Віват, Фармація! З історії створення професійного свята фармацевтів

Нещодавно ми започаткували цикл тематичних публікацій «Свято фармації», приурочений до знаменної дати, яка відзначатиметься у третю суботу прийдешнього вересня, — 20-річчя заснування Дня фармацевтичного працівника Украї­ни. Із задоволенням відзначаємо, що наші шановні читачі палко відгукнулися і відреагували вельми жвавим відвідуванням онлайн-версії першого (пілотного) звернення на цю тему, з яким з наших шпальт виступила професор Алла Котвіцька — голова організаційного комітету, ректор Національного фармацевтичного університету (НФаУ), заслужений діяч науки і техніки України («Щотижневик АПТЕКА» № 15 (1186) від 22 квітня 2019 р.). А нині ми запрошуємо до слова людину, яку без жодного перебільшення можна (і навіть треба, — оскільки це беззаперечний історичний факт) назвати батьком-засновником галузевого професійного свята. Отже, до нашої читацької аудиторії звертається Валентин Черних, почесний ректор НФаУ, академік Національної академії наук (НАН) України, професор, доктор фармацевтичних наук та доктор хімічних наук, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.

Сьогодні нас, людей, що пов’язали свої долі з фармацією, можна вітати захопленими вигуками: «Віват, Фармація! Хай живе НФаУ!». Адже нам вже є чим пишатися: потужна фармацевтична галузь та унікальний сучасний університет, який досяг значних успіхів у своєму розвитку. Зріс авторитет: фармація стала важливою та невід’ємною частиною медичної галузі та вітчизняної економіки, до думки наших фахівців і вчених прислухаються з великою повагою і довірою не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Тепер вже як належне сприймаються і з’їзди фармацевтів, і виділена в календарі червоним кольором дата — третя субота вересня — День фармацевтичного працівника…

Але навряд чи хто здогадується, що всі ці події могли відбутися тільки завдяки наполегливості, ентузіазму, вірі в надважливість поставлених завдань співробітників НФаУ, — ідеологів та провідників багатьох перетворень у фармацевтичній галузі.

Людям молодим, юним нашим першокурсникам, важко уявити, що всього два десятиліття тому для фармації були не найкращі часи. Не звертали на нас жодної уваги ні Уряд, ні медики. Не було в нас і свого професійного свята. Було таке свято у всіх: у рибалок, у військових, у працівників лісового господарства. І тільки в нас, фармацевтів, його не було, ніби й не існували ми зовсім…

Повертаючись до подій двадцятирічної давності, хочу зазначити, що п’ятий з’їзд фармацевтів України, який відбувся у вересні 1999 р., для вітчизняної фармації, підвищення її престижу в суспільстві дійсно став доленосним. Це був п’ятий, але перший з’їзд у незалежній Україні!

Які це були часи? Будівництво нової держави, перехід до ринкової економіки, поява нових форм власності, розвиток підприємництва та міжнародних зв’язків на якісно нових рівнях, нові вимоги до підготовки фахівців галузі — усе це вимагало колегіального обговорення на професійному з’їзді й прийняття рішень державного рівня. Це мав бути з’їзд фармацевтів, який би визначив програмні установки розвитку і вдосконалення галузі. Стало життєвою потребою заявити про себе на повний голос, звертаючись до нації та її керівників зі словами про важливість фармації для процвітання охорони здоров’я України.

Університетська спільнота і я як ректор з гордістю згадуємо про нашу наполегливу ініціативу та вирішальну роль в організації та проведенні V З’їзду фармацевтів України на базі тоді Української фармацевтичної академії в червні 1999 р. у м. Харків. Цей шлях був зовсім непростим. Від задуму до втілення ідеї з’їзду минуло кілька років. Сотнями розлетілися по областях країни листи-звернення до керівників фармацевтичних підприємств, аптек, фірм, наукових установ та інститутів. В архівах навчального закладу зберігається все попереднє листування з керівниками різних рівнів і рангів, від яких безпосередньо залежало, чи відбудеться цей з’їзд.

На жаль, не всі розуміли величезне значення з’їзду. Один із заступників міністра, до якого я як ректор звернувся за допомогою зі словами: «Хотілося б, щоб на з’їзді зібралося і керівництво країни. Це надасть події авторитетності, а керівництву — поваги», ущипливо відповів: «Куди замахнулися! Вважайте, що вам пощастило, якщо хоча б я приїду». Песимістичний прогноз чиновника не виправдався. Серед учасників і гостей з’їзду були віце-прем’єр-міністри, міністри охорони здоров’я з усіх країн СНД, керівники фармацевтичних департаментів 37 держав, народні депутати України, зібралося більше 2500 фахівців, делегатів.

Чесно зізнаюся: як ректор я дуже розраховував на підтримку ідеї проведення з’їзду міністром А.М. Сердюком, якого іноді жартома називав своїм хрещеним батьком (оскільки, коли у 1980 р. вирішувалося, бути чи не бути мені ректором Харківського фармацевтичного інституту, саме А.М. Сердюк відповідав у ЦК Компартії України за медицину і фармацію). Але поки йшла підготовка, А.М. Сердюка на міністерській посаді змінив В.І. Мальцев, який пробув міністром усього 49 днів. У цьому ж, 1999 р., на посаді міністра його змінила Р.В. Богатирьова. Тоді подумалося: «Невже з’їзд тепер може не відбутися? Як сприйматиме Раїса Василівна наші фармацевтичні настрої?». Побоювання були марні. Р.В. Богатирьова була «за» проведення з’їзду і погодилася стати учасником форуму. У передз’їздівські дні вона поїхала у відрядження до США. Але і звідти дзвонила своєму першому заступнику В.Ф. Москаленку, нагадуючи, які документи потрібно зареєструвати в Кабінеті Міністрів і Адміністрації Президента.

Президент України Л.Д. Кучма у відповідь на наше прохання про проведення Національного з’їзду фармацевтів не тільки нас підтримав, але й підкреслив, що покладає на фармацію великі надії. Підтримали нас у той час усі: Прем’єр-міністр України В.П. Пустовойтенко, Голова Верховної Ради України О.М. Ткаченко, президент Фармацевтичної Асоціації України, екс-міністр охорони здоров’я України, а тоді народний депутат, Ю.П. Спіженко, президент НАН України, академік Б.Є. Патон, міністр освіти України В.О. Зайчук, президент Академії медичних наук (АМН) України О.Ф. Возіанов, керівник «Держкоммедбіопрому» О.Ш. Коротко. Глава Харківської обласної держадміністрації О.О. Дьомін жваво відгукнувся і підтримав наш з’їзд, залишивши в моїй душі щиру подяку йому, губернатору, за увагу і сприяння. Пішла нам назустріч і міська влада Харкова на чолі з мером М.Д. Пилипчуком, а також директором Академічного театру опери та балету ім. М.В. Лисенка Г.В. Селіховим, де й розгорталися головні події з’їзду.

Симпозіуми пройшли в стінах нашої академії на вулицях Блюхера, Мельникова і Челюскінців, у Будинку вчених і в Інституті терапії АМН України на вулиці Постишева. Наукова програма з’їзду була надзвичайно насичена і включала 15 симпозіумів, 5 науково-практичних конференцій, 13 сесій, понад 20 дискусій, школу передового досвіду під керівництвом провідних вчених і практиків. Відбулися і тематичні симпозіуми, і презентації лікарських препаратів віт­чизняних і зарубіжних виробників. Порадувала всіх виставка «Україна фармацевтична». І ось уже заключна прес-конференція з її радісними підсумками: «Віват, фармація!».

На адресу делегатів і гостей з’їзду Президент України направив вітальне звернення з побажаннями «плідної роботи, успіхів, нових звершень в ім’я збереження здоров’я народу України, успішно впоратися з багатьма медико-соціальними проблемами».

Робота з’їзду двічі переривалася повідом­леннями з Адміністрації Президента: 6 вересня 1999 р. Президент підписав Указ про присвоєння Українській фармацевтичній академії статусу Національної, а на наступний день, 7 вересня — Указ № 1128/99 «Про День фармацевтичного працівника». Ці повідомлення викликали вибух емоцій і бурхливі оплески учасників форуму.

Ось так збулася давня мрія працівників галузі. З того часу День фармацевтичного працівника щорічно, відповідно до Указу, відзначається в третю суботу вересня. Через роки свято увійшло в наше життя, стало його яскравою і красивою невід’ємною складовою. І тільки учасники тих подій пам’ятають, скільки нервів і зусиль коштувало його затвердження, скільки було потрібно походів у вищі ешелони влади. Але нам вдалося подарувати свято всій галузі та довести високу значимість праці фахівців у сфері фармації для народу України. А всі труднощі залишилися позаду, натомість лишивши радість і вдячність колег.

Святкування Дня фармацевтичного працівника проходить у всіх містах України, а в столиці фармації — Харкові, — стає подією загальноміського і обласного масштабу.

Тепер ми щороку з радістю вітаємо один одного і всіх своїх колег з нашим професійним святом — з Днем фармацевта! Віват, Фармація! 

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!