Хронічний біль: як сучасна медицина підходить до лікування і чому важливий комплексний підхід

Що таке біль?

Біль — це спосіб головного мозку попередити організм про небезпеку чи травму. Проте його сила залежить не від рани, а від сприйняття, тому кожна людина відчуває страждання по-своєму. Коли біль відмічається довше, ніж триває загоєння тканин, він стає хронічним. До того ж не просто симптомом, а випробуванням, що руйнує звичний ритм життя та кар’єру*.

У медицині чітко розмежовуються больові стани за їхньою тривалістю та впливом на організм:

• гострий біль —новий тимчасовий сигнал, який виконує свою захисну функцію та зникає після загоєння;
• хронічний (або постійний) біль — триває понад 3–6 міс, виходячи за межі простого симптому, стаючи самостійною проблемою, що виснажує психіку та руйнує повсякденне життя;
• хронічний біль високої інтенсивності — найтяжча форма, яка фактично ізолює людину: вона втрачає здатність працювати, доглядати за собою та підтримувати соціальні зв’язки*.

За патофізіологічними механізмами (типом виникнення) біль може визначатися як:

• ноцицептивний (включає ушкодження тканин або потенційних тканин);
• нейропатичний (включає захворювання або травму, що уражує нервову систему);
• ноципластичний (без ознак пошкодження тканин або нервів, але зі стійкою надмірною регуляцією ноцицептивної системи) (Marcianò G. et al., 2023).

За оцінками, 20% дорослих у світі страждають від певного виду болю, і у 10% щороку вперше діагностується хронічний біль (Goldberg D.S. et al., 2011).

Механізм «больової петлі»

Хронічний біль — це неприємне сенсорне та емоційне переживання, пов’язане з фактичним або потенційним ушкодженням тканин (Marcianò G. et al., 2023). Зокрема, сьогодні мільйони людей живуть із постійним болем через такі діагнози, як артрит, хронічний біль у спині та тазу, мігрень, фіброміалгія або комплексний регіонарний больовий синдром тощо*.

Хронічний біль, що триває щонайменше 3 міс, може погіршити соціальну, психологічну та фізичну сферу суб’єкта, що призводить до серйозного порушення як його автономії, так і настрою. Соціальні фактори (наприклад робота, спосіб життя, економічний та релігійний статус), самосприйняття, зміни настрою та фізичні захворювання є факторами ризику хронічного болю (Marcianò G. et al., 2023).

Хронічний біль часто починається з реальної травми або інфекції, але з часом він перетворюється на патологічну петлю. Навіть коли тканини повністю одужали, нервова система залишається в стані «тривоги». Зміни в імунній, ендокринній та нервовій системах підтримують це відчуття, змушуючи організм пам’ятати біль, якого вже не має бути фізично*.

Успіх у лікуванні можливий лише за умови комплексного підходу. І це не лише пошук «правильних ліків», а й робота з фізичною активністю, гігієною сну (оскільки майже 90% пацієнтів мають розлади сну, що посилюють біль) та психологічною стійкістю. Головна мета сучасної терапії — не просто вимкнути сигнал, а повернути людині можливість повноцінно функціонувати та жити далі*.

Водночас про найкращий результат йдеться, коли ведеться командна робота. Лише синергія зусиль лікаря, психолога, фізіотерапевта, фармацевта та насамперед самого пацієнта дозволяє не просто «терпіти», а вести повноцінне та щасливе життя*.

Про терапію хронічного болю

Важливо відмітити, що хронічний біль — це складний індивідуальний досвід, який не має універсального рішення. Найкращі результати демонструє цілісний підхід, де лікування фокусується не на симптомі, а на людині в цілому: замість пасивного очікування зцілення слід переходити до активного управління власним станом, комбінуючи різні методи:

• освіту пацієнта (навчання навичкам самоконтролю та розумінню природи болю);
• психологічну підтримку (використання технік усвідомленості для розриву зв’язку між болем, тривогою та депресією);
• ерготерапію та реабілітацію (безпечне відновлення рухової активності для повернення до роботи та побуту);
• інтегративну медицину (акупунктуру, нутрицевтику);
• малоінвазивні процедури (наприклад прицільні ін’єкції в тригерні точки) та сучасні методи нейромодуляції);
• раціональну фармакотерапію, що передбачає зважений підбір лікарських засобів*.

Зокрема, однією з ключових постатей, окрім лікаря, при виборі фармакологічного знеболення є фармацевт, який попри рекомендації відповідного варіанта має також проконсультувати щодо можливих взаємодій, умов застосування та можливих наслідків.

Щодо типів (механізмів) болю, вибір лікарем препаратів для лікування хронічного болю може включати нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) для циклічного короткочасного лікування, наркотичні анальгетики та препарати, що діють на центральну нервову систему (ЦНС) (Marcianò G. et al., 2023).

Зокрема, міжнародні протоколи наголошують на пріоритетності неопіоїдної та мультимодальної терапії при лікуванні хронічного болю.

Для ноцицептивного болю (наприклад при остеоартриті) препаратами 1-ї лінії є парацетамол та НПЗП, а за потреби — локальні форми ліків, внутрішньосуглобові ін’єкції або антидепресанти групи інгібіторів зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (ІЗЗСН).

• Нейропатичний біль потребує застосування антидепресантів, габапентиноїдів або місцевих засобів з лідокаїном чи капсаїцином. Наркотичні анальгетики розглядаються лише як крайній захід: їх призначають у мінімальних ефективних дозах із повільним титруванням, враховуючи високий ризик зловживання та відсутність переваг препаратів тривалої дії над короткими.
• При ноципластичному болю (фіброміалгія) наркотичні анальгетики не рекомендовані через ризик посилення гіпералгезії, натомість доцільним є застосування антидепресантів та антиконвульсантів (Marcianò G. et al., 2023).
• Загалом клінічне рішення має базуватися на патофізіологічному розумінні болю та індивідуальному профілі пацієнта, виходячи за межі стандартних діапазонів доз, описаних у загальних настановах (Marcianò G. et al., 2023).

Що стосується аптечної практики, то для полегшення стану при скаргах на хронічний біль фармацевт може рекомендувати безрецептурні анальгетики або НПЗП системної або місцевої дії. Однак якщо через 2–3 доби стан пацієнта не покращиться, необхідно радити йому звернутися до лікаря**.

Попри рекомендації, фармацевту варто пам’ятати (у тому числі наголосити про це відвідувачу аптеки), що застосування анальгетиків та НПЗП потребує ретельного контролю через численні клінічно значущі взаємодії, які можуть призвести до серйозних ускладнень, зокрема, в умовах поліпрагмазії, та, наприклад, у пацієнтів геріатричного профілю (Marcianò G. et al., 2023).

Що стосується пацієнтів із резистентним болем, то у них можуть розглядатися також додаткові варіанти (Marcianò G. et al., 2023):

• нутрицевтичні втручання, як-от пальмітоїлетаноламід (PEA) та ацетил-L-карнітин (ALC), які діють через ендоканабіноїдну систему та мітохондріальну модуляцію, демонструючи сприятливий профіль безпеки (Cominacini M. et al., 2025);
• канабіноїди — перспективні терапевтичні кандидати при нейропатичному варіанті болю (Rahn E.J. et al., 2009);
• фізичні методи та нейромодуляція (ТЕНС-терапія, акупунктура, кріонейроабляція та діамагнітна терапія (імпульсні магнітні поля), яка ефективна при набрякових станах та виразках) (Coronado R.A. et al., 2017; Knotkova H. et al., 2021);
• озонотерапія (активація антиоксидантного захисту та покращення оксигенації тканин) (Rowen R.J. et al., 2019).

Сучасна модель лікування наголошує на важливості врахування психологічного стану (тривога, депресія) та соціальних факторів. А от, наприклад, когнітивно-поведінкова терапія визнана корисною для зменшення вираженості дистресу та інвалідизації при хронічному болю (Granizo L.L. et al., 2025).

Коли самостійного контролю недостатньо: «червоні прапорці»

Консультація у лікаря є обов’язковою, якщо біль обме­жує базові функції (здатність ходити, працювати, обслуговувати себе), з’являється відчуття психологічної приголом­шеності, страху або безпорадності, виникають неврологічні симптоми: оніміння, слабкість у кінцівках або порушення координації, біль супроводжується підвищеною температурою тіла*^,**.

Що стосується сучасних терапевтичних підходів, то попри численні бенефіти та діапазон можливостей, існує низка недоліків, як-от відсутність персоналізації (не враховуються стать, генетична мінливість та фармакогеномні полі­морфізми), недостатня увага до взаємодії лікарських засобів при політерапії (наприклад субстратів P-глікопротеїну), недостатність даних щодо лікування специфічного ноципластичного болю та комбінованих больових синдромів тощо (Marcianò G. et al., 2023). Тому з огляду на все вищезазначене хотілося б відмітити, що у сучасній медицині успішне лікування не завжди означає 100% відсутність болю.

Справжня перемога — це про повернення до повсякденних справ і хобі, суттєве зниження рівня дискомфорту, мінімізація побічних ефектів від прийому препаратів, відчуття конт­ролю над власним життям, навіть якщо певний рівень болю залишається фоном*.

Поширені запитання

Що вважається хронічним болем? — Біль, який триває понад 3–6 міс і виходить за межі нормального процесу загоєння тканин.

Чому біль може залишатися після одужання? — Через зміни в роботі нервової системи, яка продовжує сигналізувати про небезпеку навіть без фізичного ушкодження.

Які препарати застосовують при хронічному болю? — Залежно від типу болю це можуть бути НПЗП, антидепресанти, габапентиноїди або інші засоби, що впливають на ЦНС.

Коли потрібно звернутися до лікаря? — Якщо біль обмежує повсякденну активність, супроводжується неврологічними симптомами або його вираженість не зменшується протягом кількох днів.

Чи можна повністю позбутися хронічного болю? — Не завжди, але сучасна терапія дозволяє суттєво зменшити його вираженість і покращити якість життя.

Коротко: головне

• Хронічний біль триває понад 3–6 міс і стає окремим захворюванням.
• Він формується як «больова петля» навіть після загоєння тканин.
• Ефективне лікування потребує мультидисциплінарного підходу.
• Фармакотерапія підбирається індивідуально залежно від типу болю.
• Мета лікування — не лише зменшення вираженості болю, а й відновлення якості життя.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!