Перевірки аптек контролюючими органами: проінформований, отже, озброєний

Модератор семінару Віталій Пашков, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри цивільного, господарського та екологічного права Полтавського юридичного інституту, анонсував, що завдяки семінару провізори та фармацевти, юристи-практики, бухгалтери та управлінський персонал аптечних закладів мають можливість отримати навички спілкування з посадовими особами державних органів, складання відповідей на письмові запити, а також правильної поведінки під час візиту контролерів та в ході перевірки.

ДЕРЖАВНИЙ НАГЛЯД (КОНТРОЛЬ) ЗА ГОСПОДАРСЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

Новели законодавства у сфері державного нагляду (контролю) за господарською діяльністю представив кандидат юридичних наук, асистент кафедри цивільного, господарського та екологічного права Полтавського юридичного інституту Андрій Олефір.

Перш за все юрист акцентував увагу на тому, що кожен підприємець повинен знати Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі — Закон). Сфера його дії поширюється на перевірки дотримання Ліцензійних умов з урахуванням особливостей у спеціальних актах; перевірки органами Державної фіскальної служби (крім питань митного контролю на кордоні), Державної архітектурно-будівельної інспекції України, а також органів нагляду за дотриманням трудового законодавства з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами; перевірки органів ринкового нагляду.

Доповідач більш детально зупинився на основ­них гарантіях, які надаються суб’єктам господарювання при проведенні у них перевірок.

По-перше, мова йде про неприпустимість проведення перевірок суб’єктів господарювання за анонімними та іншими безпідставними заявами. Особливість Закону полягає в тому, що тепер заява фізичної особи має бути достатньо обґрунтованою. Також має бути погодження Державної регуляторної служби України на проведення перевірки. «Тому у перевіряючого завжди треба це запитувати, адже це найрозповсюдженіша підстава для перевірок», — зауважив А. Олефір.

Ще одна гарантія — презумпція правомірності діяльності суб’єкта господарювання у разі не­однозначного (множинного) трактування норми акта. «Тобто коли виникають сумніви, особливо при тлумаченні підзаконних нормативних актів, або коли неможливо встановити, чи дійсно це є порушенням закону, чи ні, у такому випадку правда буде на стороні суб’єкта господарювання», — підкреслив юрист.

Третя гарантія — виробництво (виготовлення) або реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг суб’єктами господарювання можуть бути зупинені повністю або частково виключно за рішенням суду. При цьому повноваження контролюючих органів, а також способи і форма здійснення контролю мають бути зафіксовані в законі. Крім того, контролюючі органи зобов’язані оприлюднювати на своїх офіційних сайтах усю інформацію стосовно перевірок: графік проведення перевірок, уніфіковані документи, посвідчення уповноважених на перевірку осіб тощо.

Особливу увагу А. Олефір звернув на гарантію щодо того, що перевірка не повинна втручатися і перешкоджати здійсненню господарської діяльності, якщо остання не загрожує життю та здоров’ю людей, не спричиняє небезпеки виникнення техногенних ситуацій і пожеж. «Цим пунктом дуже часто користуються підприємці при висловленні своїх зауважень до акта перевірки і потім при оскарженні рішення, прийнятого на його підставі», — зауважив доповідач.

Крім того, всі учасники відносин можуть здійснювати фото-, відео- й аудіофіксацію ходу перевірки При цьому працівники підприємства повинні попередньо проінформувати інспектора про такі наміри.

Будь-яка перевірка здійснюється у присутності керівника або особи, уповноваженої керівником. Це питання слід врегулювати в локальному акті підприємства, у якому буде визначено, хто саме виступає уповноваженою особою.

А. Олефір зауважив, що перевірки підприємств контролюючими органами необхідно відрізняти від дій, які вчиняються на підставі Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК України). Тобто інспекторам заборонено під час перевірки вилучати комп’ютерну техніку, оригінали документів підприємства. Натомість вони мають право вимагати копії документації.

Перевірки проводяться в робочий час. Поза робочим часом проведення перевірок заборонено. У цьому контексті юрист звернув увагу на перевірки, що здійснюються Державною службою України з питань праці відповідно до Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою КМУ від 26 квітня 2017 р. № 295. Згідно із цим документом інспектори мають право проводити інспекційні відвідування в будь-яку годину доби. За словами А. Олефіра, урядова постанова суперечить Закону в цій частині. При цьому інспектори Державної служби України з питань праці можуть трактувати відсутність суб’єкта перевірки при інспекційному відвідуванні як перешкоджання здійсненню перевірки.

Місцем проведення перевірки є місце провадження господарської діяльності підприємця. Тобто це не тільки центральний офіс, а й від­окремлені підрозділи. Якщо мова йде про планову перевірку, то одночасно можна перевіряти всі відокремлені підрозділи суб’єкта господарювання. «Під час проведення перевірок суб’єкт господарювання має тлумачити законодавство в своїх інтересах», — підкреслив доповідач, додавши, що новелою цього року є проведення комплекс­них перевірок. Якщо на відповідний період підприємство є в плані перевірок одного контролюю­чого органу, то останній має погодити це з іншим контролюючим органом. План комплексних планових заходів державного нагляду (контролю) органів державного нагляду (конт­ролю) на 2017 р. затверджений наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі Украї­ни від 15.11.2016 р. № 1909.

Якщо мова йде про плани перевірок органами контролю, то вони мають бути затверджені до 1 грудня року, що передує плановому, а якщо йдеться про комплексні перевірки, то не пізніше 15 грудня року, що передує плановому. Усі плани перевірок мають бути оприлюднені на офіційних сайтах контролюючих органів.

Окремо А. Олефір зупинився на базових засобах захисту підприємців при проведенні перевірок. Так, суб’єкт господарювання має право подати скаргу до Державної регуляторної служби України. Даний орган має право перевіряти всі контролюючі органи і складати адміністративні протоколи про порушення їх посадовими особами Закону.

Ще один засіб захисту підприємців — пропор­ційність у застосуванні санкцій. Тобто при першому порушенні до суб’єкта господарювання завжди застосовується мінімальна санкція.

Найважливіший, на думку юриста, засіб захисту підприємців — це громадський конт­роль контролюючих органів. Це означає, що громадські об’єднання, які, наприклад, представляють інтереси фармацевтичних працівників, в особі їх уповноважених представників мають право здійснювати захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання під час здійс­нення щодо них заходів державного нагляду (контролю).

Органи державного нагляду (контролю) зобов’язані розглядати звернення громадських об’єднань, їх уповноважених представників в інтересах суб’єктів господарювання в порядку, встановленому для розгляду звернень суб’єктів господарювання.

За ініціативою громадських об’єднань конт­ролюючі органи також проводять консультації з громадськістю в порядку, визначеному постановою КМУ від 24.05.2017 р. № 398. Такі консультації можуть бути проведені як у письмові формі, так і у формі публічних обговорень.

Заходи, які рекомендується вчиняти уповноваженій особі підприємства при проведенні контролюючими органами перевірок, такі:

• уважно вивчати надані перевіряючими органами документи, робити з них копії;
• приймати рішення щодо допуску/недопуску до перевірки;
• у разі потреби звертатися за правовою допомогою до юристів;
• завжди супроводжувати інспекторів під час проведення перевірки;
• уважно і прискіпливо ознайомлюватися з актами перевірок.

Водночас А. Олефір зауважив, що уповноважені особи підприємства не несуть відповідальності за відмову надавати пояснення щодо діяльності суб’єкта господарювання. Акт перевірки варто підписувати із зауваженнями. «Звичайно, ви можете надати їх потім, але необхідно фіксувати їх завчасно, щоб це було відображено в акті та закріплено підписом», — зазначив юрист.

Якщо керівник аптеки перебуває у відпустці або відрядженні, то наказом підприємства має бути призначена особа, яка тимчасово виконує обов’язки офіційного спілкування з перевіряючими. Решта працівників не можуть надавати інспекторам усні чи письмові пояснення, надавати дозвіл інспекторам на огляд службових приміщень, робочих місць та особистих речей працівників.

У якому разі можна відмовити у допуску до проведення перевірки? Підстави можуть бути наступні:

• зафіксовано факт невчасного вручення повідомлення про проведення планової перевірки, про що має стати відомо за 10 днів до початку її проведення;
• не вручено наказ про проведення перевірки;
• направлення на проведення перевірки не містить необхідних реквізитів (підпис керівника контролюючого органу, печатка);
• контролери повторно прийшли з позаплановим візитом з приводу одного й того самого факту порушення.

Крім того, підприємці мають право вимагати припинення розпочатої перевірки у таких випадках:

• перевищення максимального терміну перевірки;
• використання перевіряючими неуніфікованих форм актів перевірки;
• якщо перевіряючі намагаються вийти за рамки вивчення тих питань, які стали підставою для проведення позапланової перевірки.

Окремо А. Олефір зупинився на питанні державного нагляду за обігом медичних виробів. По-перше, розмежовуються такі поняття, як «виробник» і «розповсюджувач медичних виробів». За словами юриста, розповсюджувач несе відповідальність тільки за додержання умов зберігання медичних виробів. Він зобов’язаний перевіряти наявність на медичному виробі знаку відповідності технічному регламенту, а також супровідних документів (декларація про відповідність/сертифікат оцінки відповідності залежно від класу ризику того чи іншого медичного виробу). Розповсюджувач також зобов’язаний виконувати рішення уповноваженого органу — Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками.

Спікер звернув увагу на те, що дуже часто виникають ситуації, коли розповсюджувач продукції не має підтверджувальних документів. У такому разі вважається, що він є тією особою, яка ввела даний продукт в обіг, якщо вона не може підтвердити протилежне. «До такої особи можуть бути застосовані санкції за введення в обіг продукції, що становить серйозний ризик і не відповідає встановленим вимогам», — зауважив А. Олефір, додавши, що у цих відносинах є спеціальні терміни проведення перевірок — до 2 робочих днів. Причому перевірки можуть проводитися не лише в торговельних приміщеннях, а й за місцем використання продукції чи проведення виставок.

Перевірки у сфері державного нагляду поділяються на планові та позапланові. Позапланові перевірки проводяться за зверненням споживачів, їх об’єднань та органів державної влади, а також у разі, якщо виробник доведе, що несправність медичного виробу виникла через неналежні умови зберігання його розповсюджувачем.

Під час перевірки інспектор перевіряє маркування продукції знаком відповідності технічному регламенту, у тому числі ідентифікаційним номером органу з оцінки відповідності. Також перевіряється наявність супровідної документації (етикетка, інструкція тощо), декларації про відповідність або сертифіката з оцінки відповідності.

Якщо у ході перевірки виявлено певні порушення чи недоліки, на наступному етапі конт­ролюючий орган може здійснити відбір та експертизу зразків відповідної продукції, провести ідентифікацію виробника.

Наостанок А. Олефір порадив присутнім завж­ди зберігати спокій під час перевірок і не нех­тувати своїми правами. Знання основ законодавства у сфері державного нагляду та конт­ролю дозволить підприємцям «вийти сухими» з перевірок.

ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ КОНТРОЛЮЮЧИХ ОРГАНІВ

З порядком оскарження рішень органів державного нагляду (контролю) учасників семінару детально ознайомив кандидат юридичних наук, доцент кафедри теорії та історії держави і права Полтавського юридичного інституту Роман Кабальський. «Суд — це, як правило, останній орган, до якого звертається підприємець для захисту своїх прав, які, на його думку, були порушені», — зазначив він, додавши, що в суді можна оскаржити прийняте відносно підприємця рішення суб’єкта владних повноважень, тобто органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадової чи службової особи.

За словами юриста, до суду також можна звертатися для оскарження наказів про проведення перевірки відносно суб’єктів господарювання. Якщо суд встановить, що перевірка була призначена неправильно/незаконно, наслідком буде незаконність прийнятого на підставі такої перевірки рішення державного органу.

У більшості випадків в судах оскаржується саме рішення суб’єктів владних повноважень. При цьому Р. Кабальський звернув увагу на те, що акт перевірки суб’єкта господарювання не є рішенням. Рішення приймається саме на підставі акта перевірки.

Детально доповідач зупинився на строках звернення до суду з позовною заявою. «Голов­ний закон, яким регулюється питання судового оскарження, — це Кодекс адміністративного судочинства України, де встановлюються чіткі строки звернення особи до суду для розгляду її скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень», — зазначив Р. Кабальський.

Є таке поняття, як «позовна давність», тобто строк, протягом якого особа може звернутися до суду з метою захисту своїх прав. Загальна позовна давність становить 3 роки, протягом яких особа може звернутися до суду з позовом. Проте юрист звернув увагу на те, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав та інтересів особи встановлюється 6-місячний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. «З огляду на це важливим є питання фіксації, коли ви отримали рішення суб’єкта владних повноважень. Як правило, воно видається під розписку чи засобом поштового зв’язку, коли ви підписуєтеся за отримання», — зауважив доповідач, додавши, що день отримання рішення є тією датою, з якої обчислюється 6-місячний строк для подачі позову.

Якщо суб’єкт господарювання скористався досудовим порядком вирішення спору, тобто, наприклад, намагався оскаржити рішення територіального органу в центральному органі виконавчої влади, то для подальшого звернення до адміністративного суду встановлюється 1-місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб’єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність нижчестоящого суб’єкта владних повноважень.

Оскільки мова йде про взаємовідносини суб’єкта господарювання із суб’єктом владних повноважень, то в даному випадку звертатися слід до адміністративного суду. Система адміністративних судів побудована таким чином, що в межах кожної області функціонує один окружний адміністративний суд. При цьому позивач має звертатися до суду за місцезнаходженням відповідача. Наприклад, якщо відповідачем виступає полтавський суб’єкт владних повноважень, то підприємець має звернутися до Полтавського окружного адміністративного суду.

Якщо ж права підприємця порушив центральний орган виконавчої влади, то можна скористатися альтернативною територіальною підсудністю. Тобто позивач має право обрати адміністративний суд, який розглядатиме справу. «Як правило, зручніше на місці з’ясовувати і вирішувати спори», — зазначив Р. Кабальський.

Для звернення до суду необхідно скласти адміністративний позов і сплатити судовий збір, квитанція про сплату якого додається до позов­ної заяви.

Під час розгляду справи по суті суд аналізує аргументи позивача, встановлює правильність/неправильність прийнятого відносно нього рішення органу влади. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказу правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. За словами юриста, на жаль, у даному випадку судова система часто сприяє органам влади в доказі правомірності їх дій. «У даному випадку все залежить від юридичної допомоги, якою ви скористалися, і наполегливості вашої юридичної служби, яка не дозволятиме суду і суб’єкту владних повноважень «зійти з рейок»», — зауважив Р. Кабальський.

Важливим є й те, яке рішення може прийняти суд за результатами розгляду позовної заяви. Тому необхідно грамотно сформулювати позовні вимоги. Як правило, найбільш типовими є вимоги щодо визнання дій або бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправними, а також вимоги щодо їх скасування.

Будь-хто може скласти позовну заяву, формальні вимоги до оформлення якої встановлені ст. 106 Кодексу адміністративного судочинства України. Підставами для залишення без розгляду судом позовної заяви можуть бути пропущення позивачем строку позовної давності, несплата судового збору. Початок судового розгляду справи, як правило, призупиняє дію оскаржуваного рішення суб’єкта владних повноважень.

СКЛАДАННЯ ВІДПОВІДЕЙ НА ЗАПИТИ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ

Олександр Шевчик, кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального та адміністративного права і процесу Полтавського юридичного інституту, висвітлив актуальні питання надання підприємцями документів правоохоронним органам у якості доказів, які мають значення для кримінального провадження.

Дуже часто правоохоронні органи при проведенні слідчих дій у рамках кримінального провад­ження звертаються до суб’єкта господарювання з метою збирання доказів з відповідним письмовим запитом або вимогою. У таких листах мова йде про запит конкретних документів, які мають значення для кримінального провадження.

Отримавши відповідний запит, керівник або уповноважена особа суб’єкта господарювання можуть вчинити наступні дії:

• надати письмову відповідь на запит, додавши копії затребуваних документів;
• відмовити у наданні відповіді на запит в одній із так званих активної чи пасивної форм.

Активна форма відмови полягає у наданні письмової відповіді, у якій зазначаються причини відмови надавати затребувані документи. Пасивна форма полягає в ігноруванні запиту, відповідь на який забули надати або зробили це свідомо.

Справа в тому, що, за словами О. Шевчика, не завжди такий запит адресується саме тому суб’єкту господарювання, який має надати відповідну інформацію. Наприклад, може бути ситуація, коли підприємець працює з контрагентом, відносно якого надходить запит про надання інформації у зв’язку з кримінальним провадженням.

У випадку пасивної відмови у наданні затребуваних документів правоохоронні органи можуть у подальшому викликати посадову особу суб’єкта господарювання на допит у якості свідка в кримінальному провадженні.

Юрист звернув увагу присутніх на те, що на сьогодні існує чіткий порядок надання повідомлення про виклик, у тому числі шляхом телефонного дзвінка. У такому випадку особа, що здійснює виклик, має представитися, вказавши прізвище, ім’я, по батькові, посаду, відомості про кримінальне провадження, а також точну адресу, куди саме необхідно прибути для дачі свідчень. Виклик має відбуватися не пізніше, ніж за 3 доби до допиту.

При цьому особа має право здійснювати аудіо­фіксацію телефонної розмови, попередньо проінформувавши про такий намір слідчого.

Викликаючи на допит, правоохоронні органи повинні повідомити особу про обставини, за яких її викликають. Перед початком допиту особі мають належним чином роз’яснити її права, у тому числі передбачені ст. 63 Конституції України. «Не лише особа, у відношенні до якої здійснюється кримінальне провадження, має гарантію на правовий захист. Будь-хто, у тому числі свідок, може скористатися допомогою захисника», — наголосив О. Шевчик, додавши, що захисником може виступати особа, які здійснює адвокатську діяльність і відносно якої внесено відомості в Єдиний реєстр адвокатів України.

Під час допиту слідчі повинні задавати конкретні запитання, наприклад щодо тієї чи іншої господарської операції, яка мала місце 2–3 роки тому. Мета правоохоронця полягає в тому, щоб особа, яка допитується, принесла на допит документи, наприклад, договір постачання, зберігання тощо. Однак якщо свідок у межах кримінального провадження не має бажання надавати такі документи, він може користуватися підготовленими заздалегідь нотатками, у яких буде вказано, що той чи інший договір було дійсно укладено з тим чи іншим контрагентом.

Якщо ж особа надає письмову відповідь на запит правоохоронних органів, то юрист радить направляти її замовним листом з описом, у якому зазначається інформація про те, що ви направляєте лист-відповідь на запит. У листі має бути вказано, на який саме запит надається відповідь, його номер та дата, а також перелік назв документів, копії яких додаються до листа, і кількість аркушів, на яких вони розміщені. Прикріплені копії затребуваних документів мають бути належним чином завірені: на кожному аркуші має бути напис «копія вірна» або «згідно з оригіналом», а також підпис керівника, уповноваженої особи або особи підприємства, у віданні якого знаходяться відповідні документи. При цьому наявність печатки підприємства не є обов’язковою.

Ще один варіант надання відповіді на запит — безпосереднє надання інформації під час ініційованого особою, у якої вона запитується, допиту. «Якщо ви маєте намір сприяти право­охоронним органам, я вам раджу безпосередньо прийти до структурного підрозділу і повідомити про те, що ви бажаєте надати інформацію у якості свідка», — зауважив доповідач.

Якщо мова йде про активну форму відмови у наданні затребуваних документів шляхом надання письмової відповіді на запит, то в ній необхідно вказати причини відмови. Серед таких може бути неналежно оформлений запит, тобто посилання на відсутність певних реквізитів. Крім того, якщо з’ясовується, що кримінальне провадження, у рамках якого направляється запит, відсутнє, то підстав для надання доказів немає. Тобто у запиті мають бути зазначені номер та дата внесення інформації про кримінальне провадження до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Якщо ж у запиті є посилання на склад злочину, щодо якого здійснюється кримінальне провадження, доповідач радить перевірити склад злочину. «Іноді виникають парадоксальні ситуа­ції, коли, наприклад, кримінальне провадження здійснюється відносно крадіжки, а інформацію витребують щодо повноти сплати суб’єктом господарювання податків та зборів», — зазначив О. Шевчик.

Наостанок юрист повідомив про те, що не завж­ди надання відповіді на запит убезпечує суб’єкта господарювання. Правоохоронні органи можуть дійти висновку, що особа надала неповну інформацію. Це може тягнути за собою такі ж наслідки, як і у разі ненадання суб’єктом господарювання відповіді — звернення правоохоронних органів до суду з метою отримання дозволу на тимчасовий доступ до речей і документів та проведення обшуку. У такому випадку слідчий суддя має перевірити, чому особа відмовилася надати відповідні документи. Тому, за словами доповідача, суб’єкт має у будь-якому випадку надати письмову відповідь на запит із зазначенням причин ненадання затребуваних документів.

ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ОБШУКІВ НА ПІДПРИЄМСТВАХ

Кандидат юридичних наук, асистент кафедри кримінального та адміністративного права і процесу Полтавського юридичного інституту Андрій Гнатюк детально зупинився на питанні проведення обшуків, оскільки часто не всі мають розуміння того, які права має слідчий під час обшуків, і на що варто звертати увагу.

Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді про дозвіл на його проведення. Ухвала приймається слідчим суддею на підставі клопотання слідчого, який за погодженням з прокурором звертається до слідчого судді. Клопотання про обшук розглядається в суді в день його надход­ження за участю слідчого або прокурора.

Строк дії ухвали про дозвіл на проведення обшуку не може перевищувати 1 міс. В ухвалі серед іншого мають бути відомості про конкретні речі та документи, для виявлення яких проводиться обшук. Копія ухвали має бути надана особі, у якої проводиться обшук.

На практиці, за словами А. Гнатюка, дуже часто буває так, що, окрім конкретного переліку документів чи речей, зазначається «та інші». «Все, що вилучено поза тими відомостями, які зазначені в ухвалі, вважається тимчасово вилученим майном», — зазначив доповідач.

Не пізніше наступного робочого дня після обшуку за погодженням з прокурором слідчий звертається до слідчого судді з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна. Якщо, наприклад, мова йде про лікарські засоби, які тимчасово вилучаються, то доповідач рекомендує уповноваженій особі вимагати від слідчого здійс­нювати детальний опис майна із зазначенням торгових назв, кількості, реєстраційних посвідчень тощо. При цьому А. Гнатюк звернув увагу на те, що якщо лікарські засоби потребують спеціальних умов зберігання, які слідчий не в змозі забезпечити на своєму робочому місці, він належним чином має опечатати їх на місці обшуку.

Під час обшуку уповноважена особа має наполягати на тому, щоб особи, присутні при проведенні обшуку, ставили свої підписи і впевнилися в тому, що саме опечатано.

Відповідальним за зберігання речових доказів, що знаходяться разом з матеріалами кримінального провадження, є слідчий, який здійс­нює таке провадження. Вилучене майно перебуває в кімнаті речових доказів до завершення досудового розслідування.

Як діяти особі, у якої в ході обшуку вилучено речі чи документи, не зазначені в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку? Якщо слідчим вилучено майно, воно визнається речовим доказом і на нього накладається арешт. При цьому КПК України вимагає, щоб під час розгляду суддею справи про накладання арешту на тимчасово вилучене майно була присутня особа, у якої це майно вилучено. Як показує практика, часто особи відстоюють право на майно, і його повертають. Тому юрист порекомендував у протоколі обшуку вказувати свої контактні дані (мобільний телефон, електронну пошту, адресу тощо). «Коли секретар судового засідання здійснюватиме виклик, вона запросить вас на судове засідання», — зазначив А. Гнатюк.

У протоколі обшуку, який складається за результатом слідчих дій, серед іншого також мають бути обов’язково вказані особи, які були присутні в приміщенні, де проводився обшук, — оперативні працівники, спеціалісти, залучені слідчим. Усі присутні особи мають підписати протокол обшуку, копія якого залишається в особи, у приміщенні якої проведено обшук.

У ході судового засідання слідчий повинен довести слідчому судді, що вилучене майно, яке не вказано в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, має значення для кримінального провадження або є знаряддям чи містить сліди вчинення злочину. Проте судова практика свідчить про те, що вилучені поза ухвалою слідчого суду лікарські засоби поверталися до завершення досудового провадження.

Якщо ж слідчий у ході слідства дійде виснов­ку, що підстав для подальшого зберігання у нього вилученого майна немає, він повинен повернути його володільцю. Однак на практиці буває так, що майно вже зіпсоване або пошкоджене. У такому разі його знищення відбувається виключно за письмовою згодою особи, у якої вилучалося майно. Особа ж може відмовитися від його знищення. За таких умов слідчий може звернутися з клопотанням до слідчого судді, який може надати право як на знищення, так і на реалізацію вилученого слідчим майна.

Особа, у якої провели обшук, може наступного дня звернутися до прокурора. У зв’язку з тим, що особа може не знати, хто є прокурором у даному кримінальному провадженні, вона бере копію протоколу обшуку із зазначенням номера кримінального провадження, який має залишити слідчий. Особа звертається до чергового прокурора з клопотанням про повернення вилученого майна, що не зазначене в ухвалі. Протягом 15 днів прокурор повинен розглянути таке звернення.

На підставі ст. 303 КПК України особа може оскаржити рішення чи дії слідчого до слідчого судді. Але А. Гнатюк порекомендував у такому випадку звернутися за допомогою адвоката, оскільки на практиці слідчі судді можуть відмовити у зв’язку з некоректно складеним клопотанням. Адвокат також відстоюватиме ваші інтереси під час розгляду в суді питання про накладання арешту на майно. Якщо суддя приймає рішення не на користь особи, у якої вилучили майно, вона має право на апеляційне оскарження.

Ще один момент, на який звернув увагу А. Гнатюк, стосується зміни слідчого у кримінальному провадженні. У такому разі слідчий, який проводив обшук, зобов’язаний передати всі матеріали під розпис слідчому, який приймає справу до провадження.

І наостанок, ст. 100 КПК України встановлює, що в разі втрати чи знищення стороною обвинувачення наданого їй речового доказу, у тому числі лікарських засобів, вона зобов’язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість. «Як це відбувається на практиці, сказати важко. Однак при закритті кримінального провадження мають бути закриті і питання щодо речових доказів», — резюмував А. Гнатюк.

Далі буде…

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!