Опіоїдні анальгетики потрібні 500 тисячам українців

13 грудня в прес-центрі Інформаційного агентства «Українські новини» було проведено прес-конференцію та соціальну акцію «Пілюля для Президента». Мета заходу — привернути увагу до такої проблеми, як доступність знеболювальних препаратів для невиліковно хворих. В Україні нараховується близько 500 тис. пацієнтів із хронічним болем, зумовленим невиліковним або іншим захворюванням. Для них опіоїдні анальгетики, що належать до підконтрольних препаратів, є життєво необхідними.

13 липня до Адміністрації Президента України було передано колективне звернення з такими проханнями:

доручити Уряду затвердити постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів в закладах охорони здоров’я»;
взяти під особистий контроль реєстрацію, виробництво та надходження в аптечну мережу вітчизняного таблетованого морфіну;
доручити МОЗ, Державній службі України з лікарських засобів, Державній службі України з контролю за наркотиками та органам місцевого самоврядування відновити діяльність мережі аптек комунальної власності, що мають ліцензію на реалізацію наркотичних та психотропних лікарських засобів.

Прийняття проекту Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів в закладах охорони здоров’я» дозволить пацієнтам: зберігати вдома 10-денний запас підконтрольних лікарських засобів, необхідних для знеболення; не чекати рішення лікарської комісії й отримувати знеболювальні препарати за призначенням лікаря, який веде хворого; отримувати від членів родин необхідну допомогу, в тому числі ін’єкції знеболювального.

Проект постанови знаходиться на розгляді Кабінету Міністрів України вже не один місяць, проте жодного разу його не було включено до порядку денного засідань.

Аби цього разу звернення пацієнтів, їх рідних, лікарів, правозахисників та активістів не залишилося непоміченим, його буде передано у спеціально виготовленій пілюлі.

Андрій Роханський, голова громадського об’єднання «Інститут правових досліджень і стратегій», зазначив, що, працюючи лікарем з 1987 р., особисто переконався у важливості забезпечення пацієнтів знеболювальними препаратами, особливо, якщо хворий проживає у сільській місцевості. Прийняття згаданої вище постанови спростить процедуру проходження комісії стосовно доцільності призначення наркотичних засобів на строк більше 3 діб з обов’язковим затвердженням цього рішення головним лікарем лікувально-профілактичного закладу або його заступником з лікувальної роботи, оскільки в більшості випадків такі ліки не призначаються або призначаються вже запізно. Якщо 50 років тому видалити зуб без анестезії було нормою, а сьогодні ця процедура виконується лише зі знеболенням, то чому ж інші пацієнти повинні терпіти біль? Чи можливо в нашій державі дожити свій вік без нестерпних страждань?

Вікторія Лінцова, громадський активіст з Кіровограда, знає, що таке жити з болем, адже 13 років має статус ВІЛ-інфікованої людини. Тільки з 2005 р. вона отримує відповідну терапію. Вікторія добре пам’ятає той жахливий період, коли їй було погано не тільки фізично, а й морально. Постійні нагадування лікарів про обмежений час її самопочуття не поліпшували. «Дуже неприємно викликати жаль у людей, а ще важче, коли відвертаються друзі», — згадує вона.

На фоні зниженого імунітету виникають захворювання, які ускладнюють перебіг ВІЛ-інфекції. Знеболювальні лікарські засоби не призначалися, тому Вікторія купувала кодеїновмісні препарати та трамадол, який вже було заборонено. Вона вважає, що знеболювальні препарати мають бути доступні для тих, хто їх потребує. Адже не тільки пацієнти з онкологічною патологією, а й ВІЧ-інфіковані, хворі на туберкульоз, гепатит потребують значної уваги. Вікторія наголосила на тому, що страждають і пацієнти, і їх близькі, і лікарі.

Як зазначила Леся Фролова, лікар швидкої допомоги, лікар-консультант правозахисної групи у сфері медичного права благодійного фонду «Світло Криму», на сьогодні пацієнти можуть отримувати достатню кількість знеболювальних лікарських засобів тільки в лікувальних закладах, зокрема хоспісах. Але більшість хворих не мають можливості або бажання затримуватися у них надовго. Отже, вони повертаються додому, де стикаються з проблемою відсутності знеболювальних препаратів. Усі маніпуляції з опіоїдними анальгетиками може проводити тільки медичний персонал. Так, лікар або медична сестра повинні відвідувати хворого 2–8 разів на добу, щоб зробити укол. Фізично жодна поліклініка чи лікарня не в змозі забезпечити таку кількість візитів до хворих. Тому пацієнти змушені викликати швидку допомогу. І хоча відповідні спеціалісти не зобов’язані обслуговувати цю групу хворих, вони все одно їдуть на виклик, фактично виконуючи роботу поліклініки. А якщо десь ДТП і потрібно декілька бригад швидкої допомоги або інший випадок, коли йдеться про необхідність врятувати людське життя? Л. Фролова підкреслила, що прийняття проекту постанови Уряду значно полегшить роботу швидкої допомоги, тому що пацієнти зможуть самостійно або за допомогою близьких здійснювати ін’єкції знеболювальних препаратів і не чекати, коли приїде швидка допомога або медсестра з поліклініки. Адже буває й так, що медсестра приходить до хворого для проведення маніпуляції не тоді, коли це йому потрібно, а коли в неї є вільний час.

Лариса Лавренюк, керівник благодійного фонду допомоги онкохворим дітям «Краб», 7 років тому могла без перешкод купувати в аптеках трамадол для своєї 3-річної онкохворої дитини. Але сьогодні вона відмовляється від виписки своєї дитини зі стаціонару та боїться повертатися додому, тому що адекватну допомогу можна отримати тільки в хоспісах, а в Україні немає дитячих хоспісів. Л. Лавренюк наголосила, що в нашій країні помирають і діти. Помирають вони із болем, а дивитися на свою дитину, яка страждає, і не мати змоги допомогти їй — це жахливо! На завершення доповідач зауважила, що настав час змінити ситуацію, яка склалася, адже в Україні звикли «приховувати» своїх інвалідів. Ми їх не бачимо і не знаємо про те, як їм важко.

Останнім виступив Дмитро Шерембей, голова дорадчої ради спільнот з питань доступу до лікування в Україні UCAB. Він висловив здивування з приводу того, скільки разів потрібно звертатися до влади нашої країни, щоб вирішити питання забезпечення для хворих життя без болю. Невже є людина, в якої відсутнє серце, або невистачте розуму, щоб збагнути, наскільки це важливо. Він особисто довгий час доглядав особу, яка помирала, і переконався в тому, що безпосередньо смерть може бути не такою страшною, як її очікування. Ніякі масажі не здатні позбавити від болю. Біль полонить не тільки тіло, а й розум. Це змушує йди на чорний ринок і купувати заборонений препарат для знеболення, щоб не бачити сльози дорогої людини. Не зрозуміло тільки, чому хворий має терпіти біль, коли і він, і його близькі, і навіть лікар знає, що він помирає. Може потрібно провести експеримент і запропонувати можновладцю із Кабінету Міністрів України згадати, що таке зубний біль, помножити його на день, на тиждень, на місяць, на рік, і тоді він зрозуміє, що живе тільки болем. З ним він буде засинати і прокидатися, а позбутися його не зможе, тому що комусь це вигідно. У всьому світі немає такої проблеми — людина йде в аптеку, і купує знеболювальний препарат за рецептом, який виписує лікар без дозволу комісій. Це проблема не лікарів — вони, на жаль, нічого вдіяти не можуть, це питання може вирішити тільки влада. Тоді виникає ще одне питання — скільки потрібно розуму, щоб бути милосердним? Адже один підпис може позбавити від невимовних страждань близько 500 тис. хворих. Може варто взяти одного з міністрів, одягнути на нього халат, маску й відправити на тиждень в палату з хворою дитиною, і нехай він робить все, що завгодно, аби тільки позбавити цю маленьку людину болю. Тоді він зрозуміє, що прийняття проекту постанови зможе вирішити багато!

Наприкінці прес-конференції Д. Шерембей представив присутнім пластиковий футляр у вигляді пілюлі. В нього він поклав звернення та всі анальгетики, які можна придбати в аптеці, зазначивши, що їх не вистачить, аби позбутися болю. Може тоді наш Президент «випише комусь пілюлю», щоб важливий документ було підписано якнайшвидше. На думку голови дорадчої ради спільнот з питань доступу до лікування в Україні UCAB, думати над цим не потрібно, бо в нашій країні приблизно 500 тис. хворих дуже хочуть жити без болю, і щоб, нарешті, закінчилися ці знущання. Відсутність людяності і розуміння жахає. Будемо чекати на реакцію нашої влади!

Евгенія Бочерикова

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!