Людина-епоха вітчизняної фармакології. ­Днями член-кореспондент НАН України та НАМН України професор І.С. Чекман відзначає 80-річчя!

5684 жовтня 2016 р. виповнюється 80 років члену-кореспонденту НАН України та НАМН України, професору Івану Сергійовичу Чекману. Про ювіляра важко говорити просто і зовсім неможливо говорити стисло. Заслуги вченого зі світовим іменем; хист педагога; потужний талант менеджера; глибоке завзяття ентузіаста історії медицини, популяризатора медичної та фармацевтичної науки і освіти, патріота України; авторство десятків підручників та лекцій, на яких багатьма поколіннями виросла і продовжує зростати незчисленна кількість українських послідовників Асклепія; широковекторна обізнаність енциклопедичного рівня; ораторська майстерність і лектор, яких мало, всебічно розвинута яскрава особистість… Це все окремі різні грані — і їх можна перелічувати ще довго, — але в цілому, конгломеративно: у чому полягає творчий феномен цієї мудрої людини, яким чином професору І. Чекману вдається утримувати таку значну широту обріїв наукового пошуку на самому вістрі останніх досягнень науково-технічного прогресу протягом стількох десятиліть?!..

Іван Сергійович Чекман — відомий український вчений, фундатор досліджень з біохімічної та загальної фармакології, засновник напрямів фізико-хімічної, квантової та нанофармакології в Україні, член-кореспондент НАН України (1991) і НАМН України (1993), академік Нью-Йоркської академії наук, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1986), заслужений діяч науки і техніки України (1995), завідувач кафедри фармакології та клінічної фармакології Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця впродовж чи не півсторіччя, кавалер ордену «Знак Пошани» (1986).

Народився 4 жовтня 1936 р. в с. Чаньків Дунаєвецького району Хмельницької області в родині колгоспника. На жаль, Іван дуже рано лишився без батька: Сергій Чекман з перших днів війни пішов добровольцем на фронт і загинув смертю хороб­рих у боях під Харковом у 1943 р. Дітей виховувала мама, одночасно працюючи в колгоспі. Іван навчався у Чаньківській семирічній школі, Кам’янець-Подільському медичному училищі, Вінницькому медичному інституті, у 1961 р. з відзнакою закінчив Тернопільський медичний інститут. У науку прийшов не відразу. Після інституту за розподіленням працював у Лонківській дільничній лікарні Волочиського району на Хмельниччині, став її головним лікарем, через рік очолив лікарню в сусідній Курилівці. Проте практична робота ставила багато запитань, відповіді на які можна було знайти, лише охопивши більший діапазон знань. Це й спонукало Івана Сергійовича вступити в 1963 р. до аспірантури при кафедрі фармакології Київського медичного інституту, яку тоді очолював усесвітньо відомий учений академік Олександр Ілліч Черкес, а одним з напрямів наукових досліджень кафедри було визначення фармакології серцево-судинних засобів.

У 1966 р. І.С. Чекман успішно захистив кандидатську дисертацію на тему «Експериментальні дослідження похідних пропініламіну», у якій розкрив нові механізми дії інгібіторів МАО (моноаміноксидази). Того самого року, крім експериментальних досліджень, Іван Сергійович почав активно опановувати й педагогічну діяльність. На посаді асистента кафедри І.С. Чекман перебував з 1966 до 1969 р., потім посів посаду доцента (1969–1972), а у 1972 р. — завіду­вача кафедри фармакології (певний час вона називалася кафедрою фармакології і клінічної фармакології), яку й очолював упродовж наступних 44 років (до серпня 2016 р.). У 1973 р. успішно захистив докторську дисертацію «Експериментальні дослідження механізмів дії антиадренергічних засобів», у якій не лише узагальнив дослідження феноменологічної та біохімічної фармакології β-адреноміметиків і симпатолітиків, а й першим у світі встановив фізико-хімічний механізм симпатолітичної дії резерпіну стосовно його впливу на процеси депонування. У 1987–1991 рр. І.С. Чекман був директором Київського науково-дослідного інституту фармакології і токсикології МОЗ України, який тоді отримав статус головної в Україні установи з проблеми «Фармакологія». З вересня 2016 р. — професор кафедри фармакології та клінічної фармакології Київського медичного університету Української асоціації народної медицини.

«За всі роки багатогранної діяльності Іван Сергійович показав себе як талановитий дослідник, експериментатор і клініцист, педагог та організатор. Завдяки високому професіоналізму, широкій ерудиції, вродженій інтуїції він досяг значних успіхів на науковій ниві. Його особливо вирізняє потяг до перспективних малодосліджених проб­лем, до розвитку нових напрямів у фармакології. Як вір­ний учень свого великого вчителя він продовжує дослідження академіка О.І. Черкеса в галузі біохімічної фармакології, проте добре усвідомлює, що розкрити механізми дії препаратів можна, лише застосовуючи нові підходи, залучаючи нові методи і технології», — зазначатиметься зокрема у свіжому номері журналу «Вісник НАН України».

Окреслюючи обрії наукового доробку професора І.С. Чекмана, з чималими труднощами вдається вкластися у прокрустове русло 5 основ­них самостійних напрямів науки, зокрема загальної фармакології, біохімічної фармакології, квантової фармакології, нанофармакології, клінічної фармакології, а також ще чималої кілько­сті їх вертикально-горизонтальних наукових відгалужень та науково-практичних протуберанців.

1. Загальна фармакологія. Уперше експериментально встановив, що в розвитку первинної фармакологічної реакції головне значення має властивість ліків утворювати комплекси з біолігандами (альбуміном, амінокислотами, ліпідами, вуглеводами) і біометалами (Ca, Mg, Cu тощо), нікотинамідом, аденіловими нуклеотидами (АТФ, АДФ, АМФ). Перспективність цього наукового напряму підтвердилася в дослідженнях з фармакології кардіотонічних засобів, де вперше було встановлено властивість серцевих глікозидів утворювати лабільні комплекси з кальцієм. Це має велике значення в прояві первинної кардіотонічної дії серцевих глікозидів та інших хімічних сполук, які можуть підвищувати скоротливу активність серцевого м’яза. На основі встановленої теоретичної закономірності було проведено спрямований синтез сполук різних хімічних груп нестероїдної структури з метою виявлення речовин з кардіотонічною активністю і здійснено синтез кардіотоніків нестероїдної структури (суфан, карбіцил, глюкамакс). У 1986 р. вперше у вітчизняній практиці розроблено методичні рекомендації з доклінічного вивчення нових кардіотонічних засобів, затверджені МОЗ СРСР, а потім МОЗ України. Результати цих досліджень узагальнено в монографіях «Биологические аспекты координационной химии» (1979), «Физическая химия и клиническая фармакология сердечных гликозидов» (1985), «Магний в медицине» (1992), «Магніє­вмісні препарати: фармакологічні властивості, застосування» (2007), «Кардиотонические стероиды» (2009), «Bioactive Natural Products: Opportunities and Challenges in Medical Chemistry» (2011).

2. Біохімічна фармакологія. І.С. Чекман вивчав механізми дії серцево-судинних препаратів (серцевих глікозидів, блокаторів адренорецепторів, органічних нітратів, симпатолітиків тощо), їх взаємодію з метаболічними засобами, особливості впливу лікарських засобів при різних патологічних станах (серцева недостатність, артеріальна гіпертензія, коронароспазм, атеросклероз, різні за етіологією гіпоксії, алкогольна і доксорубіцинова кардіоміопатії, адреналіновий і теофіліновий міокардит та ін.). Отримано нові дані щодо біохімічних механізмів первинного фармакологічного ефекту на органному, клітинному і субклітинному рівнях таких ліків, як серцеві глікозиди, інші серцево-судинні засоби, метаболічні препарати (кверцетин, тіотриазолін, елгацин, яктон), ангіопротектори, антидоти (унітіол, дипіроксим, алоксим). Результати цих досліджень узагальнено в монографіях «Биохимиче­ская фармакодинамика» (1990), «Микросомальная ферментная система организма» (1996), «Очерки фармакологии средств метаболической терапии» (2001), «Кардиопротекторы» (2005), «Тиотриазолин» (2005), «Метаболитные и метаболитотропные препараты в системе кардио- и органопротекции» (2009), «Нікотинамід» (2009).

65477

Між двома Борисами: з президентом НАН України Б.Є. Патоном і академіком НАН України Б.О. Мовчаном (2015)

3. Квантова фармакологія. Проведено дослідження зі встановлення просторової будови та електронної структури молекул лікарських засобів різних фармакологічних груп, зв’язку між їх хімічною структурою та фармакологічною активні­стю (QSAR), ролі розчинника в механізмі дії препаратів, а також вивчення принципів створення фармакофорів лікарських засобів, de novo розроб­лення препаратів для лікування різних захворювань, прогнозування фармакологічної активно­сті лікарських засобів, встановлення білок-лігандних взаємодій під час хімічних реакцій. Уперше на основі регресійного аналізу показано, що багатофакторна функціональна залежність показника зв’язування речовини з α1 а-адренорецептором від зарядів на атомах вуглецю С8, С11, С15 і таких топологічних дескрипторів, як сума валентних ступенів, топологічний діаметр, загальна зв’язаність, індекс Вінера. Зв’язування досліджених речовин з α-адренорецептором (адреноблокуюча активність) посилюється при збільшенні негативного заряду на атомах С8 та С15. Одержана в результаті регресійного аналізу багатофакторна математична модель зазначеного зв’язку інформативно й адекватно описує досліджувану залежність, є стійкою відносно структури рівняння регресії та його коефіцієнтів. Комплексний аналіз яко­сті одержаної математичної моделі дозволяє зробити висновок щодо можливості її застосування в комп’ютерному моделюванні для вирішення нау­кових та практичних завдань. У видавництві «Наукова думка» вийшла друком монографія «Квантова фармакологія» (2012).

4. Нанофармакологія. 17 років тому І.С. Чекман розпочав дослідження з нанофармакології. З метою розроблення нових нанопрепаратів створено спільну лабораторію електронно-променевої нанотехнології неорганічних матеріалів для медицини Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України і Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця. Встановлено, що частинки наноміді і наносрібла проявляють більш виражені протимікробні властивості, ніж частинки оксидів цих металів звичайних розмірів. Спільно з Інститутом хімії поверхні ім. О.О. Чуйка НАН України розроблено нову лікарську форму на основі нанодисперсного кремнезему — суспензію, яка зменшує токсичність фториду і нітриту натрію, а також протитуберкульозних препаратів ізоніазиду, піразинаміду, етамбутолу, що різняться за механізмом негативного впливу на організм і хімічною структурою. Розроблено нову оригінальну технологію отримання композиту нанодисперсного кремнезему з наносріблом, який проявляє виражену сорбційну активність, а також протимікробну дію (Інститут хімії поверхні ім. О.О. Чуйка НАН України. І.С. Чекман проводив також спільні дослідження, спрямовані на вивчення фізичних, квантово-хімічних і фармакологічних властивостей лікарських засобів, з Інститутом біоколоїдної хімії ім. Ф.Д. Овчаренка НАН України, Інститутом біо­хімії ім. О.В. Палладіна НАН України, Інститутом урології НАМН України, Інститутом епідеміо­логії та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського НАМН України, Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, кафедрою фізики функціональних матеріалів Київського національного університету ім. Т. Шевченка, іншими кафедрами Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця. Отримано особливо важливі результати з визначення квантово-хвильових властивостей наночастинок. Зі зменшенням розмірів речовини все більшу роль починають відігравати хвильові ефекти наноматеріалів. Переважання в наноструктурах хвильових властивостей над корпускулярними зумовлює значну зміну їх фізико-хімічних властивостей та підвищення фізичної, механічної, біологічної, фармакологічної і токсикологічної активності. Результати цих досліджень узагальнено в монографіях «Нанофармакологія» (2011), «Основи наномедицини» (2011), «Нанонаука, нанобіологія, нанофармація» (2012), «Природні наноструктури та наномеханізми» (2012), «Аминокислоты — наноразмерные молекулы» (2014). Разом із співробітниками Інституту медицини праці НАМН України та Інституту біоколоїдної хімії ім. Ф.Д. Овчаренка НАН України було розроблено методичні рекомендації «Доклінічні дослідження нанопрепаратів» (2015).

43560

З аспірантами (2014)

5. Клінічна фармакологія. Фундаментальні та прикладні дослідження І.С. Чекмана з клінічної фармакології узагальнено у 6 монографіях та 9 довідниках. Ці дослідження спрямовані на створення раціональних схем лікування захворювань і запобігання побічній дії лікарських засобів. Розроблену класифікацію побічної дії ліків наведено в монографії «Осложнения фармакотерапии» (1980). У 1986 р. вперше випущено довідник «Справочник по клинической фармакологии и фармакотерапии», який згодом було перевидано, а довідник «Рецептурный справочник врача» витримав аж 8 видань (загальний тираж — 1,3 млн екземплярів) і вже багато років є настільною книгою лікарів різних спеціальностей. У довіднику «Рецептурный справочник врача-эндокринолога» (1990) узагальнено клініко-фармакологічні властивості лікарських засобів, які застосовують в ендокринології. У монографії «Нестероїдні протизапальні препарати: ефективність, доступність і прийнятність для пацієнта» (2011) наведено клініко-фармакологічні властивості цієї групи препаратів. Теоретичні основи механізму дії лікарських засобів, встановлені І.С. Чекманом, є основою для призначення цих ліків у клінічній практиці. Так, для зменшення токсичного впливу серцевих глікозидів і неглікозидних кардіотоніків при серцевій недостатності запропоновано токоферол, рибо­флавін, фосфаден, таурин, ацетилцистеїн, убіхінон, ентеросорбенти. Метаболітні препарати (нікотинамід, кверцетин, тіотриазолін, АТФ-лонг) запобігають розвитку доксорубіцинової кардіоміопатії, зменшують побічну дію протитуберкульозних препаратів. І.С. Чекман досліджував різні аспекти педіатричної клінічної фармакології, зокрема адреноміметиків, адреноблокаторів, серцевих глікозидів, метаболітних, ферментних та імунотропних препаратів. Результатами експериментальних досліджень та плідної співпраці з кафедрами педіатрії стали рекомендації з раціонального застосування цих препаратів для лікування хворих дітей і монографії «Неотложная помощь в педиатрии» (1976), «Врачебная рецептура в педиатрической практике. Принципы дозирования лекарств детям», «Фармакотерапия в педиатрии» (1980), «Фармакология кардиоактивных средств в раннем онтогенезе» (1982), «Дерматофармакология» (2010). Значну увагу у своїх наукових дослідженнях І.С. Чекман приділяє вивченню клініко-фармакологічних властивостей препаратів рослинного походження з метою розроблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо їх застосування в медичній практиці. Співпраця з Центральним ботанічним садом НАН України дала змогу вперше встановити важливий науковий факт — ефірні олії рослин можуть утворювати комплекси з токсичними хімічними речовинами і в такий спосіб виводити їх з організму. Розроблено і запропоновано до застосування в клінічній практиці композиції ефірних олій. Результати досліджень узагальнено в монографіях з фітотерапії «Растительные лекарственные средства» (1983), «Рецепты сборов лекарственных растений. Нетрадиционные методы лечения» (1992), «Клінічна фітотерапія. Природа лікує» (1993). Спільно зі співробітниками НТУУ «КПІ» отримано оригінальний препарат рослинного походження для виведення з організму радіонуклідів, солей важких металів і нітратів, який рекомендовано МОЗ України до широкого застосування. Разом з Інститутом геронтології НАМН України вивчено фармакологічні властивості водорості спіруліни і рекомендовано її до застосування у клінічній практиці. Спільно з Інститутом фармакології і токсикології НАМН України і Житомирським науково-дослідним інститутом хмільництва розроблено седативний засіб рослинного походження, який широко застосовують для лікування різних захворювань. В останні роки впроваджено в медичну практику низку комбінованих препаратів рослинного походження, які застосовують для лікування хронічних отруєнь, у тому числі у осіб, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС. Результати цих досліджень наведено в монографіях «Фитонциды в эргономике» (1986), «Фитонциды в медицине» (1990), «Екологічна фармакологія» (2000), «Спирулина и здоровье» (2000). На основі біокисних метал-силікатних сумішей створено оригінальні лікарські засоби, що не мають аналогів у світі і можуть застосовуватися для дезінфекції, дезактивації та ідентифікації хімічних сполук.

0564

З учасниками міжнародного спільного тренінгу НМУ імені О.О. Богомольця та Каролінського інституту (Стокгольм, Швеція) «Актуальні питання резистентності до протимікробних препаратів»

6. Широка творча діафрагма. Загалом у доробку професора І.С. Чекмана — 91 книга, зокрема 42 монографії, 23 підручники для студентів, 14 довідників і посібників для лікарів, 8 посібників для студентів, 3 словники і навіть 1 художня книга, а також 87 патентів і понад 1000 наукових статей. Наукові інтере­си Івана Сергійовича охоплюють також історію фармакології та клінічної фармакології (він написав змістовні наукові роботи з історії розвитку цього напряму, зокрема монографію «Історія лікознавства», 2014), історію науки (книги «Родина Нобелів» (2015), «Однодумці» (2016) тощо). Дослідження І.С. Чекмана з радіаційної біо­логії дозволили не лише відкрити нові механізми дії протонного випромінювання, а й запропонувати ефективний препарат для лікування негативного впливу даного зовнішнього фактора. За результати цієї роботи в 1986 р. йому було присуджено Державну премію України в галузі науки і техніки. Значний внесок Іван Сергійович зробив і в удосконалення навчально-методичної роботи з викладання фармакології та клінічної фармакології. Він розробив програму цих дисциплін для вищих медичних навчальних закладів, а також став спів­автором підручників з фармакології, виданих у тому числі англійською, грузинською, молдавською мовами. У 1982 р. вперше в Україні організував викладання клінічної фармакології в Київському медичному інституті ім. О.О. Богомольця. Для підготовки студентів з цієї дисципліни видано підручники «Клінічна фармакологія» (2008) і «Clinical Pharmacy» (2010), навчальні посібники «Клінічна фітотерапія» (2006), «Клиническая фармация» (2009) «Побічні реакції серцево-судинних засобів» (2010). Блискучі лекції І.С. Чекмана (про це докладніше нижче — прим. авт.) назавжди запам’яталися студентам, слухачам факультетів підвищення кваліфікації викладачів, практичним лікарям, вони іноді навіть слугували орієнтиром для лікарів з визначення правильного напряму лікування. Кафедра фармакології Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця є опорною, і, збираючи завідувачів кафедр фармакології двічі на рік, Іван Сергійович ознайомлював їх з новими науково-методичними аспектами викладання різних тем з фармакології, методик оцінювання студентів. Паралельно проводив рецензування лекцій і практичних занять молодих викладачів.

7. Пам’яті вчителя. У плеяді славетних діячів вітчизняної медицини почесне місце належить визначному українському вченому, академіку АМН СРСР, заслуженому діячеві науки України, доктору медичних наук, професору Олександру Іллічу Черкесу (1894–1974), який був обраний завідуючим кафедрою фармакології Київського медичного інституту в 1944 р. і очолював її до 1971 р. Генерування оригінальних ідей, наукова інтуїція під час вибору тем для дослідження, що в більшості випадків перетворювалися на нові напрямки, величезна ерудиція, глибокі знання в різних сферах медицини, уміння чітко й просто викладати наукові доктрини супроводжували наукову діяльність О.І. Черкеса. Ще в 1926 р. він опублікував статтю «Про дію наркотиків на хімічний склад головного мозку», яка стане однією з перших наукових праць у світі в цілком новому напрямку фармакології — біохімічній фармакології. У наступні роки (у 1930 р. О.І. Черкеса було обрано завідувачем кафедри фармакології Харківського медичного інституту) він і його колеги розгорнули дослідження з біохімічної фармакології серцево-судинних лікарських засобів, зокрема серцевих глікозидів, а також кофеїну, підсумком яких була монографія «Експериментальні дослідження з фармакології серця» (Харків, 1941). Велику увагу в наукових дослідженнях довоєнного та післявоєнного періодів O.I. Черкеса було приділено вивченню впливу серцевих глікозидів на вміст і перетворення в серцевому м’язі макроергічних фосфорних сполук, що відіграють важливу роль в енергетичному забезпеченні скорочувальної функції міокарда, а також взаємодії серцевих глікозидів з іншими лікарськими засобами. Продовжували дослідження з біохімічної фармакології серцевих глікозидів та інших лікарських засобів учні О.І. Черкеса: В.Ф. Мельникова, М.І. Сла­стьон, М.Н. Штеренсон, В.І. Сила, Є.С. Розовська, М.В. Первак, Е.М. Айрапетян, С.П. Закривидорога, М.А. Ангарська, Н.М. Дмитрієва, В.А. Крементуло, Т.І. Лягіна, М.Я. Тверська, Е. Аджикулов, В.Г. Дужак, І.С. Чекман, С.Б. Французова, К.І. Рубчинська, Н.О. Горчакова, О.П. Вікторов, Р.Д. Самілова, І.Ф. Полякова. Дослідження з біохімічної фармакології серцевих глікозидів принесли Олександрові Іллічу та його науковій школі світову славу: у середо­вищі вчених його називали «королем серцевих глікозидів». Окрім того, під керівництвом О.І. Черкеса встановлено важливу роль тіолових груп білків у реалізації ефекту судинних лікарських засобів, зокрема під час взаємодії адреналіну з рецепторами судинної стінки, а також значення ферментів судинної стінки у фармакологічній регуляції процесу м’язового скорочення, вивчено роль енергетичних процесів у механізмі фармакологічної дії міотропних судинних засобів. Проведені дослідження дозволили створити струнку теорію біохімічних механізмів дії серцево-судинних препаратів. Широкі наукові інтереси О.І. Черкеса включали питання загальної фармакології, зокрема вивчення біо­хімічних основ механізму дії ліків, особливості фармакологічної реакції залежно від вихідного функціонального стану організму, роль вегетативної нервової системи у формуванні реакції організму на лікарські засоби й отрути, фармакодинаміку ліків (зокрема гангліо­блокаторів, хіміотерапевтичних, протиатеросклеротичних засобів тощо) в умовах експериментальної патології. Наукова діяльність О.І. Черкеса характеризувалася широтою й багатогранністю, актуальні­стю обраних напрямів у роботі, глибокими теоретичними ідеями та прагненням якнайповніше використовувати результати експериментальних досліджень у практичній медицині. Підсумки наукової діяльно­сті та їх впровадження в медичну практику узагальнено О.І. Черкесом у книгах «Основи фармакотерапії» (1934), «Довідник з фармакотерапії» (3 видання, 1944–1952), «Фармакотерапія» (1955) і «Посібник з фармакотерапії» (1961), які протягом багатьох років слугували посібниками для практикуючих лікарів. О.І. Черкес підготував 67 докторів і кандидатів медичних наук, більш ніж 50 років формував потужну наукову школу.

8. Плідне сьогодення та наукова школа. Завзятий продовжувач ідей академіка О.І. Черкеса та його учень, професор І.С. Чекман очолив кафедру фармакології у 1972 р. Він та його учні — професори С.Б. Французова, Н.О. Горчакова, Л.І. Казак, В.А. Туманов, Я.С. Гудивок, Г.І. Степанюк, О.Г. Берегова, І.В. Ніженковська, С.Л. Ніколай, Б.І. Парій — продовжили розвиток ключового наукового напряму свого вчителя О.І. Черкеса, а саме: біохімічної фармакології. Результати їх досліджень на органному, клітинному й субклітинному рівнях дозволили встановити нові дані про механізми первинного фармакологічного ефекту серцевих глікозидів (дигоксин, строфантин, корглікон), серцево-судинних засобів: блокаторів бета-адренорецепторів (анаприлін, метопролол), блокаторів альфа-адренорецепторів (празозин, доксазазин), симпатолітиків (резерпін, октадин, орнід), спазмолітиків (папаверин, дротаверин, дибазол, нітрогліцерин), антагоністів кальцію (верапаміл, ніфедипін, амлодипін), гіполіпідемічних (клофібрат, уфібрат) і метаболітних препаратів (нікотинамід, кверцетин, тіотриазолін, аденозинтрифосфат-лонг, кораргін, яктон), ангіо­протекторів (пентоксифілін, нікотинамід), антидотів (унітіол, дипіроксим, алоксим), ферментних лікарських препаратів тощо. Результати досліджень у галузі біохімічної фармакології на рівні систем енергозабезпечення функції клітин стали основою принципово нового підходу до розуміння провідної ролі цих систем не лише в механізмах адаптації при патології життєво важливих органів, а й у реалізації метаболічного компонента первинного фармакологічного регуляторного ефекту. Дослідження з фізико-хімічної фармакології дозволили поглибити уявлення про первинні механізми дії лікарських засобів, особливо фармакодинаміки й фармакокінетики препаратів. Уперше зроблено важливе теоретичне узагальнення про провідну роль комплексоутворення як тригерного механізму первинного фармакологічного ефекту, що робить істотний внесок у розвиток теорії рецепції, а також дозволяє вирішувати фундаментальні питання загальної й експериментальної фармакології (С.Б. Французова, Н.О. Горчакова, І.В. Ніженковська).

34356

З колегами та учнями фармацевтичного напряму
(Київ, НМУ ім. О.О. Богомольця, 2011)

Як аргументовано переконує професор І.С. Чекман, взаємодія молекули лікарського засобу з рецептором або іншою біологічною структурою організму приводить, як правило, до утворення комплексу з компонентами біомембрани, де є білки, ліпіди, вуглеводи, біометали, ферменти тощо. Можна уявити, що біологічно активна речовина завдяки індивідуальним особливостям структури своєї молекули може утворювати комплекси з компонентами молекул біосубстратів, у тому числі біомембран, реалізуючи таким чином тригерні механізми фармакологічної дії препарату. Результати проведених на кафедрі досліджень допомогли з’ясувати, що лікарські засоби утворюють комплекси різної стійкості з основними мембранозв’язуючими біолігандами: амінокислотами, ліпідами, вуглеводами, аденіловими нуклеотидами, нікотинамідними коферментами, біометалами. У лабораторії кафедри спільно зі співробітниками Інституту фізичної хімії НАН імені Л.В. Писаржевського досліджено фізико-хімічні механізми взаємодії різноманітних лікарських засобів з компонентами біомембрани (результати виконаних робіт узагальнено в монографіях: «Биологические аспекты координационной химии» (1979), а також «Физическая химия и клиническая фармакология сердечных гликозидов» (1985)).

Протягом останніх двох десятиліть на кафедрі активно розвивається напрям квантової фармакології, що застосовує принципи теоретичної хімії, квантової фізики й квантової механіки та методи комп’ютерного моделювання для дослідження молекулярної структури лікарських засобів, механізмів їх взаємодії з рецепторами та біомолекулами організму для встановлення первинної фармакологічної дії медикаментів, цілеспрямованого синтезу оригінальних препаратів та раціонального застосування їх у клінічній практиці (Т.Ю. Небесна). А близько 15 років тому на кафедрі розпочато дослідження з нового напрямку сучасної науки — нанофармакології, що вивчає фізичні, фізико-хімічні, біологічні, біохімічні, фармакодинамічні, фармакокінетичні властивості розроблених на основі нанотехнологій нанопрепаратів, показання й протипоказання до їх застосування, можливі побічні ефекти. Дослідження з вивчення властивостей нанодисперсного кремнезему, розпочаті науковцями Інституту хімії поверхні ім. О.О. Чуйка НАН України та Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова, завершилися створенням і впровадженням у медичну практику нового оригінального препарату — Силіксу, який широко застосовують для лікування отруєнь, у хірургічній практиці. Спільно з Інститутом хімії поверхні ім. О.О. Чуйка НАН України розроблено нову оригінальну суспензію нанодисперсного кремнезему, що проявляє виражену антитоксичну дію проти ксенобіотиків різної хімічної структури та механізму дії; розпочато дослідження з вивчення властивостей композитів наносрібла й нанодисперсного кремнезему (Л.І. Казак, О.В. Ніцак). Було створено спільну лабораторію «Електронно-променевої нанотехнології неорганічних матеріалів для медицини» (науковий керівник — академік НАН України Б.О. Мовчан) Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона та НМУ ім. О.О. Богомольця. Науковці лабораторії спільно з медичними вищими навчальними закладами та науково-дослідними установами отримали низку важливих наукових фактів:

  • розроблено технологію отримання наноча­стинок срібла, міді, їх композитів, а також нанозаліза, наноцирконію, наноалюмінію, інших нанометалів, нановуглецю;
  • досліджуються особливості взаємодії наночастинок срібла, міді, заліза з компонентами біомембрани, що має важливе значення для встановлення механізму дії наночастинок;
  • встановлено, що наночастинки срібла, міді та їх композити проявляють більш виражену протимікробну дію, ніж ці метали звичайних розмірів (спільно з Інститутом епідеміології та інфекційних хвороб НАМН України ім. Л.В. Громашевського);
  • розроблено технологію отримання лікарських форм: мазь, гель, емульсія наночастинок срібла, міді, їх композитів (спільно з Львівським національним медичним університетом ім. Данила Галицького);
  • розроблено технологію отримання лікарської форми супозиторію наночастинок срібла (спільно з Харківським національним медичним університетом);
  • встановлено, що у цих лікарських формах наночастинки срібла, міді, їх композити проявляють більш виражену протимікробну дію, ніж ці метали звичайних розмірів (спільно з Інститутом епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського).

Також неможливо оминути увагою той факт, що Іван Сергійович є одним із засновників — у тріумвіраті із професором Д.С. Волохом та професором Ю.І. Губським — фармацевтичного факультету НМУ імені О.О. Богомольця (1998).

* * *

P.S. Звісно, редакція «Щотижневика АПТЕКА» та колектив спеціалізованого видавництва «МОРІОН» щиро зичать своєму постійному автору і читачеві І.С. Чекману у переддень його ювілею здоров’я, наснаги і многая літа. Однак цих трьох речей йому в ці дні зичитимуть, мабуть, десятками, якщо не сотнямі разів. Тож як нам оздобити своє привітання так, щоб воно запам’яталося, — який подарунок зробити іменинникові?.. Здається, вихід є. В онлайн-версії даної статті ми вперше публікуємо ексклюзивний відеоматеріал, який було відзнято автором цих рядків 5 років тому, а точніше — 6 квітня 2011 р. (зазначимо: відзнято практично випадково, без жодної конкретної мети, а скоріше для архівної течки особистих професійно-історичних спогадів). Цей раритет — лекція професора І.С. Чекмана на тему «Антибіотикорезистентність. Погляд на проблему», прочитана ним у стінах Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (аудиторія імені В.Ф. Войно-Ясенецького) у ході роботи Міжнародного спільного тренінгу НМУ імені О.О. Богомольця та Каролінського інституту (Стокгольм, Швеція) «Актуальні питання резистентності до протимікробних препаратів», який проходив у рамках відзначення Всесвітнього дня здоров’я–2011, що тогоріч проводився ВООЗ саме за цією тематикою. Характерно, що подарунок цей абсолютно справжній — це дійсно сюрприз, до того ж, як якісний коньяк, добре витриманий у часі (така собі метафізична шпаринка в минуле). Адже історично склалося так, що всі ці 5 років Іван Сергійович і гадки не мав про наявність цього запису (а запис, мабуть, посміхаючись, відлежувався собі в архіві, — щоб дочекатися більш поважного ювілею). Отже, ювіляр і сам вперше переглянув це своє відео вже разом з іншими користувачами нашого сайту, — а переглянувши, посміхнувся: «Особисто я цих п’яти років на собі не відчуваю. Але тільки вдумаймося — які велетенські стрибки зробила за цю п’ятирічку наука!.. Як раз про це зокрема йдеться у моїй наступній книзі…».

Так тримати, шановний Іване Сергійовичу!

Пилип Снєгірьов,
фото автора та надані І.С. Чекманом,
відео автора

АНТИБІОТИКОРЕЗИСТЕНТНІСТЬ. ПОГЛЯД НА ПРОБЛЕМУ

Чекман І.С., НМУ імені О.О. Богомольця (Київ, 6 квітня 2011 р.)

Редакційна анотація. Наполегливо рекомендовано лікарям, фармацевтичним
працівникам, менеджерам охорони здоров’я, студентам медичних і фармацевтичних
ВНЗ, оскільки:

КЛАСИКА АКТУАЛЬНА ЗАВЖДИ!!!

Цікава інформація для Вас:

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті