Реформування системи охорони здоров’я в Україні: досвід міжнародних експертів

У вступному слові Дмит­ро Шерембей, голова благодійного фонду «Пацієнти України», зазначив, що наразі для України дуже актуальним питанням є необхідність реформування системи охорони здоров’я в Україні. Благодійний фонд нещодавно звернувся до Прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка з листом, в якому звернув увагу очільника уряду на невиправданий поспіх ухвалення рішень, що стосуються змін у медичній галузі. «Вважаю, що Концепція так і залишиться на папері. Наша організація пропонує відтермінувати прийняття Урядом Концепції нової системи охорони здоров’я з огляду на те, що на її підготовку надано мало часу, а громадські організації, національні та міжнародні експерти були позбавлені можливості взяти участь у розробці цього документа. Реформи потребують фахового підходу, глибинного аналізу та урахування міжнародного досвіду», — зазначив Д. Шерембей.

На думку голови фонду, не варто поспішати з прийняттям концепції, якщо вона не дасть змоги задовольнити потреби пацієнта. «Ось чому необхідно досить зважено поставитися до створення робочої групи з розробки одного документа, який би відображав узагальнену думку експертів, медичних діячів, економістів та громадськості», — підкреслив Д. Шерембей.

Він наголосив, що документ повинен відображати статус лікаря та пацієнта. «Не важливо, яка концепція чи система охорони здоров’я буде запроваджена в Україні, головне, щоб кожен пацієнт міг отримати у медичному закладі кваліфіковану медичну допомогу, лікарські засоби відповідно до його потреб та жити далі повноцінним життям. Я вважаю, що вкрай неприпустимо відкладати на невизначений час лікування хворого через відсутність лікарських засобів, високу вартість лікування, яке він не може собі дозволити, або через недосконалість державного фінансування», — підкреслив Д. Шерембей.

Паоло Беллі, керівник сектору людського розвитку Представництва Світового банку в Україні, Білорусі та Молдові, регіону Європи та Центральної Азії, повідомив про різні варіанти систем охорони здоров’я в країнах Європи та Центральної Азії, а також про показники захворюваності та смертності в Україні.

Він зазначив, що в Туреччині за останні декілька років відзначають поліпшення ситуації у сфері охорони здоров’я, натомість в таких країнах, як Україна, Білорусь та Росія, показники тривалості життя значно гірші, ніж в країнах Європейського Союзу. Також П. Беллі звернув увагу на високий рівень смертності від серцево-судинних та онкологічних захворювань. «Рівень смертності від серцево-судинних захворювань в Україні у 5 разів вищий, ніж в країнах ЄС», — підкреслив доповідач. Стосовно таких захворювань, як туберкульоз та ВІЛ/СНІД, П. Беллі зазначив, що в Україні рівень смертності від цих хвороб також значно вищий, ніж в країнах Європи.

«Витрати на охорону здоров’я в Україні становлять 7,5% ВВП. На відміну від європейських країн, цей показник становить 20% і більше», — зауважив П. Беллі.

Для України характерний високий рівень витрат на медичну допомогу із кишені пацієнта, що впливає на її доступність. «Частка загальних витрат на охорону здоров’я, яку сплачують безпосередньо громадяни України, значно вища, ніж в країнах Європи», — зазначив П. Беллі. Зниження доступності медичної допомоги створює небезпеку для всієї системи охорони здоров’я, і це особливо відчувають соціально незахищені верстви населення.

На переконання П. Беллі, неможливо визначити найкращу модель системи охорони здоров’я, адже в кожній з них можна знайти як позитивні, так і негативні риси. У більшості країн світу системи охорони здоров’я — змішані, і їм притаманні характерні особливості систем Бісмарка, Бевериджа тощо. «Обираючи нову систему, доречно буде згадати вислів Дена Сяо­піна: «Байдуже, якого кольору кішка — біла чи чорна, головне, щоб вона добре мишей ловила». Отже, насамперед важливо, щоб система максимально задовольняла потреби пацієнта та була дієвою. Для цього слід оцінювати результати діяльності будь-якої запровадженої системи. Це допоможе вносити необхідні корективи», — підкреслив П. Беллі.

Окремо доповідач звернув увагу на необхідність запровадження страхової медицини, навівши декілька прикладів її застосування в різних країнах світу. «У Молдові, наприклад, запроваджено соціальне страхування, але при цьому країна не вирішила питання щодо неофіційних платежів, які отримає лікар від пацієнта. Система охорони здоров’я США частково відображає систему Бевереджа, де фінансування медичної допомоги на 45% здійснюється за рахунок соціального страхування. У Великобританії витрати на охорону здоров’я більшою мірою фінансується за рахунок податків громадян. Зараз система охорони здоров’я цієї країни більше нагадує шведську.

Таким чином, неважливо, якими інструментами скористається Україна, необхідно акцентувати увагу на результатах, які вона бажає отримати», — зазначив П. Беллі. Для цього слід генералізувати ресурси і визначити обсяги фінансування, зокрема, стосовно мотивації лікарів, та забезпечити прозорість системи. Процес реформування повинен бути постійним і краще, якщо він одночасно буде запроваджений в деяких взаємопов’язаних сферах.

Коментуючи ситуацію, яка склалася в системі охорони здоров’я в Україні, П. Беллі зазначив, що Концепція, запропонована МОЗ України, ґрунтується на архаїчних принципах. «Україна може внести зміни до деяких законів в системі охорони здоров’я, але необхідно спочатку визначити цілі таких нововведень Слід акумулювати ресурси, забезпечити автономну діяльність медичних установ та системи мотивації для медичних працівників», — наголосив П. Беллі.

Доповідь Андрія Третяка, експерта соціальної політики, стосувалася умов функціонування системи охорони здоров’я у Франції. Слід зазначити, що в цій країні діє національна система медичного страхування, яка є частиною системи обов’язкового соціального забезпечення. «У Франції всі органи соціального забезпечення підпорядковуються власне державним органам, профспілкам, які мають великий вплив, а також роботодавцям», — повідомив доповідач.

За словами А. Третяка, понад 76% усіх витрат на охорону здоров’я Франції покриває націо­нальна система медичного страхування, тобто вони сплачуються за рахунок соціально-страхових коштів, а держава покриває тільки 1,4% витрат на медичну допомогу. Товариства взаємодопомоги, приватні страхові компанії та загальна система оподаткування витрачають на медичну допомогу відповідно 7,9; 3,2 та 2,5% від загальних витрат. Доповідач підкреслив, що решту — 8,5% сплачує безпосередньо пацієнт. «Така система сумісних платежів, рівень яких залишався майже стабільним протягом останніх 25 років, стала важливим інструментом стримування збільшення витрат на медичну допомогу у Франції», — зауважив А. Третяк.

Система соціального страхування у Франції становить близько 17% ВВП та включає медичне, пенсійне забезпечення, страхування внаслідок нещасних випадків на виробництві та соціальну допомогу на родину. Основними завданнями медичної страховки, яка займає майже 7% ВВП, — це фінансування всіх медичних витрат та визначення тарифів на медичні послуги. 75% коштів від встановленого тарифу обов’язково оплачується за рахунок медичного страхування. При цьому, за словами виступаючого, решту 25% може сплатити пацієнт або товариства взаємодопомоги.

Окремо А. Третяк зазначив, що товариства взаємодопомоги не є прибутковими організаціями. «Особливістю таких товариств є те, що вони обслуговують не тільки молодь, яка здебільшого має задовільний фізичний стан (такі платники привабливі для приватних страхових компаній), а й осіб похилого віку або із хронічними захворюваннями. Принцип роботи подібних організацій такий — всі роблять внески за однаковим тарифом і отримують відповідно до потреби», — зазначив А. Третяк.

«Єдиний тариф на медичні послуги залежить від двох складових: перелік медичних послуг і їх фактична вартість, яка щорічно встановлюється шляхом укладення угоди між лікувальними установами, лікарняними касами та урядом», — підкреслив А. Третяк. У Франції також медичну допомогу надають лікарі, які не включені в національну систему медичного страхування. Тобто, лікарі цієї категорії можуть встановлювати власні ціни на послуги, які можуть перевищувати офіційно встановлені на 50%, при цьому різницю оплачує сам пацієнт.

Наприкінці свого виступу А. Третяк зазначив, що особливість системи охорони здоров’я Франції полягає в тому, що в ній забезпечено вільний вибір пацієнтом лікаря як у державній медичній установі, так і приватній. При цьому частину витрат бере на себе система соціального страхування. «Основна ідея французької моделі співпраці між державою та неурядовими неприбутковими організаціями полягає у тому, що таке партнерство здатне принести користь усій країні через надання медичних послуг кращої якості вразливим групам населення», — пояснив А. Третяк.

Також доповідач зазначив, що запровадження медичного страхування в Україні допоможе вивести з тіні всі так звані неофіційні виплати. «З одного боку, складно запровадити медичне страхування, з іншого — переваги отримують і медичні установи, і лікарі, і, звичайно, пацієнти» На його думку, при запровадженні системи страхування пацієнт буде зацікавлений у тому, щоб частина його витрат на лікування відшкодовувалася.

Павло Ковтонюк, голов­ний редактор журналу «PRO Менеджмент в охороні здоров’я», у своїй доповіді на тему «Розробка моделі нової системи охорони здоров’я 2025. План дій від експертної та громадянської спільноти» нагадав присутнім про громадське обговорення концепції нової системи охорони здоров’я МОЗ України. Зокрема, він зазначив, що в результаті заходу було вирішено, що документ не відповідає принциповій вимозі. «Концепція не є програмним документом для побудови нової системи», — зазначив доповідач.

П. Ковтонюк підкреслив, що спосіб розробки та прийняття такої концепції неприйнятні для програмного документа всієї галузі охорони здоров’я. «Отже, необхідно відмовитися від адміністративного формалізму, через який Кабінет Міністрів України вимагає прийняти запропоновану Міністерством охорони здоров’я концепцію, та у разі відсутності пропозицій — впроваджувати її без змін», — зауважив П. Ковтонюк. Він підкреслив, що таке вирішення питання стосовно нової системи охорони здоров’я призведе лише до негативних наслідків. Також відкритим залишається питання: хто у 2025 р. нестиме відповідальність за ухвалення такої Концепції.

На думку П. Ковтонюка, необхідно створити умови для переходу до нової системи, щоб до 2018 р. підготувати галузь до впровадження нову модель системи охорони здоров’я зразка 2025 р. та, починаючи з 2018 р. — активно втілювати напрацювання у життя. Для цього слід забезпечити прозорий конкурсний принцип утворення робочої групи та відкритий процес роботи завдяки широкомасштабному обговоренню.

«Необхідно долучити до процесу розробки нової системи охорони здоров’я слід Міністерство охорони здоров’я України, Міністерство фінансів України, Міністерство економічного розвитку та торгівлі України, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, міжнародні організації, українських експертів та громадські організації», — підкреслив П. Ковтонюк. Також він запропонував МОЗ України виступити ініціатором створення робочої групи за сприяння та участю Світового банку.

На думку П. Ковтонюка, розробка системи охорони здоров’я має тривати до кінця 2014 р. При цьому громадське обговорення та підготовка до її впровадження шляхом прийняття відповідних змін на рівні підзаконних актів з подальшою оцінкою їх ефективності мають тривати протягом 2015–2017 рр. «Розроблену та погоджену модель слід прийняти на рівні Закону України», — зазначив П. Ковтонюк.

Під час дискусії більшість експертів підтримали ініціативу стосовно необхідності створення робочої групи експертів та доопрацювати найближчим часом нову Концепцію системи охорони здоров’я в Україні.

Олена Кучерук, представник міжнародного фонду «Відродження», зазначила, що фонд Сороса готовий надати експертні ресурси для діяльності групи експертів.

Представники страхових компаній повідомили, що за підсумками 2013 р. близько 2 млн осіб скористалися програмою приватного медичного страхування.

За словами Ірини Акімової, директора аналітичного центру «Нова соціальна і економічна політика», неможливо створити ідеальний документ, який би одразу задовольнив усіх. «Досвід багатьох країн свідчить, що це процес довготривалий», — зазначила І. Акімова. На її думку, варто продовжувати реформи в існуючій системі охорони здоров’я, яка вже має відповідну нормативно-правову базу, а не створювати нові програмні документи.

Також І. Акімова підтримала ідею щодо необхідності вдосконалення інформаційної політики щодо реформ медичної галузі в Україні та долучати громадські організації до обговорення змін, які запроваджує виконавча влада.

Висновки

У ході засідання круглого столу велася активна дискусія стосовно необхідних першочергових дій для реформування системи охорони здоров’я в Україні. Наприкінці було запропоновано відтермінувати прийняття Кабінетом Міністрів України Концепції нової системи охорони здоров’я та підписана резолюція, згідно з якою планується створити робочу групу із представників медичної спільноти, громадських організацій, а також національних та міжнародних експертів для прозорого формування алгоритму змін та реформ у сфері охорони здоров’я України.

Євгенія Бочерикова,
фото Сергія Бека

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!