Ліки — не цукерки: проблема поліпрагмазії

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), поліпрагмазія — одночасне застосування 4 або більше лікарських засобів (не стосується випадків тяжкого стану хворого, що знаходиться в реанімаційному відділенні), що може спричинити побічні наслідки.

Про проблему поліпрагмазії на прикладі застосування знеболювальних лікарських засобів пацієнтами похилого віку розповіла Олена Лозова, кандидат фармацевтичних наук, президент громадської організації «Українська асоціація фундаментальної, експериментальної і клінічної фармакології» під час вебінару «Мистецтво фармації» в доповіді «Безрецептурні знеболювальні, які використовуються дорослими: потреба у втручанні фармацевта».

У всьому світі частота випадків поліпрагмазії зростає, що пов’язано, з одного боку, зі збільшенням тривалості життя, а з іншого — зі зростанням кількості людей, що мають безперешкодний доступ до рецептурних ліків. Особливою проблемною групою є особи похилого віку, які приймають велику кількість препаратів, не завжди сумісних між собою. А коли з’являється частий додатковий симптом — біль, що не пов’язаний з основними хворобами, починають приймати ще й знеболювальні лікарські засоби, не беручи до уваги те, що така взаємодія може призвести до розвитку побічних ефектів, тобто поліпрагмазії. Внаслідок вікових особливостей фармакокінетики ризик розвитку побічних реакцій у людей похилого віку у декілька разів вищий, ніж у молодих. Часто геріатричних пацієнтів госпіталізують з тієї причини, що виникає необхідність у зниженні доз, а також повній відмові від препарату, що застосовувався.

Як фармацевт може допомогти уникнути появи побічних ефектів та поліпрагмазії?

Абсолютно безпечних ліків не було і немає. Ефективність та відносна безпека лікарських засобів визначаються при вивченні фармакокінетики та фармакодинаміки під час клінічних випробувань. А належна якість препарату не є гарантією того, що лікування не викличе несприятливих наслідків, адже дотримання вимог належної виробничої практики (Good Manufacturing Practice — GMP) — це лише частина системи забезпечення якості, яка гарантує, що продукція виробляється і контролюється за стандартами якості згідно з торговельною ліцензією та відповідає її призначенню.

Проте лікарський засіб — це сполука, що взаємодіє з організмом. З одного боку, це зумовлює лікувальну дію, власне, чого й очікують від препарату, а з другого — виникнення побічних ефектів (реакція організму), що жодним чином не залежать від дотримання стандартів GMP. Тому всі лікарські засоби незалежно від їх походження (синтетичні чи натуральні) можуть бути більшою чи меншою мірою небезпечними та чинити як лікувальну дію, так і побічні реакції. Доцільніше говорити про «прийнятну небезпеку» лікарського засобу, коли зіставні ризики і відповідні показання до його застосування.

Причини, що спричиняють побічні реакції після застосування лікарських засобів

Фармакологічні властивості ліків;
особливості відповіді організму на введення препарату;
лікарські помилки, коли не враховуються супутні фактори і призначення;
застосування ліків не за показаннями;
без урахування протипоказань;
невідповідна якість лікарського засобу;
поліпрагмазія — коли одночасно приймаються декілька препаратів, і їх одночасний вплив на організм може бути неочікуваним (рекомендовано приймати не більше 5 препаратів одночасно);
самолікування (не враховуються всі можливі ризики від лікарських засобів).

Типові помилки самолікування:

застосування декількох препаратів під різними торговими назвами, що містять однакову діючу речовину;
одночасне застосування несумісних ліків;
недотримання правил дозування препарату (особливо геріатричними хворими) та тривалості курсу лікування;
нівелювання наявності супутніх хвороб (зазвичай особи похилого віку — поліморбідні — мають декілька хвороб).

Профілактика виникнення та шляхи корекції негативного впливу лікарських засобів

Наприкінці минулого століття були сформульовані вимоги Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) до лікарських засобів: ефективність, безпека, доступність та прийнятність для пацієнта, які були сконцентровані навколо головного критерію — користь/ризик, що має з позицій доказової медицини забезпечити раціональну фармакотерапію, тобто якість життя пацієнта.

Протягом останніх 40 років суттєво зросла та стала все більше підпадати під різні регуляторні впливи зацікавленість міжнародних організацій, національних служб охорони здоров’я та громадськості щодо питань безпечного медичного застосування ліків. Організовано систему фармаконагляду — міжнародний і національний регуляторний механізм нагляду за безпекою лікарських засобів — наукова галузь та практична діяльність, пов’язана з виявленням, оцінкою, осмисленням та профілактикою несприятливих негативних наслідків або будь-якої іншої проблеми, що стосується лікарських засобів.

Відповідно до визначень ВООЗ, до побічних реакцій/побічних дій ліків належить будь-яка реакція на лікарський засіб, шкідлива і небажана для організму, яка виникає при призначенні звичайної дози препарату для лікування, діагностики, профілактики захворювань або модифікації функцій організму.

В Україні фармаконагляд регулюється на державному рівні відповідно до директив Європейського економічного співтовариства з фармакологічного нагляду наступними законами та наказами Міністерства охорони здоров’я (МОЗ):

Закон України «Про лікарські засоби»;
наказ МОЗ України № 426 «Про затвердження Порядку проведення експертизи реєстраційних матеріалів на лікарські засоби, що подаються на державну реєстрацію (перереєстрацію), а також експертизи матеріалів про внесення змін до реєстраційних матеріалів протягом дії реєстраційного посвідчення»;
наказ МОЗ України № 690 «Про затвердження Порядку проведення клінічних випробувань лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних випробувань і Типового положення про комісії з питань етики»;
наказ МОЗ України № 898 «Про затвердження Порядку здійснення фармаконагляду»;
наказ МОЗ України № 857 «Про своєчасне надання інформації про випадки побічних реакцій та/або відсутності ефективності лікарських засобів працівниками закладів охорони здоров’я».

Фармопіка больового синдрому у геріатричних пацієнтів у розрізі поліпрагмазії

Біль — системний патологічний процес, що включає місцеву реакцію на ураження, передачу та сприйняття больового імпульсу, його психоемоційну оцінку і відповідну вегетативну та поведінкову реакцію організму.

Методи лікування больового синдрому:

вплив на патофізіологічні механізми;
психологічні методи;
фізичні методи;
фармакологічні методи;
хірургічні методи.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) включені в ряд протоколів фармацевта (аптечка першої допомоги, для немовлят, для подорожей, для службових приміщень, симптоматичне лікування підвищеної температури тіла у дітей віком до 15 років, з 15 років та у дорослих, лікування болю у горлі, опіків, поверхневих закритих травм, болю у м’язах і спині, головного болю, зубного болю) та застосовуються як антипіретики та анальгетики.

Незважаючи на широке застосування, НПЗП на фоні інших препаратів викликають багато побічних ефектів: шлунково-кишкові (диспепсія, виразки, кровотечі), печінкові (пошкодження печінкових клітин), кардіологічні (артеріальна гіпертензія, прогресування хронічної серцевої недостатності, набряки), ниркові (зниження клубочкової фільтрації, інтерстиціальний нефрит), кістково-суглобові (дегенеративна дія на хрящ, прогресування остеопорозу), бронхолегеневі (аспіринова астма), тромбоцитарні (порушення агрегації, підвищення ризику кровотеч), неврологічні (порушення функції центральної нервової системи, безсоння, паранойя, депресія, забудькуватість).

Враховуючи, що геріатричні хворі здебільшого вже мають низку хвороб і приймають певні ліки, рекомендуючи НПЗП, що викликають велику кількість «побічки», слід бути особливо обережними і пам’ятати про ефект поліпрагмазії. Необхідно вжити заходів для підвищення ефективності та безпеки лікування геріатричних пацієнтів, особливо щодо НПЗП, які застосовуються в цій віковій групі. Підвищена частота лікарської взаємодії виникає саме в тих випадках, коли не враховуються режим дозування, наявні захворювання та супутнє застосування інших препаратів.

Фармацевт — єдиний кваліфікований спеціаліст, що виконує важливу контрольно-консультативну функцію — вчить пацієнта правильно приймати ліки. Його основне завдання — навчити клієнтів піклуватися про своє здоров’я, не вдаватися до самолікування та відповідати за свої рішення. У деяких випадках люди просто не розуміють, що можна залишатися здоровими, не скуповуючи і не приймаючи всі пігулки, що рекламуються, та, на жаль, рідко відчувають потребу отримати більше інформації та поговорити з фармацевтом про можливу взаємодію ліків та побічні реакції.

Для здійснення професіональної та якісної фармопіки фармацевт повинен:

оцінити проблему пацієнта (симптоми, тривалість нездужання, анамнез);
забезпечити пацієнта безрецептурним препаратом (в даному випадку знеболювальним препаратом) та повною інформацією про його дію, спосіб застосування, тривалість лікування, поєднання з іншими ліками та їжею, можливі побічні ефекти;
порадити пацієнту подальшу консультацію та нагляд лікаря.

Отже, завдання фармацевта — не просто радити ліки, а й навчати людей піклуватися про себе та завжди акцентувати їх увагу на можливих побічних ефектах та ризику розвитку поліпрагмазії.

Пресслужба «Щотижневика АПТЕКА»

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!