Шановна Раїсо Василівно!
Всеукраїнська громадська організація «Аптечна професійна асоціація України» висловлює свою повагу та звертається до Вас з наступного приводу.
МОЗ розроблено проект постанови КМУ «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 року № 765», яким передбачається, що акредитація закладу охорони здоров’я — це підтвердження дотримання закладом охорони здоров’я галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я, наявності в ньому умов для ефективного і доступного медичного обслуговування населення, відповідності медичних (фармацевтичних) працівників єдиним кваліфікаційним вимогам і прийняття якого примусить всі заклади охорони здоров’я, в тому числі і аптеки з їх структурними підрозділами проходити в обов’язковому порядку акредитаційну процедуру.
Від імені всієї фармацевтичної спільноти ми категорично проти прийняття зазначеного проекту постанови з наступних підстав:
1. Відповідно до законодавства України у т.ч. і ст. 17 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» дозволом на провадження господарської діяльності у галузі охорони здоров’я, зокрема виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами, є ліцензія на провадження відповідного виду господарської діяльності.
Встановлений ст.11 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» порядок видачі ліцензій передбачає, що ліцензія може бути видана виключно у разі відповідності заявника ліцензійним умовам. Відповідно до ст.1 зазначеного закону саме ліцензійні умови встановлюють вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог для провадження певного виду господарської діяльності.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 р. № 765 «Про затвердження Порядку державної акредитації закладу охорони здоров’я» державна акредитація закладу охорони здоров’я – офіційне визнання статусу закладу охорони здоров’я, наявності в ньому умов для надання певного рівня медико-санітарної допомоги, підтвердження його відповідності встановленим критеріям та гарантії високої якості професійної діяльності, а не документ, що має дозвільний характер.
Тому, встановлення акредитації, як засобу регулюючого впливу держави на підприємницьку діяльність, суперечитиме законодавству України. Фактично акредитація фармацевтичних (аптечних) закладів – це дублювання Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з оптової і роздрібної торгівлі лікарськими засобами.
2. Перевірка відповідності ліцензійним умовам, будь-якого суб’єкта господарювання який має зазначену ліцензію, як закладу охорони здоров’я, відповідно до наказу МОЗ України від 31.10.2011р. № 724 «Про затвердження Порядку контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами», здійснюється як правило раз на рік, а в деяких випадках і частіше.
Крім того, відповідно до наказів МОЗ України від 2 грудня 2006 року № 818 «Про вдосконалення атестації провізорів та фармацевтів» та від 29 березня 2002 р. № 117, яким затверджено «Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників» кожен працівник аптечного закладу повинен проходити курси підвищення кваліфікації та атестацію раз на п’ять років, що забезпечує достатній кваліфікаційний рівень працівників аптечних закладів.
Належний рівень необхідного контролю за якістю забезпечується також суб’єктами господарювання, у відповідності із наказом МОЗ України від 30 жовтня 2001 року № 436 «Про затвердження Інструкції про порядок контролю якості лікарських засобів під час оптової та роздрібної торгівлі».
Таким чином, на сьогодні вже законодавчо створені і працюють всі заходи щодо належного контролю з боку держави за дотриманням суб’єктом господарювання організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог як закладу охорони здоров’я
3. В розділі 4 пояснювальної записки до зазначеного проекту вказано, що «Реалізація проекту акта не потребує додаткових фінансових, інших витрат з державного та місцевих бюджетів та від суб’єктів господарювання». Однак, це не відповідає дійсності, оскільки для впровадження акредитації фармацевтичних закладів проектом постанови передбачено створення органу – Головної комісії з акредитації фармацевтичних (аптечних) закладів, що утворюються при Міністерстві охорони здоров’я України. Що передбачає значні фінансові витрати із бюджету на утримання чималого (в рамках всієї країни) апарату співробітників. До того ж і суб’єктів господарювання очікують значні фінансові витрати, оскільки, як показує практика, видача будь-якого документу дозвільного характеру, супроводжується введенням різноманітних оплат за нього.
4. Обов’язковість проходження акредитації, створення іще одного контролюючого органу від якого напряму буде залежати господарська діяльність учасників фармацевтичного ринку, не тільки підвищить ризик створення умов для корупційних діянь, що суперечить Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», але й сприятиме подальшій зарегульованості господарської діяльності, яке іде в розріз з декларуємою сьогодні політикою спрощеності та прозорості ведення господарської діяльності.
Виходячи із цього, обов’язкова акредитація закладів охорони здоров’я є не тільки такою, що суперечить чинному законодавству, є зайвою, як дублююча вже існуючої процедури ліцензування, недоречною в частині витрат як бюджетних коштів так і коштів суб’єктів господарювання, але й такою, що іде в розріз із політикою держави, направленою на інтегрування з Європою. Тому ми вважаємо, що акредитація аптечних закладів повинна і в подальшому проводитись тільки на добровільних засадах.
Залишається додати, що неодноразові спроби МОЗ України ввести обов’язковість проходження акредитації закладами охорони здоров’я кожного разу викликали не аби яку негативну громадську оцінку, і призводило до відмови від її впровадження.
З повагою
директор АПАУ О.І.Гуленко
Коментарі
Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим