТОВ «Ліки України» за призначенням сімейного лікаря Іванівську об’єднану територіальну громаду (близько 7 тис. населення) Козелецького району було забезпечено всіма необхідними ліками, включаючи інсуліни.

Спільно з зарубіжними колегами та за підтримки МОЗ України, враховуючи відсутність на той час прозорої моделі формування доставки та розподілу до кінцевого отримувача гуманітарних вантажів та з метою унеможливлення наявності корупційної складової, відповідно до вимог європейського законодавства щодо діяльності благодійних організацій було ухвалено рішення про створення Благодійного фонду в Євросоюзі Charitble foundation «All-ukrainian pharmaceutical chamber-united European family» (м. Прага, Чеська Республіка), а мене обрано його президентом.

За час своєї діяльності фондом за погодженням з МОЗ України, органами місцевого самоврядування передано на безоплатній основі для потреб лікувально-профілактичних закладів охорони здоров’я та військових шпиталів ДУ «Клінічна лікарня Феофанія» найсучасніше медичне обладнання відомих міжнародних виробників на загальну суму близько 21 млн грн.

Також Благодійним фондом протягом 4 міс реалізовано проєкт, у рамках якого проведено оплату відпуску антибіотиків жителям похилого віку м. Чернігів та Чернігівської обл. за елект­ронними та паперовими рецептами лікарів.

З детальною інформацією про гуманітарну діяльність Благодійного фонду «Всеукраїнська фармацевтична палата — єдина європейська сім’я» можна ознайомитися на сайті www.aupcfoundation.eu українською, чеською та англійською мовами.

На сьогодні спільно з нашими іноземними партерами працюємо над формуванням бюджету фонду на 2024 р.

Ось таку модель фармацевта майбутньої європейської України я бачу як вихованець великої школи підготовки фармацевтичних кадрів — Національного фармацевтичного університету.

Слава Україні, вічна пам’ять Героям, які поклали своє життя за незалежність України!».

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!