Законопроект «Про засади державної політики охорони здоров’я»

21 Липня 2015 5:07 Поділитися

ДООПРАЦЬОВАНА РЕДАКЦІЯ ЗАКОНОПРОЕКТУ ВІД 27.07.2017 Р.

ДООПРАЦЬОВАНА РЕДАКЦІЯ ЗАКОНОПРОЕКТУ ВІД 18.02.2016 Р.

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
ПОДАННЯ

Відповідно до статті 93 Конституції України, статті 89 Регламенту Верховної Ради України   в порядку законодавчої ініціативи   вноситься на розгляд Верховної Ради України проект Закону України «Про засади державної політики охорони здоров’я».

Доповідати проект на пленарному засіданні Верховної Ради України буде народний депутат України Мусій Олег Степанович.

Народний депутат України
О.С. Мусій

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України «Про засади державної політики охорони здоров’я»

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Європейські прагнення України щодо зміцнення системи охорони здоров’я України та її потенціалу, підвищення рівня її безпеки та захисту здоров’я людини як передумови сталого розвитку та економічного зростання, розбудови розвинутої й сталої демократії та ринкової економіки визначені положеннями глави 22 «Громадське здоров’я» Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони.

Глава 22 «Громадське здоров’я» має Статтю 427, в якій зазначено основні напрямки співробітництва між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, що охоплює, в першу чергу, «зміцнення системи охорони здоров’я України та її потенціалу, зокрема шляхом впровадження реформ, подальшого розвитку первинної медико-санітарної допомоги та навчання персоналу; попередження та контроль за неінфекційними хворобами шляхом обміну інформацією та найкращими практиками, пропагування здорового способу життя, визначення основних детермінант здоров’я та проблем в галузі охорони здоров’я».

Крім того, положеннями Талліннської хартії ВООЗ 2008 «Системи охорони здоров’я для здоров’я і добробуту»; «Здоров’я–2020 — основи європейської політики і стратегія для XXI століття», 2012 визначено що, ефективні системи охорони здоров’я, які надають всебічні медико-санітарні послуги, в т.ч. профілактичні, мають виняткову важливість для охорони здоров’я, економічного розвитку та добробуту і мають бути побудовані на засадах справедливого і сталого фінансування.

Реалізація вказаних стратегій спрямована на підтримку дій держав і суспільства щодо значного покращення здоров’я, підвищення рівня благополуччя населення, скоротити нерівність відносно здоров’я, посилити охорону громадського здоров’я і забезпечити наявність універсальних, стійких і високоякісних систем охорони здоров’я.

Відповідно до положень Стратегії сталого розвитку «Україна–2020», яка затверджена Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5/2015 (пункт 7) розділу 3) метою державної політики у сфері охорони здоров’я є системне реформування, спрямоване на створення системи, орієнтованої на пацієнта, здатної забезпечити медичне обслуговування для всіх громадян України на рівні розвинутих європейських держав, що відповідає намірам наближення до законодавчих, нормативних та адміністративних актів держав-членів ЄС, які визначені програмою «Європейська стратегія здоров’я — 2020» та іншими стратегічними документами, які формують політику в сфері охорони здоров’я.

Водночас необхідно зазначити про необхідність впровадження в Україні підходу «охорона здоров’я у всіх політиках держави», результатом якого стане створення високоефективної системи формування державної політики охорони здоров’я, що відповідає найкращим практикам Європейського Союзу і його держав-членів та сприятиме вирішенню національних та глобальних викликів.

Також для осіб, що формують політику в сфері охорони здоров’я, потребує розробки і затвердження необхідного інструменту для запровадження інтегрального системного механізму управління підсистемами і елементами, політичними орієнтирами і пріоритетами в цій сфері на національному і регіональному рівнях, встановлення контакту із зацікавленими сторонами як всередині, так і за межами сектора охорони здоров’я і сприяти співробітництву і партнерству з метою покращення здоров’я і благополуччя населення.

Також реалізація положень даного законопроекту сприятиме вирішенню такого стратегічного завдання як удосконалення лідерства і колективного стратегічного керівництва в інтересах здоров’я.

Зазначені аргументи обумовлюють необхідність прийняття запропонованого законопроекту.

2. Цілі та завдання проекту

Метою прийняття Закону України є запровадження єдиного підходу «охорона здоров’я у всіх політиках держави» до правових, економічних, соціальних, гуманітарних та організаційних засад державної політики охорони здоров’я як складової частини внутрішньої політики та національної безпеки України.

Цілями законопроекту є наближення законодавчих і нормативних актів до вимог Європейського Союзу стосовно формування політики на основі фактичних даних, зміцнення інституційного потенціалу та взаємодії із зацікавленими сторонами з метою поліпшення здоров’я і підвищення рівня добробуту людей відповідно до цінностей, принципів, стандартів і рекомендованих заходів політики Здоров’я–2020, вирішення спільних проблем зі здоров’ям на основі діалогу із всіма зацікавленими сторонами як на рівні держави, так і за її межами.

Крім цього, прийняття законопроекту є необхідним заходом щодо попередження значних ризиків та додаткових навантажень, які можуть виникнути у ході реформування національної системи охорони здоров’я.

3. Загальна характеристика і основні положення проекту Закону

Положеннями законопроекту передбачено створення правових передумов для запровадження єдиного, універсального, комплексного підходу, який базується на основних цінностях в сфері охорони здоров’я при формуванні та реалізації засад державної політики охорони здоров’я в Україні.

Законопроектом передбачено уточнення та доповнення визначень, які гармонізовані із вимогами міжнародних організацій в частині таких термінів як «державна політика охорони здоров’я», «здоровий спосіб життя», «моніторинг та оцінка результативності реалізації державної політики охорони здоров’я», «національна система охорони здоров’я», «регіональна система охорони здоров’я», «політики охорони здоров’я міжнародних організацій», «суб’єкти охорони здоров’я».

Вперше пропонується ввести нові терміни, які спрямовані на захист населення від можливих фінансових ризиків, фінансових катастроф та зубожіння («справедливий розподіл тягаря витрат на охорону здоров’я») та недопущення перешкод у доступності для кожної особи своєчасного медичного обслуговування («чутливість до потреб, безпосередньо не пов’язаних з медичним обслуговуванням чи медичною допомогою»).

Чітко аргументовані основні акценти, на яких базуються засади формування державної політики охорони здоров’я; деталізовані основні завдання, об’єкти та суб’єкти, принципи реалізації державної політики охорони здоров’я.

Окреслено пріоритети державної політики охорони здоров’я, які базуються на найкращих міжнародних практиках та європейських цінностях у сфері охорони здоров’я, у т.ч. і громадського здоров’я, відповідні механізми фінансування.

Запропоновано інструменти для формування та реалізації державної політики на національному та регіональному рівнях.

Уточнено повноваження суб’єктів державної політики охорони здоровʼя у відповідності до підходу «охорона здоров’я у всіх політиках держави», координації їх діяльності у сфері охорони здоров’я.

Деталізовано підходи та вимоги до моніторингу реалізації державної політики охорони здоров’я, порядку його проведення та оцінки результативності.

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання.

На сьогодні відносини, що належать до предмету правового регулювання проекту частково врегульовані нормами, що містяться у Конституції України, Основах законодавства України про охорону здоров’я, Законах України «Про засади зовнішньої та внутрішньої політики», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації», «Про державні цільові програми», «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України», «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», «Про державно-приватне партнерство», «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та інших законодавчих та нормативно — правових актах України.

5. Фінансово-економічне обґрунтування проекту Закону

Реалізація проекту Закону не потребує додаткових фінансових та матеріальних витрат.

6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття проектів Закону.

Прийняття Закону України «Про засади державної політики охорони здоров’я» сприятиме комплексному формуванню та реалізації державної політики охорони здоров’я, заснованої на європейських стратегіях спільних цінностей здоров’я, взаємодії з іншими секторами економіки та залученні нових партнерів, а також створенню та забезпеченню умов досягнення та підтримки високого рівня здоров’я населення, поліпшенню громадського здоров’я, а також забезпеченню універсальності, умов отримання доступу до якісної і безпечної медичної допомоги, справедливості та солідарності в системі охорони здоров’я.

Народний депутат України
О.С. Мусій

Проект

від 17.07.2015 р. № 2409а

ЗАКОН УКРАЇНИ
«Про засади державної політики охорони здоров’я»

Цей Закон визначає правові, економічні, соціальні, гуманітарні та організаційні засади державної політики охорони здоров’я як складової частини внутрішньої політики та національної безпеки України.

Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

1) державна політика охорони здоров’я — сукупність цілей, завдань, засобів, узгоджених дій та заходів органів державної влади і органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, спрямованих на реалізацію конституційних гарантій охорони здоров’я населення та права особи на своєчасну, доступну, якісну медичну допомогу та ефективне медичне обслуговування, забезпечення захисту прав і свобод людини щодо охорони здоров’я відповідно до сучасних викликів життя;

2) здоровий спосіб життя — комплекс життєво важливих цінностей здоров’я та колективних зразків поведінки, пов’язаних зі здоров’ям, заснованих на виборі альтернатив, що доступні людям відповідно до їхніх життєвих можливостей; якість і стиль життя, в яких відображається активність людини по відношенню до свого здоров’я.

3) моніторинг та оцінка результативності реалізації державної політики охорони здоров’я — періодичне відстеження відповідних індикаторів на основі офіційних статистичних даних та інформації центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та проведення на підставі даних моніторингу оцінки результативності виконання індикаторів шляхом порівняння отриманих результатів з їх цільовими значеннями;

4) національна система охорони здоров’я — сукупність кадрових, фінансових, матеріально-технічних, інформаційних, освітніх і наукових ресурсів, спрямованих на збереження, відновлення та зміцнення здоров’я і попередження захворювань, а також система заходів, що здійснюються на території України суб’єктами охорони здоров’я відповідно до їх компетенції та повноважень, визначених законом, з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя.

5) політики охорони здоров’я міжнародних організацій — офіційні документи, норми, практики Організації об’єднаних націй, Всесвітньої організації охорони здоров’я Світової медичної асоціації та Європейського Союзу щодо охорони здоров’я;

6) регіональна система охорони здоров’я — сукупність кадрових, фінансових, матеріально-технічних, інформаційних ресурсів окремого регіону України та система заходів, яка здійснюється на його території місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, іншими суб’єктами охорони здоров’я відповідно до їх компетенції та повноважень, визначених законом, з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя;

7) справедливий розподіл тягаря витрат на охорону здоров’я — комплекс заходів щодо мобілізації, накопичення і розподілу фінансового забезпечення національної та регіональних систем охорони здоров’я, спрямований на захист населення від можливих фінансових ризиків, фінансових катастроф та зубожіння, пов’язаних з необхідністю отримання медичної допомоги та медичного обслуговування;

8) суб’єкти охорони здоров’я — органи державної влади, органи місцевого та професійного самоврядування, їх посадові особи, заклади охорони здоров’я, їх посадові особи, суб’єкти господарювання, їх посадові особи, медичні та фармацевтичні працівники, громадяни та їх об’єднання.

9) чутливість до потреб, безпосередньо не пов’язаних з медичним обслуговуванням чи медичною допомогою, — комплекс заходів щодо недопущення перешкод у доступності для кожної особи своєчасного медичного обслуговування, забезпечення поваги до особистості пацієнта та уваги до умов надання медичної допомоги, визнання автономії пацієнта у наданні згоди на медичні втручання та використання персоніфікованої медичної інформації, дотримання у спілкуванні загальновизнаних морально-етичних цінностей і норм, поваги до людини та її гідності.

2. Інші терміни вживаються у значенні, наведеному в Основах законодавства України про охорону здоров’я та інших законодавчих актах України.

Стаття 2. Мета державної політики охорони здоров’я

1. Метою державної політики охорони здоров’я є створення умов для збереження, відновлення і зміцнення людського потенціалу держави та здоров’я людини як найвищої соціальної цінності, організації національної системи охорони здоров’я відповідно до засад, визначених цим Законом, підвищення рівня якості життя населення, додержання гарантованих державою соціальних стандартів і нормативів у сфері охорони здоров’я незалежно від місця проживання або перебування особи на території України.

Стаття 3. Засади формування державної політики охорони здоров’я

1. Основними засадами формування державної політики охорони здоров’я є визнання:

1) права на здоров’я та його охорону як одного з фундаментальних прав людини;

2) загальних моральних цінностей, поваги до людини та її гідності, рівності, солідарності та професійної етики;

3) визначального впливу здоров’я населення на сталий розвиток та економічне процвітання як окремих регіонів так і держави у цілому;

4) пріоритетності питань охорони здоров’я та їх взаємозв’язку з іншими сферами державної політики, солідарної відповідальності суб’єктів державної політики охорони здоров’я у цій сфері;

5) прозорості у прийнятті рішень щодо подальшого розвитку та змін в охороні здоров’я, залучення до їх розгляду та обговорення представників громадськості, інформування громадськості про такі рішення та врахування її думки;

6) наступності, безперервності та послідовності у впровадженні змін в охороні здоров’я та прогнозованості їх результатів;

7) дотримання збалансованості інтересів громадян, громад, суб’єктів господарювання, професіоналів охорони здоров’я та держави;

8) системного, послідовного та комплексного підходу до організації національної та регіональних систем охорони здоров’я, забезпечення достатності та стабільності фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного, організаційного та наукового забезпечення їх функціонування, у тому числі із застосуванням принципів та механізму державно-приватного партнерства;

9) узгодженості з політиками охорони здоров’я міжнародних організацій за такими напрямами: лідерство та управління; медичні послуги та їх постачання; фінансування системи охорони здоров’я; трудові ресурси та кадрова політика; медична продукція, медикаменти, вакцини та технології; інформація про здоров’я; громадське здоров’я.

2. Основним завданням державної політики охорони здоров’я є організація діяльності національної та регіональних систем охорони здоров’я, орієнтованих на пацієнта та чутливість до його потреб, безпосередньо не пов’язаних з медичним обслуговуванням та медичною допомогою, здатних забезпечити доступне, оперативне й ефективне медичне обслуговування та якісну, кваліфіковану і своєчасну медичну допомогу кожній особі, справедливий доступ до лікарських засобів, виробів медичного призначення та інноваційних технологій гарантованої якості й безпеки, справедливий розподіл тягаря витрат на охорону здоров’я, вільний вибір постачальника медичних послуг, належну звітність та інформування відповідно до вимог законодавства України та політик міжнародних організацій, розвиток системи громадського здоров’я та професійного самоврядування.

Стаття 3. Принципи реалізації державної політики охорони здоров’я

1. Державна політика охорони здоров’я реалізується на основі таких принципів:

1) законність — відповідність Конституції та законам України, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

2) співробітництво — узгодження цілей, пріоритетів, завдань, заходів і дій центральних та місцевих органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, органів професійного самоврядування, забезпечення співробітництва між ними під час формування та реалізації державної політики охорони здоров’я;

3) паритетність — забезпечення рівних можливостей доступу усіх суб’єктів охорони здоров’я до участі у формуванні та реалізації державної політики охорони здоров’я;

4) відкритість — забезпечення вільного доступу до інформації, що визначає державну політику охорони здоров’я і є у розпорядженні органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування;

5) координація — взаємозв’язок та узгодженість середньо- та довгострокових стратегій, планів і програм охорони здоров’я на державному та регіональному рівнях;

6) історичне наступництво — врахування та збереження позитивних надбань попереднього періоду розвитку та функціонування національної та регіональних систем охорони здоров’я;

7) сталий розвиток — розвиток суспільства і держави для задоволення потреб нинішнього покоління з урахуванням інтересів майбутніх поколінь;

8) об’єктивність — розроблення всіх документів, що визначають державну політику охорони здоров’я, на основі компетентного доказового менеджменту та реальних показників, які можливо оцінити та реально досягти на практиці;

9) ефективність — забезпечення досягнення максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів громадян, громад, суб’єктів господарювання та держави;

10) підзвітність — забезпечення періодичного звітування суб’єктів державної політики охорони здоров’я перед суспільством та громадами про прийняті рішення та їх результати, врахування думки громадськості для їх оцінки та коригування.

Стаття 4. Об’єкти та суб’єкти державної політики охорони здоров’я

1. Об’єктами державної політики охорони здоров’я є діяльність національної та регіональних систем охорони здоров’я, суб’єктів охорони здоров’я, спрямована на збереження, відновлення та зміцнення здоров’я людини та населення.

2. Суб’єктами державної політики охорони здоров’я є Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого та професійного самоврядування, їх посадові особи.

У розробленні та забезпеченні реалізації державної політики охорони здоров’я беруть участь асоціації та інші об’єднання органів місцевого самоврядування, громадські об’єднання, дорадчі органи, юридичні та фізичні особи.

Стаття 5. Законодавство з питань державної політики охорони здоров’я

1. Законодавство з питань державної політики охорони здоров’я складається з Конституції України, цього Закону, Основ законодавства України про охорону здоров’я, законів України «Про засади зовнішньої та внутрішньої політики», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації», «Про державні цільові програми», «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України», «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», «Про державно-приватне партнерство», «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та інших законодавчих актів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, а також міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 6. Пріоритети державної політики охорони здоров’я

1. Пріоритетами державної політики охорони здоров’я є:

1) організація національної та регіональних систем охорони здоров’я відповідно до положень цього Закону;

2) впровадження механізму розподілу тягаря витрат на охорону здоров’я та підвищення рівня чутливості закладів охорони здоров’я до потреб, безпосередньо не пов’язаних з медичним обслуговуванням чи медичною допомогою;

3) підвищення готовності закладів охорони здоров’я та їх працівників до ефективного подолання кризових та надзвичайних ситуацій;

4) розвиток громадського здоров’я, поширення серед населення здорового способу життя, дотримання вимог щодо безпечних для життя та здоров’я довкілля, якісної води і харчових продуктів, умов праці;

5) розвиток та профілактичне спрямування первинної медичної допомоги, забезпечення проведення періодичних медичних оглядів (диспансеризації та цільового скринінгу) з метою ранньої діагностики захворювань та початку їх лікування, розвиток інституту сімейного лікаря;

6) забезпечення отримання громадянами гарантованого обсягу медичної допомоги безоплатно, додержання державних соціальних нормативів у сфері охорони здоров’я для кожного громадянина незалежно від місця його проживання;

7)створення єдиного медичного простору за принципом регіональної екстериторіальності первинної, вторинної та екстреної медичної допомоги та загальнодержавної екстериторіальності третинної медичної допомоги;

8) забезпечення рівного доступу громадян до якісних, безпечних та ефективних лікарських засобів, вакцин та інших технологій охорони здоров’я, створення умов для раціонального державного контролю за якістю лікарських засобів та виробів медичного призначення;

9) ефективна реалізація державних цільових програм лікування найбільш поширених небезпечних для здоров’я і життя людини захворювань;

10) адаптація законодавства України з питань охорони здоров’я до вимог політик міжнародних організацій у цій сфері.

Розділ II

ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Стаття 7. Документи, що визначають державну політику охорони здоров’я

1. Реалізація державної політики охорони здоров’я здійснюється на основі системи взаємопов’язаних документів, що ґрунтуються на Стратегії сталого розвитку України, Загальнодержавній програмі (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я, Плані заходів з реалізації Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я, регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та планів заходів щодо їх реалізації, інвестиційних програм (проектів) щодо охорони здоров’я на державному та регіональному рівнях.

2. Розроблення документів, що визначають державну політику охорони здоров’я, здійснюється з урахуванням засад та пріоритетів, визначених цим Законом, та документів державного прогнозування і стратегічного планування, визначених законодавством.

Стаття 8. Загальнодержавна програма (стратегія) розвитку національної системи охорони здоров’я

1. Загальнодержавна програма (стратегія) розвитку національної системи охорони здоров’я розробляється на період сім років та за поданням Кабінету Міністрів України затверджується законом.

2. Розроблення Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я забезпечує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

3. Загальнодержавна програма (стратегія) розвитку національної системи охорони здоров’я визначає:

1) тенденції та основні проблеми функціонування національної системи охорони здоров’я;

2) пріоритети державної політики охорони здоров’я на відповідний період;

3) стратегічні цілі і напрями розвитку національної системи охорони здоров’я та міжрегіонального співробітництва;

4) оперативні цілі, що забезпечать досягнення стратегічних цілей;

5) основні завдання, етапи та механізми їх реалізації;

6) систему моніторингу та оцінки результативності реалізації Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я.

4. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, з метою врахування у Загальнодержавній програмі (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я інтересів суб’єктів державної політики охорони здоров’я:

1) повідомляє через засоби масової інформації про початок роботи над проектом Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я та визначає термін і форму подання пропозицій;

2) проводить консультації з суб’єктами державної політики охорони здоров’я для узгодження позицій;

3) оприлюднює звіт про результати розгляду пропозицій до проекту Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я.

5. Реалізація Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я здійснюється у два етапи шляхом розроблення та виконання Плану заходів з реалізації Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я.

6. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, здійснює моніторинг реалізації Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я та за необхідності подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо коригування її завдань та заходів, продовження періоду дії.

7. Після закінчення періоду дії Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, готує підсумковий звіт про її виконання.

Стаття 9. План заходів з реалізації Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я

1. План заходів з реалізації Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я розробляється на виконання Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я та затверджується Кабінетом Міністрів України.

План заходів з реалізації Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я розробляється строком на три роки та наступні чотири роки періоду дії Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я.

2. Розроблення Плану заходів з реалізації Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, спільно з іншими центральними органами виконавчої влади у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

3. План заходів з реалізації Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я передбачає завдання і заходи, обсяги та джерела їх фінансування з визначенням індикаторів оцінки результативності їх виконання.

Стаття 10. Регіональні програми (стратегії) охорони здоров’я

1. Регіональні програми (стратегії) охорони здоров’я розробляються на період дії Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

2. Регіональні програми (стратегії) охорони здоров’я та зміни до них затверджуються відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

3. Розроблення регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та змін до них забезпечують Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

4. Регіональні програми (стратегії) охорони здоров’я мають відповідати положенням Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я та визначати:

1) тенденції та основні проблеми охорони здоров’я в Автономній Республіці Крим, областей, міст Києва та Севастополя;

2) стратегічні цілі, пріоритети охорони здоров’я на відповідний період;

3) оперативні цілі, що забезпечать досягнення стратегічних цілей;

4) основні завдання, етапи та механізми їх реалізації;

5) систему моніторингу та оцінки результативності реалізації регіональної програми (стратегії) охорони здоров’я

5. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації:

1) повідомляють через засоби масової інформації про початок роботи над проектом регіональної програми (стратегії) охорони здоров’я та визначають термін і форму подання пропозицій;

2) проводять консультації з суб’єктами державної політики охорони здоров’я для узгодження позицій;

3) оприлюднюють звіт про результати розгляду пропозицій суб’єктів державної політики охорони здоров’я до проекту регіональної програми (стратегії) охорони здоров’я.

7. Реалізація регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я здійснюється шляхом розроблення та виконання планів заходів з їх реалізації, які конкретизуються у програмах економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Стаття 11. План заходів з реалізації регіональної програми (стратегії) охорони здоров’я

1. Розроблення планів заходів з реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я здійснюють Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації на виконання регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Плани заходів з реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я розробляються строком на три роки та наступні чотири роки періоду дії регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я.

2. Плани заходів з реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я затверджуються відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

3. План заходів з реалізації регіональної програми (стратегії) охорони здоров’я передбачає заходи, обсяги і джерела фінансування з визначенням індикаторів результативності їх виконання та є основою для розроблення інвестиційних програм (проектів), спрямованих на розвиток регіонів.

Розділ III

ПОВНОВАЖЕННЯ СУБ’ЄКТІВ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ОХОРОНИ ЗДОРОВʼЯ

Стаття 12. Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері державної політики охорони здоров’я

1. Кабінет Міністрів України у сфері державної політики охорони здоров’я забезпечує:

1) розроблення та виконання загальнодержавних програм, спрямованих на охорону здоров’я;

2) розроблення та подання на затвердження Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я, розроблення та затвердження плану заходів з її реалізації;

3) визначення порядку розроблення і погодження Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я;

4) затвердження порядку і методики проведення моніторингу та оцінки результативності реалізації державної політики охорони здоров’я та переліку індикаторів такого моніторингу;

5) спрямування і координацію діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо формування та реалізації державної політики охорони здоров’я;

6) розгляд звітів про проведення моніторингу та оцінки результативності реалізації державної політики охорони здоров’я;

7) щорічне звітування з реалізації державної політики охорони здоров’я перед Верховною Радою України;

8) здійснення інших повноважень у сфері охорони здоров’я, визначених Конституцією та законами України.

Стаття 13. Повноваження центральних органів виконавчої влади у сфері державної політики охорони здоров’я

1. До повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, належать:

1) підготовка та внесення в установленому порядку проектів нормативно-правових актів з питань державної політики охорони здоров’я;

2) підготовка та внесення на розгляд Кабінету Міністрів України пропозицій щодо узгодження цілей, пріоритетів, завдань та заходів центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування під час розроблення та виконання документів, що стосуються забезпечення формування та реалізації державної політики охорони здоров’я, проведення моніторингу та оцінки результативності виконання визначених завдань;

3) забезпечення координації діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо формування державної політики охорони здоров’я;

4) розроблення спільно з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я;

5) підготовка спільно з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади та внесення на розгляд Кабінету Міністрів України Плану заходів з реалізації Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я;

6) організаційне та методичне забезпечення розроблення проектів регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та планів заходів з їх реалізації;

7) оцінка та відбір програм і проектів, включаючи інвестиційні програми (проекти) щодо охорони здоров’я, подання відповідно до законодавства відповідних пропозицій Кабінету Міністрів України;

8) участь у співпраці з міжнародними організаціями та міжнародними фінансовими організаціями, програмами і фондами щодо державної політики охорони здоров’я, використання відповідних ресурсів міжнародної технічної допомоги;

9) проведення моніторингу та оцінки результативності реалізації Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я, плану заходів з її реалізації та інших програм і проектів з питань охорони здоров’я, підготовка та подання відповідних звітів Кабінету Міністрів України;

10) здійснення інших визначених законом та покладених на нього в установленому порядку повноважень щодо формування державної політики охорони здоров’я.

2. Повноваження у сфері державної політики охорони здоров’я інших центральних органів виконавчої влади визначаються Конституцією та законами України і покладаються на них Кабінетом Міністрів України.

Стаття 14. Повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад у сфері державної політики охорони здоров’я

1. До повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад у сфері державної політики охорони здоров’я належать:

1) ініціювання розроблення та затвердження регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та планів заходів з їх реалізації;

2) забезпечення врахування інтересів територіальних громад у регіональних програмах (стратегіях) охорони здоров’я та планах заходів з їх реалізації;

3) затвердження звітів про результати моніторингу та оцінки результативності реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та планів заходів з їх реалізації;

4) погодження проекту Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я;

5) здійснення інших повноважень, визначених законом.

Стаття 15. Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері державної політики охорони здоров’я

1. До повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері державної політики охорони здоров’я належать:

1) забезпечення у відповідному регіоні реалізації державної політики охорони здоров’я;

2) погодження проекту Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я;

3) забезпечення розроблення проектів регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та планів заходів з їх реалізації;

4) проведення моніторингу та оцінки результативності реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я і планів заходів з їх реалізації, підготовка та подання звітів про це на затвердження відповідно Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським радам;

5) подання затверджених звітів про результати моніторингу та оцінки результативності реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та планів заходів з їх реалізації центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики охорони здоров’я;

6 щорічне звітування з реалізації державної політики охорони здоров’я перед Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами;

7) внесення за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад змін до регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та планів заходів з їх реалізації, за умови, що такі зміни не суперечать положенням Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я;

8) здійснення інших повноважень, визначених законом.

Стаття 16. Координація діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування із забезпечення формування та реалізації державної регіональної політики

1. Координація діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з формування та реалізації державної політики охорони здоров’я здійснюється шляхом узгодження цілей, пріоритетів, завдань і заходів центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування під час розроблення та виконання документів, що визначають державну політику охорони здоров’я, проведення моніторингу та оцінки результативності виконання визначених завдань.

2. Узгодження діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо реалізації Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я та регіональних програм (стратегій) розвитку визначається Планом заходів з реалізації Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я, планами заходів з реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я.

Розділ IV

ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Стаття 17. Механізми фінансування державної політики охорони здоров’я

1. Фінансове забезпечення державної політики охорони здоров’я здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України.

2. Механізмами фінансування державної політики охорони здоров’я є:

1) субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам та міжбюджетні трансферти;

2) об’єднання на договірній основі фінансових ресурсів суб’єктів державної політики охорони здоров’я, державних та приватних партнерів на принципах здійснення державно-приватного партнерства, міжнародних інституцій;

3) капітальні видатки державного бюджету;

4) державні цільові програми, у тому числі програми лікування найбільш поширених небезпечних для здоров’я і життя людини захворювань;

5) програми і заходи, включаючи інвестиційні програми (проекти) щодо охорони здоров’я.

Стаття 18. Джерела фінансування державної політики охорони здоров’я

1. Джерелами фінансування державної політики охорони здоров’я є:

1) кошти Державного бюджету України;

2) кошти місцевих бюджетів;

3) благодійні внески;

4) кошти міжнародних організацій;

5) кошти з інших джерел, не заборонених законодавством.

Розділ V

МОНІТОРИНГ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ОХОРОНИ ЗДОРОВʼЯ

Стаття 19. Моніторинг реалізації державної політики охорони здоров’я

1. Моніторинг реалізації державної політики охорони здоров’я проводиться шляхом установлення переліку відповідних індикаторів, відстеження їх динаміки, підготовки та оприлюднення результатів такого моніторингу.

З метою забезпечення проведення моніторингу документи, що визначають державну політику охорони здоров’я, зазначені у статті 7 цього Закону, повинні містити відповідні показники досягнення цілей, які можливо оцінити.

2. Перелік індикаторів визначається методикою проведення моніторингу реалізації державної політики охорони здоров’я, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

3. Моніторинг реалізації Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я та плану заходів з її реалізації проводиться шляхом збирання та аналізу показників, що характеризують стан реалізації Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я, на основі офіційних статистичних даних та інформації центральних органів виконавчої влади.

4. Оцінка результативності Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я та плану заходів з її реалізації проводиться шляхом періодичного відстеження, вимірювання і порівняння фактичних результатів з індикаторами досягнення цілей та пріоритетів, визначених Загальнодержавною програмою (стратегією) розвитку національної системи охорони здоров’я та планом заходів з її реалізації.

5. Моніторинг та оцінка результативності реалізації Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я та плану заходів з її реалізації проводяться щороку центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, із залученням суб’єктів охорони здоров’я.

Порядок проведення моніторингу та оцінки результативності реалізації Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я та плану заходів з її реалізації визначається Кабінетом Міністрів України.

Результати моніторингу та оцінки результативності Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я та плану заходів з її реалізації підлягають оприлюдненню.

6. Моніторинг та оцінка результативності реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я і планів заходів з їх реалізації проводяться щороку відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Результати моніторингу та оцінки результативності підлягають оприлюдненню та враховуються у звітах про виконання щорічних програм економічного і соціального розвитку регіонів.

Звіти про результати моніторингу та оцінки результативності реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та планів заходів з їх реалізації подаються в установленому порядку Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями на затвердження відповідно Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським радам.

Затверджені звіти про результати моніторингу та оцінки результативності реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та планів заходів з їх реалізації подаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Порядок проведення моніторингу та оцінки результативності реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я і планів заходів з їх реалізації затверджується Кабінетом Міністрів України.

7. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, подає Кабінету Міністрів України відповідні звіти у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Розділ VI

ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

2. В Основах законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19 із наступними змінами):

1) у статті 1 слова «прийнятих відповідно до них актах законодавства» замінити словами «законодавчих актів»;

2) частину першу статті 3 доповнити абзацом такого змісту:

«суб’єкти охорони здоров’я — органи державної влади, органи місцевого та професійного самоврядування, їх посадові особи, заклади охорони здоров’я, їх посадові особи, суб’єкти господарювання, їх посадові особи, медичні та фармацевтичні працівники, громадяни та їх об’єднання.»;

3) у підпункті «є» частини першої статті 6 слова «формування» та «в сфері» виключити;

4) статтю 12 після частини першої доповнити новою частиною другою у такій редакції:

«Формування та реалізація державної політики охорони здоров’я здійснюється на засадах, визначених Законом України «Про засади державної політики охорони здоров’я».

У зв’язку із цим, частину другу вважати частиною третьою.;

5) у статті 13:

у частині першій слова «законодавчих засад охорони здоров’я» замінити словами «законодавчих засад державної політики охорони здоров’я», слова «головних завдань» замінити словами «основних завдань»;

у частині другій слова «місцеві і регіональні комплексні та цільові програми, що формуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування» замінити словами «та в інших регіонах держави, регіональні програми (стратегії) охорони здоров’я, державні цільові програми соціально-економічного розвитку, плани заходів щодо їх реалізації, що розробляються, затверджуються та реалізуються відповідними суб’єктами державної політики охорони в межах їх повноважень та у порядку, визначених законом,»;

6) у статті 14:

частину першу викласти у такій редакції:

«Реалізація державної політики охорони здоров’я здійснюється її суб’єктами відповідно до Закону України «Про засади державної політики охорони здоров’я.»;

частину п’яту після слова «компетенції» доповнити словами «та відповідно до закону»;

у частині шостій слова «у сфері» виключити, слово «законодавством» замінити словом «законом»;

7) у статті 15 абзац перший викласти у такій редакції:

«Органами охорони здоров’я, що забезпечують реалізацію державної політики охорони здоров’я є:»

3. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом:

1) подати на розгляд Верховної Ради України законопроекти про внесення змін до законодавчих актів України, що випливають із цього Закону;

2) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

3) забезпечити перегляд і приведення міністерствами та іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Голова Верховної Ради України

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ
до проекту Закону України
«Про засади державної політики охорони здоров’я»

Зміст положення (норми) чинного акта законодавства Зміст відповідного положення (норми) проекту акта
Основи законодавства України про охорону здоров’я(Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19 із наступними змінами)
Стаття 1. Законодавство України про охорону здоров’я
Законодавство України про охорону здоров’я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров’я.
Стаття 1. Законодавство України про охорону здоров’я
Законодавство України про охорону здоров’я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших законодавчих актів, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров’я.
Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров’я
У цих Основах та інших актах законодавства про охорону здоров’я основні поняття мають таке значення:(…)
Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров’я
У цих Основах та інших актах законодавства про охорону здоров’я основні поняття мають таке значення:(…)
суб’єкти охорони здоров’я — органи державної влади, органи місцевого та професійного самоврядування, їх посадові особи, заклади охорони здоров’я, їх посадові особи, суб’єкти господарювання, їх посадові особи, медичні та фармацевтичні працівники, громадяни та їх об’єднання.
Стаття 6. Право на охорону здоров’я
Кожний громадянин України має право на охорону здоров’я, що передбачає:(…)є) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в сфері охорони здоров’я;(…)
Стаття 6. Право на охорону здоров’я
Кожний громадянин України має право на охорону здоров’я, що передбачає:(…)є) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо державної політики охорони здоров’я;(…)
Стаття 12. Охорона здоров’я — пріоритетний напрям державної діяльності
Охорона здоров’я — один з пріоритетних напрямів державної діяльності. Держава формує політику охорони здоров’я в Україні та забезпечує її реалізацію.(…)
Стаття 12. Охорона здоров’я — пріоритетний напрям державної діяльності
Охорона здоров’я — один з пріоритетних напрямів державної діяльності. Держава формує політику охорони здоров’я в Україні та забезпечує її реалізацію.
Формування та реалізація державної політики охорони здоров’я здійснюється на засадах, визначених Законом України «Про засади державної політики охорони здоров’я».
Державна політика охорони здоров’я забезпечується бюджетними асигнуваннями в розмірі, що відповідає її науково обґрунтованим потребам, але не менше десяти відсотків національного доходу. Державна політика охорони здоров’я забезпечується бюджетними асигнуваннями в розмірі, що відповідає її науково обґрунтованим потребам, але не менше десяти відсотків національного доходу.
Стаття 13. Формування державної політики охорони здоров’я
Основу державної політики охорони здоров’я формує Верховна Рада України шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад охорони здоров’я, визначення її мети, головних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів і обсягів бюджетного фінансування, створення системи відповідних кредитно-фінансових, податкових, митних та інших регуляторів, затвердження загальнодержавних програм охорони здоров’я.
Стаття 13. Формування державної політики охорони здоров’я
Основу державної політики охорони здоров’я формує Верховна Рада України шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад державної політики охорони здоров’я, визначення її мети, основних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів і обсягів бюджетного фінансування, створення системи відповідних кредитно-фінансових, податкових, митних та інших регуляторів, затвердження загальнодержавних програм охорони здоров’я.
Складовою частиною державної політики охорони здоров’я в Україні є політика охорони здоров’я в Автономній Республіці Крим, місцеві і регіональні комплексні та цільові програми, що формуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та відображають специфічні потреби охорони здоров’я населення, яке проживає на відповідних територіях. Складовою частиною державної політики охорони здоров’я в Україні є політика охорони здоров’я в Автономній Республіці Крим та в інших регіонах держави, регіональні програми (стратегії) охорони здоров’я, державні цільові програми соціально-економічного розвитку, плани заходів щодо їх реалізації, що розробляються, затверджуються та реалізуються відповідними суб’єктами державної політики охорони в межах їх повноважень та у порядку, визначених законом, та відображають специфічні потреби охорони здоров’я населення, яке проживає на відповідних територіях.
Стаття 14. Реалізація державної політики охорони здоров’я
Реалізація державної політики охорони здоров’я покладається на органи виконавчої влади.
Стаття 14. Реалізація державної політики охорони здоров’я
Реалізація державної політики охорони здоров’я здійснюється її суб’єктами відповідно до Закону України «Про засади державної політики охорони здоров’я».
Кабінет Міністрів України організує розробку та здійснення державних цільових програм, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в сфері охорони здоров’я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров’я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров’я, а також в межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи виконавчої влади в сфері охорони здоров’я. Кабінет Міністрів України організує розробку та здійснення державних цільових програм, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в сфері охорони здоров’я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров’я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров’я, а також в межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.
Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в сфері охорони здоров’я, визначають єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров’я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення сфери, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність в сфері охорони здоров’я.Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, а також органи місцевого самоврядування реалізують державну політику у сфері охорони здоров’я в межах своїх повноважень, передбачених законодавством. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції та відповідно до закону розробляють програми і прогнози в сфері охорони здоров’я, визначають єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров’я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення сфери, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність в сфері охорони здоров’я.Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, а також органи місцевого самоврядування реалізують державну політику охорони здоров’я в межах своїх повноважень, передбачених законом.
Стаття 15. Органи охорони здоров’я
Реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я забезпечують:
центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;
Стаття 15. Органи охорони здоров’я
Органами охорони здоров’я, що забезпечують реалізацію державної політики охорони здоров’я:центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;
інші центральні органи виконавчої влади, які реалізують державну політику у сферах санітарного та епідемічного благополуччя населення, контролю якості та безпеки лікарських засобів, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань.Реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я в адміністративно-територіальних одиницях України здійснюють Рада міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації. інші центральні органи виконавчої влади, які реалізують державну політику у сферах санітарного та епідемічного благополуччя населення, контролю якості та безпеки лікарських засобів, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань.Реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я в адміністративно-територіальних одиницях України здійснюють Рада міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації.
Народний депутат України
О.С. Мусій

ВИСНОВОК

Головного науково-експертного управління

на проект Закону України «Про засади державної політики охорони здоров’я» (реєстр. № 2409а від 17.07.2015 р.)

від 31.08.2015

У законопроекті пропонується визначити правові, економічні, соціальні, гуманітарні та організаційні засади державної політики у сфері охорони здоров’я. У ньому, зокрема, визначаються мета, засади, принципи, об’єкти та суб’єкти державної політики у вказаній вище сфері, джерела фінансування, порядок здійснення моніторингу.

За результатами розгляду законопроекту Головне науково-експертне управління вважає за доцільне висловити щодо його змісту такі зауваження і пропозиції.

1. Законопроект не містить належного обґрунтування необхідності його прийняття, що має супроводжуватися аналізом чинного законодавства України з метою виявлення прогалин, суперечностей у правовому регулюванні відповідних суспільних відносин. Натомість в пункті 1 Пояснювальної записки суб’єкт права цієї законодавчої ініціативи лише обмежується цитуванням окремих положень Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, Талліннської хартії ВООЗ 2008 «Системи охорони здоров’я для здоров’я і добробуту», «Здоров’я – 2020 – основи європейської політики і стратегія для XXI століття», а також Стратегії сталого розвитку «Україна-2020», яка затверджена Указом Президента України від 12.01.2015 р. № 5/2015 (п. 1 Пояснювальної записки), чого, на думку Головного управління, недостатньо для прийняття нового закону.

При цьому значна частина суспільних відносин, які пропонується врегулювати у поданому законопроекті, системно врегульована низкою нормативно-правових актів. Зокрема, Основами законодавства України про охорону здоров’я, законами України «Про засади регіональної політки», «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», «Про стимулювання розвитку регіонів», «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного та соціального розвитку України», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про центральні органи виконавчої влади», «Про Кабінет Міністрів України», Концепцією розвитку охорони здоров’я населення України, яка затверджена Указом Президента України від 07.12.2000 р. № 1313/2000. Тому, за необхідності, до вказаних нормативно-правових актів можуть бути внесені відповідні зміни.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 законопроекту «державна політика охорони здоров’я – сукупність цілей, завдань, засобів, узгоджених дій та заходів органів державної влади і органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, спрямованих на реалізацію конституційних гарантій охорони здоров’я населення та права особи на своєчасну, доступну, якісну медичну допомогу та ефективне медичне обслуговування, забезпечення захисту прав і свобод людини щодо охорони здоров’я відповідно до сучасних викликів життя». Саме таке розуміння змісту засад державної політики у сфері охорони здоров’я закладено в концепцію даного проекту, внаслідок чого проект регламентує переважно «завдання» (у тому числі «основні»), «напрями», «тенденції», «етапи», «пріоритети», «стратегічні цілі», «оперативні цілі», «заходи» у вказаній вище сфері суспільних відносин (наприклад, статті 3, 8, 9, 10 проекту), що мають бути вжиті органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування державою. Передбачені проектом «пріоритети», «напрямки» і «заходи» за змістом, здебільшого, є деклараціями намірів або конкретними завданнями.

На наш погляд, існують підстави сумніватися у відповідності змісту проекту його назві та предмету правового регулювання. Зокрема, у проекті термін «засади» використовується в іншому значенні, ніж у Конституції України. Наприклад, стаття 92 Основного Закону передбачає, що виключно законами України визначаються засади «використання природних ресурсів» (п. 5 ч. 1 ст. 92), «регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства» (п. 6 ч. 1 ст. 92), «регулювання демографічних та міграційних процесів» (п. 10 ч. 1 ст. 92), «утворення та діяльності політичних партій, інших об’єднань громадян, засобів масової інформації» (п. 11 ч. 1 ст. 92), «місцевого самоврядування» (п. 15 ч. 1 ст. 92) тощо. Системний аналіз цих конституційних приписів дає підстави вважати, що у них йдеться не про необхідність визначення «пріоритетів» чи «плани заходів», а про потребу врегулювання на законодавчому рівні основних загальнообов’язкових правил поведінки людей та держави у цих сферах.

Як і будь-який науковий термін, термін «засади» може використовуватись у вузькому і в широкому значенні. Наведені вище аргументи дають підстави для висновку, що у Конституції України під «засадами» у вузькому значенні цього терміну варто розуміти «загальні принципи», а в широкому – «загальні правила» діяльності держави у тій чи іншій сфері суспільних відносин. Отже, на наш погляд, під «визначенням засад державної політики» слід розуміти визначення загальних принципів відповідної політики і встановлення комплексу правових норм фундаментального характеру, які визначають найголовніші права і обов’язки учасників суспільних відносин у відповідних сферах, загальнообов’язкові правила здійснення тієї чи іншої політики, розраховані на багаторазове застосування.

Завдання та пріоритети діяльності держави чи напрями її розвитку, на думку Головного управління, не є засадами державної політики і не можуть бути включеними до складу цих засад. Політика, її напрямки, пріоритети, здійснювані в її рамках заходи мають ґрунтуватися на засадах, а не включатись до їх складу. Виходячи з цього, включення зазначених завдань, пріоритетів і напрямів до тексту закону, який має на меті визначення засад державної політики у сфері охорони здоров’я, виглядає необґрунтованим з науково-правової точки зору.

Також слід зазначити, що переважна більшість статей законопроекту має декларативний характер і не містить нормативного навантаження. За своїм змістом текст законопроекту виглядає як тези загальнодержавних програм розвитку відповідної сфери, ніж положення закону. Наприклад:

– «у розробленні та забезпеченні реалізації державної політики охорони здоров’я беруть участь асоціації та інші об’єднання органів місцевого самоврядування, громадські об’єднання, дорадчі органи, юридичні та фізичні особи» (абз. 2 ч. 2 ст. 4 проекту);

– «пріоритетами державної політики охорони здоров’я є: …ефективна реалізація державних цільових програм лікування найбільш поширених небезпечних для здоров’я і життя людини захворювань» (п. 9 ч. 1 ст. 6 проекту);

– «реалізація державної політики охорони здоров’я здійснюється на основі системи взаємопов’язаних документів, що ґрунтуються на Стратегії сталого розвитку України, Загальнодержавній програмі (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я, Плані заходів з реалізації Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я, регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та планів заходів щодо їх реалізації, інвестиційних програм (проектів) щодо охорони здоров’я на державному та регіональному рівнях» (ч. 1 ст. 7 проекту);

– «розроблення Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я забезпечує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я» (ч. 2 ст. 8 проекту);

– «після закінчення періоду дії Загальнодержавної програми (стратегії) розвитку національної системи охорони здоров’я центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, готує підсумковий звіт про її виконання» (ч. 7 ст. 8 проекту) тощо.

При цьому слід звернути увагу на те, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 116 Конституції України розробка загальнодержавних програм належить до виключної компетенції Кабінету Міністрів України.

Виходячи з цього, Закон України «Про засади державної політики охорони здоров’я» за своїм змістом не повинен перетворюватись на своєрідну «програму розвитку» країни на невизначений термін. У інакшому випадку прийняття цього закону може бути кваліфіковано як втручання парламенту у конституційну компетенцію Кабінету Міністрів України. Адже, суб’єктом законодавчої ініціативи, який може внести на розгляд парламенту законопроект про затвердження тієї чи іншої загальнодержавної програми розвитку, є виключно Кабінет Міністрів України.

При вирішенні цього питання варто також враховувати правову позицію Конституційного Суду України, який в пункті 2 мотивувальної частини свого рішення № 2-рп від 2 березня 1999 року зазначив, що законами України можуть регулюватися питання, «вирішення яких відповідно до Конституції України не належить до повноважень інших органів державної влади або органів місцевого самоврядування».

Наведені вище факти, на думку Головного управління, дозволяють констатувати, що передбачені у законопроекті положення не є засадами державної політики у сфері охорони здоров’я і не можуть включатись до складу цих засад. Також слід зазначити, що після остаточної реалізації вказаних завдань (у випадку, якщо вони дійсно будуть реалізовані) їх регламентація на законодавчому рівні втрачає сенс.

Теорія і практика законотворення допускає можливість включення до тексту закону окремих положень – принципів, проте закон не може складатися виключно (або переважно) з них. Основу будь-якого закону мають складати правові норми, тобто загальнообов’язкові правила поведінки людей. Нормативно-правовий характер законів безпосередньо випливає зі змісту частини другої статті 8, частин другої, третьої статті 57 та частини першої статті 58 Конституції України. Виходячи з цього, прийняття законів ненормативно-правового змісту може допускатись лише у поодиноких випадках, коли це безпосередньо передбачено Конституцією України (наприклад, відповідно до ч. 3 ст. 92 Конституції України оголошується амністія). Прийняття інших законів ненормативного характеру є сумнівним з точки зору відповідності Конституції України.

Як вже зазначалося вище, відповідно до статті 92 Конституції України засади діяльності держави у багатьох сферах суспільних відносин визначаються виключно законами. Однак системний аналіз пункту 5 частини першої статті 85 Основного Закону не дає підстав вважати, що засади державної політики у сфері охорони здоров’я повинні визначатися в єдиному законі. Зазначений конституційний припис лише відносить визначення таких засад до виключної компетенції парламенту.

Слід також зауважити, що нині засади державної політики у різних сферах (зокрема, у соціальній, економічній, «регіональній» тощо) нерідко визначаються галузевими законодавчими актами. Наприклад, у статті 5 Земельного кодексу України перераховано принципи земельного законодавства, які за своїм змістом є загальними засадами політики держави у галузі земельних відносин. У статті 7 Бюджетного кодексу України врегульовано принципи бюджетної системи України, які, практично, є основними засадами бюджетної політики держави. Подібні положення можна знайти і в деяких інших законах (наприклад: ст. 3 Цивільного кодексу України; ст. 6 Господарського кодексу України; ст. 4 Митного кодексу України; ст. 3 Закону України «Про дипломатичну службу»; «Про засади державної регіональної політики», «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики»).

Таким чином, засади державної політики України у сфері охорони здоров’я (принципи і правила, за якими діє держава у тій чи у зазначеній сфері суспільних відносин) визначаються всім комплексом основоположних законодавчих актів. З огляду на це, їх уніфікація в єдиному законі видається недоречною, оскільки вказані засади нерозривно пов’язані із іншими нормами зазначених законодавчих актів і (як правило) не підлягають самостійному застосуванню.

2. Вважаємо за доцільне звернути увагу на інші недоліки законопроекту.

Зокрема, окремі положення законопроекту не узгоджуються з конституційними приписами. Наприклад, згідно з пунктом 3 частини першої статті 13 законопроекту «до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, належить: забезпечення координації діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо формування державної політики охорони здоров’я». Запропонована норма не узгоджується пунктом 9 частини першої статті 116 Конституції України, відповідно до якого Кабінет Міністрів України безпосередньо спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади; статтями 7 та 140Конституції України, якими в Україні гарантується місцеве самоврядування як право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України; частиною другою статті 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 2 законопроекту «метою державної політики охорони здоров’я є створення умов для збереження, відновлення і зміцнення людського потенціалу держави та здоров’я людини як найвищої соціальної цінності…». На думку Головного управління, метою державної політики у цій сфері має бути, насамперед, підвищення рівня здоров’я населення та поліпшення якості медичної допомоги.

Редакції окремих положень законопроекту сформульовані надто загально і дозволяють їх довільне тлумачення. Це зауваження стосується, наприклад, положення частини першої статті 16 проекту, в якому зазначається, що «координація діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з формування та реалізації державної політики охорони здоров’я здійснюється шляхом узгодження цілей, пріоритетів, завдань і заходів центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування під час розроблення та виконання документів, що визначають державну політику охорони здоров’я, проведення моніторингу та оцінки результативності виконання визначених завдань». Такого змісту положення не відповідають принципу правової визначеності закону, який передбачає, що закон повинен бути сформульований таким чином, щоб кожний суб’єкт його застосування міг чітко усвідомлювати його зміст.

Потребує редакційного доопрацювання частина друга статті 17 проекту, положеннями якої визначаються «механізми фінансування державної політик охорони здоров’я». Адже насправді механізмом фінансового забезпечення у запропонованій нормі є лише «об’єднання на договірній основі фінансових ресурсів суб’єктів регіональної політики, державних та приватних партнерів на задах державно-приватного партнерства, міжнародних інституцій» (п. 2 ч. 2 ст. 17 проекту). Решта «механізмів» є або джерелами фінансування (субвенції, міжбюджетні трансферти, капітальні видатки із державного бюджету), або програмними документами (державні цільові програми тощо).

Законопроект також має недоліки техніко-юридичного характеру. Зокрема, слід звернути увагу на те, що в його структурі є одночасно дві статті з номером «3», що призводить до плутанини.

Виглядає недостатньо продуманим глосарій законопроекту. У ньому роз’яснюється, зокрема, значення загальновідомих термінів (наприклад: «здоровий спосіб життя» (п. 2 ч. 1 ст. 1 проекту), а також зміст використаних термінологічних виразів (наприклад: «чутливість до потреб, безпосередньо не пов’язаних з медичним обслуговуванням чи медичною допомогою» (п. 9 ч. 1 ст. 1 проекту), що невиправдано збільшує обсяг матеріалу та ускладнює користування ним.

У той же час, зміст окремих термінів, визначення яких відсутні у чинних законах України, у законопроекті не розкривається (наприклад: національна та регіональна системи охорони здоров’я» (п. 8 ч. 1 ст. 3 проекту); «медична продукція» (п. 9 ч. 1 ст. 3 проекту).

У законопроекті зустрічаються публіцистичні звороти (наприклад: «справедливий розподіл тягаря витрат на охорону здоров’я»(ч. 2 ст. 2 проекту); «визнання…загальних моральних цінностей…послідовного та комплексного підходу до організації національної та регіональної систем охорони здоров’я» (пункти 2, 8 ч. 1 ст. 3 проекту); «використання відповідних ресурсів міжнародної технічної допомоги» (п. 8 ч. 1 ст. 13 проекту), а також недостатньо визначені у правовому відношенні терміни і формулювання, які ускладнюють розуміння його змісту (наприклад: «національна та регіональна системи охорони здоров’я» (ч. 1 ст. 4 проекту);«створення єдиного медичного простору» (п. 7 ч. 1 ст. 6 проекту); «державні та приватні партнери» (п. 2 ч. 2 ст. 17 проекту).

Потребує корегування термін набрання чинності цим Законом – «з дня, наступного за днем його опублікування», оскільки для реалізації передбачених ним приписів потрібен певний час.

У підпункті 1 пункту 3 розділу ІІІ «Прикінцеві положення та Перехідні положення» Кабінету Міністрів України доручається «протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом подати на розгляд Верховної Ради України законопроекти про внесення змін до законодавчих актів України, що випливають із цього Закону». У зв’язку з цим звертаємо увагу на те, що відповідно до частини 8 статті 90 Регламенту Верховної Ради України, якщо для реалізації положень поданого законопроекту після його прийняття необхідні зміни до інших законів, такі зміни мають викладатися в розділі «Перехідні положення» цього законопроекту або в одночасно внесеному його ініціатором окремому законопроекті. До законопроекту додається перелік законів та інших нормативних актів, прийняття або перегляд яких необхідно здійснити для реалізації положень законопроекту в разі його прийняття.

Узагальнюючий висновок: законопроект доцільно відхилити.

Керівник Головного управління В. Борденюк

ВИСНОВОК

щодо результатів здійснення антикорупційної експертизи проекту нормативно-правового акта

Назва проекту акта: проект Закону України про засади державної політики охорони здоров’я.

Реєстр. № 2409а від 17 липня 2015 р.

Суб’єкт права законодавчої ініціативи: народний депутат України Мусій О.С.

Головний комітет з підготовки і попереднього розгляду – Комітет з питань охорони здоров’я.

У проекті акта не виявлено корупціогенних факторів – проект акта відповідає вимогам антикорупційного законодавства (рішення Комітету від 25 листопада 2015 р., протокол № 50).

Разом з тим законопроект потребує доопрацювання в частині термінології, яка в ньому застосовуються («національна та регіональна системи охорони здоров’я», «медична продукція»), а також узгодження окремих його положень з чинним законодавством, в тому числі й Конституцією України (щодо компетенції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я).

Голова Комітету Є. Соболєв

 

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті