ЄДИНИЙ МЕДИЧНИЙ ПРОСТІР: ЯК ПОСИЛИТИ СИСТЕМУ ВІЙСЬКОВОЇ МЕДИЦИНИ
Перша панель розпочалася із простого, але принципового запитання модератора Івана Сороки, президента Українського медичного клубу, генерального секретаря Світової федерації українських лікарських товариств, професора кафедри організації медичного забезпечення Збройних Сил Української військово-медичної академії (УВМА), до спікерів: що саме для них означає «єдиний медичний простір»?
Зокрема, заступник міністра охорони здоров’я України Євгеній Гончар навів красномовну статистику: понад 80% військовослужбовців на тому чи іншому етапі евакуації лікуються саме в цивільних, здебільшого комунальних закладах охорони здоров’я — основних таких закладів визначено близько 100. За його словами, пріоритетним напрямом залишається так звана «прицільна евакуація», коли пораненого, минаючи проміжні етапи, одразу відправляють до за кладу, найбільш профільного для його травми. Рекордний випадок, за даними доповідача, — евакуація пораненого з поля бою до закордонної клініки за 23,5 год. Зазвичай цей шлях займає 1–3 дні.
Керівник Департаменту охорони здоров’я Міністерства оборони України Дмитро Самофалов поділився мрією про створення в Україні повноцінної травма-системи з чітко визначеними рівнями госпіталів — за прикладом Великої Британії, — що дозволило б точно маршрутизувати пацієнтів і визначати фінансування їхнього лікування. Він також наголосив на потребі системного навчання військових лікарів за міжнародними протоколами, а також звернув увагу на відсутність повноцінного національного травмреєстру. Такий реєстр, за словами заступника міністра, дав би змогу накопичувати й аналізувати дані та використовувати їх для зниження рівнів смертності й інвалідизації.
Начальник Центрального санітарно-епідеміологічного управління Командування Медичних сил Збройних сил України (ЗСУ), головний епідеміолог ЗСУ Сергій Моргун представив систему громадського здоров’я ЗСУ: санітарний нагляд за безпекою харчування, боротьбу з антибіотикорезистентністю через впровадження сучасних систем ідентифікації патогенів, планову й екстрену вакцинацію, інтегроване анонімне тестування на вірус імунодефіциту людини (ВІЛ), гепатити та сифіліс, медичну розвідку з використанням дронів для виявлення хімічних, біологічних і радіаційних загроз, а також використання носимих пристроїв для моніторингу фізичного стану військовослужбовців.
Учасники панелі зійшлися на тому, що створення єдиного медичного простору неможливе без 2 базових складових — обміну даними між військовою та цивільною системами охорони здоров’я і належної підготовки кадрів. Окремо йшлося про потребу в лікарях екстреної медицини, здатних працювати з політравмою «від голови до ніг».
ШЛЯХ ПОРАНЕНОГО: БЕЗПЕРЕРВНІСТЬ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ НА КОЖНОМУ ЕТАПІ
Як має виглядати цей медичний маршрут на практиці? Саме цьому було присвячено наступну дискусію під модеруванням Віктора Чернявського, доцента кафедри підготовки офіцерів запасу медичної служби УВМА. Її учасники наголосили: за роки повномасштабної війни українська військова медицина вже пройшла 3-тє покоління трансформації підходів до надання допомоги пораненим.
Так, бойовий медик 1 окремої штурмової бригади ім. Дмитра Коцюбайла Олександр Лукашик розповів про реалії надання допомоги в перші хвилини після поранення: критична кровотеча потребує накладання турнікета впродовж перших 30 с, а серед основних загроз — пневмоторакс і психологічний шок. Через активність ворожих дронів евакуація з поля бою до точки збору іноді розтягується на дні. Саме тому, як зазначив спікер, перед виходом на позиції бійцям видають антибіотики на 7–14 днів і додаткові знеболювальні препарати.
Представниця волонтерського медичного батальйону «Госпітальєри» Анна Балицька детально описала маршрут пораненого — від point of injury через стабілізаційні пункти (Роль 1-ша і Роль 2-га) до профільного лікування на Ролі 4-й, — наголосивши, що відстань до першого хірургічного втручання зросла з 6–10 км у попередні роки до близько 30 км сьогодні через загрозу дронів, а середня «виживаність» броньованого автомобіля-медевака на прифронтовій дорозі становить лише 1 виїзд. Водночас важливим практичним кроком стало впровадження електронних форм медичної документації (форми 001 і 002), які, за словами спікерки, суттєво покращили передачу інформації про пораненого між етапами евакуації.
Представник Центру крові ЗСУ Віталій Василенко наголосив, що кров супроводжує пораненого на всіх етапах допомоги. За його словами, близько 90% поранених гинуть, якщо вчасно не зупинити кровотечу й не компенсувати крововтрату переливанням продуктів крові. Він виокремив 4 складові безперервності трансфузійної допомоги — клінічну, освітню, ресурсну та інформаційну — і звернув увагу на критичну залежність України від імпорту ліофілізованої (сухої) плазми, власного виробництва якої в країні наразі немає.
Учасник від Швеції Віктор Гланц (Viktor Glantz), керівник з питань готовності Університетської лікарні Сальгренська, MACSIM, представив шведську модель міжпрофесійного навчання персоналу лікарень, яка охоплює весь маршрут пацієнта — від приймального відділення до палат, і запропонував розвивати партнерство для створення в Україні факультету медицини катастроф.
Так, маршрут пораненого — це не окремі етапи, а безперервний ланцюг, у якому важливими є і швидкість евакуації, і доступність крові, і передача медичної інформації, і підготовка команд на кожному рівні допомоги.
ПСИХОЛОГІЧНА СТІЙКІСТЬ ЯК СКЛАДОВА ОБОРОНОЗДАТНОСТІ
Третя дискусійна панель перенесла фокус із фізичної травми на не менш важливий аспект війни — психологічне відновлення тих, хто щодня працює з пораненими. Її розпочала Її розпочала модераторка Марина Садикова, співзасновниця та голова фонду Repower, з демонстрації відео, знятого на стабілізаційному пункті однієї з бригад, щоб показати контекст, у якому військові медики працюють щодня.
Керівник відділу військового співробітництва Командування Медичних сил ЗСУ Іван Стецько окреслив 3 рівні наслідків недостатнього психологічного відновлення: для боєздатності військ — накопичена втома та зниження концентрації; для системи охорони здоров’я — зростання кількості звернень по спеціалізовану допомогу; для суспільства загалом — складна адаптація ветеранів до цивільного й сімейного життя. За його словами, психологічне відновлення має бути не разовим заходом після травматичної події, а безперервним процесом — від підготовки військовослужбовця до його повернення в цивільне життя.
Шведський лікар-анестезіолог і дослідник Центру медицини катастроф Гетеборзького університету Йонас Зімерман (Jonas Zimmerman) наголосив на принциповій різниці між витривалістю і стійкістю: здатність людини довго працювати понад власну спроможність зрештою виснажує і її саму, і систему. Натомість стійкість передбачає можливість ротації персоналу та час для відновлення.
Співзасновниця та операційна директорка фонду Repower Катерина Сердюк розповіла про комплексну структуру програми психологічного відновлення бойових медиків: заземлення й стабілізація, психоедукація, науково-доказові техніки майндфулнес, тілесні та творчі практики. Після повернення в стрій учасники зберігають доступ до підтримки через мобільний застосунок і можуть звертатися до психологів — як самі, так і разом із членами родин. За наведеними нею результатами внутрішнього дослідження ефективності, після проходження програми вираженість симптомів посттравматичного стресового розладу в учасників зменшилися в середньому на 51%, симптоми депресії — на 39%.
Важливий акцент дискусії — масштабування таких програм не має означати їх формалізацію. Учасники панелі наголосили: розвиток програм психологічного відновлення не повинен призводити до втрати їхнього «людського виміру» й перетворення відновлення на ще один формальний пункт у переліку службових завдань.
БЕЗПЕЧНА ТА СТІЙКА ЛІКАРНЯ: ЯКА ВОНА?
Четверта панель була присвячена питанню, яке в умовах війни набуло принципово нового значення: що потрібно лікарні, щоб не просто працювати у звичайних умовах, а продовжувати надавати допомогу під час атаки, знеструмлення чи масового надходження постраждалих?
На початку четвертої панелі модератор Максим Москаленко, заступник директора Бізнес-школи Національного медичного університету (НМУ) ім. О.О. Богомольця, кандидат медичних наук, представив результати дослідження готовності закладів охорони здоров’я, проведеного спільно з ЮНІСЕФ у межах проєкту, що розпочався влітку 2025 р. та охопив заклади Києва, Одеси, Чернігівської, Кіровоградської, а згодом і Дніпропетровської обл. За словами М. Москаленка, оцінка проводилася за двома інструментами — 70 індикаторних запитань для самооцінки закладів і скорочений опитувальник для персоналу, а загалом у дослідження залучено понад 1100 респондентів. Результати виявили суттєвий розрив між формальною, «паперовою» готовністю (затверджені плани реагування) та функціональною готовністю — тобто реальним знанням персоналом своїх ролей і алгоритмів дій. Найслабшою ланкою виявився блок «безперервність немедичної допомоги» та рівень залученості персоналу до практичних навчань. Спираючись, зокрема, на досвід трагедії в лікарні «Охматдит» влітку 2024 р., команда НМУ ім. О.О. Богомольця разом із Бізнес-школою розробила посібник «Безпечна і стійка лікарня» зі стандартними операційними процедурами для 5 фаз реагування — базова, підвищена готовність, активація плану реагування у разі ракетно-дронової атаки, масове сортування постраждалих та відновлення закладу. Ключовий елемент запропонованої моделі — госпітальна команда швидкого реагування з 5 чітко визначеними ролями (керівник команди, клінічний керівник, керівник ресурсів, керівник сортування, керівник охорони), яка забезпечує дії саме в критичний проміжок часу до прибуття підрозділів Державної служби України з надзвичайних ситуацій та екстреної медичної допомоги.
Директорка Бізнес-школи НМУ ім. О.О. Богомольця, професорка Тетяна Вежновець розповіла, що за 2 роки проєкту команди з 9 лікарень пройшли базове навчання, а в кожному із закладів додатково підготовлено ще по 15 працівників.
Вона наголосила на принциповому моменті: дії госпітальних команд швидкого реагування мають ґрунтуватися на відпрацьованому алгоритмі, а не на героїзмі окремих людей.
Медична директорка з невідкладної допомоги мережі «Добробут» Ольга Адаменко навела приклад реагування на подвійну загрозу — повідомлення про замінування одного із закладів мережі влітку 2023 р., під час евакуації за яким одночасно почалася атака дронів і робота протиповітряної оборони просто над пацієнтами відділення інтенсивної терапії, евакуйованими у двір. За її словами, цей випадок підтвердив необхідність мати кілька сценаріїв реагування (плани А, Б, В) і навчати персонал не боятися ухвалювати нестандартні рішення.
Генеральна директорка Чернігівської обласної дитячої лікарні, заслужена лікарка України Тетяна Лєбєдєва поділилася досвідом 2022 р., коли після обстрілу й пошкодження вікон лікарні значна частина персоналу здійснила екстрену евакуацію, однак були проблеми з послідовністю евакуації пацієнтів. Саме цей випадок, за її словами, став поштовхом до впровадження чіткого розподілу ролей. Вона також навела нещодавній приклад: під час непередбаченого знеструмлення в операційній, де саме оперували дитину з внутрішньою кровотечею, команда за лічені хвилини підключила резервні акумулятори, й операція завершилася успішно. Цей досвід свідчить, що автономність лікарні — це значно більше, ніж генератор. За словами Т. Лєбєдєвої, йдеться також про запаси палива, лікарських засобів, харчування, можливість утилізації медичних відходів та безперервну комунікацію між корпусами.
Координатор проєктів ЮНІСЕФ в Україні Ігор Кацитадзе звернув увагу на ризик інфраструктурної допомоги — коли заклад отримує дороге обладнання чи облаштоване укриття, які згодом не використовуються через брак витратних матеріалів або незручне розташування. Він закликав заклади охорони здоров’я розвивати власні проєктні команди, здатні стратегічно планувати залучення та використання міжнародної допомоги.
МІЖНАРОДНІ ПАРТНЕРСТВА ДЛЯ ПОСИЛЕННЯ ПРИФРОНТОВОЇ МЕДИЦИНИ УКРАЇНИ
Остання панель стала своєрідним переходом від внутрішньої готовності медичної системи до питання її підтримки ззовні. Головний акцент — як перетворити окремі гуманітарні проєкти на довгострокові партнерства.
Модераторка Наталія Тулінова, представниця Благодійного фонду ZDOROVI, представила щойно створену Асоціацію прифронтових лікарень, яка об’єднала заклади охорони здоров’я 8 постраждалих регіонів. Ця асоціація працюватиме у 2 напрямах — залучення коштів на відбудову інфраструктури та підтримка медичних працівників, зокрема тих, хто отримав інвалідність під час виконання службових обов’язків.
Керівник Комунального підприємства «Нікопольська дитяча міська лікарня» В’ячеслав Малгін розповів про роботу закладу за 5 км від Запорізької атомної електростанції в умовах постійних обстрілів мінометами, реактивними системами та дронами, що тривають із липня 2022 р. Завдяки міжнародним партнерам лікарня отримала генератори та систему очищення й опріснення води — ресурси, критично важливі для безперервної роботи закладу.
Керівник комунального некомерційного підприємства (КНП) «Клінічна лікарня Святого Пантелеймона» в м. Суми Володимир Поцелуєв поділився історією прямого влучання ворожих безпілотників у лікарню наприкінці вересня 2024 р., коли зазнала руйнувань операційна та частина відділень. За його словами, заклад вдалося відновити без жодної гривні бюджетного фінансування — виключно завдяки пожертвам мешканців Сум та підтримці міжнародних благодійних організацій.
Головна лікарка КНП «Вознесенський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тетяна Дяченко описала організацію первинної медичної допомоги в укриттях під час спроби рф окупувати місто в березні 2022 р. коли лікарі чергували цілодобово в бомбосховищах, а рецепти на хронічні препарати передавали пацієнтам через волонтерів. Сьогодні на базі центру працює реабілітаційне відділення, через яке вже пройшло близько 190 цивільних і військових пацієнтів.
Керівник КНП «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» в м. Запоріжжя Олександр Федоров звернув увагу на дилему прифронтових лікарень: пацієнти з інсультом чи інфарктом міокарда мають лише 2-годинне «терапевтичне вікно», тоді як персонал під час повітряних тривог змушений спускатися в укриття. На його думку, у містах у радіусі 20–50 км від лінії фронту екстрена медична допомога повинна надаватися виключно в підземних приміщеннях.
Представниця Департаменту охорони здоров’я Одеської міської ради Олена Колоденко розповіла про перехід від разової гуманітарної допомоги до довгострокових партнерств — закупівлі сонячних панелей, накопичувачів енергії та автономних котелень, а також про проєкт створення підземної резервної лікарні для всього міста.
Марія Мьоллергрен (Maria Möllergren), старша радниця Національної ради охорони здоров’я та соціального забезпечення Швеції, представила координаційну програму шведського уряду з підтримки українського сектору охорони здоров’я, розраховану до 2027 р. У її межах уже діють партнерства між шведськими лікарнями та низкою українських медичних закладів, включно з «Охматдитом».
Учасники панелі назвали одним із головних викликів прифронтової медицини кадровий дефіцит. Водночас звучав чіткий заклик до міжнародних партнерів: переходити від точкової гуманітарної допомоги до довгострокових і стратегічних партнерств.
Попри те що 5 панельних дискусій 2-го дня Ukraine ReHealth 2026 були присвячені різним аспектам медицини в умовах війни, у багатьох виступах повторювалася одна наскрізна тема — здатність системи продовжувати працювати, незважаючи на надзвичайні обставини. Для військової медицини це означає безперервність маршруту пораненого — від точки травми до профільного лікування. Для медичних працівників — можливість відновлюватися після надзвичайних навантажень. Для лікарні — готовність діяти не лише за затвердженим планом, а й у ситуації, коли реальність виходить за його межі. Для прифронтових закладів — доступ до ресурсів, кадрів та довгострокової підтримки. Саме тому стійкість медичної системи формується не одним рішенням чи окремим ресурсом. Вона складається з підготовлених людей, чітких алгоритмів, правильної маршрутизації, доступу до необхідних ресурсів, обміну інформацією та партнерств, які працюють не лише в момент кризи, а й у довгостроковій перспективі.
Коментарі
Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим