Медичні «загадки» в практиці фармацевта та лікаря

Медицина — галузь, яка постійно розвивається й оновлюється на основі нових досліджень, технологій та клінічного досвіду. Незважаючи на значний прогрес, медицина не є ідеальною або абсолютно точною наукою та продовжує містити значну кількість цікавих, а іноді й нерозгаданих фактів. Про низку медичних «загадок», з якими можуть зіткнутися фармацевти та лікарі на практиці, розповіли під час практичного вебінару, проведеного громадською організацією (ГО) «Вінницька обласна асоціація фармацевтів «КУМ ДЕО» в межах проєкту «Професійна школа фармацевта», кандидат медичних наук, доцент кафедри клінічної фармації та клінічної фармакології Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, член ГО «Вінницька обласна асоціація фармацевтів «КУМ ДЕО» Лариса Вознюк та лікар-ендокринолог комунального неприбуткового підприємства «Вінницький обласний клінічний високоспеціалізований ендокринологічний центр Вінницької обласної ради», завідувач Тренінгового центру Роман Поляк.

Що нам відомо про ендокринну систему?

Ендокринна система є сукупністю органів, частин органів та окремих клітин, які секретують у кров і лімфу гормони, тим самим регулюючи майже всі важливі функції тіла: від росту та розвитку до репродуктивних процесів. Проте гормональний дисбаланс може призвести до розвитку низки захворювань, які складають один з найважливіших розділів сучасної клінічної медицини як за поширеністю, впливом на якість та тривалість життя хворого, економічними видатками, так і за високою коморбідністю з іншими патологічними станами, що суттєво обтяжує їх перебіг.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), порушення ендокринної системи є досить поширеними у світі. Зокрема, відомо, що від 5 до 10% дорослого населення страждають на цукровий діабет, від 10 до 50% — мають патологію щитоподібної залози, від 5 до 30% страждають ожирінням. Так, в Україні, за останніми даними, як відмітила доповідачка під час вебінару, кількість нововиявлених ендокринних захворювань в економічно розвинених країнах становила 52% серед жінок і 17% серед чоловіків, а в Україні за останні 5 років кількість випадків хвороб щитоподібної залози збільшилася в 5 разів.

Загадкові «маски» в ендокринології

Оскільки щитоподібна залоза регулює різноманітні процеси в нашому організмі та бере участь у регуляції низки метаболічних процесів, то, на жаль, кожна людина з великою вірогідністю ризикує протягом свого життя стикнутися з проявами дисфункції синтезу гормонів цієї залози.

Одним з перших «цікавих» за своїми проявами захворювань є гіпертиреоз, який розвивається на тлі підвищення секреції гормонів щитоподібної залози, що перевищує актуальну потребу організму і призводить до розвитку характерного клінічного симптомокомплексу. Ця хвороба здебільшого розвивається протягом кількох місяців, хоча може виникати раптово або розвиватися впродовж років.

При гіпертиреозі спостерігається підвищене потовиділення, втрата маси тіла (попри хороший апетит), слабкість, непереносимість тепла і гіперемія шкіри, гіперпігментація, тонке й ламке волосся та нігті, порушення з боку нервової системи (занепокоєння, дратівливість, психомоторне збудження, труднощі із зосередженням уваги, безсоння, тремор рук), задишка, нестабільність артеріального тиску, підвищена частота серцевих скорочень, прискорене серцебиття, аритмії, нервозність, тремор кінцівок, м’язова слабкість, порушення з боку травної системи (діарея, можливе збільшення розміру печінки, жовтяниця), розлади репродуктивної системи (зниження лібідо, порушення менструального циклу, еректильна дисфункція, гінекомастія), виражені очні симптоми (вирячкуватість, біль в очних яблуках, сльозотеча, диплопія, набряк повік, гіперемія кон’юнктиви) тощо.

Поширеними причинами гіпертиреозу є хвороба Грейвса (Базедова хвороба), гіперактивний (токсичний) багатовузловий зоб, гіперактивна аденома або ж передозування левотироксином натрію чи йодовмісними речовинами. Попри те що повністю вилікувати гіпертиреоз неможливо, його можна успішно контролювати за допомогою антитиреоїдної терапії.

На противагу попередній патології, гіпотиреоз — хвороба, яка розвивається, коли щитоподібна залоза виробляє занадто малу кількість гормонів, порівнюючи з потребами організму в них. До найпоширеніших причин гіпотиреозу належать хвороба Хашимото (хронічний аутоімунний (лімфоцитарний) тиреоїдит), стан після хірургічного видалення щитоподібної залози або лікування радіоактивним йодом. Визначальними симптомами гіпотиреозу є пастозність обличчя, випадіння брів, блідість та сухість шкіри, зниження слуху, поява зоба, задишка, збільшена маса тіла, закрепи, м’язові судоми, слабкість, підвищена втомлюваність, когнітивна дисфункція, сповільнення мови, депресія, уповільнене серцебиття, низький артеріальний тиск, можливі порушення менструального циклу, знижена фертильність, парестезії, ламкість нігтів, скарги на постійне відчуття холоду тощо. Гіпотиреоз контролюється за допомогою регулярного прийому відсутніх гормонів щитоподібної залози.

Підшлункова залоза в організмі відіграє подвійну роль: як ендокринний орган — відповідає за синтез гормону інсуліну, який регулює рівень глюкози в плазмі крові, а як екзокринний — виробляє ферменти та сприяє травленню. Зокрема, одним з найпоширеніших захворювань, у разі наявності якого підшлункова залоза не продукує достатньої кількості інсуліну або ж коли організм не може використовувати синтезований гормон, є цукровий діабет. Причини розвитку цукрового діабету І типу вивчені недостатньо, тому запобігти розвитку захворювання майже неможливо, але можливо його контролювати за допомогою інсулінотерапії. Водночас більшість випадків цукрового діабету ІІ типу пов’язані з надмірною масою тіла та браком фізичної активності. Спрага та сухість у роті, часте сечовипускання, зокрема нічне, підвищений апетит на тлі постійного відчуття голоду та втрати маси тіла, брак енергії, підвищена втомлюваність, затуманення зору — характерні симптоми цукрового діабету.

Диспепсичні прояви, підвищення відчуття спраги та частоти сечовипускання, погіршення апетиту, поява запаху ацетону, болі в животі, роздратованість та різка зміна настрою, розмите зорове сприйняття, нудота, блювання можуть з’явитися на тлі фізичного перевантаження, недотримання дієти, стресу, інфекційного захворювання, хірургічного втручання, ішемії тощо. Цей симптомокомплекс є ускладненням цукрового діабету та вказує на розвиток гіперглікемії — різкого підвищення рівня глюкози в плазмі крові >14 ммоль/л.
При гіпоглікемії у хворих спостерігається поява раптового відчуття голоду, підвищене потовиділення, підвищення частоти серцебиття, артеріального тиску, дратівливості та втоми на тлі зниження рівня глюкози <2,8 ммоль/л. Причини гіпоглікемії криються в прояві симптомів основних захворювань. Найчастіше патологію фіксують у людей з цукровим діабетом через передозування протидіабетичних препаратів, а також нераціональне харчування, дегідратацію, надмірне фізичне навантаження, зловживання алкоголем чи різні супровідні патологічні стани (ниркову, печінкову або серцеву недостатність, сепсис, виснаження) тощо.
Варто зауважити, що, окрім гіпер- та гіпоглікемічних ускладнень, які можуть супроводжувати цукровий діабет, одним із вкрай тяжких порушень є розвиток діабетичної нейропатії, яка є наслідком метаболічних розладів у периферичних нервах, що призводить до зміни їх структури та функцій. Це ускладнення характеризується такими симптомами, як відчуття повзання «мурашок», поколювання в нижніх кінцівках, пекучий біль у стопах та судоми в нижніх кінцівках, вираженість яких здебільшого збільшується в стані спокою (частіше вночі чи вранці).

Наступну «загадкову» патологію, викликану порушенням обміну речовин, яка уражує як жінок, так і чоловіків, переважно починають відмічати у осіб після 55 років. Що й не дивно, адже саме в цьому віці зазвичай спостерігаються гормональні «гойдалки» та прояви зниження щільності кісткової тканини і порушення її структури з подальшим підвищенням ризику переломів. Специфічних симптомів, які б вказували саме на остеопороз, не існує. У більшості випадків перебіг безсимптомний або ж симптоми (біль у міжлопатковій ділянці або поперековому відділі хребта, судоми в литкових м’язах) мало виражені. Проте варто пам’ятати, що попри «таємничість» симптомокомплексу, при своєчасній діагностиці та раціональному лікуванні можна призупинити руйнування кісток і зниження їх щільності, тим самим знизивши ризик розвитку низки остеопорозних ускладнень.

Ожиріння — патологічне порушення обміну речовин, при якому фіксують надмірне відкладення жиру та збільшення маси тіла >10% від максимальної або >15% від середньої (враховуючи показники норми за зростом, віком і статтю). Мати резервний жир у межах норми непогано, адже він виконує функцію так званої «еластичної прокладки», забезпечує енергетичний запас та теплоутворення, бере участь у водно-електролітному обміні, є носієм і депо жиророзчинних вітамінів, зумовлює тонізувальний вплив на імунну систему, але коли жиру стає забагато, виникає серйозна проблема, що викликає розвиток ускладнень з боку здоров’я, які здебільшого не вдається вилікувати самостійно без допомоги спеціалістів.

Як бачимо, щодо наявності низки ендокринних порушень у людини можуть свідчити зміни в її зовнішності, такі як підвищена пігментація шкіри, збільшення або втрата маси тіла, підвищення артеріального тиску, пришвидшення серцебиття, зміна настрою, апетиту тощо. У багатьох ситуаціях саме відповідні скарги та зміни зовнішнього вигляду, що можна виявити у відвідувача аптеки, дають можливість фармацевту запідозрити відповідне ендокринологічне захворювання, проконсультувати щодо можливих наслідків та своєчасно скерувати до лікаря, який зможе розгадати відповідну «загадку», встановити остаточний діагноз і, відповідно, призначити раціональне лікування.

Пресслужба «Щотижневика АПТЕКА»

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!