Проект Концепції презентовано суспільству

Олег Мусій окреслив три парадигми нової системи охорони здоров’я України, закладені у підвалини Концепції, а саме:

• бюджетно-страхова модель, де зберігається сучасний бюджет і запроваджується загальнообов’язкове медичне страхування;
• суспільно-адміністративна (чи громадсько-адміністративна) модель управління, де адміністративно управляє МОЗ України як державний орган та управління охорони здоров’я на місцях, а разом з державою системою охорони здоров’я управляють діючі професіонали:

1. Через механізми професійного самоврядування (лікарське, фармацевтичне, медсестринське);

2. Через саморегулівні ринкові організації, які працюють у системі охорони здоров’я;

3. Шляхом залучення громадськості до управління системою охорони здоров’я через опікунські, наглядові та громадські ради;

• суттєва зміна підготовки кадрів у системі охорони здоров’я: зокрема, перехід до практичної підготовки фахівців (саме у практичному розумінні цього слова) на додипломному етапі, і насамперед — запровадження резидентури і трирівневої підготовки спеціалістів на післядип­ломному етапі.

Міністр зазначив, що система охорони здоров’я є однією з найбільш складних систем, а за своїм призначенням — беззастережно найбільш соціально значущою системою з-поміж усіх векторів функціонування суспільства. І глибинна трансформація такого складного міжсекторального конгломерату (де задіяні і Міністерство фінансів, і Міністерство економіки та торгівлі, і податкова система тощо) — це справа не одного року і навіть не 5 років: цей процес розрахований не менше ніж на одне десятиліття. У той же час, було наведено дані соціологічних досліджень, які свідчать: протягом останніх 5 років населення України найбільше турбують саме питання здоров’я, його збереження та покращання (на відміну від багатьох інших елементів, активно нав’язуваних суспільству штучно-політичними шляхами, на кшталт мови, економіки тощо). У цьому контексті очільник галузі висловив сподівання на те, що Президент України, прем’єр-міністр та Кабінет Міністрів України, Верховна Рада України приділять першочергову увагу та візьмуть за основу своєї майбутньої політичної діяльності створення для громадян України нової системи охорони здоров’я. Адже якщо буде політична воля вищого керівництва держави і в Україні нарешті почнеться побудова нової — євроінтегрованої, ефективної, спрямованої на потреби пацієнта (при його лікуванні, якщо він вже захворів) і водночас профілактично-орієнтованої (щоб запобігти захворюванню у здорової людини і набуття нею статусу пацієнта) системи охорони здоров’я, яку МОЗ України пропонує в рамках Концепції, що пройшла ретельну експертну і широку громадську валідацію, — а люди (як медичні працівники, так і пересічні громадяни), отримуючи нормальну цивілізовану медицину, почнуть відчувати на собі її переваги як мінімум через 3 роки, а через 5 років вже суттєво, — то вже через одне десятиліття тривалість життя громадян України буде абсолютно відповідати європейським показникам. Тоді й виникнуть підстави сказати так: за ці 10 років здоров’я громадян України суттєво покращилося за тими чіткими, науково обґрунтованими і міжнародно апробованими індикаторами, які закладалися: ab ovo — до Концепції, на наступному етапі — до Національної стратегії (більш розлогого, детального та доступного для сприйняття суспільством документа, для підготовки якого (упродовж найближчих 3–5 міс) вже започатковано створення відповідної експертної Стратегічної дорадчої групи), а врешті — до Національного плану дій з поетапною «розкадровкою» і чітким визначенням термінів, методів, виконавців, цілей та конкретних результатів їх досягнення (шанси готовності такого плану високопосадовець оцінив на рівні кінця поточного року).

Костянтин Надутий нагадав присутнім, що, згідно з визначеннями Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), система охорони здоров’я — це сукупність всіх організацій, інститутів і ресурсів, головною метою яких є поліпшення здоров’я; у рамках системи охорони здоров’я мають надаватися послуги, що чутливо та гнучко реагують на потреби, справедливі з фінансової точки зору, а також забезпечують поважне ставлення до людей; а для функціонування цієї складної системи необхідні:

1. кадрові ресурси,

2. фінансові кошти,

3. інформація,

4. обладнання, матеріали та транспорт,

5. комунікації,

6. загальне управління і керівництво.

Чи є в Україні все вказане? Чи його достатньо? Чи воно якісне? Чи ефективне? Чи задоволені цим пацієнти та надавачі медичних послуг? Чи мають вони спільне розуміння, як з цим впоратися? Задаючись цими гострими питаннями, оратор процитував С.Є. Лєца: «У кожного сторіччя є своє середньовіччя», і провів антитезу між ретроградами («Ганьба реформаторам! Зупинити реформу! Нехай лишається, як є!») та ешелоном людей прогресивного мислення: «Співпрацюємо! Рухаємося вперед! Вдосконалюємо спільне бачення у процесі роботи!».

За словами посадовця, головною метою Концепції є збереження і зміцнення здоров’я населення задля всезагального блага, відтворення та примноження людського потенціалу держави та задоволення об’єктивних потреб населення у якісній медичній допомозі шляхом комплексної розбудови правових, управлінських, фінансово-економічних, структурних, інформаційних, міжсекторальних, комунікаційних та інших компонентів системи охорони здоров’я.

Вимальовуючи образ результату впровадження Концепції, доповідач вдався до групування системи індикаторів.

Підвищити результативність діяльності системи охорони здоров’я:

• збільшити середню тривалість життя при народженні на 0,7–1 рік;
• знизити рівень відворотної смертності населення працездатного віку на 20%;
• знизити рівень малюкової смертності на 17%;
• знизити рівень материнської смертності на 12%;
• зменшити показники госпітальної летальності від інфаркту міокарда на 25%, інсульту — на 30%, травми — на 35%.

Підвищити ефективність використання ресурсів галузі, в тому числі :

• збільшити частку витрат на першу медичну допомогу до 25–30% з паралельним зменшенням частки витрат на стаціонарну допомогу до 46%;
• знизити рівень госпіталізації на 20%;
• скоротити середню тривалість перебування у стаціонарі до 8,3 дня;
• довести рівень забезпечення ліжками для інтенсивного лікування до рівня країн Центральної та Східної Європи — 46 на 10 тис. населення.

Підвищити задоволення населення медичним обслуговуванням на 20%.

У практичній площині досягнення цих індикаторів результуватиме низкою всеосяжних довгострокових наслідків.

Для пацієнтів та суспільства:

• підвищення якості та доступності послуг з охорони здоров’я;
• перехід від подолання наслідків порушень прав пацієнтів до їх запобігання;
• зростання рівня задоволення населення послугами у сфері охорони здоров’я;
• створення для інвалідів та інших маломобільних категорій населення безперешкодного середовища в системі охорони здоров’я.

Для медичних працівників:

• участь медичної громадськості та пацієнтів в реалізації політики в галузі охорони здоров’я, управлінні закладами охорони здоров’я;
• безперервність освіти та професійної підтримки як чинника професійного зростання та підвищення рівня економічного добробуту;
• підвищення соціального престижу та поваги до професії медичного працівника, рівня заробітної плати в системі охорони здоров’я;
• ефективна економічна мотивація до продуктивної й якісної праці;
• законодавче врегулювання вимог професійної етики медичних працівників, правове та інституційне забезпечення самоврядності медичних професій.

Для держави:

• досягнення балансу між потребами населення у послугах з охорони здоров’я, пріоритетами суспільства у сфері охорони здоров’я і обсягами фінансових ресурсів, які спрямовуються на ці цілі;
• зміцнення трудоресурсного потенціалу за рахунок підвищення якості медичної допомоги, збільшення обсягів профілактики захворювань та ефективної діяльності громадської охорони здоров’я.

На переконання доповідача, нині не слід мучитися вибором між моделями системи охорони здоров’я зразка Семашка або Бісмарка, Беверіджа або ліберальною моделлю, — Україні необхідна власна національна модель охорони здоров’я, і будувати її слід за принципом, сформульованим геніальним Кобзарем: «І чужому навчайтесь — і свого не цурайтесь!». І така модель має базуватися на низці кардинальних принципів, зокрема:

• державно-громадська модель управління системою охорони здоров’я (рис. 1);
• багатоканальність фінансування ─ бюджети різних рівнів, кошти соціального та добровільного медичного страхування, співоплата пацієнто­м тощо;
• об’єднання коштів громад регіону на охорону здоров’я у фінансові пули на регіональному рівні (система єдиного замовника первинної, вторинної та екстреної медичної допомоги);
• чітке визначення структур, функцій та пропорцій фінансування за видами медичної допомоги;
• застосування нових фінансових механізмів оплати медичних послуг;
• запровадження договірних відносин між замовниками та постачальниками медичних послуг;
• економічне стимулювання праці;
• встановлення гарантованого рівня безоплатної медичної допомоги (рис. 2);
• інтегроване надання первинної медичної допомоги лікарем загальної практики;
• оптимізація мережі закладів охорони здоров’я з урахуванням потреб населення у медичному обслуговуванні;
• висока інтеграція діяльності закладів, що надають різні види медичної допомоги, при провідній координуючій ролі первинної медичної допомоги (рис. 3);
• усунення дискримінації між державними та недержавними закладами охорони здоров’я;
• формування сучасної системи громадської охорони здоров’я;
• система безперервного поліпшення якості медичної допомоги;
• застосування сучасних механізмів забезпечення доступності та якості лікарських засобів.

Рис. 1

Державно-громадська модель управління

Рис. 2

Модель фінансового забезпечення

Рис. 3

Модель надання медичних послуг

Запорукою успішного втілення даних принципів має стати комплексний підхід , що передбачає дюжину системних заходів , а саме:

удосконалити законодавство у сфері охорони здоров’я;

змінити систему управління галуззю;

розбудовувати систему громадської охорони здоров’я;

забезпечити належний рівень фінансування охорони здоров’я з диверсифікацією джерел фінансування;

забезпечити ефективне використання фінансових ресурсів;

удосконалити систему кадрового забезпечення;

підвищити структурну ефективність медичної допомоги;

вдосконалити інформаційне забезпечення управлінської діяльності та інформатизувати галузь;

запровадити систему управління якістю медичної допомоги, адаптувати її до вимог нормативного регулювання ЄС на засадах дотримання ідеології безперервного поліпшення якості;

забезпечити ефективну фармацевтичну політику;

здійснювати упереджувальну інформаційно-комунікаційну кампанію забезпечення кроків з побудови нової національної системи охорони здоров’я та моніторинг громадської думки;

забезпечити науковий супровід побудови нової системи охорони здоров’я.

Людмила Коношевич повідомила, що Концеп­цією планується оптимізація політики у фармацевтичному секторі через спрощення дозвільної системи та процедур (яке б не суперечило європейському законодавству, але й не призвело б до дисбалансу на фармацевтичному ринку), збалансування системи контролю, впровадження і контроль за дотриманням стандартів, правил і норм системи забезпечення якості та доступності лікарських засобів і фармацевтичних послуг — на підставі дотримання принципів відповідних належних практик. Щодо належної виробничої практики (GMP) — в Україні її норми вже впроваджені, причому у форматі, гармонізованому з вимогами законодавства Європейського Союзу, та імплементовані у Ліцензійні умови для вітчизняних фармацевтичних виробників. Віддаючи належне значущості належної клінічної (GCP), дистриб’юторської (GDP), лабораторної (GLP) практик, доповідач акцентувала увагу на важливості введення норм належної аптечної практики (GPP), стратегічною метою чого стане перетворення української аптеки з торгової точки, як це є на сьогодні, на заклад охорони здоров’я, як це визначено чинним законодавством України. Також запланована і вже здійснюється розробка нової редакції Закону України «Про лікарські засоби», повністю гармонізованого з чинною редакцією Директиви 2001/83/ЕС Європейського Парламенту і Ради ЄС; передбачено підтримку вітчизняного виробництва лікарських засобів, що призначені для експорту та імпортозаміщення; розширення спектру лікарських засобів, до яких застосовується регулювання цін із використанням механізму референтного ціноутворення. Вже понад 2 роки відпрацьовується Пілотний проект щодо запровадження державного регулювання цін на лікарські засоби для лікування осіб з артеріальною гіпертензією; набутий досвід планується поширювати на інші нозології. Окрім того, в рамках створення суспільно-адміністративної моделі управління системою охорони здоров’я розширюватимуться можливості для розвитку професійного самоврядування провізорів і фармацевтів.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!