Згідно зі ст. 5 Господарського кодексу України (далі — ГК України), правовий господарський порядок в нашій державі формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб’єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Але в умовах сьогодення він постає як багаторівневий феномен, правова природа якого віддзеркалює і домінуючу нині тенденцію до забезпечення конституційних основ правопорядку у сфері господарювання в контексті ефективності владних, а також суспільних інституцій, які здійснюють правоохоронну роботу і забезпечення правопорядку.
Правовий господарський порядок, з одного боку, закріплює конституційні положення про те, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, з іншого — декларує забезпечення державою захисту прав суб’єктів господарювання усіх форм власності, соціальної спрямованості економіки, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності, права кожного на підприємницьку діяльність, незаборонену законом тощо.
Оцінка реального забезпечення державою життя і здоров’я людини як найвищої соціальної цінності здійснюється ВООЗ за такими критеріями: політика охорони здоров’я; соціальні та економічні показники; показники забезпечення медико-соціальною допомогою; стан здоров’я населення.
У той же час фахівці з господарського права звертають увагу на таке унікальне явище в ринковій економіці, як господарсько-правовий бюрократизм. Як показує світовій досвід, він дуже небезпечний для розвитку ринкових процедур у країні. Фактично, на нашу думку, таке явище, як господарсько-правовий бюрократизм, за своїми ознаками близьке до корупції. Нагадаємо, що розуміє законодавець під визначенням «корупція». Відповідно до Закону України від 11.06.2009 р. № 1506 «Про засади запобігання та протидії корупції», який має бути введено в дію 01.01.2011 р., корупція — це використання особою наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди такій особі або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей. На думку фахівців Світового банку, сума хабарів, які одержують щорічно посадові особи у нашій країні, адекватна приблизно 2 розмірам річного товарообігу нашої держави. А явище корупції в сучасній Україні розглядається як організоване та системне.
Необхідно зазначити, що корупція стала однією з основних проблем кінця XX — початку XXI ст. Корупційні скандали на найвищому рівні все частіше стають гучними навіть у демократичній Європі. Ще 14 років тому у результаті кампанії «Чисті руки», започаткованої Міланською прокуратурою в Італії, було розкрито величезну корупційну систему під назвою «Взяткоград». Внаслідок цієї операції порушено 12 тис. кримінальних справ, у тому числі проти двох колишніх прем’єр-міністрів цієї країни, 500 членів парламенту різних скликань. Виявлені збитки держави сягнули понад 150 млрд дол. США.
Отже, особливу загрозу національній безпеці будь-якого суспільства становить корупція у системі охорони здоров’я. Згідно з даними ВООЗ, у більшості країн система охорони здоров’я сприймається як найбільш корумпований інститут державного апарату. Щорічно у всьому світі витрати на охорону здоров’я становлять 4,1 трлн дол., з яких 750 млрд витрачається на глобальному ринку фармацевтичних препаратів. При цьому від 10 до 25% витрат на державні закупівлі зникають у зв’язку з корупцією в галузі.
Проблема в нашій країні ще й у тому, що дії, які визнаються у будь-якому цивілізованому суспільстві корупційними, в Україні вважаються нормою життя. Прикладами таких дій є намагання протягом 2007 р. приватизувати ЗАТ «Індар» та приватизація інших державних підприємств. А між тим аналіз економічних закономірностей функціонування і розвитку державного та корпоративного секторів економіки за останні більш ніж 130 років в індустріально розвинених країнах, на які припадає більше 2/3 світового ВВП, свідчить про те, що державні витрати в них збільшилися в 4 рази, державний прибуток — в 3,9 рази, а кількість осіб, зайнятих у державному секторі економіки, — у 7,7 рази. Тобто ці країни не лише постійно збільшують витрати на розвиток державного сектору економіки, а й створюють нові робочі місця, знижуючи цим самим рівень безробіття.
Крім того, незважаючи на те що у ст. 3 Конституції України життя і здоров’я людини визначено як найвищу соціальну цінність, говорячи про функції держави у сфері економіки, доцільно звернути увагу на їх неоднорідність. Невиконання державних програм економічного розвитку попри всі посилання на непередбачуваність світової економічної кон’юнктури — підстава для констатації відповідних порушень норм Конституції.
Чи носять зазначені дії або бездіяльність ознаки корупції? Якщо так, то яким чином боротися з такими явищами
Ми вважаємо, що найефективнішим засобам боротьби з подібними проблемами є створення таких умов діяльності для суб’єктів господарювання та органів влади, які б, з одного боку, унеможливлювали порушення прав громадян на охорону здоров’я, а з іншого — забезпечували б ефективне використання державного майна і сприяли збільшенню державної частки економіки у стратегічних галузях. Пріоритетність господарського законодавства полягає в тому, що держава за його допомогою визначає шляхи, напрями та правові засоби становлення і розвитку економіки, захисту прав громадян. Важливу функцію гаранта виконання державних вимог і вказівок, визначення порядку дій виконують механізми забезпечення реалізації господарського законодавства, які ґрунтуються на економічних і соціальних інтересах органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, господарюючих і негосподарюючих суб’єктів, а також окремих громадян до виконання вимог законодавства щодо охорони здоров’я; включають конкретність і обов’язковість їх функцій; своєчасне застосування відповідальності за ігнорування законодавства тощо. На жаль, аналіз концептуальних і програмних документів у галузі охорони здоров’я свідчить про відсутність ефективного господарсько-правового забезпечення. Адже господарське законодавство має спрямувати соціальну складову економіки на конструктивний шлях з метою попередження стихійних процесів, пов’язаних з непродуманою приватизацією закладів охорони здоров’я, зміною їх організаційно-правової форми тощо. У свою чергу суб’єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, конституційні основи якого задекларовані у ст. 5 ГК України. Зміст терміна «правовий господарський порядок» досить чітко пов’язаний із конституційно-правовими нормами, які й мають визначити правові засади такого порядку не тільки безпосередньо, а також і через визначення змісту всього поточного господарського законодавства. Однак у господарсько-правових нормах, як і у відповідних правових відносинах, відображаються не лише економічні інтереси окремих суб’єктів господарської діяльності, а й загальний економічний інтерес суспільства.
Крім того, нова тенденція державного регулювання економіки полягає у підвищенні ролі функціональних органів, які покликані забезпечувати захист суспільних інтересів. Потенційними джерелами ефективного використання господарсько-правових засобів регуляторного впливу держави та загальних принципів господарювання можуть бути: можливість випереджувальної та адекватної реакції щодо протидії корупції у галузі охорони здоров’я, в тому числі за рахунок прогнозних оцінок; підвищення рівня обґрунтованості рішень стосовно функцій та структури системи охорони здоров’я, бюджетних витрат на її утримання; запобігання можливим негативним наслідкам; прийняття недосконалих рішень.
Дослідимо, яким чином відповідно до закону «Про засади запобігання та протидії корупції» виконується зміст конституційних основ правового господарського порядку, задекларований в ГК України. Перше, на що необхідно звернути увагу, це суб’єкти відповідальності за корупційні правопорушення, перелік яких значно розширився. Під дію цього законодавчого акта підпадають: посадові особи юридичних осіб публічного права, які одержують заробітну плату за рахунок Державного чи місцевого бюджету (це можуть бути, наприклад, працівники державних та комунальних лікувально-профілактичних закладів, зокрема фармацевти комунальних аптечних закладів); особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або особи, спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків у юридичних особах, фізичні особи — підприємці.
Вражає також те, що за змістом закону фізичним особам — підприємцям забороняється: займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) безпосередньо або через інших осіб, якщо інше не передбачено законом; входити, у тому числі через інших осіб, до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляють інтереси держави в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства), якщо інше не передбачено законом. Особа, щодо якої винесено постанову про притягнення як обвинуваченої у вчиненні злочину у сфері службової діяльності або складено протокол про вчинення адміністративного корупційного правопорушення, в тому числі в юридичних особах приватного права, підлягає відстороненню від виконання повноважень на посаді в порядку, визначеному законом, до розгляду справи судом.
Цікавими є наслідки вчинення правопорушень, передбачених згаданим законом, для самих суб’єктів господарювання, зокрема юридичних осіб, окрім юридичних осіб публічного права, які повністю утримуються за рахунок Державного чи місцевих бюджетів, а також міжнародних організацій.
Так, Закон України від 11.06.2009 р. № 1507 «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень», який також має бути введений в дію 01.01.2011 р., встановлює, що на юридичних осіб судом можуть бути накладені такі види стягнень: штраф; заборона займатися певним видом діяльності; конфіскація майна; ліквідація юридичної особи. З огляду на це необхідно нагадати, що головний зміст підприємництва як фундаментальної основи конституційного ладу становить конституційне право громадян на підприємницьку діяльність. Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право базується на свободі підприємницької діяльності, тобто на реальній можливості здійснення особою на власний розсуд і ризик господарської діяльності, не забороненої законом , з метою отримання прибутку.
У ході підприємницької діяльності особою також реалізуються такі конституційні права: на користування природними об’єктами права власності народу (частина 1 ст. 13); на державний захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки (частина 1 ст. 13); право кожного володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41); на працю (ст. 43); на відпочинок (ст. 45). Окрім того, Конституція України містить достатньо широкі гарантії права громадян на підприємницьку діяльність. Зокрема, реалізація цього права була б неможливою без гарантування державою таких принципів: правової держави і верховенства права (ст. 1, 8); пріоритетності прав людини (ст. 3); політичної, економічної й ідеологічної багатоманітності (частина 1 ст. 15); рівності прав та їх невідчужуваності (ст. 21, 24); невичерпності та нескасованості прав і свобод людини і громадянина (ст. 22); право на вільний розвиток особистості.
Тобто право громадянина на підприємницьку діяльність не слід розуміти лише як здійснення ним тієї чи іншої господарської діяльності; воно містить систему гарантованих державою конституційних прав і правових можливостей для досягнення суспільно корисної мети цієї діяльності. Як і саме це право, його реалізація — явище складне, багатогранне, а тому служить об’єктом міжгалузевого правового регулювання. Відповідні положення щодо його реалізації містяться у Конституції України, ГК України, Цивільному кодексі України та багатьох інших нормативно-правових актах.
Конституційне право громадян на підприємницьку діяльність реалізується через інституційний механізм. Його ключове значення полягає у застосуванні системи нормативно-правових засобів, за допомогою яких громадяни можуть реалізувати права та задовольняти законні інтереси у зв’язку з підприємницькою діяльністю. Цей механізм також передбачає реалізацію належних правил гідної поведінки у конституційних взаємовідносинах громадян і держави. Конституція України покладає на органи державної влади та органи місцевого самоврядування обов’язок забезпечити дотримання конституційних прав громадян, в тому числі і права на підприємницьку діяльність.
Проте аналіз зазначених вище законодавчих актів свідчить про те, що вони не відповідають задекларованим принципам антикорупційної діяльності і, більш того, суперечить принципам ринкової економіки. Фактично, взагалі не виникає питання про підвищення відповідальності чиновників вищих ешелонів влади, а встановлюється або посилюється відповідальність малого та середнього бізнесу та найманих працівників. Крім того, створюються умови для розвитку корупції серед працівників правоохоронних органів, які, навпаки, покликані з нею боротися.
Отже, ті принципи, які становлять конституційні основи правового господарського порядку (ст. 5 ГК України), замість розширення, підлягають обмеженню, і, більш того, є підставою для виникнення колізій у законодавстві.
Із набуттям чинності пакетом антикорупційних законодавчих актів виникнуть деякі моменти, які, на нашу думку, є алогічними. Наприклад, згідно з Типовим положенням про підрозділ органу виконавчої влади з питань запобігання та протидії корупції, затвердженим постановою КМУ від 08.12.2009 р. № 1422, у територіальному органі центрального органу виконавчої влади може створюватися підрозділ або вводиться посада спеціаліста з питань запобігання та протидії корупції. Повноваження цієї особи або підрозділу дуже вагомі, але важко повірити у можливу функціональність такої особи. Залишається лише надія, що зазначений документ не працюватиме, як і весь антикорупційний пакет, прийнятий всупереч міжнародним нормам і спрямований, перш за все, на боротьбу не з корупціонерами, а з тими, хто бажає дійсно самостійно, своєю працею забезпечити себе.
Коментарі
Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим