ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України «Про засади державної політики охорони здоров’я»
1. Обґрунтування необхідності прийняття акта
Європейські прагнення України щодо зміцнення системи охорони здоров’я України та її потенціалу, підвищення рівня її безпеки та захисту здоров’я людини як передумови сталого розвитку та економічного зростання, розбудови розвинутої й сталої демократії та ринкової економіки визначені положеннями глави 22 «Громадське здоров’я» Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони. Глава 22 «Громадське здоров’я» має Статтю 427, в якій зазначено основні напрямки співробітництва між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, що охоплює, в першу чергу, «зміцнення системи охорони здоров’я України та її потенціалу, зокрема шляхом впровадження реформ, подальшого розвитку первинної медико-санітарної допомоги та навчання персоналу; попередження та контроль за неінфекційними хворобами шляхом обміну інформацією та найкращими практиками, пропагування здорового способу життя, визначення основних детермінант здоров’я та проблем в галузі охорони здоров’я».
Крім того, положеннями Талліннської хартії ВООЗ 2008 «Системи охорони здоров’я для здоров’я і добробуту»; «Здоров’я–2020 — основи європейської політики і стратегія для XXI століття», 2012 визначено що, ефективні системи охорони здоров’я, які надають всебічні медико-санітарні послуги, в т.ч. профілактичні, мають виняткову важливість для охорони здоров’я, економічного розвитку та добробуту і мають бути побудовані на засадах справедливого і сталого фінансування.
Реалізація вказаних стратегій спрямована на підтримку дій держав і суспільства щодо значного покращення здоров’я, підвищення рівня благополуччя населення, скоротити нерівність відносно здоров’я, посилити охорону громадського здоров’я і забезпечити наявність універсальних, стійких і високоякісних систем охорони здоров’я.
Відповідно до положень Стратегії сталого розвитку «Україна–2020», яка затверджена Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5/2015 (пункт 7) розділу 3) метою державної політики у сфері охорони здоров’я є системне реформування, спрямоване на створення системи, орієнтованої на пацієнта, здатної забезпечити медичне обслуговування для всіх громадян України на рівні розвинутих європейських держав, що відповідає намірам наближення до законодавчих, нормативних та адміністративних актів держав-членів ЄС, які визначені програмою «Європейська стратегія здоров’я — 2020» та іншими стратегічними документами, які формують політику в сфері охорони здоров’я.
Водночас необхідно зазначити про необхідність впровадження в Україні підходу «охорона здоров’я у всіх політиках держави», результатом якого стане створення високоефективної системи формування державної політики охорони здоров’я, що відповідає найкращим практикам Європейського Союзу і його держав-членів та сприятиме вирішенню національних та глобальних викликів.
Також для осіб, що формують політику в сфері охорони здоров’я, потребує розробки і затвердження необхідного інструменту для запровадження інтегрального системного механізму управління підсистемами і елементами, політичними орієнтирами і пріоритетами в цій сфері на національному і регіональному рівнях, встановлення контакту із зацікавленими сторонами як всередині, так і за межами сектора охорони здоров’я і сприяти співробітництву і партнерству з метою покращення здоров’я і благополуччя населення.
Рамки застосування окремих інструментів державної політики охорони здоров’я, представлені у законопроекті, сформульовані переважно на основі констатацій ВООЗ щодо зміцнення систем охорони здоров’я, з урахуванням національних особливостей побудови та функціонування охорони здоров’я, що дозволяє забезпечити скоординований розвиток елементів системи з орієнтацією на світові доказові дані щодо охорони здоров’я узгоджено з національним контекстом.
Реалізація положень даного законопроекту сприятиме вирішенню такого стратегічного завдання як удосконалення лідерства і колективного стратегічного керівництва в інтересах здоров’я, забезпечить чіткий розподіл повноважень і відповідальності щодо розроблення та реалізації політики охорони здоров’я.
Зазначені аргументи обумовлюють необхідність прийняття запропонованого законопроекту.
2. Цілі та завдання проекту
Метою прийняття Закону України є запровадження єдиного підходу «охорона здоров’я у всіх політиках держави» до правових, економічних, соціальних, гуманітарних та організаційних засад державної політики охорони здоров’я як складової частини внутрішньої політики та національної безпеки України.
Цілями законопроекту є наближення законодавчих і нормативних актів до вимог Європейського Союзу стосовно формування політики та її інструментів на основі фактичних даних, зміцнення інституційного потенціалу та взаємодії із зацікавленими сторонами з метою поліпшення здоров’я і підвищення рівня добробуту людей відповідно до цінностей, принципів, стандартів і рекомендованих заходів політики Здоров’я–2020, вирішення спільних проблем зі здоров’ям на основі діалогу із всіма зацікавленими сторонами як на рівні держави, так і за її межами.
Законопроект дає можливість досягти згоди усіх політичних сил щодо стратегічних принципів і підходів до побудови національної моделі охорони здоров’я, що надасть сталості і прогнозованості розвитку охорони здоров’я, сприятиме залученню необхідних для цього технічних і фінансових ресурсів у тому числі у рамках процесу євроінтеграції України.
Крім цього, прийняття законопроекту є необхідним заходом щодо попередження значних соціально-політичних ризиків та додаткових навантажень, які можуть виникнути у ході реформування національної системи охорони здоров’я.
3. Загальна характеристика і основні положення проекту Закону
Положеннями законопроекту передбачено створення правових передумов для запровадження єдиного, універсального, комплексного підходу, який базується на основних цінностях в сфері охорони здоров’я при формуванні та реалізації засад державної політики охорони здоров’я в Україні.
Законопроектом передбачено уточнення та доповнення визначень, які гармонізовані із вимогами міжнародних організацій в частині таких термінів як «державна політика охорони здоров’я», «здоровий спосіб життя», «моніторинг та оцінювання результативності реалізації державної політики охорони здоров’я», «національна система охорони здоров’я», «регіональна система охорони здоров’я», «політики охорони здоров’я міжнародних організацій», «суб’єкти охорони здоров’я».
Вперше пропонується ввести нові терміни, які спрямовані на захист населення від можливих фінансових ризиків, фінансових катастроф та зубожіння («справедливий розподіл тягаря витрат на охорону здоров’я») та недопущення перешкод у доступності для кожної особи своєчасного медичного обслуговування («чутливість до потреб, безпосередньо не пов’язаних з медичнім обслуговуванням чи медичною допомогою»).
Чітко аргументовані основні акценти, на яких базуються засади формування державної політики охорони здоров’я; деталізовані основні завдання, об’єкти та суб’єкти, принципи реалізації державної політики охорони здоров’я.
Окреслено пріоритети державної політики охорони здоров’я, які базуються на найкращих міжнародних практиках та європейських цінностях у сфері охорони здоров’я, у т.ч. і громадського здоров’я, відповідні механізми фінансування.
Представлено інструменти державної політики охорони здоров’я, які сформульовані на основі даних доказового менеджменту, у т.ч. відбитих у документах ВООЗ, а також з урахуванням національного контексту.
Запропоновано організаційний інструментарій для формування та реалізації державної політики на національному та регіональному рівнях.
Уточнено повноваження суб’єктів державної політики охорони здоров’я у відповідності до підходу «охорона здоров’я у всіх політиках держави», координації їх діяльності у сфері охорони здоров’я.
Деталізовано підходи та вимоги до моніторингу реалізації державної політики охорони здоров’я, порядку його проведення та оцінки результативності.
4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання.
На сьогодні відносини, що належать до предмету правового регулювання проекту частково врегульовані нормами, що містяться у Конституції України, Основах законодавства України про охорону здоров’я, Законах України «Про засади зовнішньої та внутрішньої політики», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації», «Про державні цільові програми», «Про державні закупівлі», «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України», «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», «Про державно-приватне партнерство», «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та інших законодавчих та нормативно-правових актах України.
5. Фінансово-економічне обґрунтування проекту Закону
Реалізація проекту Закону не потребує додаткових фінансових та матеріальних витрат. Ухвалення законопроекту надасть розвитку охорони здоров’я прогнозованого характеру, що сприятиме залученню ресурсів для реалізації державної політики охорони здоров’я.
6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття проектів Закону.
Прийняття Закону України «Про засади державної політики охорони здоров’я» сприятиме комплексному формуванню та реалізації державної політики охорони здоров’я, заснованої на європейських стратегіях спільних цінностей здоров’я, взаємодії з іншими секторами економіки та залученні нових партнерів, а також створенню та забезпеченню умов досягнення та підтримки високого рівня здоров’я населення, поліпшенню громадського здоров’я, а також забезпеченню універсальності, умов отримання доступу до якісної і безпечної медичної допомоги, справедливості та солідарності в системі охорони здоров’я.
| Народні депутати України |
Проект
ЗАКОН УКРАЇНИ
«Про засади державної політики охорони здоров’я»
Цей Закон визначає правові, економічні, соціальні, гуманітарні та організаційні засади державної політики охорони здоров’я як складової частини внутрішньої політики та національної безпеки України та встановлює механізми реалізації Конституційних гарантій щодо прав людини у сфері охорони здоров’я.
Розділ І
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:
1) державна політика охорони здоров’я — сукупність цілей, завдань, засобів, узгоджених дій та заходів органів державної влади і органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, суб’єктів охорони здоров’я їх посадових осіб, спрямованих на досягнення визначених цілей та завдань щодо забезпечення здоров’я населення та реалізацію конституційних гарантій охорони здоров’я населення та права особи на своєчасну, доступну, якісну медичну допомогу та ефективне медичне обслуговування, забезпечення захисту прав і свобод людини щодо охорони здоров’я відповідно до сучасних викликів життя;
2) здоровий спосіб життя — це усвідомлений вибір поведінки, пов’язаної зі здоров’ям, на основі засвоєння колективних зразків поведінки, які призводять до збереження і поліпшення здоров’я людей і їх благополуччя, що доступні людям відповідно до їхніх життєвих можливостей, в якій відображається активність людини по відношенню до свого здоров’я;
3) моніторинг та оцінювання результативності реалізації державної політики охорони здоров’я — періодичне відстеження відповідних індикаторів на основі офіційних статистичних даних та інформації центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та проведення на підставі даних моніторингу оцінювання результативності виконання індикаторів шляхом порівняння отриманих результатів з їх цільовими значеннями;
4) національна система охорони здоров’я — сукупність кадрових, фінансових, матеріально-технічних, інформаційних, освітніх і наукових ресурсів, спрямованих на збереження, відновлення та зміцнення здоров’я і попередження захворювань, а також система заходів, що здійснюються на території України суб’єктами охорони здоров’я відповідно до їх компетенції та повноважень, визначених законом, з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя.
5) політики охорони здоров’я міжнародних організацій — офіційні документи, норми, практики Організації об’єднаних націй, Всесвітньої організації охорони здоров’я, Світової медичної асоціації, Європейського Союзу та інших міжнародних організацій щодо охорони здоров’я;
6) регіональна система охорони здоров’я — сукупність кадрових, фінансових, матеріально-технічних, інформаційних ресурсів окремого регіону України, спрямованих на збереження, відновлення та зміцнення здоров’я і попередження захворювань, а також система заходів, яка здійснюється на його території місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, іншими суб’єктами охорони здоров’я відповідно до їх компетенції та повноважень, визначених законом, з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя;
7) справедливий розподіл тягаря витрат на охорону здоров’я — комплекс заходів щодо мобілізації, накопичення і розподілу фінансового забезпечення національної та регіональних систем охорони здоров’я, спрямований на захист населення від можливих фінансових ризиків, катастрофічних витрат та зубожіння, пов’язаних з необхідністю отримання медичної допомоги та медичного обслуговування;
8) суб’єкти охорони здоров’я — органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи професійного самоврядування працівників охорони здоров’я, їх посадові особи, заклади охорони здоров’я, їх посадові особи, суб’єкти господарювання у сфері охорони здоров’я, їх посадові особи, медичні та фармацевтичні працівники, фахівці з громадського здоров’я, громадяни та об’єднання громадян.
9) чутливість до потреб, безпосередньо не пов’язаних з медичним обслуговуванням — комплекс заходів щодо недопущення перешкод у доступності для кожної особи до своєчасного медичного обслуговування, забезпечення поваги до особистості пацієнта та формування умов надання медичної допомоги, визнання автономії пацієнта у наданні згоди на медичні втручання та використання персоніфікованої медичної інформації, дотримання у спілкуванні загальновизнаних морально-етичних цінностей і норм, поваги до людини та її гідності.
2. Інші терміни вживаються у значеннях, закріплених в Основах законодавства України про охорону здоров’я та інших законодавчих актах України.
Стаття 2. Мета державної політики охорони здоров’я
1. Метою державної політики у сфері охорони здоров’я є створення умов для підвищення рівня здоров’я, збільшення тривалості якісного і гідного життя громадян України та поліпшення якості медичної допомоги, збереження генофонду українського народу, відновлення і зміцнення людського потенціалу держави та здоров’я людини як найвищої соціальної цінності, організації національної системи охорони здоров’я відповідно до вимог Конституції та законів України.
Стаття 3. Засади формування державної політики охорони здоров’я
1. Основними засадами формування державної політики охорони здоров’я є визнання:
1) права людини на охорону здоров’я як одного з фундаментальних прав людини, гарантованого Конституцією України;
2) загальновизнаних моральних та людських цінностей, поваги до людини та її гідності, рівності, солідарності та професійної етики працівника у сфері охорони здоров’я;
3) визначального впливу здоров’я українського народу на сталий розвиток та економічне процвітання як окремих регіонів так і держави у цілому;
4) пріоритету державної політики у сфері охорони здоров’я у поєднанні з іншими сферами;
5) солідарної відповідальності суб’єктів державної політики у сфері охорони здоров’я;
6) інноваційного розвитку системи охорони здоров’я, публічності та відкритості у прийнятті рішень будь-якими органами чи посадовими особами щодо змін в системі охорони здоров’я та винесення проектів цих рішень на попереднє обговорення громадськості з подальшим врахуванням її думки;
7) наступності, безперервності та послідовності у впровадженні змін у сфері охорони здоров’я та прогнозування результатів таких змін;
8) дотримання соціальної справедливості між інтересами різних категорій громадян та встановлення відповідальності громад, суб’єктів господарювання, працівників охорони здоров’я в реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я;
9) системного, послідовного та комплексного підходу до організації національної та регіональних систем охорони здоров’я, забезпечення достатності та стабільності фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного, організаційного та наукового забезпечення їх функціонування, у тому числі із застосуванням принципів та механізму державно-приватного партнерства;
Стаття 4. Основні завдання державної політики охорони здоров’я
1. Основними завданнями державної політики охорони здоров’я є:
1) організація діяльності національної та регіональних систем охорони здоров’я, орієнтованих на пацієнта та чутливість до його потреб, безпосередньо не пов’язаних з медичним обслуговуванням та медичною допомогою, здатних забезпечити доступне, оперативне й ефективне медичне обслуговування та якісну, кваліфіковану і своєчасну медичну допомогу кожній особі, незалежно від місця проживання або перебування особи на території України.
2) забезпечення справедливого доступу до лікарських засобів, виробів медичного призначення та інноваційних технологій гарантованої якості й безпеки;
3) забезпечення справедливого розподілу тягаря витрат на охорону здоров’я;
4) забезпечення можливості вільного вибору надавача при одержанні медичної допомоги;
5) організація належного обліку і звітності відповідно до вимог законодавства України та політик міжнародних організацій;
6) формування та розвиток системи громадського здоров’я;
7) сприяння впровадженню та розвитку професійного самоврядування.
Стаття 5. Принципи реалізації державної політики охорони здоров’я
1. Державна політика охорони здоров’я реалізується на основі таких принципів:
1) законність — відповідність Конституції та законам України, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;
2) співробітництво — узгодження цілей, пріоритетів, завдань, заходів і дій центральних та місцевих органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, органів професійного самоврядування, забезпечення співробітництва між ними під час формування та реалізації державної політики охорони здоров’я;
3) паритетність — забезпечення рівних можливостей доступу усіх суб’єктів охорони здоров’я до участі у формуванні та реалізації державної політики охорони здоров’я;
4) відкритість, публічність — забезпечення вільного доступу до інформації, що визначає державну політику охорони здоров’я і є у розпорядженні органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування;
5) координація — взаємозв’язок та узгодженість середньо- та довгострокових стратегій, планів і програм охорони здоров’я на державному та регіональному рівнях;
6) історичне наступництво — врахування та збереження позитивних надбань попереднього періоду розвитку та функціонування національної та регіональних систем охорони здоров’я;
7) сталий розвиток сфери охорони здоров’я, який передбачає її гармонізацію з розвитком суспільства і держави для задоволення потреб нинішнього покоління з урахуванням інтересів майбутніх поколінь;
8) об’єктивність — розроблення всіх документів, що визначають державну політику охорони здоров’я, на основі компетентного доказового менеджменту та реальних показників, які можна оцінити та реально досягти на практиці;
9) ефективність — забезпечення досягнення максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів громадян, громад, суб’єктів господарювання та держави;
10) підзвітність — забезпечення періодичного звітування суб’єктів державної політики охорони здоров’я перед суспільством та громадами про прийняті рішення та їх результати, врахування думки громадськості для їх оцінювання та коригування.
11) багатосекторальне співробітництво — залучення усіх секторів економіки, передусім таких, як охорона здоров’я, освіта, фінанси, екологія, соціальна політика, правосуддя, засоби масової інформації, до реалізації державної політики охорони здоров’я.
Стаття 6. Суб’єкти та об’єкти державної політики охорони здоров’я
1. Суб’єктами державної політики охорони здоров’я є Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого та професійного самоврядування, їх посадові особи.
Суб’єкти охорони здоров’я беруть участь у розробленні та забезпеченні реалізації Державної політики охорони здоров’я.
2. Об’єктами державної політики охорони здоров’я є діяльність національної та регіональних систем охорони здоров’я, суб’єктів охорони здоров’я, спрямована на збереження, відновлення та зміцнення здоров’я людини та населення.
Стаття 7. Законодавство з питань державної політики охорони здоров’я
1. Законодавство з питань державної політики охорони здоров’я складається з Конституції України, цього Закону, Основ законодавства України про охорону здоров’я, законів України «Про засади зовнішньої та внутрішньої політики», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про державні закупівлі», «Про місцеві державні адміністрації», «Про державні цільові програми», «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України», «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», «Про державно-приватне партнерство», «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та інших законодавчих актів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, а також міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
2. У випадку, якщо міжнародним договором України, що набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються правила міжнародного договору.
Стаття 8. Пріоритети державної політики охорони здоров’я
Пріоритетами державної політики охорони здоров’я є:
організація національної та регіональних систем охорони здоров’я відповідно до положень цього Закону;
впровадження механізму розподілу тягаря витрат на охорону здоров’я;
підвищення рівня чутливості закладів охорони здоров’я до потреб, безпосередньо не пов’язаних з медичним обслуговуванням;
підвищення готовності закладів охорони здоров’я та їх працівників до ефективного подолання кризових та надзвичайних ситуацій;
розвиток громадського здоров’я, поширення серед населення здорового способу життя, дотримання вимог щодо безпечних для життя та здоров’я довкілля, якісної води і харчових продуктів, умов праці;
розвиток та профілактичне спрямування первинної медичної допомоги, забезпечення проведення періодичних медичних оглядів (диспансеризації та цільового скринінгу) з метою ранньої діагностики захворювань та початку їх лікування;
забезпечення отримання громадянином гарантованого обсягу медичної допомоги безоплатно, додержання державних соціальних нормативів у сфері охорони здоров’я для кожного громадянина незалежно від місця його проживання;
створення єдиного медичного простору за принципом регіональної екстериторіальності первинної, вторинної, екстреної, паліативної медичної допомоги та медичної реабілітації, загальнодержавної екстериторіальності третинної медичної допомоги;
забезпечення рівного доступу громадян до якісних, безпечних та ефективних лікарських засобів, вакцин та інших технологій охорони здоров’я, створення умов для раціонального державного контролю за якістю лікарських засобів та виробів медичного призначення;
ефективна профілактика та лікування найбільш поширених небезпечних для здоров’я і життя людини захворювань;
адаптація законодавства України з питань охорони здоров’я до вимог політик міжнародних організацій у цій сфері.
Розділ II
ІНСТРУМЕНТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я
Стаття 9. Основні інструменти реалізації державної політики.
До основних інструментів реалізації державної політики належать:
законодавство у сфері охорони здоров’я;
система громадського здоров’я;
наукові дослідження у сфері охорони здоров’я;
державне управління охороною здоров’я;
система фінансування охорони здоров’я;
кадрові ресурси системи охорони здоров’я;
система медичного обслуговування населення;
загальнодержавна інформаційна система охорони здоров’я;
регулювання доступу до лікарських засобів, вакцин, товарів медичного призначення та технологій;
державна інформаційна політика щодо охорони здоров’я.
Стаття 10. Законодавство у сфері охорони здоров’я.
Законодавство у сфері охорони здоров’я:
базується на Конституції України, міжнародних зобов’язаннях України у сфері охорони здоров’я;
забезпечує баланс інтересів громадян, громад як спільноти людей, які проживають на відповідній території, суб’єктів господарювання у сфері охорони здоров’я та держави.
Стаття 11. Система громадського здоров’я.
Система громадського здоров’я забезпечує урахування закономірностей формування здоров’я населення в усіх напрямках державної політики, та передбачає:
організацію ефективного і безперервного моніторингу стану здоров’я населення, довкілля, якості харчових продуктів, та соціальних детермінант здоров’я;
здійснення стратегічного керівництва в інтересах здоров’я та благополуччя населення;
здійснення багатопрофільної координації державної політики у сфері охорони здоров’я та чіткий розподіл відповідальності;
формування активного партнерства у питаннях охорони здоров’я з громадянським суспільством;
створення умов для здорового способу життя та створення стимулів до зменшення ризикованої поведінки населення.
Стаття 12. Наукові дослідження у сфері охорони здоров’я.
Наукові дослідження у сфері охорони здоров’я орієнтуються на вивчення стану здоров’я населення у взаємозв’язку з чинниками життя, методів збереження та зміцнення здоров’я населення, організації медичного обслуговування, та забезпечують:
розширення бази фундаментальних та спеціалізованих знань необхідних для підтримки проведення науково обґрунтованої політики з охорони здоров’я;
розробку та вивчення інноваційних технологій і підходів до вирішення проблем системи охорони здоров’я,
застосування об’єктивних методів вивчення, реалізації, моніторингу і оцінювання досягнення ефективних результатів;
аналіз та апробацію нових знань і підходів до укріплення фактичних даних для втручань охорони здоров’я, включаючи громадське здоров’я, впровадження їх в практику з точки зору корисності і економічної обґрунтованості.
Стаття 13. Державне управління охороною здоров’я.
Державне управління охороною здоров’я повинно забезпечувати:
формування та дотримання пріоритетів розвитку національної та територіальних систем охорони здоров’я;
ефективну систему управління персоналом із застосуванням заохочення працівників (персоналу) системи охорони здоров’я до продуктивної і якісної праці;
включення завдань охорони здоров’я у політики всіх секторів економіки та міжгалузеву інтеграцію політики охорони здоров’я;
розробку концепції побудови нової національної моделі охорони здоров’я, стратегії та плану впровадження, реалізація яких спрямована на досягнення високих стандартів надання послуг у сфері охорони здоров’я та показників здоров’я населення, збільшення тривалості якісного та гідного життя;
прийняття законодавчих актів, які забезпечують побудову нової національної моделі охорони здоров’я;
збалансованість функцій управління і керівних структур (органів), що забезпечують їх виконання на центральному та місцевому рівні, а також методичне забезпечення для реалізації цих функцій;
вертикальну та горизонтальну інтеграцію медичного обслуговування у межах національної та регіональних систем охорони здоров’я;
впровадження інструкцій з діяльності служб та закладів охорони здоров’я;
практичну реалізацію прийнятих політичних рішень;
урахування інтересів у сфері охорони здоров’я всіх соціальних груп;
впровадження професійного самоврядування в охороні здоров’я та передачу йому повноважень в частині, що не суперечить державній політиці охорони здоров’я;
сприяння створенню коаліцій громадських організацій в інтересах охорони здоров’я;
публічність прийняття рішень та оцінювання їх виконання;
Державне управління охороною здоров’я має базуватися на:
прозорості добору керівних кадрів на засадах відповідності вимогам до компетентності;
збалансованості повноважень та відповідальності керівних кадрів;
підзвітності державі усіх суб’єктів охорони здоров’я, незалежно від форми власності з питань медичного обслуговування населення.
Стаття 14. Система фінансування охорони здоров’я.
Система фінансування охорони здоров’я має забезпечувати:
мобілізацію, накопичення і розподіл фінансових ресурсів для задоволення потреб населення в охороні здоров’я на індивідуальному та колективному рівнях і захист від фінансових катастроф або зубожіння, пов’язаних з оплатою медичної допомоги, баланс між наданням медичної допомоги, профілактикою захворювань і укріпленням здоров’я населення для найбільш повного задоволення поточних і прогнозованих потреб охорони здоров’я;
довгострокову стійкість до негативних впливів економічної нестабільності;
створення умов та стимулів до ефективних та результативних дій суб’єктів охорони здоров’я при наданні медичної допомоги на основі їх фінансово-господарської автономності, застосування оцінювання медичних технологій та механізмів забезпечення якості як інструментів забезпечення безпеки пацієнта;
застосування механізмів збору, об’єднання та перерозподілу ресурсів з метою максимального задоволення медико-санітарних потреб населення, вирівнювання фінансових ризиків, мінімізації фінансових перешкод для отримання пацієнтами медичної допомоги необхідного рівня безпеки та якості;
створення стимулів для громадян з метою додержання здорового способу життя та відповідального ставлення їх до свого здоров’я і своєчасного звертання по медичну допомогу.
Стаття 15. Кадрові ресурси системи охорони здоров’я.
1. Держава забезпечує:
високий рівень компетентності кадрів охорони здоров’я, через якість до та післядипломної підготовки;
довгострокове планування підготовки кадрів сфери охорони здоров’я з урахуванням існуючих та перспективних (прогнозованих) потреб за чисельністю та профілями підготовки;
запровадження оплати праці та заохочення медичних кадрів, що створює стимули до продуктивної та якісної роботи;
раціональний розподіл кадрів між адміністративно-територіальними одиницями та за видами медичної допомоги.
2. Суб’єкти охорони здоров’я забезпечують:
створення робочих місць які уможливлюють реалізацію компетенції! кадрів охорони здоров’я у найзручніший спосіб для працівника та пацієнтів;
підтримання компетентності медичних кадрів у процесі діяльності через відповідну інтенсивність роботи за умови дотримання нормативів навантаження.
Державні органи, громади, суб’єкти охорони здоров’я діючи самостійно або спільно, забезпечують комфортні житлові та соціальні умови для працівників державних і комунальних закладів охорони здоров’я та їх сімей.
Стаття 16. Система медичного обслуговування населення.
1. Система медичного обслуговування населення забезпечує надання ефективної та безпечної медичної допомоги особистого і неособистого характеру тим, хто її потребує, там і тоді, де і коли вона необхідна, при оптимальному використанні державних і громадських ресурсів та мінімальному використанні особистих ресурсів громадян, шляхом:
пріоритетного розвитку високоефективної первинної медичної допомоги на засадах сімейної медицини та її профілактичного спрямування;
здійснення заходів, спрямованих на зменшення потреб у цілодобовому стаціонарному лікуванні та у застосування інвазивних втручань;
максимального використання потенціалу медсестринства, що передбачає розширення компетенцій молодших спеціалістів з медичною освітою, узгоджено зі змінами у повноваженнях лікарів;
формування мережі закладів охорони здоров’я та їх інфраструктури у відповідності до потреб населення у медичному обслуговуванні;
інтеграції роботи закладів охорони здоров’я у процесі медичного обслуговування у т.ч. шляхом застосування телемедичних технологій;
забезпечення відповідного потребам технологічного рівня закладів охорони здоров’я;
формування умов для користування пацієнтами методами консультування та самоконтролю із застосуванням сучасних інформаційних технологій.
2. Система управління якістю медичного обслуговування передбачає забезпечення гарантій відповідності медичного обслуговування (медичної допомоги) найвищим міжнародним стандартам безпеки і якості, її безперервного вдосконалення підвищення ефективності та результативності шляхом:
організації моніторингу, оцінювання та визначення показників якості кожної окремої медичної процедури та якості медичного обслуговування в процесі його здійснення, з метою досягнення максимально можливих показників ефективності, результативності, якості та безпечності;
забезпечення стандартизації та уніфікації медичного обслуговування (медичної допомоги);
здійснення державної експертизи медичних технологій щодо клінічної ефективності, результативності та економічної обґрунтованості, організаційних медичних заходів, показників безпеки (безпечності) для пацієнтів за результатами застосування;
застосування внутрішнього, а також зовнішнього незалежного контролю якості із застосуванням клінічного аудиту;
організації вивчення оцінки пацієнтами, в тому числі шляхом анонімного опитування, ефективності, результативності, якості та безпечності медичного обслуговування (медичної допомоги);
здійснення державного ліцензування господарської діяльності у сфері охорони здоров’я та позавідомчу систему ліцензування професійної діяльності у сфері охорони здоров’я, незалежну акредитацію і сертифікацію закладів охорони здоров’я;
створення стимулів до запровадження інноваційних технологій у сфері охорони здоров’я;
забезпечення інформатизації, автоматизації та уніфікації управлінських функцій у процесі медичного обслуговування (медичної допомоги) та у процесі управління медичними закладами в цілому, з метою скорочення часу при прийнятті управлінських рішень, досягнення максимально можливих показників ефективності, результативності, якості та безпечності медичного обслуговування (медичної допомоги) в кінцевому результаті.
Стаття 17. Загальнодержавна інформаційна система охорони здоров’я.
Держава забезпечує побудову і функціонування загальнодержавної інформаційної системи охорони здоров’я за єдиною ідеологією на основі застосування уніфікованих процедур обміну, зберігання та представлення інформації про стан здоров’я населення, детермінанти здоров’я, діяльність закладів охорони здоров’я шляхом:
створення та організації функціонування реєстрів пацієнтів, медичних працівників (лікарі, медсестри, провізори), закладів охорони здоров’я, лікарських засобів та медичних процедур;
уніфікації клінічних діагнозів, медичних процедур, хірургічних втручань та іншої медичної інформації;
організації прогнозування медико-демографічних процесів, динаміки стану здоров’я населення, ризиків та загроз;
організації збору, узагальнення та надання, достовірної та повної інформації, необхідної для прийняття рішень пацієнтам, працівникам сфери охорони здоров’я, закладам охорони здоров’я, органам управління охорони здоров’я, працівникам, закладам, установам та посадовим особам усіх суб’єктів та секторів, які мають відповідальність у сфері охорони здоров’я;
організації доступу для усіх громадян до відкритих інформаційних ресурсів щодо діяльності суб’єктів охорони здоров’я, своєчасного інформування громадськості про актуальні питання охорони здоров’я;
забезпечення міжсекторального та міжвідомчого обміну інформацією;
вжиття заходів щодо інтеграції інформаційних ресурсів сфери охорони здоров’я України, ВООЗ, ООН,країн Європейського союзу та інших країн, крім випадків що стосуються національної безпеки.
Стаття 18. Регулювання доступу до лікарських засобів, вакцин, товарів медичного призначення та технологій.
Держава забезпечує справедливий доступ до основних лікарських засобів, вакцин, товарів медичного призначення та технологій гарантованої якості шляхом:
створення стимулів до застосування раціональної фармакотерапії, оптимізації видатків на медикаментозне лікування та використання виробів медичного призначення;
регулювання питань комерційного просування медикаментів, виробів медичного призначення та медичних технологій;
формування та своєчасного перегляду лікарського формуляру на основі доказових даних та рекомендацій ВООЗ, визначення та використання референтних цін на лікарські засоби, що входять до лікарського формуляру;
створення стимулів для виробництва та використання закладами і пацієнтами вітчизняних генериків лікарських засобів, що входять до лікарського формуляру;
здійснення заходів спрямованих на зменшення індивідуальних витрат громадян на медикаментозне лікування в амбулаторних умовах за рахунок застосування механізму реімбурсації відповідних видатків.
Стаття 19. Державна інформаційна політика щодо охорони здоров’я.
1. Державна інформаційна політика щодо охорони здоров’я спрямована на формування у суспільстві абсолютного пріоритету цінності здоров’я і життя людини.
2. Державна інформаційна політика щодо охорони здоров’я полягає у забезпеченні:
пропаганди здорового способу життя;
випереджального інформаційно-комунікаційного супроводу розроблення та реалізації державної політики охорони здоров’я, змін у медичному обслуговуванні;
доступності інформації щодо діяльності суб’єктів охорони здоров’я, крім інформації з обмеженим доступом.
3. Державна інформаційна політика щодо охорони здоров’я передбачає впровадження і застосування механізмів:
регулювання зобов’язань засобів масової інформації усіх форм власності щодо обсягів та періодичності розміщення матеріалів щодо соціальної реклами здоров’я, здорового способу життя, розроблення та реалізації державної політики охорони здоров’я;
регулювання реклами товарів, послуг та зразків поведінки, що негативно впливають на здоров’я;
дотримання об’єктивності та неупередженості інформації щодо охорони здоров’я та медичного обслуговування.
4. Організація інформаційного та інформаційно-комунікаційного забезпечення здійснення державної політики охорони здоров’я покладається на органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи професійного самоврядування працівників охорони здоров’я, заклади охорони здоров’я, суб’єкти господарювання у сфері охорони здоров’я.
Розділ III
ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я
Стаття 20. Нормативні акти, що визначають державну політику охорони здоров’я.
1. Реалізація державної політики охорони здоров’я здійснюється на основі системи нормативних актів — програм та стратегій розвитку національної системи охорони здоров’я, державних інвестиційних та інших програм.
2. Розроблення нормативних актів, що визначають державну політику охорони здоров’я, здійснюється з урахуванням засад та пріоритетів, визначених цим Законом, та документів державного прогнозування і стратегічного планування, визначених законодавством.
Стаття 21. Загальнодержавна стратегія (програма) розвитку національної системи охорони здоров’я
1. Загальнодержавна стратегія (програма) розвитку національної системи охорони здоров’я розробляється на період сім років та за поданням Кабінету Міністрів України затверджується законом.
2. Розроблення Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я та підготовку щорічного та підсумкового звіту про її виконання організовує Кабінет Міністрів України.
3. Загальнодержавна стратегія (програма) розвитку національної системи охорони здоров’я визначає:
1) тенденції та основні проблеми функціонування національної системи охорони здоров’я;
2) пріоритети державної політики охорони здоров’я на відповідний період з урахуванням регіональних особливостей захворюваності та смертності;
3) стратегічні цілі і напрями розвитку національної системи охорони здоров’я та міжрегіонального співробітництва;
4) оперативні цілі, що забезпечать досягнення стратегічних цілей;
5) основні завдання, етапи та механізми їх реалізації;
6) систему моніторингу та оцінювання результативності реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я.
4. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, з метою врахування у Загальнодержавній стратегії (програмі) розвитку національної системи охорони здоров’я інтересів суб’єктів державної політики охорони здоров’я:
повідомляє через центральні та регіональні засоби масової інформації про початок роботи над проектом Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я та визначає термін і форму подання пропозицій.
проводить консультації з суб’єктами державної політики охорони здоров’я для узгодження позицій;
оприлюднює звіт про результати розгляду пропозицій до проекту Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я.
5. Реалізація Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я здійснюється у два етапи шляхом розроблення та
виконання Плану заходів з реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я.
6. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, здійснює моніторинг реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я та за необхідності подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо коригування її завдань та заходів.
7. Не пізніше ніж за шість місяців до закінчення терміну дії загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я Кабінет Міністрів України подає на розгляд Верховної Ради України загальнодержавну стратегію (програму) розвитку національної системи охорони здоров’я на наступний період.
8. Після закінчення періоду дії Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я Кабінет Міністрів України готує підсумковий звіт про її виконання та організовує поширення відповідної інформації у засобах масової інформації.
Стаття 22. План заходів з реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я
1. План заходів з реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я розробляється на виконання Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я та затверджується Кабінетом Міністрів України.
План заходів з реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я розробляється строком на три роки та наступні чотири роки періоду дії Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я.
2. Розроблення Плану заходів з реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я організовує Кабінет Міністрів України.
3. План заходів з реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я передбачає завдання і заходи, обсяги та джерела їх фінансування з визначенням індикаторів оцінювання результативності їх виконання.
Стаття 23. Регіональні стратегії (програми) охорони здоров’я
1. Регіональні стратегії (програми) охорони здоров’я розробляються на
період дії Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
2. Регіональні стратегії (програми) охорони здоров’я та зміни до них затверджуються відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.
3. Розроблення регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та змін до них забезпечують Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.
4. Регіональні стратегії (програми) охорони здоров’я мають відповідати положенням Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я та визначати:
1) тенденції та основні проблеми охорони здоров’я в Автономній Республіці Крим, областей, міст Києва та Севастополя;
2) стратегічні цілі, пріоритети охорони здоров’я на відповідний період які враховують регіональні особливості захворюваності і смертності;
3) оперативні цілі, що забезпечать досягнення стратегічних цілей;
4) основні завдання, етапи та механізми їх реалізації;
5) систему моніторингу та оцінювання результативності ‘ реалізації регіональної стратегії (програми) охорони здоров’я
5. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації:
1) повідомляють через засоби масової інформації про початок роботи над проектом регіональної стратегії (програми) охорони здоров’я та визначають термін і форму подання пропозицій;
2) проводять консультації з суб’єктами державної політики охорони здоров’я для узгодження позицій;
3) оприлюднюють звіт про результати розгляду пропозицій суб’єктів державної політики охорони здоров’я до проекту регіональної стратегії (програми) охорони здоров’я.
6. Реалізація регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я здійснюється шляхом розроблення та виконання планів заходів з їх реалізації, які конкретизуються у програмах економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Стаття 24. План заходів з реалізації регіональної стратегії (програми) охорони здоров’я
1. Розроблення планів заходів з реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я здійснюють Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації на виконання регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Плани заходів з реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я розробляються строком на три роки та наступні чотири роки періоду дії регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я.
2. Плани заходів з реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я затверджуються відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.
3. План заходів з реалізації регіональної стратегії (програми) охорони здоров’я передбачає заходи, обсяги і джерела фінансування з визначенням індикаторів результативності їх виконання та є основою для розроблення інвестиційних програм (проектів), спрямованих на розвиток регіонів.
Розділ IV
ПОВНОВАЖЕННЯ СУБ’ЄКТІВ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я
Стаття 25. Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері державної політики охорони здоров’я
Кабінет Міністрів України у сфері державної політики охорони здоров’я забезпечує:
1) розроблення та виконання загальнодержавних програм, спрямованих на охорону здоров’я;
2) організацію розроблення та подання на затвердження Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я, розроблення та затвердження плану заходів з її реалізації;
3) визначення порядку розроблення і погодження Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я;
4) затвердження порядку і методики проведення моніторингу та оцінювання результативності реалізації державної політики охорони здоров’я та переліку індикаторів такого моніторингу;
5) спрямування і координацію діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо формування та реалізації державної політики охорони здоров’я;
6) розгляд звітів про проведення моніторингу та оцінювання результативності реалізації державної політики охорони здоров’я;
7) щорічне звітування з реалізації державної політики охорони здоров’я перед Верховною Радою України;
8) здійснення інших повноважень у сфері охорони здоров’я, визначених Конституцією та законами України.
Стаття 26. Повноваження центральних органів виконавчої влади у сфері державної політики охорони здоров’я
1. До повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, належать:
1) підготовка та внесення в установленому порядку проектів нормативно- правових актів з питань державної політики охорони здоров’я;
2) підготовка та внесення на розгляд Кабінету Міністрів України пропозицій щодо узгодження цілей, пріоритетів, завдань та заходів центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування під час розроблення та виконання документів, що стосуються забезпечення формування та реалізації державної політики охорони здоров’я, проведення моніторингу та оцінювання результативності виконання визначених завдань;
3) забезпечення координації діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо формування державної політики охорони здоров’я;
4) розроблення спільно з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я;
5) підготовка спільно з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади та внесення на розгляд Кабінету Міністрів України Плану заходів з реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я;
6) організаційне та методичне забезпечення розроблення проектів регіональних стратегій (програм) охорони здоров’я та планів заходів з їх реалізації;
7) оцінювання та відбір програм і проектів, включаючи інвестиційні програми (проекти) щодо охорони здоров’я, подання відповідно до законодавства відповідних пропозицій Кабінету Міністрів України;
8) участь у співпраці з міжнародними організаціями та міжнародними фінансовими організаціями, програмами і фондами щодо державної політики охорони здоров’я, використання відповідних ресурсів міжнародної технічної допомоги;
9) проведення моніторингу та оцінювання результативності реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я, плану заходів з її реалізації та інших програм і проектів з питань охорони здоров’я, підготовка та подання відповідних звітів Кабінету Міністрів України;
10) здійснення інших визначених законом та покладених на нього в установленому порядку повноважень щодо формування державної політики охорони здоров’я.
2. Повноваження у сфері державної політики охорони здоров’я інших центральних органів виконавчої влади визначаються Конституцією та законами України і покладаються на них Кабінетом Міністрів України.
Стаття 27. Повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад у сфері державної політики охорони здоров’я
1. До повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад у сфері державної політики охорони здоров’я належать:
1) ініціювання розроблення та затвердження регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та планів заходів з їх реалізації;
2) забезпечення врахування інтересів територіальних громад у регіональних програмах (стратегіях) охорони здоров’я та планах заходів з їх реалізації;
3) затвердження звітів про результати моніторингу та оцінювання результативності реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та планів заходів з їх реалізації;
4) погодження проекту Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я;
5) здійснення інших повноважень, визначених законом.
Стаття 28. Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері державної політики охорони здоров’я
1. До повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері державної політики охорони здоров’я належать:
1) забезпечення у відповідному регіоні реалізації державної політики охорони здоров’я;
2) погодження проекту Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я;
3) забезпечення розроблення проектів регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та планів заходів з їх реалізації;
4) проведення моніторингу та оцінювання результативності реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я і планів заходів з їх реалізації, підготовка та подання звітів про це на затвердження відповідно Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським радам;
5) подання затверджених звітів про результати моніторингу та оцінювання результативності реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та планів заходів з їх реалізації центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики охорони здоров’я;
6) щорічне звітування з реалізації державної політики охорони здоров’я перед Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами;
7) внесення за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад змін до регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та планів заходів з їх реалізації, за умови, що такі зміни не суперечать положенням Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я;
8) здійснення інших повноважень, визначених законом.
Стаття 29. Координація діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування із забезпечення формування та реалізації державної регіональної політики
1. Координація діяльності органів виконавчої влади та органів, місцевого самоврядування з формування та реалізації державної політики охорони здоров’я здійснюється шляхом узгодження цілей, пріоритетів, завдань і заходів центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування під час розроблення та виконання документів, що визначають державну політику охорони здоров’я, проведення моніторингу та оцінювання результативності виконання визначених завдань.
2. Узгодження діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я та регіональних програм (стратегій) розвитку визначається Планом заходів з реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я, планами заходів з реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я.
Розділ V
ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я
Стаття 30. Джерела та механізми фінансування державної політики охорони здоров’я
1. Фінансове забезпечення державної політики охорони здоров’я здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України.
2. Джерела фінансування державної політики охорони здоров’я є:
кошти Державного бюджету України;
кошти місцевих бюджетів;
безповоротна фінансова допомога благодійних неприбуткових організацій;
кошти міжнародних інституцій за програмами залучення коштів на які надано згоду Верховною Радою України;
кошти з інших джерел не заборонених законодавством.
3. Механізми фінансування державної політики охорони здоров’я є:
субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам; міжбюджетні трансферти;
об’єднання на договірній основі фінансових ресурсів суб’єктів державної політики охорони здоров’я;
державно-приватне партнерство.
Розділ VI
МОНІТОРИНГ ТА ОЦІНЮВАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я
Стаття 31. Моніторинг реалізації державної політики охорони здоров’я
1. Моніторинг реалізації державної політики охорони здоров’я проводиться шляхом установлення переліку відповідних індикаторів, відстеження їх динаміки, підготовки та оприлюднення результатів такого моніторингу.
З метою забезпечення проведення моніторингу документи, що визначають державну політику охорони здоров’я, зазначені у статті 7 цього Закону, повинні містити відповідні показники досягнення цілей, які можливо оцінити.
2. Перелік індикаторів визначається методикою проведення моніторингу реалізації державної політики охорони здоров’я, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
3. Моніторинг реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я та плану заходів з її реалізації проводиться шляхом збирання та аналізу показників, що характеризують стан реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я, на основі офіційних статистичних даних та інформації центральних органів виконавчої влади.
4. Оцінювання результативності Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я та плану заходів з її реалізації проводиться шляхом періодичного відстеження, вимірювання і порівняння фактичних результатів з запланованими індикаторами досягнення цілей та пріоритетів, визначених Загальнодержавною програмою (стратегією) розвитку національної системи охорони здоров’я та планом заходів з її реалізації.
5. Моніторинг та оцінювання результативності реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я та плану заходів з її реалізації проводяться щороку центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, із залученням суб’єктів охорони здоров’я.
Порядок проведення моніторингу та оцінювання результативності реалізації Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я та плану заходів з її реалізації визначається Кабінетом Міністрів України.
Результати моніторингу та оцінювання результативності Загальнодержавної стратегії (програми) розвитку національної системи охорони здоров’я та плану заходів з її реалізації підлягають оприлюдненню.
6. Моніторинг та оцінювання результативності реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я і планів заходів з їх реалізації проводяться щороку відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.
Результати моніторингу та оцінювання результативності підлягають оприлюдненню та враховуються у звітах про виконання щорічних програм економічного і соціального розвитку регіонів.
Звіти про результати моніторингу та оцінювання результативності реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та планів заходів з їх реалізації подаються в установленому порядку Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями на затвердження відповідно Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським радам.
Затверджені звіти про результати моніторингу та оцінювання результативності реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я та планів заходів з їх реалізації подаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
Порядок проведення моніторингу та оцінювання результативності реалізації регіональних програм (стратегій) охорони здоров’я і планів заходів з їх реалізації затверджується Кабінетом Міністрів України.
7. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, подає Кабінету Міністрів України відповідні звіти у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
8. Звіт у сфері охорони здоров’я є публічним документом який розміщується на офіційному сайті суб’єкта державної політики охорони здоров’я.
Розділ VII
ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності через 30 днів з дня його опублікування.
2. В Основах законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19 із наступними змінами):
1) у статті 1 слова «прийнятих відповідно до них актах законодавства» замінити словами «законодавчих актів»;
2) частину першу статті 3 доповнити абзацом такого змісту:
«суб’єкти охорони здоров’я — органи державної влади, органи місцевого та професійного самоврядування, їх посадові особи, заклади охорони здоров’я, їх посадові особи, суб’єкти господарювання, їх посадові особи, медичні та фармацевтичні працівники, громадяни та їх об’єднання.»;
3) у підпункті «є» частини першої статті 6 слова «формування» та «в сфері» виключити;
4) статтю 12 після частини першої доповнити новою частиною другою у такій редакції:
«Формування та реалізація державної політики охорони здоров’я здійснюється на засадах, визначених Законом України «Про засади державної політики охорони здоров’я».
У зв’язку із цим, частину другу вважати частиною третьою.;
5) у статті 13:
у частині першій слова «законодавчих засад охорони здоров’я» замінити словами «законодавчих засад державної політики охорони здоров’я», слова «головних завдань» замінити словами «основних завдань»;
у частині другій слова «місцеві і регіональні комплексні та цільові програми, що формуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування» замінити словами «та в інших регіонах держави, регіональні стратегії (програми) охорони здоров’я, державні цільові програми соціально-економічного розвитку, плани заходів щодо їх реалізації, що розробляються, затверджуються та реалізуються відповідними суб’єктами державної політики охорони в межах їх повноважень та у порядку, визначених законом,»;
6) у статті 14:
частину першу викласти у такій редакції:
«Реалізація державної політики охорони здоров’я здійснюється її суб’єктами відповідно до Закону України «Про засади державної політики охорони здоров’я.»;
частину п’яту після слова «компетенції» доповнити словами «та відповідно до закону»;
у частині шостій слова «у сфері» виключити, слово «законодавством» замінити словом «законом»;
7) у статті 15 абзац перший викласти у такій редакції:
«Органами охорони здоров’я, що забезпечують реалізацію державної політики охорони здоров’я є:»
3. Кабінету Міністрів України протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом:
1) подати на розгляд Верховної Ради України законопроекти про внесення змін до законодавчих актів України, що випливають із цього Закону;
2) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
3) забезпечити перегляд і приведення міністерствами та іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
| Голова Верховної Ради України |
Коментарі
Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим