Проект Закону України «Про загальнодержавну систему надання екстреної медичної допомоги»

08 Листопада 2011 3:44 Поділитися

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України «Про загальнодержавну систему надання екстреної медичної допомоги»

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Забезпечення безоплатною, своєчасною та ефективною медичною допомогою населення України при станах, що загрожують життю хворих або постраждалих (екстреною медичною допомогою), є одним з найважливіших завдань галузі охорони здоров’я країни.

В Україні середній показники смертності від дії зовнішніх причин становить 130-135 осіб на 100 тис. населення, що перевищує показники країн Європи в 3–5 разів. При цьому близько 24% постраждалих помирають в лікарнях, а 76% — поза їх межами. В розвинутих державах 72% постраждалих помирає саме в лікарнях.

В Україні бригадами швидкої медичної допомоги за викликами громадян щорічно виконується понад 13 млн. виїздів.

Наявний санітарний транспорт, його обладнання та порядок використання не відповідають сучасним вимогам.

Приймальні відділення багатопрофільних лікарень не відповідають вимогам, запровадженим у країнах Євросоюзу. Оснащення закладів охорони здоров’я сучасними засобами зв’язку є незадовільною, що не може не впливати на своєчасність надання екстреної медичної допомоги.

Усі складові не поєднані між собою за принципами, правилами та стандартами, що має своє відображення на своєчасності, доступності та послідовності надання екстреної медичної допомоги, як у повсякденних умовах, так і при надзвичайних ситуаціях.

Виконання державою своїх конституційних обов’язків щодо забезпечення громадян екстреною медичною допомогою на сучасному рівні можливе лише за умови законодавчого розподілу відповідальності та обов’язків між центральними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, територіальними органами охорони здоров’я та громадянами.

2. Мета і шляхи її досягнення

Проект Закону України «Про загальнодержавну систему надання екстреної медичної допомоги» розроблено на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.11.2009 № 1426-р «Про схвалення Концепції проекту Закону України «Про загальнодержавну систему надання екстреної медичної допомоги» з метою забезпечення доступності, своєчасності та якості надання екстреної медичної допомоги, зниження рівня інвалідності та смертності та збереження здоров’я населення України.

Перший варіант розв’язання проблеми: Відсутність Закону України «Про загальнодержавну систему надання екстреної медичної допомоги» лишає не врегульованими питання: єдиного правового механізму функціонування єдиної системи надання екстреної медичної допомоги; наступність надання екстреної медичної допомоги; єдиних принципів управління; мобілізаційної готовності до роботи в умовах надзвичайних ситуацій.

Другий варіант розв’язання проблеми: внесення змін до діючого нормативно-правових актів не є оптимальним тому, що на сьогодні не існує нормативно-правового акта про правові засади щодо функціонування подібної системи.

Третій варіант розв’язання проблеми: прийняття Закону України «Про загальнодержавну систему надання екстреної медичної допомоги» дозволить запровадити правовий механізм створення єдиної системи надання екстреної медичної допомоги, унормує взаємовідносини усіх складових Системи.

Єдиним оптимальним варіантом досягнення мети є прийняття запропонованого Проекту Закону України «Про загальнодержавну систему екстреної медичної допомоги».

3. Правові аспекти

Законодавство України у сфері надання екстреної медичної допомоги регламентується Конституцією України, Основами законодавства України про охорону здоров’я, Законами України: «Про аварійно-рятувальні служби», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», «Про правові засади цивільного захисту», «Про Цивільну оборону України», «Про охорону праці».

Діють наступні нормативно-правові акти:

  • Наказ МОЗ України від 02.03.09 № 132 «Про організацію навчання окремих категорій немедичних працівників навичкам надання першої невідкладної медичної допомоги», зареєстрований у Міністерстві юстиції України за № 445/1646 від 21.05.09;
  • Наказ МОЗ України від 28.04.09 № 283 «Про удосконалення підготовки та підвищення кваліфікації медичних працівників з надання екстреної та невідкладної медичної допомоги»;
  • Наказ МОЗ України від 29.08.08 № 500 «Про заходи щодо удосконалення надання екстреної медичної допомоги населенню України».

Наказ МОЗ України від 01.06.09 № 370 «Про єдину систему надання екстреної медичної допомоги населенню України», зареєстрований Міністерством юстиції України 14 вересня 2009 року.

4. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація заходів Закону України «Про загальнодержавну систему надання екстреної медичної допомоги» буде здійснюватись в межах коштів, що передбачатимуться у державному та місцевих бюджетів.

Станом на 01.01.11 в Україні функціонує 96 самостійних станцій швидкої медичної допомоги, 902 заклади швидкої медичної допомоги у складі лікувально-профілактичних закладів та 20 центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

Кількість персоналу виїзних бригад дорівнює 28 667 посад, кількість допоміжного персоналу становить 2132,5 посад. Адміністративний персонал складають 453,75 посад.

За результатами реформування, кількість територіальних центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф має складати 27. На першому етапі реформування кількість відділень центрів у містах з розрахунку 1 відділення на 100 тис. населення має становити 314 підрозділів. На селі з розрахунку 1 відділення на 50 тис. населення кількість відділень центрів становить 292. На наступних етапах має бути тенденція до укрупнення підрозділів, з охоплення м у містах до 200 тис. населення, у сільській місцевості до 100 тис населення. Проведення такого реформування системи надання екстреної медичної цілком відповідає сучасному баченню реформ в охороні здоров’я, визначеному Президентом України, а саме чіткому розподілу на рівні надання медичної допомоги, формування «госпітальних округів», створення ринку «медичної послуги», зменшенню кількості джерел фінансування закладів охорони здоров’я. Саме тому створена система повинна мати один організаційний центр — територіальний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, якому підпорядковується увесь наявний ресурс на території адміністративно-територіальної одиниці (АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя) та фінансуватися з відповідного бюджету (республіканський, обласний, міський Києва та Севастополя).

Кількість посад виїзного персоналу скорочуватись не буде.

За розрахунками, організаційні зміни діючої системи надання екстреної медичної допомоги надасть можливість зекономити 5343,3 тис. грн. (розрахунки додаються).

Затрати на забезпечення виїзного персоналу Системи робочим одягом покладається на місцеві бюджети.

5. Позиція заінтересованих органів

Проект Закону України «Про загальнодержавну систему надання екстреної медичної допомоги» погоджено без зауважень: МНС, МВС, Мінпраці, Міноборони, Мінфіном.

Проект погоджено «із зауваженнями»: Мінтрансом, Мінекономіки та Мін’юстом. Надані зауваження враховано повністю.

6. Регіональний аспект

Введення в дію законопроекту поліпшить стан здоров’я населення та підвищить доступність до надання екстреної медичної допомоги.

Впровадження та виконання вимог акта передбачає унормування взаємовідносин між елементами, що входять до Системи, органами місцевого самоуправління, територіальними органами охорони здоров’я. Забезпечить виконання інтересів суб’єктів наступних рівнів:

Сфера інтересів держави: створення ефективної загальнодержавної системи супроводу хворих на догоспітальному та госпітальному етапах надання екстреної медичної допомоги.

Сфера інтересів громадян: забезпечення своєчасного гарантованого рівня надання екстреної медичної допомоги.

Можливої шкоди у разі настання очікуваних наслідків дії акта не прогнозується.

Проект Закону України «Про загальнодержавну систему надання екстреної медичної допомоги» опрацьовано з Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, 24 обласними державними адміністраціями, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Отримано позитивні висновки.

7. Запобігання корупції

За результатами проведення антикорупційної експертизи проекту Закону України «Про загальнодержавну систему надання екстреної медичної допомоги» корупційних чинників не виявлено.

8. Громадське обговорення

Проект Закону України «Про загальнодержавну систему надання екстреної медичної допомоги» з метою проведення громадського обговорення було розміщено на офіційному сайті МОЗ України 02.06.2010 року.

9. Позиція соціальних партнерів

Проект Закону України «Про загальнодержавну систему надання екстреної медичної допомоги» було направлено на опрацювання до Федерації профспілок та Федерація роботодавців України. За результатами опрацювання отримано позитивний висновок.

10. Прогноз результатів

Створення Системи призведе до щорічного збереження життя понад 10 тисяч громадян, збереження здоров’я та працездатності понад 200 тисяч осіб, сприятиме запобіганню інвалідності у понад 30 тисяч осіб, переважно працездатного та репродуктивного віку.

Результатом цього має стати:

  • збільшення обсягу валового внутрішнього продукту;
  • зменшення видатків на соціальний захист і реабілітацію інвалідів;
  • зменшення видатків Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;
  • відновлення населення України;
  • адаптація законодавства України до міжнародних стандартів надання екстреної медичної допомоги.
Міністр О.В. Аніщенко

ПРОЕКТ
Вноситься
Кабінетом Міністрів України

Закон УкраЇни
Про загальнодержавну систему надання
екстреної медичної допомоги

Цей Закон визначає правові, організаційні та інші засади функціонування та розвитку загальнодержавної системи надання екстреної медичної допомоги як складової національної безпеки держави.

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

1) бригада швидкої медичної допомоги (далі — бригада) — структурно-функціональна одиниця Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, яка надає екстрену медичну допомогу пацієнтам і постраждалим, що перебувають у невідкладному стані, на місці події (виклику) та під час їх транспортування до закладів охорони здоров’я, які надають екстрену медичну допомогу;

2) відділення невідкладної медичної допомоги — структурний підрозділ багатопрофільної лікарні, в якому надається екстрена медична допомога в цілодобовому режимі;

3) госпітальний етап надання екстреної медичної допомоги (далі — госпітальний етап) — комплекс термінових організаційних, діагностичних та лікувальних заходів, спрямованих на послідовне та своєчасне надання екстреної медичної допомоги пацієнтам і постраждалим, що перебувають у невідкладному стані, у закладах охорони здоров’я, які надають екстрену медичну допомогу;

4) догоспітальний етап надання екстреної медичної допомоги (далі — догоспітальний етап) — комплекс термінових організаційних, діагностичних та лікувальних заходів, спрямованих на своєчасне надання екстреної медичної допомоги пацієнтам та постраждалим, що перебувають у невідкладному стані, на місці події (виклику) та/або під час їх транспортування до закладів охорони здоров’я, які надають екстрену медичну допомогу;

5) загальнодержавна система надання екстреної медичної допомоги (далі — система) — сукупність організаційно об’єднаних органів управління, служб, закладів охорони здоров’я, підрозділів, їх працівників, інших осіб, які в межах службових обов’язків надають невідкладну, зокрема медичну допомогу, забезпечують здійснення термінових організаційних, діагностичних та лікувальних заходів, спрямованих на надання екстреної медичної допомоги пацієнтам і постраждалим, що перебувають у невідкладному стані, в тому числі під час ліквідації наслідків надзвичайної ситуації;

6) невідкладний стан — стан організму людини, що характеризується наявністю загрозливих для життя розладів важливих життєвих функцій, які виникли внаслідок дії фізичних, хімічних, біологічних та інших факторів, і потребує термінового надання екстреної медичної допомоги;

7) оперативно-диспетчерська служба — структурний підрозділ центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, що забезпечує отримання, передачу викликів, управління та оперативний контроль за наданням екстреної медичної допомоги в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці;

8) пункт постійного базування бригади швидкої медичної допомоги — місце постійного розташування бригади швидкої медичної допомоги та санітарного автомобільного транспорту, призначене для забезпечення її роботи у добовому режимі з дотриманням нормативу прибуття до місця події (виклику);

9) пункт тимчасового базування бригади швидкої медичної допомоги — місце тимчасового розташування бригади швидкої медичної допомоги та санітарного автомобільного транспорту, що визначається виходячи з необхідності дотримання нормативу прибуття бригади до місця події (виклику);

10) служба медицини катастроф — структурний підрозділ центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, який забезпечує надання екстреної медичної допомоги постраждалим, що перебувають у невідкладному стані, під час ліквідації наслідків надзвичайної ситуації;

11) служба швидкої медичної допомоги — структурний підрозділ центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, який забезпечує організацію та управління наданням екстреної медичної допомоги пацієнтам і постраждалим, що перебувають у невідкладному стані, на місці події (виклику) та/або під час їх транспортування до закладів охорони здоров’я, які надають екстрену медичну допомогу, в тому числі під час ліквідації наслідків надзвичайної ситуації;

12) центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф (далі — центр) — утворений відповідно до цього Закону заклад охорони здоров’я, що забезпечує організацію та управління наданням екстреної медичної допомоги в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці, в тому числі під час ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.

2. Інші терміни вживаються в цьому Законі у значенні, наведеному в Основах законодавства України про охорону здоров’я.

Стаття 2. Законодавство України у сфері надання екстреної медичної допомоги

1. Законодавство України у сфері надання екстреної медичної допомоги базується на Конституції України та складається з Основ законодавства України про охорону здоров’я, Законів України «Про аварійно-рятувальні служби», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», «Про правові засади цивільного захисту», «Про Цивільну оборону України», «Про охорону праці», цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Стаття 3. Сфера дії Закону

1. Дія цього Закону поширюється на правовідносини, пов’язані з наданням екстреної медичної допомоги.

2. Якщо міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України у сфері надання екстреної медичної допомоги, застосовуються правила міжнародних договорів.

Стаття 4. Основні принципи функціонування та завдання системи

1. Система функціонує за такими принципами:

  • доступність, безоплатність та пріоритетність надання екстреної медичної допомоги;
  • своєчасність, послідовність, безперервність і належна якість надання екстреної медичної допомоги;
  • постійна готовність до надання екстреної медичної допомоги, у тому числі під час ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.

2. Основними завданнями системи є:

  • надання екстреної медичної допомоги пацієнтам і постраждалим на місці події (виклику) та/або під час їх транспортування до закладів охорони здоров’я, які надають екстрену медичну допомогу;
  • забезпечення послідовності та безперервності надання екстреної медичної допомоги пацієнтам і постраждалим на догоспітальному етапі та під час госпіталізації до закладів охорони здоров’я, які надають екстрену медичну допомогу;
  • ліквідація медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.

Стаття 5. Надання екстреної медичної допомоги

1. Для отримання екстреної медичної допомоги особа, що потребує її надання, звертається за телефонним номером виклику екстреної медичної допомоги або за єдиним телефонним номером виклику екстреної допомоги 112.

Особи з обмеженими фізичними можливостями використовують для виклику екстреної медичної допомоги доступні їм засоби зв’язку.

З метою отримання екстреної медичної допомоги особа може самостійно звернутися до найближчого закладу охорони здоров’я, підрозділу центру, співробітників бригади швидкої допомоги, за умови, що вони не здійснюють безпосереднє надання такої допомоги, або до відділення невідкладної медичної допомоги багатопрофільної лікарні.

Про випадки виявлення особи (осіб), що перебуває у невідкладному стані, або випадки, що можуть спричинити такий стан, здійснюється обов’язкове інформування за єдиним телефонним номером виклику екстреної допомоги 112, телефонними номерами виклику екстреної медичної допомоги або закладів охорони здоров’я, які надають екстрену медичну допомогу.

2. Норматив прибуття бригад на місце події (виклику) на території України встановлюється Кабінетом Міністрів України.

3. Громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають в Україні, екстрена медична допомога надається безоплатно.

Іноземцям та особам без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, екстрена медична допомога надається у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

4. Порядок прийняття викликів оперативно-диспетчерською службою центру та порядок надання екстреної медичної допомоги визначаються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

Оперативно-диспетчерська служба центру відмовляє особі, що звернулася за наданням допомоги, у разі, коли виклик пов’язаний з направленням бригади для перевезення трупів, видачею листків непрацездатності, виписуванням рецептів і заповненням будь-яких довідок, у тому числі про стан здоров’я, складенням судово-медичних висновків, та у випадках, коли відсутні показання для надання екстреної медичної допомоги за переліком, визначеним центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

5. У разі виникнення раптової загрози життю пацієнта або постраждалого під час його транспортування на догоспітальному етапі бригади доставляють його до найближчого визначеного оперативно-диспетчерською службою центру закладу охорони здоров’я, який може забезпечити надання такої допомоги, незалежно від підпорядкування.

У разі коли заклад охорони здоров’я відмовляється прийняти такого пацієнта, особа, що відмовила у наданні допомоги, та керівник закладу несуть відповідальність, передбачену законодавством.

6. У разі виникнення загрози життю пацієнта медичні та немедичні працівники мають право використати будь-який наявний транспортний засіб для проїзду до місця перебування пацієнта або постраждалого з метою надання екстреної медичної допомоги або його транспортування до закладу охорони здоров’я, який надає екстрену медичну допомогу або визначений для надання такої допомоги.

7. Порядок організації надання екстреної медичної допомоги під час ліквідації наслідків надзвичайної ситуації визначається Кабінетом Міністрів України.

8. Громадяни мають право отримувати інформацію про діяльність системи в порядку, встановленому законодавством.

Стаття 6. Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання діяльності системи

1. Кабінет Міністрів України:

  • забезпечує реалізацію державної політики щодо розвитку системи на території держави;
  • визначає порядок:
  • застосування авіаційних, водних, автомобільних санітарних транспортних засобів (далі — санітарний транспорт);
  • використання структурними підрозділами системи радіочастотного ресурсу;
  • взаємодії закладів охорони здоров’я з аварійно-рятувальними службами та підрозділами центральних органів виконавчої влади, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій під час ліквідації наслідків надзвичайної ситуації;
  • медичного супроводження офіційних заходів;
  • затверджує примірне положення про центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф;
  • здійснює інші повноваження, передбачені Законами.

2. Центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров’я:

  • здійснює управління, планування та контроль за діяльністю системи;
  • погоджує щорічні регіональні плани розвитку системи, розроблені Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями;
  • організовує кадрове та наукове забезпечення системи;
  • затверджує примірні штатні розклади центру та його підрозділів, табелі оснащення;
  • затверджує перелік показань для надання екстреної медичної допомоги, у тому числі із застосуванням санітарного транспорту;
  • затверджує стандарти і клінічні протоколи надання екстреної медичної допомоги, здійснює моніторинг та контроль за їх виконанням;
  • вивчає світовий досвід, налагоджує міжнародне співробітництво у сфері надання екстреної медичної допомоги;
  • здійснює інші функції, визначені законодавством.

3. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації:

  • подають пропозиції щодо утворення та забезпечення функціонування центрів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці на розгляд відповідних органів місцевого самоврядування;
  • створюють належні умови для діяльності закладів охорони здоров’я, які надають екстрену медичну допомогу, на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, зокрема шляхом будівництва автомобільних доріг, вертолітних майданчиків, забезпечення санітарним транспортом;
  • розробляють та затверджують щорічні регіональні плани розвитку системи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, погоджують їх з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я та забезпечують виконання;
  • подають в установленому порядку пропозиції центральному органові виконавчої влади у сфері охорони здоров’я щодо визначення обсягів державного замовлення на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників системи;
  • визначають перелік закладів охорони здоров’я, що надають екстрену медичну допомогу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці;
  • формують мережу пунктів тимчасового та постійного базування бригад.

Стаття 7. Організаційні засади створення та функціонування системи

1. Республіканський в Автономній Республіці Крим, обласний, Київський та Севастопольський міський центри утворюються шляхом реорганізації існуючих підрозділів служби швидкої медичної допомоги (станцій, підстанцій, відділень), територіальних центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

2. Центр може бути організовано у формі об’єднання закладів охорони здоров’я з правами юридичної особи або без таких прав.

3. Матеріально-технічні ресурси утвореного центру становить матеріально-технічна база закладів охорони здоров’я, вироби медичного призначення, радіочастоти, засоби зв’язку, будівлі, споруди, транспортні засоби, що на момент набрання чинності цим Законом належали підрозділам служби швидкої медичної допомоги (станціям, підстанціям, відділенням), територіальним центрам екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

4. Використання матеріально-технічних ресурсів центру для виконання завдань, що не належать до завдань Центру, забороняється.

5. Для забезпечення дотримання нормативу прибуття бригад на місце події (виклику) центр формує мережу підрозділів служби швидкої медичної допомоги та служби медицини катастроф (станцій, підстанцій, пунктів постійного та тимчасового базування бригад) та підрозділів оперативно-диспетчерської служби, забезпечує їх засобами зв’язку.

6. Технологічні характеристики засобів зв’язку, що використовуються оперативно-диспетчерською службою, повинні забезпечувати визначення місця перебування бригади на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

7. Оперативно-диспетчерська служба центру забезпечує отримання викликів, переданих за допомогою доступних особі засобів зв’язку, передачу викликів бригаді, здійснює управління та оперативний контроль за наданням екстреної медичної допомоги на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

8. Для забезпечення безперервності та своєчасності надання екстреної медичної допомоги на госпітальному етапі у складі багатопрофільних лікарень утворюються відділення невідкладної медичної допомоги. Порядок утворення та забезпечення функціонування таких відділень визначає центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

9. Інші заклади охорони здоров’я надають екстрену медичну допомогу у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

10. Координація дій центру з підрозділами аварійно-рятувальних та аварійних служб, правоохоронних органів здійснюється за допомогою програмно-апаратних комплексів і телекомунікаційних мереж системи екстреної допомоги.

Стаття 8. Працівники закладів охорони здоров’я, що входять до складу системи, та особи, що можуть залучатися до співпраці з ними

1. Медичними працівниками закладів охорони здоров’я, що входять до складу системи є лікарі, фельдшери, медичні сестри, інший медичний персонал.

2. Працівники бригад повинні відповідати кваліфікаційним вимогам щодо підготовки до надання екстреної медичної допомоги та за ознаками здоров’я бути здатними до виконання професійних обов’язків.

3. Порядок проходження професійного добору працівниками бригад затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

4. До працівників системи належать немедичні працівники закладів охорони здоров’я державної та комунальної форми власності, що включені до системи (санітари, водії), та працівники оперативно-диспетчерської служби системи.

5. До медичних працівників, що можуть залучатися до співпраці із системою, належить медичний персонал закладів охорони здоров’я підрозділів та служб, професійні обов’язки якого передбачають надання екстреної медичної допомоги, в тому числі під час ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.

6. До немедичних працівників, які можуть залучатися до співпраці із системою, належать рятувальники аварійно-рятувальних та пожежно-рятувальних служб, працівники міліції, водії автотранспортних засобів, провідники пасажирських вагонів, бортпровідники та інші фахівці, які не мають медичної освіти, але за своїми професійними обов’язками повинні володіти навичками надання першої допомоги, в тому числі під час ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.

Стаття 9. Підготовка та підвищення кваліфікації працівників системи

1. Держава забезпечує підготовку та підвищення кваліфікації за державним замовленням медичних працівників закладів охорони здоров’я державної та комунальної форми власності, що входять до складу системи.

2. Підготовка немедичних працівників щодо надання першої медичної допомоги проводиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Стаття 10. Права та гарантії працівників системи

1. Працівники системи мають право на використання її ресурсів для надання екстреної медичної допомоги відповідно до своїх повноважень.

2. За посягання на життя та здоров’я працівника системи під час виконання ним своїх службових обов’язків установлюється відповідальність згідно із законом.

3. Медичні працівники системи безоплатно забезпечуються робочим одягом.

Стаття 11. Наукове забезпечення системи

1. Держава сприяє розвиткові наукових досліджень за напрямом «Медицина невідкладних станів» та «Медицина катастроф» з метою впровадження їх результатів у діяльність системи.

2. Дослідження, що проводяться науковими установами, навчальними закладами, фінансуються в установленому законодавством порядку.

Стаття 12. Порядок фінансування системи

1. За рахунок коштів державного бюджету фінансуються:

  • заходи державних цільових програм, які передбачають розвиток системи;
  • діяльність закладів охорони здоров’я та їх підрозділів, що входять до складу системи та належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров’я;
  • інші заходи державного рівня щодо розвитку системи.

2. За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються:

  • заходи державних цільових програм, які передбачають розвиток системи;
  • заходи регіональних цільових програм, які передбачають розвиток системи;
  • заходи з реорганізації та функціонування системи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці;
  • забезпечення працівників системи робочим одягом.

3. З метою створення, забезпечення функціонування та розвитку системи можуть використовуватись інші джерела фінансування, не заборонені законодавством.

ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2013 року.

2. Під час реорганізації існуючих підрозділів служби швидкої медичної допомоги до 31 грудня 2013 року станції швидкої медичної допомоги можуть функціонувати у статусі юридичних осіб. Особливості функціонування у цей період Республіканського в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів визначаються Кабінетом Міністрів України.

3. Закони та інші нормативно-правові акти до приведення у відповідність із цим Законом застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

4. Внести зміни до таких законів України:

1) абзац другий пункту «а» частини другої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» після слів «митних органів» доповнити словами «, загальнодержавної системи надання екстреної медичної допомоги»;

2) частину третю статті 8 Закону України «Про аварійно-рятувальні служби» після слів «Служба медицини катастроф» доповнити словами «є структурним підрозділом центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф загальнодержавної системи надання екстреної медичної допомоги і»;

3) друге речення частини другої статті 13 Закону України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» після слів «Державна служба медицини катастроф» доповнити словами «є структурним підрозділом центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф загальнодержавної системи надання екстреної медичної допомоги і».

5. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня опублікування цього Закону:

  • привести власні нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
  • забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади власних нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Голова Верховної Ради України

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ
внесення змін до деяких законів України у зв’язку з впровадженням в дію закону України «Про загальнодержавну систему надання екстреної медичної допомоги»

ЧИННА ВЕРСІЯ НОВА ВЕРСІЯ
1. Закон, ВР України, від 04.03.1992, № 2163-XII «Про приватизацію державного майна», абзац 2 пункту а, статті 5
а) об’єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об’єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема:
майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, майно Збройних Сил України (крім майна, щодо якого цим Законом встановлено особливості приватизації), Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, правоохоронних і митних органів;
а) об’єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об’єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема:
майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, майно Збройних Сил України (крім майна, щодо якого цим Законом встановлено особливості приватизації), Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, правоохоронних і митних органів, загальнодержавної системи надання екстреної медичної допомоги;
2. Закон, ВР України, від 14.12.1999, № 1281-XIV «Про аварійно-рятувальні служби» частина 3 статті 8
Особливим видом державних аварійно-рятувальних служб є Державна служба медицини катастроф. Основним завданням Служби медицини катастроф є подання громадянам та рятувальникам в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне та хімічне забруднення тощо) безоплатної медичної допомоги. Служба медицини катастроф складається з медичних сил і засобів та лікувальних закладів центрального та територіального рівнів незалежно від виду діяльності та галузевої належності, визначених центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я за погодженням з центральними органами виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, з питань оборони, з питань внутрішніх справ, з питань транспорту, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Координацію діяльності Служби медицини катастроф на випадок витиснення екстремальних ситуацій здійснюють центральна та територіальні координаційні комісії, що утворюються згідно з законодавством. Організаційно-методичне керівництво Службою медицини катастроф здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я. Особливим видом державних аварійно-рятувальних служб є Державна служба медицини катастроф. Основним завданням Служби медицини катастроф є подання громадянам та рятувальникам в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне та хімічне забруднення тощо) безоплатної медичної допомоги. Служба медицини катастроф є структурним підрозділом центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф загальнодержавної системи надання екстреної медичної допомоги і складається з медичних сил і засобів та лікувальних закладів центрального та територіального рівнів незалежно від виду діяльності та галузевої належності, визначених центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я за погодженням з центральними органами виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, з питань оборони, з питань внутрішніх справ, з питань транспорту, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Координацію діяльності Служби медицини катастроф на випадок витиснення екстремальних ситуацій здійснюють центральна та територіальні координаційні комісії, що утворюються згідно з законодавством. Організаційно-методичне керівництво Службою медицини катастроф здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я.
3. Закон, ВР України, від 08.06.2000, № 1809-III «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», частина 2, статті 13
Для надання безоплатної медичної допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру громадянам, рятувальникам та особам, які беруть участь у ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, діє Державна служба медицини катастроф як особливий вид державних аварійно-рятувальних служб. Державна служба медицини катастроф складається з медичних сил і засобів та лікувальних закладів центрального і територіального рівнів незалежно від виду діяльності та галузевої належності, визначених центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, з питань оборони, з питань внутрішніх справ, з питань транспорту, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Координацію діяльності Державної служби медицини катастроф на випадок виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру здійснюють спеціальні комісії загальнодержавного (регіонального, місцевого, об’єктового) рівня, що утворюються згідно з цим Законом. Організаційно-методичне керівництво Державною службою медицини катастроф здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я. Для надання безоплатної медичної допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру громадянам, рятувальникам та особам, які беруть участь у ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, діє Державна служба медицини катастроф як особливий вид державних аварійно-рятувальних служб. Державна служба медицини катастроф є структурним підрозділом центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф загальнодержавної системи надання екстреної медичної допомоги і складається з медичних сил і засобів та лікувальних закладів центрального і територіального рівнів незалежно від виду діяльності та галузевої належності, визначених центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, з питань оборони, з питань внутрішніх справ, з питань транспорту, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Координацію діяльності Державної служби медицини катастроф на випадок виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру здійснюють спеціальні комісії загальнодержавного (регіонального, місцевого, об’єктового) рівня, що утворюються згідно з цим Законом. Організаційно-методичне керівництво Державною службою медицини катастроф здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я.
Заступник Міністра О.К. Толстанов

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті