Українська медицина — початок відродження

— Перший крок, який буде зроблено, це дуже серйозний, ґрунтовний аналіз стану речей в системі охорони здоров’я й аналіз того, що відбулося під назвою «реформа». Акцент буде ще більше зміщений на первинно-медичну допомогу, на так звану сімейну медицину, особливо в розрізі профілактики, яка має передувати, напевно, вже власне самій медицині. Саме тому нова модель системи охорони здоров’я, яка буде запропонована Урядом для України, передбачатиме саме на першому місці профілактику, а вже на другому — розвиток сімейної медицини та первинної ланки медичної допомоги. Я є прихильником системного і комплексного підходу. Тому кроки, які відбуваються дещо хаотично, не дуже схвалюю. Саме тому до суспільства загалом як споживача медичних послуг, а також медичної громадськості (лікарі, медичні сестри, всі учасники системи охорони здоров’я) у першу чергу повинно бути донесено те, що не було передбачено попередньою реформою, яка реалізувалася і ще триває, а саме — інформаційно-упереджувальна, пояснювальна складова реформ. Для того щоб вони стали популярними у суспільстві, потрібно розмовляти з людьми, перш за все, з тими, яких стосується ця реформа, і також із ­учасниками власне системи охорони здоров’я — з лікарями. Тому нова модель системи охорони здоров’я передбачатиме обов’язкову складову — інформаційно-роз’яснювальну кампанію, яка буде упереджувальною. До кожної людини ми спробуємо донести через ЗМІ, — яких я бачу активними партнерами, — що саме кожна людина та член її родини отримають через місяць після запровадження нової моделі системи охорони здоров’я, через півроку, через рік, через 5 і через 10 років. Це необхідно для того, щоб люди зрозуміли, чим вони повинні пожертвувати, можливо на початковому етапі, і що вони отримають у підсумку. Те саме стосується і медичного персоналу, перш за все лікарів, тому що лікар є центральною фігурою в наданні медичної допомоги, я в цьому глибоко переконаний. І в цьому контексті наголошую: я відкритий для широкого та відвертого спілкування з громадськістю (з лав якої походжу сам) як безпосередньо, так і крізь рупор ЗМІ. Лише дуже проситиму медійний цех ґрунтуватися на достовірних фактах і користуватися інформацією з надійних першоджерел. А оскільки в кожній галузі найбільш достовірним першоджерелом інформації для суспільства є її керівник, то звернуся до шановних журналістів також дотримуватися правди, а не керуватися чутками «одна баба казала». Я декларую і дотримуюся правдивих стосунків і правдивих відносин.

— Окрім вже озвучених мною профілактичної і первинної ланки, на першій черзі постає зміна системи управління в охороні здоров’я . Перш за все, демонополізація і роздержавлення управління, яке на сьогодні здійснюється виключно Міністерством охорони здоров’я як державним уповноваженим органом і управліннями охорони здоров’я чи департаментами, як вони зараз називаються, на місцях. Щоб відбувався позитивний розвиток, обов’язково має існувати прозоре та чесне конкурентне середо­вище. Якраз конкуренцію в позитивному розумінні цього слова в управлінні системою охорони здоров’я повин­ні скласти професіонали, які працюють у цій системі, через законодавче запровадження інституції, яка називається професійним самоврядуванням. А в охороні здоров’я це основні професії системи: лікарі — лікарське самоврядування, медичні сестри — медсестринське самоврядування, провізори та фармацевти — фармацевтичне самоврядування. За такою моделлю управління функціонують системи охорони здоров’я майже усіх країн, перш за все європейських, до якої ми будемо наближатися.

— Наступне питання — фінансування системи охорони здоров’я. Перш за все, це введення загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування. Моє бачення: ввести медичне страхування, не реформувавши податкову систему України, видається на сьогодні неможливим. Саме тому введення медичного страхування буде напряму пов’язане з реформою оподаткування і податкової системи. Найближчим часом буде запропонований проект Закону України «Про загальнообов’язкове державне медичне страхування» з відтермінуванням його введення. Це також пов’язано з інформаційною кампанією, про яку я говорив раніше, і зумовлено тим, що необхідно підготувати систему до введення медичного страхування, щоб не виявилося так: з 1 січня медичне страхування — а нічого не готово, і потім починаємо знову відкладати, відкладати і відкладати його введення і дискредитувати тим самим ідею медичного страхування. Безумовно, той бюджет, який є на сьогодні, — це 3,5% від ВВП — абсолютно не влаштовує систему охорони здоров’я, і наші люди повинні ще стільки ж доплачувати із власної кишені. Про це ми всі знаємо. Це пов’язано зі ст. 49 Конституції України. Я думаю, що якщо на це буде воля Верховної Ради України, також можлива теоретично зміна і цієї статті Конституції. Тому що, навіщо декларувати те, чого ми ніколи не зможемо здійснити, і чого насправді немає ніде у світі. Усе одно хтось повинен оплачувати ці медичні послуги і саму систему. Якщо бути чесним і відвертим, безоплатної системи охорони здоров’я немає ніде і бути не може. Вона може бути без оплати з кишені людини за рахунок або бюджету, або фонду медичного страхування, який мав би існувати в державі.

— Нормалізація ситуації з державними закупівлями ліків та впровадження реімбурсації розглядаються МОЗ України в якості пріоритету. Насамперед, це стосуватиметься змін до Закону «Про державні закупівлі»: цей проект зараз розглядається Кабінетом Міністрів і відданий на погодження до міністерств. Є там зміни щодо покращення (зокрема, передбачена прозорість процедур), але є й ряд недоліків. Я вважаю, якщо буде можливість, слід ввести відкриті електронні торги з редукціоном. Це було б насправді вирішенням цього питання. Інше стосується, наприклад, поточного стану речей, пов’язаного з препаратами інсуліну. З 2015 р. вводиться така ж система, яка унеможливлює будь-які схеми і будь-які відкати при закупівлі інсуліну. Аналогічно тому, як це відбувається сьогодні з програмою реімбурсації антигіпертензивних препаратів, — з 2015 р. буде введено декларування цін на інсулін з їх реімбурсацією в аптеках. Це дає змогу (і це довів пілотний проект щодо артеріальної гіпертензії) для зниження цін від 30 до 40%. Тому такі програми, можливо, будуть введені також і щодо туберкульозу, і ВІЛ/СНІДу. За попередніми домовленостями і розмовами з громадськими організаціями, які курують це питання, вони погоджуються на таку схему лікування. Безумовно, для деяких програм (наприклад орфанні захворювання, де закуповується для України 30 чи 40 упаковок) це буде зробити важко. Введення реімбурсації пов’язане з реєстром пацієнтів. Насправді зараз доопрацьовується ця інформаційна складова. Якщо буде затверджений реєстр за конкретними нозологіями у пацієнтів, це дасть змогу запустити реімбурсацію і знизити ціни до 40%.

— Секвестр державного бюджету, згідно з рішенням Уряду, буде стосуватися абсолютно всіх галузей і становитиме, за попередніми оцінками, 20–30%. На сьогодні Міністерством фінансів підготовлено проект нового бюджету, де переглянуто ті чи інші програми, які можуть бути скорочені. Наші спеціалісти вже опрацювали спільне з Мінфіном бачення. Наші позиції співпадають на 60–70%. Перш за все, це стосується програм, які не мають жодного відношення до заробітної плати, тому що заробітна плата буде збережена. Єдине — вона не буде підвищена, як планувалося, в кінці року, а залишиться на тому ж рівні. Але жодного зниження заробітної плати не буде. Друге — це так звані капітальні видатки, будівництво великих корпусів, нових проектів тощо: вони також будуть заморожені до тих пір, поки в бюджеті України не з’являться додаткові кошти або іноземні донорські кошти, або поки не запрацює економіка. А щодо закупівлі медикаментів — їх ці скорочення взагалі не стосуються. Жодна програма в кількісно-грошовому розумінні скорочена не буде. Тому тут переживати не потрібно.

— Введення ПДВ на ліки, безперечно, сприятиме здорожчанню їх вартості. На сьогодні я не є прихильником цього кроку. Звісно, це питання вирішуватиметься голосуванням у Верховній Раді: як приймуть депутати, так і буде, ми будемо тільки виконувати ті чи інші рішення. Але нині позиція МОЗ України чітка — введення ПДВ на ліки недоцільне.

— Стосовно зростання цін на ліки — МОЗ України не має важелів впливу на комерційні аптеки і виробничі підприємства, це не є компетенцією МОЗ України. Єдине, на що має можливість впливати МОЗ України, — це на ті ліки, які закуповуються за кошти державного бюджету. Але всі ми знаємо, що великою складовою в ліках є сплата так званих сірих грошей при реєстрації цих препаратів, при перевірці дотримання стандартів GMP при їх випуску тощо.

— Кодеїновмісні препарати навіть якщо не будуть поставлені на предметно-кількісний облік, проте їх відпуск буде суворо рецептурним, а контроль­ за їх відпуском в аптеках — надзвичайно складним та серйозним. І тут я бачу велику роль громадськості та суспільних ініціатив, які вже відомі боротьбою з корупцією і наркоманією. За фактом виявлення продажу хоча б однієї упаковки кодеїновмісних препаратів без рецепта я буду ініціювати і наполягати, щоб такі аптеки позбавляли ліцензій.

— Щодо державно-приватного партнерства: як державник я виступаю проти роздержавлення медицини. Але все залежить від якості менеджменту. І якщо держава найме висококваліфікованих менеджерів, то вони будуть здатні забезпечити ефективне функціонування і закладів охорони здоров’я, і державних підприємств, наприклад, того ж заводу «Індар», де 70% акцій належить державі. Взагалі пора, напевно, державі ставати державою і працювати не на кишені олігархів, не на кишені міністрів чи їх заступників або приватних осіб, а на державу. Якщо державне підприємство чи державна лікарня зможуть принести прибуток державі, то я це тільки вітатиму. Приватні заклади охорони здоров’я повин­ні мати рівне право і рівний статус із державними закладами щодо закупівлі послуг у майбутньому, коли буде введена страхова медицина. Якщо таку саму послугу приватний заклад зможе надати якісніше, значить, ця послуга буде закуплена без упередження в приватному закладі. Тому тут може бути тільки однозначно партнерство і рівноправ’я. Більше того, іноземні інвестиції, які зайдуть до нас в охорону здоров’я, також будуть побудовані на державно-приватному партнерстві, і я це буду всіляко вітати.

— Щодо вибору лікаря — для пацієнта цей вибір має бути вільним. У первинній ланці це вибір лікаря, наприклад, один раз на рік, що тепер передбачено і чинним законодавством (вересень — це місяць зміни лікаря). Якщо ви незадоволені своїм сімейним лікарем, ви пишете заяву про те, що ви відмовляєтеся від послуг такого сімейного лікаря і просите вас закріпити за іншим сімейним лікарем, і все. На вторинному рівні ви також будете мати право за направленням сімейного лікаря обирати, до якого спеціаліста звертатися. Насправді це пов’язано з так званим переходом від фінансування ліжка до фінансування послуги, яке має бути в новій системі охорони здоров’я. Фінансування послуги, лікаря чи закладу охорони здоров’я, де працює цей лікар, залежатиме від того, скільки пацієнтів звертається до цього лікаря. Отже, успішні лікарі, укладаючи конт­ракт з лікарнею чи поліклінікою, зможуть висувати більше умов: якщо до мене ходить більше пацієнтів, то я можу в контракті вимагати більшої заробітної плати.

— Щодо кадрового забезпечення галузі. На сьогодні ситуація в Україні надзвичайно кризова. Те, на чому я публічно наголошував вже як мінімум протягом 5 років, — у тому числі і як член Колегії МОЗ України, голова Громадської ради при МОЗ України, президент «Всеукраїнського лікарського товариства», — і продовжую наголошувати у якості Міністра охорони здоров’я України: якщо ми терміново не змінимо систему підготовки медичних кадрів, у нашій галузі спричиниться повний кадровий крах. Лікарі виїдуть з України або просто покинуть роботу. З офіційною початковою зарплатою лікаря, який приходить після медичного університету, у 1200–1500 грн. проіснувати неможливо. Яким чином змінити цю ситуацію? Насправді дуже позитивний досвід показав пілотний регіон — Київ (особливо Дніпровський район, тому що саме він є пілотним регіоном у Києві) щодо оплати праці лікарів первинної ланки. Зрозуміло, що українським лікарям дуже важко поки що перейти ментальний рубікон і стати СПД чи фізичною особою — підприємцем, опікуватися пошуком бюджету на лікування і потім відповідно вільно розпоряджатися цим бюджетом. В ідеалі лікар, який буде суб’єктом підприємницької діяльності, сімейним лікарем, зможе навіть в українських реаліях заробляти від 8 до 10 тис. грн. легальної офіційної зарплати. У Дніпровському районі м. Києва таких лікарів поки що 3, наскільки мені відомо, а інші лікарі, які працюють як би у державі, у поліклініках чи є сімейними лікарями в амбулаторіях, отримують від 4,5 до 6,5 тис. грн. — офіційно легальні зарплати. Безумовно, без підвищення зар­плати кадрового краху уникнути буде вкрай важко. Питання щодо якості підготовки також дуже дискутабельне і відкрите. І запровадження цієї системи, яка дуже віддалено нагадає Болонську, а насправді мала бути булонською, вийшла якась не зовсім булонська — якась псевдо-українська, псевдо не відомо яка, де студенти й інтерни не мають такої складової, як практичний досвід і спілкування з пацієнтом, є вкрай негативним. Тому ми дуже серйозно переглянемо цю складову щодо практичної підготовки майбутніх лікарів і практичної підготовки інтернів.

— Щодо кадрової ситуації в МОЗ України. Також попросив би керуватися достовірними джерелами щодо того, що відбувається. А достовірне джерело — це безпосередньо спілкування з міністром охорони здоров’я, який відповідальний за кадрову політику в Міністерстві. На сьогодні призначення керівників і заступників міністра, так само як і звільнення попередніх, практично заблоковано поперед­ньою владою. Мало того, на сьогодні в МОЗ України проводиться, в тому числі і за моєю ініціативою, комплексна перевірка правоохоронними органами діяльності Тендерного комітету і, в першу чергу, заступника міністра — керівника апарату. Ця перевірка з Генпрокуратури, Служби безпеки України та Міністерства внутрішніх справ найближчим часом буде завершена і правоохоронними органами будуть надані усі відповідні оцінки. І нарешті поглядом уперед — я ніколи не погоджуся (а саме за моїм поданням буде призначено нових керівників) на призначення будь-якої людини, яка раніше була задіяна в будь-яких схемах у Міністерстві охорони здоров’я і Державній службі України з лікарських засобів.

— Загалом політика МОЗ України була задекларована мною на зустрічі з трудовим колективом 28 лютого, коли я був призначений міністром охорони здоров’я. Така ж політика задекларована на зустрічі в Комітеті з питань охорони здоров’я Верхов­ної Ради України з народними депутатами. Це саме задекларовано на зустрічі з Громадською радою при МОЗ України, коли я офіційно склав повноваження її голови (оскільки вважаю недоцільним і неморальним перебування на цій посаді і суміщення громадської роботи і державного чиновника). Отже, насамперед, відсутність будь-яких «схем» та «відкатів», будь-якого тіньового обігу коштів у Міністерстві охорони здоров’я. Перетворення цього відомства з «міністерства закупівель» на Міністерство Здоров’я. Перетворення його старого негативного іміджу на позитивний, — який був здобутий на Майдані, у тому числі під моїм керівництвом, — щодо системи охорони здоров’я загалом. Тобто: політика відкритості, довіри і чесності. Політика дотримання слова. У мене є багато досвіду у спілкуванні з західними партнерами. З 2008 р. 5–7 разів на рік я перебував на різних лікарських форумах, де представляв Україну. І якщо ви запитаєте західних партнерів про імідж України, Всеукраїнського лікарського товариства в моїй особі на Заході, я гарантую, що він сформований надзвичайно позитивним і Україну там сприймають як чесного, порядного партнера, який дотримується слова. Саме таку політику я будуватиму в Міністерстві охорони здоров’я України.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!