Підсумкова колегія МОЗ: окреслено шляхи реформування на наступний рік

27 березня у Національному медичному університеті відбулася підсумкова колегія Міністерства охорони здоров’я України «Про підсумки роботи галузі охорони здоров’я України за 2008 рік та шляхи виконання завдань, визначених Програмою діяльності Кабінету Міністрів України «Подолання впливу світової фінансово-економічної кризи та поступальний розвиток», у 2009 році та наступних роках». У колегії взяли участь секретар Ради національної безпеки та оборони (РНБО) України Раїса Богатирьова, заступник Генерального прокурора України Тетяна Корнякова, голова Національної ради з питань охорони здоров’я населення при Президентові України Микола Поліщук, заступники міністра охорони здоров’я України, міністр охорони здоров’я АР Крим, керівники обласних, міських управлінь охорони здоров’я, головні обласні та міські санітарні лікарі, представники асоціації головних лікарів, керівники медичних та фармацевтичних ВНЗ III—IV рівнів акредитації, інші члени колегії. Відкриваючи зібрання, міністр охорони здоров’я України Василь Князевич представив присутнім першого заступника міністра охорони здоров’я — Головного санітарного лікаря Олександра Біловола.

Демографічна ситуація і стан здоров’я населення України

Зиновій Митник, заступник міністра охорони здоров’я УкраїниПочинаючи свою доповідь, Зиновій Митник, заступник міністра охорони здоров’я України, відзначив, що медико-демографічна ситуація в країні залишається складною. За останні 10 років кількість населення зменшилася більше ніж на 3 млн і нині становить 46 млн 143 тис. людей, з яких 31 млн 582 тис. проживає в містах та 14 млн 556 тис. у сільській місцевості. Сьогодні на фоні підвищення рівня народжуваності залишається високою смертність — 16,4 випадки на 1 тис. населення, що повторює рівень 2007 р. Від’ємний природний приріст зафіксовано в усіх областях України, за винятком Закарпатської, Рівненської областей та м. Києва, де він був позитивним.

Структура причин смерті залишається традиційною:

  • на 1-му місці — хвороби системи кровообігу (63,7% у структурі всіх причин смертності);
  • на 2-му — новоутворення (12,0%);

на 3-му — зовнішні причини смерті (8,0%). Це певний позитив — смертність від цієї причини знизилася на 6,0% порівняно з аналогічним періодом 2007 р.

Важливим показником здорового суспільства є рівень материнської та малюкової смертності. Адже він відображає не лише стан загального здоров’я, якість медичної допомоги вагітним, організаційної роботи родопомічних закладів, а й поєднану взаємодію цих чинників з економічними, екологічними, санітарно-культурними, соціально-гігієнічними та іншими факторами. Цей показник починаючи з 1995 р. набув тенденції до стабільного зниження. Було зазначено, що у 2008 р. сталося 76 випадків материнської смерті, що становить 14,9 на 100 тис. народжених живими. Основними причинами материнської смерті, як і в минулі роки, залишалися екстрагенітальні захворювання, кровотечі, акушерські емболії. Акушерські кровотечі та екстрагенітальна патологія є причиною летальних випадків більше ніж у половини жінок під час вагітності, пологів та у післяпологовий період.

У 2008 р. зафіксовано зниження малюкової смертності порівняно з 2007 р. на 6,3% (10,3 на 1 тис. народжених живими).

У структурі захворюваності серед населення України за основними класами хвороб у 2008 р. переважали хвороби:

  • органів дихання (29595,5 випадків на 100 тис. населення або 42,1%);
  • системи кровообігу (5363,6 випадків на 100 тис. населення або 7,6%);
  • травми та отруєння (4899,8 випадків на 100 тис. населення або 7,0%);
  • шкіри та підшкірної клітковини (4136,6 випадків на 100 тис. населення або 5,9%);
  • хвороби сечостатевої системи (4623,1 випадків на 100 тис. населення або 6,6%);
  • інші (30,8%).

Особливої уваги заслуговує ситуація щодо захворюваності і поширеності ВІЛ/СНІДу. З часу виявлення першого випадку ВІЛ у 1987 р. й до сьогодні в Україні офіційно зареєстровано понад 141 тис. хворих серед громадян України, у тому числі понад 26,8 тис. випадків захворювання та 15,2 тис. випадків смерті. Показник захворюваності на СНІД в Україні становив 9,5 на 100 тис. населення (для порівняння: у 2007 р. — 9,8 на 100 тис. населення та у 2006 р. — 10,1), тому слід звернути увагу на певне зниження цього показника. У 2008 р. зареєстровано 4380 нових випадків захворювання на СНІД, у тому числі 74 — серед дітей віком до 14 років. Нам вдалося зберегти позитивну тенденцію до зменшення кількості нових випадків захворювання на СНІД, яка намітилася у 2007 р.

У 2008 р. епідемія ВІЛ-інфекції забрала життя у 2 710 хворих на СНІД, з них 14 — дітей. Показник смертності від захворювань, зумовлених СНІДом, становить 5,8 на 100 тис. населення проти 5,4 у 2007 р. Постановою Верховної Ради України від 19 лютого 2009 р. був прийнятий Закон України № 1026-VІ. «Про затвердження Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009–2013 роки». Він має на меті поліпшити ситуацію з захворюваністю на ВІЛ/СНІД у нашій країні.

Підсумкова колегія МОЗ: окреслено шляхи реформування на наступний рік

Однією з актуальних медико-соціальних проблем населення України залишається туберкульоз. Враховуючи стійку тенденцію до збільшення кількості хворих на цю патологію, ситуація, яка склалася в Україні, виходить за межі суто медичної проблеми і потребує все більшої уваги керівництва держави щодо задоволення соціальних потреб та покращання медичного забезпечення хворих на туберкульоз. У 2008 р. захворюваність населення України на активний туберкульоз становила 35,9 тис. випадків (77,8 на 100 тис. населення), порівняно з минулим роком вона знизилась на 2,5%. Але слід зазначити, що цей показник значно перевищує захворюваність населення на туберкульоз в Європейському регіоні та країнах Євросоюзу, де він відповідно становить 40,9 та 15,5 на 100 тис. населення. Зниження захворюваності населення на активний туберкульоз зафіксовано у більшості областей. Високі ж показники реєструють у Херсонській (123,8), Миколаївській (101,9), Луганській областях (101,4 на 100 тис. населення) — вони перевищують середній показник по країні у 1,6–1,3 раза.

Фінансування системи охорони здоров’я

Загальний обсяг видатків зведеного бюджету на 2008 р. по МОЗ України становив 21,8 млрд грн., у тому числі з Державного бюджету — 3,2 млрд грн., місцевих бюджетів — 18,6 млрд грн. Крім МОЗ України, фінансування відомчої мережі закладів охорони здоров’я як головних розпорядників бюджетних коштів виділялося з Державного бюджету іншим міністерствам і відомствам. Зведений бюджет галузі системи охорони здоров’я в Україні становив 23,8 млрд грн., з яких майже 9,0% було спрямовано на фінансування відомчих закладів і установ охорони здоров’я. Така розпорошеність і підпорядкування фінансових ресурсів різним міністерствам і відомствам формує передумови для нераціонального використання ресурсів, а також неефективної державної політики у сфері охорони здоров’я в цілому. Загальні видатки на охорону здоров’я у структурі ВВП України займають 3,5% (за оцінками ВООЗ, з урахуванням тіньового фінансування пацієнтами — 6,5%). Для порівняння у Європейському регіоні цей показник зафіксовано на рівні 7,7% ВВП, країнах Європейського Союзу — 8,7% ВВП.

Головна відмінність полягає також у тому, що в Україні основним джерелом доходів системи охорони здоров’я є загальні податки — 52,8% загальних витрат, частка добровільного медичного страхування для окремих категорій населення — на рівні 0,6%, тоді як у Німеччині 87,6% витрат забезпечується за рахунок коштів медичного страхування. Оплата медичних працівників системи охорони здоров’я залишається низькою як відносно рівня оплати праці працівників, зайнятих в інших секторах економіки України, так і порівняно з іншими країнами.

Шляхи реформування

Інструментами економічної мотивації та адміністративних важелів, спрямованих на покращання якості та ефективності системи охорони здоров’я, вважають, у першу чергу, зміни законодавства, яким буде регламентовано перехід на прозорі й ефективні методи оплати медичних послуг, що дозволить забезпечити мотивацію медичного персоналу до якісної роботи:

  • чітка система взаємовідносин та напрямків між різними рівнями медичної допомоги (первинна, вторинна, третинна);
  • можливість автономії постачальників медичних послуг — як фізичних, так і юридичних осіб;
  • заміна використовуваного нині методу оплати постачальників медичних послуг з постатейним кошторисом новими, орієнтованими на результат;
  • перехід до активної моделі закупівель медичних послуг на контрактній основі;
  • необхідність розробки та затвердження медичних стандартів, що ґрунтуються на принципах доказової медицини.

Пріоритетним напрямком діяльності Міністерства є розвиток первинної медико-санітарної допомоги.

Первинна медико-санітарна допомога є фундаментом усієї системи медичної допомоги, яка:

  • закладає основний фундамент у формування громадського здоров’я;
  • несе найбільшу відповідальність за його втрату;
  • визначає раціональне та ефективне використання ресурсів охорони здоров’я;
  • визначає задоволення населення станом медичного забезпечення.

Основними проблемами первинної медичної допомоги в Україні є нераціональна інфраструктура; низька доступність первинної допомоги для населення.

Недостатня якість первинної допомоги зумовлена:

  • технологічною відсталістю закладів охорони здоров’я;
  • неналежним кадровим забезпеченням;
  • відсутністю стандартів лікування;
  • відсутністю мотивації працівників;
  • застарілими принципами фінансування;
  • відсутністю дієвої системи управління первинною допомогою;
  • недостатністю наукового обґрунтування та недосконалістю нормативно-правової бази.

Первинна ланка практично не впливає на медичний маршрут пацієнта, що негативно позначається на якості подальшого обслуговування:

Самостійно звертаються до лікарів-спеціалістів майже третина (29,5%) громадян, до стаціонарів — 16,9% пацієнтів.

43,2 % пацієнтам медична допомога надається на більш високому рівні, ніж необхідно.

Первинна медико-санітарна допомога є основним видом медичної допомоги, доступної у сільській місцевості.

Основними проблемами первинної ланки медичної допомоги в сільській місцевості є нераціональність структури, системи управління та фінансування; неоптимальність мережі.

Низька привабливість праці на селі зумовлена:

а) наднормативним навантаженням та низьким рівнем оплати праці;

б) невирішеністю соціальних проблем сільських медиків;

в) неналежним забезпеченням транспортними засобами та медичним обладнанням.

В Україні на сьогодні повинно функціонувати близько 7 тис. ФАПів, а працюють близько 15,1 тис. Кількість сільських лікарських амбулаторій повинна становити 5–6 тис., а налічується лише 3600. Одна лікарська амбулаторія обслуговує 1,5–3 тис. прикріпленого сільського населення.

Кількість дільничних та районних (номерних) лікарень, центрів первинної медико-санітарної допомоги та лікарських амбулаторій у містах не має на даний час чіткого нормування.

У містах стан технологічного забезпечення первинної допомоги суттєво не відрізняється від такого у сільській місцевості.

У реформуванні первинного сектору порівняно з країнами Європейського Союзу Україна дещо запізнилася. Кількість закладів первинної ланки на 10 тис. населення в Україні в 3 рази менша, ніж в країнах ЄС, чисельність лікарів цієї ланки у 1,5 раза менша, ніж аналогічний показник у країнах ЄС.

Складові моделі реформування первинно медико-санітарної допомоги полягають у:

  • юридичному та фінансово-економічному розмежуванні первинної допомоги та медичної допомоги інших рівнів, розмежуванні замовника та постачальника послуг первинної допомоги, запровадженні державних закупівель послуг первинної допомоги;
  • системному переході до організації первинної допомоги за принципом сімейної медицини;
  • запровадженні механізмів реалізації права пацієнта обирати сімейного лікаря та організації доступу до медичної допомоги вторинного та третинного рівня сімейним лікарем;
  • територіальному наближенні первинної допомоги до місць проживання населення як у сільській місцевості, так і у містах;
  • запровадженні порядку фінансування суб’єктів надання первинної медико-санітарної допомоги за подушним принципом та оплати праці з урахуванням результатів роботи.

Для реалізації поставлених перед Міністерством охорони здоров’я України завдань розроблено проект Закону України «Про загальнодержавну програму розвитку первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини на період до 2012 року» з урахуванням кращого національного та світового досвіду. Мета Програми полягає у забезпеченні зниження рівня захворюваності, інвалідності та смертності населення шляхом формування та налагодження ефективного функціонування системи надання жителям сіл та міст доступної та високоякісної первинної допомоги на засадах сімейної медицини.

Забезпечити якість первинної медичної допомоги планується завдяки:

  • впровадженню стандартів надання первинної допомоги та методів моніторингу їх дотримання;
  • сучасним принципам фінансування;
  • належному матеріально-технічному забезпеченню;
  • кадровому забезпеченню — зміщенню акцентів у підготовці сімейних лікарів на оволодіння практичними навичками, реалізації положень Болонської декларації.

Важливим елементом проведення реформ системи охорони здоров’я є реструктуризація вторинної медичної допомоги.

Вторинна медична допомога представлена 1935 лікарняними закладами, які мають 260 тис. ліжок.

Ресурси вторинної медичної допомоги значно перевищують такі в країнах Європейського Союзу:

  • кількість лікарень в Україні в 2 рази перевищує аналогічний показник у ЄС (на 10 тис. населення в Україні — 0,63, в ЄС — 0,31);
  • число ліжок в Україні в 1,5 раза перевищує аналогічний показник у ЄС (на 10 тис. населення в Україні — 91,0, ЄС — 55,0);
  • середня тривалість перебування в лікарні в Україні на 3,6 доби більша порівняно з аналогічним показником у ЄС (Україна — 12,8 доби, ЄС — 9,2 доби).

Більшість лікарняних закладів вторинного рівня (82,4%) мають потужність до 300 ліжок. Найкращий європейський досвід свідчить, що в лікарнях потужністю менше 300 ліжок надати якісну медичну допомогу неможливо. Крім того, в малопотужних закладах значна частка фінансових витрат припадає на утримання власне закладів, а не надання медичної допомоги пацієнтам.

На значній кількості адміністративних територій, незалежно від кількості населення, органи місцевого самоврядування утримують по декілька лікарень, що не дозволяє ефективно використовувати перш за все обмежені фінансові ресурси.

Реорганізація вторинного рівня надання медичної допомоги на міжрайонному та міжміському рівнях передбачає створення міжрайонних об’єднань лікарень, де на рівні міста обласного значення та/або районів (декількох) будуть розташовані:

  • багатопрофільні лікарні інтенсивного лікування з консультативною поліклінікою (для хворих з гострими станами);
  • лікарні для відновного лікування;
  • заклади медико-соціальної допомоги;
  • лікарні планового лікування хронічних хворих;
  • хоспіси.

Структурна реорганізація вторинного рівня з чисельністю населення 100 тис. передбачає створення на рівні сільського адміністративного району: лікарні для інтенсивного лікування, лікарні для медико-санітарної допомоги, лікарні для хронічно хворих, лікарні для відновного лікування, хоспісу.

Передбачається:

  • створення міжрайонних об’єднань лікарень, яке здійснюється на договірних умовах;
  • передача фінансування відповідно до спільних угод між відповідними радами;
  • передача фінансування за фактично виконані роботи на підставі акту про виконання робіт.

Створення міжрайонних об’єднань лікарень дозволить перейти до запровадження сучасних європейських підходів щодо раціонального і ефективного планування мережі лікарень.

Залишається актуальним питання реформування системи надання швидкої та невідкладної медичної допомоги. Досвід багатьох країн світу показує, що результати лікування, його тривалість, матеріальні витрати, подальший стан здоров’я і працездатність громадян, а часто й життя людини, залежать у першу чергу від своєчасного надання медичної допомоги.

Служба невідкладної медичної допомоги налічує 977 станцій (відділень) та пунктів, у тому числі 95 самостійних станцій. Чисельність штатних посад невідкладної медичної допомоги — 51 634,5, із них лікарів — 8754, середнього медичного персоналу — 21 478,75.

Основні завдання служби:

  • забезпечити доїзд на виклик до 15 хв;
  • створити у багатопрофільних та лікарнях швидкої медичної допомоги на базі приймальних відділень відділення невідкладної медичної допомоги.

В Україні питома вага ліжок інтенсивної терапії становить 2,2%, у країнах ЄС цей показник зафіксовано на рівні 20,0%, тобто майже у 10 разів більше. Ліжка інтенсивної терапії забезпечені моніторинговою апаратурою в 5 разів гірше, ніж в країнах ЄС (Україна 0,24 апарата на ліжко; ЄС — 1,2).

Ресурси третинної медико-санітарної допомоги містять 685 лікарень та майже 214 тис. ліжок.

Третинна медична допомога — найбільш високовартісний вид спеціалізованої медичної допомоги, який потребує застосування високих медичних технологій. Для виконання соціальних пріоритетів Кабінету Міністрів України Міністерство охорони здоров’я провело значну за обсягом роботу щодо проведення структурних змін на третинному рівні шляхом:

  • створення університетських лікарень завдяки функціональному об’єднанню університетів, обласних та великих міських лікарень;
  • використання механізму багатоканального фінансування університетських лікарень з Державного, місцевих бюджетів, залучення позабюджетних коштів.

Наявність університетських лікарень як структурних підрозділів вищих навчальних закладів IV рівня акредитації (закладів післядипломної освіти) значно поліпшить клінічну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації лікарів-спеціалістів; підвищить ефективність науково-дослідних робіт і забезпечить їх впровадження в практику охорони здоров’я.

Якість надання медичної допомоги залежить від доступності лікарських засобів. У цій галузі роками накопичувалися проблеми, які проявилися зараз, під час фінансової кризи.

Внаслідок зростання соціальних виплат населенню ринок аптечних продаж лікарських засобів збільшується, що свідчить про те, що це споживання залежить не від рівня захворюваності населення, а від його купівельної спроможності. Проте викликає занепокоєність, що споживання ліків у натуральному вираженні, тобто в упаковках, вже котрий рік не збільшується. Аналіз показав, що за останні 4 роки вартість аптечного кошика збільшувалася в основному за рахунок вимивання дешевої продукції та заміни її на високовартісну, а також через поліпрагмазію, тобто населення почало споживати зайві ліки. Це є наслідком також і агресивної рекламної політики фармацевтичних компаній.

За висновками урядової комісії, яка ще у 2007 р. вивчала стан речей у галузі забезпечення ліками, особливо проблемним є здійснення контролю за споживанням лікарських засобів громадянами, оскільки діяльність фармацевтичної галузі сьогодні спрямована переважно на отримання прибутків. При цьому основне завдання, що має виконуватися державою в системі охорони здоров’я, — зниження смертності та рівня захворюваності громадян при споживанні лікарських засобів, — практично залишено поза увагою (не контролюється, які саме ліки споживають громадяни, який ефект від лікування, чи існує позитивний вплив на стан здоров’я тощо).

Для забезпечення виконання зазначених завдань у межах програми дій Уряду, Міністерством створено Департамент управління та контролю якості медичних послуг, якому доручено, як одне із завдань, — створити систему стандартизації медичних послуг первинної ланки медичної допомоги, зокрема, видати формуляри призначення лікарських засобів та розгалужену систему моніторингу за їх дотриманням. Україна донедавна залишалася єдиною на території Європи, включаючи країни пострадянського простору, яка не мала формулярів, а тому на призначення ліків найбільше впливали медичні представники фармацевтичних компаній.

Низкою наказів МОЗ затверджено Концепцію управління якістю медичної допомоги у галузі охорони здоров’я в Україні на період до 2010 року; план заходів щодо виконання цієї Концепції; програми стандартизації медичної допомоги на період до 2010 року.

На базі Державного фармакологічного центру створено Формулярний комітет, який розробив та затвердив 19 формулярів.

Підготовлено та знаходиться на узгодженні у Міністерстві охорони здоров’я України 3 основні накази щодо втілення формулярної системи в Україні про:

  • створення формулярної системи;
  • моніторинг дотримання формуляру;
  • видання першого випуску Формуляру та забезпечення ним лікувальних закладів безкоштовно.

Для створення системи раціонального використання ресурсів, у першу чергу коштів самих пацієнтів, у поточному році продовжується робота в цьому напрямку.

Впроваджується у медичну практику формулярна система та створюється відповідна інфраструктура, моніторинг за її дотриманням.

Розвивається система реєстрації лікарських засобів, продовжується створення мережі відповідних лабораторій з дослідження якості. Сьогодні у Фармакологічному центрі є 5 лабораторій, але лише одна з них у 2008 р. пройшла міжнародну сертифікацію ВООЗ на відповідність вимогам міжнародних стандартів. У цьому плані треба сконцентрувати зусилля на збільшенні кількості таких лабораторій та обов’язкову їх сертифікацію у ВООЗ на відповідність міжнародним стандартам.

Запроваджено регуляцію цін на лікарські засоби шляхом обмеження торгівельних націнок на препарати, що входять до національного переліку лікарських засобів і виробів медичного призначення.

Необхідно зазначити, що 25 березня на засіданні Уряду було прийнято постанову «Про затвердження Національного переліку лікарських засобів і виробів медичного призначення та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів від 17 жовтня 2008 р. № 955», яка передбачає обмеження ціни для 215 міжнародних непатентованих назв лікарських засобів (більше ніж 2 тис. торговельних назв).

З метою впорядкування діяльності у сфері обігу лікарських засобів у вересні минулого року Урядом було прийнято низку постанов щодо чіткого розподілу регуляторних функцій. Було створено центральний орган виконавчої влади — Державну інспекцію з контролю якості лікарських засобів, діяльність якого спрямовується міністром охорони здоров’я і за яким, згідно з Положенням, закріплені функції з контролю за якістю лікарських засобів і виробів медичного призначення, ліцензування діяльності з виробництва та оптової і роздрібної торгівлі лікарськими засобами тощо.

В МОЗ створено Департамент регуляторної політики у сфері обігу лікарських засобів та продукції у системі охорони здоров’я.

Департамент забезпечує реалізацію Міністерством державної політики у сфері обігу лікарських засобів та продукції у системі охорони здоров’я щодо питань державного регулювання, виробництва, ввезення в Україну, вивезення з України, реалізації лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів, медичних виробів, спеціальних харчових продуктів, лікувальних косметичних засобів, дезінфекційних засобів, забезпечує виконання Міністерством, відповідно до законодавства, дозвільно-реєстраційних та контрольно-наглядових функцій у сфері обігу лікарських засобів та продукції у системі охорони здоров’я.

Зважаючи на те, що значна частина аптек перетворилася із закладів охорони здоров’я у звичайні крамниці з продажу ліків, розпочалася важлива робота у галузі нормативного забезпечення їх роботи, у першу чергу у сфері самолікування пацієнтів, яке набуло великих розмірів. Для повернення аптек до виконання їх основної функції згідно з рекомендаціями ВООЗ, треба розробити та ввести 23 стандарти, зараз діє лише один — наказ МОЗ від 19.07.2005 р. № 360 щодо порядку відпуску ліків, і той не завжди виконується. Завдання Департаменту — в першу чергу розробити прозорі та ефективні правила гри на фармацевтичному ринку.

Підсумкова колегія МОЗ: окреслено шляхи реформування на наступний рікМинулий рік галузь працювала в умовах серйозного дефіциту кадрових ресурсів. У системі охорони здоров’я, включаючи всі міністерства і відомства, працювало 207,9 тис. осіб. Укомплектованість лікарями в системі МОЗ України становить 80,3%, а дефіцит лікарських кадрів становить майже 48 тис. Показник забезпеченості лікарями в цілому по галузі — 45,2 на 10 тис. населення, що обслуговувалося ними. Щодо забезпеченості лікарями, які безпосередньо надають медичну допомогу, — 26,7 на 10 тис. населення. Цей показник вже нижчий за середньоєвропейський.

Забезпеченість і укомплектованість молодшими спеціалістами з медичною освітою в цілому по Україні ще достатня і становить відповідно 93,8 на 10 тис. населення або 96,2% від потреби. Минулого року вперше в історії країни розпочато підготовку магістрів медсестринства на базі Житомирського інституту медсестринства.

Сьогодні в країні відмічають світову тенденцію до зменшення кількості медичних працівників за рахунок міграції населення, якому сприяють низький рівень заробітної плати, відсутність належних соціально-побутових умов, недосконала інфраструктура населених пунктів. Внаслідок вищезазначених соціально-економічних чинників знижується престиж професії медичного працівника.

Забезпечення закладів охорони здоров’я медичними кадрами здійснюється за рахунок випускників вищих медичних навчальних закладів. У 2008 р. 4 069 випускникам, що навчались за державним замовленням, надано перше робоче місце, що становить 99,8% загального випуску. Близько половини випуску — 1 694 осіб отримали направлення для роботи у закладах охорони здоров’я у сільській місцевості, з них 442 на посади лікарів загальної практики — сімейної медицини.

Отже, основні завдання Міністерства охорони здоров’я України лежать у площині пошуку шляхів для ефективного функціонування системи охорони здоров’я, що потребує комплексного підходу до удосконалення організації й управління галуззю, підготовки і збереження медичних кадрів, оптимізації інфраструктури і ресурсного забезпечення: фінансового, матеріально-технічного, технологічного, у тому числі інформатизації системи охорони здоров’я України.

Міністерство охорони здоров’я вбачає як один з важливих кроків реформування системи охорони здоров’я населення проведення функціонально-структурних перетворень з диференціацією лікарень та ліжкового фонду залежно від інтенсивності медичної допомоги, якої потребують пацієнти, при більш раціональному використанні ресурсів, розмежуванні первинної та вторинної медичної допомоги з пріоритетним розвитком первинної.

Перш за все — це створення на районному рівні центрів первинної медико-санітарної допомоги в якості юридичних осіб, розмежування фінансування та функцій між первинною та вторинною ланками медичної допомоги. Сімейного лікаря в правовому полі буде визначено організатором маршруту пацієнтів. Важливим питанням задля підвищення престижу сімейних лікарів, є збільшення рівня заробітної оплати та запровадження стимулювальної системи оплати за профілактичну діяльність за затвердженими індикаторами.

Завдяки цьому галузь отримає:

  • зміну адміністративних ієрархічних відносин зі стороною, яка фінансує, на договірні, і запровадження фінансування за методом глобального бюджету та інших орієнтованих на результат методів оплати діяльності лікарень;
  • гнучкість у прийнятті рішень щодо управління наданими державою фінансовими ресурсами, визначення власної організаційної структури (відділення, ліжковий фонд, штати), інноваційні підходи до організації оплати праці персоналу;
  • мотивації до підвищення якості та ефективності роботи;
  • розвиток платних послуг, використання отриманих від них доходів і заощаджених в результаті раціонального господарювання державних коштів для матеріального заохочення персоналу та інвестицій.

Перехід на роботу в умовах державних контрактів на закупівлю медичних послуг дозволить:

  • запровадити механізм, коли гроші йдуть за пацієнтом;
  • створити конкуренцію між постачальниками послуг і розділ на постачальника та платника;
  • формувати економічну зацікавленість постачальників послуг у результативності та якості своєї роботи, раціональному використанні ресурсів через запровадження нових методів оплати;
  • підвищити рівень автономії постачальників та їх відповідальність за якість;
  • підвищити відповідальність платника за якість фінансування;
  • формувати пацієнтів як свідомих споживачів медичних послуг і підвищувати рівень захисту їх прав.

Створення міжтериторіальних об’єднань лікарень дозволить забезпечити:

  • чіткий розподіл функцій між членами об’єднання лікарень за надання конкретних видів послуг всьому населенню зони обслуговування та функціональну реструктуризацію ліжкового фонду, наступництво між медичною й соціальною допомогою, їх поступову інтеграцію;
  • організацію ефективного управління майном, людськими та фінансовими ресурсами, наявними у членів корпорації, з метою підвищення якості медичних послуг та оптимізації витрат;
  • поліпшення якості допомоги за рахунок концентрації надання окремих видів медичних послуг, об’єднання ресурсів та підвищення ефективності їх використання, ефект економії за рахунок масштабу;
  • наближення дійсно якісних медичних послуг до сільського населення та зменшення його витрат, пов’язаних з необхідністю їх отримання;
  • гнучкість і спрощення фінансування (відмова від надзвичайно незручної та забюрократизованої системи погодження трансфертів та договорів між різними бюджетами про можливість їх передачі з Міністерством фінансів України);
  • усунення необхідності прийняття непопулярних рішень, пов’язаних з оптимізацією мережі лікарень (лікарні — члени корпорації — не закриваються і не скорочуються, за кожною з них зберігається статус самостійної юридичної особи, проте є стимули для оптимізації витрат, пов’язаних з неефективним утриманням основних фондів, надання неефективних послуг тощо).

Реалізація державної політики неможлива без наявності відповідної нормативно-правової бази. Тому Міністерство охорони здоров’я активно працює над вирішенням питань щодо її удосконалення. Вона буде підґрунтям для здіснення у 2009 р. заходів щодо підвищення ефективності діяльності системи охорони здоров’я та забезпечення населення якісною медичною допомогою.

Продовження висвітлення підсумкової колегії Міністерства охорони здоров’я України читайте у найближчих номерах «Щотижневика АПТЕКА» та на сайті www.apteka.ua.

Олександр Устінов,
фото Любові Столяр

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті