Життя в стресі: наслідки та способи підтримки організму

Що таке ПТСР?

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) — це психічне захворювання, що може розвинутися після того, як людина пережила або стала свідком події, що загрожує життю. Близько 70% осіб у ​​світі переживають потенційно травматичну подію протягом свого життя¹. Зокрема, і практично всі українці, які залишилися проживати на рідній землі в умовах військового конфлікту.

Переживання стресу або інших проблем із психічним здоров’ям після потенційно травматичної події є поширеним явищем, але це не означає, що людина обов’язково стикнеться з ПТСР². Захворювання виникає як відтермінована або затяжна реакція на стресову подію або ситуацію (короткочасну або тривалу) винятково загрозливого або катастрофічного характеру, що, ймовірно, може спричинити глибокий дистрес майже у будь-якої людини³. Лише у близько 6% людей згодом розвивається ПТСР, ймовірність виникнення якого залежить від типу пережитої травматичної події. Наприклад, переживання тривалих або повторюваних потенційно травматичних подій, отримання серйозної фізичної травми під час події або спостереження заподіяння шкоди іншим — все це суттєво підвищує ризики. Зокрема, визначено, що рівень ПТСР більш ніж утричі вищий серед осіб, які зазнали впливу насильницьких конфліктів або війни. Підвищену схильність до розвитку цієї хвороби мають люди, які раніше вже переживали травматичні події; жінки; особи, що мають в анамнезі психічні розлади; діти; військовослужбовці; ветерани тощо¹. Також важливо, що відбувається після травматичної події (подовження впливу стресу може підвищити ймовірність розвитку ПТСР). Варто відмітити, що у дітей підвищують ймовірність розвитку ПТСР такі фактори, як серйозність травми, рівень реакції на неї у батьків та близькість дитини до травматичної події².

На жаль, лише 40% хворих на ПТСР одужують протягом 1 року. До того ж лише 1 з 4 осіб звертається по допомогу з лікуванням. Серед перешкод для отримання відповідної медичної допомоги — недостатня обізнаність про те, що ПТСР можна лікувати, відсутність доступності послуг з охорони психічного здоров’я, соціальна стигма та брак кваліфікованих фахівців з охорони психічного здоров’я¹.

Як проявляється ПТСР?

Симптоми ПТСР зазвичай починаються невдовзі після травматичної події, але можуть проявлятися лише через місяці чи роки. Вони також можуть виникати та зникати протягом багатьох років. Якщо симптоми тривають довше 4 тиж, завдають суттєвого дискомфорту або заважають роботі чи життю, ймовірно, йдеться саме про ПТСР². На ймовірний розвиток захворювання вказуватиме те, коли постраждалий з часом:

• матиме симптоми повторного переживання події (наприклад образи, звуки (зокрема постріли), запахи (такі як запах нападника) або інші відчуття), що супроводжуються значним страхом або жахом, які можуть виникати через нав’язливі спогади, нічні кошмари або у складних випадках — флешбеки, під час яких людина може на мить повірити та діяти так, ніби вона повернулася в момент події, переживаючи її знову;
• уникатиме нагадувань про подію (наприклад уникатиме керування автомобілем після потрапляння в автомобільну аварію), навіть у розмові зі своєю родиною або медичними працівниками, а також відчуватиме симптоми оніміння (відображаються через втрату інтересу до занять, які раніше приносили задоволення, відчуженість від оточення, обмеження емоційних реакцій, наприклад, неможливість відчувати радість чи любов, і почуття скороченого майбутнього);
• матиме негативні зміни в когніції та настрої;
• відчуватиме ознаки підвищеного відчуття небезпеки, навіть коли насправді вона йому не загрожує (стають набагато пильніші, ніж зазвичай, наприклад, постійно оглядають своє оточення на предмет потенційних загроз або відчувають потребу сидіти спиною до стіни в громадських місцях, можуть легше лякатися або нервувати, реагуючи надмірним страхом на різкі рухи або гучні звуки);
• страждатиме на дисоціативні симптоми (деперсоналізацію або дереалізацію)^1,2,3.

Окрім того, постраждалі можуть висловлювати гнів стосовно події, що робить цей досвід більш помітним, частіше мати фізичні скарги з незрозумілих причин, як-от головний біль або шлунково-кишкові симптоми, депресивні розлади, починати захоплюватися психоактивними речовинами, висловлювати суїцидальні думки та поводити себе неадекватно¹.

У дітей можуть бути симптоми, подібні до вищезазначених, або інші. Зокрема, у дітей молодшого віку прояви ПТСР часто є поведінковими та можуть включати повторне розігрування травматичної події під час гри або в малюнках, або ж часто несправедливе звинувачення себе в тому, що сталося¹, засмучення, якщо їхні батьки не поруч, мати проблеми зі сном, діти віком 7–11 років також можуть хотіти уникати школи або мати проблеми з навчанням чи друзями, старші — мають симптоми, більш схожі на такі у дорослих: депресію, тривогу, абстинентний синдром або безрозсудну поведінку тощо².

Коли ПТСР триває більше ніж кілька місяців, основні симптоми рідко існують ізольовано. Частіше вони існують разом з низкою супутніх ознак та інших коморбідних психічних розладів, як-от тривога, розлади, пов’язані із вживанням психоактивних речовин, а також афективні розлади, такі як депресія³.

Терапевтичний менеджмент: чим може допомогти фармацевт?

Доведено, що як травмоорієнтована психотерапія («розмовна терапія»), так і фармакологічне втручання окремо і в комбінації можуть використовуватися при ПТСР².

Психотерапія є важливим елементом лікування ПТСР, оскільки спрямована на покращення психічного стану пацієнта та полегшення його адаптації до травматичного досвіду, а її підходи спрямовані на зменшення вираженості симптомів, серед яких повторювані відтворення травматичних подій, нічні кошмари, агресія та ізольованість⁴.

Психологічні втручання з найбільшою кількістю доказів ефективності лікування ПТСР — це ті, що базуються на когнітивно-поведінковій терапії з фокусом на травмі, а також десенсибілізація та переробка за допомогою рухів очей. Багато з них включають методи експозиції, за допомогою яких людину просять згадати, розповісти або уявити травматичну подію, щоб вона могла зіткнутися зі своїми спогадами в безпечному та сприятливому середовищі¹.

Надати свою допомогу можуть і фармацевти, консультуючи пацієнтів, що пережили травматичну подію. Так, якщо йдеться про нервово-емоційне перевантаження (страх, значне нервове потрясіння, дефіцит часу, складності у відносинах у сім’ї, на роботі) у відвідувача аптеки, фармацевт має порадити за можливості зменшити вплив стресових факторів, а для зменшення вираженості проявів наявних симптомів запропонувати безрецептурні препарати відповідної дії — седативні, снодійні, анксіолітики, антидепресанти (рослинного походження), а також надати рекомендації щодо способів подолання стресу⁵. Наприклад, допомогти може техніка самодопомоги (саморегуляції), відповідно до якої постраждала людина має:

• продовжувати дотримуватися свого звичайного щоденного розпорядку (наскільки це можливо);
• намагатися більше спілкуватися з тим, кому вона довіряє, про те, що сталося (але лише тоді, коли буде почуватися до цього готовою);
• уникати або скорочувати вживання алкоголю та психо­активних речовин, які можуть збільшити вираженість симптомів;
• регулярно займатися фізкультурою (навіть якщо це буде просто коротка прогулянка);
• підтримувати або розвивати здорові звички сну;
• навчитися управляти стресом (наприклад, використовуючи дихальні техніки або прогресивну м’язову техніку)¹.

Про негайне скерування постраждалого до лікаря йдеться при розвитку таких загрозливих симптомів на тлі стресу, як біль у грудній клітці, який віддає в руку, шию, щелепу (особливо в ліву половину тіла) і триває більше 20 хв; тяжка форма задишки; ускладнення дихання; нерівномірне або прискорене серцебиття; підвищений артеріальний тиск; збільшення вираженості будь-якого болю чи температури тіла, що виникає у відповідь на стрес; виникнення тяжкого ступеня головного болю з раптовим розвитком неврологічних симптомів (ускладнення мовлення, рухів, тремтіння кінцівок тощо) або порушенням свідомості; тривожні стани, що супроводжуються панічними настроями, страхом, фобіями, депресією; розвиток тривожності натще або після фізичного навантаження; діарея або ж коли йдеться про стрес у вагітної⁵.

У разі коли пацієнт не може проходити або не отримує задовільних результатів від вищезгаданого терапевтичного втручання, лікар може призначити застосування антидепресантів, зокрема селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). Вони рекомендуються як терапія першої лінії, з урахуванням індивідуальних особливостей та супутніх депресивних розладів. У випадках відсутності відповіді на фармакотерапію лікар може розглядати альтернативні препарати, комбіновану терапію та можливість додаткової психотерапії для оптимізації результатів⁴.

Важливо зауважити, що вибір лікування має бути персоналізованим, з урахуванням індивідуальних особливостей та з огляду на симптоматику у постраждалого².

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!