IV з’їзд гематологів та трансфузіологів України інтерв’ю з головним трансфузіологом МОЗ України

?

IV З’ЇЗД ГЕМАТОЛОГІВ ТА ТРАНСФУЗІОЛОГІВ УКРАЇНИ

ІНТЕРВ’Ю З ГОЛОВНИМ ТРАНСФУЗІОЛОГОМ МОЗ УКРАЇНИ

16–18 травня 2001 р. у конференц-залі санаторію «Пуща-Озерна» відбувся IV з’їзд гематологів та трансфузіологів України, на який зібралися декілька сотень делегатів з різних куточків нашої країни, серед них науковці, практичні лікарі та організатори охорони здоров’я. Форум був проведений під егідою Академії медичних наук України, Міністерства охорони здоров’я України, Інституту гематології та трансфузіології АМН України, Інституту патології крові і трансфузійної медицини АМН України. Провідні вітчизняні гематологи та трансфузіологи, а також відомі вчені з Японії, Росії, Білорусі та інших країн у своїх виступах дали оцінку сучасному стану галузі, проаналізували зміни за період, що минув після попереднього з’їзду (1995).

Фахівці поділилися клінічним досвідом застосування різноманітних препаратів для лікування гемобластозів, лімфопроліферативних захворювань, бактеріальних інфекцій у пацієнтів з вторинним імунодефіцитом тощо. Представники ряду зарубіжних фармацевтичних компаній, таких, як «Брістоль-Майєрс Сквібб», «Новартіс», «Ранбаксі», «Ф. Хоффманн-Ля Рош», «Шерінг АГ» та ін., висвітлили ряд питань щодо застосування та результатів вивчення клінічної ефективності як нових лікарських засобів, так і добре відомих препаратів-бестселерів. Інформація, представлена на форумі, викликала жвавий інтерес, її обговорення тривало в кулуарах.

Про свої враження щодо роботи з’їзду та про подальші перспективи розвитку вітчизняної гематології та трансфузіології розповідає головний трансфузіолог МОЗ України, директор Інституту гематології та трансфузіології АМН України, лауреат Державної премії України, доктор медичних наук, професор, голова правління Науково-медичного товариства гематологів та трансфузіологів України Петро Перехрестенко.

ОНКОГЕМАТОЛОГІЯ

— Метою IV з’їзду гематологів та трансфузіологів України було поінформувати практичних лікарів про нові методи діагностики та лікування онкогематологічних захворювань, гемофілії, а також про перспективи розвитку виробничої та клінічної трансфузіології. Делегати з’їзду висловлювалися за впровадження нових досягнень гематологічної та трансфузіологічної науки у повсякденну практику.

За останні десятиріччя в Україні досягнуто певних успіхів у лікуванні гемобластозів завдяки впровадженню сучасних методів діагностики і програм лікування. Однак щоб закріпити ці здобутки і просуватися далі, необхідно вирішити низку питань, насамперед розширити список цитостатичних препаратів, виробництво яких можна налагодити в Україні, запровадити сучасні програми лікування пацієнтів з онкогематологічними захворюваннями за допомогою високодозової хіміотерапії та відповідного обладнання. Важливим є обов’язкове здійснення профілактичних заходів, спрямованих на запобігання поширенню трансмісивних інфекцій серед хворих, які лікуються препаратами крові.

Петро ПЕРЕХРЕСТЕНКО

Головний трансфузіолог МОЗ України, директор Інституту гематології та трансфузіології АМН України, лауреат Державної премії України, доктор медичних наук, професор, голова правління Науково-медичного товариства гематологів та трансфузіологів України

— Концепція сучасної трансфузіології полягає у відмові від переливання цільної крові й переході на компонентну терапію, яка здійснюється тільки за суворими показаннями. Використовуються відповідні фармакологічні засоби, арсенал яких за останнє десятиліття значно розширився. Безсумнівною перевагою фармакологічного заміщення порушених функцій крові є відсутність ризику інфікування небезпечними інфекціями. На базі деяких передових клінік світу створені центри безкровної хірургії.

В Україні планується проведення реформи служби крові, спрямованої на поліпшення забезпечення пацієнтів безпечними препаратами плазми крові — специфічними імуноглобулінами, альбуміном, концентратом факторів згортання крові тощо. Актуальні проблеми та перспективи розвитку вітчизняної гематології та трансфузіології обговорювалися на IV з’їзді гематологів та трансфузіологів України.

Слід відзначити, що західні науковці охоче співпрацюють з українськими гематологами. В результаті плідного співробітництва з німецькими вченими, яке розпочалося ще в 1990 р., було розроблено протоколи високодозової хіміотерапії хворих на лейкемію дітей з включенням хіміопрепаратів, що дозволило істотно підвищити ефективність лікування. Нині ці протоколи ефективно впроваджуються в клінічну практику гематологічних центрів і відділень у рамках українсько-німецької Кооперативної програми. Якщо до початку реалізації цієї програми у життя вихід у ремісію спостерігали у 23–30% хворих, то сьогодні цей показник у дітей, хворих на гостру лейкемію, складає 80–85%. Насправді, вітчизняній гематології є чим пишатися. Якщо в перші роки після аварії на Чорнобильській АЕС багато пацієнтів гематологічного профілю або їх батьки висловлювали бажання лікуватися за кордоном, то тепер вони знають, що ефективність лікування у нас майже не відрізняється від такої у розвинених країнах світу.

Представник фармацевтичної компанії «Новартіс» ознайомив делегатів з’їзду з результатами клінічних досліджень нового високоефективного препарату Глівек (ST1571), призначеного для лікування хворих на хронічний мієлоїдний лейкоз. Механізм дії Глівеку зумовлений модуляцією сигнальної трансдукції трансформованих клітин білої крові, що приводить до апоптозу (програмованої смерті) цих клітин з наступною їх елімінацією. Компанія «Новартіс» планує зареєструвати Глівек і в Україні. У зв’язку з цим до дирекції Інституту гематології та трансфузіології надійшли відповідні документи щодо проведення клінічних досліджень цього препарату.

ГЕМОФІЛІЯ

На Заході у хворих на гемофілію проводять терапію з використанням концентрату VIII фактора. Рівень інвалідизації при гемофілії в Україні в декілька разів перевищує такий в розвинених країнах світу. Справа в тому, що згідно з рекомендаціями ВООЗ, які, на жаль, поки що не виконуються в Україні, хворому на гемофілію з метою профілактики необхідно регулярно вводити цей препарат для запобігання утворенню гематоми у разі випадкового травмування, оскільки профілактичне введення фактора VIII дозволяє підтримувати систему гемостазу на належному рівні.

ВИРОБНИЧА ТРАНСФУЗІОЛОГІЯ

— Основним завданням виробничої трансфузії є отримання нових сучасних препаратів з плазми крові людини. Надзвичайно актуальною проблемою є заготівля якісної плазми та її належна переробка. На жаль, існуючі в Україні станції та відділення переливання крові укомплектовані апаратурою та устаткуванням, які не відповідають сучасним вимогам. Незважаючи на це, нині випускаються альбумін, імуноглобуліни, кріопреципітат та інші препарати плазми. Однак наявна в Україні технологія не дозволяє виробляти концентрати факторів згортання крові для внутрішньовенного введення. Забезпеченість хворих на гемофілію факторами згортання крові у 10 разів менша від потреби. ВООЗ рекомендує визначати потребу у концентраті факторів згортання крові з розрахунку 1,5–3,6 міжнародних одиниць (МО) на одного жителя. Виходячи з цього, щорічна мінімальна потреба України, де проживає близько 50 млн чоловік, у цих препаратах мала б становити 70–75 млн МО. Забезпеченість пацієнтів кріопреципітатом у нашій країні становить 8 млн МО.

У зв’язку з цим існує нагальна потреба реорганізувати службу крові нашої держави таким чином, щоб оснастити її сучасним обладнанням, зокрема хроматографічною апаратурою для проведення гель-фільтрації з метою отримання високоочищених концентратів різноманітних білків плазми. Теоретично існує два шляхи модернізації служби крові в Україні: будівництво заводу або ж регіональних міжобласних центрів крові з переробки плазми на препарати. Ми пропонуємо вибрати другий варіант і організувати 6–8 таких міжобласних центрів на базі існуючих станцій переливання крові, обладнавши їх сучасною апаратурою. Вже підготовлені відповідні проекти, є висококваліфіковані працівники, і ми можемо розпочати реорганізацію хоч завтра. Українські науковці з Інституту біохімії ім. О.В. Палладіна НАН України розробили методи хроматографічного виділення та очистки білків плазми крові, які можуть успішно конкурувати з аналогічними західними технологіями.

Міністерством охорони здоров’я створено робочу групу, до складу якої увійшли провідні фахівці Інституту гематології та трансфузіології АМН України, Інституту патології крові і трансфузійної медицини АМН України, спеціалісти обласних станцій переливання крові. Робоча група розробила «Державну програму розвитку донорства крові та її компонентів та створення сучасної системи заготівлі і переробки донорської крові на компоненти та препарати в 2002–2007 роках». Розроблення цієї програми підтримують Президент України та Кабінет Міністрів. Програмою передбачається модернізація існуючих закладів служби крові таким чином, щоб вони якомога більше відповідали стандартам GMP. Програма має бути затверджена Кабінетом Міністрів у поточному році. Вона вже розглянута відповідними управліннями Міністерства охорони здоров’я й подана на розгляд обласними управліннями охорони здоров’я. Сподіваємося, що в наступному році програма почне реалізовуватися.

Перебудова служби крові є дуже актуальною. Адже на сьогоднішній день діє принцип, згідно з яким кожна область незалежно від кількості населення самостійно забезпечує власні потреби у препаратах плазми. Ми пропонуємо відійти від цієї схеми і запровадити регулювання виробництва й постачання препаратів плазми на рівні держави з метою більш повного забезпечення ними усіх регіонів України. Завдяки цьому шість регіональних міжобласних центрів крові вироблятимуть препарати плазми не тільки для забезпечення внутрішніх потреб відповідних областей, але й для інших.

Особливо хотілося б наголосити на проблемі безпеки донорської крові. На новий щабель піднімається питання про тестування донорів на наявність інфекцій, що передаються трансфузійним шляхом: вірусів імунодефіциту людини, гепатитів В та С, а також блідої трипонеми і т.ін. На превеликий жаль, ряд вірусів, що не мають оболонки, не вдається інактивувати під час обробки плазми крові. Існують різноманітні способи знезараження плазми крові, які, однак, не дають 100% гарантії позбутися збудників.

В Україні в Інституті гематології та трансфузіології, Київській медичний академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика та Інституті біохімії ім. О.В.Палладіна розробляються вітчизняні технології очищення плазми крові від вірусів. Пріонні захворювання, до яких відноситься спонгіформна енцефалопатія, хвороба Крейтцфельдта — Якоба та ін., істотно знижують безпеку використання плазми в клінічній практиці.

Тестування донорів на інфікованість вірусом гепатиту В у нашій країні проводиться вже протягом 15–20 років. У розвинених країнах донорів на інфікованість ВІЛ-1 почали тестувати з 1986 р., ми ж запровадили таке тестування у 1988 р., на наявнісь вірусу гепатиту С — у 1993 р., а в 1994 р. охопили ним 100% донорів. Інша справа — якість тест-систем, які ми використовували, але це тема окремої розмови.

Зауважу, що навіть в економічно розвинених країнах світу донорів не тестують на наявність усіх відомих збудників інфекцій, наприклад не вимагають обов’язкового тестування на наявність цитомегаловірусної інфекції, яка може спричинювати важкі ускладнення у вигляді імунодефіцитних станів. Тестуваня цього та інших збудників неодмінно призвело б до значного підвищення вартості препаратів плазми.

КЛІНІЧНА ТРАНСФУЗІОЛОГІЯ

— Ще наприкінці 80-х років ХХ століття на нараді гематологів та трансфузіологів, що проходила під керівництвом головного гематолога МОЗ СРСР академіка Л.І. Воробйова, було прийнято рішення — заборонити переливання цільної крові. Але це рішення не вдалося негайно втілити в життя, оскільки для того, щоб заборонити трансфузію цільної крові, необхідно було змінити психологію лікарів багатьох спеціальностей. Нині все більше лікарів усвідомлюють, що показань для переливання цільної крові не існує.

Незважаючи на це, в нашій країні все ще мають місце випадки переливання нетестованої крові. Застосування нетестованої крові може призвести до зараження пацієнта від інфікованого донора. Коли я вчився в медичному інституті, то корифеї вітчизняної медицини вказували нам на необхідність заміщувати кров за принципом «крапля за краплю». На жаль, ще й досі деякі лікарі сповідують застарілі принципи переливання крові. Академік А.І. Воробйов довів, що навіть якщо в результаті крововтрати гемоглобін знижується до 50 г/л, то не потрібно поспішати одразу вливати еритроцитарну масу та інші компоненти крові. Необхідно наситити легені киснем. У стані спокою перфузія м’язів у 20 разів менша, ніж у стані фізичної активності. Крім того, влиті еритроцити не одразу починають виконувати газотранспортну функцію — лише через добу вони «віддають» кисень периферичним тканинам.

Протягом останніх 12 років ми поступово відмовляємося, а сьогодні навіть категорично стверджуємо, що показань для переливання цільної крові не існує. Якщо 10 років тому переливалося близько 30% цільної крові, то минулого року — лише 3,1% від об’єму заготовленої. І це є позитивною тенденцією у вітчизняній клінічній трансфузіології. Але нас це не може задовольняти. Ще раз підкреслюю — немає жодних показань для переливання цільної крові. Нині широко впроваджується так звана компонентна терапія. З цільної крові також одержують тромбоцитарну, еритроцитарну масу тощо. Хоча при цьому залишається проблема контамінації еритроцитарної маси клітинами білої крові, за рахунок яких може здійснюватися інфікування декотрими вірусами, зокрема ВІЛ. У зв’язку з цим трансфузію компонентів крові чи введення препаратів плазми необхідно здійснювати лише за суворими показаннями.

Слід зазначити, що кількість донорів в Україні за останні 5 років скоротилася майже на третину. При цьому значна частина безоплатних донорів — це родичі та знайомі хворих. Результати досліджень, проведених в Інституті гематології та трансфузіології АМН України, свідчать про високий рівень інфікованості ВІЛ різних груп донорів — від 1 до 2,7%. Необхідно зауважити, що абсолютно безпечного способу трансфузії компонентів крові на сьогоднішній день не існує. Поряд з високим рівнем інфікованості ВІЛ, вірусами гепатиту В, С, D, трепонемою тощо проблема ускладнюється тим, що досі не розроблено надійних тестів для виявлення пріонної інфекції, внаслідок чого остання може безконтрольно поширюватися під час проведення трансфузійної терапії. Тому новою концепцією вітчизняної трансфузіології є звуження показань до застосування компонентів крові та повна відмова від переливання цільної крові.

У зв’язку з потенційною небезпекою розвитку інфекційних ускладнень гемотрансфузій зростає роль лікарських препаратів-кровозамінників. Учасники з’їзду навели результати клінічного застосування вітчизняних плазмозамінних препаратів Сорбілакт та Реосорбілакт, які ефективно відновлюють об’єм циркулюючої крові, не порушуючи при цьому функціональний стан системи гемостазу. Надзвичайно перспективним виявилося застосування у хірургічній та комбустіологічній практиці 6% та 10% розчину гідроксиетилкрохмалю (Рефортан, ХАЕС-Стерил) для заміщення втраченого об’єму циркулюючої крові та поліпшення мікроциркуляції. Фахівці обмінювалися досвідом застосування лікарських засобів для парентерального харчування на основі амінокислот, жирових емульсій. Учасники з’їзду активно обговорювали перспективи застосування нових препаратів, вироблених з плазми, — антистафілококового, антигерпетичного, антирабічного, антицитомегаловірусного та деяких інших імуноглобулінів, які дозволяють провести селективну ерадикацію небезпечних збудників захворювань. При цьому науковці докладають значних зусиль для того, щоб розробка цих препаратів здійснювалася відповідно до вимог нормативних актів Європейської Фармакопеї.

Прес-служба «Щотижневика АПТЕКА»

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті