Кваліфікація фахівця як шлях до перетворення аптеки з торгової точки у заклад охорони здоров’я

У ланцюгу взаємовідносин «виробник — дистриб’ютор — аптека — пацієнт» центральне місце, звичайно, посідає пацієнт, а аптека — це передова ланка у процесі фармацевтичного забезпечення населення країни. Так склалося, що саме аптеку люди вважають «храмом здоров’я», місцем, де можна отримати допомогу та пораду щодо застосування ліків. А ключовою фігурою в аптечному закладі, безумовно, є фахівець з вищою фармацевтичною освітою — провізор.

Згідно з визначенням «фармацевт — сім зірок», запропонованим Всесвітньою організа­цією охорони здоров’я, провізор повинен володіти спеціальними знаннями та навичками, бути відповідальним під час виконання своїх професійних обов’язків, уважно й достойно поводитися з відвідувачем аптечного закладу, адже мова йде про особисті потреби людини, яка очікує на фахову допомогу. Ці професійні якості підсумовані у вигляді 7 наступних постулатів — 7 зірок:

  • фармацевт, що опікується пацієнтом, — він повинен сприймати свою практику як частину системи охорони здоров’я і як частину професійної діяльності інших фармацевтів; надані ним послуги мають бути високої якості;
  • фармацевт, який приймає рішення, — він, зокрема, здатний оцінити, проаналізувати й правильно визначити послідовність дій;
  • фармацевт — сполучна ланка між лікарем і пацієнтом; він повинен бути обізнаним і впевненим у собі під час спілкування з іншими професіоналами охорони здоров’я та суспільством;
  • фармацевт — лідер, що передбачає, у тому числі, співчуття й розуміння інших, а також здатність приймати рішення, ефективно спілкуватися та керувати;
  • фармацевт — менеджер, він повинен вміти ефективно управляти людськими, фізичними й фінансовими ресурсами, інформа­цією, а також позитивно сприймати керівництво з боку інших;
  • фармацевт, який постійно отримує нові знан­ня, мова йде про бажання постійного й неперервного навчання протягом усього життя;
  • фармацевт — вчитель, він зобов’язаний допомагати в навчанні і підготовці майбутніх фармацевтів, а також навчатися сам.

Як бачимо, головною ознакою провізора є високий фаховий рівень. А сучасна світова фармація — це у першу чергу високі стандарти якості як лікарських засобів, так і фармацевтичної допомоги.

А що в Україні? У стародавні часи фахівця, який займався аптечною справою, називали аптекарем. Ця професія була престижною й шанованою в суспільстві. Аптекарям навіть надавали статус почесних громадян міст.

Із середини XVIII ст. здійснювати медичну діяльність без університетської освіти заборонялося. Тому, щоб стати аптекарем, необхідно було навчатися в університеті. Після закінчення навчання, щоб одержати дозвіл на відкриття аптеки, такий фахівець мав скласти іспити, які приймала компетентна комісія.

З того часу минуло багато років, і на сьогодні ситуація кардинально змінилася в гірший бік. Аптеки відкриваються масово й без урахування реальної потреби населення у цих закладах. На перший погляд здається, що це посилює конкуренцію, і якість послуг мала б підвищуватися. Насправді ж все навпаки. Масове безконтрольне відкриття аптек та відсутність дієвого державного контролю у цій сфері призвели до знецінення професії провізора. Спочатку за перший стіл почали ставати фахівці із середньою спеціальною фармацевтичною освітою. На сьогодні ж мають місце непоодинокі випадки, коли за першим столом стоїть людина без фармацевтичної освіти — медсестра або фельдшер, а в гіршому випадку це може бути навіть людина, далека від медицини та фармації, проте з досвідом продаж. Але що поробиш — в останні роки бізнес вніс серйозні корективи в аптечну справу.

Відомо, що фармація — це складова системи охорони здоров’я. Проте ані на місцевому, ані на державному рівні ми не бачимо уваги до проб­лем фармації з боку органів влади. Якщо в медицині є управлінська вертикаль — Міністерство, обласні департаменти, міські управління охорони здоров’я, адміністрація лікувально-профілактичних закладів, то у фармації цього немає. На центральному та регіональному рівнях відсутні структури, які б опікувалися питаннями фармацевтичного забезпечення населення. Тобто фармація як сектор галузі охорони здоров’я майже повністю перейшла у приватні руки.

Єдиний державний орган, що задіяний у цій сфері, — це Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками. Однак ця служба виконує контрольні та дозвільні функції — контролює якість лікарських засобів та медичних виробів, видає ліцензії, але вона не визначає державну політику. А враховуючи те, що останніми роками діє мораторій на перевірки, то служба фактично не може здійснювати навіть основні функції в повному обсязі. Відтак фармація залишається без державного нагляду та підтримки, яка б мала полягати в координації дій з метою забезпечення надання фармацевтичних послуг належної якості.

Усе це призвело до нехтування Ліцензійними умовами, перетворення аптек на торгові точки, а фахівців, які стоять за першим столом, — на звичайних продавців, неконтрольованого відкриття аптек, виникнення непоодиноких випадків продажу ліків без наявності відповідної ліцензії, збільшення на фармацевтичному ринку кількості фальсифікату.

На сьогодні аптечний заклад варто розглядати комплексно, всебічно, починаючи з будівлі, приміщення, інтер’єру, меблів та іншого оснащення і закінчуючи фахом працівників та якістю обслуговування. Безумовно, за оснащенням нинішня аптека якісно відрізняється від закладів, які існували наприкінці XX ст. Це сучасний інтер’єр, якісна реклама, інформаційні технології тощо. Але в гонитві за прибутком та збільшенням частки на ринку аптечні мережі почали нехтувати кваліфікацією працівника першого столу. Це призвело до зниження якості фармацевтичної послуги.

Професійна фармацевтична спільнота все частіше порушує питання щодо необхідності повернення до людиноцентричності фармації, підвищення престижу професії провізора, визначення на державному рівні ролі та місця фармацевтичного працівника у справі забезпечення здоров’я людини. У цьому контексті провізор стає поруч з лікарем важливим учасником лікувального процесу.

Окремою темою є проблема надання якісної фармацевтичної послуги та фармацевтична опіка, які в першу чергу залежать від досвіду та професіоналізму фармацевтичного працівника. На сьогодні надання якісної фармацевтичної послуги та фармацевтична опіка не враховуються при оплаті праці. Хоча у європейських країнах такі складові фармацевтичної послуги, як обслуговування рецепта, терапевтична заміна, вимірювання рівня глюкози в крові та артеріального тиску, визначення індексу маси тіла, участь у соціальних програмах, виготовлення ліків в умовах аптеки тощо оплачуються окремо.

Щодо українського ритейлу, то тут здебільшого цінується не професіоналізм, а здатність продавати «від осла вуха», виконувати план, а оцінка праці залежить від величини середнього чеку.

У таких умовах, з одного боку, логічним виглядає запровадження у фармацевтичних ВНЗ та на факультетах навчання техніці успішного продажу. Але, з іншого боку, це суперечить європейській системі фармацевтичної освіти та здоровому глузду.

Якщо обсяги продажу — головний чинник при оплаті праці працівника першого столу, то виникають питання — навіщо навчатися фармацевтичній справі, навіщо ставати провізором, фармацевтом, яка основна місія аптечного працівника? І чому лікар отримує винагороду за кваліфікацію, а провізор — ні?

Внаслідок такої практики зникла мотивація до підвищення кваліфікації провізора, й врешті-решт — до зниження престижу та авторитету цієї професії в цілому. Провізори немотивовані підвищувати свої професійні знання та кваліфікацію.

Якщо кваліфікація, досвід, професіоналізм провізора нікому не потрібні, то держава має чесно повідомити суспільству — щоб працювати в аптеці, не потрібно отримувати спеціальні знан­ня, адже аптека — це звичайний магазин з продажу ліків. Зайшов в аптеку з корзиною, як у супермаркеті, набрав ліків за списком, на касі оплатив і на вихід — іди лікуйся. Але чи влаштує така ситуація українське суспільство? Гадаю, що ні.

Професія провізора, як і лікаря, потребує постійного навчання. Ця теза відображена в концепції «освіта через усе життя». Розуміючи це, науковці та деякі керівники фармацевтичних компаній все ж таки приділяють навчанню працівників аптечних закладів велику увагу.

Необхідно зазначити, що більшість провізорів усвідомлюють, що підвищення професійного рівня, кваліфікації, здобуття нових знань — це їхній професійний обов’язок. Але, на жаль, через різні обставини вони часто не мають такої можливості.

У цьому контексті, на наш погляд, позитивним меседжем від держави є проект постанови КМУ «Про затвердження Положення про систему безперервного професійного розвитку фахівців у сфері охорони здоров’я». Цим проектом, зокрема, пропонується визначити, що професійна самоосвіта — це свідома самоорганізована безперервна діяльність з удосконалення своєї особистості як фахівця у сфері охорони здоров’я. До основних форм професійної самоосвіти належать: участь у фахових нарадах, семінарах, науково-практичних конференціях, симпозіумах, з’їздах, виставках, у симуляційних тренінгах, майстер-класах, курсах з оволодіння практичними навичками під час проведення конференцій, стажування в клініках інших країн, дистанційне навчання, у тому числі електронне через фахові інтернет-ресурси.

При цьому всі періоди підвищення кваліфікації фахівців у сфері охорони здоров’я в системі безперервного професійного розвитку, у тому числі в процесі професійної самоосвіти, підлягатимуть обліку, який здійснюватиметься працівником шляхом створення та ведення особистого освітнього портфоліо, а також роботодавцем, ВНЗ та закладом післядипломної освіти.

У системі безперервного професійного розвитку кожний фармацевтичний працівник протягом одного календарного року повинен буде набрати мінімальну кількість балів, яка становитиме 50, а впродовж атестаційного періоду — 250 балів. Ми вважаємо, що така система стимулюватиме і мотивуватиме фармацевтів, провізорів, роботодавців до підвищення професійної кваліфікації. І це дуже важливо, адже майбутнє фармації — це якісна фармацевтична послуга, належна освіта та кваліфікація аптечного працівника, який здатний надати фармацевтичну опіку на високому рівні, що відповідає принципам належної аптечної практики.

Якісна фармацевтична послуга, фармацевтична опіка мають стати головною метою подальшого розвитку фармацевтичного сектору галузі охорони здоров’я та основним питанням порядку денного професійних заходів — конференцій, аптечних самітів, інших науково-практичних форумів.

Фармацевтична спільнота України плекала велику надію на те, що реформа медичної галузі сприятиме вирішенню нагальних проблем української фармації. Проте, на жаль, фармацевтичний сектор як складова системи охорони здоров’я залишився поза увагою розробників законодавчих актів, що стосуються реформування медичної галузі. В ухвалених Парламентом документах взагалі не йдеться про організацію фармацевтичного забезпечення населення в об’єднаних територіальних громадах в умовах децентралізації.

Спілкуючись з колегами з інших регіонів, ми зрозуміли, що проблема з фахом та кваліфікацією працівників аптечних закладів існує скрізь в Україні. Окремі регіональні та все­українські професійні громадські організації переймаються ними вже багато років, але поки що безуспішно. Вони звертаються в усі можливі інстанції, у тому числі й до центральних органів влади, й наполег­ливо просять сприяти вирішенню означених проб­лем. Але влада або не чує та не знаходить можливостей для реагування, або обмежується черговими відписками. І виходить все, як у байці Івана Крилова «Кіт та повар», — «а Васька слухає та їсть».

Нагадаємо, що питання щодо професійної освіти працівників аптечних закладів порушувалися під час VIII Національного з’їзду фармацевтів України. У ході обговорення проекту Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) питанню стосовно кваліфікаційних вимог до працівників аптечних закладів приділяли увагу ГО «Всеукраїнська фармацевтична палата», Громадська рада при Державній службі України з лікарських засобів та контролю за наркотиками. Але, як кажуть, «віз і нині там».

Разом з тим деякі власники аптечних підприємств розуміють, що далі так продовжувати неможна. Вони роблять усе можливе для того, щоб українські аптеки перетворилися на заклади охорони здоров’я. Адже якщо Україна — це Європа, то аптека має стати аптекою в повному розумінні цього слова.

Пересічний громадянин не відвідує фармацевтичні заводи та офіси аптечних підприємств, йому невідомо, про що йдеться під час аптечних самітів та конференцій. Але він добре розуміє, що таке аптека. Він бажає отримувати кваліфіковану допомогу, фармацевтичну послугу, фармацевтичну опіку. Завітавши в аптеку, він сподівається, що з ним спілкується освічений фахівець, який розуміється на лікарських засобах та може надати слушну пораду, адже мова йде про аптечний заклад, а не магазин з продажу ліків.

Спеціалізоване фармацевтичне видання «Щотижневик АПТЕКА» висвітлює багато актуальних і слушних питань, що стосуються фармацевтичного ринку. Й ми вдячні за те, що у нас є власне професійне видання. Але ми просимо «Щотижневик АПТЕКА» приділяти більше уваги проблемам аптечного сегменту. На сторінках нашого професійного видання ми хотіли би бачити більше особистостей, які щодня виконують свою благородну справу, кращі колективи аптечних закладів, ветеранів фармації, фармацевтичні династії. На сторінках газети варто частіше розкривати такі теми, як наставництво, найкраща аптечна практика, професійний розвиток аптечних працівників. На нашу думку, це сприятиме підвищенню престижу професій провізора та фармацевта, їх ролі в суспільному житті та охороні здоров’я громадян.

Виходячи з ситуації, що склалася на українському фармацевтичному ринку, ми усвідомлюємо, що необхідні зміни — ми маємо шукати шляхи якомога швидшого вирішення проблем, що накопичувалися роками.

Краща світова практика свідчить, що вирішити левову частку проблем української фармації дозволить запровадження професійного фармацевтичного самоврядування. У країнах ЄС та інших розвинених державах професійне самоврядування — це обов’язкова складова професій публічного права. До таких професій належать, зокрема, лікарі та провізори. Тобто мова йде про фахівців, які під час виконання професійних обов’язків задовольняють особисті потреби людини.

Фармацевтичне самоврядування покликане сприяти професійному розвитку аптечних працівників. У розвинених країнах самоврядні фармацевтичні організації ведуть реєстри фармацевтичних працівників, наглядають за тим, щоб вони вчасно проходили навчання, організовують навчальні заходи, співпрацюючи з викладачами, вирішують етичні проб­леми, беруть участь у наданні дозволів на відкриття нових аптек з метою їх раціонального розміщення, виходячи з реальних потреб населення регіону тощо. Тобто їхнє головне завдання — професійний громадський контроль за діяльністю суб’єктів аптечного ринку й кожного аптечного працівника, який займається відпуском лікарських засобів та здійснює інші функції в межах фармацевтичної послуги та фармацевтичної опіки.

Щодо України, то на сьогодні професійне фармацевтичне самоврядування лише зароджується. Протягом останніх років питання щодо необхідності запровадження професійного фармацевтичного самоврядування часто обговорюються під час спеціалізованих науково-практичних заходів. Професійна спільнота покладала багато надій на VIII Національний з’їзд фармацевтів України — самоврядування було чи не головною його темою.

Але, на жаль, дотепер в Україні не вистачило політичної волі для ухвалення проекту Закону України «Про фармацевтичне самоврядування», розробленого за ініціативою ГО «Всеукраїнська фармацевтична палата». З одного боку, це можна розглядати як слабкість громадянського суспільства, недостатню наполегливість з його боку. З іншого — це наслідок байдужості до проблем галузі з боку можновладців. До того ж ситуація, коли в Україні фактично немає правового підґрунтя для запровадження професійного фармацевтичного самоврядування, влаштовує власників великих аптечних мереж, адже провізор залишається кріпаком.

Ми закликаємо однодумців до об’єднання. Фармацевтична спільнота повинна згадати про свою головну місію — захист здоров’я громадян, та заради цього активно на всіх рівнях просувати ідею важливості запровадження професійного самоврядування. Адже від цього залежить не лише подальший розвиток української фармації, а й системи охорони здоров’я в цілому.

Лариса Просяник,
голова правління ГО «Вінницька обласна
асоціація фармацевтів «Кум Део»

Коментарі

Андрій - Вінниця 18.01.2018 3:50
Пані Ларисо, Ви усе правильно пишете і робите. Однак Ви не згадуєте основну колосальну проблему - відпуск рецептурних ліків без рецептів. Пацієнтам зручно, не треба йти до лікаря за рецептом, але одна із основних функцій аптеки порушується. А чи несе відповідальність працівник аптеки? Ні, бо на цю проблему усі закривають очі та вуха. Можете стукати в будь-які інстанції, безперспективно. Один не продасть, так продасть інший. П.С. ми з Вами знайомі особисто, можемо подискутувати, мій номер телефону у Вас був.
Людмила 19.01.2018 9:34
Повністю погоджуюсь з автором статті. Аптечна мережа стала стала інструментом наживи, "базаром", де аптеки конкурують одна з одною - хто на пару копійок продасть дешевше, а хто дорожче.На маленькому клаптику землі до 5 - 6 аптек різних власників. Це факт. І з цим потрібно боротися. Ліцензування має бути більш серйознішим. Освіта та удосконалення фармацевтичних працівників є і завжди буде актуальним питанням. І його потрібно постійно контролювати .Адже фармацевтичний працівник - це не просто аптекар, а і лікар та психолог, він має орієнтуватися в любій ситуації, він має бути дійсно професіоналом своєї справи. І такі болючі питання мають бути висвітлені та обговорені в громадськості.
Провізор 19.01.2018 3:53
Якщо Ви весь час посилаєтесь на "непоодинокі випадки " торгіалі без ліцензії та без освіти, то просимо факти і в життя вами заходів у вигляді повідомлення до контролюючих органів та правоохоронних. А так це просто розмови і виглядає не професійно для голови асоціації. Крім того хочу зауважити, що нехтування Ліцумовами всіма суб'єктами господарювання також безпідставні і кидає тінь і Вас , шановні пані провізорів!!!
Антоніо 19.01.2018 9:52
враження, що фото миловидної жінки само по собі, а автор тексту принаймні 80-річний дідуган з закоренілими поглядами совка...
Провизор 22.01.2018 10:55
Выкачивание денег с провизоров и ничего более!!! Сначала оплати образование+интернатура+каждый раз оплати за курсы! Все прекрасно знают, что это все не бесплатно! Теперь оплачивай портфолио!!! Семинар обучающий стоит от 3500 до 5000 грн. Вебинар 700-1200 грн! Коллеги, Вы понимаете к чему этот проект!? Кто оплачивать банкет будет? К сожалению, не у всех провизоров зарплаты позволяют посещать подобные мероприятия, а работодателю это не особо и нужно.
Ольга 22.01.2018 11:44
Я сама не одноразово повторюю на роботі, що аптека дійсно перетворилася із закладу охорони здоров я скоріш в галантерею ... Я не погоджуюся с тим, що в автора цієї статті закоренілі погляди, дійсно часто до фармацевтів і провізорів в аптеці звертаються, як до продавчинь і коли намагаєшся корректно виправити клієнта аптеки то завжди наражаєшся на хамство. Мабуть безконтрольне відкриття аптек і призвело до такого відношення до нас фармацевтів і провізорів. Тому ніяке введення обов язкового складання іспитів чи відвідування семінарів , на мою думку, не призведе до того що фармація розквітне. Спочатку потрібно визначитися державі скільки потрібно апчечних установ тоді і визначиться кількість спеціалістів. Починати також потрібно з навчальних закладів- саме вони закладають ту любов до професії, яку професіонали несунь крізь життя. На сьогодні відкрито безліч НЗ і всі вони працюють за своєю программою і методикою, тому спеціалістів випускають також різних....
ИННА 09.04.2019 8:56
що це за ПРАЦІВНИК ПЕРШОГО СТОЛУ??????????????7

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Інші статті розділу


Останні новини та статті