Підвищена температура тіла: коли потрібно, як і чим збити?

Температура тіла — один із ключових життєво важливих показників людського організму. У здорової людини нормальним температурним діапазоном вважаються показники — 36,5–37,5 °C з фізіологічними добовими коливаннями у межах 0,5 °C. На показання впливає низка факторів: пора дня (найнижча температура тіла зазвичай визначається близько 4:00, а пік — приблизно о 18:00), фізична активність (показники температури тіла підвищуються на 1–1,5 °C, але зазвичай протягом 30 хв після припинення дії провокуючого чинника повертаються до норми), вік (наприклад у немовлят у нормі після купання температура тіла може сягати 38 °С, а у людей віком старше 65 років, навпаки, знижуватися до 36,0–36,3 °С), стан нервової системи (хвилювання провокують підвищення температури тіла), фаза менструального циклу у жінок (під час овуляції температура знижується на 0,5 °С), куріння (гарячий тютюновий дим перегріває легені, які втрачають здатність охолоджувати тіло, що порушує терморегуляцію). Окрім того, у частини людей незначне підвищення чи зниження температури тіла фіксується на постійній основі, що є нормою, їх індивідуальною особливістю (Del Bene V.E. et al., 1990; Osilla E.V. et al., 2023).

Теплоутворення в організмі відбувається внаслідок м’язової діяльності, засвоєння поживних речовин і всіх життєвих процесів, що забезпечують основний обмін, а підтримка температури тіла — за допомогою центру терморегуляції кори головного мозку — гіпоталамусу, та периферичних термоцентрів — шкіри та кровоносних судин. Порушення терморегуляції — підтримки фізіологічної внутрішньої температури тіла шляхом балансу між виділенням тепла та його втратою, може призвести до розвитку патологічних станів — занадто низьких (гіпотермія) або занадто високих (гіпертермія) температур.

Про гіпертермію

Підвищення температури тіла може виникати у відповідь на зовнішні чинники (перегрівання, прорізування зубів, психогенний вплив) або захворювання (інфекційні, серцево-судинні, алергічні, нервової системи, шлунково-кишкового тракту, ревматична патологія, кровотечі, бронхіальна астма, період вагітності, прийом деяких ліків, опіки, пухлинні захворювання тощо), яке провокують пірогени, що діють на гіпоталамус і вивільняють прозапальні простагландини. Причиною підвищеної температури тіла можуть бути хронічні захворювання. На фоні підвищеної температури тіла у хворого відбувається теплове виснаження, що характеризується надмірним потовиділенням, яке призводить до втрати води та електролітів і зменшення об’єму крові. Пацієнти «крайнього» віку (немовлята та особи похилого віку) мають вищий ризик розладів терморегуляції, особливо коли вони хворіють (Osilla E.V. et al., 2023). Більшість пацієнтів повністю одужують після періоду гіпертермії. Найбільш небезпечною ж визначається підвищена температура тіла, яка фіксується тривалий час та є фактором ризику розвитку низки ускладнень, які можуть призвести до поліорганної недостатності та навіть смерті (Walter E.J. et al., 2016).

Розрізняють наступні рівні підвищення температури тіла: низький: 37,3–38 °C (субфебрильна); середній: 38,1–39 °C (фебрильна); високий: 39,1–41 °C (піретична); власне гіпертермія: >41 °C; гіперпірексія >41,1 °C.

Небезпечною для життя вважається температура тіла >40,5 °C (Del Bene V.E. et al., 1990; Balli S. et al., 2023).

Окремо визначається злоякісна гіпертермія — це реакція, що виникає у відповідь на дію лікарських засобів (частіше тих, що застосовують при наркозі). У цьому випадку відбувається надмірне підвищення температури тіла, яке супроводжується гіперметаболізмом скелетних м’язів, що може призвести до смерті людини (Rosenberg H. et al., 2007).

Для чого треба міряти температуру тіла?

Ретельний і точний моніторинг температури тіла має велике значення для пацієнтів із дисфункцією терморегуляції. Знаючи її показники, можна контролювати перебіг захворювань, забезпечити належне лікування, запобігти виникненню серйозних ускладнень (Osilla E.V. et al., 2023). Тому пристрій для вимірювання температури тіла — термометр (може бути контактним (безртутним, електронним) чи безконтактним (інфрачервоним)), має бути в кожному домі. Варто зазначити, що як контактні, так і безконтактні методи вимірювання, суттєво не відрізняються у достовірності результатів, але для правильної інтерпретації показників варто брати до уваги місце вимірювання та тип використовуваного термометра (Dolibog P. et al., 2022).

Які є способи вимірювання температури тіла?

• Аксілярний метод — це вимірювання температури у пахвовій впадині. Американська академія педіатрії рекомендує його для скринінгу температури у новонароджених через його безпечність при застосуванні (Paediatr Child Health, 2000; Marui S. et al., 2017).
• При оральному вимірюванні термометр розташовують у роті за щокою чи під язиком. Але точність такого способу — низька, адже на результати мають вплив такі фактори, як температура навколишнього повітря, розташування зонда, вживання рідини тощо (Mazerolle S.M. et al., 2011).
• Ректальний скринінг передбачає вимірювання температури у прямій кишці. Проте виявлено, що ректальна температура змінюється повільніше порівняно із загальною температурою тіла, і ця методика не підходить до застосування у новонароджених дітей через ризик ректальних розривів (Paediatr Child Health, 2000).
• Вагінальне вимірювання застосовується у жінок для отримання показників базальної температури, щоб допомогти оптимізувати час статевого акту під час періоду фертильності (Steward K. et al., 2023).
• Безконтактний метод — це вимірювання інфрачервоного випромінювання з чола, скроні чи від барабанної перетинки, для якого не потрібен безпосередній контактний пристрій з тілом (Dolibog P. et al., 2022).

Підвищена температура тіла: добре чи погано?

Підвищення температури тіла пов’язане з порушенням терморегуляції, внаслідок якого в організмі накопичується надмірне тепло. Через гіпертермію людині стає фізично погано, вона відчуває такі симптоми, як дискомфорт, слабкість, можуть підвищуватися артеріальний тиск, прискорюватися пульс, частішати дихання. Поява симптомів гіпертермії — це хороший показник відповіді організму на різні чужорідні пошкоджувальні фактори. Їх біологічна доцільність полягає в активації компенсаторно-пристосувальних процесів, що посилюють імунну відповідь. Доведено, що при підвищеній температурі тіла уповільнюються реплікація і розмноження окремих видів патогенів (Марушко Ю. та ін., 2013). Але гіпертермія корисна лише до певної межі. У кожному окремому випадку слід зважати на індивідуальні особливості організму, адже немає загальноприйнятого гранично «корисного» значення підвищення температури тіла (Balli S. et al., 2023).

Коли і як слід збивати температуру тіла?

При гіпертермії важливо не просто знизити температуру тіла, а знати, як правильно повернути життєві показники до норми. Важливо не намагатися одразу досягти нормальних показників, а прагнути до поступового зниження температури тіла до 37–37,5 °С, щоб полегшити загальний стан.

Насамперед потрібно дати можливість організму втрачати надмірне тепло. Тому в першу чергу рекомендуються для зниження температури тіла не таблетки чи сиропи, а рясне пиття та прохолода (оптимальною в приміщенні є температура повітря 16–18 °С) (Комаровський Є., 2015).

Єдиних норм споживання рідини немає, але, орієнтуючись на загальні рекомендації Міністерства охорони здоров’я (МОЗ), здорова доросла людина повинна випивати за день об’єм, рівний близько 4% від загальної маси тіла (при масі тіла 70–75 кг — 2,8–3 л/день), а діти — залежно від віку (1–4 роки — 2–4 склянки; 4–8 років — 5 склянок; 9–13 років — 7–8 склянок; віком старше 14 років: 8–11 склянок). Під час хвороби на фоні гіпертермії об’єм рідини за відсутності протипоказань має бути збільшений. До того ж необхідно прагнути до того, щоб температура використовуваної для пиття рідини дорівнювала температурі тіла хворого ±5 °С (Комаровський Є., 2015).

З фізичних методів охолодження у разі відсутності ознак спазму периферичних судин (холодні кінцівки на тлі фебрильної температури тіла) рекомендовано обтирання водою кімнатної температури, обдування повітрям за допомогою вентилятора або іншого пристрою, обкладання грілками з льодом на відстані близько 10 см від голови пацієнта, провітрювання приміщення. Зокрема, виявлено, що протирання водою призводить до такого ж швидкого зниження температури тіла, що й прийом жарознижувального препарату, хоча така практика має короткотривалий ефект (Aluka T.M. et al., 2013).

Щодо жарознижувальних лікарських засобів, то їх застосування доцільне тільки у разі значного підвищення температури тіла (>38 °С). Прийом антипіретиків при нижчих температурах дорослими можливий лише при станах, що супроводжуються сильним болем, тяжкими захворюваннями серцево-судинної, нервової системи, похилим віком (65 років і старше) або ж за наявності у дитини в анамнезі судом.

Як показало дослідження, 25% опитаних батьків хибно дають дітям антипіретики при субфебрильній температурі тіла, а майже половина з респондентів застосовують неправильні дозування жарознижувальних препаратів (Crocetti M. et al., 2001). Це створює зайве навантаження на дитячий організм та може формувати помилкове враження щодо картини клінічного благополуччя, що спричиняє невчасну діагностику тяжких бактеріальних інфекцій (Марушко Є. та ін., 2013).

Коли без лікаря ніяк

Без консультації лікаря не обійтися у випадках, коли:

• підвищення температури тіла відмічають у дитини віком до 1 року;
• підвищення температури тіла >38 °С відмічають у дітей віком до 15 років або віком старше 15 років та дорослих, якщо ця температура тримається протягом 3–5 днів, або її показники перевищують 39 °С;
• температура 37–37,5 °С тримається більше 1 тиж у дітей віком до 15 років або >37,5 °С >2 тиж в осіб віком старше 15 років;
• підвищення температури тіла супроводжується розладами сечовиділення, свідомості, судомами, блюванням, діареєю, висипом на шкірі, сильним головним болем, болем в грудній клітці, животі або попереку, задишкою, порушенням ковтання, частим і тяжким диханням, кашлем, хрипами і свистом під час дихання, сильним тремтінням або ж наявні ознаки злоякісної гіпертермії (підвищення температури тіла більше 40 °С, «мармуровий» колір шкіри, холодні кінцівки).

Алгоритм дій фармацевта при скаргах на підвищення температури тіла

Характер фармакологічної допомоги при підвищеній температурі тіла залежатиме від віку особи, яка потребує допомоги, відомостей про час появи і тривалості нездужання та характеру вже наданої допомоги для полегшення стану. За відсутності загрозливих симптомів за наявності скарг на підвищену температуру тіла фармацевт може порекомендувати для її зниження анальгетики та антипіретики (<12 років — парацетамол, >12 років — можна також радити кислоту ацетилсаліцилову та метамізол натрію) та нестероїдні протизапальні препарати (<12 років — ібупрофен, >12 років — також можна кислоту мефенамінову). Тривалість самостійного прийому антипіретику не має перевищувати 3 діб. За відсутності терапевтичного ефекту слід звертатися за допомогою до лікаря.

У підсумку варто зауважити, що хоча підвищення температури тіла і вважається корисною пристосувальною реакцією організму, у багатьох випадках такий стан потребує медикаментозної корекції жарознижувальними препаратами (Марушко Ю. та ін., 2013). А раціональна термометрія та вчасно надана медична допомога при виявленні підвищеної температури тіла — запорука попередження низки небажаних ускладнень.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!