Витяг з програми економічних реформ України на 2010-2014 р.

03 Червня 2013 12:49 Поділитися

Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава

ПРОГРАМА ЕКОНОМІЧНИХ РЕФОРМ

НА 2010 – 2014 роки

Комітет з економічних реформ при Президентові України

Витяг

Вступ

Світова економічна криза не оминула Україну, болісно зачепивши майже всі галузі економіки, тисячі компаній і мільйони громадян. Криза загострила результати бездіяльності останніх років. В умовах, коли джерела швидкого зростання до кризових років вичерпано, єдиний шлях виходу України на траєкторію сталого розвитку – це рішучі й всеосяжні реформи, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності економіки.

Пропонована Програма реформ розроблена на виконання поставленого Президентом України завдання з відновлення економічного зростання й модернізації економіки країни.

Реформи будуть спрямовані на побудову сучасної, стійкої, відкритої й конкурентоспроможної у світовому масштабі економіки, формування професійної й ефективної системи державного управління, і зрештою – на підвищення добробуту українських громадян.

Програма охоплює широкий набір стратегічних перетворень за п’ятьма напрямами:

  1. Створення базових передумов економічного росту через утримання низького рівня інфляції, стабілізації державних фінансів і створення стійкої фінансової системи.
  2. Формування режиму максимального сприяння бізнесу шляхом зменшення втручання держави в економіку, зниження адміністративних бар’єрів для його розвитку, модернізації податкової системи й поглиблення міжнародної економічної інтеграції України.
  3. Модернізація інфраструктури й базових секторів шляхом усунення усталених структурних проблем в енергетичній, вугільній, нафтогазовій галузях і ЖКГ, а також розвитку транспортної інфраструктури й ринку землі. Перехід від дотацій до самоокупності виробництва й соціальних послуг.
  4. Збереження й розвиток людського й соціального капіталу шляхом підвищення ефективності й стабільності соціального захисту, поліпшення якості й доступності освіти й медичного обслуговування.
  5. Підвищення ефективності державного управління шляхом реформування державної служби й виконавчої влади.

Програма створювалася в робочих групах Комітету з економічних реформ на чолі з Президентом України. Робочі групи об’єднали зусилля представників держапарату, регіональної влади, бізнесу, українського й міжнародного експертного співтовариства, їхні об’єднані зусилля у реалізації Програми економічних реформ дозволять ефективно вирішити поставлені в ній завдання.

Після затвердження Комітетом Програми подальшими кроками стануть:

  • розроблення детального плану щодо реалізації кожного напряму реформ з визначенням необхідних кроків, відповідальних осіб, строків і проміжних результатів;
  •  підготовка Законопроектів, необхідних для здійснення реформ;
  • розроблення регіональних програм на базі національної Програми реформ.

Комітет з економічних реформ забезпечить моніторинг і контроль реалізації реформ, координацію кроків між державними органами, а також коригування Програми в міру вирішення поставлених завдань або зміни умов її реалізації.

СТАЛИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК

СТАБІЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ

Проблеми

Рівень перерозподілу ВВП через бюджет і позабюджетні фонди є дуже високим: питома вага доходів зведеного бюджету разом з доходами позабюджетних фондів у ВВП склала у 2009 р. 42,4 %. Це означає високе фіскальне навантаження на бізнес. За останні два роки номінальний обсяг державного прямого й гарантованого боргу зріс у 3,6 разу – до 34,6 % ВВП. Дефіцит сектору державних фінансів (з урахуванням рекапіталізації банків, невідшкодованого ПДВ тощо) сягнув у 2009 р. 11,5% ВВП.

Причинами зазначених проблем є:

  • хронічне перевищення та швидке зростання зобов’язань стосовно бюджетних ресурсів, що спричинює постійне коригування бюджету, податкового законодавства й ускладнює адміністрування та прогнозування податків;
  • слабкий фіскальний менеджмент. Бюджетне планування обмежується річним горизонтом. Аудит державних фінансів зосереджений на фінансових аспектах, а аналіз ефективності видатків вимагає поглиблення;
  • слабке управління державним боргом. Значна частка зовнішніх зобов’язань (66,8 %) у сукупному державному боргу робить його уразливим до валютних коливань. Значна частка гарантованого державного боргу (28,4 %) створює ризик зростання урядових зобов’язань;
  • непрозорість державних фінансів. Неповне розкриття інформації про стан держсектору призводить до прихованих дисбалансів і зростання держсектору.

Проблемний бюджет – це ризик невиконання державою своїх соціальних зобов’язань і гальмування економічного розвитку.

Мета та завдання

Мета реформи – створення системи управління державними фінансами, спрямованої на забезпечення сталого економічного зростання й гарантованого виконання державою своїх соціальних зобов’язань за рахунок:

  • зниження рівня дефіциту й темпів зростання державного боргу;
  • підвищення ефективності й гнучкості фіскальних видатків;
  • оптимізації управління державними фінансами.

Для досягнення наведених вище цілей необхідно вирішити низку конкретних завдань:

  • посилити фіскальну дисципліну;
  • підвищити ефективність капітальних видатків;
  • підвищити прозорість державних фінансів і розширити аналіз стану держсектору;
  • запровадити середньострокове планування й поліпшити фінансовий менеджмент держпідприємств;

Необхідні кроки

Стабілізація дефіциту й державного боргу через:

1. посилення фінансової й фіскальної дисципліни:

  • прийняття законів про державні закупівлі та про державну допомогу підприємствам відповідно до стандартів ЄС і СОТ (Директиви 2004/18/ЄС і 89/668/ЄС1)
  • оптимізація кількості державних цільових і бюджетних програм;
  • посилення фінансового контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів;

2. прийняття Закону «Про державний борг», що визначить основні терміни, принципи й механізми управління державним боргом та інструменти державних запозичень.

Підвищення ефективності державних видатків шляхом:

1. підвищення якості капітального бюджетування:

  • впровадження на рівні головних розпорядників бюджетних коштів середньо – строкових інвестиційних планів у межах граничних сум середньострокового бюджету з проектів, що пройшли процедуру оцінювання;
  • інтеграція процесу формування інвестиційних проектів у загальний бюджетний процес та чіткий розподіл повноважень (підготовка й впровадження – розпорядник; оцінювання – Мінекономіки й Мінфін; відбір – Кабінет Міністрів) ,
  • створення бази даних щодо стану активів державної форми власності і впливу нових інвестицій на цей стан;
  • законодавче визначення критеріїв і принципів розподілу інвестиційних субвенцій;
  • спрямування надпланових доходів і доходів від приватизації до Фонду майбутніх поколінь для фінансування пріоритетних інвестиційних проектів і соціальних реформ;
  • створення методології й законодавчих засад оцінювання інвестиційних проектів (з урахуванням аналізу потенційних вигід і втрат);

2. підвищення прозорості державних фінансів:

  • законодавче визначення понять «умовні зобов’язання», «суспільний сектор», «боргові зобов’язання суспільного сектору», «квазі фіскальні операції» (фіскальні операції, здійснювані реальним сектором і НБУ);
  • визначення стандартів щомісячного оприлюднення інформації про стан виконання бюджету й позабюджетних фондів, зокрема в мережі Інтернет;
  • розширення інформації, що подається під час прийняття бюджету й разом з річним звітом про його виконання: умовні зобов’язання, квазіфіскальні операції, стан державних фінансових активів і зобов’язань, нефінансових активів;
  • впровадження антикорупційних механізмів.

Поліпшення управління державними фінансами через:

1. запровадження середньострокового планування:

  • прийняття змін до Бюджетного кодексу з метою законодавчого визначення принципів і методів середньострокового планування;
  • прийняття Закону України «Про державне прогнозування й стратегічне планування в Україні»;

2. комплексне використання програмно-цільового методу (ПЦМ) бюджетування для бюджетів усіх рівнів:

  • внесення змін до Бюджетного кодексу з метою чіткого законодавчого визначення ПЦМ;
  • запровадження системи моніторингу й оцінювання ефективності бюджетних програм;

3. приведення внутрішнього аудиту у відповідність до стандартів ЄС;

4. запровадження інтегрованої комплексної системи управління державними фінансами, поліпшення відповідних інформаційних систем;

5. посилення ролі Міністерства фінансів щодо контролю за органами, що займаються доходами і видатками;

6. запровадження ефективного моніторингу фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору;

7. здійснення інвентаризації об’єктів державної власності.

Стабілізація бюджету передбачає також проведення реформ у:

  • соціальних секторах з метою підвищення ефективності видатків (перехід на адресну соціальну допомогу, вжиття заходів для стабілізації солідарної пенсійної системи, зміна принципів і механізмів фінансування сектору охорони здоров’я й освіти);
  • податковій системі, зокрема щодо поліпшення адміністрування податків і розширення податкової бази.

Етапи реформи

І етап (до кінця 2010 р.):

  • прийняття Закону про держзакупівлі, що визначить конкурентні процедури держзакупівель та унеможливить корупційну практику в цій сфері;
  • розробка й прийняття Закону про державний борг; Закону про основні принципи надання інвестиційних субвенцій;
  • оптимізація кількості державних цільових і бюджетних програм;

ІІ етап (до кінця 2012 р.):

  • розробка й прийняття Закону про державну допомогу реальному сектору (2011р.);
  • поліпшення звітності, фінансового менеджменту й управління на рівні держпідприємств.

ІІІ етап (до кінця 2014 р.):

  • застосування програмно-цільового методу й середньострокового планування в бюджетному процесі;
  • запровадження комплексної інтегрованої системи управління державними фінансами, що застосовується до бюджетів всіх рівнів, позабюджетних фондів, ресурсів держпідприємств;
  • запровадження внутрішнього аудиту згідно із стандартами ЄС.

Індикатори успіху:

скорочення дефіциту бюджету сектору державного управління (без рекапіталізації) до цільових 5,3 % ВВП у 2010 р., надалі щорічно – не менш ніж на 1 % ВВП і доведення його рівня до 2 % ВВП у 2013-2014 рр.

стабілізація державного боргу як частки ВВП на рівні не більше ніж 45 % до кінця 2013-2014 рр.

збільшення частки капітальних видатків зведеного бюджету принаймні до 4 % ВВП у 2011 р., починаючи з 2012 р. – до 5 % ВВП.

РЕФОРМА ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ

Проблеми

Невідкладне проведення податкової реформи необхідне як для поліпшення бізнес – середовища, так і для стабілізації державних фінансів. Складність податкової системи суттєво погіршує конкурентоспроможність української економіки, про що свідчить позиція України в міжнародному рейтингу простоти ведення бізнесу (181 місце з 183 у рейтингу за показником «сплата податків» у 2010 р.)

Основними проблемами податкової системи є:

  • значна витрата часу й коштів суб’єктів підприємницької діяльності на ведення податкового обліку й сплату податків;
  • неефективна й надмірно витратна для держави й бізнесу система адміністрування податків і зборів, що неспроможна забезпечити повноцінне наповнення державного бюджету й зниження частки тіньової економіки з одночасним дотриманням балансу прав податкових органів і платників податків;
  • нестабільність і непередбачуваність податкової системи, що призводить до високих податкових ризиків для бізнесу й обмежує можливість середньо – і довгострокового планування;
  • високий рівень ухиляння від податків і нерівномірне податкове навантаження на підприємства різного розміру й окремі галузі економіки;
  • невиконання податковою системою функції згладжування соціальної нерівності.
Причинаминаведених вище проблем є:

  • значна кількість малоефективних податків та зборів і незначна тривалість базових податкових періодів;
  • нестабільна нормативно-правова база оподаткування й суперечливість окремих законодавчих норм;
  • нераціональна система податкових пільг, що залишає можливості для ухиляння від сплати податків і не стимулює інноваційну діяльність та енергоефективність;
  • значні розбіжності між податковим і бухгалтерським обліком;
  • відсутність оподаткування майна.

Мета та завдання

Податкова реформа здійснюється з метою забезпечення сталого економічного зростання на інноваційно-інвестиційній основі з одночасним збільшенням сукупних податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів і державних цільових фондів. Відповідно необхідним є вирішення таких стратегічних завдань:

  • зміцнення позиції вітчизняного бізнесу в міжнародній конкурентній боротьбі за рахунок зменшення частки податків у витратах підприємств і скорочення витрат часу платників на нарахування й сплату податків;
  • підвищення ефективності адміністрування податків;
  • побудова цілісної й всеосяжної законодавчої бази з питань оподаткування, гармонізованої із законодавством ЄС;
  • встановлення податкової справедливості для відновлення рівних умов конкуренції в економіці України;
  • зменшення глибини соціальної нерівності.

Необхідні кроки

Для зниження рівня податкового навантаження на бізнес і скорочення витрат часу платників на нарахування й сплату податків необхідно:

1. поетапно знизити податок на прибуток після 2012 року;
3. скасувати низку малоефективних податків і зборів, що не приносять суттєвого доходу до державного бюджету;
4. реформувати систему сплати внесків до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування:

  • запровадити єдиний соціальний внесок;
  • поступово підвищити ставку єдиного соціального внеску для найманих робітників і знизити її для роботодавців;

5. запровадити принципи нарахування й відповідності доходів і видатків при оподаткуванні прибутку підприємств;
6. удосконалити порядок амортизації основних засобів і нематеріальних активів з метою стимулювання їх оновлення, зокрема впровадити прискорену амортизацію виробничого обладнання;
7. запровадити “податкові канікули” для малого бізнесу;
8. скасувати плани мобілізації податкових платежів для податкової служби.

Для підвищення ефективності адміністрування податків, у тому числі вирішення проблеми податкового шахрайства й зволікань з відшкодуванням податку на додану вартість, необхідно:

  • удосконалити систему ризикоорієнтованого податкового контролю для концентрації уваги контролюючих органів на особах, які ухиляються від сплати податків, і мінімізації втручання контролюючих органів у діяльність сумлінних платників податків;
  • розвинути функції податкової служби, відповідальної за оцінювання ризику різних груп платників податків;
  • підвищити рівень інформаційного забезпечення й впровадження автоматизації в органах державної податкової служби для зниження витрат на адміністрування податкової системи;
  • удосконалити порядок реєстрації платників податків;
  • ухвалити вичерпний перелік прав та обов’язків платників податків і контролюючих органів з метою запобігання розширенню прав однієї й обмеження прав іншої сторони;
  • запровадити прозору систему відповідальності співробітників податкової служби.

Необхідними кроками на шляху побудови цілісної й всеосяжної законодавчої бази й гармонізації українського законодавства із законодавством ЄС є:

  • консолідація податкового законодавства в Податковому кодексі;
  • гармонізація податкового, валютного, митно-тарифного, зовнішньоекономічного й цивільного законодавства;
  • удосконалення законодавства з питань трансферного ціноутворення з використанням методології Організації економічного співробітництва та розвитку;
  • запровадження механізму індексації ставок податків і зборів, установлених у фіксованому значенні, для компенсації інфляційного впливу на розмір податків;
  • перехід на систему платежів за видобуток корисних копалин із застосуванням принципу рентного доходу з метою встановлення справедливої плати за використання природних ресурсів;
  • зміна чинних договорів про запобігання подвійному оподаткуванню для мінімізації практики ухиляння від оподатковування, а також стимулювання інвестицій в українську економіку.

Для забезпечення справедливості оподаткування необхідно скоротити податкові пільги через:

1. скорочення сфери застосування спрощеної системи оподаткування, наприклад, шляхом:

  • перегляду критеріїв застосування спрощеної системи оподаткування;
  • виключення зі спрощеної системи оподаткування тих видів діяльності, що є високорентабельними, або доходи від яких є переважно пасивними;
  • виключення з переліку обов’язкових платежів, що замінюються єдиним податком, плати (податку) на землю, збору за спеціальне використання ресурсів і внесків до Пенсійного фонду;

2. перехід до застосування загальної системи оподаткування податком на прибуток підприємств у сфері страхової діяльності;

3. скорочення переліку пільг щодо податку на додану вартість.

З метою посилення перерозподільної функції податкової системи необхідно:

  • запровадити загальний податок на нерухоме майно (нерухомість) фізичних і юридичних осіб;
  • застосовувати непрямі методи управління податковими ризиками й оцінювання відповідності податкових зобов’язань реальному доходу;

Етапи реформи

І етап (до кінця 2010 р.):

  • доопрацювання й прийняття Податкового кодексу України;
  • зближення податкового й бухгалтерського обліку;
  • повернення накопиченої заборгованості щодо відшкодування ПДВ державними цінними паперами й забезпечення своєчасного відшкодування ПДВ починаючи з 1 серпня 2010 р.

ІІ етап (до кінця 2012 р.):

  • подальше зменшення кількості малоефективних податків і зборів;
  • скорочення сфери застосування спрощеної системи оподаткування для суб’єктів малого підприємництва;
  • введення єдиного соціального внеску;
  • запровадження податку на майно;
  • реформування системи адміністрування податків (насамперед ПДВ) та зборів;
  • запровадження механізму екологічного оподаткування.

ІІІ етап (до кінця 2014 р.):

  • поетапне зниження податку на прибуток;

Індикатори успіху:

  • прийняття Податкового кодексу в 2010 р.
  • підвищення позиції України в міжнародному рейтингу простоти ведення бізнесу за показником «сплата податків» не менше ніж на 30 позицій до кінця 2014 р.
  • зниження частки тіньової економіки до 2014 р. на 30 % порівняно з рівнем 2010 р.

РЕФОРМА МІЖБЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН

Цілі та завдання

Цілями реформи є:

  • підвищення якості послуг, що надаються за рахунок місцевих бюджетів;
  • підвищення частки інвестиційних видатків на місцях.
  • Досягнення цілей на період реформи передбачає вирішення таких завдань:
  • підвищення фінансової незалежності місцевих бюджетів і рівня фінансової забезпеченості делегованих повноважень;
  • підвищення видаткової автономності місцевих бюджетів та ефективності використання бюджетних коштів;
  • упорядкування відносин місцевих бюджетів з центром (оптимізація розподілу видаткових повноважень, удосконалення порядку розподілу трансфертів);
  • збільшення інвестиційних ресурсів місцевих бюджетів.

Необхідні кроки

Підвищення доходів місцевих бюджетів через:

1. перерозподіл доходів між державним і місцевими бюджетами, а саме передача на місцевий рівень таких додаткових доходів:

  • плата за ліцензії й сертифікати, державну реєстрацію;

Зміна правил і принципів надання міжбюджетних трансфертів на основі врегулювання порядку розрахунків міжбюджетних трансфертів (поліпшення методики розрахунків видатків на делеговані повноваження, організація збору даних щодо вартості послуг у регіонах).

Підвищення ефективності витрат коштів на місцевому рівні шляхом:

1. передачі на місцевий рівень видаткових повноважень, а саме:

  • скасування секторних нормативів, що регламентують витрату коштів, і проведення пов’язаних реформ, у т.ч. щодо зміни принципів фінансування освіти, охорони здоров’я, дозволу місцевій владі оптимізувати мережу бюджетних установ та їх персонал;
  • зміна законодавства з метою створення механізмів для об’єднання ресурсів місцевих бюджетів у рамках фінансово-організаційної кооперації на місцевому рівні;
  • оптимізація поділу повноважень між різними рівнями органів влади;

2. впровадження програмно-цільового методу на місцевому рівні:

  • затвердження документів для впровадження й застосування програмно – цільового методу на рівні місцевих бюджетів, запровадження програмної класифікації на місцевому рівні;
  • інвентаризація державних цільових програм, що виконуються за рахунок місцевих бюджетів, і приведення їх у відповідність до наявних ресурсів;

3. удосконалення систем моніторингу й оцінювання використання бюджетних коштів, забезпечення зовнішнього аудиту місцевих фінансів та проведення пов’язаних реформ щодо впровадження внутрішнього аудиту відповідно до міжнародних стандартів (INTOSAI)

4. віднесення до делегованих видатків місцевих бюджетів видатків, розподіл яких не дає можливості фінансувати повноваження в потрібному обсязі, а саме видатків на:

  • центри соціальної реабілітації дітей-інвалідів, центри професійної реабілітації інвалідів;
  • центри соціально-психологічної реабілітації дітей, соціальні гуртожитки;

5. підвищення прозорості формування й виконання місцевих бюджетів шляхом зміни періодичності публікації й розширення обсягу інформації про виконання місцевих бюджетів;

6. впровадження середньострокового планування, що у свою чергу передбачає:

  • закріплення в законодавстві норм, що визначають процедуру середньострокового планування;
  • розроблення методичних та інструктивних документів для середньострокового бюджетного планування;
  • розроблення програм розвитку регіонів на середньострокову перспективу. Підвищення інвестицій та оновлення інфраструктури на місцях через:
  • створення основних законодавчих принципів і критеріїв розподілу інвестиційних субвенцій;
  • зарахування до місцевого бюджету розвитку частини податку на прибуток підприємств (крім комунальних та державних підприємств) і єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва;
  • збільшення власних доходів місцевих бюджетів шляхом реформування місцевих податків і зборів (скасування податків з низьким потенціалом, зміна правил адміністрування), запровадження податку на майно;

Реформа міжбюджетних відносин має бути тісно пов’язаною з реформою місцевого самоврядування й адміністративно-територіальною реформою, що забезпечить створення системи адміністративно-територіальних одиниць, спроможних виконувати покладені на них функції.

Етапи реформи

I   етап (до кінця 2010 р.):

  • прийняття комплексу змін до Бюджетного кодексу, Закону України «Про систему оподаткування» для збільшення доходів місцевих бюджетів;
  •  інвентаризація державних цільових програм, що виконуються за рахунок коштів місцевих бюджетів
  • прийняття змін до Бюджетного кодексу і розроблення нормативних актів щодо об’єднання фінансових ресурсів для медичних закладів і переходу від кошторисного фінансування до фінансування на основі державного замовлення.

II   етап (до кінця 2012 р.):

  • впровадження програм розвитку регіонів на середньострокову перспективу;
  • прийняття методичної бази для програмно-цільового методу й середньострокового планування на рівні місцевих бюджетів;
  • зміна законодавства для забезпечення фінансово-організаційної кооперації на місцевому рівні;
  • прийняття законодавства для впровадження зовнішнього аудиту місцевих бюджетів.

III   етап (до кінця 2014 р.):

  • запровадження середньострокового бюджетного планування на місцевому рівні.

Індикатори успіху:

  • відсутність повноважень на місцевому рівні, що не забезпечені ресурсом;
  • збільшення питомої ваги загального фонду місцевих бюджетів у зведеному загальному фонді держбюджету до 50 % до кінця 2014 р.;
  • збільшення частки власних доходів у загальному фонді місцевих бюджетів на 10 % до кінця 2014 р.

ПІДВИЩЕННЯ СТАНДАРТІВ ЖИТТЯ

РЕФОРМА МЕДИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ

Проблеми

Незважаючи на проголошені Конституцією України принципи, система охорони здоров’я не забезпечує рівного безкоштовного доступу населення до якісних медичних послуг. Це виявляється в наступному:

  • низька якість медичних послуг. Очікувана тривалість життя населення України складає 68,2 року, що в середньому на 10 років нижче, ніж у країнах ЄС. Коефіцієнт дитячої смертності в 2,5 рази вищий, ніж у «старих» країнах ЄС. Рівень передчасної смертності втричі перевищує показник ЄС, рівень смертності від туберкульозу – в 20 разів вищий;
  • нерівний доступ до послуг охорони здоров’я. Бідні верстви населення страждають через відсутність можливості одержання необхідної медичної допомоги. Відомча медицина (з обмеженим доступом) ускладнює досягнення мети рівного доступу. Існують диспропорції у доступі до медичних послуг міських і сільських мешканців. Високим є тягар особистих витрат населення на послуги охорони здоров’я. Згідно офіційної статистики, витрати населення перевищують третину загального обсягу фінансування галузі (40 % у 2008 р.) і здійснюються безпосередньо під час одержання медичних послуг.

Причинами виникнення зазначених проблем є:

  • відсутність зв’язку між якістю медичних послуг й видатками на її фінансування, а також відсутність мотивації медичних кадрів до якісної праці;
  • низький рівень профілактики й частки первинної медико-санітарної допомоги у структурі медичних послуг;
  • неефективне використання бюджетних коштів на охорону здоров’я. На 100 тис. населення в Україні припадає 5,6 лікарень, тоді як у країнах ЄС-10 цей показник – 2,6; кількість ліжко-місць в Україні – 868 на 100 тис. населення, а в ЄС-10 – 644; кількість лікарів на 100 тис. населення в Україні – 302, у ЄС-10 – 261. 86% бюджетних коштів, що виділяється на охорону здоров’я, йде на утримання медичних закладів та оплату праці лікарів;
  • дублювання медичних послуг на різних рівнях надання медичної допомоги, відсутність механізму управління потоками пацієнтів на різних рівнях надання медичних послуг;
  • низька самостійність медичних закладів при використанні фінансових ресурсів.

Мета та завдання

Головною метою реформи медичної сфери є поліпшення здоров’я населення, забезпечення
рівного й справедливого доступу усіх громадян до медичних послуг належної якості.

Для досягнення цього поставлено такі завдання:

  • підвищити якість медичних послуг;
  • підвищити доступність медичних послуг;
  • поліпшити ефективність державного фінансування;
  • створити стимули для здорового способу життя населення й здорових умов праці.

Здійснення реформ у бюджетній моделі фінансування охорони здоров’я України дозволить підготувати умови для переходу до страхової моделі (соціального медичного страхування).

Необхідні кроки

Для підвищення якості медичних послуг необхідно забезпечити:

  • перехід до закупівлі державою послуг у закладів охорони здоров’я на контрактній основі;
  • покращення матеріально-технічного обладнання закладів охорони здоров’я: проведення інвентаризації та розроблення примірних табелів обладнання закладів охорони здоров’я;
  • впровадження медичних стандартів (уніфікованих клінічних протоколів) надання медичної допомоги на засадах доказової медицини;
  • розроблення системи індикаторів якості роботи медичних закладів, створення незалежних центрів оцінювання якості медичних послуг;
  • створення економічної мотивації для покращення якості медичних послуг, зокрема шляхом зміни оплати праці працівників галузі охорони здоров’я за рахунок виділення двох складових: постійної (на основі єдиної тарифної сітки), змінної – залежно від обсягу і якості наданої медичної допомоги;

Підвищення доступності медичних послуг досягатиметься таким чином:

  • чітке структурне розмежування первинного, вторинного й третинного рівнів медичної допомоги, зокрема шляхом створення центрів первинної медико – санітарної допомоги, госпітальних округів, високоспеціалізованих центрів, університетських клінік та їх ресурсного забезпечення;
  • розвиток інституту сімейного лікаря на основі зміцнення ролі первинної медичної допомоги;
  • підтримка розвитку приватного сектору медичних послуг, забезпечення доступу до державного фінансування на конкурсній основі.

Для поліпшення ефективності фінансування сектору охорони здоров’я необхідними є:

  • скорочення чотирьохрівневої системи фінансування до двох, трьох рівнів на основі об’єднання фінансових ресурсів: для первинної медико-санітарної допомоги
  • на районному й міському рівнях, для вторинної й третинної – на обласному (для державних спеціалізованих центрів і клінік НДІ – на державному);
  • формування національної системи єдиних економічно обґрунтованих тарифів на медичні послуги, виходячи з яких будуть фінансуватися медичні заклади, переходу від кошторисного фінансування до самостійного перерозподілу коштів;
  • підвищення частки первинної медичної допомоги в загальному обсязі фінансування медичних послуг, стимулювання проведення профілактичних заходів.

Створення стимулі в для здорового способу життя населення через:

  • перехід до міжвідомчих і міжсекторальних програм формування здорового способу життя й програм здорових умов праці;
  • створення умов для здорового способу життя населення за допомогою розвитку інфраструктури для занять масовим спортом та активного відпочинку;
  • підвищення акцизів на алкоголь і тютюнові вироби зі спрямуванням їх до спеціального фонду державного бюджету з подальшим використанням для фінансування заходів охорони здоров’я.

Підготовка умов для переходу на страхову модель охорони здоров’я (систему соціального медичного страхування) буде забезпечена за рахунок досягнення фінансової стійкості медичних закладів, оптимізації їх мережі, збільшення самостійності керівників медичних закладів щодо управління фінансовими коштами, підвищення конкуренції у системі охорони здоров’я.

Етапи реформи

І. етап (до кінця 2010 р.):

1. внесення змін до Закону України «Про засади законодавства про охорону здоров’я» та прийняття Закону України «Про лікувально-профілактичні заклади й медичне обслуговування населення», на цій основі – внесення змін до Бюджетного кодексу України, що забезпечують:

  • об’єднання коштів на надання первинної медико-санітарної допомоги на рівні району або міста, на надання вторинної (спеціалізованої) і швидкої медичної допомоги на обласному рівні, для надання третинної (високоспеціалізованої високотехнологічної) допомоги – на обласному й державному рівнях;
  • перерозподіл фінансування на користь первинної медичної допомоги й профілактичної медицини;
  • перехід від бюджетного фінансування комунальних і державних лікувально – профілактичних установ на кошторисній основі до контрактної форми;

2. перегляд умов ліцензування медичної практики, акредитації медичних закладів і атестації медичного персоналу. Створення незалежних центрів (агентств) оцінювання відповідності медичних установ ліцензійним і акредитаційним вимогам.

ІІ. етап (до кінця 2012 р.):

  • проведення з 2011 р. апробації пропонованих змін на 2-ох пілотних регіонах;
  • розроблення комплексу законодавчих і нормативних документів для формування оптимальної територіальної мережі медичних закладів, створення госпітальних округів, оплати праці медичного персоналу, виходячи з обсягу та якості виконаної роботи;
  • розроблення й прийняття комплексної програми «Здорова нація».

ІІІ. етап (до кінця 2014 р.):

  • переведення усіх медичних закладів на систему контрактних відносин між замовником і постачальником медичних послуг;
  • запровадження єдиної методики розрахунків вартості медичних послуг, що оплачуються державою;
  • підготовка до запровадження обов’язкового соціального медичного страхування.

Індикатори успіху:

  • зниження загального коефіцієнта дитячої смертності до 6,5 %;
  • зниження коефіцієнта материнської смертності до 13 %;
  • зниження передчасної смертності на 25 %;
  • зниження смертності від туберкульозу на 30 %;
  • підвищення в загальній чисельності лікарів частки лікарів загальної практики з 4 % до 8-10 %;
  • скорочення частки домогосподарств, у яких протягом року хто-небудь з членів при потребі не зміг одержати медичну допомогу, придбати ліки й медичне приладдя (з 20 % в 2009 р. до 3 %);
  • скорочення частки тіньових платежів у системі медичного обслуговування з 10- 15 % до 5-7 %.

 

Витяг із додатку: Перелік ключових законопроектів, прийняття яких необхідне для реалізації Програми економічних реформ

1. Стабілізація Державного бюджету

Проект Закону України «Про державне прогнозування та стратегічне планування в Україні» (щодо визначення правових, економічних та організаційних засад формування системи державного прогнозування та стратегічного планування; встановлення загального порядку розроблення, затвердження та виконання відповідних документів, а також прав та відповідальності учасників державного прогнозування та стратегічного планування);

Проект Закону України «Про державні закупівлі»;

Проект Закону України «Про державну допомогу підприємствам реального сектору економіки»;

Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про інвестиційну діяльність» (щодо запровадження державної реєстрації інвестиційних проектів, які потребують державної підтримки та проведення оцінювання їх економічної ефективності);

Проект Закону України «Про основні принципи надання інвестиційних субвенцій»;

Проект Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» (щодо вдосконалення бюджетної системи на всіх рівнях, створення стимулів та передумов для підвищення якості управління бюджетними коштами);

Проект Закону України «Про державний та гарантований державою борг України» (щодо регулювання відносин, які виникають при здійсненні боргової політики та операцій Уряду з державними борговими інструментами, регламентації принципів організації системи управління державним боргом, підвищення прозорості та відповідальності органів виконавчої влади за боргові рішення, створення ефективного механізму);

Проект Закону України «Про Фонд майбутніх поколінь».

2. Реформа податкової системи

Проект Податкового кодексу.

4. Реформа міжбюджетних відносин

Проект Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» (щодо вдосконалення процедур затвердження і виконання місцевих бюджетів; розширення доходної бази та упорядкування видаткових повноважень органів місцевого самоврядування; удосконалення міжбюджетних відносин).

5. Реформа медичного обслуговування

Проект Закону України «Про загальнообов’язкове державне медичне страхування» (щодо запровадження додаткових джерел фінансування охорони здоров’я; запровадження договірних відносин та закупівлі медичних послуг за громадські кошти; забезпечення гарантованого рівня надання безоплатної кваліфікованої медичної допомоги у визначеному законодавством обсязі);

Проект Закону України «Про засади діяльності у сфері охорони здоров’я» (щодо правових, економічних, організаційних та соціальних основ охорони здоров’я);

Проект Закону України «Про заклади охорони здоров’я» (щодо вдосконалення порядку організації медичного обслуговування, підвищення його якості, запровадження договірних відносин між замовниками та постачальниками медичних послуг, створення механізмів раціонального використання фінансових, кадрових та матеріально-технічних ресурсів галузі);

Проект Закону України «Про загальнодержавну систему надання екстреної медичної допомоги».

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті