Військово-медична доктрина: Україна терміново потребує стратегічного документа

Україна терміново потребує системного документа, що охоплював би увесь спектр напрямів і конкретних заходів з боку органів влади, відповідних установ і організацій країни, спрямованих на створення спроможної системи реа­гування на надзвичайні ситуації в умовах військового протистояння. Участь у слуханнях взяло широке коло фахівців: народні депутати України, представники Адміністрації Президента, Уряду, Ради національної безпеки і оборони, МОЗ України, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Державної служби з надзвичайних ситуацій, представники інших зацікавлених міністерств і відомств, обласних державних адміністрацій та Київської міської ради, представники Національної академії медичних наук України та Військово-медичної академії України, ректори вищих медичних навчальних закладів, представники Товариства Червоного Хреста, дипломатичних місій в Україні, Єврокомісії, міжнародних організацій (ВООЗ, ЮНІСЕФ, USAID, ОБСЄ, Світового банку), а також члени громадських та волонтерських організацій.

Відкрила захід Оксана Сироїд, заступник голови Верховної Ради України, зазначивши, що сьогодні в Україні фактично немає військової медицини, яка свідомо та методично знищувалася протягом багатьох років. Разом з війною держава стикнулася з повною неспроможністю ефективно рятувати військових.

«На жаль, знищувалася не лише військова медицина, а й уся система управління державою, тож ми стикаємося водночас з неспроможністю повноцінно відповідати цим викликам як Міністерства оборони, так і МОЗ України. Система управління не лише в цих двох міністерствах, а в Уряді в цілому так довго руйнувалася, що на сьогодні Уряд неспроможний відповідати новим вимогам», — наголосила головуюча, додавши, що Верховна Рада України готова допомогти впоратися з цією проблемою.

Перед учасниками парламентських слухань виступив Юрій Гусєв, заступник міністра оборони України, нагадавши, що 14 листопада минулого року Президент підписав Указ № 880, яким введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України про невідкладні заходи із забезпечення державної безпеки. Деякі заходи, зазначені в Указі, спрямовані на подальший розвиток військової медицини і, зокрема, передбачають розробку та затвердження Військово-медичної доктрини України. Вона визначатиме, як саме має розвиватися військова медицина загалом (а не у випадку, коли країна вже перебуває у стані збройних конфліктів), яким чином повинні координуватися військова і цивільна медицина.

Найближчим часом Міністерство оборони підготує остаточний проект доктрини. Виступаючий закликав присутніх взяти участь в його обговоренні, що дозволить створити цілісний та патріотичний документ.

Ольга Богомолець, голова Комітету, запропонувала комплексний соціально і стратегічно-орієнтований підхід до підготовки й впровадження цього документа: «Йдеться не про локальну галузеву проблему певного екстремального періоду історії нашої країни, яку можна вирішити лише силами Міністерства оборони. Держава повинна розпочати будувати комплексну систему убезпечення населення від загроз життю й здоров’ю, а також вирішення нагальних життєвих питань людей, які вже постраждали».

Військово-медична доктрина — це система поглядів і знань, яка дозволяє врятувати життя військових і цивільних громадян в мирний і військовий час, в якій кожен громадянин усвідомлює свій обов’язок перед державою, точно знає власне місце в механізмі спільних дій і стає свідомим професійним, освіченим волонтером, який працює в чіткій системі координат.

Основними завданнями військово-медичної доктрини є:

• створення єдиної системи збереження життя і здоров’я громадян України та забезпечення координації діяльності її учасників в умовах надзвичайних ситуацій;
• зменшення кількості поранених і хворих у мирний та воєнний час, запобігання інвалідності і втраті працездатності;
• створення цілісної системи фізичної, психосоматичної і соціальної реабілітації для повернення постраждалих у найкоротший термін у військові лави або до трудової діяльності;
• створення ефективної системи підготовки різних цільових груп населення з надання домедичної допомоги.

Запровадження Військово-медичної доктрини має ґрунтуватися на засадах взаємодопомоги, громадської свідомості та відповідальності. У той же час, як підкреслила голова Комітету, йдеться не про мілітаризацію громадського життя, а про закладення підвалин безпечного цивільного життя в Україні на довгострокову перспективу.

Серед заходів Військово-медичної доктрини було названо відновлення військового обов’язку для медиків та створення при медичних навчальних закладах військових кафедр з викладанням тактичної медицини, запровадження системи військово-патріотичного виховання у загально­освітніх навчальних закладах, навчання сестринській справі у системі вищої освіти, а також створення для цього відповідної правової бази. На думку голови Комітету, все населення має володіти базовими навичками з домедичної підготовки й тактичної медицини; всі медичні працівники повинні пройти поглиблений курс парамедицини та знати основи військової медицини; спеціалісти відповідного профілю й медичні менеджери — глибоко володіти основами військової медицини.

Створення сучасної Військово-медичної доктрини є нагальною потребою, і це наочно підтверджують статистичні дані щодо частки придатних до військової служби, наші втрати серед військових і цивільного населення в зоні АТО, структура поранень, від яких гинуть бійці.

Доповідач продемонструвала діаграму щодо причин безповоротних втрат військових. 6% — це травми кінцівок, де тактичні навички військової медицини та, зокрема, вміння накласти джгут, могли врятувати життя. У цьому разі, безпереч­но, виправити ситуацію може прийняття закону щодо парамедицини. 1% — це загибель в стані алкогольного сп’яніння. Необхідно запроваджувати відповідальність командирів та жорстке покарання за вживання алкоголю на передовій. Психологічне тестування і підготовку майбутніх бійців слід проводити ще в шкільні роки. 24% — травми тулуба, крововтрата і шок. Деяку частину з цих людей можна було би врятувати, якби була налагоджена система евакуації, дотримане правило «золотої години». Також Україні потрібні закони про транс­плантацію і створення єдиної системи евакуації; запровадження нової системи служби крові й єдиного медичного простору.

Військово-медична доктрина є багаторівневою. На першому етапі йдеться про фізичне і патріотичне виховання, і до цього мають бути залучені всі профільні міністерства та відомства нашої держави. На другому етапі будуть функціо­нувати вже дві різні моделі для цивільного населення та військових. Ці елементи системи військово-медичної доктрини повинні знайти відображення у правовому полі. За кожним з пунктів системи стоять створення нових законів, розробка державних програм. Також необхідно врахувати стандарти НАТО, адже це найкращі та найбільш передові технології й управлінські рішення.

Андрій Верба, директор Військово-медичного департаменту Міністерства оборони України, головний державний санітарний лікар Міністерства оборони України, зазначив, що досвід застосування Збройних сил України в антитерористичній операції (АТО) виявив ряд суттєвих проблем в медичному забезпеченні, що пов’язані з багатьма складовими, які негативно вплинули на своєчасне надання медичної допомоги пораненим, їх евакуацію та лікування.

Найважливіші з них — це відсутність уніфікованих індивідуальних засобів медичного захисту, сучасних засобів розшуку поранених, броньованого санітарного транспорту для вивезення поранених з поля бою. Відсутні засоби зв’язку та комунікацій в польових умовах, недостатня кількість спеціального транспорту, а саме автоперев’язувальних, пересувних рентгенологічних кабінетів, пересувних стоматологічних кабінетів.

Фактично медична служба військової ланки була зруйнована. Внаслідок цього терміни та якість надання медичної допомоги пораненим на полі бою на ранніх етапах медичної евакуації не відповідали визнаним стандартам. Лікарі цивільних закладів охорони здоров’я, що надавали медичну допомогу пораненим, виявились дещо не обізнаними в особливостях перебігу та лікування бойової патології, зумовленої вогнепальними та мінно-вибуховими пораненнями, що не дозволяло їм застосовувати правильну тактику лікування на початкових етапах. Фактично були відсутні єдина сучасна система медико-психологічної реабілітації, система управління та координації дій медичних служб Збройних сил України, інших військових формувань та системи цивільної охорони здоров’я.

Присутні були проінформовані щодо заходів, вжитих з метою покращення медичного забезпечення військ:

• у військові підрозділи включені посади стрілків-санітарів і санітарних інструкторів;
• розроблені необхідні організаційно-штатні структури медичних пунктів та медичних рот;
• відпрацьований та поданий на затвердження штат навчальної медичної роти;
• розроблені пропозиції щодо здійснення підготовки військових фельдшерів на базі Він­ницького медичного коледжу;
• сформовані 32 мобільні лікарські-сестринські бригади, групи підсилення для 3 мобільних військових госпіталів, пересувні групи медичного постачання, 2 автосанітарні роти;
• за рахунок військових частин і з’єднань розгорнуто 38 пунктів та медичних рот;
• задіяно майже 400 осіб медичного персоналу для роботи на 100 санітарних автомобілях та 8 — автоперев’язувальних;
• збільшена ліжкова місткість 4 військових госпіталів, а 2 поліклініки з денним стаціонаром переформовані у госпіталі;
• у військово-медичних клінічних центрах створені нові і підсилені існуючі реабілітаційні відділення;
• збільшено штатну ліжкову місткість клінік та відділень психіатрії;
• створено психіатричні кабінети із лікарями — психіатром та психологом;
• затверджено нові норми комплектно-табельного майна медичної служби військових частин та з’єднань.

Для підвищення рівня знань військовослужбовців щодо порядку надання першої допомоги на полі бою розроблена пам’ятка військовослужбовцю, яка поширена серед особового складу, та проведені відповідні заняття із військово­службовцями та мобілізованими. Для формування єдиних підходів щодо надання медичної допомоги та лікування поранених і хворих військовослужбовців опрацьовано настанови з військово-польової хірургії та військово-польової терапії. Підготовлені відповідні зміни до Положення про військово-лікарську експертизу військовослужбовців щодо впорядкування медичних критеріїв і відбору на військову службу. Проведені заходи щодо поліпшення кадрового потенціалу медичної служби, зокрема, здійснено достроковий випуск лікарів та провізорів в Українській військово-медичній академії; створена і розпочата робота 8 центральних курсів підготовки мобільного ресурсу медичної служби. Для доукомплектування військово-медичних закладів прийнято на військову службу із резерву понад 1, 3 тис. осіб медичного персоналу та близько 1 тис. осіб для доукомплектування медичних підрозділів військових частин і з’єднань; введені штатні групи посилення медичних пунктів.

Все це дозволило поліпшити ситуацію в зоні проведення АТО. Але ще залишається багато невирішених актуальних питань, тому прийняття військово-медичної доктрини значно покращить цю ситуацію, дозволить відпрацювати програму та прийняти настанову з медичного забезпечення на військовий час.

За словами Олександри Павленко, першого заступника міністра охорони здоров’я України, МОЗ України готове допомагати змінювати, шліфувати й якісно викладати кожне положення даної доктрини. При цьому дуже важливо подивитися, яким чином воєнні доктрини викладалися в інших країнах.

Доктрина буде дотична до сфери дуже багатьох законодавчих актів. Це Кодекс цивільного захисту населення, Основи законодавства України про охорону здоров’я, закони «Про Збройні сили України», «Про Службу безпеки України», «Про Національну гвардію України» тощо. Тому кожен абзац даного документа повинен розглядатися у розрізі того, яким чином ці законодавчі акти узгоджуються один з іншим.

Деякі терміни треба вводити не тільки у військово-медичній доктрині, а й вносити суттєві загальні зміни до законодавства у сфері охорони здоров’я, наприклад, термін «парамедик» взагалі не визначений законодавством.

Також О. Павленко звернула увагу, що змін потребуватиме і Бюджетний кодекс, адже у разі розробки маршрутизації поранених постануть питання міжбюджетних трансфертів та розрахунків між силовими структурами і закладами охорони здоров’я. МОЗ України готове спільно з розробниками працювати над цим документом, залучивши кращих фахівців та експертів.

Народний депутат Ірина Сисоєнко, заступник голови Комітету, підняла питання реабілітації військовослужбовців. В умовах війни відсутність реабілітації або її неналежна якість для учасників бойових дій мають ознаки відмови держави від власних захисників та постраждалих громадян із зони АТО. Саме тому реабілітація має загальнодержавне значення, є важливою складовою ефективної системи відновлення здоров’я.

Реабілітація передбачає комплексний підхід до відновлення фізичних та психологічних функцій людини. Після закінчення терміну лікування, як правило, ці молоді люди, не маючи можливості підготуватися до повернення до цивільного нормального життя, потребують додаткової спеціалізованої допомоги. В окремих випадках учасники бойових дій можуть перебувати на лікуванні тривалий час, тому при проведенні реформування системи закладів охорони здоров’я слід передбачити створення спеціалізованих відділень реабілітації та спеціалізованих багатофункціональних реабілітаційних центрів.

У доктрині необхідно ретельно опрацювати ці питання незалежно від відомчих інтересів різних міністерств, і насамперед чітко розмежувати реабілітацію військовослужбовців, які потенційно можуть повернутися до військової служби, і тих, які в наслідок тяжких поранень, на жаль, не зможуть її продовжувати. Реабілітація першого контингенту є завданням у першу чергу військової медицини. Реабілітація постраждалих другого контингенту є завданням цивільної системи охорони здоров’я та потребує ефективної державної підтримки на рівні використання ресурсів санаторно-курортних закладів та медичних закладів за місцем проживання таких осіб.

Враховуючи достатньо велику кількість постраждалих, необхідно визначити медичні заклади, на які буде державою покладено функцію проведення реабілітації. І. Сисоєнко додала, що доцільно було б прийняти пропозиції щодо покладення такої функції на госпіталі інвалідів війни та створити багатопрофільні реабілітаційні центри в Україні. Потребують негайного прийняття науково обґрунтовані програми реабілітації, протоколи реабілітації постраждалих внаслідок військових дій з урахуванням особливостей отриманих поранень та сучасних медичних технологій.

Також необхідно визначити номенклатуру, обсяг та потребу в оснащенні закладів, що проводять реабілітацію постраждалих, та забезпечити негайну закупівлю необхідних медичних виробів та техніки.

Серед промовців виступив Еліав Бєлоцерковські, Надзвичайний і Повноважний посол Держави Ізраїль в Україні, зазначивши, що головним принципом ізраїльської військової медицини є порятунок життя кожного солдата. Це потрібно не лише з позиції людяності. Солдати не бояться ризикувати своїм життям, якщо вони знають, що Уряд Ізраїлю зробить все можливе для того, щоб не допустити їхньої загибелі.

Військово-медична доктрина Ізраїлю базується на трьох основних засадах. Перша — це поєднання військових та цивільних медичних послуг. Друга — виділення коштів з бюджету для забезпечення військових медиків найкращими засобами та обладнанням з усіх, що існують у світі. І третя — це максимально наближене до поля бою надання медичних послуг.

В Ізраїлі медичні цивільні та військові шпиталі не розділені, і це було зроблено свідомо для того, щоб забезпечити максимальне застосування потенціалу лікарів, обладнання та ресурсів. Всі громадяни Ізраїлю служать у збройних силах і набувають військового досвіду. І будь-який цивільний госпіталь в Ізраїлі у дуже короткий термін може бути трансформований у госпіталь, що готовий приймати як жертв військових конф­ліктів, так і жертв терактів, стихійного лиха.

Посол навів приклад підземних парковок госпіталів, які у лічені години можуть бути трансформовані у повноцінні операційні з найсучаснішим обладнанням. Щодо структури військово-медичних сил, то кожен загін ізраїльської армії (20 солдатів) має парамедика, який у разі потреби може проводити близько 20 необхідних процедур. Таким чином, поранений солдат отримує першу медичну допомогу безпосередньо на полі бою, і це забезпечує збереження його життя і своє­часну доставку до медичних закладів для подальшого лікування.

Після надання першої допомоги на полі бою спеціально обладнаними бронетранспортерами поранених вивозять до так званого другого медичного ешелону, де вони отримують більш розширене лікування, і вже звідти солдати, які отримали численні поранення, евакуюються гелікоптерами до цивільних госпіталів.

Тих, чиї поранення не є важкими або множинними, лікують у медичних закладах другого ешелону, і потім вони знову повертаються до своїх підрозділів. Під час надання первинної та вторинної медичної допомоги ізраїльські медики використовують найновіші засоби сучасної медицини, наприклад такі, як висушена плазма, яку можна використовувати для переливання, не визначаючи групу крові.

Ізраїль готовий ділитися досвідом з Україною. Вже проходять тренінги для психологів, що працюють з жертвами посттравматичного синдрому, які відвідало близько 250 осіб.

Ірина Пінчук, директор Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, висвітлила питання створення цілісної системи охорони психічного здоров’я, яка передбачає відхід від надання психіатричної допомоги певним категоріям до охорони психічного здоров’я всього населення України, в тому числі в умовах ведення військових дій та тимчасово окупованих територій.

Для її формування потрібні три кроки. Перший крок — це використання наявних ресурсів (кадрових, фінансових, інфраструктурних), їх модернізація або створення взагалі нової системи з новою ідеологією. Найбільш потужну психіатричну службу має МОЗ України (122 спеціалізованих заклади, 41 тис. спеціалізованих психіатричних наркологічних ліжок, 3,5 тис. лікарів-психіатрів і наркологів).

У підпорядкуванні Міністерства оброни на сьогодні знаходиться 315 психіатричних ліжок та працює 22 лікаря-психіатра. Також можна використовувати 24 тис. психологів, які числяться за Міністерством освіти та науки. Загалом це потужний потенціал, але він — лише вершина піраміди. На сьогодні в Україні відсутні неспеціалізована допомога, підтримка на рівні спільноти, базові послуги в даній сфері. Все це буде напрацьовано при створенні нової системи.

Доповідач повідомила, що у 2014 р. в психіатричних закладах МОЗ та Міністерства оброни України було проліковано 5,5 тис. військовослужбовців. За результатами перших 3 міс 2015 р. можна стверджувати, що їх кількість буде ще більша, особливо тих, хто страждає внаслідок застосування психоактивних речовин. Завершуючи виступ, вона зазначила, що психічне здоров’я в Україні є питанням національної безпеки, і держава повинна визнати важливість охорони психічного здоров’я.

На думку Віктора Пріта, голови правління Міжнародної громадської організації «Рада сімей України», члена наглядової ради Міністерства освіти і науки України, в умовах нестабільності суспільного життя, окупації Криму, збройних акцій терористів у Східному регіоні України особливої значимості набуває завдання виховання громадянина, готового до захисту своєї держави. Саме у сім’ї формуються базові цінності світогляду молодого громадянина демократичної держави, почуття відповідальності за свою Батьківщину. Держава не повинна стояти осторонь, а активно сприяти цьому процесу. В. Пріт запропонував наступне:

• створити інститут сім’ї відповідно до рекомендацій парламентських слухань, які відбулися у 2011 р.;
• провести у 2015 р. міжнародний форум за участю представників громадських організацій, світової спільноти, державних установ і соціально-відповідального бізнесу щодо тактики сімейної політики держави;
• розробити план заходів з реалізації завдань сімейної політики на державному рівні;
• створити спеціальну раду, до складу якої увійдуть представники органів державної влади, у тому числі управління освіти, а також громадськості, для організації єдиної системи сімейного виховання.

Ігор Шурма, народний депутат України (фракція «Опозиційний блок»), висловив сумніви щодо можливості впровадження військово-медичної доктрини в нашій країні. Відомча медицина, відсутність реформ у системі охорони здоров’я спричиняють нині хаос у наданні медичних послуг. Позитивного ефекту можна досягнути лише шляхом дотримання чітких правил взаємодії МОЗ, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Державної служби з надзвичайних ситуацій з місцевими органами влади та медичними службами інших силових відомств при умові успішного кризового менеджменту з боку єдиного державного центру управління ризиками. Не слід забувати, що політика та управління в системі охорони здоров’я передбачають заходи з підготовки системи охорони здоров’я до кризових ситуацій.

Як зазначив Віталій Цимбалюк, віце-президент Національної академії медичних наук України, ще в червні 2014 р. Національна академія медичних наук виступила з ініціативою щодо створення воєнно-медичної доктрини, залучивши до цієї роботи кращих спеціалістів, медиків силових структур, які напрацювали власний варіант документа. Сьогодні має бути створена робоча група з військових і цивільних, які підготують кінцевий варіант воєнно-медичної доктрини, і Національна академія медичних наук як ініціатор готова брати активну участь у цій роботі.

В основу доктрини, як підкреслив виступаючий, повинна бути покладена доктрина НАТО. І не тільки тому, що вона — одна з найкращих, а тому, що Україні треба рятуватися від «брата», і допомогти їй в найближчий період в цьому зможе тільки НАТО. «Чим більше у нас буде подібних документів, тим легше нам бути вступити в цю організацію», — наголосив він.

Уляна Супрун, директор гуманітарних ініціатив Світового конгресу українців, розповіла про ініціативу «Захист патріотів», яка розпочала свою діяльність рік тому. В її рамках у зону проведення АТО передано більше 14 тис. індивідуальних аптечок «Айфек», пройшли курс бійця-рятувальника за стандартами тактичної медицини ТССС (Tactical Combat Casualty Care) більше 16 тис. бійців Збройних сил України, Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії, прикордонної служби, Служби безпеки, добровольчих батальйонів, більше 2,5 тис. курсантів та слухачів вищих військових навчальних закладів.

Принципи з тактичної медицини не є новими — це стандарти, розроблені Комітетом з питань ТССС міністерства оборони США на підставі 20 років бойового досвіду, на основі даних доказової медицини, які регулярно оновлюються. Усі армії НАТО навчаються за цими стандартами.

Тактична медицина є лише початком цілого спектру навчань та практик у воєнній медицині. Останній рік продемонстрував, що буває, коли військові не готові реагувати на загрозу, як через відсутню підготовку втрачаються території, здоров’я і життя бійців. Модернізація українського війська починається не з нових видів зброї, а з навчання військових усіх силових структур скоординовано та ефективно захистити Україну. Українські військові також будуть краще підготовлені до спільних коаліцій чи миротворчих операцій з країнами НАТО. Постійне навчання та підтримка бойової готовності добре тренованого професійного війська зі специфічним медичним навчанням — це те, що цілком відповідатиме вимогам та баченням воєнно-медичної доктрини України.

Учасники парламентських слухань неодноразово наголошували, що в першу чергу слід визначитися, як буде називатись документ: «Воєнно-медична доктрина» чи «Військово-медична доктрина». Воєнно-медична доктрина стосується виключно визначення та питання війни, воєнних дій і так далі, а військово-медична доктрина стосується українського війська, наших військово­службовців. На думку заступника голови Верховної Ради України, необхідно зупинитися на наз­ві «Воєнно-медична доктрина», проте остаточне рішення так і не було прийнято. Також розглядалося питання участі волонтерських та громадських рухів, організацій в медичному забезпеченні населення та військовослужбовців. Було б доцільно створити спеціалізовані волонтерські підрозділи з відповідною підготовкою кадрів та спеціальним оснащенням для надання медичної допомоги постраждалим у зоні надзвичайних ситуацій та бойових дій. Можна використати досвід інших країн, де існують такі спеціалізовані волонтерські організації, відіграючи важливу роль у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

У зв’язку з бойовими діями та гуманітарними проблемами на сході країни значно підвищується ризик виникнення епідемічних ускладнень. Це зумовлено відсутністю достовірної інформації про стан захворюваності населення на території, непідконтрольній Україні, особливо з тих регіонів, які є ендемічними щодо холери, лептоспірозу та інших природно-вогнищевих інфекцій; відсутність санітарно-карантинного контролю при перетині блокпостів в зоні розмежування, а також значною за обсягами міграцією населення із зон конфлікту. Особливий ризик становлять території, прилеглі до зони розмежування, де контакти військовослужбовців та цивільних найбільш інтенсивні. Ситуація значно ускладнюється низьким рівнем імунізації населення. Контакти з цивільними зумовлюють занесення збудників висококонтагіозних інфекцій у військові частини, знижують їх боєздатність. А проведення бойових операцій в ендемічних зонах створює ризик поширення небезпечних хвороб серед населення прилеглих територій.

Була підкреслена необхідність спільних та скоординованих дій цивільної та військової санітарно-епідемічних служб в частині попередження та локалізації епідемічних ускладнень, оперативного виявлення та реагування на можливі терористичні атаки, своєчасного забезпечення режимно-обмежувальних заходів, таких як обсервація, карантин тощо. Військові формування та цивільне населення в зонах ризику першочергово мають бути забезпечені імунобіо­логічними препаратами.

Підбивачи підсумки, Ю. Гусєв запропонував за результатами Парламентських слухань Раді національної безпеки і оборони України утворити відповідну міжвідомчу робочу групу з розробки Воєнно-медичної доктрини, в основі якої буде покладений міжнародний досвід, зокрема, Ізраї­лю та Швейцарії.

Важливим є питання медичного страхування військовослужбовців, що також повинно знайти відображення в доктрині разом із запровадженням парамедицини. На переконання заступника міністра оборони, в перехідних положеннях доктрини необхідно передбачити цілу низку законодавчих актів, які практично сприятимуть впровадженню тих ідей, які обговорювалися з трибуни. До кінця літа ця робота має бути повністю завершена і спланований графік прийняття відповідних підзаконних актів.

О. Богомолець подякувала присутнім за небайдужість: «Хочу подякувати вам всім і сказати, що ми зараз будуємо нову державу. Не емоціями, а реальними справами, реальними діями. Кожен з присутніх несе особисту відповідальність за створення доктрини і кінцевий результат цієї роботи». Вона додала, що всі пропозиції щодо документа можна надати в профільний Комітет, чи надіслати на електронну адресу: [email protected].

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!