Доопрацьований законопроект «Про засади державної політики охорони здоров’я»

РЕДАКЦІЯ ЗАКОНОПРОЕКТУ ВІД 17.07.2015 Р.

РЕДАКЦІЯ ЗАКОНОПРОЕКТУ ВІД 18.02.2016 Р.

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

ПОДАННЯ

Відповідно до статті 93 Конституції України, статті 89 Регламенту Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи вноситься на розгляд Верховної Ради України проект Закону України «Про засади державної політики охорони здоров’я».

Доповідати проект на пленарному засіданні Верховної Ради України буде народний депутат України Богомолець О.В.

Народні депутати України: О.В. Богомолець
О.С. Мусій
І.М, Шурма
О.М. Біловол
Т.Д. Бахтєєва
А.Ф. Шипко
С.П. Мельничук
Р.М. Сольвар
С.І. Березенко
Т.А. Донець
В.О. Дубіль

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до проекту Закону України «Про засади державної політики охорони здоров’я»

  1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Європейські прагнення України щодо зміцнення системи охорони здоров’я України та її потенціалу, підвищення рівня її безпеки та захисту здоров’я людини як передумови сталого розвитку та економічного зростання, розбудови розвинутої й сталої демократії та ринкової економіки визначені положеннями глави 22 «Громадське здоров’я» Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони.

Глава 22 «Громадське здоров’я» має Статтю 427, в якій зазначено основні напрямки співробітництва між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, що охоплює, в першу чергу, «зміцнення системи охорони здоров’я України та її потенціалу, зокрема шляхом впровадження реформ, подальшого розвитку первинної медико-санітарної допомоги та навчання персоналу; попередження та контроль за неінфекційними хворобами шляхом обміну інформацією та найкращими практиками, пропагування здорового способу життя, визначення основних детермінант здоров’я та проблем в галузі охорони здоров’я».

Крім того, положеннями Талліннської хартії ВООЗ 2008 «Системи охорони здоров’я для здоров’я і добробуту»; «Здоров’я –2020 – основи європейської політики і стратегія для XXI століття», 2012 визначено що, ефективні системи охорони здоров’я, які надають всебічні медико-санітарні послуги, в т.ч. профілактичні, мають виняткову важливість для охорони здоров’я, економічного розвитку та добробуту і мають бути побудовані на засадах справедливого і сталого фінансування.

Реалізація вказаних стратегій спрямована на підтримку дій держав і суспільства щодо значного покращення здоров’я, підвищення рівня благополуччя населення, скоротити нерівність відносно здоров’я, посилити охорону громадського здоров’я і забезпечити наявність універсальних, стійких і високоякісних систем охорони здоров’я.

Відповідно до положень Стратегії сталого розвитку «Україна-2020», яка затверджена Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5/2015 (пункт 7) розділу 3) метою державної політики у сфері охорони здоров’я є системне реформування, спрямоване на створення системи, орієнтованої на пацієнта, здатної забезпечити медичне обслуговування для всіх громадян України на рівні розвинутих європейських держав, що відповідає намірам наближення до законодавчих, нормативних та адміністративних актів держав-членів ЄС, які визначені програмою «Європейська стратегія здоров’я − 2020» та іншими стратегічними документами, які формують політику в сфері охорони здоров’я.

Водночас необхідно зазначити про необхідність впровадження в Україні підходу «охорона здоров’я у всіх політиках держави», результатом якого стане створення високоефективної системи формування державної політики охорони здоров’я, що відповідає найкращим практикам Європейського Союзу і його держав-членів та сприятиме вирішенню національних та глобальних викликів.

Також для осіб, що формують політику в сфері охорони здоров’я, потребує розробки і затвердження необхідного інструменту для запровадження інтегрального системного механізму управління підсистемами і елементами, політичними орієнтирами і пріоритетами в цій сфері на національному і регіональному рівнях, встановлення контакту із зацікавленими сторонами як всередині, так і за межами сектора охорони здоров’я і сприяти співробітництву і партнерству з метою покращення здоров’я і благополуччя населення.

Рамки застосування окремих інструментів державної політики охорони здоров’я, представлені у законопроекті, зформульовані переважно на основі констатацій ВООЗ щодо зміцнення систем охорони здоров’я, з урахуванням національних особливостей побудови та функціонування охорони здоров’я, що дозволяє забезпечити скоординований розвиток елементів системи з орієнтацією на світові доказові дані щодо охорони здоров’я узгоджено з національним контекстом.

Реалізація положень даного законопроекту сприятиме вирішенню такого стратегічного завдання як удосконалення лідерства і колективного стратегічного керівництва в інтересах здоров’я, забезпечить чіткий розподіл повноважень і відповідальності щодо розроблення та реалізації політики охорони здоров’я.

Зазначені аргументи обумовлюють необхідність прийняття запропонованого законопроекту.

  1. Цілі та завдання проекту

Метою прийняття Закону України є запровадження єдиного підходу «охорона здоров’я у всіх політиках держави» до правових, економічних, соціальних, гуманітарних та організаційних засад державної політики охорони здоров’я як складової частини внутрішньої політики та національної безпеки України.

Цілями законопроекту є наближення законодавчих і нормативних актів до вимог Європейського Союзу стосовно формування політики та її інструментів на основі фактичних даних, зміцнення інституційного потенціалу та взаємодії із зацікавленими сторонами з метою поліпшення здоров’я і підвищення рівня добробуту людей відповідно до цінностей, принципів, стандартів і рекомендованих заходів політики Здоров’я–2020, вирішення спільних проблем зі здоров’ям на основі діалогу із всіма зацікавленими сторонами як на рівні держави, так і за її межами.

Законопроект дає можливість досягти згоди усіх політичних сил щодо стратегічних принципів і підходів до побудови національної моделі охорони здоров’я, що надасть сталості і прогнозованості розвитку охорони здоров’я, сприятиме залученню необхідних для цього технічних і фінансових ресурсів у тому числі у рамках процесу євроінтеграції України.

Крім цього, прийняття законопроекту є необхідним заходом щодо попередження значних соціально-політичних ризиків та додаткових навантажень, які можуть виникнути у ході реформування національної системи охорони здоров’я.

  1. Загальна характеристика і основні положення проекту Закону

Положеннями законопроекту передбачено створення правових передумов для запровадження єдиного, універсального, комплексного підходу, який базується на основних цінностях в сфері охорони здоров’я при формуванні та реалізації засад державної політики охорони здоров’я в Україні.

Законопроектом передбачено уточнення та доповнення визначень, які гармонізовані із вимогами міжнародних організацій в частині таких термінів як «державна політика охорони здоров’я», «здоровий спосіб життя», «моніторинг та оцінювання результативності реалізації державної політики охорони здоров’я», «національна система охорони здоров’я», «регіональна система охорони здоров’я», «політики охорони здоров’я міжнародних організацій», «суб’єкти охорони здоров’я».

Вперше пропонується ввести нові терміни, які спрямовані на захист населення від можливих фінансових ризиків, фінансових катастроф та зубожіння («справедливий розподіл тягаря витрат на охорону здоров’я») та недопущення перешкод у доступності для кожної особи своєчасного медичного обслуговування («чутливість до потреб, безпосередньо не пов’язаних з медичним обслуговуванням чи медичною допомогою»).

Чітко аргументовані основні акценти, на яких базуються засади формування державної політики охорони здоров’я; деталізовані основні завдання, об’єкти та суб’єкти, принципи реалізації державної політики охорони здоров’я.

Окреслено пріоритети державної політики охорони здоров’я, які базуються на найкращих міжнародних практиках та європейських цінностях у сфері охорони здоров’я, у т.ч. і громадського здоров’я, відповідні механізми фінансування.

Представлено інструменти державної політики охорони здоров’я, які сформульвані на основі даних доказового менеджменту, у т.ч. відбитих у документіх ВООЗ, а також з урахуванням національного контексту.

Запропоновано організаційний інструментарій для формування та реалізації державної політики на національному та регіональному рівнях.

Уточнено повноваження суб’єктів державної політики охорони здоров’я у відповідності до підходу «охорона здоров’я у всіх політиках держави», координації їх діяльності у сфері охорони здоров’я.

Деталізовано підходи та вимоги до моніторингу реалізації державної політики охорони здоров’я, порядку його проведення та оцінки результативності.

  1. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання.

На сьогодні відносини, що належать до предмету правового регулювання проекту частково врегульовані нормами, що містяться у Конституції України, Основах законодавства України про охорону здоров’я, Законах України «Про засади зовнішньої та внутрішньої політики», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації», «Про державні цільові програми», «Про державні закупівлі», «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України», «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», «Про державно-приватне партнерство», «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та інших законодавчих та нормативно – правових актах України.

  1. Фінансово-економічне обґрунтування проекту Закону

Реалізація проекту Закону не потребує додаткових фінансових та матеріальних витрат. Ухвалення законопроекту надасть розвитку охорони здоров’я прогнозованого характеру, що сприятиме залученню ресурсів для реалізації державної політики охорони здоров’я.

  1. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття проектів Закону.

Прийняття Закону України «Про засади державної політики охорони здоров’я» сприятиме комплексному формуванню та реалізації державної політики охорони здоров’я, заснованої на європейських стратегіях спільних цінностей здоров’я, взаємодії з іншими секторами економіки та залученні нових партнерів, а також створенню та забезпеченню умов досягнення та підтримки високого рівня здоров’я населення, поліпшенню громадського здоров’я, а також забезпеченню універсальності, умов отримання доступу до якісної і безпечної медичної допомоги, справедливості та солідарності в системі охорони здоров’я.

Народні депутати України: О.В. Богомолець
О.С. Мусій
І.М, Шурма
О.М. Біловол
Т.Д. Бахтєєва
А.Ф. Шипко
С.П. Мельничук
Р.М. Сольвар
С.І. Березенко
Т.А. Донець
В.О. Дубіль

Проект Закону доопрацьований

реєстраційний номер 2409а

текст від 21.07.2017 р.

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про засади державної політики охорони здоров’я

Цей Закон спрямований на встановлення механізмів реалізації конституційних гарантій щодо прав людини у сфері охорони здоров’я і визначає комплекс правових, економічних, соціальних, гуманітарних, організаційних засад та заходів у сфері охорони здоров’я для формування сприятливих умов розвитку національної системи охорони здоров’я як складової частини внутрішньої політики та національної безпеки України.

Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення понять і термінів

  1. Поняття і терміни, що вживаються у цьому Законі, мають таке значення:

1) державна політика охорони здоров’я – сукупність цілей, завдань, засобів, узгоджених дій та заходів органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, спрямованих на збереження і зміцнення здоров’я людини, розвиток системи громадського здоров’я, забезпечення права людини на охорону здоров’я;

3) система охорони громадського здоров’я — комплекс інструментів, процедур та заходів, що реалізуються державними та недержавними інституціями для зміцнення здоров’я населення, попередження захворювань, збільшення тривалості активного та працездатного віку і заохочення до здорового способу життя шляхом об’єднання зусиль усього суспільства.

4) здоровий спосіб життя – усвідомлений вибір поведінки, пов’язаної зі здоров’ям, на основі засвоєння колективних зразків поведінки, які призводять до збереження і поліпшення здоров’я людей і їх благополуччя, що доступні людям відповідно до їхніх життєвих можливостей, в якій відображається активність людини по відношенню до свого здоров’я;

5) моніторинг та оцінювання результативності реалізації державної політики охорони здоров’я — періодичне відстеження відповідних індикаторів на основі офіційних статистичних даних та інформації центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та проведення на підставі даних моніторингу оцінювання результативності виконання індикаторів шляхом порівняння отриманих результатів з їх цільовими значеннями;

6) моніторинг та оцінювання реалізації державної політики охорони здоров’я – регулярне та систематичне відстеження та оцінювання ступеню досягнення відповідних індикаторів на основі офіційних статистичних даних, додаткового аналізу наявної медичної інформації, інформації центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та спеціалізованих досліджень з метою прийняття відповідних управлінських рішень, а також вивчення факторів, які впливають на досягнення цілей, ефективності, результативності, впливу та стійкості результатів, використання набутих знань для подальшої роботи;

7) справедливий розподіл тягаря витрат на охорону здоров’я – комплекс заходів щодо мобілізації, накопичення і розподілу фінансового забезпечення національної та регіональних систем охорони здоров’я, спрямований на захист населення від можливих фінансових ризиків, катастрофічних витрат та зубожіння, пов’язаних з необхідністю отримання медичної допомоги та медичного обслуговування;

8) медична (фармацевтична) діяльність — професійна діяльність медичних (фармацевтичних) працівників, спрямована на збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини;

9) медичний (фармацевтичний) працівник — фізична особа, яка відповідає освітнім та кваліфікаційним вимогам, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, та знаходиться у трудових відносинах із закладом охорони здоров’я та / або провадить господарську діяльність з медичної (фармацевтичної) практики як фізична особа – підприємець;

10) чутливість до потреб, безпосередньо не пов’язаних з медичним обслуговуванням чи медичною допомогою, — комплекс заходів щодо недопущення перешкод у доступності для кожної особи своєчасного медичного обслуговування, забезпечення поваги до особистості пацієнта та уваги до умов надання медичної допомоги, визнання автономії пацієнта у наданні згоди на медичні втручання та використання персоніфікованої медичної інформації, дотримання у спілкуванні загальновизнаних морально-етичних цінностей і норм, поваги до людини та її гідності;

11) медична інформаційна система — комплексна інформаційна система для інформатизації діяльності закладу охорони здоров‘я, в якій об’єднані система підтримки прийняття управлінських і клінічних рішень, електронні медичні записи про пацієнтів, дані медичних досліджень в цифровій формі, дані моніторингу стану пацієнта з медичних приладів, засоби комунікації між працівниками та працівниками і пацієнтами, фінансова та адміністративна інформація;

12) інститути громадянського суспільства – суспільні структурні формування, які реалізують представництво в суспільстві інтересів усіх верств населення, серед яких: громадські об’єднання, релігійні, благодійні організації, професійні, творчі спілки, недержавні засоби масової інформації, а також інші суб’єкти, які забезпечують зворотній зв’язок між державою і суспільством.

  1. Зміст інших понять і термінів визначається положеннями Основ законодавства України про охорону здоров’я та інших актів законодавства України, а також іншими положеннями цього Закону.

Стаття 2. Законодавство у галузі охорони здоров’я

  1. Законодавство у галузі охорони здоров’я складається з положень Конституції України, Основ законодавства України про охорону здоров’я, цього Закону, законів України «Про засади зовнішньої та внутрішньої політики», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації», «Про державні цільові програми», «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України», «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», «Про державно-приватне партнерство», «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та інших законодавчих актів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, а також міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України та цього Закону.

У випадку, якщо міжнародним договором України, що набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються правила міжнародного договору.

  1. Кабінет Міністрів України, центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування здійснюють регулювання питань у галузі охорони здоров’я у випадках передбачених цим та іншими законами.

Стаття 3. Національна система охорони здоров’я

  1. Національна система охорони здоров’я – сукупність кадрових, фінансових, матеріально-технічних, інформаційних, освітніх і наукових ресурсів, спрямованих на збереження, відновлення та зміцнення здоров’я і попередження захворювань, а також система заходів, що здійснюються на території України суб’єктами охорони здоров’я відповідно до їх компетенції та повноважень, визначених законом, з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя.
  2. Формування та функціонування національної системи охорони здоров’я здійснюється на основі передбачених у цьому Законі засад державної політики охорони здоров’я та механізмів її реалізації, вживання заходів державної підтримки її розвитку.

Стаття 4. Суб’єкти та об’єкти державної політики охорони здоров’я

  1. Суб’єктами державної політики охорони здоров’я є Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи професійного самоврядування медичних, фармацевтичних працівників, їх посадові особи.

У розробленні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я беруть участь інститути громадянського суспільства, наукові установи і організації, навчальні заклади, інші юридичні особи, а також фізичні особи.

  1. Об’єктами державної політики охорони здоров’я є функціонування національної, включно з регіональними, систем охорони здоров’я, діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, спрямовані на збереження і зміцнення здоров’я людини та розвиток системи громадського здоров’я.

Стаття 5. Мета, засади та принципи державної політики охорони здоров’я

  1. Метою державної політики у сфері охорони здоров’я є створення умов для підвищення рівня здоров’я громадян України та поліпшення якості медичного обслуговування і медичної допомоги, збереження генофонду українського народу, відновлення і зміцнення людського потенціалу держави, збереження та зміцнення здоров’я людини, організації національної системи охорони здоров’я відповідно до вимог Конституції, Основ законодавства України про охорону здоров’я та інших законів України.
  2. Засадами формування державної політики у сфері охорони здоров’я є визнання:

1) права людини на охорону здоров’я як одного з фундаментальних прав людини, гарантованого Конституцією України;

2) загальновизнаних моральних та людських цінностей, поваги до людини та її гідності, рівності, солідарності та професійної етики працівника у сфері охорони здоров’я;

3) визначального впливу здоров’я українського народу на сталий розвиток та економічне процвітання як окремих регіонів так і держави у цілому;

4) пріоритету життя і здоров’я людини сферами перед іншими соціальними цінностями;

5) відповідальності суб’єктів державної політики у сфері національної системи охорони здоров’я;

6) інноваційного розвитку національної системи охорони здоров’я, публічності та відкритості у прийнятті рішень будь-якими органами чи посадовими особами щодо змін в системі охорони здоров’я та винесення проектів цих рішень на попереднє обговорення громадськості з подальшим врахуванням її думки;

7) наступності, безперервності та послідовності у впровадженні змін у сфері розвитку національної системи охорони здоров’я та прогнозування результатів таких змін;

8) дотримання соціальної справедливості між інтересами різних категорій громадян та встановлення відповідальності громад, суб’єктів господарювання, працівників охорони здоров’я під час реалізації державної політики у сфері розвитку національної системи охорони здоров’я;

9) системного, послідовного та комплексного підходу до організації національної та регіональних систем охорони здоров’я, забезпечення достатності та стабільності фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного, організаційного та наукового забезпечення їх функціонування, у тому числі із застосуванням принципів та механізму державно-приватного партнерства;

  1. Державна політика охорони здоров’я реалізується на основі таких принципів:

1) законність – відповідність Конституції та законам України, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

2) співробітництво — узгодження цілей, пріоритетів, завдань, заходів і дій центральних та місцевих органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, органів професійного самоврядування медичних, фармацевтичних працівників, забезпечення співробітництва між ними під час формування та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я;

3) паритетність — забезпечення рівних можливостей доступу усіх суб’єктів відносин у сфері охорони здоров’я до участі у формуванні та реалізації державної політики охорони здоров’я;

4) відкритість, публічність — забезпечення вільного доступу до інформації щодо державної політики охорони здоров’я, наявної у розпорядженні органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування;

5) прозорість та врахування громадської думки — відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об’єднань дій органів, на які покладені формування, реалізація державної політики охорони здоров’я, обов’язковий розгляд такими органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об’єднаннями, обов’язковість і своєчасність оприлюднення нормативно-правових актів, інформування громадськості про здійснення діяльності щодо формування і реалізації державної політики охорони здоров’я;

6) історична наступність — врахування та збереження позитивних надбань попереднього періоду розвитку та функціонування національної та регіональних систем охорони здоров’я;

7) сталий розвиток національної системи охорони здоров`я, який передбачає її гармонізацію з розвитком суспільства і держави для задоволення потреб нинішнього покоління з урахуванням інтересів майбутніх поколінь;

8) об’єктивність — розроблення всіх документів, що визначають державну політику охорони здоров’я, на основі компетентного доказового менеджменту та реальних показників, які можливо оцінити та реально досягти на практиці;

9) ефективність – забезпечення досягнення максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів громадян, громад, суб’єктів господарювання та держави;

10) підзвітність – забезпечення періодичного звітування суб’єктів державної політики охорони здоров’я перед суспільством та громадами про прийняті рішення та їх результати, врахування думки громадськості для їх оцінювання та коригування.

Стаття 6. Пріоритетні напрями державної політики охорони здоров’я та заходи щодо їх реалізації

  1. Пріоритетними напрямками державної політики охорони здоров’я є:

1) удосконалення організації національної та регіональних систем охорони здоров’я, орієнтованих на пацієнта та чутливість до його потреб, зміна методів управління охороною здоров’я з урахуванням доказових даних та кращих світових практик, створення передумов для ефективної взаємодії органів державної влади і місцевого самоврядування, органів професійного самоврядування медичних і фармацевтичних працівників та інститутів громадянського      суспільства;

2) створення ефективної моделі національної системи охорони здоров’я;

3) визначення пріоритетів розвитку національної та регіональних систем охорони здоров’я;

4) забезпечення справедливого розподілу тягаря витрат на національну систему охорони здоров’я;

5) створення передумов для належного обліку і звітності відповідно до вимог законодавства України та документів міжнародних організацій;

6) створення передумов для розвитку системи громадського здоров’я;

7) створення передумов для розвитку закладів охорони здоров’я всіх форм власності, впровадження нових технологій в охороні здоров’я;

8) створення передумов для розвитку професійного самоврядування медичних, фармацевтичних працівників;

9) адаптація законодавства України у сфері охорони здоров’я до вимог керівних документів міжнародних організацій у цій сфері.

  1. Пріоритетними заходами реалізації державної політики охорони здоров’я є:

1) організація національної та регіональних систем охорони здоров’я відповідно до положень цього Закону;

2) впровадження ефективного механізму справедливого розподілу тягаря витрат на охорону здоров’я у тому числі шляхом запровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування;

3) підвищення рівня чутливості закладів охорони здоров’я до потреб, безпосередньо не пов’язаних з медичним обслуговуванням чи медичною допомогою;

4) підвищення готовності закладів охорони здоров’я та їх працівників до ефективного подолання кризових та надзвичайних ситуацій;

5) розвиток системи охорони громадського здоров’я, поширення серед населення здорового способу життя, дотримання вимог щодо безпечних для життя та здоров’я довкілля, якісної води і харчових продуктів, умов праці;

6) розвиток та профілактичне спрямування первинної медичної допомоги, забезпечення проведення періодичних медичних оглядів (диспансеризації та цільового скринінгу) з метою ранньої діагностики захворювань та початку їх лікування;

7) забезпечення отримання громадянином гарантованого обсягу медичної допомоги безоплатно, додержання державних соціальних нормативів у сфері охорони здоров’я для кожного громадянина незалежно від місця його проживання;

8) створення єдиного медичного простору за принципом регіональної екстериторіальності первинної, вторинної та екстреної медичної допомоги та загальнодержавної екстериторіальності третинної медичної допомоги;

9) забезпечення рівного доступу громадян до якісних, безпечних та ефективних лікарських засобів, вакцин та інших технологій охорони здоров’я, створення умов для раціонального державного контролю за якістю лікарських засобів та виробів медичного призначення;

10) ефективна профілактика та лікування найбільш поширених небезпечних для здоров’я і життя людини захворювань, рідкісних (орфанних) захворювань.

Розділ II

ПОБУДОВА ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Стаття 8. Побудова Національної системи охорони здоров’я та її складові

  1. Національна система охорони здоров’я має багаторівневу побудову, складовими рівнями та елементами якої є:

1) система охорони громадського здоров’я;

2) система медичного обслуговування;

3) наукові дослідження у сфері охорони здоров’я;

4) система фінансування охорони здоров’я;

5) кадрові ресурси національної системи охорони здоров’я;

6) інформаційне забезпечення національної системи охорони здоров’я;

7) регулювання доступу до лікарських засобів, вакцин, виробів медичного призначення та технологій;

8) державна інформаційна політика щодо охорони здоров’я.

  1. Цілісність та єдність, взаємодія складових рівнів та елементів національної системи охорони здоров’я забезпечується через державне управління нею.
  2. Національна система охорони здоров’я включає регіональні системи охорони здоров’я, з якими взаємодіє на основі обміну інформацією, сприяння та моніторингу їх діяльності, застосування заходів адміністративного впливу відповідно до положень законодавства України.

Регіональна система охорони здоров’я – сукупність кадрових, фінансових, матеріально-технічних, інформаційних ресурсів окремого регіону України та система заходів, яка здійснюється на його території місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, іншими суб’єктами охорони здоров’я відповідно до їх компетенції та повноважень, визначених законом, з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя.

Стаття 9. Система охорони громадського здоров’я.

  1. Система охорони громадського здоров’я включає державні органи, органи місцевого самоврядування, наукові установи і організації, навчальні заклади, об’єднання громадян, юридичні особи, діяльність яких спрямована на збереження та зміцнення здоров’я населення, та збільшення тривалості життя.
  2. Система охорони громадського здоров’я забезпечує:

1) моніторинг стану здоров’я населення, довкілля, якості харчових продуктів, та соціальних детермінант здоров`я;

2) здійснення стратегічного керівництва в інтересах здоров’я та благополуччя населення;

3) здійснення координації державної політики охорони здоров’я та чіткий розподіл повноважень і відповідальності;

4) формування активного партнерства у питаннях охорони здоров’я з громадянським суспільством;

5) створення умов для здорового способу життя та створення стимулів до зменшення ризикованої поведінки населення.

  1. Діяльність суб’єктів системи охорони громадського здоров’я спрямовується на забезпечення урахування потреб охорони здоров’я в усіх сферах суспільного життя та секторах економіки.

Стаття 10. Система медичного обслуговування.

  1. Система медичного обслуговування включає заклади охорони здоров’я та фізичних осіб — підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку.
  2. Система медичного обслуговування забезпечує надання ефективної та безпечної медичної допомоги особистого і неособистого характеру тим, хто її потребує, там і тоді, де і коли вона необхідна, при оптимальному використанні державних і громадських ресурсів та мінімальному використанні особистих ресурсів громадян, шляхом:

1) пріоритетного розвитку високоефективної первинної медичної допомоги на засадах сімейної медицини та її профілактичне спрямування;

2) здійснення заходів, спрямованих на зменшення потреб у цілодобовому стаціонарному лікуванні та у застосуванні інвазивних втручань;

3) максимального використання потенціалу молодших спеціалістів з медичною освітою, що передбачає розширення компетенцій молодших спеціалістів з медичною освітою, узгоджено зі змінами у повноваженнях лікарів;

4) формування мережі закладів охорони здоров’я та їх інфраструктури у відповідності до потреб населення у медичному обслуговуванні;

5) інтеграції роботи закладів охорони здоров’я у процесі медичного обслуговування;

6) забезпечення відповідного потребам технологічного рівня закладів охорони здоров’я;

7) формування умов для користування пацієнтами методів консультування та самоконтролю із застосуванням сучасних інформаційних технологій.

  1. Система медичного обслуговування включає систему управління якістю медичного обслуговування, яка передбачає забезпечення гарантій відповідності медичного обслуговування (медичної допомоги) міжнародним стандартам безпеки і якості, її безперервного вдосконалення підвищення ефективності та результативності шляхом:

1) організації моніторингу, об’єктивного оцінювання та визначення показників якості кожної окремої медичної процедури та якості медичного обслуговування в процесі його здійснення, з метою досягнення максимально можливих показників ефективності, результативності, якості та безпечності;

2) забезпечення стандартизації та уніфікації медичного обслуговування (медичної допомоги);

3) здійснення державної експертизи медичних технологій щодо клінічної ефективності, результативності та економічної обґрунтованості, організаційних медичних заходів, показників безпеки (безпечності) для пацієнтів за результатами застосування;

4) застосування внутрішнього та зовнішнього контролю якості із застосуванням клінічного аудиту в порядку, передбаченому законом;

5) організації вивчення оцінки пацієнтами, в тому числі шляхом анонімного опитування, ефективності, результативності, якості та безпечності медичного обслуговування (медичної допомоги);

6) здійснення державного ліцензування господарської діяльності у сфері охорони здоров’я та використання позавідомчої системи сертифікації професійної діяльності у сфері охорони здоров’я, незалежної акредитації закладів охорони здоров’я та сертифікації систем безперервного поліпшення якості в закладах охорони здоров’я, у визначеному законом порядку.

7) створення стимулів до запровадження інноваційних технологій у сфері охорони здоров`я;

8) забезпечення захисту прав пацієнтів в закладах охорони здоров’я;

9) забезпечення інформатизації, автоматизації та уніфікації управлінських функцій у процесі медичного обслуговування (медичної допомоги) та у процесі управління медичними закладами в цілому, з метою скорочення часу при прийнятті управлінських рішень, досягнення максимально можливих показників ефективності, результативності, якості та безпечності медичного обслуговування (медичної допомоги) в кінцевому результаті.

Стаття 11. Наукові дослідження у сфері охорони здоров’я.

  1. Наукові дослідження у сфері охорони здоров’я спрямовуються на вивчення людини, методів збереження та зміцнення її здоров’я, розвиток системи громадського здоров’я та удосконалення організації національної та регіональних систем охорони здоров’я, включаючи систему медичного обслуговування.
  2. Наукові дослідження у сфері охорони здоров’я забезпечують:

1) розширення бази фундаментальних та спеціалізованих знань, необхідних для підтримки проведення науково обґрунтованої політики охорони здоров’я;

2) розробку та вивчення інноваційних технологій і підходів до вирішення проблем системи охорони здоров’я,

3) застосування об’єктивних методів вивчення, реалізації, моніторингу і оцінювання досягнення ефективних результатів;

4) аналіз та апробацію нових знань та розширення фактичних даних для обґрунтування застосування тих чи інших заходів і методів в системі охорони здоров’я, включаючи систему громадського здоров’я, впровадження їх в практику з урахуванням ефективності і економічної обґрунтованості.

Стаття 12. Система фінансування охорони здоров’я.

  1. Система фінансування національної системи охорони здоров’я, в тому числі її регіональні складові, забезпечує:

1) мобілізацію, накопичення і розподіл фінансових ресурсів для задоволення потреб населення в охороні здоров’я на індивідуальному та колективному рівнях і захист від фінансових катастроф або зубожіння, пов’язаних з оплатою медичної допомоги, баланс між наданням медичної допомоги, профілактикою захворювань і укріпленням здоров’я населення для найбільш повного задоволення поточних і прогнозованих потреб охорони здоров’я;

2) довгострокову стійкість до негативних впливів економічної нестабільності та стримування зростання цін;

3) створення стимулів до ефективних та результативних дій суб`єктів національної системи охорони здоров’я при наданні медичної допомоги на основі їх фінансово-господарської автономності, застосування оцінювання медичних технологій та механізмів забезпечення якості як інструментів забезпечення безпеки пацієнта;

4) застосування механізмів збору, об`єднання та перерозподілу ресурсів з метою максимального задоволення медико-санітарних потреб населення, вирівнювання фінансових ризиків, мінімізації фінансових перешкод для отримання пацієнтами медичної допомоги необхідного рівня безпеки та якості;

5) створення стимулів для громадян з метою додержання здорового способу життя та відповідального ставлення до свого здоров`я, та своєчасного використання медичної допомоги.

Стаття 13. Інформаційне забезпечення Національної системи охорони здоров’я.

  1. Суб’єкти державного управління у сфері охорони здоров’я забезпечують уніфікацію медичних записів та їх гармонізацію з міжнародними стандартами, формування системи управлінського обліку і звітності у сфері охорони здоров’я у відповідності до потреб здійснення державної політики охорони здоров’я, управління національною і регіональними системами охорони здоров’я, закладами охорони здоров’я.
  2. Суб’єкти державного управління у сфері охорони здоров’я організовують побудову і функціонування загальнодержавної багаторівневої інформаційної системи охорони здоров‘я з метою забезпечення ефективної реалізації державної політики охорони здоров’я, управління національною, включаючи регіональні, системою охорони здоров’я, менеджменту та підтримки медичного обслуговування, в т. ч. лікувально-діагностичного процесу в закладах охорони здоров‘я із застосуванням медичних інформаційних систем, комунікації суб’єктів відносин у сфері охорони здоров’я шляхом:

1) організації збору, зберігання, захисту, впорядкування, узагальнення, аналізу та надання доступу до достовірної, своєчасної та повної інформації, необхідної для виконання державними органами, органами місцевого самоврядування, закладами охорони здоров’я, медичними, фармацевтичними працівниками своїх обов’язків, а також для реалізації особами права на інформацію відповідно до чинного законодавства України;

2) створення та організації функціонування реєстрів пацієнтів, медичних працівників, фармацевтичних працівників, закладів охорони здоров’я, лікарських засобів та виробів медичного призначення, а також класифікаторів медичних втручань тощо;

3) впровадження медичних інформаційних систем;

4) вжиття заходів щодо інтеграції інформаційних ресурсів охорони здоров’я України з інформаційними ресурсами Організації Об’єднаних Націй, Всесвітньої організації охорони здоров’я, країн Європейського союзу та інших країн із використанням гармонізованих міжнародних стандартів, крім випадків, коли такі заходи суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України;

5) належного захисту таємної та конфіденційної інформації у сфері охорони здоров’я.

Стаття 14. Регулювання доступу до лікарських засобів, вакцин, виробів медичного призначення та технологій.

  1. Суб’єкти державного управління у сфері охорони здоров’я забезпечують справедливий доступ до основних лікарських засобів, вакцин, виробів медичного призначення та технологій гарантованої якості шляхом:

1) створення стимулів до застосування раціональної фармакотерапії, оптимізації видатків на медикаментозне лікування та використання виробів медичного призначення;

2) регулювання питань комерційного просування медикаментів, виробів медичного призначення та медичних технологій;

3) формування та своєчасного перегляду лікарського формуляру на основі доказових даних та рекомендацій ВООЗ, визначення та використання референтних цін на лікарські засоби, що закуповуються за бюджетні кошти;

4) створення стимулів для виробництва та використання закладами і пацієнтами вітчизняних генериків лікарських засобів, що входять до лікарського формуляру;

5) здійснення заходів, спрямованих на зменшення індивідуальних витрат громадян на медикаментозне лікування в амбулаторних умовах за рахунок застосування механізму реімбурсації відповідних видатків.

Стаття 15. Кадрові ресурси Національної системи охорони здоров’я.

  1. Суб’єкти державного управління у сфері охорони здоров’я забезпечують:

1) рівень компетентності медичних і фармацевтичних працівників, фахівців з організації і управління охороною здоров’я відповідно до міжнародних стандартів шляхом забезпечення високої якості до- та післядипломної підготовки;

2) раціональний розподіл кадрів між адміністративно-територіальними одиницями та за видами медичної допомоги;

3) довгострокове планування підготовки медичних і фармацевтичних працівників, фахівців з організації і управління в системі охорони здоров’я відповідно до міжнародних стандартів з урахуванням існуючих та перспективних (прогнозованих) потреб за чисельністю та профілями підготовки;

4) рівень оплати праці медичних і фармацевтичних працівників, фахівців з організації і управління в системі охорони здоров’я, який стимулює до продуктивної та якісної праці.

  1. Заклади охорони здоров’я забезпечують:

1) створення робочих місць які уможливлюють реалізацію компетенцій кадрів охорони здоров’я у найзручніший спосіб для працівника, пацієнтів;

2) підтримання компетентності медичних кадрів у процесі діяльності через відповідну інтенсивність роботи за умови дотримання нормативів навантаження.

2) підтримання компетентності медичних кадрів у процесі діяльності через відповідну інтенсивність роботи за умови дотримання нормативів навантаження.

Стаття 16. Державна інформаційна політика щодо охорони здоров’я

  1. Державна інформаційна політика щодо охорони здоров’я спрямовується на формування у суспільстві абсолютного пріоритету цінності здоров’я і життя людини.
  2. Державна інформаційна політика щодо охорони здоров’я полягає у забезпеченні:

пропаганди здорового способу життя;

випереджального інформаційно-комунікаційного супроводу розроблення та реалізації державної політики охорони здоров’я, змін у медичному обслуговуванні;

доступності інформації щодо діяльності суб’єктів охорони здоров’я, крім інформації з обмеженим доступом.

  1. Державна інформаційна політика щодо охорони здоров’я передбачає впровадження і застосування механізмів:

розміщення в засобах масової інформації матеріалів щодо соціальної реклами здоров’я, здорового способу життя, розроблення та реалізації державної політики охорони здоров’я;

регулювання реклами товарів, послуг та зразків поведінки, що негативно впливають на здоров’я;

дотримання об’єктивності та неупередженості інформації щодо охорони здоров’я та медичного обслуговування.

  1. Організація інформаційного та інформацйно-комунікаційного забезпечення здійснення державної політики охорони здоров’я покладається на органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи професійного самоврядування працівників охорони здоров’я, заклади охорони здоров’я, суб’єкти господарювання у сфері охорони здоров’я.

Стаття 17. Державне управління в Національній системі охорони здоров’я

  1. Суб’єктами державного управління Національною системою охорони здоров’я є Кабінет Міністрів України, центральні та місцеві органи виконавчої влади, а також органи місцевого самоврядування, в межах повноважень, передбачених законом, які забезпечують:

1) дотримання засад, принципів та пріоритетів розвитку національної, регіональних систем і закладів охорони здоров’я;

2) застосування механізмів збору, об`єднання та перерозподілу ресурсів з метою максимального задоволення медико-санітарних потреб населення, вирівнювання фінансових ризиків, мінімізації фінансових перешкод для отримання пацієнтами медичної допомоги необхідного рівня безпечності та якості;

3) підтримку заходів охорони здоров’я у всіх сферах суспільного життя та секторах економіки та міжгалузеву інтеграцію політики охорони здоров’я;

4) розробку концепції побудови нової національної та регіональних систем охорони здоров’я, стратегій та плану впровадження, реалізація яких спрямована на досягнення найвищого можливого рівня здоров’я особи та населення;

5) розробку і прийняття нормативних актів, які забезпечують належне функціонування національної системи охорони здоров’я; сприяння розробці нормативних актів, які забезпечують належне функціонування регіональних систем охорони здоров’я;

6) забезпечення належного урядування в межах національної системи охорони здоров’я, яке включає заходи щодо прогнозування, планування, організації, загального та оперативного регулювання питань охорони здоров’я, попереднього обговорення з громадськістю проектів управлінських рішень, моніторингу та оцінювання результативності реалізації державної політики охорони здоров’я;

7) контроль та сприяння належному урядуванню в межах регіональних систем охорони здоров’я;

8) вертикальну та горизонтальну інтеграцію медичного обслуговування у межах національної та регіональних систем охорони здоров’я;

9) застосування ефективного заохочення працівників системи охорони здоров’я;

10) урахування інтересів у сфері охорони здоров’я всіх соціальних груп;

11) публічність прийняття рішень та перевірка їх виконання;

  1. Державне управління Національною системою охорони здоров’я базується на:

1) доборі та розстановці компетентних керівних кадрів охорони здоров’я;

2) збалансованості їх повноважень та відповідальності;

3) підзвітності державі усіх суб`єктів національної системи охорони здоров’я, незалежно від форми власності, з питань медичного обслуговування населення;

4) систематичному аналізі правомірності та доцільності рішень органів та посадових осіб у системі охорони здоров’я, обов’язковому застосуванні механізмів усунення порушень та недоліків у функціонуванні національної, регіональних систем охорони здоров’я.

  1. Державне управління національною системою охорони здоров’я здійснюється із залученням інформації, розглядом звернень підприємств, установ, організацій будь-яких форм власності та господарювання, громадських об’єднань про порушення в національній системі охорони здоров’я, необхідності коригування її діяльності.

Отримання від наукових установ і організацій, навчальних закладів, об’єднань громадян, юридичних осіб, діяльність яких спрямована на збереження та зміцнення здоров’я населення, та розгляд інформації щодо стану системи медичного обслуговування, є обов’язком державних органів та органів місцевого самоврядування. Порядок збору і використання інформації щодо стану системи медичного обслуговування визначається Кабінетом Міністрів України.

Моніторинг правомірності та ефективності функціонування Національної системи охорони здоров’я, окремих її складових та елементів може здійснюватися інститутами громадянського суспільства в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Розділ III

ІНСТРУМЕНТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Стаття 18. Загальнодержавна стратегія (програма) розвитку Національної системи охорони здоров’я

  1. Реалізація державної політики охорони здоров’я здійснюється на основі стратегій (програм) розвитку охорони здоров’я та планів заходів з їх реалізації, державних інвестиційних та інших програм.
  2. Загальнодержавна стратегія (програма) розвитку Національної системи охорони здоров’я розробляється на період сім років та за ініціативою Кабінету Міністрів України затверджується законом.
  3. Розроблення Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я та підготовку щорічного та підсумкового звіту про її виконання організовує Кабінет Міністрів України.
  4. Загальнодержавна стратегія (програма) розвитку національної системи охорони здоров’я визначає:

1) тенденції та основні проблеми функціонування національної системи охорони здоров’я;

2) пріоритети державної політики охорони здоров’я на відповідний період;

3) стратегічні цілі і напрями розвитку національної системи охорони здоров’я та міжрегіонального співробітництва;

4) оперативні цілі, що забезпечать досягнення стратегічних цілей;

5) основні завдання, етапи та механізми їх реалізації;

6) систему моніторингу та оцінювання результативності реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я.

  1. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, з метою врахування у Загальнодержавній стратегії (програмі) розвитку національної системи охорони здоров’я інтересів суб’єктів державної політики охорони здоров’я:

1) повідомляє через центральні та регіональні засоби масової інформації про початок роботи над проектом Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку Національної системи охорони здоров’я та визначає термін і форму подання пропозицій.

2) проводить консультації з суб’єктами державної політики охорони здоров’я для узгодження позицій;

3) оприлюднює звіт про результати розгляду пропозицій до проекту Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку Національної системи охорони здоров’я.

  1. Реалізація Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я здійснюється у два етапи шляхом розроблення та виконання Плану заходів з реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я.
  2. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, План заходів з реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здійснює моніторинг реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я та за необхідності подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо коригування її завдань та заходів, продовження періоду дії.
  3. Після закінчення періоду дії Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку Національної системи охорони здоров’я Кабінет Міністрів України готує підсумковий звіт про її виконання та організовує поширення відповідної інформації у засобах масової інформації.

Стаття 19. План заходів з реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я

  1. План заходів з реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я розробляється на виконання Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я та затверджується Кабінетом Міністрів України.

План заходів з реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я розробляється строком на три роки та наступні чотири роки періоду дії Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я.

  1. Розроблення Плану заходів з реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я організовує Кабінет Міністрів України.
  2. План заходів з реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я передбачає завдання і заходи, обсяги та джерела їх фінансування з визначенням індикаторів оцінювання результативності їх виконання.

Стаття 20. Регіональні стратегії (програми) охорони здоров’я

  1. Регіональні стратегії (програми) охорони здоров’я розробляються на період дії Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я.
  2. Регіональні стратегії (програми) охорони здоров’я та зміни до них затверджуються відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.
  3. Розроблення регіональних стратегій (програм) охорони здоров’я та змін до них забезпечують Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.
  4. Регіональні стратегії (програми) охорони здоров’я мають відповідати положенням Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я та визначати:

1) тенденції та основні проблеми охорони здоров’я в Автономній Республіці Крим, областей, міст Києва та Севастополя;

2) стратегічні цілі, пріоритети охорони здоров’я на відповідний період;

3) оперативні цілі, що забезпечать досягнення стратегічних цілей;

4) основні завдання, етапи та механізми їх реалізації;

5) систему моніторингу та оцінювання результативності реалізації регіональної стратегії (програми) охорони здоров’я.

  1. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації:

1) повідомляють через засоби масової інформації про початок роботи над проектом регіональної стратегії (програми) охорони здоров’я та визначають термін і форму подання пропозицій;

2) проводять консультації з суб’єктами державної політики охорони здоров’я для узгодження позицій;

3) оприлюднюють звіт про результати розгляду пропозицій суб’єктів державної політики охорони здоров’я до проекту регіональної стратегії (програми) охорони здоров’я.

  1. Реалізація регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я здійснюється шляхом розроблення та виконання планів заходів з їх реалізації, які конкретизуються у програмах економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Стаття 21. План заходів з реалізації регіональної стратегії (програми) охорони здоров’я

  1. Розроблення планів заходів з реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я здійснюють Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації на виконання регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я.

Плани заходів з реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я розробляються строком на три роки та наступні чотири роки періоду дії регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я.

  1. Плани заходів з реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я узгоджуються з центральним органом виконавчої влади з питань формування та реалізації державної політики охорони здоров’я щодо їх відповідності Плану заходів з реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку Національної системи охорони здоров’я та затверджуються відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.
  2. План заходів з реалізації регіональної стратегії (програми) охорони здоров’я передбачає заходи, обсяги і джерела фінансування з визначенням індикаторів результативності їх виконання та є основою для розроблення інвестиційних програм (проектів), спрямованих на розвиток регіонів.

Розділ IV 

ПОВНОВАЖЕННЯ СУБ’ЄКТІВ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Стаття 22. Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері державної політики охорони здоров’я

  1. Кабінет Міністрів України у сфері державної політики охорони здоров’я здійснює:

1) розроблення та виконання загальнодержавних програм, спрямованих на охорону здоров’я;

2) розроблення та подання на затвердження Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я, розроблення та затвердження плану заходів з її реалізації;

3) визначення порядку розроблення і погодження Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я;

4) затвердження порядку і методики проведення моніторингу та оцінювання результативності реалізації державної політики охорони здоров’я та переліку індикаторів такого моніторингу;

5) спрямування і координацію діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо формування та реалізації державної політики охорони здоров’я;

6) розгляд звітів про проведення моніторингу та оцінювання результативності реалізації державної політики охорони здоров’я;

7) нормативне забезпечення правил взаємодії суб’єктів державної політики охорони здоров’я та процедур, здійснення яких випливає з положень цього Закону;

8) здійснення інших повноважень у сфері охорони здоров’я, визначених Конституцією та законами України.

Стаття 23. Повноваження центральних органів виконавчої влади у сфері державної політики охорони здоров’я

  1. До повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, належать:

1) підготовка та внесення в установленому порядку проектів нормативно-правових актів з питань державної політики охорони здоров’я;

2) підготовка та внесення на розгляд Кабінету Міністрів України пропозицій щодо узгодження цілей, пріоритетів, завдань та заходів центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування при розробленні та виконанні документів, що стосуються забезпечення формування та реалізації державної політики охорони здоров’я, проведення моніторингу та оцінювання результативності виконання визначених завдань;

3) забезпечення організації та/або координації діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, інших суб’єктів державної політики охорони здоров’я щодо виконання завдань у сфері охорони здоров’я;

4) розроблення спільно з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я;

5) підготовка спільно з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади та внесення на розгляд Кабінету Міністрів України Плану заходів з реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я;

6) організаційне та методичне забезпечення розроблення проектів регіональних стратегій (програм) охорони здоров’я та планів заходів з їх реалізації;

7) оцінювання та відбір програм і проектів, включаючи інвестиційні програми (проекти) щодо охорони здоров’я, подання відповідно до законодавства відповідних пропозицій Кабінету Міністрів України;

8) участь у співпраці з міжнародними організаціями та міжнародними фінансовими організаціями, програмами і фондами щодо державної політики охорони здоров’я, використання відповідних ресурсів міжнародної технічної допомоги;

9) проведення моніторингу та оцінювання результативності реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я, плану заходів з її реалізації та інших програм і проектів з питань охорони здоров’я, підготовка та подання відповідних звітів Кабінету Міністрів України;

10) здійснення інших визначених законом та покладених на нього в установленому порядку повноважень щодо формування та реалізації державної політики охорони здоров’я.

  1. Повноваження у сфері охорони здоров’я інших центральних органів виконавчої влади визначаються Конституцією та законами України і покладаються на них Кабінетом Міністрів України.

 Стаття 24. Повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад у сфері державної політики охорони здоров’я

  1. До повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад у сфері державної політики охорони здоров’я належать:

1) ініціювання розроблення та затвердження регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та планів заходів з їх реалізації, а також змін до них;

2) забезпечення врахування інтересів територіальних громад у регіональних програмах (стратегіях) охорони здоров’я та планах заходів з їх реалізації;

3) розгляд звітів про результати моніторингу та оцінювання результативності реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та планів заходів з їх реалізації;

4) внесення пропозицій до проекту Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я;

5) здійснення інших повноважень, визначених законом.

Стаття 25. Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері державної політики охорони здоров’я

  1. До повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері державної політики охорони здоров’я належать:

1) забезпечення у відповідному регіоні реалізації державної політики охорони здоров’я;

2) внесення пропозицій до проекту Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я;

3) забезпечення розроблення проектів регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та планів заходів з їх реалізації;

4) проведення моніторингу та оцінювання результативності реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я і планів заходів з їх реалізації, підготовка та подання звітів про це відповідно Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським радам;

5) подання звітів про результати моніторингу та оцінювання результативності реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та планів заходів з їх реалізації центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики охорони здоров’я;

6) забезпечення здійснення регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та щорічне звітування з реалізації державної політики охорони здоров’я перед Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами;

7) підготовка та подання на розгляд Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад змін до регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та планів заходів з їх реалізації, за умови, що такі зміни не суперечать положенням Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я;

8) здійснення інших повноважень, визначених законом.

Стаття 26. Координація діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування із забезпечення формування та реалізації державної регіональної політики охорони здоров’я

  1. Координація діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з формування та реалізації державної політики охорони здоров’я, забезпечення розвитку національної системи охорони здоров’я здійснюється шляхом узгодження цілей, пріоритетів, завдань і заходів, об’єднання дій центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з метою найбільш швидкого і найбільш ефективного розв’язання завдань охорони здоров’я, розроблення та виконання документів, що визначають державну політику охорони здоров’я, проведення моніторингу та оцінювання результативності виконання визначених завдань.
  2. Узгодження діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я та регіональних програм (стратегій) розвитку визначається Планом заходів з реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я, планами заходів з реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я.

Стаття 27. Моніторинг реалізації державної політики охорони здоров’я

  1. Моніторинг реалізації державної політики охорони здоров’я проводиться шляхом установлення спеціальних індикаторів прогресу у виконанні встановлених завдань і досягнення цілей, визначених Загальнодержавною програмою (стратегією) розвитку національної системи охорони здоров’я, відстеження їх динаміки, підготовки та оприлюднення результатів такого моніторингу.
  2. Перелік індикаторів визначається методикою проведення моніторингу реалізації державної політики охорони здоров’я, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
  3. Моніторинг реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я та плану заходів з її реалізації проводиться шляхом збирання та аналізу показників, що характеризують стан реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я, на основі офіційних статистичних даних та інформації центральних органів виконавчої влади.
  4. Оцінювання результативності Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я та плану заходів з її реалізації проводиться шляхом періодичного відстеження, вимірювання і порівняння фактичних результатів з індикаторами досягнення цілей та пріоритетів, визначених Загальнодержавною програмою (стратегією) розвитку національної системи охорони здоров’я та планом заходів з її реалізації.
  5. Моніторинг та оцінювання результативності реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я та плану заходів з її реалізації проводяться щороку центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Порядок проведення моніторингу та оцінювання результативності реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я та плану заходів з її реалізації визначається Кабінетом Міністрів України.

Результати моніторингу та оцінювання результативності Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я та плану заходів з її реалізації підлягають оприлюдненню в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

  1. Моніторинг та оцінювання результативності реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я і планів заходів з їх реалізації проводяться щороку відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Результати моніторингу та оцінювання результативності підлягають оприлюдненню та враховуються у звітах про виконання щорічних програм економічного і соціального розвитку регіонів.

Звіти про результати моніторингу та оцінювання результативності реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та планів заходів з їх реалізації подаються в установленому порядку Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським радам.

Звіти про результати моніторингу та оцінювання результативності реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та планів заходів з їх реалізації подаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Порядок проведення моніторингу та оцінювання результативності реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я і планів заходів з їх реалізації затверджується Кабінетом Міністрів України.

  1. Інститути громадянського суспільства можуть брати участь у здійсненні моніторингу реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я, а також у моніторингу та оцінюванні результативності реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та планів заходів з їх реалізації у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
  2. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я, подає Кабінету Міністрів України відповідні звіти у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
  3. Суб’єкти державної політики охорони здоров’я забезпечують оприлюднення звітів у сфері охорони здоров’я в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Розділ VI 

ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

  1. Цей Закон набирає чинності через 30 днів з дня його опублікування.
  2. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1) в Законі України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № 40, ст. 527):

а) у частині першій статті 8:

після абзацу чотирнадцятого доповнити п’ятьма новими абзацами такого змісту:

«реформування національної системи охорони здоров’я з метою забезпечення рівного доступу до медичної допомоги, та підвищення якості медичної допомоги і медичного обслуговування;

впровадження ефективного механізму справедливого розподілу тягаря витрат на охорону здоров’я, забезпечення отримання громадянином гарантованого обсягу медичної допомоги безоплатно, створення єдиного медичного простору;

забезпечення доступності лікарських засобів і виробів медичного призначення, раціонального державного контролю за їх якістю і безпечністю;

розвиток та профілактичне спрямування первинної медичної допомоги, ефективна профілактика та лікування найбільш поширених небезпечних для здоров’я і життя людини захворювань, рідкісних (орфанних) захворювань;

розвиток громадського здоров’я, поширення серед населення здорового способу життя;

інформатизація охорони здоров’я»;

б) абзаци сімнадцятий, вісімнадцятий, дев’ятнадцятий статті 10 виключити;

в) абзац двадцятий статті 10 викласти у такій редакції: «розвиток фізичної культури і спорту, сприяння організації змістовного дозвілля».

2) В Основах законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19 із наступними змінами):

а) у статті 1 слова «прийнятих відповідно до них актах законодавства» замінити словами «законодавчих актів»;

в) у підпункті «є» частини першої статті 6 слова «формування» та «в сфері» виключити;

д) у статті 13:

у частині першій слова «головних завдань» замінити словами «основних завдань»;

у частині другій слова «місцеві і регіональні комплексні та цільові програми, що формуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування» замінити словами «та в інших регіонах держави, регіональні стратегії (програми) охорони здоров’я, державні цільові програми соціально-економічного розвитку, плани заходів щодо їх реалізації, що розробляються, затверджуються та реалізуються відповідними суб’єктами державної політики охорони в межах їх повноважень та у порядку, визначених законом,»;

е) у статті 14:

у частині шостій слова «у сфері» виключити.

  1. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом:

1) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

2) забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Голова Верховної Ради України

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ

до проекту Закону України «Про засади державної політики охорони здоров’я»

Зміст положення (норми) чинного акта законодавства

Зміст відповідного положення (норми) проекту акта

Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики»

(Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № 40, ст. 527)

Стаття 8. Засади внутрішньої політики в соціальній сфері Стаття 8. Засади внутрішньої політики в соціальній сфері
1. Основними засадами внутрішньої політики в соціальній сфері є:

забезпечення гарантованих Конституцією України прав і свобод громадян на основі впровадження європейських стандартів соціального захисту, підвищення якості соціальних послуг;

надання громадянам упродовж усього життя соціальних гарантій на основі вдосконалення системи соціальних стандартів і пільг;

досягнення ефективного демографічного розвитку;

поліпшення соціального захисту дітей, утвердження духовно і фізично здорової, матеріально забезпеченої та соціально благополучної сім’ї;

сприяння молоді в реалізації творчих можливостей та ініціатив, залучення її до активної участі в соціальному, економічному та гуманітарному розвитку держави;

забезпечення доступним житлом громадян, насамперед малозабезпечених, з обмеженими фізичними можливостями, молоді, працівників бюджетної сфери, формування потужного державного замовлення на будівництво соціального житла, відродження доступного іпотечного кредитування;

трансформація державної політики у сфері зайнятості та ринку праці, у тому числі шляхом розвитку партнерства між роботодавцями і найманими працівниками, власниками підприємств, установ, організацій та професійними спілками;

подолання бідності і зменшення соціального розшарування, зокрема, шляхом сприяння самозайнятості населення, розвитку малого та середнього бізнесу, недопущення виникнення заборгованості із заробітної плати на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності;

забезпечення державних гарантій щодо реалізації соціальних прав працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, забезпечення молоді першим робочим місцем;

забезпечення захисту прав громадян України, які працюють за кордоном, та сприяння їх поверненню в Україну;

поетапне погашення зобов’язань держави за знеціненими заощадженнями громадян;

удосконалення системи пенсійного забезпечення, створення умов для гідного життя людей похилого віку, стимулювання розвитку недержавної системи пенсійного страхування;

забезпечення розміру соціальних виплат, які є основним джерелом доходів, на рівні, не нижчому за прожитковий мінімум, удосконалення системи підтримки соціально незахищених верств населення;

подолання бездомності громадян, безпритульності та бездоглядності дітей.

1. Основними засадами внутрішньої політики в соціальній сфері є:

забезпечення гарантованих Конституцією України прав і свобод громадян на основі впровадження європейських стандартів соціального захисту, підвищення якості соціальних послуг;

надання громадянам упродовж усього життя соціальних гарантій на основі вдосконалення системи соціальних стандартів і пільг;

досягнення ефективного демографічного розвитку;

поліпшення соціального захисту дітей, утвердження духовно і фізично здорової, матеріально забезпеченої та соціально благополучної сім’ї;

сприяння молоді в реалізації творчих можливостей та ініціатив, залучення її до активної участі в соціальному, економічному та гуманітарному розвитку держави;

забезпечення доступним житлом громадян, насамперед малозабезпечених, з обмеженими фізичними можливостями, молоді, працівників бюджетної сфери, формування потужного державного замовлення на будівництво соціального житла, відродження доступного іпотечного кредитування;

трансформація державної політики у сфері зайнятості та ринку праці, у тому числі шляхом розвитку партнерства між роботодавцями і найманими працівниками, власниками підприємств, установ, організацій та професійними спілками;

подолання бідності і зменшення соціального розшарування, зокрема, шляхом сприяння самозайнятості населення, розвитку малого та середнього бізнесу, недопущення виникнення заборгованості із заробітної плати на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності;

забезпечення державних гарантій щодо реалізації соціальних прав працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, забезпечення молоді першим робочим місцем;

забезпечення захисту прав громадян України, які працюють за кордоном, та сприяння їх поверненню в Україну;

поетапне погашення зобов’язань держави за знеціненими заощадженнями громадян;

удосконалення системи пенсійного забезпечення, створення умов для гідного життя людей похилого віку, стимулювання розвитку недержавної системи пенсійного страхування;

забезпечення розміру соціальних виплат, які є основним джерелом доходів, на рівні, не нижчому за прожитковий мінімум, удосконалення системи підтримки соціально незахищених верств населення;

подолання бездомності громадян, безпритульності та бездоглядності дітей.

реформування національної системи охорони здоров’я з метою забезпечення рівного доступу до медичної допомоги, та підвищення якості медичної допомоги і медичного обслуговування;

впровадження ефективного механізму розподілу тягаря витрат на охорону здоров’я, забезпечення отримання громадянином гарантованого обсягу медичної допомоги безоплатно, створення єдиного медичного простору;

забезпечення доступності лікарських засобів і виробів медичного призначення, раціонального державного контролю за їх якістю і безпечністю;

розвиток та профілактичне спрямування первинної медичної допомоги, ефективна профілактика та лікування найбільш поширених небезпечних для здоров’я і життя людини захворювань, рідкісних (орфанних) захворювань;

розвиток громадського здоров’я, поширення серед населення здорового способу життя;

інформатизація охорони здоров’я.

(…)

(…)

Стаття 10. Засади внутрішньої політики в гуманітарній сфері Стаття 10. Засади внутрішньої політики в гуманітарній сфері
1. Основними засадами внутрішньої політики в гуманітарній сфері є:

реалізація державної мовної політики на основі норм національного та міжнародного права, забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших рідних мов громадян України;

створення належних умов для нарощення освітнього потенціалу України, забезпечення рівного доступу громадян до здобуття якісної освіти незалежно від місця проживання, майнового стану та фінансових можливостей;

удосконалення системи освіти, забезпечення якісної дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах, підвищення престижності праці педагогічних та науково-педагогічних працівників, підтримка обдарованої молоді;

підвищення ролі вищої освіти і науки як основ становлення в Україні ефективної «економіки знань»;

реформування та розвиток вітчизняної системи вищої освіти і науки, забезпечення їх інтеграції в європейський та світовий освітній і науковий простір, запровадження принципів та стандартів Болонського процесу у вищих навчальних закладах України;

забезпечення ефективного захисту відповідно до міжнародних стандартів права інтелектуальної власності, в тому числі авторських і суміжних прав;

сприяння культурному розвитку громадян України, створення умов для реалізації творчого потенціалу людини та суспільства, забезпечення рівних можливостей для всіх громадян України у задоволенні культурно-духовних потреб;

відродження духовних цінностей Українського народу, захист та примноження його культурного надбання, збереження національної культурної спадщини, підтримка розвитку культури і мистецтва, відродження та збереження культурної самобутності регіонів;

захист, модернізація та розвиток національної культурної індустрії (книговидання, кінематографія, мистецтво);

створення умов для консолідації суспільства на основі національної системи духовних цінностей, у центрі якої людина, її розвиток, права і свободи, максимальне забезпечення її потреб;

відновлення повноцінного діалогу між представниками різних соціальних та етнічних груп, культур та релігійних конфесій;

забезпечення умов для формування толерантного суспільства, гарантування свободи совісті та віросповідання;

забезпечення свободи засобів масової інформації та безперешкодного доступу до публічної інформації, створення умов для розвитку інформаційних технологій та інформаційного суспільства, широкої інтеграції і доступу громадян до світового інформаційного простору;

створення суспільного мовлення та надання державної підтримки національному інформаційному продукту, здійснення заходів щодо захисту національного інформаційного простору;

створення умов для максимальної реалізації здібностей талановитих спортсменів, стимулювання створення спортивної інфраструктури, сприяння участі українських спортсменів у міжнародних змаганнях, підвищення авторитету держави у світовому спортивному русі;

1. Основними засадами внутрішньої політики в гуманітарній сфері є:

реалізація державної мовної політики на основі норм національного та міжнародного права, забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших рідних мов громадян України;

створення належних умов для нарощення освітнього потенціалу України, забезпечення рівного доступу громадян до здобуття якісної освіти незалежно від місця проживання, майнового стану та фінансових можливостей;

удосконалення системи освіти, забезпечення якісної дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах, підвищення престижності праці педагогічних та науково-педагогічних працівників, підтримка обдарованої молоді;

підвищення ролі вищої освіти і науки як основ становлення в Україні ефективної «економіки знань»;

реформування та розвиток вітчизняної системи вищої освіти і науки, забезпечення їх інтеграції в європейський та світовий освітній і науковий простір, запровадження принципів та стандартів Болонського процесу у вищих навчальних закладах України;

забезпечення ефективного захисту відповідно до міжнародних стандартів права інтелектуальної власності, в тому числі авторських і суміжних прав;

сприяння культурному розвитку громадян України, створення умов для реалізації творчого потенціалу людини та суспільства, забезпечення рівних можливостей для всіх громадян України у задоволенні культурно-духовних потреб;

відродження духовних цінностей Українського народу, захист та примноження його культурного надбання, збереження національної культурної спадщини, підтримка розвитку культури і мистецтва, відродження та збереження культурної самобутності регіонів;

захист, модернізація та розвиток національної культурної індустрії (книговидання, кінематографія, мистецтво);

створення умов для консолідації суспільства на основі національної системи духовних цінностей, у центрі якої людина, її розвиток, права і свободи, максимальне забезпечення її потреб;

відновлення повноцінного діалогу між представниками різних соціальних та етнічних груп, культур та релігійних конфесій;

забезпечення умов для формування толерантного суспільства, гарантування свободи совісті та віросповідання;

забезпечення свободи засобів масової інформації та безперешкодного доступу до публічної інформації, створення умов для розвитку інформаційних технологій та інформаційного суспільства, широкої інтеграції і доступу громадян до світового інформаційного простору;

створення суспільного мовлення та надання державної підтримки національному інформаційному продукту, здійснення заходів щодо захисту національного інформаційного простору;

створення умов для максимальної реалізації здібностей талановитих спортсменів, стимулювання створення спортивної інфраструктури, сприяння участі українських спортсменів у міжнародних змаганнях, підвищення авторитету держави у світовому спортивному русі;

реформування системи охорони здоров’я з метою забезпечення якісної і доступної медичної допомоги, надання державою гарантованого обсягу безоплатної медичної допомоги, ефективної реалізації державних цільових програм лікування найбільш поширених небезпечних для здоров’я і життя людини захворювань, раціонального державного контролю за якістю лікарських засобів і виробів медичного призначення;

розвиток страхової медицини, зокрема шляхом запровадження загальнообов’язкового державного медичного страхування;

запровадження пріоритетного розвитку та профілактичного спрямування первинної лікувально-профілактичної допомоги, розвиток інституту сімейного лікаря, забезпечення проведення обов’язкових профілактичних медичних оглядів (диспансеризації) з метою ранньої діагностики захворювань, створення єдиного простору доступної для всіх верств населення медичної допомоги;

удосконалення державної політики у сфері фізичної культури і спорту, сприяння популяризації та поширенню здорового способу життя, організації змістовного дозвілля.

Відсутнє
Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»

(Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19 із наступними змінами)

Стаття 1. Законодавство України про охорону здоров’я Стаття 1. Законодавство України про охорону здоров’я
Законодавство України про охорону здоров’я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров’я.

Законодавство України про охорону здоров’я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших законодавчих актів, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров’я.

(…)

(…)

Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров’я Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров’я
У цих Основах та інших актах законодавства про охорону здоров’я основні поняття мають таке значення:

здоров’я — стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад;

У цих Основах та інших актах законодавства про охорону здоров’я основні поняття мають таке значення:

здоров’я — стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад;

громадське здоров’я – діяльність, спрямована на збереження та зміцнення здоров’я населення, збільшення тривалості життя, що здійснюється органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами за допомогою організованих зусиль суспільства;

національна система охорони здоров’я – сукупність кадрових, фінансових, матеріально-технічних, інформаційних, освітніх і наукових ресурсів, спрямованих на збереження, відновлення та зміцнення здоров’я і попередження захворювань, а також система заходів, що здійснюються на території України суб’єктами охорони здоров’я відповідно до їх компетенції та повноважень, визначених законом, з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя.

регіональна система охорони здоров’я – сукупність кадрових, фінансових, матеріально-технічних, інформаційних ресурсів окремого регіону України та система заходів, яка здійснюється на його території місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, іншими суб’єктами охорони здоров’я відповідно до їх компетенції та повноважень, визначених законом, з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя;

медична  діяльність   — професійна діяльність медичних (фармацевтичних) працівників, спрямована на збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини;

медичний (фармацевтичний) працівник — фізична особа, яка відповідає освітнім та кваліфікаційним вимогам, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, та знаходиться у трудових відносинах із закладом охорони здоров’я та / або провадить господарську діяльність з медичної (фармацевтичної) практики як фізична особа – підприємець;

медична інформаційна система — комплексна інформаційна система для інформатизації діяльності закладу охорони здоров‘я, в якій об’єднані система підтримки прийняття управлінських і клінічних рішень, електронні медичні записи про пацієнтів, дані медичних досліджень в цифровій формі, дані моніторингу стану пацієнта з медичних приладів, засоби комунікації між працівниками та працівниками і пацієнтами, фінансова та адміністративна інформація 

заклад охорони здоров’я — юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників;

медична допомога — діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами;

медичне обслуговування — діяльність закладів охорони здоров’я та фізичних осіб — підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров’я, що не обов’язково обмежується медичною допомогою;

мережа закладів охорони здоров’я — сукупність закладів охорони здоров’я, що забезпечують потреби населення у медичному обслуговуванні на відповідній території;

невідкладний стан людини — раптове погіршення фізичного або психічного здоров’я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров’ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин;

заклад охорони здоров’я — юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників;

медична допомога — діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами;

медичне обслуговування — діяльність закладів охорони здоров’я та фізичних осіб — підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров’я, що не обов’язково обмежується медичною допомогою;

мережа закладів охорони здоров’я — сукупність закладів охорони здоров’я, що забезпечують потреби населення у медичному обслуговуванні на відповідній території;

невідкладний стан людини — раптове погіршення фізичного або психічного здоров’я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров’ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин;

охорона здоров’я — система заходів, які здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров’я, медичними та фармацевтичними працівниками і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя;

пацієнт — фізична особа, яка звернулася за медичною допомогою та/або якій надається така допомога;

домедична допомога — невідкладні дії та організаційні заходи, спрямовані на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я, що здійснюються на місці події особами, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов’язками повинні володіти основними практичними навичками з рятування та збереження життя людини, яка перебуває у невідкладному стані, та відповідно до закону зобов’язані здійснювати такі дії та заходи;

рідкісне (орфанне) захворювання — захворювання, яке загрожує життю людини або яке хронічно прогресує, призводить до скорочення тривалості життя громадянина або до його інвалідності, поширеність якого серед населення не частіше ніж 1:2000.

 

охорона здоров’я — система заходів, які здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров’я, медичними та фармацевтичними працівниками і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя;

пацієнт — фізична особа, яка звернулася за медичною допомогою та/або якій надається така допомога;

домедична допомога — невідкладні дії та організаційні заходи, спрямовані на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я, що здійснюються на місці події особами, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов’язками повинні володіти основними практичними навичками з рятування та збереження життя людини, яка перебуває у невідкладному стані, та відповідно до закону зобов’язані здійснювати такі дії та заходи;

рідкісне (орфанне) захворювання — захворювання, яке загрожує життю людини або яке хронічно прогресує, призводить до скорочення тривалості життя громадянина або до його інвалідності, поширеність якого серед населення не частіше ніж 1:2000.

(…)

(…)

Стаття 6. Право на охорону здоров’я Стаття 6. Право на охорону здоров’я

(…)

(…)

є) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в сфері охорони здоров’я;

є) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо державної політики охорони здоров’я;

(…)

(…)

Стаття 12. Охорона здоров’я — пріоритетний напрям державної діяльності Стаття 12. Охорона здоров’я — пріоритетний напрям державної діяльності

 

Охорона здоров’я — один з пріоритетних напрямів державної діяльності. Держава формує політику охорони здоров’я в Україні та забезпечує її реалізацію. Охорона здоров’я — один з пріоритетних напрямів державної діяльності. Держава формує політику охорони здоров’я в Україні та забезпечує її реалізацію.

Формування та реалізація державної політики охорони здоров’я  здійснюється на засадах, визначених Законом України «Про засади державної політики охорони здоров’я»

Державна політика охорони здоров’я забезпечується бюджетними асигнуваннями в розмірі, що відповідає її науково обгрунтованим потребам, але не менше десяти відсотків національного доходу. Державна політика охорони здоров’я забезпечується бюджетними асигнуваннями в розмірі, що відповідає її науково обгрунтованим потребам, але не менше десяти відсотків національного доходу.

(…)

(…)

Стаття 13. Формування державної політики охорони здоров’я Стаття 13. Формування державної політики охорони здоров’я
Основу державної політики охорони здоров’я формує Верховна Рада України шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад охорони здоров’я, визначення її мети, головних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів і обсягів бюджетного фінансування, створення системи відповідних кредитно-фінансових, податкових, митних та інших регуляторів, затвердження загальнодержавних програм охорони здоров’я.

Складовою частиною державної політики охорони здоров’я в Україні є політика охорони здоров’я в Автономній Республіці Крим, місцеві і регіональні комплексні та цільові програми, що формуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та відображають специфічні потреби охорони здоров’я населення, яке проживає на відповідних територіях.

 

Основу державної політики охорони здоров’я формує Верховна Рада України шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад державної політики охорони здоров’я, визначення її мети, основних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів і обсягів бюджетного фінансування, створення системи відповідних кредитно-фінансових, податкових, митних та інших регуляторів, затвердження загальнодержавних програм охорони здоров’я.

Складовою частиною державної політики охорони здоров’я в Україні є політика охорони здоров’я в Автономній Республіці Крим та в інших регіонах держави, регіональні стратегії (програми) охорони здоров’я, державні цільові програми соціально-економічного розвитку, плани заходів щодо їх реалізації, що розробляються, затверджуються та реалізуються відповідними суб’єктами державної політики охорони в межах їх повноважень та у порядку, визначених законом, та відображають специфічні потреби охорони здоров’я населення, яке проживає на відповідних територіях.

(…) (…)
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, а також органи місцевого самоврядування реалізують державну політику у сфері охорони здоров’я в межах своїх повноважень, передбачених законодавством. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, а також органи місцевого самоврядування реалізують державну політику охорони здоров’я в межах своїх повноважень, передбачених законодавством.

Народні депутати України:

О.В. Богомолець

О.С. Мусій

І.М, Шурма

О.М. Біловол

Т.Д. Бахтєєва

А.Ф. Шипко

С.П. Мельничук

Р.М. Сольвар

С.І. Березенко

Т.А. Донець

В.О. Дубіль

ВИСНОВОК

на проект Закону України

«Про засади державної політики охорони здоров’я»

(№ 2409а від 21.07.2017 р., доопрацьований)

від 29.09.2017 р.

Головне науково-експертне управління розглянуло доопрацьований законопроект, метою якого є запровадження єдиного підходу «охорона здоров’я у всіх політиках держави» до правових, економічних, соціальних, гуманітарних та організаційних засад державної політики охорони здоров’я як складової частини внутрішньої політики та національної безпеки України (п. 2 Пояснювальної записки).

За результатами розгляду законопроекту вважаємо за доцільне висловити наступне.

  1. 1. У законопроекті пропонується визначити систему взаємопов’язаних нормативно-правових актів, в яких визначається державна політика охорони здоров’я, до яких належать, насамперед, Загальнодержавна стратегія (програма) розвитку Національної системи охорони здоров’я та регіональні стратегії (програми) охорони здоров’я (ст. 18 проекту Закону). Відповідно до ч. 4 ст. 18 проекту Загальнодержавна стратегія (програма) розвитку Національної системи охорони здоров’я повинна визначати тенденції та основні проблеми функціонування національної системи охорони здоров’я, пріоритети державної політики охорони здоров’я на відповідний період; стратегічні цілі і напрями розвитку національної системи охорони здоров’я та міжрегіонального співробітництва, оперативні цілі, що забезпечать досягнення стратегічних цілей, основні завдання, етапи та механізми їх реалізації, систему моніторингу та оцінювання результативності реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я, що є притаманним державним цільовим програмам.

Не заперечуючи в цілому проти ідеї щодо введення у систему державних програмних актів такого виду як «стратегія», слід водночас звернути увагу на те, що потребує уточнення місце вказаної вище Загальнодержавної стратегії в існуючій системі державних програмних актів та встановлення її співвідношення з цими документами, у першу чергу, із загальнодержавними програмами соціального розвитку.

У зв’язку з цим, потребують відповідних змін положення Закону України «Про державні цільові програми», де внормовуються засади розроблення, затвердження та виконання державних цільових програм, які мають враховувати можливість існування Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку Національної системи охорони здоров’я та обумовити її особливості.

  1. 2. Вважаємо за доцільне звернути увагу на деякі недоліки правового та техніко-юридичного характеру.

2.1. У ст. 11 законопроекту пропонується визначити напрями здійснення наукових досліджень у сфері охорони здоров’я (наприклад: «вивчення людини, методів збереження та зміцнення її здоров’я, розвиток системи громадського здоров’я та удосконалення організації національної та регіональних систем охорони здоров’я, включаючи систему медичного обслуговування») та завдання наукових досліджень (наприклад: «наукові дослідження у сфері охорони здоров’я забезпечують розширення бази фундаментальних та спеціалізованих знань; розробку та вивчення інноваційних технологій і підходів до вирішення проблем системи охорони здоров’я; застосування об’єктивних методів вивчення, реалізації, моніторингу і оцінювання досягнення ефективних результатів»). Однак, доречність унормування подібного змісту питань на рівні закону є дещо сумнівною.

2.2. Викликає заперечення пропозиція, згідно з якою «організація інформаційного та інформаційно-комунікаційного забезпечення здійснення державної політики охорони здоров’я покладається на органи професійного самоврядування працівників охорони здоров’я» (ч. 4 ст. 16 проекту), оскільки зазначене повноваження виходить за межі компетенції органів професійного самоврядування, які за своєю природою призначені у межах своєї компетенції вирішувати питання щодо здійснення професійного самоврядування.

2.3. Потребують усунення деякі внутрішні суперечності у положеннях законопроекту. Приміром, у п. 1 ч. 1 ст. 22 проекту зазначається, що «Кабінет Міністрів України у сфері державної політики охорони здоров’я здійснює розроблення та виконання загальнодержавних програм, спрямованих на охорону здоров’я», що не кореспондується, наприклад, з положенням ч. 3    ст. 18 проекту, відповідно до якого Кабінет Міністрів України організовує розроблення Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я.

2.4. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 23 законопроекту до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, належить «забезпечення організації та координації діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо виконання завдань у сфері охорони здоров’я», що не повною мірою узгоджується з п. 9 ч. 1 ст. 116 Конституції України, відповідно до якого Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.

2.5. Стосовно положення ч. 2 ст. 23 законопроекту, за якими «повноваження у сфері охорони здоров’я інших центральних органів виконавчої влади визначаються Конституцією України», звертаємо увагу на відсутність у Конституції України положень відповідного змісту.

  1. 3. Законопроект, як і його попередні редакції, на наш погляд, перевантажений численними спеціальними термінами і формулюваннями, притаманними відповідній сфері відносин, але водночас не юридичними за змістом. Наприклад: «випереджальний інформаційно-комунікаційний супровід розроблення та реалізації державної політики охорони здоров’я» (абз. 3 ч. 2 ст. 16 проекту); «зразки поведінки, що негативно впливають на здоров’я» (абз. 3 ч. 3 ст. 16 проекту); «інформаційно-комунікаційне забезпечення здійснення державної політики охорони здоров’я» (ч. 4 ст. 16 проекту); «механізми збору, об`єднання та перерозподілу ресурсів з метою максимального задоволення медико-санітарних потреб населення» (п. 2 ч. 1 ст. 17 проекту); «суб’єкти державного управління Національною системою охорони здоров’я забезпечують … мінімізацію фінансових перешкод для отримання пацієнтами медичної допомоги», «підтримка заходів охорони здоров’я у всіх сферах суспільного життя» (п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 17 проекту); «вертикальна та горизонтальна інтеграція медичного обслуговування» (п. 8 ч. 1 ст. 17 проекту); «документи, що стосуються забезпечення формування та реалізації державної політики охорони здоров’я» (п. 2 ч. 1 ст. 23 проекту); «спеціальні індикатори прогресу» (ч. 1 ст. 27 проекту) тощо.

На думку Головного управління, розглядуваний проект законодавчого акту повинен містити, принаймні, основні правові вимоги до суб’єктів відповідних правовідносин, про які йдеться у наведених випадках.

  1. 4. Потребує оновлення назва законопроекту, яка має узгоджуватись із його оновленим змістом.
  2. 5. Положення законопроекту потребують стилістичного, структурного вдосконалення та редакційного доопрацювання.

Узагальнюючий висновок: за результатами розгляду в першому читанні законопроект може бути прийнятий за основу за умови врахування висловлених до нього зауважень.

Перший заступник керівника Головного управління              С. Гудзинський

ВИСНОВОК

Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я

від 17.10.2017 р.

Комітет Верховної Ради України з питань охорони здоров’я розглянув на своєму засіданні проект Закону України про засади державної політики охорони здоров’я (реєстр. № 2409а, доопрацьований, в редакції від 21.07.2017 р.), поданий народними депутатами України О.Мусієм, О.Богомолець, Т.Бахтеєвою, С.Березенком, І.Шурмою, А.Шипком, О. Біловолом, С.Мельничуком, Р.Сольваром, Т. Донець та В. Дубілем (протокол від 17 жовтня 2017 року № 72).

Як зазначено у пояснювальній записці, законопроект розроблено відповідно до основних положень програми «Європейська стратегія здоров’я — 2020», вимог Стратегії сталого розвитку «Україна-2020», затвердженої Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5/2015, інших стратегічних документів, що формують політику в сфері охорони здоров’я. Ним пропонується визначити основні правові, економічні, соціальні, гуманітарні та організаційні засади державної політики у сфері охорони здоров’я, зокрема її мету, принципи, об’єкти та суб’єкти, джерела та механізми фінансування, принципи побудови Національної системи охорони здоров’я, її складові, джерела фінансування, кадрове та інформаційне наповнення.

Зокрема, проектом закону визначаються інструменти державної політики охорони здоров’я, підходи та вимоги до моніторингу реалізації державної політики в охороні здоров’я і порядок його проведення; пропонується організаційний інструментарій для формування та реалізації державної політики на національному та регіональному рівнях; встановлюється обов’язковість розробки і затвердження на рівні закону Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку Національної системи охорони здоров’я на семирічний період та реалізації відповідних регіональних стратегій (програм) охорони здоров’я на її основі тощо.

Також законопроектом вносяться відповідні зміни до статей 8 та 10 Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» стосовно уточнення основних засад внутрішньої політики в соціальній сфері щодо охорони здоров’я та окремі доповнення до статей 1, 3, 6, 12 та 13 Основ законодавства України про охорону здоров’я в частині уточнення окремих положень цих статей.

На думку авторів законодавчої ініціативи, результатом прийняття зазначеного законопроекту має стати «запровадження високоефективної державної політики в охороні здоров’я України, що базуватиметься на принципі «охорона здоров’я у всіх політиках держави», відповідно до якого, управління змінами в охороні здоров’я та спрямування цих змін на поступове наближення до кращих світових стандартів повинно стати обов’язком усіх суб’єктів державної політики охорони здоров’я та їх посадових осіб».

Комітет підтримує необхідність удосконалення засад державної політики у сфері охорони здоров’я та вважає за доцільне висловити до поданого законопроекту деякі зауваження.Насамперед необхідно забезпечити кореляцію положень законопроекту з положеннями Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», який є базовим в охороні здоров’я і, як і даний законопроект, визначає комплекс правових, економічних, соціальних, гуманітарних, організаційних засад у цій сфері. Проте, авторами законодавчої ініціативи вносяться зміни не до усіх статей Основ, в яких також містяться норми щодо основних засад, принципів та гарантій державної політики у сфері охорони здоров’я (не передбачено зміни до статей 4, 8, 14, 19, 20, 22 та ін. Закону).

Так, наприклад у статті 4 проекту закону визначено вичерпний перелік суб’єктів та об’єктів державної політики охорони здоров’я, який включає у себе крім органів державної влади і органів місцевого самоврядування також органи професійного самоврядування медичних, фармацевтичних працівників, їх посадові особи та представники інститутів громадянського суспільства. Це не узгоджується з положеннями статті 14 Основ, згідно якої реалізація державної політики охорони здоров’я покладається на органи виконавчої влади, а також на органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень, передбачених законодавством. Статтею 5 проекту закону визначаються мета, засади та принципи державної політики охорони здоров’я, водночас перелік основних принципів охорони здоров’я наведений у статті 4 Основ є відмінним від запропонованого законопроектом переліку.

На думку Комітету, невідповідність вказаних вище норм цілісних актів законодавства одне одному, може призвести до певних правових колізій при їх правозастосуванні. Також зазначені вище суперечності можуть привести до певних ускладнень при опрацюванні законопроекту до другого читання, оскільки відповідно до норм частини першої статті 116 Регламенту Верховної Ради України «пропозиції та поправки до законопроекту, який готується до другого читання, можуть вноситися лише до того тексту законопроекту (статей, їх частин, пунктів, речень), який прийнятий Верховною Радою за основу».

Окремо слід звернути увагу на те, що у статті 12 законопроекту використовується поняття»система фінансування охорони здоров’я», проте не розкривається його зміст. Водночас у національному законодавстві таке поняття не застосовується. Згідно теорії, фінансова система це сукупність фінансових операцій, які проводяться суб’єктами фінансової діяльності з використанням певного фінансово-кредитного механізму. Зі змісту статті 12 неможливо зрозуміти на правовідносини щодо яких саме фінансових ресурсів (публічні, страхові, приватні тощо) поширюються вимоги цієї статті, адже бюджетні, страхові та цивільні правовідносини мають різну юридичну природу та різні методи правового регулювання. Крім того, стаття 12 законопроекту визначає лише завдання»системи фінансування охорони здоров’я», але не визначає ні суб’єктів, що мають забезпечити їх виконання, ні джерел формування фінансових ресурсів, ні порядку їх взаємодії.

Також у пояснювальній записці до законопроекту зазначено, що його реалізація не потребуватиме додаткових фінансових та матеріальних витрат. Водночас нормами статті 13 проекту закону передбачено створення та організація функціонування реєстрів пацієнтів, медичних працівників, фармацевтичних працівників, закладів охорони здоров’я, лікарських засобів та виробів медичного призначення, а також класифікаторів медичних втручань, на що будуть необхідні певні бюджетні кошти. Таким чином, автори законодавчої ініціативи мали додати до законопроекту відповідне фінансово-економічне обґрунтування, згідно із вимогами статті 27 Бюджетного Кодексу України.

Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України у своєму висновку до законопроекту (додається) висловлює низку зауважень до нього та зазначає, що окремі його положення недостатньо узгоджуються з Конституцією та іншими законами України, а також мають деякі невідповідності та внутрішні суперечності, які потребують усунення.

Так, ГНЕУ зазначає, що згідно з пунктом 3 частини 1 статті 23 законопроекту до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, віднесено «забезпечення організації та координації діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо виконання завдань у сфері охорони здоров’я», що не повною мірою узгоджується з пунктом 9 частини 1 статті 116 Конституції України, відповідно до якого Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.

У положеннях пункту 1 частини 1 статті 22 законопроекту зазначається, що «Кабінет Міністрів України у сфері державної політики охорони здоров’я здійснює розроблення та виконання загальнодержавних програм, спрямованих на охорону здоров’я», що не кореспондується з положенням частини 3 статті 18 проекту, відповідно до якого Кабінет Міністрів України організовує розроблення Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я.

Крім того, ГНЕУ у своєму висновку говорить про те, що законопроект має певні недоліки правового та техніко-юридичного характеру і, як його попередні редакції, перевантажений численними спеціальними термінами і формулюваннями, притаманними відповідній сфері відносин, але водночас не юридичними за змістом. Отже значна частина його положень потребує стилістичного, структурного вдосконалення та редакційного доопрацювання.

Також, на думку Головного управління, потребує оновлення й назва законопроекту, яка має узгоджуватись із його оновленим змістом.

В узагальнюючому висновку до законопроекту Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України зазначає, що за результатами розгляду в першому читанні законопроект може бути прийнятий за основу за умови врахування висловлених до нього зауважень.

З огляду на викладене, Комітет Верховної Ради України з питань охорони здоров’я ухвалив рішення рекомендувати Верховній Раді України за результатами розгляду у першому читанні проект Закону України про засади державної політики охорони здоров’я (реєстр. № 2409а доопрацьований), поданий народними депутатами України О.Мусієм, О.Богомолець, Т.Бахтеєвою, С.Березенком, І.Шурмою, А.Шипком, О. Біловолом, С.Мельничуком, Р.Сольваром, Т. Донець та В. Дубілем прийняти за основу .

Проект відповідної Постанови Верховної Ради України додається.

Співдоповідачем із зазначеного питання при розгляді його на пленарному засіданні Верховної Ради України пропонується визначити Голову Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, народного депутата України Богомолець О.В.

Голова Комітету О.В.Богомолець

Комментарии

Нет комментариев к этому материалу. Прокомментируйте первым

Добавить свой

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

Другие статьи раздела


Последние новости и статьи