Проект Закону України «Про внутрішню торгівлю»

08 Листопада 2011 2:47 Поділитися

Проект

Закон України
Про внутрішню торгівлю

Цей Закон визначає правові та організаційні засади при здійсненні господарської діяльності у сфері внутрішньої торгівлі в Україні та регулює відносини при проведенні торговельної та виробничо-торговельної діяльності.

РОЗДІЛ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

  • асортимент — товари різних груп і видів, об’єднані за споживчою, торговою або виробничою ознакою, які реалізуються суб’єктом торговельної діяльності на об’єкті торгівлі;
  • відкритий майданчик — об’єкт торгівлі та/або або його частина, який розташовується на земельній ділянці, наданій в порядку, визначеному законом, та оснащений торгово-технологічним обладнанням;
  • виробничо-торговельна діяльність — діяльність з виробництва, переробки, продажу та/або організації споживання продуктів харчування, в тому числі власного виробництва, а також надання послуг, пов’язаних з цією діяльністю;
  • внутрішня торгівля — торговельна та виробничо-торговельна діяльність суб’єктів господарювання з реалізації (продажу) вітчизняних та/або імпортованих споживчих товарів на внутрішньому ринку;
  • магазин — об’єкт торгівлі, розташований в окремій капітальній споруді або приміщеннях іншої капітальної споруди або тимчасової споруди некапітального типу або їх частинах з торговельними, підсобними, адміністративно-побутовими приміщеннями, а також приміщеннями для приймання, зберігання, підготовки та продажу товарів, оснащений торговим та інженерним устаткуванням, яке забезпечує здійснення торговельної діяльності;
  • об’єкт торгівлі — спеціально облаштовані місця для провадження торговельної та/або виробничо-торговельної діяльності і розташовані в окремих капітальних спорудах або приміщеннях іншої капітальної або тимчасової споруди некапітального типу або в розвізних, переносних технічних, транспортних засобах або на земельній ділянці, наданій в порядку, визначеному законом;
  • партія товару — визначена кількість товарів одного або декількох найменувань, отриманих від одного постачальника, згідно з окремим первинним документом;
  • суб’єкт торговельної діяльності — виробник, постачальник, продавець, покупець у сфері внутрішньої торгівлі;
  • товарна інтервенція у роздрібну торговельну мережу — організований продаж споживчих товарів через роздрібну торговельну мережу для стабілізації цін на них та сталого забезпечення попиту населення такими товарами;
  • торговельна діяльність — діяльність з купівлі-продажу товарів, у тому числі власного виробництва, або посередницька діяльність, у тому числі із надання агентських, комісійних та інших послуг у просуванні товарів від виробників (постачальників) до кінцевого покупця;

Стаття 2. Сфера дії Закону

1. Дія цього Закону поширюється на відносини, пов’язані із здійсненням торговельної та/або виробничо-торговельної діяльності, які виникають між суб’єктами господарювання, фізичними особами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, крім випадків, передбачених пунктом 2 цієї статті.

2. Дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення:

  • зовнішньої торгівлі;
  • торгівлі лікарськими засобами;
  • торгівлі цінними паперами, об’єктами нерухомості, лотерейними квитками, вхідними квитками у заклади культури та спорту; проїзними квитками, державними знаками поштової оплати, не розфасованими для продажу газом та водою, електричною та тепловою енергією;
  • торгівлі предметами релігійного культу в культових спорудах (будівлях);
  • біржової торгівлі;
  • торгівлі речами, які закладені в ломбарді.

3. Відносини, що виникають між суб’єктами господарювання при здійсненні ними торгівлі товарами, обмеженими в обороті, порядок і умови їх продажу регулюються законами про обіг таких товарів.

4. Правові засади організації діяльності оптових ринків сільськогосподарської продукції в Україні визначає Закон України «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції».

Стаття 3. Принципи здійснення діяльності у сфері внутрішньої торгівлі

1. Основними принципами здійснення діяльності у сфері внутрішньої торгівлі є:

  • рівність прав суб’єктів торговельної діяльності;
  • дотримання прав і законних інтересів суб’єктів торговельної діяльності;
  • добросовісна конкуренція;
  • недопущення незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність суб’єктів торговельної діяльності;
  • дотримання встановлених законодавством вимог щодо правил та норм торговельного обслуговування покупців.

Стаття 4. Законодавство про внутрішню торгівлю

1. Правовідносини у сфері внутрішньої торгівлі регулюються Конституцією України, Господарським та Цивільним кодексами України, цим Законом та іншими законодавчими актами.

РОЗДІЛ ІІ
РОЗДРІБНА ТА ОПТОВА ТОРГІВЛЯ, РЕСТОРАННЕ ГОСПОДАРСТВО

Стаття 5. Роздрібна та оптова торгівля

1. Роздрібна торгівля — продаж товарів покупцеві для кінцевого споживання в особистих цілях або для іншого використання, не пов’язаного з продажем.

2. Оптова торгівля − продаж товарів для подальшого їх перепродажу або для виробничого споживання.

При оптовій торгівлі суб’єкт господарювання може здійснювати повний чи обмежений цикл збутових операцій з переходом права власності на товар або здійснювати обмежений цикл операцій обслуговування без переходу права власності на товар.

3. Суб’єкти господарювання мають право на одному об’єкті торгівлі одночасно здійснювати оптовий та роздрібний продаж.

4. Розрахунки при роздрібній та оптовій торгівлі здійснюються в готівковій та безготівковій формі.

Стаття 6. Ресторанне господарство

1. Ресторанне господарство — форма виробничо-торговельної діяльності з надання послуг для задоволення потреб споживачів у харчуванні в закладах ресторанного господарства з організацією дозвілля або без нього.

2. Заклад ресторанного господарства — об’єкт торгівлі, в якому надаються послуги з організації харчування споживачів.

3. Приміщення закладів ресторанного господарства повинні відповідати санітарним нормам, технічний стан та устаткування — вимогам законодавства щодо зберігання, виробництва та продажу товарів (продукції), а також охорони праці.

4. Заклади ресторанного господарства можуть надавати покупцям комплекс супутніх послуг відповідно до типу закладу ресторанного господарства.

5. Вибір типу закладу ресторанного господарства та асортимент товарів, страв, виробів, напоїв визначається суб’єктом господарювання самостійно з урахуванням вимог законодавства.

РОЗДІЛ ІІІ
ОРГАНІЗАЦІЯ ТОРГОВЕЛЬНОЇ ТА ВИРОБНИЧО-ТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 7. Особливості організації торговельної та виробничо-торговельної діяльності

1. Суб’єкт господарювання провадить торговельну та виробничо-торговельну діяльність після його державної реєстрації, а у випадках, передбачених законом, за наявності відповідних документів, що надають право на провадження торговельної та виробничо-торговельної діяльності.

2. Об’єкти торгівлі поділяються на: стаціонарні та нестаціонарні.

До стаціонарних об’єктів торгівлі відносяться:

  • магазини, склади товарні, магазини-склади, заклади ресторанного господарства, розміщені в капітальних спорудах.

До нестаціонарних об’єктів торгівлі відносяться:

  • тимчасові споруди некапітального типу, автомагазин, розвозка, інший вид пересувної торговельної мережі, відкриті майданчики.

3. Здійснювати торговельну діяльність у магазинах площею понад 200 кв. метрів можуть лише суб’єкти господарювання, які застосовують загальну систему оподаткування.

4. Торгівля свіжим, охолодженим та замороженим м’ясом птиці, свининою, яловичиною, рибою дозволяється тільки у стаціонарних об’єктах торгівлі та на ярмарках з продажу сільськогосподарської продукції, за умови забезпечення належного санітарного стану.

5. Надання місць для розміщення нестаціонарного об’єкту торгівлі, в місцях (крім земель, переданих у приватну власність), що встановлені органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади, здійснюється на підставі договору оренди земельної ділянки для розміщення нестаціонарного об’єкта торгівлі.

6. Кількість торговельних місць, у спеціально відведених виконавчими органами сільських, селищних, міських рад місцях для проведення торгівлі виробами власного виробництва декоративно-вжиткового призначення та образотворчого мистецтва, виготовлених з елементами ручної праці, не може бути менше ніж двадцять п’ять відсотків загальної кількості місць для продажу таких товарів.

7. Товари, для продажу яких законами встановлені обмеження щодо віку покупця, реалізуються у спеціалізованих магазинах або у відокремлених від інших товарів приміщеннях (відділах, секціях) з обладнаним місцем розрахунку. Разом з такими товарами можуть реалізовуватись супутні товари та аксесуари.

8. Об’єкти торгівлі повинні бути:

пристосовані для покупців з обмеженими фізичними можливостями відповідно до вимог законодавства;

безпечними для життя і здоров’я покупців, їх майна та навколишнього природного середовища.

9. Режим роботи об’єктів торгівлі, які належать до комунальної власності, встановлюється виконавчими органами сільських, селищних, міських рад.

Режим роботи об’єктів торгівлі, які належать до інших форм власності, встановлюється виконавчими органами сільських, селищних, міських рад за погодженням з власником об’єкта торгівлі.

10. На час проведення зборів, мітингів, демонстрацій, ходів, пікетів, інших публічних, масових видовищних і спортивних заходів сільські, селищні, міські ради відповідно до законодавства мають право на своїй території визначати час роботи об’єктів торгівлі та/або групи товарів, продаж яких обмежується на період проведення таких заходів.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад зобов’язані письмово повідомити суб’єктів господарювання про прийняте рішення щодо обмежень, які вводяться на період проведення зборів, мітингів, демонстрацій, ходів, пікетів, інших публічних, масових видовищних і спортивних заходів, не пізніше ніж за п’ять календарних днів до початку проведення таких заходів.

11. Продаж товарів через автомагазин, розвозку, інший вид пересувної торговельної мережі здійснюється відповідно до правил, затверджених центральним органом виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі.

12. Суб’єкт господарювання має право проводити виставкові заходи (виставки, презентації та інше) з організацією показу зразків товарів, випробувань, дегустації та іншої демонстрації властивостей або якостей товарів, з продажем (виставка-продаж), або без продажу таких товарів відповідно до вимог законодавства.

13. Порядок провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування встановлюються Кабінетом Міністрів України.

14. Правила торгівлі окремими групами товарів, правила роботи закладів ресторанного господарства, правила для здійснення окремих форм внутрішньої торгівлі встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі.

15. Суб’єкти господарювання зобов’язані:

  • забезпечити продаж якісних та безпечних товарів, культуру обслуговування покупців та додержання їх прав, встановлених законодавством;
  • дотримуватись норм, правил та стандартів у сфері внутрішньої торгівлі;
  • здійснювати розрахунки із покупцями у порядку встановленому законодавством;
  • дотримуватись встановленого режиму роботи об’єкта торгівлі;
  • забезпечувати умови праці для працівників торгівлі;
  • забезпечити ведення обліку реалізованих товарів та подання звітності;
  • дотримуватись інших вимог, встановлених законодавством.

16. Залучення до участі у купівлі/продажу товарів покупців шляхом пропонування їм винагороди (компенсації) за залучення інших покупців, а не від продажу чи споживання товарів, забороняється.

Стаття 8. Особливості організації дистанційної торгівлі

1. Дистанційна торгівля — форма продажу товарів поза об’єктами торгівлі за допомогою засобів зв’язку, за якої вибір товару та його замовлення не збігаються у часі з безпосереднім його отриманням покупцем.

2. Суб’єкт господарювання, який провадить дистанційну торгівлю, повинен мати офісне приміщення, в якому він здійснює зберігання документів, пов’язаних з господарською діяльністю (в тому числі з купівлі-продажу товарів).

3. Суб’єкти господарювання зобов’язані надавати покупцям інформацію про їх найменування, місцезнаходження, відомості про державну реєстрацію, наявність патенту чи ліцензії, товари та умови договору купівлі-продажу шляхом її розміщення у каталогах, буклетах, проспектах, інформаційних мережах, зокрема, мережі Інтернет.

Стаття 9. Особливості організації роздрібної комісійної торгівлі

1. Комісійна торгівля — форма продажу товару, переданого для реалізації відповідно до договору комісії, укладеного між суб’єктом господарювання (комісіонером) та фізичною особою або суб’єктом господарювання (комітентом) без переходу права власності на товар.

2. На комісію приймаються лише непродовольчі товари: нові та ті, що були у користуванні, придатні для використання, не потребують ремонту чи реставрації, відповідають санітарним нормам та вимогам.

Стаття 10. Особливості організації роздрібної мережевої торгівлі

1. Мережева торгівля — форма продажу товарів, яка здійснюється через багаторівневу мережу торговельних агентів.

2. Суб’єкт господарювання для здійснення мережевої торгівлі повинен мати приміщення для приймання, зберігання та підготовки для продажу товарів (офісні та складські приміщення) та реалізовувати товари через торговельних агентів мережевої торгівлі у місці знаходження покупця.

3. Відповідальність за якість та безпеку реалізованих товарів несе суб’єкт господарювання відповідно до законодавства.

4. Торговельним агентом мережевої торгівлі може бути фізична особа, яка діє відповідно до трудового договору (контракту) або фізична особа — підприємець.

5. Торговельний агент мережевої торгівлі здійснює продаж товару відповідно до договору на реалізацію товару без переходу до нього права власності на товар.

6. Торговельний агент при реалізації товарів зобов’язаний передати покупцю відповідні документи згідно з вимогами законодавства.

Стаття 11. Особливості організації та провадження торговельної діяльності на ринках

1. Ринок — спеціалізоване підприємство сфери торгівлі, розміщене на земельній ділянці, наданій в порядку, визначеному законом, суб’єкту господарювання — юридичній особі або його структурному підрозділу для організації та/або забезпечення створення належних умов для провадження торговельної діяльності суб’єктами господарювання та фізичними особами.

2. Адміністрація ринку — орган управління ринком, який здійснює організацію роботи ринку відповідно до законодавства.

3. Рішення про створення ринку та його площу ухвалюється виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до розробленої містобудівної документації та генерального плану населеного пункту, затвердженого в установленому законодавством порядку.

4. Для провадження діяльності на ринку адміністрація ринку розробляє та затверджує у виконавчому органі сільської, селищної, міської ради план території ринку, в якому зазначається межа території ринку, кількість та схема розміщення торговельних місць на ринку із зазначенням їх розмірів, площа стоянок (у разі їх наявності) для транспортних засобів (із зазначенням кількості таких засобів, що можуть розміститися на стоянці), схема розміщення будівель та споруд на ринку із зазначенням їх функціонального призначення.

5. Адміністрація ринку надає торговельні місця на ринку для здійснення торговельної діяльності безпосередньо товаровиробниками (суб’єктами господарювання, фізичними особами) для торгівлі продукцією власного виробництва.

Кількість таких торговельних місць на ринку встановлюється виконавчим органом сільської, селищної, міської ради одночасно із затвердженням плану території ринку

6. За конструкцією ринки можуть бути криті, відкриті та комбіновані; за часом діяльності — постійно діючі або сезонні, денні, вечірні та нічні; за видами економічної діяльності — з оптової торгівлі, з роздрібної торгівлі, за товарною спеціалізацією — з продажу продовольчих товарів, непродовольчих товарів, транспортних засобів, худоби та кормів, тварин і птахів, квітів, а також змішані.

7. Адміністрація ринку зобов’язана забезпечити дотримання вимог санітарних норм і правил, правил електро-, пожежобезпечності, екологічної безпеки, безпеки праці, а також створити умови для здійснення постійного контролю за безпекою і якістю товарів, які реалізуються на ринку, та дотриманням вимог законодавства у сфері торговельної діяльності.

8. У разі прийняття виконавчим органом сільської, селищної, міської ради рішення про закриття ринку він зобов’язаний не менше ніж за шість місяців до настання дати закриття повідомити про це адміністрацію ринка та/або власника ринку та опублікувати інформацію у друкованих засобах масової інформації.

9. У разі прийняття рішення про реконструкцію або закриття ринку адміністрація ринку зобов’язана не менше ніж за шість місяців до початку проведення таких дій письмово повідомити про це орендарів торговельних місць на ринку.

10. Торговельне місце на ринку — неподільне облаштоване чи необлаштоване місце для здійснення торговельної діяльності на ринку, розмір якого встановлюється відповідно до плану території ринку.

11. У разі провадження суб’єктом господарювання торговельної діяльності на ринку адміністрація ринку зобов’язана в обов’язковому порядку укласти з таким суб’єктом господарювання договір про оренду торговельного місця на ринку.

Типовий договір оренди торговельного місця на ринку затверджується Кабінетом Міністрів України.

Договір повинен включати в себе послуги охорони, освітлення місць загального користування, прибирання, вивезення сміття, тепло- та водопостачання, пожежної охорони, санвузлів.

12. Орендар торговельного місця на ринку з дозволу орендодавця має право укласти договір суборенди торговельного місця на ринку.

Строк надання торговельного місця у суборенду не може перевищувати терміну дії договору оренди торговельного місця на ринку.

Розмір плати за суборенду торговельного місця на ринку може бути обмежений Кабінетом Міністрів України.

Передача орендарем торговельного місця у суборенду не може бути підставою для підвищення адміністрацією ринку розміру орендної плати чи тарифів за послуги, які надаються орендарю.

13. Суб’єкт господарювання — орендар торговельного місця на ринку має право встановити на території ринку тимчасові споруди некапітального типу, здійснювати поліпшення торговельного місця, за згодою з адміністрацією ринку виключно для провадження ним торговельної діяльності.

14. Забороняється адміністрації ринку нав’язувати суб’єктам господарювання та фізичним особам, які реалізують товари на ринку, платні послуги або примушувати їх придбавати такі послуги у інших суб’єктів господарювання.

Перелік платних послуг, що надаються на ринку, погоджується виконавчим органом сільської, селищної, міської ради.

15. На період реконструкції ринку, за рішенням виконавчого органу сільської, селищної, міської ради орендарі торговельних місць на ринку забезпечуються тимчасовими торговельними місцями. Після завершення реконструкції вони отримують пріоритетне право на поновлення договорів оренди.

16. Вимоги до організації діяльності ринків з продажу товарів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

17. Правила торгівлі на ринках встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до затверджених центральним органом виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі примірних правил торгівлі на ринках.

18. Порядок розрахунку розміру плати за оренду торговельного місця на ринку та розміру плати за послуги, що надаються на ринках, встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі.

Стаття 12. Особливості здійснення торговельної діяльності на ярмарках

1. Ярмарок — торговельний, торговельно-презентаційний, культурно-мистецький захід з організації продажу товарів, що проводиться в певному місці та у визначені строки.

2. Ярмарки за статусом поділяються на міжнародні, національні, галузеві та місцеві.

3. Статус міжнародних, національних та галузевих ярмарків, порядок їх організації та проведення визначається відповідно до законодавства.

4. Місцевими є ярмарки, які організовуються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад для сприяння населенню в придбанні товарів безпосередньо у їх виробників.

Місцевий ярмарок проводиться відповідно до затвердженого рішенням виконавчих органів сільських, селищних, міських рад плану проведення ярмаркових заходів.

План проведення ярмаркових заходів повинен передбачати місце та строки проведення кожного ярмарку.

5. Плата за необладнані торговельні місця на місцевих ярмарках для розміщення продавцями власного торговельного устаткування, спеціалізованих автотранспортних засобів не стягується.

Перелік платних послуг встановлюється виконавчими органами сільських, селищних, міських рад.

6. Інформація про місце та час проведення ярмарку доводиться організаторами ярмарку до населення через засоби масової інформації.

Стаття 13. Планування та порядок розміщення об’єктів торгівлі

1. Планування розвитку та розміщення об’єктів торгівлі здійснюється відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України мінімальних нормативів: забезпеченості населення торговельною площею; забезпеченості місцями в закладах ресторанного господарства; забезпечення населення соціально значущими товарами.

2. Затверджені нормативи не є підставою для перегляду розміщення об’єктів торгівлі, будівництво та/або реконструкція яких розпочата чи завершена до затвердження зазначених нормативів.

3. Місця, на яких розміщуються об’єкти торгівлі (крім земель, переданих у приватну власність), визначаються органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади.

Порядок надання місць для розміщення нестаціонарного об’єкта торгівлі встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 14. Облік об’єктів торгівлі

1. Облік об’єктів торгівлі на відповідній території здійснюють місцеві органи виконавчої влади на підставі інформації, поданої відповідним органом державної податкової служби протягом семи днів після видачі торгового патенту або його повернення суб’єктом торговельної діяльності, який припинив торговельну діяльність.

Облік ринків здійснюється органами місцевого самоврядування відповідно до генерального плану населеного пункту та містобудівної документації.

2. В інформації органи державної податкової служби зазначають:

  • номер торгового патенту;
  • найменування власника торгового патенту;
  • вид підприємницької (торговельної) діяльності;
  • місцезнаходження об’єкта торгівлі;
  • місце проведення державної реєстрації суб’єкта господарювання (місцезнаходження структурного (відокремленого) підрозділу такого суб’єкта);
  • строк дії торгового патенту;
  • найменування державного органу, що видав торговий патент.

3. Суб‘єкти господарювання, які не є платниками збору за провадження торговельної діяльності (крім фізичних осіб — підприємців, які провадять торговельну діяльність у межах ринків усіх форм власності), щорічно до 1 березня повідомляють відповідні місцеві органи виконавчої влади про:

  • місцезнаходження об’єкта торгівлі;
  • вид підприємницької (торговельної) діяльності, що здійснюється на такому об‘єкті торгівлі;
  • місце проведення державної реєстрації суб’єкта господарювання.

Стаття 15. Звітування про результати торговельної діяльності

1. Суб‘єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, подають звіт про результати торговельної діяльності органам статистики за результатами року.

Порядок подання звіту про результати торговельної діяльності органам статистики суб’єктами господарювання, які здійснюють діяльність у сфері внутрішньої торгівлі, встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі.

2. Про результати торговельної діяльності органи державної статистики подають місцевим органам виконавчої влади звіт, який включає відомості про товарооборот роздрібної та оптової торгівлі, ресторанного господарства та ціни на соціально значущі товари.

Форма звіту та порядок його подання затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 16. Особливості укладання договорів при здійсненні торгівлі продовольчими товарами

1. Постачальники продовольчих товарів та суб’єкти господарювання, які здійснюють роздрібну торгівлю продовольчими товарами, зобов’язані укладати між собою письмові договори.

2. В договорі поставки крім умов, передбачених Господарським та Цивільним кодексами України, обов’язково мають бути врегульовані:

форма, умови, порядок та строки розрахунків;

умови повернення суб’єктами господарювання продовольчих товарів, які мають обмежений строк (термін) придатності;

відповідальність сторін у разі невиконання своїх зобов’язань із застосуванням поняття рівнозначності щодо розміру матеріальної відповідальності кожної сторони.

В договір поставки забороняється включати додаткові послуги, що пов’язані з просуванням товарів.

3. Рекламні, маркетингові та інші додаткові послуги, можуть надаватись постачальникам суб’єктами господарювання, які здійснюють роздрібну торгівлю продовольчими товарами, на підставі договорів про торговельне співробітництво.

При наданні послуг (зокрема, маркетингових, рекламних) в договорі мають бути врегульовані наступні положення:

  • зміст послуги, її мета, товари, яких вона стосується;
  • порядок (умови) її надання та приймання;
  • строки надання послуги;
  • вартість кожної окремої послуги;
  • строк дії договору;
  • умови, порядок та строки розрахунків за надану послугу;
  • відповідальність сторін у разі невиконання своїх зобов’язань.

Перелік послуг з просування продовольчих товарів визначається суб’єктами господарювання.

4. Суб’єкту господарювання, який здійснює роздрібну торгівлю продовольчими товарами, забороняється нав’язувати постачальнику продовольчих товарів послуги, що суперечать його інтересам, а також придбання неподільного комплексу послуг.

5. У разі затримки розрахунків постачальник продовольчих товарів має право призупинити поставку товарів до повного розрахунку, без застосування до нього штрафних санкцій зі сторони суб’єкта господарювання — за порушення умов поставки товарів згідно обумовлених строків та обсягів.

6. У разі затримки поставки продовольчих товарів чи невиконання обумовлених обсягів поставки з вини постачальника продовольчих товарів суб’єкт господарювання, який здійснює роздрібну торгівлю продовольчими товарами, має право припинити оплату товарів.

7. При розірванні договору поставки між суб’єктом господарювання, який здійснює роздрібну торгівлю продовольчими товарами, та постачальником продовольчих товарів, у зв’язку із заборгованістю суб’єкта господарювання, який здійснює роздрібну торгівлю продовольчими товарами, за поставлений та реалізований товар, підлягає розірванню договір про торговельне співробітництво (у разі його укладання) та сплачені за договором про торговельне співробітництво кошти повертаються постачальнику у повному обсязі.

8. Про зміну ціни на товари постачальник продовольчих товарів зобов’язаний письмово повідомити про це суб’єкта господарювання, який здійснює роздрібну торгівлю продовольчими товарами, не менше ніж за сім календарних днів.

9. Оплата за поставлені продовольчі товари здійснюється суб’єктом господарювання, який здійснює роздрібну торгівлю продовольчими товарами, за умови передачі йому постачальником належним чином оформлених товаросупровідних документів, передбачених законодавством та у строки, встановлені договором поставки.

10. Розрахунки суб’єктами господарювання, які здійснюють роздрібну торгівлю продовольчими товарами, з постачальниками продовольчих товарів за поставлені і реалізовані соціально значущі продовольчі товари здійснюються у такі строки (терміни):

  • не пізніше десяти робочих днів з дня отримання партії товарів, строк (термін) придатності яких менше десяти днів;
  • не пізніше тридцяти робочих днів з дня отримання партії товарів, строк (термін) придатності яких від десяти до тридцяти днів;
  • не пізніше сорока п’яти робочих днів з дня отримання партії товарів, строк (термін) придатності яких понад тридцять днів.

У разі, якщо постачальник продовольчих товарів не передає або відмовляється передати суб’єкту господарювання, який здійснює роздрібну торгівлю продовольчими товарами, документи, які він зобов’язаний передати відповідно до законодавства та договору поставки, строки оплати за поставлені товари, встановлені цією частиною, збільшуються на строк затримки передачі таких документів.

11. Не допускається примушування суб’єктів господарювання, які здійснюють роздрібну торгівлю продовольчими товарами, до придбання повного асортименту товарів того чи іншого постачальника продовольчих товарів.

12. За порушення умов договорів поставки та про торговельне співробітництво суб’єкти господарювання несуть відповідальність відповідно до законодавства.

Стаття 17. Вимоги до кадрового забезпечення у сфері внутрішньої торгівлі

1. Працівники торгівлі та ресторанного господарства повинні відповідати кваліфікаційним характеристикам професій працівників у сфері внутрішньої торгівлі.

2. Методичне та організаційне визначення стандартів якості професійної освіти та контроль за їх дотриманням, прогнозування потреби в них для внутрішньої торгівлі покладається на центральний орган виконавчої влади у сфері освіти за участю центрального органу виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі з обов’язковим залученням об’єднань організацій роботодавців.

РОЗДІЛ ІV
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ВНУТРІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ

Стаття 18. Державне регулювання у сфері внутрішньої торгівлі

1. Державне регулювання у сфері внутрішньої торгівлі здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі та інші органи відповідно до їх компетенції.

2. Центральний орган виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі здійснює регулювання та координацію у сфері внутрішньої торгівлі у межах повноважень, визначених цим Законом.

3. Метою державного регулювання у сфері внутрішньої торгівлі є:

  • розвиток торговельної та виробничо-торговельної діяльності, у тому числі шляхом державної підтримки національного товаровиробника, суб’єктів господарювання та розвитку конкуренції;
  • впровадження єдиного порядку організації та здійснення торговельної та виробничо — торговельної діяльності;
  • створення умов для найбільш повного задоволення потреб споживачів у товарах (роботах, послугах) належної якості та за прийнятними цінами;
  • забезпечення сталого насичення торговельної мережі соціально значущими товарами;
  • забезпечення цінової стабільності на ринках споживчих соціально значущих товарів шляхом здійснення товарних інтервенцій у роздрібну торговельну мережу;
  • забезпечення дотримання прав та законних інтересів суб’єктів торговельної діяльності.

4. Основними засобами державного регулювання у сфері внутрішньої торгівлі є:

  • облік об’єктів торгівлі та результатів їх діяльності;
  • ліцензування певних видів торговельної діяльності відповідно до законодавства;
  • планування та нормування розміщення об’єктів торгівлі;
  • підтримка торгівлі соціально значущими товарами;
  • державне регулювання цін на окремі види соціально значущих товарів;
  • здійснення товарних інтервенцій у роздрібну торговельну мережу;
  • встановлення правил торгівлі окремими групами товарів, правил роботи закладів ресторанного господарства, правил для здійснення окремих форм внутрішньої торгівлі;
  • єдиний державний контроль і нагляд у сфері внутрішньої торгівлі;
  • відповідальність за порушення законодавства у сфері внутрішньої торгівлі.

Стаття 19. Державна підтримка ринку соціально значущих товарів

1. Державна підтримка насичення ринку соціально значущих товарів здійснюється шляхом формування державних та регіональних товарних ресурсів.

Порядок здійснення товарних інтервенцій у роздрібну торговельну мережу встановлюється Кабінетом Міністрів України.

2. Державне регулювання цін на окремі види соціально значущих товарів здійснюється відповідно до законодавства.

3. Забороняється стягувати плату за надання маркетингових, рекламних та інших послуг (крім послуг логістики) при реалізації соціально значущих продовольчих товарів.

4. Перелік соціально значущих товарів визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 20. Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері внутрішньої торгівлі

1. До повноважень Кабінету Міністрів України у сфері внутрішньої торгівлі належить:

  • забезпечення проведення державної політики у сфері внутрішньої торгівлі;
  • державне регулювання внутрішньої торгівлі;
  • забезпечення розроблення і виконання програм розвитку внутрішньої торгівлі та інших заходів щодо стимулювання розвитку внутрішньої торгівлі;
  • спрямування і координація діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також місцевих органів виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі;
  • визначення органів ліцензування певних видів торговельної діяльності;
  • прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;
  • здійснення інших повноважень у сфері внутрішньої торгівлі відповідно до Законів.

Стаття 21. Повноваження центрального органу виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі

1. Центральний орган виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі:

  • бере участь у формуванні та реалізації державної політики щодо розвитку внутрішньої торгівлі, розробляє механізм її реалізації та державного регулювання, а також здійснює координацію діяльності в цій сфері інших органів виконавчої влади;
  • здійснює інформаційно-методологічне забезпечення відповідних підрозділів місцевих органів виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі;
  • здійснює координацію роботи відповідних місцевих органів виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі;
  • здійснює моніторинг та аналіз стану торговельної та виробничо-торговельної діяльності;
  • отримує від органів статистики інформацію про товарооборот оптової (роздрібної) торгівлі та ресторанного господарства, ціни на окремі соціально значущі товари на окремих об’єктах торгівлі;
  • отримує від місцевих органів виконавчої влади відомості про об’єкти торгівлі;
  • сприяє формуванню та товарному насиченню споживчого ринку, розширенню асортименту товарів та поліпшенню їх якості з урахуванням попиту населення;
  • розробляє та затверджує правила торгівлі окремими групами товарів, правила роботи закладів ресторанного господарства, правила здійснення окремих форм внутрішньої торгівлі;
  • встановлює особливості обслуговування покупців різними типами закладів ресторанного господарства, правила торгівлі на ринках;
  • забезпечує реалізацію програм розвитку внутрішньої торгівлі та інші заходи щодо стимулювання розвитку внутрішньої торгівлі;
  • здійснює співробітництво з громадськими організаціями та об’єднаннями суб’єктів господарювання сфери внутрішньої торгівлі та залучає їх до участі у формуванні та реалізації державної політики у сфері внутрішньої торгівлі;
  • здійснює співробітництво з міжнародними організаціями та відповідними органами іноземних держав;
  • здійснює інші повноваження у сфері внутрішньої торгівлі відповідно до Законів.

Стаття 22. Повноваження місцевих органів виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі

1. До повноважень місцевих органів виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі належать:

  • участь у реалізації державної політики щодо розвитку внутрішньої торгівлі;
  • здійснення моніторингу за дотриманням вимог законодавства щодо організації торговельної діяльності на відповідній території;
  • у разі виявлення фактів порушення вимог законодавства у сфері внутрішньої торгівлі повідомляти про це відповідні органи;
  • формування регіональних товарних ресурсів для здійснення товарних інтервенцій у роздрібну торговельну мережу;
  • сприяння забезпеченню наявності у торговельній мережі соціально значущих продовольчих товарів;
  • облік об’єктів торгівлі на відповідній території;
  • отримання звітів про результати торговельної діяльності від органів державної статистики;
  • здійснення аналізу розвитку внутрішньої торгівлі на відповідній території;
  • підготовка пропозицій відповідним органам місцевого самоврядування щодо розміщення об’єктів торгівлі на відповідній території;
  • розроблення пропозицій щодо необхідності виробництва і реалізації продукції для місцевих потреб;
  • сприяння місцевим товаровиробникам у реалізації їх продукції при здійсненні торгівлі на ярмарках;
  • розроблення і реалізація регіональних програм розвитку торгівлі в межах відповідної території.

Стаття 23. Контроль за додержанням вимог цього Закону

1. Контроль за додержанням вимог цього Закону здійснюється центральним органом виконавчої влади у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів відповідно до його повноважень.

Інші органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства у сфері внутрішньої торгівлі у межах своєї компетенції, визначеної законом.

Стаття 24. Відповідальність суб’єктів господарювання

1. Суб’єкти господарювання та їх посадові особи несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов’язань чи порушення правил, норм та вимог щодо здійснення торговельної та/або виробничо-торговельної діяльності на підставі і в порядку, визначеному законами України.

2. У разі порушення вимог цього Закону суб’єкти господарювання несуть відповідальність за:

1) провадження торговельної діяльності у формі мережевої торгівлі без наявності приміщення для приймання, зберігання та підготовки для продажу товарів (офісні та складські приміщення) — у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) провадження торговельної діяльності у формі дистанційної торгівлі без наявності офісного приміщення — у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3) провадження торговельної та/або виробничо-торговельної діяльності на нестаціонарному об’єкті торгівлі, що розміщений на земельній ділянці, без договору оренди земельної ділянки, — у розмірі п‘ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

4) провадження адміністрацією ринка діяльності на ринку без затвердженого плану території ринку — у розмірі п’ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

5) неподання інформації передбаченої частиною третьою статті 14 — у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

6) стягування плати за надання маркетингових, рекламних та інших послуг при реалізації соціально значущих продовольчих товарів — у розмірі п’ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

7) порушення строків оплати за кожну партію отриманих соціально значущих товарів — у розмірі п’ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

8) використання методів продажу товарів (послуг) шляхом пропонування винагороди покупцям за залучення до участі у купівлі/продажу цих товарів (послуг) нових покупців — у розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

3. Рішення про стягнення штрафів, передбачені частиною другою цієї статті, приймаються центральним органом виконавчої влади у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів.

Стаття 25. Захист прав і законних інтересів суб’єктів торговельної діяльності

1. Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб’єктів торговельної діяльності шляхом залучення об’єднань суб’єктів господарювання у сфері внутрішньої торгівлі, захисту прав споживачів до державного управління сферами торгівлі та ресторанного господарства.

2. Суб’єкти торговельної діяльності мають право звертатись до контролюючих органів або до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

3. Порушення посадовими особами вимог цього Закону тягне за собою відповідальність згідно із законами.

РОЗДІЛ V
ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім частини сьомої статті 7 та статті 24, які набирають чинності через шість місяців з дня опублікування цього Закону.

2. Внести зміни до:

1) Кодексу України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР) 1984, додаток до № 51, ст. 1122):

У тексті Кодексу слова громадське харчування у всіх відмінках і формах числа замінити на слова ресторанне господарство у відповідному відмінку і числі.

Статтю 160 Кодексу викласти в такій редакції:

«Торгівля з рук в невстановлених місцях, –

тягне за собою накладення штрафу на громадян від п’яти до десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності від десяти до двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першої цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, — тягне за собою накладення штрафу на громадян від десяти до двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності від двадцяти до п’ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.».

2) Закону України Про лікарські засоби (Відомості Верховної Ради України, 1996, N 22 (28.05.96), ст. 86):

Статтю 19 доповнити абзацом наступного змісту:

Реалізація лікарських засобів не може здійснюватись суб’єктами господарювання у формі дистанційної та мережевої торгівлі.

3) Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів (Відомості Верховної Ради України, 1997, N 24, ст. 170):

Абзац чотирнадцятий статті 1 викласти у редакції:

  • місце торгівлі — місце реалізації товарів, у тому числі на розлив, в одному торговому приміщенні (будівлі) за місцем його фактичного розташування, для тютюнових виробів — торговельною площею до 100 кв. м (крім спеціалізованих складів, магазинів, відділів, секцій), для алкогольних напоїв — торговельною площею не менше 20 кв. м, обладнане електронними контрольно-касовими апаратами (незалежно від їх кількості) або де є товарно-касові книги (незалежно від їх кількості), в яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів незалежно від того, чи оформляється через них продаж інших товарів;

Статтю 15-3 доповнити частиною такого змісту:

Забороняється продаж тютюнових виробів у закладах громадського харчування.

3. До приведення у відповідність із цим законом, інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті