Фармацевтична освіта в Україні: традиції, сьогодення, майбутнє

— Дмитре Степановичу, як Ви оцінюєте сучасні тенденції розвитку фармацевтичної освіти в Україні?

?

Дмитро Волох, завідувач кафедри економіки та організації фармації, декан фармацевтичного факультету Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, доктор фармацевтичних наук, професор

— Насамперед необхідно зазначити, що сьогодні фармацевтична галузь і медична промисловість в Україні розвиваються інтенсивно. Набрав значних обертів фармацевтичний бізнес — суттєво збільшилася кількість організацій, які займаються розповсюдженням, зберіганням та реалізацією лікарських засобів. Відповідно це потребує не тільки високих темпів нарощування кількісного складу кваліфікованих працівників у сфері фармації, але й підвищення рівня якості їхньої фахової підготовки. На щастя, держава, Міністерство охорони здоров’я, Міністерство освіти і науки це добре розуміють, дивляться у майбутнє і приділяють неабияку увагу фармацевтичній освіті — поліпшенню матеріально-технічної бази, розширенню науково-практичної діяльності, вдосконаленню навчально-методологічного процесу. Не випадково сьогодні в Україні більшість медичніх вузів мають повноцінні фармацевтичні факультети (а які ще не мають — працюють у цьому напрямку), у багатьох містах функціонують середні фармацевтичні навчальні заклади, і це чудово! Слід створювати нові наукові школи, викристалізовувати нові теоретичні погляди і практичні підходи…

— Як Ви ставитесь до нинішнього етапу розвитку вітчизняної фарміндустрії, зокрема, до майбутніх нововведень щодо оподаткування лікарських засобів?

?

— Гадаю, коло питань, що стосуються умов ведення господарської діяльності підприємств, у тому числі фармацевтичної галузі, зокрема їх оподаткування, належить до компетенції органів державної влади, а також відповідних посадових осіб, які мають належний рівень фінансово-економічної освіти. Хоча, на мій погляд, доцільно було б дати вітчизняній промисловості можливість «підрости», впевненіше стати на ноги, а вже потім намагатися щось з неї «брати», зокрема, обкладати ліки податком на додану вартість.

Безумовно, вітчизняну фармацевтичну промисловість необхідно розвивати і підтримувати, але диференційовано — не всю! Добрий приклад подають наші справжні патріоти, провідники української фарміндустрії, підприємства, які знайшли в собі волю змінити пострадянський менталітет і в окремих сегментах діяльності досягли європейського рівня забезпечення та контролю якості ліків, отримавши свідчення цьому — сертифікати відповідності вимогам GMP. Йдеться про такі українські компанії, як «Дарниця», «Борщагівський ХФЗ», «Фармак», «Індар»… Ці підприємства, можливо, й не треба підтримувати — головне їм не заважати, не чинити перешкод, дати можливість спрямовувати всі свої зусилля і ресурси на розширення виробництва…

— Якою мірою розвиток вітчизняної фарміндустрії сприяє розвитку фахової освіти?

?

— Визначальною. На мій погляд, фармацевтична освіта повинна концентруватися на потребах саме вітчизняної промисловості, вітчизняної науки. Хоча асортимент представлених на ринку зарубіжних лікарських засобів (у тому числі препаратів-генериків, які вже давно позитивно зарекомендували себе у світі) сьогодні дуже широкий, — необхідно створювати відповідні умови, щоб інтенсифікувати і власний науковий пошук.

Скажімо, нещодавно навчальний напрямок фармації було ліцензовано у Київському національному університеті технології і дизайну (колишній Інститут легкої промисловості). На перший погляд, це дещо дивно, але цей вуз має давні традиції і, головне, потужну хімічну й технологічну школу. І я вірю, що з цього сплаву хіміко-технологічної та фармацевтичної ланок незабаром викристалізується окремий базовий навчальний напрямок, який врешті стане науково-практичним фундаментом для майбутньої «кузні» інженерно-технологічних кадрів найвищого гатунку для вітчизняної фармацевтичної промисловості (до речі, прообраз такого навчального закладу існував в СРСР — Ленінградський хіміко-фармацевтичний інститут, який готував, зокрема, спеціалістів-фармацевтів напрямку «фармація» для промислової галузі, кваліфікованих інженерів-технологів для виробництва ліків та субстанцій). Нашій фарміндустрії такі кадри сьогодні конче потрібні, і чим скоріше буде налагоджено їх якісну фахову підготовку, тим краще буде для України, тим швидше наша фармацевтична галузь стане жити згідно із заповідями світової «фармацевтичної Біблії», ім’я якій — GMP.

Наголошую: розроблення і виробництво вітчизняних ліків завтрашнього дня повинні базуватися на розвинутих вітчизняними вченими високих технологіях, які (повірте мені) можуть цілком гідно конкурувати з технологіями західними. Чого-чого, а розумових здібностей українському фахівцеві не бракує!

— А чого, на ваш погляд, сьогодні бракує аптечному бізнесу в Україні?

?

— Головним чином — двох речей: фахового сумління та цехової культури.

Говорячи про брак сумління, я маю на увазі комерціалізацію мислення, «заробітчанство», «панмеркантилізм». На жаль, такі «характерологічні особливості» притаманні сьогодні деяким аптечним працівникам, які забувають про свій білий халат, забувають, що вони є фахівцями перш за все медичного напрямку.

Як кажуть, епоха накладає на людей свій відбиток: сьогодні ми вимушені через два речення на третє вживати слово «прибуток»… Це й зрозуміло: в умовах вільного ринку без прибутку аптека існувати не може — «духом живемо, а плоттю існуємо»… Але все ж на перше місце ми повинні ставити хворого — і цю спрямованість необхідно виховувати, пестити, доносити до душі кожного студента — майбутнього провізора! Адже ще Гіппократ вважав аптеку символом охорони здоров’я.

Наріжним каменем спілкування провізора з відвідувачем аптеки має бути інформування пацієнта, а ні в якому разі не реклама заради прибутку, збільшення обороту і т. ін. Я вчу своїх студентів: якщо до вас звертаються за консультацією чи фаховою порадою, ні в якому разі не демонструйте своїх широких пізнань — не рекомендуйте людині використовувати багато ліків. Навпаки, доброзичливо порекомендуйте взагалі не вдаватися до застосування лікарських засобів, доки це можливо: приймати ліки необхідно лише тоді, коли в цьому виникає нагальна необхідність і коли таку потребу визначив лікар (в окремих випадках цю відповідальність може взяти на себе фармацевт). Адже головна мета аптечного працівника — так само, як і лікаря — не нашкодити хворому, але допомогти йому! Отже, аптечна справа насамперед має грунтуватися на гуманістичних засадах, а дотримання принципів етики і деонтології для працівника аптеки є не менш важливим, аніж для лікаря.

Сьогодні поняття «забезпечення хворих ліками» застосовується надто широко. Необхідно розуміти, що термін «забезпечення» стосується оптового надходження лікарських засобів до лікувальних закладів. Стосовно ж аптечної ланки більш прийнятним є визначення «обслуговування населення ліками» — тобто видача ліків хворим або за призначенням лікаря, або без рецепта з наданням належної інформації стосовно препарату та його застосування. Саме необхідної неупередженої інформації, але не реклами!

Взагалі, я абсолютно перконаний, що недобросовісна реклама ліків для населення — це злочин, за який треба притягати до суворої відповідальності.

…Умовно кажучи: дитина бачить на телеекрані яскравий сюжет про те, як бабуся, яка вживає певний «еліксир» з гучною назвою, мало не на танці бігає — відповідно інша бабуся (яка не має того флакончика) вже ледве дихає… Погодьтеся — це цинізм і неподобство! Адже така реклама спрямована на те, щоб примусити придбати «незамінний» препарат через сльози тієї дитини, яка любить свою бабусю і боїться, щоб бабуся передчасно не померла!..

На щастя, на українському ринку присутні відомі зарубіжні фармацевтичні компанії, які використовують свої чималі ресурси з дотриманням принципів етики — порядності по відношенню до хворого і поваги до спеціалістів медичної та фармацевтичної сфери. Вони висвітлюють свою діяльність (безперечно, і свою продукцію у тому числі — адже це бізнес) з позицій навчання, з позицій просвіти. Інформаційні, науково-практичні заходи, що проводять такі компанії, реально сприяють підвищенню фахового рівня наших спеціалістів, обізнаності лікарів щодо тенденцій розвитку світової наукової думки, розумінню — і, врешті, дотриманню провізорами і фармацевтами цивілізованих законів ведення аптечного бізнесу. Інтелігентна поведінка на ринку таких компаній може викликати лише повагу.

— А що Ви мали на увазі, говорячи про брак цехової культури ..

?

— У цьому контексті хотілося б привернути увагу до надзвичайно важливого питання і ще раз нагадати про необхідність готувати ліки в аптеках! Безперечно, ми живемо в умовах нестримного науково-технічного прогресу, промисловість розвивається, асортимент готових лікарських засобів як вітчизняного, так і зарубіжного виробництва невпинно розширюється, їх упаковка стає все більш привабливою — зрозуміло, що хворі використовували і використовуватимуть готові ліки (ніхто й не закликає обмежувати їх використання). Але треба розуміти: індивідуальне виготовлення руками досвідченого провізора ліків, індивідуально призначених пацієнтові лікарем, це аж ніяк не архаїзм і не атавізм, а реальна необхідність. Факт індивідуального приготування лікарського засобу вже сам по собі суто психологічно допомагає хворому. Значну роль відіграють також індивідуально встановлене дозування, відсутність технологічних домішок (склеюючих, стабілізувальних речовин, наповнювачів тощо). До того ж, гадаю, нікого не треба переконувати в перевагах свіжоприготовленої їжі перед консервами… Кажу абсолютно щиро: щоб замовити ліки для своїх дітей, для своїх онуків, особисто я піду до тієї аптеки, де готують ліки ex tempore. І лікаря попрошу виписати мені рецепт для приготування антигіпертензивного порошку. Якщо ж він забув, як це робиться, — нічого, попрошу його ввечері почитати відповідну літературу: нехай згадає, а я прийду за рецептом завтра…

За часів СРСР 20–25% усього обсягу лікарських засобів випускала фармацевтична промисловість і 70–75% готували в аптеках екстемпорально. Сьогодні ж ситуація змінилася докорінно: до 10% ліків готують аптеки, а решту — понад 90% складає продукція промислового виробника. Головна причина (сказати б, притичина) такого дисонансу лежить в економічній площині: для аптек виготовлення ліків нерентабельне. Тому у справі відродження напрямку екстемпорального виготовлення ліків (до речі, цей процес набирає все більш значних обертів у розвинутих країнах Заходу) не обійтися без відповідної підтримки з боку держави — вона повинна розробити дієві економічні механізми і не допустити, щоб вільний ринок «задушив» одну з невід’ємних складових і необхідних ланок фармацевтичної галузі.

А щодо провізора, який не вміє приготувати мікстуру або мазь, — тобто не володіє азами, базовими знаннями і навичками своєї професії, байдужий до тієї цехової культури, з якої ми з вами почали розгляд цього питання, — то такий провізор перетворюється, вибачте, на банального продавця… Тоді для чого йому вища освіта ..

— На закінчення, розкажіть, будь ласка, про київську фармацевтичну школу — про її минуле та сьогодення…

?

— Київська фармацевтична школа існує давно, а її історія — дуже незвичайна і, сказати б, географічно барвиста, оскільки пов’язана не тільки з Києвом. По 30-ті роки минулого сторіччя у Києві існував Фармацевтичний інститут, у якому викладали визначні професори, провідні представники тогочасної вітчизняної науки. У 1935 р. Верховна Рада Української РСР винесла рішення, в якому говорилося (цитую дослівно): «У зв’язку зі стабілізацією міжнародної обстановки столицю України із міста Харкова перевести до міста Києва». В зв’язку з цим Раднарком УРСР перевів ряд вузів із Києва до інших міст України, зокрема, Київський фармацевтичний інститут з його славною школою було переведено до Одеси, на базу хіміко-аналітичного інституту (сюди приїхали викладати такі знані київські професори, як В.Г. Даїн, Я.А. Фіалков, Є.С. Бурксер, В.Л. Павлов та інші). А близько двох десятиріч тому (ще за часів Радянського Союзу) було вирішено знову змінити «місце прописки» фармацевтичного вузу з київським корінням, перевівши його до Запоріжжя. Для Запорізького фармацевтичного інституту було створено потужну матеріальну базу (яка і по сьогодні чи не найкраща в Україні) — вона дозволила протягом кількох років відкрити в ньому ще декілька факультетів (уявіть собі парадокс: лікарі випускалися фармацевтичним інститутом!). Збігло ще рік-два і фармацевтичний вуз перетворився на Запорізький медичний інститут, а нині — університет, до складу якого входить низка факультетів, у тому числі фармацевтичний. Я і нині, спілкуючись із запорізькими колегами, завжди їм кажу: «Не забувайте, що ваша пуповина починається від київської фармацевтичної школи!»…

Врешті, вже після набуття Україною незалежності, було вирішено знову, раз і назавжди відродити київську фармацевтичну школу — наукову, практичну, людську — і відкрити у Національному медичному університеті ім. О.О. Богомольця фармацевтичний факультет. Мені випала честь обійняти посаду завідувача кафедри фармації (на конкурсній основі) і очолити факультет, ставши його першим деканом.

В Україні існує декілька фармацевтичних шкіл — львівська, харківська, запорізька, київська, — кожна з яких має свої славні традиції і певні пріоритетні наукові напрямки. І всі ці напрямки базуються на фундаментальній українській фармакологічній школі, осередком якої був Київ і розвиток якої пов’язаний з такими визначними постатями, як академік О.І. Черкес, професор І.С. Чекман: це вітчизняні вчені-фармакологи, які мають світові імена. Адже фармація і фармакологія— це «два крила одного птаха», як каже І.С. Чекман — «не просто сестри, а сестри-близнята» (фармація — це цілий комплекс наук, які стосуються лікарських засобів, а фармакологія — одна з фундаментальних дисциплін цього комплексу, яка вивчає особливості безпосередньої дії лікарських речовин на організм).

Доробок київської фармацевтичної школи набуває ще більшого значення завдяки своєму, так би мовити, конгломерату з іншими науковими напрямками, зокрема хімічним (кафедру органічної, біологічної, фармацевтичної та токсикологічної хімії очолює член-кореспондент АМН України, професор Ю.І. Губський, кафедру неорганічної та аналітичної хімії — професор В.О. Калібабчук), з суміжних лікарських дисциплін необхідно відзначити мікробіологічну (кафедрою мікробіології і вірусології керує академік АМН України, професор В.П. Широбоков), цей перелік можна продовжувати… Всі ці наукові відгалуження складають єдину структуру, створюють цілісний науково-медичний організм!

Буквально цими днями фармацевтичний факультет НМУ ім. О.О. Богомольця пройшов ліцензування на IV рівень акредитації: сподіваюся, наступного року Державна акредитаційна комісія Міністерства освіти і науки підтвердить це рішення і факультету буде офіційно присвоєно найвищий акредитаційний ступінь. На кафедрах фармацевтичного спрямування створено потужний кадровий потенціал, готуються до видання підручники, активно ведеться наукова робота, плідно працює вчена рада факультету, в структурі якого планується створення нових кафедр. Нині можна впевнено стверджувати: становлення факультету відбулося повністю — сьогодні розвиток київської фармацевтичної школи спинити вже неможливо, а завтра вона розвиватиметься ще бурхливіше.

Цього року здійснено вже другий випуск спеціалістів з вищою освітою для української фармацевтичної галузі, і скажу вам з усією відвертістю і відповідальністю: це дуже сильні студенти, блискучі хлопці та дівчата. Я щиро пишаюся нашими випускниками, адже вони уособлюють майбутнє вітчизняної фармації!

Пилип Снєгірьов
Фото Євгена Чорного