Видатки на надання медичної допомоги та лікарські засоби будуть збільшуватися швидше зростання ВВП протягом наступних 15 років майже в усіх країнах — членах Організації економічного співробітництва та розвитку (Organisation for Economic Co-operation and Development — OECD) згідно з новими прогнозами, опублікованими у звіті «Health at a Glance 2019: OECD Indicators». Далі буде представлено найцікавіші дані щодо витрат на охорону здоров’я в розрахунку на душу населення та як частка від ВВП країн — членів OECD, а також наведено дані щодо цін на медичні послуги й товари та внесок різних схем фінансування в покриття витрат на лікування пацієнтів.Витрати на охорону здоров’я в розрахунку на душу населення
Рівень витрат на охорону здоров’я в країні є інтегральним показником індивідуальних витрат кожної людини та видатків на охорону здоров’я населення в цілому, і те, як цей показник змінюється з часом, залежить від широкого кола демографічних, соціальних та економічних факторів, а також від фінансування та організаційних механізмів діяльності системи охорони здоров’я.
У 2018 р. загальні витрати на охорону здоров’я в США оцінювалися на рівні більше ніж 10 тис. дол. США в перерахунку на душу населення. Ця сума витрат (скоригована на різну купівельну спроможність у різних країнах) була значно більшою, ніж в усіх інших країнах — членах OECD. Швейцарія, що займає 2-гу позицію за рівнем витрат на охорону здоров’я серед країн, витратила менше 70% цієї суми, тоді як середній показник витрат на охорону здоров’я на душу населення для усіх країн OECD становив менше 40% (3994 дол.) аналогічного показника в США (рис. 1). Багато країн — членів OECD з високим рівнем доходу, таких як Німеччина, Франція, Канада та Японія, витрачають лише близько половини або менше суми, яку витрачає США на душу населення у сфері охорони здоров’я, тоді як видатки Великобританії та Італії близькі до показника, середнього для країн OECD. Найменше серед країн — членів OECD на охорону здоров’я витратили Мексика та Туреччина, видатки в яких становлять близько чверті середнього показника для країн OECD та є аналогічними показникам країн, що розвиваються, таких як Південна Африка та Бразилія. Останні доступні дані свідчать, що Китай витратив на охорону здоров’я на душу населення близько 20% середнього показника витрат для країн OECD, тоді як Індія та Індонезія — менше 10%.
У країнах OECD 76% (51–85%) усіх витрат на охорону здоров’я фінансуються за державними схемами або в рамках обов’язкового страхування. У США з моменту прийняття закону про доступну допомогу (Affordable Care Act) у 2014 р. ця частка становить 85%, що відображає наявність індивідуального мандату на придбання медичного страхування. Федеральні та державні програми, такі як Medicaid та Medicare, продовжують відігравати важливу роль у придбанні медичної допомоги.
У 2017 р. витрати на охорону здоров’я на душу населення в країнах OECD зросли в середньому на 2%, що відображає суттєве уповільнення темпів приросту порівняно із цим показником 3,3%, який відмічали у 2015 та 2016 р., і значно нижче темпів приросту, що відмічалися до настання світової фінансово-економічної кризи. Попередні дані щодо темпів приросту витрат на охорону здоров’я у 2018 р. вказують на підвищення, яке посилиться за підсумками 2018 р. За 5 років до 2013 р. середньорічний приріст витрат на охорону здоров’я на душу населення в межах країн OECD становив 2,4% порівняно з аналогічним показником 1% за 5 років до 2013 р. у період після кризи (рис. 2).
У ряді європейських країн відбулися значні зміни у витратах на охорону здоров’я. Так, у Греції значне щорічне зниження темпів приросту припинилося після 2013 р., втім, збільшення витрат на охорону здоров’я після 2013 р. наближається до нуля (–9,4% у період 2008–2013 рр. проти 0,2% у період 2013–2018 рр.), тому реальні витрати на душу населення у 2018 р. залишаються майже на третину нижчими, ніж рівень 2009 р. Аналогічна, хоча і дещо менш драматична картина, відмічається і в Ісландії (–3% проти 4%). В інших європейських країнах, наприклад, таких як Німеччина та Норвегія, витрати на охорону здоров’я залишалися відносно стабільними протягом 10-річного періоду, при цьому середньорічний приріст становив 2,0–2,5%. У цілому збільшення витрат на охорону здоров’я було значним у більшості країн Європи протягом останніх років.
Щодо країн за межами Європи, то в Південній Кореї та Чилі збільшення витрат на охорону здоров’я становило більше 5% у середньому на рік у реальному вираженні. Попередні показники на 2018 р. передбачають подальше значне зростання витрат у Південній Кореї на 9,0%. Очікується, що у США витрати на охорону здоров’я за підсумками 2018 р. продемонструють приріст на рівні 1,4% в реальному вираженні, що поряд із аналогічним зростанням у 2017 р. показує, що витрати на охорону здоров’я в США збільшуються повільніше, ніж економіка країни в цілому.
Витрати на охорону здоров’я як частка ВВП
Співвідношення витрат на продукти та послуги у сфері охорони здоров’я порівняно із загальним розвитком економіки може змінюватися з часом через різницю у зростанні витрат на охорону здоров’я порівняно із загальним економічним ростом. Протягом 1990-х та на початку 2000-х років витрати на охорону здоров’я в країнах OECD загалом зростали швидшими темпами, ніж решта економіки, що призводило до майже постійного збільшення співвідношення витрат на охорону здоров’я та ВВП. Після періоду нестабільності під час економічної кризи середній показник цього співвідношення залишається відносно стабільним протягом останніх років, оскільки зростання витрат на охорону здоров’я в країнах OECD у цілому відповідає загальному економічному зростанню.
У середньому країни OECD, за попередніми оцінками, витратили 8,8% ВВП на охорону здоров’я в 2018 р., що є більш-менш стабільним показником з 2013 р. (рис. 3). США витратили набагато більше на охорону здоров’я, що еквівалентно 16,9% ВВП — набагато вище, ніж у Швейцарії, наступній країні за розміром витрат серед OECD, на 12,2% (рис. 3). Після США та Швейцарії група країн з високим рівнем доходу на душу населення, включаючи Німеччину, Францію, Швецію та Японію, витрачала близько 11% ВВП на охорону здоров’я. Велика група країн OECD, що охоплюють не тільки Європу, а також Австралію, Нову Зеландію, Чилі та Південну Корею, входять до групи витрат на охорону здоров’я на рівні 8–10% ВВП. Багато країн Центральної та Східної Європи, що входять до OECD, такі як Литва та Польща, а також ключові країни-партнери виділили на охорону здоров’я 6–8% ВВП. Нарешті, кілька країн OECD витратили менше 6% ВВП на охорону здоров’я, включаючи Мексику, Латвію, Люксембург та Туреччину, — 4,2% ВВП. Витрати на охорону здоров’я Туреччини як частка ВВП знаходяться між аналогічними показниками для Китаю та Індії.
Більш детально розглянувши тенденції за останнє десятиліття, можна помітити, що середній показник частки ВВП, пов’язаний з охороною здоров’я, різко підвищився в 2009 р., оскільки загальні економічні показники в багатьох країнах швидко погіршилися, але збільшення витрат на охорону здоров’я в цілому збереглося. Згодом зростання витрат на охорону здоров’я також значно зменшилося — у середньому цей показник знизився приблизно до нуля у 2009–2011 рр. у результаті низки різних політичних заходів щодо відновлення державних витрат на охорону здоров’я. З 2011 р. середні темпи приросту витрат на охорону здоров’я мають тенденцію повторювати такі загальної економіки, значною мірою підтримуючи збільшене співвідношення витрат на охорону здоров’я до ВВП на нинішньому рівні близько 8,8%.
У США після декількох років (2009–2014 рр.), коли співвідношення витрат на охорону здоров’я до ВВП залишалося стабільним на рівні близько 16,4%, воно швидко збільшилося до 17,1% після ряду змін, пов’язаних із страховим покриттям, а потім знову зменшилося до 16,9% у 2018 р., оскільки загальне економічне зростання в економіці США випереджало збільшення витрат на охорону здоров’я. У Південній Кореї завдяки швидкому підвищенню рівня добробуту та тривалій урядовій політиці щодо збільшення охоплення населення відмічається значне збільшення частки ВВП, що витрачається на охорону здоров’я. У 2003 р. витрати на охорону здоров’я в Південній Кореї становили лише 4,6% ВВП порівняно з 2018 р., коли, за попередніми оцінками, цей показник досяг 8,1%. У Чилі також за той же час збільшилося співвідношення витрат на охорону здоров’я та ВВП з 7,3 до 9,0%, що пояснюється розширенням покриття системи охорони здоров’я для населення.
Що стосується Європи, то у Франції співвідношення витрат на охорону здоров’я до ВВП незначно коливалося — збільшившись під час фінансової кризи до 11,6% у 2014 р., а потім поступово знизилося до 11,2% у 2018 р. Витрати на охорону здоров’я у Франції продовжували випереджати економічне зростання до 2016 р., але потім було застосовано низку заходів щодо стримування витрат, включаючи, наприклад, переговори про ціни на лікарські засоби. У Нідерландах відмічено зменшення витрат на охорону здоров’я як частки ВВП з 10,6% у 2014 р. до 9,9% у 2018 р., що пов’язано з проведенням реформ у сфері охорони здоров’я та впровадженням довгострокового медичного страхування з метою обмеження збільшення витрат у межах визначених рівнів.
Ціни в медичному секторі
Коливання витрат на охорону здоров’я на душу населення можуть бути, з одного боку, наслідком різниці в цінах на товари та послуги в галузі охорони здоров’я, а з іншого — кількості послуг, якими користується населення (обсяг у натуральному вираженні). Розподіл витрат на охорону здоров’я на ці два компоненти дає можливість розробникам політики у сфері охорони здоров’я краще зрозуміти, що зумовлює відмінності, а отже, дозволяє знайти шляхи для підвищення співвідношення ціни та якості. Залежно від того, що пояснює високі витрати, варіанти можуть відрізнятися.
Якщо порівнювати витрати в різних країнах, дані повинні бути виражені в одній валюті. Вибір міри конвертації валюти, однак, може суттєво вплинути на результати та їх інтерпретацію. Хоча ринкові валютні курси зазвичай використовуються, це не ідеальний варіант для таких галузей, як охорона здоров’я. По-перше, курси визначаються попитом та пропозицією валют, на які, крім інших факторів, можуть впливати спекуляція та процентні ставки. По-друге, для секторів, таких як охорона здоров’я, валютні курси навряд чи відображають відносну купівельну спроможність валют на їх національних ринках.
З іншого боку, паритет купівельної спроможності (ПКС) — це коефіцієнт конверсії, який показує співвідношення цін у національних валютах за один і той же кошик товарів та послуг. При використанні ПКС результати оцінюються за рівномірним рівнем цін і відображають лише відмінності в обсязі споживаних товарів та послуг. Традиційно видатки на охорону здоров’я порівнюються за допомогою ПКС, що включають широкий спектр економічних показників різних галузей економіки. Це дає вказівку на рівень витрат на охорону здоров’я, скоригований для врахування відмінностей у загальному рівні цін між країнами. Для оцінки відмінностей виключно в обсягах у сфері охорони здоров’я слід використовувати специфічні для здоров’я ПКС. ПКС у галузі охорони здоров’я в цілому та в стаціонарі зокрема можуть бути розроблені й використовуватися для обчислення індексів рівня цін у сфері охорони здоров’я (ІРЦ), співвідношення ПКС до обмінних курсів, для позначення кількості одиниць спільної валюти, необхідної для придбання однакового обсягу медичної допомоги.
На рис. 4 продемонстровано порівняння цін на кошик медичних товарів та послуг порівняно з таким у США. Це свідчить про те, що вартість одного й того самого набору товарів та послуг у галузі охорони здоров’я більша у Швеції приблизно на 10%, у Норвегії — на 20% та у Швейцарії — на 39%. У середньому вартість даного кошика в країнах OECD приблизно на 28% нижча, ніж у США. Ціни на охорону здоров’я у Франції та Німеччині приблизно на третину нижчі, ніж у США, і вдвічі нижчі за їхнього сусіда — Швейцарію. Найнижчі ціни в Туреччині — 17% від рівня США та менше чверті середнього показника для країн OECD.
Взагалі існує значний взаємозв’язок між цінами в країні та рівнем її добробуту. Ціни на товари тривалого користування (наприклад автомобілі) відрізняються менше, ніж ціни на послуги (наприклад освіта та охорона здоров’я). Торгівля товарами тривалого користування значно поширена, що призводить до вирівнювання рівня їх цін, тоді як послуги часто придбавають на місцевому рівні, при цьому вища заробітна плата у країнах з високими доходами на душу населення призводить до підвищення цін на послуги. Це здебільшого і створює продемонстровану різницю цін у галузі охорони здоров’я, яка є відносно трудомісткою, і тому цей показник, як правило, перевищує такий для економіки в цілому. У результаті для країн з високим рівнем доходу характерні більш високі ціни на медичну допомогу порівняно з країнами з нижчим рівнем доходу, навіть якщо скоригувати їх відносно ВВП.
Якщо скоригувати вартість медичних товарів та послуг з урахуванням цінових відмінностей, можна дослідити обсяг послуг, які споживають у різних країнах. Наприклад, врахування відносно високих цін на охорону здоров’я в США не змінює того, що вони є найбільшими споживачами медичних послуг, але розрив із середнім показником OECD зменшується. Це також показує, що різниця в обсязі споживання послуг та товарів у сфері охорони здоров’я у США порівняно з країнами з нижчими цінами, такими як Австралія та Франція, стає все меншою. Дуже низькі ціни в турецькому секторі охорони здоров’я означають, що в середньому населення споживає близько 54% середнього показника OECD на медичну допомогу, але витрачає лише 30% середнього показника.
Витрати на охорону здоров’я за схемою фінансування
Різноманітні механізми фінансування покриття витрат на придбання медичних послуг та товарів у сфері охорони здоров’я прийнято поділяти відповідно до їх обов’язкового або добровільного характеру. Державні схеми фінансування, організовані на національному або регіональному рівні, або для конкретних груп населення, автоматично дають право особам на медичні послуги за ознаками місця проживання та формують принциповий механізм, за допомогою якого покривають витрати на охорону здоров’я в ряді країн OECD. Основною альтернативою державного фінансування є зарахування мешканців до системи загальнообов’язкового медичного страхування (через державні чи приватні організації), яка потім покриває основну частину вартості використаної медичної допомоги. Незважаючи на майже універсальне охоплення в галузі охорони здоров’я у багатьох країнах OECD, прямі витрати домогосподарств (out-of-pocket spending) у вигляді самостійних платежів або як частина якоїсь доплати залишаються важливим елементом фінансування охорони здоров’я, але їх частка може значно відрізнятися. Нарешті, серед інших видів фінансування медичної допомоги добровільне медичне страхування в різних його формах може відігравати важливу роль у фінансуванні в деяких країнах.
У сукупності державні схеми та обов’язкове медичне страхування є основними механізмами фінансування у всіх країнах OECD (рис. 5). У середньому близько 3/4 всіх витрат на охорону здоров’я в рамках OECD зараз покриваються цими типами обов’язкових схем фінансування. У Норвегії, Данії, Швеції та Великобританії на схеми центрального, регіонального чи місцевого самоврядування припадає близько 80% або більше всіх витрат на охорону здоров’я, а більшу частину решти становлять прямі виплати пацієнтів. Обов’язкові схеми медичного страхування є домінуючим джерелом фінансування медичної допомоги в Німеччині, Японії, Франції, Люксембурзі та Нідерландах, вони, як правило, покривають приблизно 3/4 всіх витрат на охорону здоров’я. Незважаючи на те що Німеччина та Японія покладаються на систему соціального медичного страхування, Франція доповнює покриття медичного страхування системою різних приватних медичних програм страхування, які стали обов’язковими за певних умов працевлаштування у 2016 р.
У США федеральні та державні програми, такі як Medicaid, становлять близько 1/4 всіх витрат на охорону здоров’я. Ще 22% покриваються схемами соціального медичного страхування (наприклад Medicare). Приватне медичне страхування, яке з моменту введення закону про доступну допомогу (Affordable Care Act) у 2014 р. вважається обов’язковим через існуючий індивідуальний мандат для фізичних осіб купувати медичне страхування або сплачувати штрафи, фінансує більше третини загальних витрат на охорону здоров’я.
Наступними за важливістю джерелами фінансування, як правило, є прямі витрати пацієнтів. У середньому приватні домогосподарства безпосередньо фінансували більше ніж 1/5 всіх витрат на охорону здоров’я в 2017 р., але із суттєвою різницею в межах OECD. Тоді як ця частка перевищує 30% у Латвії (42%), Мексиці (41%), Греції (35%), Кореї (34%) та Чилі (34%), вона нижча 10% у Франції. В Індії та Китаї прямі витрати на охорону здоров’я пацієнтів перевищили 30%.
З метою переходу до загального медичного покриття, в останні десятки років деякі країни OECD збільшують витрати на урядові або обов’язкові страхові схеми. Як наслідок, у деяких країнах зменшилася частка витрат на охорону здоров’я, які сплачуються фізичними особами, та добровільних систем страхування. Однак хоча частка витрат на охорону здоров’я, які охоплюються цими двома схемами, в OECD незначно зменшилася з приблизно 28% у 2003 р. до 26% у 2017 р., показники в країнах-членах значно відрізняються.
Серед тих країн, де добровільне медичне страхування відіграє важливішу роль, ця частка в останні роки збільшується в Південній Кореї та Австралії, тоді як у Словенії та Канаді вона залишалася більш-менш стабільною. Частка витрат, покритих прямими виплатами пацієнтів, значно збільшилася в період 2009–2017 рр. у кількох європейських країнах, таких як Греція (5%), Іспанія (5%) та Португалія (3%), хоча цей показник стабілізувався останнім часом. Це результат політики, запровадженої в ряді країн для збалансування державних бюджетів після світової фінансово-економічної кризи, наприклад, запровадження або збільшення доплат за первинну медичну допомогу та стаціонарне лікування, збільшення меж відшкодування коштів або зниження рівня реімбурсації лікарських засобів та стоматологічної допомоги, або скасування покриття для певних груп населення.
Далі буде…
за матеріалами www.oecd.org
Коментарі