Законопроект «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування»

На публічне обговорення виноситься проект Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування». Законопроект розміщено на офіційному сайті Міністерства охорони здоров’я.

Зауваження та пропозиції надсилати за адресою:

01021, Київ, вул. Грушевського, 7; тел.: +38 (044) 253–53–07, podqornaya1@moz.gov.ua, Підгорна Людмила Михайлівна — Управління економіки страхування та Відділу стратегічного планування та інформаційно-аналітичного забезпечення МОЗ України.

Проект

ЗАКОН УКРАЇНИ

ПРО ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВЕ ДЕРЖАВНЕ

СОЦІАЛЬНЕ МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ

Цей Закон відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування визначає принципи, правові, організаційні та фінансові засади і механізми функціонування загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування громадян в Україні.

РОЗДІЛ I.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

1) застрахована особа — особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов’язковому державному соціальному медичному страхуванню та має право на отримання безоплатної медичної допомоги за цим страхуванням;

2) медична допомога — комплекс гарантованих державою заходів із застосуванням спеціальних засобів, спрямованих на лікування пацієнтів у стані, в якому на момент їх здійснення є загроза життю, здоров’ю, працездатності, а також у зв’язку з вагітністю, пологами, доглядом за дитиною, що проводяться професійно підготовленими фахівцями, які мають на це право відповідно до законодавства;

3) медична послуга — технологічно завершена сукупність процедур, що проводяться в процесі обслуговування пацієнтів або пропонуються до проведення і мають визначену вартість;

4) об’єкт загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування — страховий випадок, з настанням якого застрахована особа має право на отримання медичної допомоги за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням;

5) постачальник медичних послуг — зареєстрована у встановленому законодавством порядку юридична чи фізична особа, яка має право надавати медико-санітарну допомогу;

6) роботодавець — власник підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності або уповноважений ним орган чи фізична особа, що відповідно до законодавства використовує найману працю;

7) страховий випадок — подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи на отримання медичної допомоги відповідно до закону;

8) Фонд загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування України (далі — Фонд медичного страхування України) — страховик, що здійснює загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування;

9) страхові внески на загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування (далі — страхові внески) — загальнообов’язкові платежі, які страхувальники зобов’язані сплачувати відповідно до цього Закону;

10) страхувальники — роботодавці та інші особи (юридичні та фізичні), які відповідно до закону сплачують страхові внески;

11) суб’єкти загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування — застраховані особи, страхувальники та страховик.

Стаття 2. Поняття і мета загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування

1. Загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування є складовою частиною системи загальнообов’язкового державного соціального страхування і формою соціального забезпечення населення у сфері охорони здоров’я.

2. Метою загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування є встановлення гарантій для захисту прав громадян на отримання безоплатної медичної допомоги на засадах соціальної рівності і доступності незалежно від віку, статі, стану здоров’я за рахунок коштів загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування.

3. Загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування спрямоване на:

  • забезпечення рівного права громадян на доступність медичної допомоги;
  • отримання безоплатної медичної допомоги;
  • забезпечення сталого гарантованого фінансування надання медичної допомоги;
  • підтримання належного стану здоров’я населення.

Стаття 3. Законодавство України у сфері загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування

1. Законодавство України у сфері загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування складається з Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, Основ законодавства України про охорону здоров’я, цього Закону та прийнятих відповідно до них інших нормативно-правових актів.

2. Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України у сфері загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування, то застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 4. Принципи загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування

1. Загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування здійснюється за такими принципами:

  • солідарності та субсидування (умови загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування не залежать від стану здоров’я і доходів застрахованих осіб);
  • установлення державних гарантій для реалізації застрахованими особами своїх прав на отримання безоплатної медичної допомоги;
  • цільове використання коштів загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування;
  • надання медичної допомоги в разі настання страхового випадку згідно з відповідними стандартами;
  • обов’язковість фінансування Фондом медичного страхування України витрат, пов’язаних з наданням медичної допомоги, в обсягах, передбачених цим Законом;
  • паритетність представників держави, застрахованих осіб і роботодавців в управлінні загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням;
  • невідворотність відповідальності суб’єктів загально­обов’язкового державного соціального медичного страхування, в тому числі постачальників медичних послуг, за вчинені правопорушення.

Стаття 5. Особи, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному медичному страхуванню

1. Загальнообов’язковому державному соціальному медичному страхуванню підлягають:

1) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах та працюють на підприємствах, в установах та організаціях, утворених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, їх філіях, представництвах та інших відокремлених підрозділах, об’єднаннях громадян, громадян-підприємців чи фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, у тому числі на умовах трудового договору (контракту), за договорами цивільно-правового характеру чи на інших умовах, передбачених законодавством;

2) члени колективних чи орендних підприємств, сільськогосподарських кооперативів та фермерських господарств;

3) особи, які згідно із законодавством України працюють на іноземних підприємствах, в установах та організаціях, у тому числі міжнародних, їх філіях, представництвах та інших відокремлених підрозділах, що провадять діяльність на території України;

4) громадяни України та особи без громадянства, які працюють в іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах, розташованих на території України;

5) особи, обрані на виборні посади до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян, які отримують заробітну плату (винагороду) за роботу на виборній посаді;

6) особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку або підвищують кваліфікацію з відривом від виробництва за направленням підприємств, установ чи організацій без збереження заробітної плати та з отриманням стипендії відповідно до законодавства;

7) особи, які навчаються в інтернатурі, клінічній ординатурі, магістратурі, аспірантурі, докторантурі за денною (очною) формою навчання;

8) особи, зареєстровані як безробітні;

9) особи, які відповідно до законів України одержують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

10) непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом першої групи або дитиною-інвалідом віком до 18 років, а також за пенсіонером, який за експертним медичним висновком потребує постійного стороннього догляду;

11) особи, які забезпечують себе роботою самостійно — провадять адвокатську, нотаріальну, творчу та іншу діяльність, пов’язану з одержанням доходу, а також особи, які провадять підприємницьку діяльність, і члени їх сімей, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності;

12) непрацюючі пенсіонери, крім осіб, зазначених у п. 14 цієї частини;

13) непрацюючі діти віком до 18 років;

14) непрацюючі інваліди;

15) непрацюючі багатодітні матері, які мають трьох або більше дітей віком до 18 років;

16) особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу;

17) працівники воєнізованих формувань, утворених відповідно до законів України, особи рядового і начальницького складу фельд’єгерської служби спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту та зв’язку, гірничорятувальних частин незалежно від підпорядкованості, а також працівники спеціалізованих воєнізованих аварійно-рятувальних служб спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби;

18) особи, які навчаються у вищих або професійно-технічних навчальних закладах за денною (очною) формою навчання;

19) особи, які тримаються у слідчих ізоляторах;

20) непрацюючі особи працездатного віку.

2. Інші особи, які не зазначені у частині першій цієї статті, та перебувають в Україні на законних підставах, можуть отримувати в Україні медичну допомогу за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням за власним бажанням за договорами про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування (далі — договір про добровільну участь у медичному страхуванні), укладеними із Фондом медичного страхування України.

3. Громадяни України, які працюють за межами України та не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на отримання медичної допомоги за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням в Україні за власним бажанням за договорами про добровільну участь у медичному страхуванні, укладеними із Фондом медичного страхування України.

4. Особи, зазначені у частинах другій та третій цієї статті, які не уклали договори із Фондом медичного страхування України про добровільну участь у медичному страхуванні, отримують медичну допомогу за рахунок бюджетних коштів.

5. Дія цього Закону не поширюється на осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців військової служби за контрактом та строкової служби Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, Державної спеціальної служби транспорту, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, осіб, які навчаються в ад’юнктурі.

6. Порядок ведення персоніфікованого обліку застрахованих осіб у системі загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 6. Страхувальники

1. Страхувальниками є:

а) роботодавці — для осіб, зазначених у п. 1–5, 16 і 17 частини першої ст. 5 цього Закону;

б) місцеві органи виконавчої влади — для осіб, зазначених у п. 6–10, 12–14 (крім осіб, які стали інвалідами внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання), 15, 18 і 20 частини першої ст. 5 цього Закону;

в) особи, зазначені у п. 11 частини першої ст. 5 цього Закону;

г) Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України — для осіб, зазначених у п. 14 частини першої ст. 5 цього Закону, які стали інвалідами внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

д) центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань — для осіб, зазначених у п. 19 частини першої ст. 5 цього Закону.

Стаття 7. Платники страхових внесків

1. Платниками страхових внесків є страхувальники.

2. Взяття на облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як платників страхових внесків здійснюється Фондом медичного страхування України на підставі відомостей з реєстраційної картки, поданих державним реєстратором відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», не пізніше наступного робочого дня з дня надходження зазначених відомостей до робочих органів виконавчої дирекції Фонду, а фізичних осіб, які не мають статусу підприємців та використовують найману працю, — у тижневий строк після укладення трудового договору (контракту) з першим з найманих працівників.

Страхувальники, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», повинні подати до робочих органів виконавчої дирекції Фонду медичного страхування України заяву про взяття їх на облік як платників страхових внесків у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Зазначені страхувальники беруться на облік не пізніше наступного робочого дня з моменту надходження такої заяви.

Страхувальники, які використовують працю фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру, набувають статусу платника страхових внесків з дня укладення такого договору.

3. Роботодавці набувають статусу платника страхових внесків:

  • юридичні особи — з дня взяття їх на облік як платників страхових внесків;
  • фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, — з дня укладення трудового договору (контракту) з найманими працівниками;
  • фізичні особи, які не мають статусу підприємців та використовують найману працю, — в день укладення трудового договору (контракту) з першим з найманих працівників.

Повідомлення про взяття на облік роботодавця як платника страхових внесків надсилається робочим органом виконавчої дирекції Фонду медичного страхування України роботодавцеві наступного робочого дня після взяття його на облік.

4. Зняття з обліку роботодавця як платника страхових внесків здійснюється робочим органом виконавчої дирекції Фонду медичного страхування України на підставі відомостей з реєстраційної картки, поданих державним реєстратором, а фізичних осіб, які не мають статусу підприємців та використовують найману працю, — після розірвання трудового договору з останнім з найманих працівників, після проведення передбачених законодавством перевірок роботодавця, звірення розрахунків з ним та проведення остаточного розрахунку.

Зняття з обліку страхувальників, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», здійснюється за їх заявою після проведення передбачених законодавством перевірок, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку.

Стаття 8. Медична допомога за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням

1. Перелік видів медичної допомоги за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням визначається окремим законом, що приймається щороку одночасно з прийняттям законів про Державний бюджет України та про визначення розміру страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

2. У зазначеному в частині першій цієї статті переліку повинні бути передбачені такі види медичної допомоги:

1) медична допомога у зв’язку з хворобою, індивідуальною профілактикою хвороб, травм, отруєнь та інших розладів здоров’я, запобіганням загостренню хвороби, переходом гострих хвороб чи інших розладів здоров’я у хронічну чи більш важку стадію та плануванням сім’ї:

а) первинна медична допомога (в тому числі вдома);

б) спеціалізована та високоспеціалізована амбулаторна та стаціонарна медична допомога;

в) медична реабілітація (крім послуг з медичного забезпечення та медичної реабілітації інвалідів, що фінансуються за рахунок коштів і в порядку, визначених Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», та послуг, що надаються санаторно-курортними і оздоровчими закладами, зазначеними у п. 11 частини шостої цієї статті);

г) профілактичні щеплення проти інфекційних хвороб, включені до календаря щеплень, та профілактичні щеплення за епідемічними показаннями;

2) медична допомога у зв’язку з вагітністю, пологами та їх наслідками:

а) послуги лікаря або акушерки до, під час і після пологів, у тому числі пренатальний догляд за розвитком плоду;

б) послуги з надання стаціонарної медичної допомоги у зв’язку з пологами та за наявності медичних показань у зв’язку з порушенням нормального перебігу вагітності;

в) забезпечення за рецептом чи приписом відповідними готовими основними (життєво необхідними) лікарськими засобами, виробами медичного призначення та екстемпоральними лікарськими засобами, необхідними для надання медичної допомоги, зазначеної у п. 1 і 2 цієї частини;

3) послуги з видачі в установленому законодавством порядку відповідних медичних документів, необхідних для:

а) вирішення питань щодо продовження лікування та медичної реабілітації, в тому числі видача витягу з історії хвороби, копій результатів медичних лабораторних та інструментальних обстежень, рентгенівських знімків та копій іншої персональної медичної документації застрахованої особи;

б) підтвердження тимчасової непрацездатності громадян у зв’язку з хворобою або травмою, вагітністю та пологами, вирішення питань щодо призначення громадянам належної у таких випадках соціальної допомоги;

в) вирішення питань щодо продовження виховання та навчання у дошкільних, загальноосвітніх та вищих навчальних закладах;

г) вирішення питань щодо участі вихованців дошкільних навчальних закладів, учнів загальноосвітніх та студентів і слухачів вищих навчальних закладів у заняттях з фізичної культури і спорту та в організованому відпочинку.

3. Порядок та умови забезпечення застрахованих осіб необхідними для отримання медичної допомоги, зазначеної у підпунктах «а» та «б» п. 1 і 2 частини другої цієї статті, готовими основними (життєво необхідними) лікарськими засобами, виробами медичного призначення та екстемпоральними лікарськими засобами визначаються Кабінетом Міністрів України з урахуванням установлених законом пільг окремим категоріям населення щодо оплати вартості лікарських засобів.

4. Обсяги і порядок надання послуг, зазначених у підпункті «в» п. 1 частини другої цієї статті, та перелік стоматологічних матеріалів, що застосовуються під час їх надання, затверджуються Кабінетом Міністрів України з урахуванням установлених законом пільг окремим категоріям населення щодо оплати вартості зубопротезування.

5. Зміни до переліку видів медичної допомоги за загально­обов’язковим державним соціальним медичним страхуванням можуть вноситися виключно законом.

6. За рахунок коштів загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування не надаються:

1) послуги з проведення обов’язкового медичного огляду окремих категорій працівників відповідно до Законів України «Про охорону праці» та «Про захист населення від інфекційних хвороб»;

2) послуги з проведення медичного огляду для визначення придатності до управління механічними транспортними засобами, можливості придбання, зберігання та носіння газової та вогнепальної зброї, отримання виїзної візи та видачі відповідних медичних висновків;

3) послуги з проведення медичного огляду для отримання виїзної візи державними службовцями, що направляються у службові відрядження, та виїзду громадян на лікування за кордон у разі наявності відповідних медичних документів;

4) послуги, передбачені п. 8 частини першої ст. 87 Бюджетного кодексу України, що надаються за рахунок коштів державного бюджету, крім послуг згідно з переліком, визначеним частиною другою цієї статті, які надаються державними закладами охорони здоров’я окремим категоріям працівників за професійною ознакою в системі загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування;

5) послуги з надання психіатричної, наркологічної медичної допомоги, діагностики та лікування інфекційних хвороб, у тому числі тих, що передаються статевим шляхом та ВІЛ/СНІДу, в державних і комунальних закладах охорони здоров’я;

6) послуги з надання протитуберкульозної допомоги, що надаються у порядку, встановленому ст. 15 Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз»;

7) послуги з трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині, що надаються у порядку, встановленому ст. 10 Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині»;

8) послуги з проведення судово-медичної, судово-психіатричної, медико-соціальної та патологоанатомічної експертизи;

9) послуги з надання швидкої, невідкладної, виїзної екстреної консультативної медичної допомоги та екстреної медичної допомоги у разі аварій і катастроф;

10) послуги з надання санаторно-курортної допомоги у санаторіях для хворих на туберкульоз, дитячих закладах оздоровлення та відпочинку, санаторіях медичної реабілітації, що фінансуються за рахунок коштів бюджетів Автономної Республіки Крим, обласних, мм. Києва та Севастополя;

11) послуги з лікування в санаторно-курортних і оздоровчих закладах, що надаються за рахунок власних коштів громадян та в порядку, визначеному Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»;

12) послуги з наданням медичної допомоги у госпіталях для інвалідів Великої Вітчизняної війни;

13) послуги з надання медичної допомоги утриманцям будинків дитини;

14) послуги з імплантації та заміни штучних водіїв ритму серця та кардіовертерів-дефібріляторів, що фінансуються відповідно до Закону України «Про імплантацію електрокардіостимуляторів»;

15) ендопротези, радіоізотопні діагностичні та терапевтичні препарати, інсуліни, онкологічні та інші фармацевтичні препарати, що згідно із затвердженим Кабінетом Міністрів України переліком підлягають закупівлі за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;

16) медичні імунобіологічні препарати для проведення профілактичних щеплень, включених до календаря щеплень, та щеплень за епідемічними показаннями, що фінансуються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів згідно із Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб»;

17) послуги з проведення інших профілактичних щеплень від інфекційних хвороб, що проводяться за бажанням громадян за рахунок їх власних коштів;

18) послуги з направлення на лікування за межі України, що надаються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

19) послуги з надання медичної допомоги особам, застрахованим за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, передбачені п. 3–7 частини першої ст. 21 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», у разі настання відповідного страхового випадку, що надаються в порядку, встановленому вказаним Законом;

20) послуги з проведення санітарно-освітньої роботи, що надаються центрами здоров’я;

21) послуги з надання медичної допомоги особам, зазначеним у частині другій та третій ст. 5 цього Закону, які не уклали договори із Фондом медичного страхування про добровільну участь у медичному страхуванні;

22) послуги з надання медичної допомоги особам, що перебувають в установах виконання покарань, згідно з Кримінально-виконавчим кодексом України.

Стаття 9. Свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування

1. Застрахованим особам видається свідоцтво про загально­обов’язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, в тому числі медичного, та документом суворої звітності.

Порядок видачі та зразок свідоцтва про загальнообов’язкове державне соціальне страхування затверджуються Кабінетом Міністрів України.

2. Застраховані особи зобов’язані пред’являти свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування під час звернення за отриманням медичної допомоги.

Стаття 10. Інформація у сфері загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування

1. Інформація у сфері загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування використовується відповідно до вимог, передбачених законодавством про інформацію.

Забороняється розголошувати без згоди застрахованої особи чи її законного представника конфіденційну інформацію про дані застрахованої особи, отримувані нею доходи та надану їй медичну допомогу, крім випадків, передбачених законом.

2. Фонд медичного страхування України зобов’язаний роз’яснювати у засобах масової інформації права та обов’язки громадян, передбачені цим Законом.

Фонд медичного страхування України надає безоплатно застрахованим особам та страхувальникам консультації з питань загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування.

Стаття 11. Права та обов’язки застрахованої особи

1. Застрахована особа має право:

1) вільного вибору лікаря загальної практики для отримання первинної медичної допомоги в порядку, встановленому законом;

2) на отримання спеціалізованої та високоспеціалізованої медичної допомоги в порядку, встановленому законом;

3) на отримання медичної допомоги за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням у постачальників медичних послуг незалежно від їх розташування та свого місця проживання або реєстрації;

4) брати участь в управлінні Фондом медичного страхування України через своїх представників відповідно до цього Закону;

5) на захист своїх прав у суді;

6) отримувати безоплатно у Фонді медичного страхування України консультації з питань загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування.

2. Особи, зазначені у п. 1–5, 16 і 17 частини першої ст. 5 цього Закону, можуть отримувати медичну допомогу за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням у повному обсязі та належної якості починаючи з першого дня прийняття на роботу, а також протягом місяця з дня звільнення з роботи.

3. Особи, зазначені у п. 6, 7, 13 і 18 частини першої ст. 5 цього Закону, можуть отримувати медичну допомогу за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням у повному обсязі та належної якості починаючи з першого дня прийняття на навчання, а також протягом трьох місяців з дня закінчення навчання.

4. Особи, зазначені у п. 8, 12 і 14 частини першої ст. 5 цього Закону, можуть отримувати медичну допомогу за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням у повному обсязі та належної якості за весь період виплати допомоги чи пенсії у зв’язку з настанням страхового випадку за відповідним видом соціального страхування.

5. Застрахована особа зобов’язана:

1) додержуватися вимог законів України в сфері загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування;

2) отримати свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування і пред’являти його під час звернення за отриманням медичної допомоги;

3) дотримуватися правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я та режиму лікування;

4) виконувати інші обов’язки, передбачені цим Законом.

Стаття 12. Права та обов’язки страхувальника

1. Страхувальник має право:

1) брати участь в управлінні загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням відповідно до цього Закону;

2) брати участь у підготовці пропозицій щодо визначення розміру страхових внесків;

3) захищати свої права та законні інтереси, а також права та законні інтереси застрахованих осіб, зокрема в суді;

4) отримувати безоплатно інформацію про порядок та умови сплати страхових внесків та використання коштів Фонду медичного страхування України;

5) отримувати інформацію про результати проведення перевірки використання коштів Фонду медичного страхування України;

6) отримувати безоплатно в органах управління Фонду медичного страхування України консультації з питань загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування.

2. Страхувальник зобов’язаний:

1) зареєструватися у Фонді медичного страхування України;

2) своєчасно та в повному обсязі сплачувати страхові внески;

3) вести облік коштів загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування, своєчасно подавати встановлену звітність Фонду медичного страхування України щодо використання таких коштів відповідно до законодавства;

4) подавати Фонду медичного страхування України відомості про:

  • сплату страхових внесків;
  • чисельність застрахованих осіб за встановленою формою звітності;
  • зміну відомостей про застраховану особу в десятиденний строк з дня настання таких змін;

5) допускати посадових осіб робочих органів виконавчої дирекції Фонду медичного страхування України та осіб, уповноважених Фондом, посадових осіб органів державного нагляду, інших контролюючих органів для проведення перевірки відповідно до закону, надавати їм необхідні документи та пояснення з питань, що виникли під час проведення перевірки;

6) подавати безоплатно застрахованій особі на її вимогу відомості про розмір сплачених страхових внесків та інші відомості, що стосуються такої особи та подаються до Фонду медичного страхування України;

7) виконувати інші обов’язки, передбачені цим Законом.

Стаття 13. Права та обов’язки постачальника медичних послуг

1. Постачальник медичних послуг має право самостійно використовувати кошти, одержані від Фонду медичного страхування України, для надання медичної допомоги застрахованим особам відповідно до закону.

2. Постачальник медичних послуг зобов’язаний:

1) своєчасно надавати застрахованим особам медичну допомогу відповідно до стандартів медичної допомоги (клінічних протоколів) в повному обсязі та на умовах, передбачених законом та договором про надання медичної допомоги, незалежно від місця проживання або реєстрації застрахованої особи;

2) у разі неможливості надання застрахованим особам медичної допомоги власними силами залучати відповідних фахівців або направляти застрахованих осіб для отримання такої допомоги в інші заклади охорони здоров’я на підставі відповідних договорів;

3) вести облік застрахованих осіб, яким надається медична допомога за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням, обсягу наданої застрахованим особам медичної допомоги, коштів, одержаних від Фонду медичного страхування України;

4) вживати заходів, спрямованих на удосконалення системи та підвищення якості надання медичної допомоги;

5) своєчасно повідомляти застрахованих осіб про обставини, що впливають на своєчасне і якісне надання медичної допомоги;

6) забезпечувати конфіденційність інформації про застрахованих осіб;

7) виконувати інші обов’язки, передбачені цим Законом та умовами договору про надання медичної допомоги;

8) у випадках та порядку, встановлених законодавством, подавати органам управління охороною здоров’я та статистики відповідну інформацію та статистичну звітність.

3. Постачальник медичних послуг несе цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну застрахованим особам або страховикам внаслідок фальсифікації документів про обсяги та якість наданих послуг.

4. Постачальник медичних послуг несе відповідальність за нецільове використання коштів, одержаних від Фонду медичного страхування України.

РОЗДІЛ II

УПРАВЛІННЯ ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВИМ ДЕРЖАВНИМ

СОЦІАЛЬНИМ МЕДИЧНИМ СТРАХУВАННЯМ

Стаття 14. Фонд медичного страхування України

1. Загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування здійснює Фонд медичного страхування України.

2. Фонд медичного страхування України є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням за погодженням з Наглядовою радою Фонду.

3. Фонд медичного страхування України є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, а також емблему, яка затверджується його правлінням.

4. Фонд медичного страхування України набуває прав юридичної особи з дня реєстрації його статуту в Міністерстві юстиції України.

5. Фонд медичного страхування України розташований у м. Києві.

Стаття 15. Управління Фондом медичного страхування України

1. Управління Фондом медичного страхування України здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб та роботодавців.

2. Органами управління Фондом медичного страхування України є його правління та виконавча дирекція.

3. Правління Фонду медичного страхування України складається з представників від держави, застрахованих осіб і роботодавців, які виконують свої обов’язки на громадських засадах.

4. Правління Фонду медичного страхування України обирається чи призначається строком на шість років.

Стаття 16. Представники від держави у правлінні Фонду медичного страхування України

1. Представники від держави в правлінні Фонду медичного страхування України призначаються та звільняються Кабінетом Міністрів України.

2. Представники від держави в правлінні Фонду медичного страхування України визначаються із складу центральних органів виконавчої влади у сфері охорони здоров’я, фінансів, праці та соціальної політики.

Стаття 17. Представники від застрахованих осіб у правлінні Фонду медичного страхування України

1. Представники від застрахованих осіб у правлінні Фонду медичного страхування України визначаються з числа представників офіційно зареєстрованих об’єднань пацієнтів, асоціації захисту прав пацієнтів, галузевих профспілок та їх об’єднань.

2. Представники від застрахованих осіб у правлінні Фонду медичного страхування України делегуються та відкликаються за рішенням спільного з’їзду (конференції, загальних зборів) організацій, зазначених у частині першій цієї статті.

Стаття 18. Представники від роботодавців у правлінні Фонду медичного страхування України.

1. Представники від роботодавців у правлінні Фонду медичного страхування України визначаються офіційно зареєстрованими організаціями роботодавців у порядку, встановленому такими організаціями.

Стаття 19. Правління Фонду медичного страхування України

1. Від кожної з трьох представницьких сторін, зазначених у ст. 16–18 цього Закону, призначаються, обираються чи делегуються по 15 членів правління Фонду медичного страхування України з вирішальним голосом.

2. Повноваження члена правління Фонду медичного страхування України може припинятися достроково за рішенням правління Фонду в разі:

  • подання членом правління письмової заяви про припинення повноважень за власним бажанням;
  • неможливості виконання членом правління обов’язків, зокрема за станом здоров’я;
  • смерті члена правління;
  • набрання законної сили обвинувальним вироком щодо члена правління.

3. Строк повноважень членів правління Фонду медичного страхування України закінчується в день проведення першого засідання нового складу правління.

4. Правління Фонду медичного страхування України очолює голова, який обирається з членів правління строком на два роки почергово від представників кожної сторони. Обраним головою правління Фонду медичного страхування України вважається член правління, за якого проголосувало дві третини загальної кількості членів правління.

5. Голова правління Фонду медичного страхування України має двох заступників, які разом з головою представляють три сторони.

6. Голова та його заступники обираються на закритому засіданні правління Фонду медичного страхування України.

7. Правління Фонду медичного страхування України проводить свої засідання згідно із затвердженим ним планом, але не рідше ніж один раз на квартал. Засідання правління Фонду медичного страхування України є правоможним, якщо на ньому присутні не менш як дві третини складу кожної представницької сторони.

Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість членів правління Фонду медичного страхування України.

Рішення щодо ухвалення Статуту та річного бюджету Фонду медичного страхування України вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало дві третини загальної кількості присутніх на засіданні членів правління Фонду.

У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос голови правління Фонду медичного страхування України.

8. За ініціативою голови правління Фонду медичного страхування України або за пропозицією більшості членів однієї з представницьких сторін чи на вимогу однієї третини членів правління Фонду можуть проводитися позачергові засідання.

За рішенням Наглядової ради Фонду медичного страхування України засідання правління Фонду повинно бути проведено не пізніш як через 15 робочих днів з дня прийняття відповідного рішення.

9. Рішення правління Фонду медичного страхування України, прийняте в межах його повноважень, є обов’язковим до виконання суб’єктами загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування на всій території України.

10. Рішення правління Фонду медичного страхування України оформляються постановами, які підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством, та оприлюдненню.

Стаття 20. Повноваження правління Фонду медичного страхування України

1. Правління Фонду медичного страхування України:

1) обирає на закритому засіданні з членів правління голову правління Фонду та двох його заступників строком на два роки. Кожна з представницьких сторін, зазначених у частині першій ст. 15 цього Закону, почергово здійснює представництво на таких посадах;

2) спрямовує і контролює діяльність виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів;

3) заслуховує щороку та у разі необхідності звіти директора виконавчої дирекції Фонду;

4) визначає кадрову політику;

5) призначає на посади та звільняє з посад директора виконавчої дирекції Фонду та його заступників;

6) подає в установленому порядку пропозиції щодо визначення розмірів страхових внесків;

7) затверджує:

  • статут Фонду і зміни до нього;
  • регламент роботи правління Фонду;
  • порядок відшкодування Фондом вартості медичних послуг та лікарських засобів, наданих застрахованим особам поза місцем їх постійного проживання;
  • річні бюджети Фонду, звіт про їх виконання, порядок використання коштів бюджету та коштів резерву Фонду;
  • положення про виконавчу дирекцію Фонду та її структуру;
  • типове положення про управління та відділення виконавчої дирекції Фонду;
  • чисельність, посадові оклади працівників виконавчої дирекції та адміністративні витрати Фонду (за погодженням із спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади у сфері фінансів, праці та соціальної політики);

8) розпоряджається майном, яке перебуває у власності Фонду в порядку, встановленому його статутом;

9) створює резерв коштів для оплати медичної допомоги застрахованим особам та затверджує порядок їх використання;

10) виконує інші функції, передбачені статутом Фонду.

Стаття 21. Виконавча дирекція Фонду медичного страхування України

1. Виконавча дирекція Фонду медичного страхування є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду.

Виконавча дирекція Фонду медичного страхування України підзвітна правлінню Фонду, провадить свою діяльність від його імені та в порядку, визначеному його статутом та положенням про виконавчу дирекцію Фонду медичного страхування України.

Директор виконавчої дирекції Фонду медичного страхування України входить до складу правління Фонду з правом дорадчого голосу.

2. Робочими органами виконавчої дирекції Фонду медичного страхування України є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, відділення в містах обласного значення та районах.

Управління та відділення виконавчої дирекції Фонду медичного страхування України (далі — управління та відділення) є юридичними особами, мають самостійні кошториси видатків, печатку із своїм найменуванням.

Керівники управлінь та відділень призначаються на посади і звільняються з посад директором виконавчої дирекції Фонду медичного страхування України за погодженням з правлінням Фонду.

Управління та відділення вирішують покладені на них завдання за участю місцевих органів виконавчої влади.

3. Основними функціями виконавчої дирекції Фонду медичного страхування України та її робочих органів є:

1) забезпечення фінансової стабільності та вирівнювання фінансових можливостей територій щодо надання населенню медичної допомоги за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням;

2) ведення реєстру страхувальників та платників страхових внесків;

3) ведення обліку застрахованих осіб;

4) ведення персоніфікованого обліку надання медичної допомоги та медикаментів;

5) ведення обліку коштів, що надходять від сплати страхових внесків, та здійснення контролю за їх надходженням;

6) підготовка пропозицій щодо визначення базових розмірів страхових внесків;

7) укладення із закладами охорони здоров’я договорів про надання медичної допомоги;

8) проведення розрахунків із закладами охорони здоров’я за надану застрахованим особам медичну допомогу згідно з договорами, зазначеними у п. 7 цієї частини;

9) здійснення контролю за якістю, обсягом та доцільністю надання медичної допомоги;

10) взаємодія з іншими страховими фондами, що здійснюють загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

11) прогнозування потреби в коштах для відшкодування витрат, пов’язаних з наданням медичної допомоги за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням;

12) підготовка відповідних матеріалів для розгляду на засіданнях правління та Наглядової ради Фонду медичного страхування України.

Стаття 22. Майно Фонду медичного страхування України

1. Джерелами формування майна, яке перебуває у власності Фонду медичного страхування України, є майно, придбане ним за рахунок коштів, що надходять до Фонду, а також майно, передане йому у власність іншими власниками на умовах, що не суперечать законодавству.

2. Майно, що передається Фонду медичного страхування України для провадження страхової діяльності, використовується ним у порядку, встановленому законодавством.

Стаття 23. Нагляд за діяльністю Фонду медичного страхування України

1. Нагляд за додержанням Фондом медичного страхування України законодавства у сфері загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування, виконанням завдань, що стоять перед Фондом, і цільовим використанням його коштів здійснює Наглядова рада Фонду медичного страхування України.

2. Члени Наглядової ради Фонду медичного страхування України діють на громадських засадах і не можуть бути одночасно членами правління Фонду, працівниками його виконавчої дирекції та її робочих органів.

3. До складу Наглядової ради Фонду медичного страхування України входять по п’ять представників від держави, застрахованих осіб і роботодавців.

4. Представники від держави призначаються та звільняються Кабінетом Міністрів України. Представники від застрахованих осіб і роботодавців обираються (делегуються) і відкликаються сторонами самостійно.

5. Участь держави у Наглядовій раді Фонду медичного страхування України здійснюється уповноваженими Кабінетом Міністрів України представниками центральних органів виконавчої влади у сфері охорони здоров’я, фінансів, економіки, праці та соціальної політики.

6. Строк повноважень членів Наглядової ради Фонду медичного страхування України становить шість років. Наглядову раду Фонду медичного страхування України очолює голова, який обирається строком на два роки із складу членів Наглядової ради почергово від представників кожної сторони і не може представляти ту сторону, від якої обрано голову правління Фонду медичного страхування України.

7. Порядок діяльності Наглядової ради Фонду медичного страхування України встановлюється регламентом, який затверджується на першому засіданні Наглядової ради.

Стаття 24. Повноваження Наглядової ради Фонду медичного страхування України

1. Наглядова рада Фонду медичного страхування України:

1) здійснює нагляд за діяльністю Фонду;

2) заслуховує звіти правління та виконавчої дирекції Фонду про виконання завдань і цільове використання коштів Фонду, дає відповідні рекомендації;

3) приймає рішення про проведення позачергових перевірок фінансової діяльності Фонду або окремих напрямів його роботи, діяльності робочих органів виконавчої дирекції Фонду;

4) одержує від Фонду та його робочих органів необхідну інформацію про їх роботу;

5) у разі потреби вимагає скликання позачергового засідання правління Фонду;

6) відповідно до законодавства порушує питання про відповідальність посадових осіб Фонду в разі виявлення порушень законодавства у сфері загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування;

7) подає щороку Кабінетові Міністрів України інформацію про свою діяльність та щорічний звіт Фонду протягом місяця після його ухвалення;

8) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Стаття 25. Державний нагляд у сфері загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування

1. Державний нагляд за діяльністю Фонду медичного страхування України здійснюють спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, охорони здоров’я, фінансів, а також Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації (далі — органи державного нагляду). Спрямовує та координує роботу органів державного нагляду Кабінет Міністрів України.

Метою державного нагляду є здійснення контролю за дотриманням страхувальниками та Фондом медичного страхування України законодавства у сфері загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування.

Державний нагляд у сфері загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Держава є гарантом фінансового забезпечення за загально­обов’язковим державним соціальним медичним страхуванням.

2. Якщо Фондом медичного страхування України прийнято рішення з порушенням вимог законодавства у сфері загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування та/або страхувальник не виконує вимог зазначеного законодавства, органи державного нагляду вказують на допущені порушення та встановлюють строк для їх усунення. Якщо протягом установленого строку порушення не усунуто, органи державного нагляду скасовують незаконне рішення з наступним відшкодуванням збитків за рахунок Фонду медичного страхування України або страхувальника. Невиконання цієї вимоги тягне за собою встановлену законом відповідальність посадових осіб Фонду медичного страхування України та/або страхувальника.

Фонд медичного страхування України та/або страхувальник може оскаржити у двотижневий строк рішення органів державного нагляду в суді.

3. Органи державного нагляду можуть у разі потреби вимагати скликання позачергового засідання правління Фонду медичного страхування України. Якщо цю вимогу не буде виконано, органи державного нагляду можуть самі скликати та провести засідання правління Фонду медичного страхування України.

У разі невиконання членами правління Фонду медичного страхування України своїх обов’язків органи державного нагляду можуть порушувати перед відповідними представницькими сторонами питання щодо позбавлення повноважень представників таких сторін.

Страхувальники та Фонд медичного страхування України зобов’язані подавати органам державного нагляду всі документи і довідки, необхідні для виконання ними функцій із здійснення контролю у сфері загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування.

РОЗДІЛ III

ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ КОШТІВ ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВОГО

ДЕРЖАВНОГО СОЦІАЛЬНОГО МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ,

ПОРЯДОК ЇХ НАДХОДЖЕННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ

Стаття 26. Джерела формування коштів загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування

1. Джерелами формування коштів загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування є:

1) страхові внески, що сплачуються страхувальниками на умовах та в порядку, передбачених цим Законом;

2) кошти державного та місцевих бюджетів;

3) кошти, що надійшли від сплати штрафів, накладених за порушення норм цього Закону;

4) благодійні та добровільні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

5) прибуток, одержаний від розміщення тимчасово вільних коштів Фонду медичного страхування України, у тому числі резерву страхових коштів Фонду на депозитному рахунку;

6) інші надходження, не заборонені законодавством.

2. Кошти Фонду медичного страхування України не включаються до складу державного та інших бюджетів і фондів, не підлягають вилученню та використовуються виключно за своїм цільовим призначенням. Зазначені кошти зараховуються на єдиний централізований рахунок Фонду медичного страхування України.

До коштів загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування застосовується казначейська форма обслуговування в порядку, встановленому для обслуговування державного бюджету.

3. Кошти Фонду медичного страхування України спрямовуються на:

1) оплату медичної допомоги, яка надається застрахованим особам відповідно до цього Закону;

2) формування резерву коштів Фонду;

3) витрати, пов’язані із здійсненням повноважень, покладених на виконавчі органи Фонду, граничний розмір яких затверджується правлінням Фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади в сфері фінансів.

4. Тимчасово вільні кошти Фонду медичного страхування України, у тому числі його резерву, за рішенням правління Фонду перераховуються на депозитний рахунок.

5. Порядок розміщення тимчасово вільних коштів та коштів резерву Фонду медичного страхування України на депозитному рахунку встановлюється Кабінетом Міністрів України, а умови і порядок обслуговування та збереження таких коштів — договором, укладеним між банком і виконавчою дирекцією Фонду за погодженням з правлінням Фонду.

Прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду медичного страхування України, у тому числі його резерву, на депозитному рахунку, використовується тільки для оплати медичної допомоги застрахованим особам.

6. У разі коли за договорами про добровільне медичне страхування, укладеними відповідно до Закону України «Про страхування», страховою організацією відшкодовано закладам охорони здоров’я витрати, пов’язані з наданням медичної допомоги відповідно до визначеного переліку видів медичної допомоги, зазначеного у частині першій статті 8 цього Закону, Фонд медичного страхування України компенсує такі витрати страховій організації в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 27. Резерв коштів Фонду медичного страхування України

1. Резерв коштів Фонду медичного страхування України формується з метою забезпечення фінансової стабільності Фонду та своєчасного і в повному обсязі фінансування витрат, пов’язаних з наданням застрахованим особам медичної допомоги в порядку, встановленому цим Законом. Резерв коштів Фонду формується за рахунок страхових внесків.

2. Резерв коштів Фонду медичного страхування України використовується виключно на цілі, передбачені цим Законом, в порядку, встановленому правлінням Фонду.

Стаття 28. Бюджет та звітність Фонду медичного страхування України

1. Бюджет Фонду медичного страхування України — основний фінансовий документ, що визначає доходи та видатки, пов’язані з наданням застрахованим особам медичної допомоги, адміністративні витрати на виконання повноважень, покладених на виконавчі органи Фонду, формування резерву коштів Фонду.

2. Порядок розгляду, затвердження та виконання бюджету Фонду медичного страхування України встановлюється його правлінням.

3. Фонд медичного страхування України складає щороку звіт про результати провадження своєї діяльності, подає його спеціально уповноваженим центральним органам виконавчої влади в сфері охорони здоров’я та фінансів і доводить його через засоби масової інформації до відома страхувальників і застрахованих осіб.

Стаття 29. Встановлення розміру страхових внесків

1. Розмір страхових внесків встановлюється щороку Верховною Радою України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на поточний рік і повинен забезпечувати:

1) покриття витрат Фонду медичного страхування України, пов’язаних з наданням застрахованим особам медичної допомоги в повному обсязі та належної якості;

2) формування резерву коштів Фонду медичного страхування України;

3) покриття витрат Фонду медичного страхування України на утримання та забезпечення діяльності його виконавчої дирекції та її робочих органів, розвиток їх матеріально-технічної бази.

2. Розмір страхових внесків встановлюється:

1) для страхувальників, зазначених у пункті «а» статті 6 цього Закону, у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, які включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат (у тому числі в натуральній формі), що підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб.

2) для страхувальників, зазначених у пунктах «б», «г» та «д» ст. 6 цього Закону, — фіксованою сумою за кожну застраховану особу;

3) для страхувальників, зазначених у пункті «в» ст. 6 цього Закону, у відсотках до сум сукупного оподатковуваного доходу (прибутку).

3. Для осіб, які добровільно залучилися до загально­обов’язкового державного соціального медичного страхування, страхові внески встановлюються у розмірі, обумовленому договором про добровільну участь у загальнообов’язковому державному соціальному медичному страхуванні, але не менш як розмір страхових внесків із середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях національної економіки.

Пропозиції щодо встановлення розміру страхових внесків розробляються Фондом медичного страхування України за погодженням з центральними органами виконавчої влади у сфері охорони здоров’я, фінансів, праці та соціальної політики і подаються на розгляд Кабінету Міністрів України.

Стаття 30. Порядок обчислення та сплати страхових внесків

1. Страхові внески обчислюються та сплачуються у грошовій одиниці України — гривні, в тому числі з доходу, що виплачується в натуральній формі.

2. Обчислення та сплата страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється у національній валюті України після перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом Національного банку України на день обчислення страхових внесків.

3. У разі нарахування страхових внесків на заробітну плату (дохід), яка виплачується в натуральній формі, така заробітна плата (дохід) оцінюється за вільними ринковими цінами на момент виплати, але не нижче собівартості отриманої продукції.

4. Платники страхових внесків, зазначені у пункті «а» ст. 6 цього Закону, сплачують страхові внески один раз на місяць в строк, установлений для отримання заробітної плати за місяць, що минув.

5. Платники страхових внесків, зазначені у пункті «в» ст. 6 цього Закону, сплачують страхові внески у строки, установлені Фондом медичного страхування України.

6. Застраховані особи, зазначені у частинах другій та третій ст. 5 цього Закону, сплачують страхові внески у строки, установлені Фондом медичного страхування України.

7. Платники страхових внесків, зазначені у пунктах «б», «г» та «д» ст. 6 цього Закону, сплачують страхові внески щомісяця в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України.

8. У разі нестачі у роботодавця коштів на виплату заробітної плати та сплату страхових внесків у повному обсязі нарахування таких внесків на заробітну плату і перерахування їх до Фонду медичного страхування України проводиться у пропорційних сумах.

9. У разі несвоєчасного перерахування банківськими установами страхових внесків до Фонду медичного страхування України одночасно з видачею коштів на виплату заробітної плати такі банківські установи сплачують до Фонду суму несплачених страхових внесків за рахунок власних коштів.

10. У разі здійснення (отримання) виплат у натуральній формі страхувальник зобов’язаний сплатити страхові внески протягом трьох днів після здійснення (отримання) таких виплат.

11. Страхувальники — суб’єкти підприємницької діяльності відносять витрати на сплату страхових внесків на валові витрати.

12. Страхувальники — бюджетні організації сплачують страхові внески за рахунок коштів відповідних бюджетів, які передбачатимуться кошторисом видатків на їх утримання.

13. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України сплачує страхові внески шляхом проведення безготівкових розрахунків один раз на місяць за рахунок страхових внесків за таким видом соціального страхування.

14. Страхувальники — місцеві органи виконавчої влади сплачують страхові внески шляхом проведення безготівкових розрахунків один раз на місяць в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за рахунок коштів місцевих бюджетів.

15. У разі припинення або реорганізації юридичної особи роботодавець зобов’язаний сплати страхові внески до Фонду медичного страхування України в повному обсязі на день припинення або реорганізації та звернутися за місцем його реєстрації як платника страхових внесків для зняття з обліку.

16. Підприємства, установи та організації сплачують страхові внески шляхом проведення безготівкових розрахунків, а страхувальники — фізичні особи — шляхом проведення безготівкових або готівкових розрахунків через банківські установи.

Стаття 31. Порядок визначення вартості надання медичної допомоги за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням

1. Вартість медичної допомоги за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням визначається постачальниками медичних послуг на основі стандартів медичної допомоги (клінічних протоколів) згідно з відповідним положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади в сфері економіки, фінансів та охорони здоров’я.

2. Покриття витрат постачальникам медичних послуг за рахунок Фонду медичного страхування України здійснюється шляхом часткового авансування з наступним дорозрахунком відповідно до договорів про надання медичної допомоги.

Стаття 32. Договір про надання медичної допомоги за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням

1. Медична допомога за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням надається на підставі договору про надання медичної допомоги за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням (далі — договір про надання медичної допомоги).

2. Договір про надання медичної допомоги укладається між робочим органом виконавчої дирекції Фонду медичного страхування України та постачальником медичних послуг, який в порядку, встановленому законодавством, пройшов акредитацію та одержав ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики.

Порядок вибору постачальників медичних послуг встановлюється Кабінетом Міністрів України.

3. У договорі про надання медичної допомоги зазначається:

1) повне найменування, місцезнаходження (юридична адреса) та інші реквізити договірних сторін;

2) предмет договору;

3) максимальна чисельність осіб, яким може бути надана медична допомога за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням в повному обсязі та належної якості у строк дії договору;

4) перелік видів медичної допомоги, що можуть надаватися постачальником медичних послуг;

5) порядок проведення розрахунків за надану медичну допомогу;

6) порядок здійснення страховиком контролю за обсягом та якістю наданої медичної допомоги; штрафні санкції, які можуть застосовуватися до постачальника медичних послуг у разі надання медичної допомоги неналежної якості;

7) строк дії договору;

8) умови виконання, зміни та припинення дії договору;

9) відповідальність сторін;

10) інші обов’язкові умови, які не можуть суперечити цьому Закону.

4. Договір про добровільну участь у медичному страхуванні укладається між робочим органом виконавчої дирекції Фонду медичного страхування України та особою, зазначеною у частинах другій та третій ст. 5 цього Закону.

Для укладення договору про добровільну участь у медичному страхуванні до відділення Фонду медичного страхування України за місцем проживання подається заява за формою, встановленою правлінням Фонду, та документи за затвердженим ним переліком.

Відділення Фонду медичного страхування України укладає в строк не пізніш як 10 календарних днів з дня надходження заяви про добровільну участь у соціальному медичному страхування та всіх документів з особою, яка подала таку заяву, договір про добровільну участь у медичному страхуванні.

5. Договір про добровільну участь у соціальному медичному страхуванні повинен містити:

а) відомості про особу, яка бере участь у системі загально­обов’язкового державного соціального медичного страхування;

б) строк дії договору;

в) розмір та порядок сплати страхових внесків;

г) умови набуття застрахованою особою права на отримання медичної допомоги відповідно до цього Закону;

д) умови розірвання договору;

е) права, обов’язки та відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;

є) інші умови за згодою сторін або передбачені типовим договором про добровільну участь у медичному страхуванні, що не суперечать цьому Закону.

Договір про добровільну участь у медичному страхуванні набирає чинності з дня його підписання.

6. Типова форма договорів про надання медичної допомоги та добровільну участь у медичному страхуванні, порядок та умови їх укладення визначаються Кабінетом Міністрів України.

7. У разі порушення умов договору про надання медичної допомоги чи надання недостовірних відомостей, передбачених договором, Фонд медичного страхування України може відмовити в укладенні договору на новий строк.

8. Відмова в укладенні договору про надання медичної допомоги може бути оскаржена до суду.

РОЗДІЛ IV

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СУБ’ЄКТІВ ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВОГО

ДЕРЖАВНОГО СОЦІАЛЬНОГО МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ

ТА ПОСТАЧАЛЬНИКІВ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ

Стаття 33. Відповідальність Фонду медичного страхування України за порушення законодавства у сфері загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування

1. Фонд медичного страхування України, його виконавчі органи, їх посадові та службові особи за порушення вимог цього Закону, інших нормативно-правових актів у сфері загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування несуть відповідальність згідно із законом.

Стаття 34. Відповідальність застрахованої особи

1. Застрахована особа несе відповідальність за невиконання своїх обов’язків щодо загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування відповідно до закону.

Стаття 35. Відповідальність страхувальника

1. Страхувальник несе відповідальність за ухилення від реєстрації як платника страхових внесків, за несвоєчасність та не в повному обсязі сплату страхових внесків.

Стаття 36. Відповідальність постачальника медичних послуг

1. Постачальник медичних послуг, його посадові та службові особи за порушення цього Закону, інших нормативно-правових актів у сфері загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування несуть відповідальність згідно із законом.

Стаття 37. Вирішення спорів

1. Спори, що виникають у зв’язку з виконанням положень цього Закону, вирішуються судом.

РОЗДІЛ V

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2013 р., крім статей, зазначених у п. 6 цих Прикінцевих положень.

2. П. 2 частини першої ст. 25 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування («Відомості Верховної Ради України», 1998 р., № 23, ст. 121) викласти в такій редакції:

«2) медичне страхування:

  • діагностика;
  • амбулаторне лікування;
  • стаціонарне лікування;
  • надання необхідних для амбулаторного та стаціонарного лікування готових та екстемпоральних лікарських засобів і виробів медичного призначення;
  • профілактичні послуги;
  • послуги з медичної реабілітації;
  • інші послуги в порядку та за переліком, встановленим відповідним законом;».

3. Частину четверту ст. 10 Закону України «Про страхування» («Відомості Верховної Ради України», 2002 р., № 7, ст. 50) доповнити реченням «Під час проведення актуарних розрахунків страхових тарифів за договорами добровільного медичного страхування враховуються компенсації, які надходять до страхової організації з Фонду загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування України для відшкодування витрат, пов’язаних з оплатою страховиком вартості наданої за такими договорами медичної допомоги.».

4. Фонд медичного страхування України як некомерційна самоврядна організація, визначена ст. 14 цього Закону, утворюється та провадить свою діяльність після прийняття спеціального закону.

5. У період до прийняття спеціального закону про утворення Фонду медичного страхування України як некомерційної самоврядної організації він функціонує як державна установа на підставі Положення про Фонд медичного страхування України, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Фонд медичного страхування України під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє в установленому законодавством порядку з центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, відповідними органами інших держав.

6. Частини друга — четверта ст. 14, ст. 15–18, частини перша — дев’ята ст. 19, ст. 20, частини перша, друга, підпункт 12 частини третьої ст. 21, ст. 23–25, абзац третій частини третьої та частина четверта ст. 26, частина друга ст. 28 цього Закону набирають чинності після перетворення Фонду медичного страхування України як державної установи у некомерційну самоврядну організацію.

7. Кабінетові Міністрів України після набрання чинності цим Законом:

  • підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо внесення змін до законодавчих актів, що випливають з цього Закону;
  • забезпечити прийняття відповідно до своєї компетенції нормативно-правових актів, що випливають з цього Закону;
  • привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цим Законом;
  • забезпечити перегляд і скасування центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

8. До приведення законів та інших нормативно-правових актів у відповідність з цим Законом вони застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

9. Кабінетові Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським, районним державним адміністраціям вирішити у місячний строк після набрання чинності цим Законом питання щодо надання Фонду медичного страхування України та його виконавчим органам відповідних службових приміщень, транспорту та інших матеріально-технічних ресурсів для провадження їх діяльності.

Комментарии

Нет комментариев к этому материалу. Прокомментируйте первым

Добавить свой

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

Другие статьи раздела


Последние новости и статьи