Про престиж професії фармацевта очима фармацевта

Першочергово хотілося б зупинитися на простому й очевидному запитанні: що означає престиж професії фармацевта? Чому він знизився? Які є ознаки та причини цього процесу?

Із офіційних і неофіційних джерел усім нам теоретично зрозуміло, що основними складовими престижу є:

• високий попит та стабільність;
• соціальна значущість;
• високий професіоналізм;
• кар’єрні можливості;
• високий рівень заробітної плати;
• можливість позиціонувати себе як кваліфікованого фармацевтичного спеціаліста, а не продавця.

Однак ми бачимо зовсім іншу картину, стикаючись із реаліями сьогодення. Насправді в більшості випадків усе виглядає з точністю до навпаки.

Вважаю, що вже недостатньо лише констатувати факт падіння престижу професії фармацевта. Необхідно глибоко й об’єктивно проаналізувати причини цього явища на всіх рівнях та в усіх ланках системи, а також здійснити реальні кроки й заходи для його підвищення.

Що приводить людину в професію?

Престиж професії фармацевта формується на багатьох етапах, але перше рішення часто виникає через перший контакт із фармацевтом чи аптекою, у сім’ї, через продов­ження професійної династії, поради знайомих, «за компанію», любов і здібності до природничих наук, хімії, біології тощо.

Перше враження молодої людини, випускника школи, про професію пов’язане з візуальним образом «храму здоров’я» — аптеки: стерильністю, ідеальним зовнішнім виглядом фармацевта, накрохмаленим білим халатом, ковпаком, шафами з ліками та своєрідною магією слова фармацевта, спрямованого на зцілення хворого.

Профорієнтація

Найважливішим чинником є профорієнтація — живий приклад людини, яка пройшла професійний шлях, досягла успіху, задоволена обраною професією, ознайомила із «сек­ретами професії», мистецтвом фармації, надала цінні поради та застерегла від помилок і розчарувань.

На жаль, із практичного досвіду роботи, спілкування з колегами та представниками фармацевтичних навчальних закладів і ліцеїв стає очевидним, що профорієнтація сьогодні перестала бути головним інструментом у виборі майбутньої професії.

З якими аргументами людина, що приходить у школу чи коледж проводити профорієнтацію, має звертатися до молоді, яка стоїть на порозі вибору професії? Як пояснити, чому впав престиж професії фармацевта? Навіщо навчатися 5 років, щоб у результаті стати продавцем лікарських засобів? Чому замість фармацевтичної допомоги доводиться «впихати» ліки та думати про великий чек?

Чому молодій людині варто обрати професію фармацевта, якщо навколо є можливість здобути більш привабливу, престижну, високооплачувану та перспективну професію?

Тому зрозуміло, чому напередодні завершення навчального року не відчувається активності представників навчальних закладів і фармацевтичного ринку в проведенні профорієнтаційної роботи. Не долучаються до неї й досвідчені працівники фармацевтичної галузі, активісти громадських асоціацій, спілок та організацій, які мають 20–30 і більше років практичного стажу.

Абітурієнт — студентство

Наступним відповідальним і усвідомленим кроком у виборі професії є рішення випускника стати абітурієнтом.

Сьогодні в Україні є 37 вишів, факультетів і філій, а також понад 20 середніх навчальних закладів, які готують фахівців фармації. Чи є це об’єктивною необхідністю, чи це вже неконтрольований бізнес-процес заробляння грошей та створення конкуренції для флагманів фармації з багаторічною історією?

Чи відповідає така кількість фармацевтичних вишів потребам галузі та вимогам до якості підготовки фахівців? Чому збільшується кількість навчальних закладів, але водночас і кадровий голод?

Чи сприяє така розпорошеність закладів якісній підготовці фармацевтичних працівників?

Сьогодні фармацевтів готують у технічних, економічних, технологічних, педагогічних, соціальних та інших закладах, які не завжди мають достатню матеріально-технічну й наукову базу.

У такій розпорошеності втрачаються науковий потенціал, багаторічна професійна школа, досвід і репутація, що зрештою впливає як на якість освіти, так і на престиж професії фармацевта.

Одним із викликів, що донедавна впливав на результати вступної кампанії, був високий прохідний бал націо­нального мультидисциплінарного тестування (НМТ). Для вступу на деякі спеціальності, зокрема «Фармація, промислова фармація», навіть на контрактну форму навчання необхідно було набрати щонайменше 150 балів.

Це суттєво звужувало можливості для абітурієнтів і зменшувало потенційну кількість вступників, особ­ливо із сільської місцевості, де рівень підготовки учнів об’єктивно нижчий.

Наступним етапом на шляху від абітурієнта до фахівця є студентство.

Знаходячись перед вибором навчального закладу, молодь часто обирає виші, де простіше навчатися, нижчі вимоги, ближче до дому та дешевше.

Важливими аргументами при виборі є статус закладу, наявність сучасної матеріально-технічної бази, сталий професорсько-викладацький склад, наукові школи, європейське визнання та поєднання науки з практикою.

Неможливо порівнювати, наприклад, флагман фармацевтичної науки — Національний фармацевтичний університет — із тимчасовим фармацевтичним відділенням технологічного університету.

Очевидно, що рівень підготовки фахівців у таких закладах суттєво відрізняється, а це безпосередньо впливає на престиж професії фармацевта.

Не секрет, що випускники навчальних закладів не завжди готові до самостійної практичної діяльності.

Кадри — основа розвитку фармації

Здобувши диплом, молодий фахівець поринає у вир сучасної фармацевтичної професії й одразу стикається з розчаруванням.

Належна аптечна практика (Good Pharmacy Practice — GPP), фармацевтична допомога, етичний кодекс фармацевта — усе те, чого навчали протягом 3–5 років, раптом не знаходить місця в щоденній практичній діяльності.

Уміння продати лікарський засіб, зробити великий чек, догодити власнику часто стає основним завданням висококваліфікованого фахівця, який володіє знаннями з фармакології, фармакогнозії, технології ліків, оптимізації лікування та інших професійних дисциплін.

Така багаторічна практика та поступове потурання з боку державних органів влади, Міністерства охорони здоров’я, Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, наукового середовища й власників аптечних мереж призвели до перетворення аптеки як закладу охорони здоров’я на торговельну точку з продажу ліків, а фармацевта — на продавця.

Найболісніше цю ситуацію щоденно сприймають саме практичні фармацевти.

Особливо неприйнятним для фахівців є те, що в аптеках через кадровий дефіцит можуть працювати особи без фармацевтичної освіти.

Водночас постає закономірне запитання: як так сталося, що понад 50 середніх і вищих навчальних закладів готують фахівців фармації, а кадрів усе одно не вистачає?

Хто планує, координує, контролює та відповідає за підготовку кадрів? Чи все віддано на самоплив?

Держава — бізнес — фармація

Саме від взаємодії держави, бізнесу та фармації залежать стан, розвиток і перспектива галузі, а також престиж професії фармацевта.

Очевидно, що з розвитком ринкових відносин, економічною кризою, пандемією, воєнним станом, медичною реформою та євроінтеграційними процесами роль і вплив державних органів на проблеми фармації певною мірою зменшилися.

Фармацевтичний бізнес сприяв розвитку аптечних мереж, створенню сучасних аптечних закладів, нових робочих місць, наповненню бюджету, реалізації соціальних програм, волонтерській діяльності та допомозі фронту.

Водночас виробники, власники аптечних мереж, дистриб’ютори та логістичні компанії, що природно для бізнесу, більшою мірою дбали про прибуток, розвиток і розширення бізнесу, збільшення обсягів продажу та середнього чека, а не про реалізацію професійних знань фармацевта, GPP та фармацевтичну допомогу.

У цій ситуації фармацевт став заручником обставин, що склалися на фармацевтичному ринку.

Усі претензії від відвідувачів аптек — щодо цін, реімбурсації, законодавчих змін, безперервного професійного розвитку чи складних соціальних питань — спрямовуються насамперед до фармацевта.

Усі ці проблеми накопичувалися роками, своєчасно не розв’язувалися й у результаті призвели до зниження престижу, ролі та значення професії фармацевта в суспільстві.

Престиж професії фармацевта і громадськість

Громадські організації одними з перших почали бити на сполох та заявляти про падіння престижу професії фармацевта.

Так, ГО «Вінницька обласна асоціація фармацевтів «Кум Део» ще з 2016 р. систематично порушує це запитання та висловлює свою позицію на сторінках видання «Щотижневик АПТЕКА».

У вересні 2025 р. за участю Національного фармацевтичного університету України (Харків), Івано-Франківського національного медичного університету та Донецького націо­нального університету організовано міжрегіональний конгрес фармацевтів з міжнародною участю, де обговорювалися проблеми престижу професії та кадрові питання.

За результатами обговорення ухвалили резолюцію Конгресу з пропозиціями до органів державної влади.

На жаль, пропозиції та зауваження професійної спільноти не завжди сприймаються належним чином, а реагування на них часто є несвоєчасним.

Сьогодні у фармацевтичному середовищі активно обговорюється створення Українського фармацевтичного агентства — єдиного органу державного контролю, штатна чисельність якого, відповідно до проєкту урядової постанови, становитиме 1291 працівник. Водночас у проєкті положення про цей орган немає жодної згадки щодо престижу професії фармацевта.

Що робити?

Негативний вислів «Аптека — торговельна точка, а фармацевт — продавець» настільки глибоко вкорінився у свідомості фахівців і пересічних громадян, що з кожним пов­торенням дедалі складніше спростувати цей стереотип і підвищити престиж професії.

Тому, окрім констатації проблеми, пошуку причин і вин­них, необхідні конкретні, системні та професійні кроки: напрацювання цільової комплексної державної програми, зрозумілої й прозорої для всіх ланок фармацевтичної галузі, органів влади, наукової спільноти та кожного фармацевта.

Понад 19,5 тис. аптек, десятки тисяч фармацевтичних працівників України та вся фармацевтична галузь повин­ні сказати своє слово та захистити професію фармацевта.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!