Проект Закону України «Про ціни і ціноутворення»

02 Листопада 2011 12:41 Поділитися

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України «Про ціни і ціноутворення»

1. Обґрунтування необхідності прийняття Закону

Проект Закону України «Про ціни і ціноутворення» та інших законодавчих актів України» (далі — проект Закону) розроблено на виконання вимог Указу Президента України від 27.09.2007 № 921 «Про Концепцію удосконалення державного регулювання природних монополій».

Прийняття проекту Закону обумовлено необхідністю визначення основних засад реалізації цінової політики, ціноутворення та державного контролю за цінами в країні, сприяння ефективному захисту економічної конкуренції та вдосконаленню державного регулювання діяльності природних монополій у сфері ціноутворення.

Неузгодженість законодавства, яке на сьогодні регулює питання ціноутворення в окремих галузях економіки, призводить до правових колізій і унеможливлює проведення єдиної узгодженої цінової політики в країні.

Прийняття проекту Закону обумовлено необхідністю поширення положень законодавства у сфері ціноутворення на фізичних осіб — підприємців, які займають значний сегмент економіки країни.

2. Мета і шляхи її досягнення

Проект Закону спрямований на забезпечення реалізації цінової політики в країні, запровадження єдиного порядку ціноутворення, ефективного подолання кризових ситуацій на товарних та споживчому ринках, удосконалення регулювання діяльності суб’єктів господарювання на ринках природних монополій, чіткого визначення компетенції органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо здійснення цінової політики, усунення правових колізій щодо компетенції органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в частині запровадження державного регулювання цін та контролю за цінами.

Проект Закону визначає підстави для запровадження державного регулювання цін (тарифів, плати, ставок або зборів, крім ставок і зборів, що використовуються у системі оподаткування), види державного регулювання цін, порядок їх застосування, диференціюючи адміністративні та ринкові методи. Законопроект чітко розмежовує компетенцію Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо запровадження державного регулювання цін та здійснення контролю за дотриманням його вимог.

Для оперативного реагування на зміни рівнів цін на відповідних товарних ринках та запобігання їх різкому зростанню проектом Закону визначаються засади і порядок здійснення державних цінових спостережень у вигляді моніторингу цін, складові його проведення, зокрема збір інформації.

Для забезпечення неухильного виконання вимог законодавства про ціни і ціноутворення проект Закону встановлює диференційовану адміністративно-господарську відповідальність за його порушення та чітко визначений перелік видів порушень.

З метою приведення нормативно-правових актів у відповідність із вимогами проекту Закону передбачено внесення відповідних змін до Господарського кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення.

3. Правові аспекти

Проект Закону розроблено відповідно до Конституції України, законодавства України, що регулює питання ціноутворення, Господарського кодексу України, Указу Президента України від 27.09.2007 № 921 «Про Концепцію вдосконалення державного регулювання природних монополій» тощо.

Нормативно-правовою базою у даній сфері є положення пункту 3 статті 116 Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України «Про ціни і ціноутворення», «Про державну податкову службу в Україні», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації», «Про природні монополії», «Про захист економічної конкуренції», «Про підтримку сільського господарства», «Про молоко та молочні продукти», «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», «Про державне регулювання виробництва та реалізації цукру», «Про житлово-комунальні послуги» тощо.

Реалізація проекту Закону потребує розроблення нормативно-правових актів щодо порядку формування цін у відповідних галузях економіки.

4. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація законопроекту не потребує додаткових матеріальних та інших витрат з державного бюджету.

5. Позиція заінтересованих органів

Проект Закону погоджено Мінфіном, Антимонопольним комітетом та Держкомпідприємництва без зауважень, Мін’юстом та Мінрегіоном із зауваженнями, які враховано.

6. Регіональний аспект

Проект Закону не стосується питання розвитку адміністративно-територіальних одиниць.

7. Запобігання корупції

У проекті Закону відсутні правила і процедури, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень.

8. Громадське обговорення

Проект Закону було розміщено на офіційному сайті Мінекономрозвитку з метою громадського обговорення

9. Позиція соціальних партнерів

Проект Закону не стосується соціально-трудової сфери.

10. Прогноз результатів

Реалізація проекту Закону сприятиме здійсненню ефективної цінової політики в державі, забезпеченню соціальних гарантій населенню у зв’язку із зростанням цін, створить умови для запобігання виникненню кризових явищ в економіці України та збільшення надходжень до державного бюджету.

Заступник Міністра економічного
розвитку і торгівлі України — керівник апарату
В.П. Павленко

Вноситься
Кабінетом Міністрів України

ПРОЕКТ

ЗАКОН УКРАЇНИ
Про ціни і ціноутворення

Цей Закон визначає основні засади цінової політики і регулює відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення.

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

1) встановлення ціни — затвердження (фіксація) рівня ціни;

2) гранична ціна — максимально або мінімально допустимий рівень ціни, який може застосовуватися суб’єктом господарювання;

3) декларування зміни ціни — інформування суб’єктом господарювання у встановленому порядку органу державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення про наміри встановлення та застосування ціни, відмінної від поточної;

4) доплата — збільшення ціни товару виробником (постачальником) під час його продажу (реалізації);

5) застосування ціни — продаж (реалізація) товару за встановленою ціною;

6) знижка (знижувальний коефіцієнт) — зменшення ціни товару виробником (постачальником) під час його продажу (реалізації);

7) норматив рентабельності — рівень прибутковості, що визначається суб’єктом господарювання під час формування ціни. Граничний норматив рентабельності є його максимально допустимим рівнем, який повинен враховуватися суб’єктом господарювання під час встановлення ціни товару;

8) постачальницько-збутова надбавка (постачальницька винагорода) — сума витрат суб’єкта господарювання, що пов’язані з обігом товару та здійснюються в процесі його продажу (реалізації) під час надходження від виробника (постачальника) на відповідний товарний ринок, та прибутку, необхідного йому для провадження господарської діяльності. Гранична постачальницько-збутова надбавка є її максимально допустимим рівнем, який повинен враховуватися суб’єктом господарювання, що здійснює оптову торгівлю, під час встановлення ціни товару;

9) продаж (реалізація) — господарська операція, під час якої здійснюється обмін товару на виражений у грошовій формі еквівалент або інший вид компенсації його вартості;

10) товар — продукція, роботи, послуги, матеріально-технічні ресурси, майнові та немайнові права, що підлягають продажу (реалізації);

11) товарний ринок — сфера обігу однорідних товарів;

12) торговельна надбавка (націнка) — сума витрат суб’єкта господарювання, що пов’язані з обігом товару та здійснюються в процесі його продажу (реалізації) у роздрібній торгівлі, та прибутку, необхідного йому для провадження господарської діяльності. Гранична торговельна надбавка (націнка) є її максимально допустимим рівнем, який повинен враховуватися суб’єктом господарювання під час реалізації товару в роздрібній торгівлі;

13) фіксована ціна — обов’язкова для застосування суб’єктами господарювання ціна, встановлена Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень;

14) формування ціни — механізм визначення рівня ціни товару;

15) ціна — виражений у грошовій формі еквівалент одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються у системі оподаткування;

16) ціноутворення — процес формування та встановлення цін.

Стаття 2. Сфера дії цього Закону

1. Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та суб’єктами господарювання, які провадять діяльність на території України, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення.

Стаття 3. Законодавство про ціни і ціноутворення

1. Законодавство про ціни і ціноутворення складається з Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України «Про природні монополії», «Про захист економічної конкуренції», цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Розділ II
ДЕРЖАВНА ЦІНОВА ПОЛІТИКА

Стаття 4. Основні напрями державної цінової політики

1. Державна цінова політика є складовою частиною державної економічної та соціальної політики і спрямована на забезпечення:

1) розвитку національної економіки та підприємницької діяльності;

2) протидії зловживанню монопольним (домінуючим) становищем у сфері ціноутворення;

3) розширення сфери застосування вільних цін;

4) збалансованості ринку товарів та підвищення їх якості;

5) соціальних гарантій населенню у разі зростання цін;

6) необхідних економічних гарантій для виробників;

7) орієнтації цін внутрішнього ринку товарів на рівень цін світового ринку.

Стаття 5. Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері ціноутворення

1. Кабінет Міністрів України:

1) забезпечує реалізацію державної цінової політики;

2) здійснює державне регулювання цін, визначає повноваження органів виконавчої влади щодо формування, встановлення та застосування цін, якщо інше не визначено законом або міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України;

3) визначає перелік товарів, державні регульовані ціни на які затверджуються відповідними органами виконавчої влади, якщо інше не визначено законом.

Стаття 6. Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері ціноутворення

1. Органи місцевого самоврядування забезпечують реалізацію державної цінової політики у межах повноважень, визначених законом.

Стаття 7. Державне управління у сфері ціноутворення

1. Реалізація державної цінової політики, проведення економічного аналізу рівня та динаміки цін, внесення пропозицій щодо формування та реалізації державної цінової політики здійснюються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики.

2. Формування кошторисної нормативної бази у сфері будівництва, визначення порядку її застосування під час будівництва із залученням коштів державного та місцевих бюджетів, а також коштів державних і комунальних підприємств, установ та організацій здійснюються центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, архітектури та містобудування.

Стаття 8. Державна цінова політика у сфері діяльності суб’єктів природних монополій

1. Державна цінова політика у сфері діяльності суб’єктів природних монополій реалізується відповідно до законодавства про природні монополії.

Стаття 9. Соціальні гарантії населенню у разі зростання цін

1. Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади послідовно здійснюють заходи щодо забезпечення соціальних гарантій населенню, насамперед малозабезпеченим сім’ям шляхом запровадження системи компенсаційних виплат у зв’язку із зростанням цін та індексації доходів соціально-економічних груп населення відповідно до законодавства.

2. Громадяни України мають право оскаржити в суді неправомірні дії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання і вимагати відшкодування завданих їм збитків у разі реалізації товарів з порушенням вимог законодавства про ціни і ціноутворення.

Розділ III
ЦІНОУТВОРЕННЯ

Стаття 10. Види цін

1. Суб’єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують:

  • вільні ціни;
  • державні регульовані ціни.

Стаття 11. Вільні ціни

1. Вільні ціни встановлюються суб’єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Стаття 12. Державні регульовані ціни

1. Державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб’єктами природних монополій.

Державні регульовані ціни можуть запроваджуватися на товари суб’єктів господарювання, які порушують вимоги законодавства про захист економічної конкуренції.

2. Державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими (забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його продажу (реалізації).

3. Зміна рівня державних регульованих цін здійснюється в порядку і строки, що визначаються органами, які відповідно до цього Закону здійснюють державне регулювання цін.

Зміна рівня державних регульованих цін може здійснюватися у зв’язку із зміною умов виробництва і продажу (реалізації) продукції, що не залежать від господарської діяльності суб’єкта господарювання.

4. Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування під час встановлення державних регульованих цін на товари до складу таких цін обов’язково включають розмір їх інвестиційної складової частини.

Розділ IV
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЦІН

Стаття 13. Способи державного регулювання цін

1. Державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом:

1) установлення обов’язкових для застосування суб’єктами господарювання:

  • фіксованих цін;
  • граничних (максимальних або мінімальних) цін;
  • граничних (максимальних) рівнів торговельної надбавки (націнки) та постачальницько-збутової надбавки (постачальницької винагороди);
  • граничних нормативів рентабельності;
  • розміру постачальницької винагороди;
  • розміру доплат, знижок (знижувальних коефіцієнтів);

2) запровадження процедури декларування зміни цін.

Стаття 14. Порядок формування і встановлення цін під час проведення експортних (імпортних) операцій та на експортні (імпортні) товари

1. Під час проведення експортних (імпортних) операцій у розрахунках з іноземними суб’єктами господарювання застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку.

2. Міждержавний обмін товарами здійснюється за цінами, визначеними відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 15. Гарантії, що надаються суб’єктам господарювання під час державного регулювання цін

1. Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов’язані відшкодувати суб’єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів.

2. Установлення органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування державних регульованих цін на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, без визначення джерел для відшкодування різниці між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів не допускається і може бути оскаржено у судовому порядку.

Розділ V
ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ (НАГЛЯД) ТА
СПОСТЕРЕЖЕННЯ У СФЕРІ ЦІНОУТВОРЕННЯ

Стаття 16. Органи державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення

1. Органами державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення (далі — уповноважені органи) є:

  • центральний орган виконавчої влади з питань державного контролю за цінами;
  • центральний орган виконавчої влади з питань будівництва, архітектури та містобудування, що здійснює контроль за дотриманням замовниками, проектними і будівельно-монтажними організаціями та іншими учасниками інвестиційної діяльності нормативних документів і нормативів обчислення вартості будівництва об’єктів, що споруджуються із залученням коштів державного та місцевих бюджетів, а також коштів державних і комунальних підприємств, установ та організацій.

2. Повноваження та порядок діяльності уповноважених органів, права та обов’язки їх посадових осіб, які здійснюють державний контроль (нагляд) за дотриманням суб’єктами господарювання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін та державне спостереження у сфері ціноутворення, визначаються цим Законом, Законом України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» та іншими законами.

Стаття 17. Основні функції уповноважених органів

1. Основними функціями уповноважених органів є:

1) виконання контрольно-наглядових функцій за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;

2) здійснення державного спостереження у сфері ціноутворення;

3) запобігання порушенням у сфері ціноутворення.

Стаття 18. Права уповноважених органів

1. Уповноважені органи мають право:

1) проводити у суб’єктів господарювання в установленому порядку планові та позапланові перевірки:

  • достовірності зазначеної у документах інформації про формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;
  • бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, показників реєстраторів розрахункових операцій та інших документів незалежно від способу подання інформації, пов’язаних з формуванням, встановленням та застосуванням державних регульованих цін;
  • наявності виписки або витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, а також документів, що посвідчують особу, в посадових осіб;

2) одержувати відповідно до законодавства у письмовій формі пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають під час проведення перевірки;

3) одержувати безоплатно від суб’єктів господарювання, що перевіряються, копії документів та інші відомості, необхідні для здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, документів, що можуть підтверджувати їх порушення, платіжних доручень, квитанцій, що підтверджують факт перерахування до бюджету коштів у разі застосування адміністративно-господарських санкцій, а також довідки, підготовлені суб’єктами господарювання на їх вимогу;

4) робити запити та одержувати від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в повному обсязі інформацію та документи, необхідні для виконання покладених на них функцій;

5) вимагати від суб’єктів господарювання, що перевіряються, усунення виявлених порушень вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;

6) приймати рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;

7) надавати органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, суб’єктам господарювання обов’язкові для виконання приписи про усунення порушень вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;

8) звертатися до суду з позовами про стягнення до бюджету коштів у разі прийняття рішення про порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.

Стаття 19. Державне спостереження у сфері ціноутворення

1. Державне спостереження у сфері ціноутворення здійснюється шляхом проведення моніторингу вільних цін (дослідження динаміки цінових процесів на товарних ринках) та державних регульованих цін.

2. Перелік товарів, ціни на які підлягають державному спостереженню у сфері ціноутворення, та порядок його проведення визначаються Кабінетом Міністрів України.

3. За результатами державного спостереження у сфері ціноутворення визначаються методи впливу на економічні процеси та цінову ситуацію на товарних ринках.

Стаття 20. Адміністративно-господарські санкції за порушення законодавства про ціни і ціноутворення

1. До суб’єктів господарювання застосовуються адміністративно-господарські санкції за:

1) порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін — вилучення необґрунтовано одержаної виручки, що становить позитивну різницю між фактичною виручкою від продажу (реалізації) товару та виручкою за цінами, сформованими відповідно до запровадженого способу регулювання (крім тих, що на постійній основі надають житлово-комунальні послуги або мають адресного споживача), та штраф у розмірі 100 відсотків необґрунтовано одержаної виручки;

2) стягнення плати за товари, які згідно із законодавством надаються безоплатно, — штраф у розмірі 100 відсотків вартості проданих (реалізованих) товарів;

3) надання уповноваженим органам недостовірних відомостей — штраф у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

4) невиконання приписів уповноважених органів або створення перешкод для виконання покладених на них функцій — штраф у розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. Суми адміністративно-господарських санкцій зараховуються до державного бюджету.

Сума необґрунтованої виручки, одержаної суб’єктами господарювання, які на постійній основі надають житлово-комунальні послуги або мають адресного споживача, повертається споживачам.

3. Порядок стягнення сум адміністративно-господарських санкцій, передбачених цією статтею, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Розділ VI
ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

2. Визнати такими, що втратили чинність:

Закон України «Про ціни і ціноутворення» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1990 р., № 52, ст. 650; Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 10, ст. 36, № 33, ст. 225; 1999 р., № 24, ст. 210; 2003 р., № 30, ст. 247; 2004 р., № 12, ст. 155, № 13, ст. 181; 2006 р., № 47, ст. 462; 2010 р., № 40, ст. 524, № 49, ст. 571);

Постанову Верховної Ради Української РСР «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про ціни і ціноутворення» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1990 р., № 52, ст. 651).

3. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1) у Кодексі України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до № 51, ст. 1122):

статті 1883 і 2445 викласти у такій редакції:

«Стаття 1883. Невиконання законних вимог посадових осіб органів державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення

Невиконання законних вимог посадових осіб органів державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення щодо усунення порушень порядку формування, встановлення та застосування цін або створення перешкод для виконання покладених на них обов’язків — тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від тридцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.»;

«Стаття 2445. Органи державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення

Органи державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням порядку формування, встановлення та застосування цін, а також невиконанням законних вимог посадових осіб зазначених органів (статті 1652, 1883).

Від імені органу державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право керівник зазначеного органу та уповноважені ним посадові особи.»;

частину першу статті 2446 після слова і цифр «(статті 791, 96, 97)» доповнити словами і цифрами «та невиконанням законних вимог посадових осіб органів державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення в частині дотримання замовниками, проектними і будівельно-монтажними організаціями та іншими учасниками інвестиційної діяльності у будівельній сфері нормативних документів і нормативів обчислення вартості будівництва об’єктів, що споруджуються із залученням коштів державного та місцевих бюджетів, а також коштів державних і комунальних підприємств, установ та організацій (стаття 1883).»;

2) у Господарському кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 18—22, ст. 144):

у статті 189:

частину першу викласти у такій редакції:

«1. Ціна у цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються у системі оподаткування.»;

частини третю і четверту замінити частиною такого змісту:

«3. Суб’єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.»;

частину першу статті 190 після слова «державні» доповнити словом «регульовані»;

статтю 191 викласти у такій редакції:

«Стаття 191. Державні регульовані ціни

1. Державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку.

2. Державне регулювання цін здійснюється згідно із Законом України «Про ціни і ціноутворення».

Голова Верховної Ради України

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ
до проекту Закону України «Про ціни і ціноутворення»

Зміст норм чинного законодавства Зміст відповідних норм проекту Закону України «Про ціни і ціноутворення»
Закон України «Про ціни і ціноутворення»
Україна згідно з Декларацією про державний суверенітет України та Законом України «Про економічну самостійність Української РСР» самостійно здійснює політику цін. Закон визначає основні принципи встановлення і застосування цін і тарифів та організацію контролю за їх дотриманням на території республіки. Цей Закон визначає основні засади цінової політики і регулює відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення.
Стаття 1. Визначення термінів
1. У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:
1) встановлення ціни — затвердження (фіксація) рівня ціни;
2) гранична ціна — максимально або мінімально допустимий рівень ціни, який може застосовуватися суб’єктом господарювання;
3) декларування зміни ціни — інформування суб’єктом господарювання у встановленому порядку органу державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення про наміри встановлення та застосування ціни, відмінної від поточної;
4) доплата — збільшення ціни товару виробником (постачальником) під час його продажу (реалізації);
5) застосування ціни — продаж (реалізація) товару за встановленою ціною;
6) знижка (знижувальний коефіцієнт) — зменшення ціни товару виробником (постачальником) під час його продажу (реалізації);
7) норматив рентабельності — рівень прибутковості, що визначається суб’єктом господарювання під час формування ціни. Граничний норматив рентабельності є його максимально допустимим рівнем, який повинен враховуватися суб’єктом господарювання під час встановлення ціни товару;
8) постачальницько-збутова надбавка (постачальницька винагорода) — сума витрат суб’єкта господарювання, що пов’язані з обігом товару та здійснюються в процесі його продажу (реалізації) під час надходження від виробника (постачальника) на відповідний товарний ринок, та прибутку, необхідного йому для провадження господарської діяльності. Гранична постачальницько-збутова надбавка є її максимально допустимим рівнем, який повинен враховуватися суб’єктом господарювання, що здійснює оптову торгівлю, під час встановлення ціни товару;
9) продаж (реалізація) — господарська операція, під час якої здійснюється обмін товару на виражений у грошовій формі еквівалент або інший вид компенсації його вартості;
10) товар — продукція, роботи, послуги, матеріально-технічні ресурси, майнові та немайнові права, що підлягають продажу (реалізації);
11) товарний ринок — сфера обігу однорідних товарів;
12) торговельна надбавка (націнка) — сума витрат суб’єкта господарювання, що пов’язані з обігом товару та здійснюються в процесі його продажу (реалізації) у роздрібній торгівлі, та прибутку, необхідного йому для провадження господарської діяльності. Гранична торговельна надбавка (націнка) є її максимально допустимим рівнем, який повинен враховуватися суб’єктом господарювання під час реалізації товару в роздрібній торгівлі;
13) фіксована ціна — обов’язкова для застосування суб’єктами господарювання ціна, встановлена Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень;
14) формування ціни — механізм визначення рівня ціни товару;
15) ціна — виражений у грошовій формі еквівалент одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються у системі оподаткування;
16) ціноутворення — процес формування та встановлення цін.
Стаття 1. Законодавство України про ціноутворення
Законодавство України про ціноутворення складається з цього Закону та інших актів законодавства України, що видаються відповідно до нього.
Стаття 3. Законодавство про ціни і ціноутворення
1. Законодавство про ціни і ціноутворення складається з Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України «Про природні монополії», «Про захист економічної конкуренції», цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Стаття 2. Сфера застосування Закону
Цей Закон поширюється на всі підприємства й організації незалежно від форм власності, підпорядкованості і методів організації праці та виробництва.
Стаття 2. Сфера дії цього Закону
1. Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та суб’єктами господарювання, які провадять діяльність на території України, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення.
Стаття 3. Політика ціноутворення
Політика ціноутворення є складовою частиною загальної економічної і соціальної політики України і спрямована на забезпечення:рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій і адміністративно-територіальних регіонів республіки;збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;протидії монопольним тенденціям виготовлювачів продукції, товарів і послуг;об’єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;розширення сфери застосування вільних цін;підвищення якості продукції;соціальних гарантій в першу чергу для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв’язку із зростанням цін і тарифів;створення необхідних економічних гарантій для виробників;орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

Стаття 4. Основні напрями державної цінової політики
1. Державна цінова політика є складовою частиною державної економічної та соціальної політики і спрямована на забезпечення;
1) розвитку національної економіки та підприємницької діяльності;
2) протидії зловживанню монопольним (домінуючим) становищем у сфері ціноутворення;
3) розширення сфери застосування вільних цін;
4) збалансованості ринку товарів та підвищення їх якості;
5) соціальних гарантій населенню у разі зростання цін;
6) необхідних економічних гарантій для виробників;
7) орієнтації цін внутрішнього ринку товарів на рівень цін світового ринку.

Стаття 4. Повноваження Кабінету Міністрів України в галузі ціноутворення Кабінет Міністрів України:забезпечує здійснення в республіці державної політики цін;визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління, крім сфери телекомунікацій, електроенергетики, централізованого теплопостачання, водопостачання та водовідведення; визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також по контролю за цінами (тарифами). Стаття 5. Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері ціноутворення1. Кабінет Міністрів України:1) забезпечує реалізацію державної цінової політики;2) здійснює державне регулювання цін, визначає повноваження органів виконавчої влади щодо формування, встановлення та застосування цін, якщо інше не визначено законом або міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України;3) визначає перелік товарів, державні регульовані ціни на які затверджуються відповідними органами виконавчої влади, якщо інше не визначено законом.
Стаття 6. Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері ціноутворення1. Органи місцевого самоврядування забезпечують реалізацію державної цінової політики у межах повноважень, визначених законом.
Стаття 8. Державна цінова політика у сфері діяльності суб’єктів природних монополій1. Державна цінова політика у сфері діяльності суб’єктів природних монополій реалізується відповідно до законодавства про природні монополії.
Стаття 5. Соціальний захист населення від підвищення цін і тарифів Органи державної влади і управління України послідовно проводять в життя заходи щодо підтримки життєвого рівня населення, в першу чергу низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, шляхом введення компенсації втрат у зв’язку з підвищенням цін і тарифів, а також шляхом індексації доходів стосовно соціально-економічних груп населення.Громадяни мають право оскаржити в суді неправомірні дії державних органів, підприємств та інших юридичних і фізичних осіб і вимагати відшкодування завданих їм збитків у випадках реалізації їм товарів та послуг з порушенням вимог законодавства по цінах. Стаття 9. Соціальні гарантії населенню у разі зростання цін1. Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади послідовно здійснюють заходи щодо забезпечення соціальних гарантій населенню, насамперед малозабезпеченим сім’ям шляхом запровадження системи компенсаційних виплат у зв’язку із зростанням цін та індексації доходів соціально-економічних груп населення відповідно до законодавства.2. Громадяни України мають право оскаржити в суді неправомірні дії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання і вимагати відшкодування завданих їм збитків у разі реалізації товарів з порушенням вимог законодавства про ціни і ціноутворення.
Стаття 6. Види цін і тарифів
В народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.
Стаття 10. Види цін1. Суб’єкти господарювання під час провадження господарської діяль­ності використовують:вільні ціни;державні регульовані ціни.
Стаття 7. Вільні ціни і тарифи
Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.
Стаття 11. Вільні ціни1. Вільні ціни встановлюються суб’єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Стаття 8. Державне регулювання цін і тарифів
Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення:державних фіксованих цін (тарифів);граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.В разі надмірного зростання цін, раніше виведених з-під контролю за рішенням Кабінету Міністрів України, виконавчих комітетів обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад, допускається тимчасове повернення до державного регулювання цін і тарифів.Урядом України можуть вводитись інші методи державного регулювання цін і тарифів.
Стаття 13. Способи державного регулювання цін1. Державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом:1) установлення обов’язкових для застосування суб’єктами господарювання:фіксованих цін;граничних (максимальних або мінімальних) цін;граничних (максимальних) рівнів торговельної надбавки (націнки) та постачальницько-збутової надбавки (постачальницької винагороди);граничних нормативів рентабельності;розміру постачальницької винагороди;розміру доплат, знижок (знижувальних коефіцієнтів);2) запровадження процедури декларування зміни цін.
Стаття 9. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи
Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування встановлюють державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на роботи (послуги) в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які своїм рішенням встановлюють (затверджують) ціни (тарифи) на роботи (послуги) у розмірі, нижчому за розмір економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання), зобов’язані відшкодовувати суб’єкту господарювання різницю між встановленим (затвердженим) розміром ціни (тарифу) та розміром економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) зазначених робіт (послуг) за рахунок коштів відповідних бюджетів.Встановлення (затвердження) органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування цін (тарифів) на роботи (послуги) у розмірі, нижчому за розмір економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, без визначення джерел для відшкодування відповідної різниці, у тому числі за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, не допускається і може бути оскаржено у судовому порядку.У випадках, передбачених законами, при встановленні (затвердженні) державних фіксованих та регульованих цін (тарифів) на роботи (послуги) до складу таких тарифів органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування обов’язково включається розмір інвестиційної складової тарифу.
Стаття 12. Державні регульовані ціни1. Державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб’єктами природних монополій.Державні регульовані ціни можуть запроваджуватися на товари суб’єктів господарювання, які порушують вимоги законодавства про захист економічної конкуренції.2. Державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими (забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його продажу (реалізації).3. Зміна рівня державних регульованих цін здійснюється в порядку і строки, що визначаються органами, які відповідно до цього Закону здійснюють державне регулювання цін.Зміна рівня державних регульованих цін може здійснюватися у зв’язку із зміною умов виробництва і продажу (реалізації) продукції, що не залежать від господарської діяльності суб’єкта господарювання.4. Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування під час встановлення державних регульованих цін на товари до складу таких цін обов’язково включають розмір їх інвестиційної складової частини.Стаття 15. Гарантії, що надаються суб’єктам господарювання під час державного регулювання цін1. Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов’язані відшкодувати суб’єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів.2. Установлення органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування державних регульованих цін на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, без визначення джерел для відшкодування різниці між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів не допускається і може бути оскаржено у судовому порядку.
Стаття 10. Зміна державних фіксованих та регульованих цін і тарифів Зміна рівня державних фіксованих та регульованих цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг здійснюється в порядку і в строки, що визначаються тими органами, які відповідно до цього Закону затверджують або регулюють ціни (тарифи).Зміна державних фіксованих та регульованих цін і тарифів може здійснюватись у зв’язку із зміною умов виробництва і реалізації продукції, що не залежать від господарської діяльності підприємств. Врегульовано частиною третьою статті 12 проекту Закону
Стаття 11. Ціноутворення при здійсненні експортних та імпортних операцій і при міжреспубліканському обміні При здійсненні експортних та імпортних операцій безпосередньо або через зовнішньоторговельного посередника в розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку.Регулювання внутрішнього ціноутворення на експортну та імпортну продукцію (послуги) визначається Кабінетом Міністрів України.Міжреспубліканський обмін продукцією здійснюється за договірними цінами. Стаття 14. Порядок формування і встановлення цін під час проведення експортних (імпортних) операцій та на експортні (імпортні) товари1. Під час проведення експортних (імпортних) операцій у розрахунках з іноземними суб’єктами господарювання застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку.2. Міждержавний обмін товарами здійснюється за цінами, визначеними відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 12. Державні органи управління ціноутворення Координація роботи по здійсненню політики цін, проведення економічного аналізу рівня та динаміки цін і вжиття заходів щодо регулювання цін і тарифів здійснюються відповідними державними органами управління України та їх структурними підрозділами.Формування кошторисної нормативної бази, визначення порядку її застосування в будівництві, контроль за дотриманням замовниками, проектними, будівельно-монтажними організаціями та іншими учасниками інвестиційної діяльності нормативних документів і нормативів обчислення вартості будівництва об’єктів, що споруджуються із залученням коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій, здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань містобудування і архітектури. Стаття 7. Державне управління у сфері ціноутворення1. Реалізація державної цінової політики, проведення економічного аналізу рівня та динаміки цін, внесення пропозицій щодо формування та реалізації державної цінової політики здійснюються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики.2. Формування кошторисної нормативної бази у сфері будівництва, визначення порядку її застосування під час будівництва із залученням коштів державного та місцевих бюджетів, а також коштів державних і комунальних підприємств, установ та організацій здійснюються центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, архітектури та містобудування.
Стаття 13. Контроль за додержанням державної дисципліни цін Державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. При цьому контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог законодавства про захист економічної конкуренції.Контроль за додержанням державної дисципліни цін здійснюється органами, на які ці функції покладено Урядом України. Вказані органи здійснюють контроль у взаємодії з профспілками, спілками споживачів та іншими громадськими організаціями.Державні органи, що здійснюють контроль за цінами, та їх посадові особи мають права, виконують обов’язки і несуть відповідальність, передбачені Законом України «Про державну податкову службу в Україні», крім повноважень, передбачених пунктами 6-9 статті 11 вказаного Закону.Господарські суб’єкти повинні в установленому порядку подавати необхідну інформацію для здійснення контролю за правильністю встановлення і застосування цін. Стаття 16. Органи державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення1. Органами державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення (далі — уповноважені органи) є:центральний орган виконавчої влади з питань державного контролю за цінами;центральний орган виконавчої влади з питань будівництва, архітектури та містобудування, що здійснює контроль за дотриманням замовниками, проектними і будівельно-монтажними організаціями та іншими учасниками інвестиційної діяльності нормативних документів і нормативів обчислення вартості будівництва об’єктів, що споруджуються із залученням коштів державного та місцевих бюджетів, а також коштів державних і комунальних підприємств, установ та організацій.2. Повноваження та порядок діяльності уповноважених органів, права та обов’язки їх посадових осіб, які здійснюють державний контроль (нагляд) за дотриманням суб’єктами господарювання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін та державне спостереження у сфері ціноутворення, визначаються цим Законом, Законом України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» та іншими законами.Стаття 17. Основні функції уповноважених органів 1. Основними функціями уповноважених органів є:1) виконання контрольно-наглядових функцій за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;2) здійснення державного спостереження у сфері ціноутворення;3) запобігання порушенням у сфері ціноутворення.Стаття 18. Права уповноважених органів1. Уповноважені органи мають право:1) проводити у суб’єктів господарювання в установленому порядку планові та позапланові перевірки:достовірності зазначеної у документах інформації про формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, показників реєстраторів розрахункових операцій та інших документів незалежно від способу подання інформації, пов’язаних з формуванням, встановленням та застосуванням державних регульованих цін;наявності виписки або витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, а також документів, що посвідчують особу, в посадових осіб;2) одержувати відповідно до законодавства у письмовій формі пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають під час проведення перевірки;3) одержувати безоплатно від суб’єктів господарювання, що перевіряються, копії документів та інші відомості, необхідні для здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, документів, що можуть підтверджувати їх порушення, платіжних доручень, квитанцій, що підтверджують факт перерахування до бюджету коштів у разі застосування адміністративно-господарських санкцій, а також довідки, підготовлені суб’єктами господарювання на їх вимогу;4) робити запити та одержувати від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в повному обсязі інформацію та документи, необхідні для виконання покладених на них функцій;5) вимагати від суб’єктів господарювання, що перевіряються, усунення виявлених порушень вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;6) приймати рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;7) надавати органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, суб’єктам господарювання обов’язкові для виконання приписи про усунення порушень вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;8) звертатися до суду з позовами про стягнення до бюджету коштів у разі прийняття рішення про порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.
Стаття 19. Державне спостереження у сфері ціноутворення1. Державне спостереження у сфері ціноутворення здійснюється шляхом проведення моніторингу вільних цін (дослідження динаміки цінових процесів на товарних ринках) та державних регульованих цін.2. Перелік товарів, ціни на які підлягають державному спостереженню у сфері ціноутворення, та порядок його проведення визначаються Кабінетом Міністрів України.3. За результатами державного спостереження у сфері ціноутворення визначаються методи впливу на економічні процеси та цінову ситуацію на товарних ринках.
Стаття 14. Відповідальність за порушення державної дисципліни цін Вся необґрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін та діючого порядку визначення вартості будівництва, що здійснюється із залученням коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій підлягає вилученню в доход відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, в позабюджетні фонди місцевих Рад стягується штраф у двократному розмірі необґрунтовано одержаної суми виручки. Вказані суми списуються з рахунків підприємств і організацій в банківських установах за рішенням суду. Підприємства, організації та інші юридичні і фізичні особи мають право оскаржити до суду порушення цін з боку державних органів, підприємств, організацій, кооперативів та інших юридичних і фізичних осіб і вимагати відшкодування завданих їм збитків у випадках реалізації їм товарів та послуг з порушенням вимог чинного законодавства.Ціни і тарифи, затверджені з порушенням цього Закону і рішень Уряду республіки по ціноутворенню, скасовуються Комітетом цін при Кабінеті Міністрів України.Особи, винні в порушенні порядку встановлення та застосування цін і тарифів, притягуються до адміністративної або кримінальної відповідальності. Стаття 20. Адміністративно-господарські санкції за порушення законодавства про ціни і ціноутворення1. До суб’єктів господарювання застосовуються адміністративно-господарські санкції за:1) порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін — вилучення необґрунтовано одержаної виручки, що становить позитивну різницю між фактичною виручкою від продажу (реалізації) товару та виручкою за цінами, сформованими відповідно до запровадженого способу регулювання (крім тих, що на постійній основі надають житлово-комунальні послуги або мають адресного споживача), та штраф у розмірі 100 відсотків необґрунтовано одержаної виручки;2) стягнення плати за товари, які згідно із законодавством надаються безоплатно, — штраф у розмірі 100 відсотків вартості проданих (реалізованих) товарів;3) надання уповноваженим органам недостовірних відомостей — штраф у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;4) невиконання приписів уповноважених органів або створення перешкод для виконання покладених на них функцій — штраф у розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.2. Суми адміністративно-господарських санкцій зараховуються до державного бюджету.Сума необґрунтованої виручки, одержаної суб’єктами господарювання, які на постійній основі надають житлово-комунальні послуги або мають адресного споживача, повертається споживачам.3. Порядок стягнення сум адміністративно-господарських санкцій, передбачених цією статтею, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Кодекс України про адміністративні правопорушення
Стаття 188 3 . Невиконання вимог органів державного контролю за цінами Невиконання законних вимог органів державного контролю за цінами щодо усунення порушень порядку формування та застосування цін і тарифів чи припинення операцій по рахунках в установах банків та інших фінансово-кредитних установах –тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від дев’яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Стаття 188 3 . Невиконання законних вимог посадових осіб органів державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення Невиконання законних вимог посадових осіб органів державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення щодо усунення порушень порядку формування, встановлення та застосування цін або створення перешкод для виконання покладених на них обов’язків —тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від тридцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Стаття 244 5 . Органи державного контролю за цінами
Органи державного контролю за цінами розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням порядку формування та застосування цін і тарифів, а також невиконанням вимог органів державного контролю за цінами (статті 165-2, 188-3).Від імені органів державного контролю за цінами розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право начальник Державної інспекції з контролю за цінами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики та його заступники, начальники державних інспекцій з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та їх заступники.
Стаття 244 5 . Органи державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення
Органи державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням порядку формування, встановлення та застосування цін, а також невиконанням законних вимог посадових осіб зазначених органів (статті 1652, 1883).Від імені органу державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право керівник зазначеного органу та уповноважені ним посадові особи.
Стаття 244 6 . Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю
Державна архітектурно-будівельна інспекція України та її територіальні органи (далі — інспекції державного архітектурно-будівельного контролю) розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з недодержанням екологічних вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції та прийняття в експлуатацію об’єктів чи споруд, недодержанням державних стандартів, норм і правил під час проектування і будівництва, а також самовільним будівництвом будинків або споруд (статті 79-1, 96, 97).
Стаття 244 6 . Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю
Державна архітектурно-будівельна інспекція України та її територіальні органи (далі — інспекції державного архітектурно-будівельного контролю) розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з недодержанням екологічних вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції та прийняття в експлуатацію об’єктів чи споруд, недодержанням державних стандартів, норм і правил під час проектування і будівництва, а також самовільним будівництвом будинків або споруд (статті 79-1, 96, 97) та невиконанням законних вимог посадових осіб органів державного контролю (нагляду) за цінами в частині дотримання замовниками, проектними і будівельно-монтажними організаціями та іншими учасниками інвестиційної діяльності у будівельній сфері нормативних документів і нормативів обчислення вартості будівництва об’єктів, що споруджуються із залученням коштів державного та місцевих бюджетів, а також коштів державних і комунальних підприємств, установ та організацій (стаття 1883).
Господарський кодекс України
Стаття 189. Ціна у господарських зобов’язаннях
1. Ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб’єкти господарювання. 2. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. 3. Суб’єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни — граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін. 4. При здійсненні експортних та імпортних операцій у розрахунках з іноземними контрагентами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку та індикативних цін.
Стаття 189. Ціна у господарських зобов’язаннях
1. Ціна у цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються у системі оподаткування.2. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. 3. Суб’єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.
Стаття 190. Вільні ціни 1. Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт,
послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни.
2. Вільні ціни визначаються суб’єктами господарювання
самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських
відносинах — також за рішенням суб’єкта господарювання.
Стаття 190. Вільні ціни1. Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни.2.Вільні ціни визначаються суб’єктами господарювання
самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських
відносинах — також за рішенням суб’єкта господарювання.
Стаття 191. Державні та комунальні ціни 1. Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, а також на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення. Перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України. 2. Відповідно до закону державні ціни встановлюються також на продукцію (послуги) суб’єктів господарювання — природних монополістів. Переліки видів продукції (послуг) зазначених суб’єктів затверджуються Кабінетом Міністрів України. 3. Державні ціни встановлюються на імпортні товари, придбані за рахунок коштів Державного бюджету України. 4. Законом може бути передбачено встановлення комунальних цін на продукцію та послуги, виробництво яких здійснюється комунальними підприємствами. 5. Державне регулювання цін здійснюється шляхом встановлення фіксованих державних та комунальних цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницьких винагород, граничних нормативів рентабельності або шляхом запровадження обов’язкового декларування зміни цін. 6. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування при встановленні фіксованих цін, застосування яких унеможливлює одержання прибутку суб’єктами підприємництва, зобов’язані надати цим суб’єктам дотацію відповідно до закону. Стаття 191. Державні регульовані ціни1. Державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку.2. Державне регулювання цін здійснюється згідно із Законом України «Про ціни і ціноутворення».
Заступник директора департаменту цінової політики
та цінового регулювання — начальник відділу
Міністерства економіки України
О.І. Работягова

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті