Про «непроханих гостей» у нашому тілі

В Європі гельмінтами заражений кожен 3-й мешканець, на кожного африканця приходиться близько 2 видів гельмінтів, в Азії та Латинській Америці — 1 вид. Таку невтішну статистику було озвучено під час науково-практичного вебінару на тему «Гельмінти та людина — небезпечний симбіоз?», проведеного громадською організацією (ГО) «Вінницька обласна асоціація фармацевтів «КУМ ДЕО» в межах проєкту «Професійна школа фармацевта». Про те, як гельмінти потрапляють у тіло людини, як захиститись від них та що робити, якщо підозрюєте у себе паразитів, розповіла під час заходу кандидат медичних наук, доцент кафедри клінічної фармації та клінічної фармакології Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, член ГО «Вінницька обласна асоціація фармацевтів «КУМ ДЕО» Лариса Вознюк.

Про «ворогів» усередині нас

Гельмінти поділяються на тих, що розвиваються за участю проміжних хазяїв (біогельмінти), та черви, що розвиваються в навколишньому середовищі без участі проміжних та додаткових носіїв (геогельмінти). Вони можуть паразитувати в будь-якому органі людського тіла, уражуючи будь-яку систему нашого організму: травний тракт (карликовий ціп’як, широкий лентець, бичачий ціп’як, аскарида, анкілостома, волосоголовець, гострики, шистосома, кишкова вугриця), печінка (клонорхіс, хінокок, токсикар), шкіра та підшкірна клітковина (дирофілярії, дракункульоза, онхоцеркоз), легені (ехінокок, свинячий ціп’як, аскарида, кишкова вугриця), очі (дирофілярії, токсокари), головний мозок (цистицерк, ехінокок, трихінела, шистосома), нирки і сечовий міхур (шистосома), тестикули (вухерера), кістки (ехінокок), м’язи (трихінела, цистицерк), серце (ехінокок, цистицерк, трихінела) тощо.

Гельмінтози — паразитарні хвороби людини, які викликаються гельмінтами. Потрапити до організму паразити можуть аліментарним (харчовим) шляхом через споживання термічно необроблених продуктів тваринного походження, які містять личинки гельмінтів; через проковтування яєць гельмінтів із забрудненими овочами чи фруктами, некип’яченою водою, через брудні руки або за допомогою механічних переносників (мух, тарганів) (фекально-оральний спосіб); перкутанно — через шкіру з ґрунту чи води; або ж при укусі кровосисними комахами (трансмісивний шлях передачі). Більшість гельмінтозів характеризується тривалим перебігом та широким діапазоном клінічних проявів — від безсимптомних до тяжких форм.

Потрапляючи в організм, гельмінти чинять механічну (пошкодження тканин органами фіксації, кишкова непрохідність, розрив кишки дорослими особинами чи мігруючими личинками) та токсичну дію (головний біль, нудота, блювання, діарея), викликають алергічні реакції (набряк, висип на шкірі), зумовлюють симптом «відняття їжі» (загальна слабкість, зменшення маси тіла, виснаження), пригнічують імунітет та навіть можуть стимулювати новоутворення (рак печінки, підшлункової залози, сечового міхура).

Потенційна симптоматика залежить від стадії розвитку гельмінтів (рисунок).

Рисунок. Стадії розвитку гельмінтів

Провідним патогенетичним фактором гострої стадії, яка може тривати 1–4 міс, є алергія (відбувається формування сенсибілізації до антигенів паразита, настає розвиток ранньої фази алергічного запалення — на низькі дози антигенів гельмінта виробляються антитіла, які не мають комплементозв’язувальної здатності — так звані імуноглобуліни Е (реагіни). Найбільш виражені алергічні реакції відмічають у випадку інвазії личинками неспецифічних для людини видів гельмінтів (наприклад токсокароз). Проявами гострої стадії є підвищення температури тіла (від кількох днів до кількох місяців), артралгія, міалгія, набряковий, легеневий, абдомінальний синдром, міокардити, гепатоспленомегалія, лімфоаденопатія тощо. Варто зазначити, що при тих гельмінтозах, збудники яких не мігрують в організмі хазяїна і не вступають в тісний контакт із його тканинами, клінічна картина гострої стадії менш виражена.
Підгостра стадія визначається поступовим дозріванням юного гельмінта, локалізованого в тропній тканині або органі. Вираженість гострих алергічних проявів поступово зменшується, нормалізується кількість лейкоцитів, значно знижується еозинофілія.
У хронічну стадію відбувається сенсибілізація продуктами обміну гельмінтів. Цей процес може тривати від кількох тижнів до багатьох років та характеризується розвитком астеновегетативного, диспептичного та больового синдрому, ураженням серцево-судинної системи та органів кровотворення.

Таким чином, при гельмінтозах немає специфічної симптоматики, тому паразитарне ураження можна лише запідозрити, враховуючи, де побувала людина, чим вона займається, де працює, чи контактує вона з тваринами тощо.

Принципи лікування гельмінтозів

Фармацевт за наявності скарг відвідувача аптеки, що можуть потенційно вказувати на паразитарне захворювання, в межах своїх повноважень повинен рекомендувати звернутися для точної діагностики та призначення раціональної терапії до лікаря. Діагностика захворювання проводиться на підставі низки отриманих лабораторних даних (мікроскопічний аналіз калу, серологічна діагностика, зішкріб з періанальних складок, загальний аналіз крові).

Лікування гельмінтозів призначається з огляду на стадію хвороби. Виділяють гостру і хронічну фази. Гостра стадія триває з моменту зараження і займає від 2–3 тиж до 2–4 міс. Хронічна фаза триває кілька років.

У гострій (міграційній) стадії лікарем призначаються протигельмінтні препарати, антигістамінні засоби та вітаміни, а після закінчення протипаразитарного курсу — сорбенти.
Лікування хронічного стану — поетапне, триваліше, із залученням ширшого діапазону лікарських засобів:
- перший етап, який триває 1 тиж, спрямований на усунення ендотоксикозу, створення несприятливих умов для життєдіяльності гельмінтів та підвищення захисних сил організму людини. Рекомендовані повноцінна білкова гіпоалергенна дієта, ентеросорбенти, полівітаміни, ферментні препарати, антигістамінні засоби, препарати заліза;
- на другому етапі проводиться протипаразитарне лікування з допомогою протигельмінтних засобів;
- третій етап — підвищення захисних сил організму людини та відновлення функції шлунково-кишкового тракту — основні цілі третього етапу лікування. Тому призначаються препарати з 1-го етапу та додаються лікарські засоби, які підвищують імунітет.

Лікарем можуть бути призначені наступні групи протигельмінтних препаратів:

похідні бензимідазолу (альбендазол, мебендазол, триклабендазол);
похідні імідазотиазолу (левамізол);
похідні тетрагідропірімідину (пірантел);
піперазини (діетилкарбамазин);
саліциланіди (ніклозамід);
піразинізохіноліни (празиквантел) тощо.

Профілактика — запорука здоров’я

На постійній основі серед населення має проводитися санітарно-просвітницька робота та медико-санітарні заходи, спрямовані на попередження поширення паразитарних інвазій (масове обстеження населення, виявлення інвазованих, їх дегельмінтизація, організація централізованого водозабезпечення, контроль за забоєм худоби, ветеринарна експертиза на м’ясокомбінатах і ринках, дотримання технології приготування рибних і м’ясних продуктів, дотримання санітарно-гігієнічного режиму в місцях проживання тощо).

Варто пам’ятати, що, окрім наведених загальних профілактичних заходів, свідомим щодо свого здоров’я має залишатися й населення. Такі прості правила, як миття рук після приходу з вулиці та контакту з домашніми тваринами, достатня термічна обробка, використання води з перевірених джерел, ретельне миття овочів, фруктів, ягід та зелені, запобігання появі мух та інших комах в приміщеннях, є основою попередження інвазії гельмінтів.

Пресслужба «Щотижневика АПТЕКА»

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!