Алергічні виклики: диференційований терапевтичний підхід

Про алергію загалом

Сьогодні алергічні розлади становлять серйозну та зростаючу глобальну проблему охорони здоров’я, поширеність яких підвищується як серед дітей, так і серед дорослих.

Алергія — патологічна реакція імунної системи на чужорідні речовини (алергени), які зазвичай нешкідливі для більшості людей. До поширених алергенів належать наступні: пилок, домашні пилові кліщі, шерсть тварин, отрута комах, деякі продукти харчування, певні ліки, контактні алергени (наприклад метали або ароматичні інгредієнти), пліснява тощо¹.

Алергічні реакції виникають, коли алергени «зшивають» специфічні антитіла — імуноглобулін (Ig) E на поверхні тучних клітин, активуючи їх через рецептори FcεRI. У нормі ці клітини захищають бар’єрні тканини від інфекцій, проте при алергії вони помилково атакують нешкідливі антигени, миттєво вивільняючи медіатори запалення (гістамін, лейкотрієни та цитокіни). Прояви активації варіюють від легкої форми риніту при вдиханні пилку до критичного анафілактичного шоку залежно від шляху потрапляння алергену. Слідом за негайною дегрануляцією розвивається пізньофазова відповідь за участю Т-лімфоцитів та еозинофілів, що призводить до тривалого запалення та стійких симптомів — від закладеності носа до розладів дихання. Такі реакції можуть виникати як миттєво, так і з відстрочкою в кілька днів, суттєво знижуючи якість життя людини¹.

Однозначно визначити причину, чому в людини може виникати алергія, сучасна медицина не може. Існують фактори, які є «провокаторами» початку алергічної реакції: несприятлива екологічна ситуація в регіоні проживання, часті стресові ситуації, безконтрольний надмірний прийом препаратів, наявність у приміщенні великої кількості побутових алергенів: килимів, м’яких іграшок, на яких збирається пил, квітучих рослин, тварин, безладне та нераціональне харчування, порушення харчування матері під час вагітності, раннє переведення малюка на штучне вигодовування, паразитарні захворювання, робота на шкідливому підприємстві². Водночас часто генезис алергії розглядається як складна взаємодія генетичної схильності та факторів довкілля, що програмують імунну систему ще в перинатальний період. Генетичний базис, зокрема дефекти бар’єрних білків (як-от філагрину), створює передумови для сенсибілізації, а підвищений спадковий ризик (60–80% при наявності алергії в обох батьків) підкреслює роль спадковості. На формування імунного вектора плода суттєво впливають також спосіб життя та раціон матері (зокрема вплив стресу і токсинів підвищує ризики). Ключовим етапом після народження є становлення мік­рофлори: згідно з гігієнічною гіпотезою, контакт із мік­робним середовищем стимулює регуляторні Т-клітини, тоді як зловживання антибіотиками та вірусні інфекції спричиняють проалергічним зсувам. Гіпотеза подвійного впливу стверджує, що проникнення алергенів через пошкоджену шкіру призводить до алергії, тоді як їх раннє введення в раціон «навчає» імунну систему. З огляду на це сучасна стратегія контролю алергії зміщується від суворого обмеження до створення умов для правильного імунного розвитку в критичні періоди життя (Ptaschinski C. et al., 2024).

Залежно від того, що виступає причиною виникнення алергії, її можна розподілити на кілька видів (Aldakheel F.M., 2021): респіраторну (алергічний ринокон’юнктивіт, бронхіальна астма) (Molinari G. et al., 2014), контактну (кропив’янка, атопічний дерматит, екзема, набряк Квінке) (Dermendzhiev S. et al., 2018), харчову (алергія на харчові продукти або окремі їх компоненти)³, алергію на укуси комах⁴, на лікарські засоби³, на щеплення (каталізатором реакції є компоненти вакцини: вони потрапляють безпосередньо в кров, тому реакція може бути як сповільненою, так і досить тяжкою (McNeil M.M. et al., 2018), наприклад, може виникнути анафілактичний шок (David S. et al., 2025)), алергію при вагітності⁵ тощо.

Як допомогти відвідувачу аптеки зі скаргами на прояви алергії?

Примітно, що сучасна наука розглядає алергію не лише як гіперергічну реакцію імунної системи, а як комплексний мультисистемний виклик, що потребує прецизійного підходу до лікування: не просто купірування симптомів, а стратегічне керування ризиками, що передбачає вибір препарату з урахуванням індивідуального профілю пацієнта, виду алергічної реакції та фармакодинамічних особливостей діючої речовини (Paris J.L. et al., 2021). Зокрема, сучасна стратегія подолання алергічних ризиків включає мінімізацію впливу тригерів, фармакологічний контроль симптомів та за призначенням лікаря — алерген-специфічної імунотерапії (АСІТ), яка шляхом введення доз алергену, що поступово підвищуються, може «привчати» імунну систему до толерантності¹.

Перед тим, як переходити до терапевтичних рекомендацій, фармацевту потрібно чітко диференціювати істинну алергію від станів неімунної непереносимості, наприклад, лактазної недостатності, оскільки вони потребують кардинально різних терапевтичних підходів. У той час як більшість реакцій мають локальний характер і обмежуються ринореєю чи свербежем, системні відповіді можуть трансформуватися в анафілаксію — критичний стан із загрозою для життя¹.

Наразі фундаментом терапії алергічних станів залишається блокада H₁-гістамінових рецепторів. Гістамін, будучи основним медіатором ранньої фази алергічного запалення, реалізує свої ефекти через активацію цих рецепторів, яка призводить до вазодилатації, підвищення проникності капілярів та подразнення нервових закінчень (Kou E. et al., 2024), що може проявлятися як висип на шкірі, свербіж шкіри, чхання, закладеність носа або нежить, кашель, хрипи, свербіж в очах, сльозотеча, набряк обличчя, губ, язика або горла, утруднене дихання або ковтання, блювання або діарея, низький артеріальний тиск⁶ тощо.

Що стосується вибору антигістамінних засобів, то сьогоднішній терапевтичний контроль алергічних станів потребує від спеціаліста відмови від застарілих шаблонів на користь прецизійного вибору молекул. Зокрема, сьогодні відмічається зміна парадигми: від простого усунення симптомів гістамінового каскаду до стратегічного керування алергічними ризиками. Це передбачає не лише вибір препарату зі сприятливим профілем безпеки, а й диференційований підхід, що враховує специфіку клінічних проявів — від ізольованих назальних симптомів до системних шкірних реакцій. Знання сучасних терапевтичних рішень може допомогти фармацевту трансформувати стандартний відпуск протиалергічних засобів в усвідомлену фармацевтичну допомогу, яка базується на останніх досягненнях молекулярної фармакології.

Так, для тимчасового полегшення стану, зокрема, при респіраторних проявах, за відсутності загрозливих для життя відвідувача станів (як-от дихальна недостатність (задишка, ядуха, набряк гортані з «гавкаючим» кашлем), системні реакції (різке зниження артеріального тиску, набряк обличчя, значно виражені слабкість або психомоторне збудження), абдомінальний синдром (біль, нудота), ускладнений перебіг риніту з підвищеною температурою тіла чи кров’янисто-гнійними виділеннями або ж неефективність поточної терапії та виникнення нових реакцій) фармацевт може рекомендувати антигістамінні лікарські засоби для системного та місцевого застосування, протинабрякові та інші препарати для місцевого застосування при захворюваннях порожнини носа (симпатоміметики, глюкокортикострероїди для локального (місцевого) застосування, стабілізатори мембран тканинних та циркулюючих базофілів)⁷.

Антигістамінні препарати 1-го покоління більше не рекомендуються для застосування при алергічних розладах через їхній задокументований профіль негативних побічних ефектів. Водночас накопичені дані вказують на підтримку застосування 2-го покоління H₁-антигістамінних препаратів у пероральних та інтраназальних формах, зокрема в комбінації з інтраназальними кортикостероїдами. Примітно, що антигістамінні препарати 2-го покоління завдяки високій селективності до H₁-гістамінових рецепторів, тривалій дії та мінімальному впливу на центральну нервову систему, мають нижчий ризик розвитку побічних ефектів порівняно з першим поколінням. Як терапія першої лінії ця оновлена група антигістамінних засобів критично важлива для контролю симптомів алергічного риніту та кропив’янки, де за потреби їх доповнюють сучасними біологічними препаратами. Водночас при таких станах, як анафілаксія чи алергічна астма, антигістамінні засоби відіграють лише допоміжну роль, оскільки впливають виключно на вторинні симптоми, не замінюючи основну життєво необхідну терапію (Linton S. et al., 2023).

У випадку атопічного дерматиту лікування передбачає багатогранний підхід, при якому акцент робиться на контролі запалення, усуненні свербежу, бактеріальної суперінфекції та відновленні шкірного бар’єра. Примітно, що при застосуванні пероральних антигістамінних препаратів поєднано з іншими методами лікування атопічного дерматиту виявлений кращий конт­роль свербежу порівняно з плацебо (Salvati L. et al., 2021).

Лікування харчової алергії тривалий час обмежувалося дієтою, проте сучасні протоколи все частіше включають оральну десенсибілізацію — контрольоване введення мікродоз продукту для запобігання анафілаксії, та біологічну терапію (моноклональні антитіла), яку лікар, зокрема, може рекомендувати також при тяжких формах системних реакцій та хронічній кропив’янці (Sindher S.B. et al., 2023; Alska E. et al., 2025).

Що стосується анафілактичних реакцій, то тут незмінним стандартом залишається негайне введення епінефрину (Ebisawa M. et al., 2025).

Як бачимо, попри тимчасову відсутність лікування, яке б могло допомогти людству повністю забути про цю проблему, існують низка способів підтримати людей з проявами різних видів алергії у критичні моменти та суттєво підвищувати якість життя.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!