Нові вимоги до аптечного сегменту — відповідь на інтерв’ю директора ГС «АПАУ»

Мені як одному з учасників розробки законопроекту приємно, що в конструктивній дискусії беруть участь представники суб’єктів господарювання, для яких він найбільш болючий. Але, на жаль, пропозиції та зауваження від представників невеликих суб’єктів, які зацікавлені у збереженні власного бізнесу, відсутні. Хоча це зрозуміло — невеличкі суб’єкти аптечного ринку не вірять у позитивні зміни та мріють вигідно продати власний бізнес. Прикро спостерігати, коли під час професійного заходу, присвяченого розвитку фармринку, деякі власники невеликих аптечних підприємств принижено й сором’язливо пропонують для продажу свої аптеки, розуміючи безперспективність їх існування в умовах монополізації аптечного ринку.

У будь-якому випадку дискусія — це дискусія, й необхідність обговорення окремих положень законопроекту зрозуміла. Більше того, окремі пропозиції директора ГС «АПАУ» вважаю конструктивними. Наприклад, погляд АПАУ на проблему кваліфікації персоналу в сільських аптеках, а також засновників фізичних осіб — підприємців (ФОП), що можуть працювати на селі, потрібно врахувати.

Разом з тим багато положень законопроекту підлягають звичайному роз’ясненню, адже учасники аптечного ринку не розуміють достеменно юридичну термінологію або не можуть розглядати окремі положення документа у контексті загальних нормативно-правових актів. При цьому заручниками правової необізнаності стають деякі поважні фахівці.

Розглянемо основні зауваження представників великого аптечного бізнесу, зокрема членів ГС «АПАУ», щодо законопроекту. По суті їх 4.

1. На думку опонентів, у законопроекті взагалі не йдеться про права пацієнтів, тобто до захисту прав він не має жодного відношення, а навпаки, несе лише ризики для пацієнтів (споживачів).

2. Опоненти піддають критиці обмеження права на здійснення аптечної діяльності за освітньою ознакою, сприймаючи це як дискримінаційну норму.

3. Критики законопроекту наполягають, що особливі умови для невеликої кількості аптек державної та комунальної форм власності необґрунтовані через визнання держави як неефективного власника.

4. Опоненти вважають, що виконання органами державного контролю окремих положень цього законопроекту неможливе.

Цікава також тема маркетингових договорів. Хоча це питання й обговорювалася в рамках інтерв’ю, проте регулювання маркетингових заходів не є прямою нормою законопроекту.

Щодо першого зауваження ГС «АПАУ», то воно свідчить про правову необізнаність. Тому про­аналізуємо окремі тези законопроекту.

Так, законопроект пропонує внести до Закону України «Про лікарські засоби» такі зміни: «1. Статтю 3 після частини першої доповнити новою частиною такого змісту: «Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації діяльності з роздрібної торгівлі лікарськими засобами, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб’єктів господарювання в цій сфері, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюється органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції. Суб’єкти господарювання, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов’язані сприяти розвитку конкуренції у сфері роздрібної торгівлі лікарськими засобами та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію у цій сфері». Тобто йдеться про обмеження монополізму у сегменті роздрібної торгівлі лікарськими засобами, сприяння розвитку економічної конкуренції.

Звичайно, будь-який правознавець розглядає цю тезу в контексті Закону України «Про захист економічної конкуренції», який регулює відносини органів державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю із суб’єктами господарювання; суб’єктів господарювання з іншими суб’єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв’язку з економічною конкуренцією. А економічна конкуренція — це змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обігу товарів на ринку. Тобто насправді у законопроекті серед іншого йдеться й про споживачів (пацієнтів), а наз­ва законопроекту лише уточнює аспекти обмеження монополізму та розвитку економічної конкуренції. Сподіваюся, що опоненти погодяться з наданими доводами, й зауваження стосовно захисту прав пацієнтів буде знято.

Зрозуміло, що конкретні пропозиції стосовно подальшого удосконалення захисту прав пацієнтів потрібно врахувати, але в межах завдань законопроекту. У цьому контексті дивує наступне твердження директора ГС «АПАУ»: «Ухвалення даного документа не вплине на гарантії стосовно біоеквівалентності генериків, доступності достовірної інформації про лікарські засоби, якість досліджень ефективності препаратів. Тобто до захисту прав пацієнтів він не має жодного відношення, а провідна ідея цього проекту — це зміна умов конкуренції».

З цього приводу зазначу наступне. Автори законопроекту не мали на меті врегулювати проб­леми, пов’язані з порівняльними дослідженнями. Мова йде про захист прав пацієнтів шляхом обмеження монопольного становища окремих учасників ринку, так званих національних мереж, на що неодноразово звертали увагу експерти ринку. Тому вищезгадане твердження представника АПАУ спрямоване (сподіваюся помилково) на підміну понять.

На мою думку, опонентам законопроекту варто вивчити досвід європейських країн, чиї законодавчі ініціативи враховані у законопроекті. Зауважу, що у цих країнах вдалося знизити ціни в аптечному сегменті, при цьому використання маркетингових договорів там обмежене.

Також потребує відповіді наступне пряме запитання представника АПАУ: «Чого насправді добиваються ініціатори законопроекту — покращання захисту прав пацієнтів чи руйнування ринку?». Зрозуміло, що автори законопроекту намагаються зупинити руйнацію аптечного сегменту, яка відбувається протягом останніх років через його монополізацію. Виникає зустрічне запитання: який ринок може бути в умовах монопольного становища окремих суб’єктів?

В Україні є приклади монопольного нібито ринку енергоносіїв. Тому зауваження представника АПАУ щодо руйнації ринку навіть дивує. Невже незрозуміло, що йдеться про монополістів, які, користуючись недоліками законодавства, будують олігархічно-монопольну модель аптечного ринку за прикладом деяких інших галузей національної економіки?

Також виглядає сумнівною наступна теза представника АПАУ: «Саме там працюють справж­ні професіонали, адже великі аптечні підприємства надзвичайно дбають про свій імідж». Власний досвід підказує, що найбільш професійними є невеликі аптечні підприємства, які не перетворюють аптеки на аптечні супермаркети, а працюють як заклади охорони здоров’я, й засновниками їх є фахівці від фармації, а не звичайні підприємці, що дбають лише про отримання прибутку. Саме тому головним меседжем законопроекту є визнання аптечної діяльності як професійної, що відповідає досвіду розвинених країн.

Щодо другого зауваження ГС «АПАУ» про обмеження права на здійснення аптечної діяльності за освітньою ознакою, нібито це дискримінаційна норма.

На мою думку, у побоюваннях представника АПАУ частково є сенс. Зокрема, маю на увазі проблеми із забезпечення кадрами сільської аптечної мережі. Дійсно, на сьогодні не зовсім у рамках загальних норм діючого законодавства допускається, що торгівля ліками «за переліком, установленим МОЗ, здійснюється у приміщеннях фельдшерських, фельдшерсько-акушерських пунктів, сільських, дільничних лікарень, амбулаторій, амбулаторій загальної практики — сімейної медицини працівниками цих закладів, які мають медичну освіту, на підставі договорів, укладених із ліцензіатом, що має ліцензію на роздрібну торгівлю лікарськими засобами».

При цьому у представників фіскальної служби та інших контролюючих органів виникають питання правомірності зберігання у медичних закладах комунальної або державної власності товару, що належить іншому суб’єкту господарювання. Також виникають питання щодо реєстраторів розрахункових операцій (РРО), а також щодо того, на яких підставах звичайна особа, навіть не ФОП, здійс­нює торгівлю товаром? Ці питання порушуються в рамках Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Податкового кодексу України та постанови КМУ від 23.08.2000 р. № 1336 щодо забезпечення реа­лізації ст. 10 закону про застосування РРО.

Зауваження щодо розрахунків з приводу відкриття та утримання власного аптечного бізнесу, на мою думку, не зовсім коректні. Більше того, на сьогодні мова йде не про відкриття малими підприємцями (фахівцями) нових аптек, а як мінімум про захист від антиконкурентних дій монопольних утворень. Зрозуміло, що в умовах монопольного становища національних мереж у жодного фахівця не виникає бажання вкладати власні кошти у цей вид підприємництва.

Спроба тлумачення окремих норм Конституції України з боку опонента розчулює. Наприк­лад, дивує наступна теза, озвучена фармацевтом з великої букви, поважним фахівцем, колишнім керівником комунального аптечного підприємства: «Конституція передбачає, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Якщо таке обмеження встановлюватиметься на рівні спеціального закону, то виникає питання: чи не супере­чить це Основному закону? Чому депутати вирішують за нас, кому можна володіти аптеками в Україні, а кому ні?»

Виникає зустрічне запитання: а право на охорону здоров’я, також передбачене Конституцією України, директора ГС «АПАУ» не хвилює як першочергове? У якості відповіді на вищезазначене зауваження опонентів згадаємо корифеїв фармацевтичної науки — Валентина Черних, Олександра Гудзенка, Костянтина Косяченка та інших, які завжди відстоювали розуміння, що аптека — це заклад охорони здоров’я, а не звичайна торгова точка. До речі, було б цікаво почути думку науковців і практиків з досвідом. Поки що від науковців фармації оприлюднена лише точка зору Володимира Руденка.

Попередження опонентів щодо закриття «національними мережами» своїх структурних підрозділів у сільській місцевості лунає несерйозно. У статті «Монополізація аптечних мереж: наслідки та перспективи» (див. «Щотижневик АПТЕКА» № 26 (1147) від 9 липня 2018 р.) доведена тенденція щодо поступового зменшення у містах кількості аптечних закладів, заснованих ФОП, та збільшення їх кількості в сільській місцевості. Що ж стосується мережевих аптек, то тут, навпаки, спостерігається збільшення їх присутності у великих містах.

Третє зауваження, а швидше — побоювання, стосується можливої монополізації аптечного ринку через особливі умови діяльності аптек державної та комунальної власності. Тут можу припустити, що представник АПАУ недостатньо розібрався в ситуації — комунальні або державні аптеки не можуть вплинути на аптечний ринок незалежно від подальшої долі законопроекту.

По-перше, аптеками державної власності можна знехтувати, а аптек комунальної власності залишилося не більше ніж 12,6% від загальної кількості аптек. По-друге, раджу уважно ознайомитися з проектом. Так, у його прикінцевих та перехідних положеннях зазначено наступне: «Юридична особа, єдиним учасником (акціонером, засновником) якої є орган державної влади або орган місцевого самоврядування, яка безпосередньо здійснює господарську діяльність з роздрібної торгівлі лікарськими засобами, має право здійснювати таку діяльність через аптеки включно з їх структурними підрозділами, у ме­жах (на вибір суб’єкта господарювання):

1) кількості аптек включно з їх структурними підрозділами, яка визначена згідно з частинами 5 або 6 статті 193 цього закону; або

2) кількості аптек включно з їх структурними підрозділами, що знаходяться під прямим або опосередкованим контролем цієї юридичної особи або її учасника (акціонера, засновника), на момент набрання чинності цим законом».

Це означає, що державні та комунальні аптеки або необхідно реорганізувати та діяти на загальних засадах (з усіма обмеженнями), або діяти в межах існуючих аптек та їх структурних підрозділів без права розширення, а після закриття аптеки або її структурного підрозділу за певною адресою відкриття нової за іншою адресою неможливе.

Також опонент стверджує, «що на сьогодні держава — не завжди ефективний власник. Комунальні підприємства часто працюють з нульовою рентабельністю або навіть у збиток, прикриваючись соціальними програмами. Насправді ж вони працюють так само, як усі комерційні структури. У тому числі беруть участь у маркетингу, отримують бонуси, залучаються до інших маркетингових акцій». Важко сперечатися з колишнім керівником потужного комунального підприємства. Разом з тим статистика свідчить, що більшість ліцензій на обіг наркотичних засобів та психотропних речовин отримують саме комунальні аптеки, хоча їх і залишилося небагато, те ж саме стосується виготовлення в аптечних умовах.

На мій погляд, існує єдиний суттєвий аргумент на користь необхідності збереження комунальних аптек — їх власниками є територіальні громади, тобто ми — громадяни країни. Тому часто комунальні аптеки працюють там, де жодний підприємець не працюватиме. Взагалі твердження, що держава — неефективний власник, нині у тренді. Під цим гаслом відбувається стихійна приватизація рентабельних підприємств і руйнація майнового комплексу, зокрема це стосується енергоносіїв, а тепер ще й реалізації лікарських засобів. Але справа в тому, що ми обираємо тих, хто стає тим самим неефективним представником власника, а відтак ми є неефективним власником. І олігархізацію також допускаємо ми як неефективні власники, тому що держава — це ми.

Четверте зауваження стосується сумнівів щодо можливості виконання органами державного контролю окремих положень цього законопроекту. На даному етапі це так, тому п. 8 Прикінцевих та перехідних положень передбачає: «Кабінету Міністрів України:

• привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
• забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом».

Наостанок, що стосується маркетингових угод у фармації. Дійсно, в окремих державах існують нормативно-правові інструменти їх обмеження або заборони. Але з огляду на те, що в Україні існує система мертвонароджених норм, то будь-яка пропозиція втрачає сенс. Заборонити маркетингові договори можна, але в іншому державному устрої, адже для цього потрібні політична воля та згода всього суспільства.

Доводити обсяги виплат за цими угодами не стану. Але погоджуюся з опонентом у тому, що більшість фармвиробників платять за цими угодами добровільно. Не випадково у стихійній дискусії, що виникла з приводу маркетингових договорів, представник фармкорпорації відстоював право аптечних мереж на оплату послуг залежно від обсягів реалізованого товару. Тобто зацікавленість виробників у маркетингових угодах — це такий же очевидний факт, як і те, що виплати виробників закладаються в кінцеву ціну товару. Тому не заперечую проти наступного твердження представника АПАУ: «на сьогодні деякі виробники готові платити й навіть пропонують заплатити стільки, скільки забажає аптека». Невже вони це пропонують усім аптечним закладам чи лише національним мережам? У будь-якому випадку, на мою думку, це хибна практика.

Не зовсім зрозуміло виглядає наступна позицію представника АПАУ. «Якщо виробник вивів на український ринок черговий умовний «диклофенак», хоче отримати місце на аптечній полиці, при цьому зайняти центральну позицію відповідно до правил мерчандайзингу або навіть розмістити товар у прикасовій зоні, то, зрозуміло, що за це потрібно платити».

У зв’язку із цим виникає питання: а за рецептурні препарати також здійснюється оплата відповідно до правил мерчандайзингу, і як це узгоджується з Ліцензійними умовами? Нагадаю, що відповідно до п. 163 Ліцензійних умов: «У залі обслуговування населення на вітринах, у скляних та відкритих шафах тощо дозволяється розміщувати лікарські засоби, що відпускаються без рецепта. В окремих шафах, на вітринах (до яких немає доступу споживачів) зберігаються лікарські засоби, що відпускаються за рецептом лікаря, з обов’язковою позначкою «Відпуск за рецептом лікаря». Супутні товари розміщуються на віт­ринах, в шафах окремо від лікарських засобів». Тобто мережі отримують виплати за маркетинговими угодами відповідно до правил мерчандайзингу лише за безрецептурні ліки?

Ще раз наголошу, окремі пропозиції АПАУ мають сенс, але якщо «закон про аптеки» не буде прийнятий найближчим часом, то це відбудеться пізніше, коли народ України нарешті зрозуміє, що він і є той самий «неефективний власник». Наслідки цього розуміння непередбачувані.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!