Законопроект «Про лікарське самоврядування»

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

ПОДАННЯ

Відповідно до статті 93 Конституції України, статті 89 Регламенту Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи вноситься на розгляд Верховної Ради України проект Закону України «Про лікарське самоврядування».

Доповідати проект на пленарному засіданні Верховної Ради України буде народний депутат України _______________________________.

Народні депутати України                                                                           

О.В. Богомолець

О.С. Мусій

А.Ф. Шипко

О.П. Мушак

С.П. Мельничук

Т.Д. Бахтеєва

І.М. Шурма

О.М. Біловол

В.О. Дубіль

Ю.П. Савчук

Є.Ю. Рибчинський

І.М. Констанкевич

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до проекту Закону України «Про лікарське самоврядування»

  1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Запровадження лікарського самоврядування є важливою складовою побудови ефективної і стійкої системи охорони здоров’я населення, передусім складової – медичного обслуговування, і направлене на забезпечення професійних прав і професійної відповідальності лікарів, створення умов для належної лікарської практики та захисту прав пацієнтів на безпечну та високоякісну медичну допомогу.

Європейські прагнення України в сфері охорони здоров’я, підвищення рівня безпеки та захисту здоров’я людини, як передумови сталого розвитку та економічного зростання, розвитку демократії та ринкової економіки,  визначені положеннями глави 22 «Громадське здоров’я» Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, що охоплює, «зміцнення системи охорони здоров’я України та її потенціалу, зокрема шляхом впровадження реформ…»

Згідно Резолюція 27-ої Всесвітньої Медичної Асамблеї (Мюнхен, 1973р.) з доповненнями Резолюцією 35-ї Всесвітньої Медичної Асамблеї (Венеція, 1983р) умови роботи медичних працівників повинні визначатися позиціями лікарських товариств, лікарям має бути гарантовані моральна, економічна та професійна незалежність, а медичне товариство повинно бути адекватно представлене в усіх державних інститутах.

Цей законопроект пропонує розв’язання вказаних питань в українських умовах, що є особливо актуально під час  старту реформ в охороні здоров’я України. Кардинальні зміни в системі управління і фінансування медичної галузі потребують паралельного запровадження  ефективних засобів контролю і протидії корупції, до числа яких, як показує усталений світовий і європейський досвід відноситься професійне самоврядування – важливий інструмент публічної політики.

  1. Цілі та завдання проекту

Метою прийняття Закону України є впровадження професійного самоврядування лікарів та наділення органів лікарського самоврядування відповідними повноваженнями в сфері регулювання лікарської діяльності і контролю їх професійної відповідальності.

Завданням законопроекту є адаптація законодавства України до світової та європейської практики з метою створення збалансованої системи захисту права пацієнта на безпечну і якісну медичну допомогу через врегулювання питань здійснення лікарської практики, професійної відповідальності лікарів за її належне провадження  і дотримання етичних вимог, розв’язання протиріч і суперечок шляхом медичного арбітражу і медіації.

Законопроект дає можливість через створення в Україні самоврядної лікарської організації збалансувати відносини між основними учасниками ринку медичних послуг, що створюється, а також збільшити відкритість і публічність системи управління в галузі охорони здоров’я, що сприятиме сталості і прогнозованості функціонування системи охорони здоров’я в Україні.

Прийняття законопроекту є необхідним заходом щодо нівелювання соціально-політичних ризиків, зокрема корупційних, які можуть виникнути у ході реформування національної системи охорони здоров’я.

  1. Загальна характеристика і основні положення проекту Закону

Законопроект передбачає введення спеціальної термінології, визначення правових, організаційних та фінансово-економічних засад запровадження лікарського самоврядування,  а також порядок формування та функціонування органів лікарського самоврядування.

В законопроекті чітко окреслені засади лікарського самоврядування, які, відповідно до резолюцій Всесвітньої Медичної Асамблеї визначають пріоритет інтересів і прав пацієнта, права лікаря на належні умови здійснення лікарської практики та корпоративний захист цього права, а також корпоративну відповідальність організації самоврядування лікарів за належну професійну діяльність всіх її членів і організації в цілому.

В проекті Закону визначені засади, принципи  та завдання лікарського самоврядування, які полягають, зокрема, у наданні, зупиненні та припиненні права на здійснення лікарської практики; веденні обліку і контролю безперервного професійного розвитку лікарів; незалежного  здійснення лікарської практики і захисті лікарської честі, участі у розвитку системи охорони здоров’я України, участі у розробці і впровадженні медичних стандартів та нагляді за їх дотриманням, а також представлене детальне правове регулювання здійснення вказаних завдань.

У законопроекті окреслено порядок формування та функціонування органів лікарського самоврядування, передбачено демократичний і незалежний способи їх формування та узгодження інтересів різних фахових субспільнот  (лікарі-спеціалісти, лікарі загальної практики, лікарі-стоматологи) через діяльність відповідних лікарських палат та їх спільного органу – фахової лікарської ради.

  1. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання.

На сьогодні відносини, що належать до предмету правового регулювання проекту частково врегульовані нормами, що містяться у Конституції України, «Основах законодавства України про охорону здоров’я», «Кодексі законів про працю України» та інших законодавчих та нормативно – правових актах України.

  1. Фінансово-економічне обґрунтування проекту Закону

Реалізація проекту Закону не потребує додаткових витрат з Державного бюджету України або місцевих бюджетів.

З моменту передачі МОЗ організації самоврядування лікарів частини своїх повноважень, зокрема, в сфері організації післядипломної освіти лікарів та їх спеціалізації МОЗ має передати і відповідне державне фінансування цих завдань.

  1. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття проектів Закону.

Прийняття проекту Закону сприятиме удосконаленню системи управління охороною здоров’я, поліпшенню стану та якості надання медичної допомоги, підвищенню рівня безпеки пацієнтів, формуванню належної лікарської практики.

Народні депутати України                                                                           

О.В. Богомолець

О.С. Мусій

А.Ф. Шипко

О.П. Мушак

С.П. Мельничук

Т.Д. Бахтеєва

І.М. Шурма

О.М. Біловол

В.О. Дубіль

Ю.П. Савчук

Є.Ю. Рибчинський

І.М. Констанкевич

Проект

зареєстровано в Парламенті

06.04.2018 р. за № 8250

ЗАКОН УКРАЇНИ

ПРО ЛІКАРСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ

Цей закон визначає принципи, засади, завдання і організаційні основи лікарського самоврядування, як суспільного інституту охорони здоров’я, який діє в інтересах пацієнтів шляхом забезпечення професійної автономії і відповідальності лікарів при провадженні лікарської практики.

Розділ I.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення основних понять

У цьому Законі поняття вживаються у такому значенні:

автономія лікарів професійна — засадничий принцип здійснення професійної лікарської діяльності який означає, що лікар в процесі здійснення лікарської практики діє виключно в інтересах свого пацієнта у відповідності зі своїми знаннями і етичними нормами, а втручання держави, роботодавців та інших суб’єктів в цю діяльність не допускається;

арбітраж медичний — процес розв’язання спорів між пацієнтом і лікарем або лікарем і лікарем з винесенням рішення, обов’язкового для сторін;

етичний кодекс лікаря — зведення етичних норм і правил поведінки лікаря у взаємодії з пацієнтами, колегами, представниками інших медичних професій у процесі професійної діяльності;

єдиний реєстр лікарів України (далі — Реєстр лікарів) — база даних, яка містить відомості про всіх лікарів, що мають право на здійснення лікарської практики в Україні, та адмініструється уповноваженим органом лікарського самоврядування.

лікарське самоврядування — професійне самоврядування лікарів, яке забезпечується гарантованим державою правом лікарів самостійно вирішувати питання своєї професійної діяльності і реалізується шляхом створення в порядку, встановленому цим Законом, організації самоврядування лікарів (далі — ОСВЛ);

лікар — фізична особа, яка здійснює лікарську практику на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом та іншими законодавчими і нормативними актами;

лікар-стажист — особа, яка має повну вищу медичну освіту, та продовжує освіту за формою післядипломної підготовки (інтернатури, резидентури іншої форми спеціалізації), встановленою відповідними нормативними актами для отримання дозволу до складання кваліфікаційного іспиту за однією з лікарських спеціальностей і права на здійснення лікарської практики;

лікар-наставник — лікар, уповноважений ОСВЛ на здійснення нагляду і опіки за проходженням інтернатури лікарем-інтерном або резидентури лікарем резидентом та дає рекомендацію щодо допуску лікаря-інтерна або лікаря-резидента до складання кваліфікаційного іспиту;

лікарська практика — вид професійної діяльності у сфері охорони здоров’я, що здійснюється лікарями, які отримали право на здійснення лікарської практики у порядку, вставленому цим Законом;

належна лікарська практика — виконання професійних обов’язків лікаря з дотриманням етичних і наукових стандартів якості та застосуванням науково обґрунтованих методів лікування у відповідності з правилами, процедурами, які забезпечують належний результат;

право на здійснення лікарської практики — визнання уповноваженим органом лікарського самоврядування права особи, яка має завершену медичну освіту і внесена до Реєстру лікарів, проводити лікарську практику у визначений законодавством спосіб;

професійна відповідальність — відповідальність лікаря за дотримання етичних норм і правил належної лікарської практики, яка контролюється і забезпечується органами лікарського самоврядування;

свідоцтво на право на здійснення лікарської практики — документ, який надає лікареві право провадити лікарську практику;

сертифікація освітніх заходів у системі безперервного професійного розвитку лікарів — добровільна процедура оцінки якості освітніх заходів безперервного професійного розвитку лікарів, яка здійснюється органами лікарського самоврядування на замовлення суб’єкта надання таких заходів;

уповноважений професійної відповідальності — виборна посадова особа ОСВЛ, яка керує роботою комісії з належної лікарської практики і організує роботу стосовно професійної відповідальності лікарів.

Стаття 2. Лікарське самоврядування в Україні

  1. Лікарське самоврядування є професійним самоврядуванням в охороні здоров’я, яке створюється з метою забезпечення належного здійснення лікарської практики і дотримання її гарантій, забезпечення високого професійного рівня і професійної автономії лікарів, захисту професійних прав лікарів в інтересах охорони здоров’я пацієнтів і народу України.
  2. Лікарське самоврядування реалізується через діяльність організації самоврядування лікарів, що засновується і діє у відповідності з цим Законом, забезпечує професійну незалежність і відповідальність лікарів у здійсненні лікарської практики.
  3. Організація самоврядування лікарів є незалежною у виконанні своїх завдань, її діяльність регулюється виключно законом та Статутом.
  4. Організацію самоврядування лікарів складають всі лікарі України, які мають право здійснювати лікарську практику відповідно до цього Закону. Лікарі, які не здійснюють лікарську практику, можуть бути членами ОСВЛ на підставах, визначених в статті 12 цього Закону.
  5. Організація самоврядування лікарів самостійно вирішує питання організації і діяльності в порядку, встановленому цим Законом та Статутом.

Стаття 3. Законодавство України про лікарське самоврядування

  1. Законодавство України про лікарське самоврядування складається з Конституції України, цього Закону, інших законів та підзаконних актів.
  2. Цей Закон не поширюється на діяльність громадських об’єднань, професійних спілок, організацій роботодавців, створених відповідно до іншого законодавства.

Стаття 4. Основні засади лікарського самоврядування

Лікарське самоврядування в Україні здійснюється на засадах:

1) пріоритету інтересів пацієнта, тобто, права лікаря призначати пацієнтові методи обстеження та лікування, виходячи виключно з їх адекватності з точки зору актуальних медичних стандартів, незалежно від будь яких зовнішніх впливів;

2) права лікаря відмовитись від роботи на неприйнятних для нього умовах та корпоративної підтримки дотримання такого права;

3) корпоративної етичності та дисципліни, що означає можливість застосування до члена ОСВЛ встановлених цим Законом стягнень за професійні порушення;

4) корпоративної відповідальності, яка передбачає можливість дострокового припинення повноважень посадових осіб ОСВЛ за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов’язків за рішенням компетентного органу ОСВЛ;

5) рівноправності, що означає рівні права членів ОСВЛ обирати і бути обраними до керівних органів ОСВЛ, відсутність дискримінації щодо отримання ними підтримки від ОСВЛ відповідно до повноважень;

6) міжнародного співробітництва, що передбачає право ОСВЛ представляти лікарів України у діяльності міжнародних лікарських та інших організацій, обов’язок ОСВЛ та її членів дотримуватись взятих на себе зобов’язань у процесі міжнародного співробітництва;

7) незалежності, правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами.

Стаття 5. Принципи здійснення лікарського самоврядування

Лікарське самоврядування в Україні здійснюється на принципах:

1) законності — відповідності діяльності та прийнятих рішень Конституції і законам України;

2) соціальної відповідальності — врахування суспільних інтересів при здійсненні діяльності ОСВЛ;

3) прозорості та публічності — вільного доступу лікарів і громадян до інформації щодо діяльності ОСВЛ та її органів, яка не є конфіденційною і не є лікарською таємницею відповідно до Закону України «Про інформацію»;

4) підзвітності — публічного звітування керівних органів ОСВЛ перед своїми членами і суспільством про прийняті рішення та результати їх виконання, а також врахування думки членів організації для оцінювання та коригування рішень;

5) наступництва — збереження і використання досвіду професійних об’єднань лікарів в Україні, дотримання послідовності рішень керівних органів ОСВЛ з урахуванням і збереженням позитивних надбань попереднього розвитку і ротаційного принципу оновлення керівництва;

6) об’єктивності — визначення основних напрямків діяльності ОСВЛ, регуляції професійної діяльності лікарів та внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров’я на підставі реально існуючих даних і контрольованих показників.

Стаття 6. Завдання лікарського самоврядування

Завданнями лікарського самоврядування є:

1) здійснення нагляду і опіки за лікарями-інтернами, лікарями-резидентами при проходженні ними інтернатури, резидентури;

2) надання, зупинення та припинення права на здійснення лікарської практики, ведення обліку лікарів, що отримали таке право, а також лікарів-інтернів та лікарів-резидентів;

3) ведення обліку і контролю безперервного професійного розвитку лікарів;

4) сертифікація навчальних заходів безперервного професійного розвитку;

5) участь у розвитку системи охорони здоров’я України, ініціювання необхідних змін на основі об’єктивних даних і передового досвіду;

6) участь у формуванні кадрової політки у сфері охорони здоров’я та визначенні потреби у лікарських кадрах, формуванні держзамовлення на додипломну освіту, участь в управлінні якістю додипломної освіти;

7) забезпечення умов для реалізації права лікарів на безперервний професійний розвиток;

8) забезпечення лікарів інформацією щодо можливостей працевлаштування;

9) захист лікаря від втручання у здійснення лікарської практики і лікарської честі;

10) участь у розробці та впровадженні медичних стандартів і протоколів та нагляді за їх дотриманням,

11) організація страхування професійної відповідальності лікарів;

12) піклування про лікарів, які досягли пенсійного віку або втратили працездатність і потребують опіки та догляду за станом здоров’я, неналежним фінансовим станом чи за інших обставин;

13) представництво лікарського самоврядування в Україні та за її межами.

Стаття 7. Система лікарського самоврядування

  1. Інституційною основою лікарського самоврядування є національна самоврядна організація лікарів зі спеціальним статусом, визначеним цим Законом, діяльність якої поширюється на всю територію України і реалізується через організаційні форми лікарського самоврядування.
  2. Організаційними формами лікарського самоврядування (інститутами ОСВЛ) є: З’їзд лікарів, Головна Лікарська Рада; Фахова Лікарська Рада, Національна палата лікарів-спеціалістів, Національна палата лікарів-стоматологів, Національна палата лікарів загальної практики, Вища комісія з лікарської етики; Вища комісія з належної лікарської практики, Національне бюро медичного арбітражу, Вища контрольна комісія, військове і регіональні відділення ОСВЛ та їх органи.
  3. Інститути ОСВЛ створюються і діють у відповідності з цим Законом та Статутом ОСВЛ.

Стаття 8. Організація самоврядування лікарів і держава

  1. ОСВЛ є незалежною від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб.
  2. Держава створює належні умови для діяльності ОСВЛ і забезпечує дотримання гарантій лікарської практики.

Стаття 9. Повноваження Організації самоврядування лікарів

Для виконання завдань лікарського самоврядування у порядку, встановленому законодавством України, ОСВЛ здійснює такі повноваження:

1) представництво своїх членів і захист їхніх професійних прав та інтересів, в тому числі, в органах державної влади, місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях незалежно від форми власності; делегування представників ОСВЛ до органів державної влади;

2) затвердження Етичного кодексу лікаря України, Правил належної лікарської практики та здійснення контролю за їх дотриманням;

3) ведення Реєстру лікарів;

4) надання, призупинення та припинення права на здійснення лікарської практики у порядку, передбаченому у статтях 12, 20, 21 та 24 цього Закону;

5) участь у формуванні та реалізації державної і регіональної політики у сфері охорони здоров’я, у розробці та виконанні загальнодержавних і регіональних програм у сфері охорони здоров’я;

6) проведення експертиз проектів законів та інших нормативно-правових актів у сфері охорони здоров’я, сприяння імплементації міжнародних і регіональних стандартів лікарської практики;

7) участь у роботі комісій державних органів та органів місцевого самоврядування, інших інституцій з питань належного виконання лікарями професійних обов’язків шляхом проведення експертизи лікарської діяльності, делегування експертів для роботи в комісіях зі службового розслідування стосовно лікарів;

8) участь в розробці стандартів у сфері охорони здоров’я і здійсненні контролю за їх дотриманням, розгляд за поданням фахових медичних асоціацій, наукових або освітніх інституцій кандидатів на посади головних спеціалістів центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, і подання цих кандидатур на затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я;

9) визначення необхідності підготовки лікарів, умов спеціалізації та безперервного професійного розвитку;

10) участь у забезпеченні підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації лікарів шляхом узгодження освітніх програм академічних установ, акредитації неакадемічних освітніх інституцій і клінічних баз для стажування, організація курсів та інших навчальних програм;

11) облік проходження безперервного професійного розвитку осіб, які здійснюють лікарську практику, контроль за дотриманням встановлених критеріїв такої підготовки (рейтинги безперервного професійного розвитку лікарів);

12) участь у встановленні єдиних кваліфікаційних вимог до осіб, які займаються лікарською практикою, та здійсненні контролю за їх дотриманням;

13) допуск осіб, які пройшли медичну підготовку в навчальних закладах іноземних держав, до лікарської практики на території України;

14) участь у розробці, погодженні та здійсненні контролю за дотриманням вимог Галузевої угоди між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, Центральним комітетом професійних спілок працівників охорони здоров’я і ОСВЛ;

15) делегування представників ОСВЛ до складу Колегії й інших дорадчих органів центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, його регіональних органів, Національної академії медичних наук України, структурних підрозділів з питань охорони здоров’я центральних органів виконавчої влади і відомств, у підпорядкуванні яких знаходяться заклади охорони здоров’я, інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань охорони здоров’я;

16) входження до складу акредитаційних комісій і комітетів з конкурсних торгів центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, його регіональних органів, структурних підрозділів з питань охорони здоров’я центральних органів виконавчої влади і відомств, у підпорядкуванні яких знаходяться заклади охорони здоров’я, інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань охорони здоров’я;

17) участь у погодженні тарифів, проведенні конкурсних торгів та укладенні договорів між органами місцевого самоврядування і закладами охорони здоров’я щодо надання медичної допомоги членам територіальних громад;

18) входження до складу конкурсних комісій з питань заміщення керівних посад у системі охорони здоров’я;

19) подання клопотань з відповідними рекомендаціями на присвоєння почесних звань та державних нагород;

20) участь у забезпеченні страхування професійної відповідальності лікарів;

21) участь у роботі системи органів загальнообов’язкового медичного страхування;

22) застосування заходів стягнення при вирішенні питань щодо професійної відповідальності лікаря у випадках та з підстав, передбачених цим Законом та Статутом ОСВЛ.

Стаття 10. Взаємодія організації самоврядування лікарів і центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я

  1. Керівник центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, може звернутися до З’їзду та/або Головної Лікарської Ради з пропозицією розглянути питання, які є компетенцією лікарського самоврядування.
  2. Пропозиції керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, повинні бути розглянуті З’їздом та/або Головною Лікарською Радою у місячний термін з дня їх подання.
  3. Рішення вищого органу ОСВЛ, прийняті відповідно до компетенції, визначеної цим Законом, є обов’язковими для державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, їх посадових та службових осіб.

 Розділ II.

ЧЛЕНСТВО В ОРГАНІЗАЦІЇ САМОВРЯДУВАННЯ ЛІКАРІВ.

ЄДИНИЙ РЕЄСТР ЛІКАРІВ УКРАЇНИ

Стаття 11 Лікар

  1. Лікар — це фахівець із повною вищою медичною освітою, який постійно займається підтримкою або відновленням людського здоров’я через запобігання, розпізнавання та лікування захворювань і травм.
  2. Для цілей цього Закону — це лікар і лікар-стоматолог, які мають право на здійснення лікарської практики у відповідності зі статтею 21 цього Закону.

Стаття 12. Членство в Організації самоврядування лікарів

  1. З моменту державної реєстрації ОСВЛ її членами стають:
  • усі практикуючі лікарі, які на цей момент отримали сертифікат лікаря-спеціаліста чи інший прирівняний до нього документ;
  • особи, які отримали диплом лікаря і продовжують свою освіту для отримання сертифікату «лікаря-спеціаліста».
  1. Інші особи набувають членство в ОСВЛ за однією з таких підстав:
  • отримали диплом про вищу освіту з присвоєнням кваліфікації «лікар» і продовжують навчання;
  • отримали рішення про надання права на професійну діяльність в Україні у зв’язку з проходженням медичної підготовки в навчальних закладах іноземних країн, а також подали заяву про вступ до ОСВЛ установленого зразка;
  1. Члени ОСЛВ, які припинили лікарську практику, залишаються членами ОСЛВ, якщо вони не подали заяву про вихід з ОСВЛ.
    1. Припинення членом ОСЛВ лікарської практики у зв’язку з переходом на іншу роботу, не є підставою для припинення їхнього членства, якщо вони продовжують сплачувати внески.
    2. Усі члени ОСВЛ вносяться до Реєстру лікарів у порядку, передбаченому у статті 12 цього Закону, і отримують посвідчення члена ОСВЛ: лікаря або лікаря-стажиста.

Стаття 13. Права членів Організації самоврядування лікарів

Члени ОСВЛ мають право:

1) брати участь в управлінні в центральних і регіональних органах ОСВЛ;

2) обирати та бути обраними до центральних і регіональних органів ОСВЛ, крім обмежень, визначених у цьому Законі;

3) вносити на розгляд ОСВЛ та/або її регіональних відділень пропозиції з питань їхньої діяльності;

4) одержувати повну і достовірну інформацію про діяльність ОСВЛ;

5) одержувати необхідну допомогу при здійсненні лікарської практики, передбачену цим Законом, Статутом ОСВЛ та іншими внутрішніми документами ОСВЛ;

6) одержувати юридичну, економічну та іншу допомогу ОСВЛ у захисті своїх професійних прав і законних інтересів;

7) брати участь в обговоренні будь-яких питань, що стосуються лікарської практики, подавати звернення до відповідних органів ОСВЛ;

8) мати доступ до даних про себе в Реєстрі лікарів та інших відомостей ОСВЛ у встановленому порядку.

Члени ОСВЛ можуть мати інші права, передбачені цим Законом, Статутом та іншими внутрішніми документами ОСВЛ.

Стаття 14. Обов’язки членів Організації самоврядування лікарів

Члени ОСВЛ зобов’язані:

1) дотримуватись Етичного кодексу лікаря України, Правил належної лікарської практики, Статуту, інших внутрішніх документів ОСВЛ;

2) виконувати обов’язки, визначені цим Законом, Статутом ОСВЛ та його внутрішніми документами;

3) планувати свій безперервний професійний розвиток і виконувати план безперервного професійного розвитку;

4) виконувати рішення органів лікарського самоврядування;

5) своєчасно сплачувати членські внески в розмірі та порядку, встановлених Головною Лікарською Радою;

6) не допускати вчинків, які дискредитують високе звання лікаря.

7) члени ОСВЛ мають інші обов’язки, передбачені цим Законом, іншими законодавчими актами України, Статутом ОСВЛ та його внутрішніми документами.

Рішення, які приймаються органами ОСВЛ з питань, віднесених до їхньої компетенції, є обов’язковими для членів ОСВЛ.

Стаття 15. Єдиний реєстр лікарів України

  1. ОСВЛ забезпечує ведення Єдиного реєстру лікарів України (далі — Реєстр лікарів) з метою збирання, зберігання, обліку і надання достовірної інформації про лікарів України та лікарів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на здійснення лікарської практики в Україні, а також про лікарів-інтернів, лікарів-резидентів та лікарів-наставників щодо їх:
  • чисельності;
  • персонального складу;
  • працевлаштування,
  • спеціалізації за спеціальностями та субспеціальностями;
  • професійного розвитку та/або кваліфікації;
  • належності лікарів України до одного з регіональних відділень ОСВЛ,
  • відомостей про заохочення та стягнення, накладені на лікарів ОСВЛ відповідно до цього Закону та Статуту ОСВЛ,
  • відомостей щодо наставництва.
  • Внесення відомостей до Реєстру лікарів здійснюється регіональними відділеннями ОСВЛ.
  1. До Реєстру лікарів вносяться такі відомості:
  • прізвище, ім’я та по батькові лікаря;
  • дата народження;
  • серія і номер паспорта, індивідуальний податковий номер, громадянство;
  • серія, номер і дата видачі диплома про вищу медичну освіту;
  • номер і дата видачі диплома про вчений ступінь, звання;
  • номер і дата видачі свідоцтва про право на здійснення лікарської практики за спеціальністю та субспеціальністю, номер і дата прийняття рішення про включення лікаря, громадянина іноземної держави, до Реєстру лікарів;
  • номер і дата видачі свідоцтва про проходження спеціалізації відповідно до переліку спеціалізацій, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я;
  • місце роботи (з повною та/або з неповною зайнятістю);
  • дата працевлаштування на посаду, звільнення з посади, дата видачі та отримання ліцензії на здійснення господарської діяльності з медичної практики, реєстраційного документа щодо здійснення незалежної лікарської практики; спеціалізація, за якою здійснюється медична практика, дата припинення господарської діяльності з медичної практики (незалежної лікарської практики);
  • адреса робочого місця лікаря, номери засобів зв’язку;
  • інформація про зупинення або припинення права на здійснення лікарської практики;
  • інші відомості, передбачені цим Законом, відповідними рішеннями органів ОСВЛ.
    1. Адресою робочого місця лікаря є місцезнаходження закладу охорони здоров’я, у якому лікар працевлаштований, або адреса здійснення лікарем господарської діяльності з медичної практики (незалежної лікарської практики). У разі наявності декількох адрес робочих місць лікаря до Реєстру лікарів вноситься лише одна адреса робочого місця лікаря.
    2. Лікар протягом трьох днів з дня зміни відомостей про себе, що внесені або підлягають внесенню до Реєстру лікарів, письмово або шляхом надання інформації електронними засобами зв’язку у порядку, встановленому ОСВЛ, повідомляє про такі зміни регіональне відділення ОСВЛ, крім випадків, якщо ці зміни вносяться на підставі рішення комісії з належної лікарської практики регіонального відділення ОСВЛ.
    3. Інформація, внесена до Реєстру лікарів, є відкритою на офіційному веб-сайті ОСВЛ, крім персональних даних. Головна Лікарська Рада та регіональні відділення ОСВЛ надають витяги з Реєстру лікарів за зверненням лікаря або іншої особи.
    4. Відомості, що підлягають внесенню до Реєстру лікарів, включаються до нього не пізніше дня, наступного за днем отримання регіональним відділенням ОСВЛ відповідної інформації, крім випадків, установлених цим Законом.
    5. Порядок ведення Реєстру лікарів затверджується ОСВЛ.
    6. З метою ведення Реєстру лікарів дозволяється обробка персональних даних фізичних осіб відповідно до законодавства з питань захисту персональних даних.

Розділ III.

ЛІКАРСЬКА ПРАКТИКА

Стаття 16. Лікарська практика

  1. Лікарська практика — це професійна діяльність лікаря, що має підтверджену відповідними документами кваліфікацію, необхідну для піклування про здоров’я, зокрема: дослідження здоров’я, запобігання захворюванням, діагностики захворювань, лікування та реабілітації пацієнтів, а також надання медичних порад, консультацій, висновків і заключень.
  2. Лікарська практика зі стоматології — це професійна діяльність лікаря, що має підтверджену відповідними документами кваліфікацію, необхідну для виконання зазначених у частині першій цієї статті дій стосовно захворювань зубів, рота, черепно-щелепного апарату і пов’язаних тканин.
  3. Лікарською практикою вважається також дослідницька діяльність лікарів у сфері медичних наук, робота в сфері громадського здоров’я, викладання медичних спеціальностей, робота в установах та закладах, що здійснюють фінансування медичних послуг з громадських фондів, надання пільг в галузі охорони здоров’я та контроль за цими послугами.

Стаття 17. Види лікарської практики

Видами лікарської практики є:

1) незалежна лікарська практика — самостійна діяльність лікаря з надання медичних послуг на підставі здійсненої згідно із законом державної реєстрації у відповідному уповноваженому органі та отримання свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо) , що підтверджує право на ведення незалежної професійної діяльності;

2) приватна лікарська практика — господарська діяльність з медичної практики відповідно до отриманої ліцензії, у т. ч. надання послуг громадянам та/або закладам охорони здоров’я будь-якої форми власності відповідно до договору цивільно-правових відносин;

3) робота у закладах охорони здоров’я будь-якої форми власності за трудовим договором (контрактом) .

Стаття 18. Професійні права лікаря

  1. Лікар має право на перше місце роботи після закінчення інтернатури.
  2. Під час здійснення лікарської практики лікар у відповідності до принципу професійної автономії має право, керуючись інтересами пацієнта, своїми знаннями і досвідом здійснювати будь-які професійні дії, відповідно до Етичного кодексу лікаря України і Правил належної лікарської практики, зокрема:

1) запитувати інформацію щодо пацієнта, необхідну для якісного надання йому медичної допомоги;

2) призначати пацієнту профілактичні заходи, обстеження та лікування відповідно до медико-технологічних документів, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, та/або результатів доказових досліджень, крім випадків, передбачених законодавством щодо клінічних досліджень;

3) направляти пацієнта до інших лікарів та/або закладів охорони здоров’я відповідно до власного вибору на основі врахування якості медичного обслуговування, яку забезпечує лікар та/або заклад, до якого скеровується пацієнт;

4) відмовитись при обслуговуванні пацієнтів від застосування методів діагностики та лікування, медикаментів, наявних у закладі охорони здоров’я, у разі, якщо це несе загрозу здоров’ю та життю пацієнта, і рекомендувати пацієнту та/або його офіційним представникам звернутися до іншого закладу охорони здоров’я для отримання необхідних послуг та/або самостійно придбати необхідні медикаменти та/або вироби медичного призначення;

5) відмовити пацієнту у його обслуговуванні у разі якщо пацієнт не дотримується наданих йому рекомендацій щодо збереження та зміцнення здоров’я, профілактики захворювань і зменшення дії факторів ризику, виконання призначених діагностичних та лікувальних заходів, за винятком випадків, коли пацієнт потребує медичної допомоги за невідкладними показаннями;

6) надавати рекомендації роботодавцю пацієнта щодо покращення умов праці у зв’язку з виробничими ризиками для здоров’я пацієнта;

7) свідчити у суді у випадках порушень права громадянина на здоров’я з боку третіх осіб.

Стаття 19. Професійні обов’язки лікаря

Лікар зобов’язаний:

1) дотримуватися Етичного кодексу лікаря України і Правил належної лікарської практики;

2) зберігати лікарську таємницю, крім випадків, передбачених законодавством, або якщо стан здоров’я пацієнта несе загрозу здоров’ю і життю інших людей;

3) надавати пацієнту вичерпні пояснення стосовно стану його здоров’я, ризиків для здоров’я та/або захворювання, методів діагностики та лікування;

4) отримувати згоду пацієнта на застосування лікувально-діагностичних методів;

5) отримувати згоду пацієнта на участь застосування методів лікування, ефективність яких вивчається у ході досліджень, що здійснюються за методологією доказової медицини;

6) надати допомогу пацієнту, що знаходиться у стані, який загрожує його життю, незалежно від часу та місця знаходження пацієнта;

7) підвищувати рівень професійних знань і навиків;

8) бути колегіальним, не обговорювати з пацієнтом дії або призначення іншого лікаря та/або виносити їм оцінку;

9) забезпечувати захист персональних даних своїх пацієнтів;

10) використовувати свої права виключно в інтересах пацієнта;

11) піклуватися про дотримання прав своїх пацієнтів;

12) виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством.

Стаття 20. Професійна автономія лікаря, гарантії професійної лікарської діяльності

Права, честь і гідність лікаря гарантуються та охороняються Конституцією України, цим Законом та іншими законами, у відповідності з чим забороняється, як працедавцю, так і будь-яким посадовим особам, зокрема, співробітникам правоохоронних органів, органів прокуратури та суду:

1) порушувати професійну автономію лікаря щодо здійснення процесу лікування,

2) втручатися у прийняття лікарем рішення щодо вибору ним методу діагностики та лікування, необхідного пацієнту;

3) втручатися у спілкування лікаря з пацієнтом;

4) вимагати від лікаря, лікаря-стажиста, особи, яка перебуває у трудових відносинах з лікарем, що здійснює приватну лікарську практику, а також від особи, стосовно якої припинено або зупинено право на заняття лікарською практикою, надання відомостей, що є лікарською таємницею. З цих питань зазначені особи не можуть бути допитані, крім випадків, передбачених законом;

5) проводити огляд, розголошення, витребування чи вилучення документів, що містять персоніфіковану медичну інформацію та є предметом лікарської таємниці, крім випадків, передбачених законом;

6) залучати лікаря до конфіденційного співробітництва під час проведення оперативно-розшукових заходів чи слідчих дій, якщо таке співробітництво буде пов’язане або може призвести до розкриття лікарської таємниці або зашкодити здоров’ю пацієнта.

Стаття 21. Право на здійснення лікарської практики

  1. Право на лікарську практику мають всі лікарі, які здійснювали її на момент заснування ОСВЛ і мають відповідні документи про вищу медичну освіту за лікарською спеціальністю і сертифікат спеціаліста, отримані в Україні або за кордоном і нострифіковані у встановленому порядку.
  2. Дані про всіх лікарів, які мають право на здійснення лікарської практики, вносяться до Єдиного реєстру лікарів України регіональним відділенням ОСВЛ за місцем здійснення лікарем лікарської практики.
  3. Підтвердженням права на здійснення лікарської практики є відповідне свідоцтво або витяг з Реєстру лікарів, які видаються уповноваженим органом ОСВЛ.
  4. Свідоцтво про право на здійснення лікарської практики видається на підставі заяви лікаря та документів, вказаних в п. 1 цієї статті, і дійсне увесь період здійснення лікарської практики за спеціальністю або субспеціальністю та протягом 5 років після припинення лікарської практики за цією спеціальністю або субспеціальністю.
  5. Порядок видачі та зразки свідоцтва про право на здійснення лікарської практики затверджуються ОСВЛ.

Стаття 22. Обмежене право на здійснення лікарської практики

  1. Лікарі-стажисти набувають обмежене право на здійснення лікарської практики з моменту подачі відповідної заяви до регіонального відділення ОСВЛ і внесення відповідних даних Реєстру лікарів.
  2. Лікарю-стажисту видається Свідоцтво про обмежене право на здійснення лікарської практики, дійсне протягом стажування до моменту набуття повного права на здійснення лікарської практики.
  3. За рішенням уповноваженого органу ОСВЛ обмежене право на здійснення лікарської практики може застосовуватися до лікаря на певний строк як стягнення.

Стаття 23. Зупинення права на здійснення лікарської практики

  1. Право на здійснення лікарської практики зупиняється у разі:
  • подання лікарем заяви про зупинення лікарської практики;
  • прийняття уповноваженим органом ОСВЛ відповідного рішення у випадках притягнення лікаря до професійної відповідальності та застосування стягнення, за станом здоров’я лікаря, або в силу припинення лікарем лікарської практики на термін більший ніж один рік;
  • набрання законної сили рішення суду стосовно лікаря з відповідним приписом;
    1. Протягом строку зупинення права на здійснення лікарської практики лікар не має права її здійснювати. Такий лікар також не може брати участь у роботі органів ОСВЛ.
    2. Відомості про зупинення права на здійснення лікарської практики вносяться до Реєстру лікарів.
    3. Поновлення права на здійснення лікарської практики по закінченню терміну зупинення відбувається у відповідності з рішенням уповноваженого органу ОСВЛ.

Стаття 24. Припинення права на здійснення лікарської практики

  1. Право на здійснення лікарської практики припиняється у разі:
  • подання лікарем заяви про припинення права на здійснення лікарської практики;
  • смерті лікаря;
  • застосування до лікаря стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення лікарської практики;
  • набрання законної сили рішенням суду стосовно лікаря з відповідним приписом.
  1. Рішення комісії з належної лікарської практики регіонального відділення ОСВЛ про припинення права на здійснення лікарської практики може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його прийняття до регіонального бюро медичного арбітражу або до Вищої комісії з належної лікарської практики.
  2. Рішення регіонального бюро медичного арбітражу або Вищої комісії з належної лікарської практики про припинення права на здійснення лікарської практики може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його прийняття до Національного бюро медичного арбітражу, а рішення Національного бюро медичного арбітражу — до суду відповідно до чинного законодавства.
  3. Оскарження рішення про припинення лікарської практики не зупиняє його дії.
    1. Право на здійснення лікарської практики, припинене у вигляді стягнення, поновлюється з дня прийняття відповідного рішення комісією з належної лікарської практики регіонального відділення ОСВЛ або з дня набрання законної сили відповідного рішення суду.
    2. Право на здійснення лікарської практики, припинене за рішенням суду, поновлюється судом відповідно до чинного законодавства.
    3. Припинення права особи на здійснення лікарської практики має наслідком припинення такої діяльності та членства особи в ОСВЛ.
    4. Особа, стосовно якої прийнято рішення про припинення права на здійснення лікарської практики, може звернутися до комісії з належної лікарської практики регіонального відділення ОСВЛ із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту не раніше ніж через три роки з дня прийняття рішення про припинення права на здійснення лікарської практики.
    5. Відомості про припинення права на здійснення лікарської практики вносяться до Реєстру лікарів протягом трьох днів з моменту його настання, а свідоцтво на право на здійснення лікарської практики анулюється.

Розділ ІV.

БЕЗПЕРЕРВНИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ РОЗВИТОК ЛІКАРІВ

Стаття 25. Реалізація права лікаря на безперервний професійний розвиток

  1. Право лікаря на безперервний професійний розвиток гарантується запровадженням, використанням і поєднанням різних форм навчання: з відривом від практики, без відриву від практики у вільний від роботи час, в академічних та неакадемічних навчальних закладах, стажування на робочому місці, участь у наукових заходах, тренінгах, а також шляхом самоосвіти.
  2. Навчання лікаря може здійснюватися з ініціативи лікаря та/або з ініціативи роботодавця (закладу, у якому лікар здійснює лікарську практику).
  3. Навчання лікаря з ініціативи роботодавця (керівництва закладу, у якому лікар здійснює лікарську практику) здійснюється за погодженням з лікарем за рахунок роботодавця (закладу).
  4. Забороняється примушувати лікаря до навчання чи участі у будь-яких освітніх заходах без його згоди. Форма згоди лікаря на навчання, яке здійснюється з ініціативи роботодавця, затверджується Головною Лікарською Радою ОСВЛ.

Стаття 26. Планування безперервного професійного розвитку лікаря

  1. Планування безперервного професійного розвитку лікаря здійснюється шляхом складання лікарями індивідуальних планів безперервного професійного розвитку (щорічних та на п’ять років), що є підставою для планування видатків закладів охорони здоров’я на безперервний професійний розвиток лікарів.
  2. Уповноважені органи ОСВЛ повинні надати методичну допомогу лікарю у плануванні безперервного професійного розвитку та забезпечити лікаря необхідною інформацією про доступні йому навчальні заходи безперервного професійного розвитку, зокрема ті, які проводяться за підтримки ОСВЛ.
  3. Зміни до індивідуального плану безперервного професійного розвитку можуть бути внесені з ініціативи лікаря та/або з ініціативи роботодавця (закладу, в якому лікар здійснює лікарську практику).
  4. Підставою внесення змін до індивідуального плану є:
  • зміни у планах проведення навчальних заходів безперервного професійного розвитку;
  • зміни у медико-технологічних документах;
  • виробнича необхідність, пов’язана з неможливістю заміщення лікаря під час його навчання з відривом від виробництва, або погоджена з лікарем необхідність зміни умов його роботи, введення нових технологій медичної допомоги.
    1. Лікар подає індивідуальний план безперервного професійного розвитку на погодження керівнику закладу, в якому лікар здійснює лікарську практику. Погоджений план лікар надає до регіонального відділення ОСВЛ для узагальнення і контролю дотримання.
    2. Керівник закладу, в якому лікар здійснює лікарську практику, може відмовити у погодженні індивідуального плану безперервного професійного розвитку лікаря, у навчальному заході з відривом від виробництва у разі, якщо знання та/або навики, які лікар може набути на одному чи більше навчальних заходів, включених до зазначеного плану, не можуть бути застосовані у закладі охорони здоров’я та/або навчальний захід не отримав сертифікації. Така відмова може бути оскаржена лікарем до комісії з належної лікарської практики регіонального відділення ОСВЛ.
    3. Лікар може відмовити у погодженні змін у індивідуальному плані його безперервного професійного розвитку, запропонованих керівником закладу, у якому лікар здійснює лікарську практику. Така відмова може бути оскаржена керівником закладу до комісії з належної лікарської практики регіонального відділення ОСВЛ.
    4. Комісія з належної лікарської практики регіонального відділення ОСВЛ розглядає скарги в порядку та в строк, встановлені її положенням (регламентом).

У разі визнання скарги обґрунтованою Рада регіонального відділення ОСВЛ зобов’язана не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення комісією, звернутися до керівника закладу, в якому лікар здійснює лікарську практику, з вимогою погодити участь лікаря у навчальному заході або з вимогою до лікаря щодо погодження змін в індивідуальному плані його безперервного професійного розвитку, запропонованих керівником закладу охорони здоров’я.

  1. У разі відмови у задоволенні вимог Ради регіонального відділення ОСВЛ з питання безперервного професійного розвитку лікаря зацікавлена особа може звернутися до Вищої комісії з належної лікарської практики.
  2. Видатки на безперервний професійний розвиток лікарів враховуються при формуванні вартості медичних послуг і плануванні обсягів фінансування закладів охорони здоров’я відповідно до договорів про медичне обслуговування населення.

Стаття 27. Процес безперервного професійного розвитку лікарів

  1. Навчання лікаря з відривом від виробництва здійснюється шляхом участі у навчальних заходах, організація яких не передбачає можливості навчання з одночасним здійсненням лікарської практики.
  2. Лікар має право на участь у навчальних заходах з відривом від виробництва загальним терміном не більше 40 робочих днів упродовж періоду у п’ять років, але не більше 20 робочих днів упродовж одного року.
  3. Для участі у навчальних заходах з відривом від виробництва лікар, який здійснює лікарську практику у закладі охорони здоров’я, має право на відшкодування витрат на проїзд, проживання та на добові у порядку, передбаченому законодавством.
  4. У період навчання з відривом від виробництва лікар, який здійснює лікарську практику у закладі охорони здоров’я, отримує заробітну плату у розмірі, середньому за попередні 12 місяців.
  5. Умови фінансування витрат, пов’язаних з навчанням з відривом від виробництва лікаря, який перебуває у цивільно-правових відносинах із замовником його послуг, визначається у договорі (контракті).
  6. Лікар має право на навчання без відриву від виробництва за рахунок виділення для цього оплачуваного часу у його робочому графіку.
  7. Керівник закладу охорони здоров’я, у якому лікар здійснює лікарську практику, зобов’язаний передбачити не менше 150 годин впродовж року, але не більше 10 годин на тиждень для навчання лікаря без відриву від виробництва.
  8. Керівник закладу охорони здоров’я може відмовити у погодженні участі лікаря у навчальному заході без відриву від виробництва за рахунок роботодавця у разі, якщо знання та/або навики, які лікар може набути, не можуть бути застосовані у закладі охорони здоров’я та/або навчальний захід не отримав відповідної сертифікації. Така відмова може бути оскаржена лікарем у порядку, передбаченому у статті 26 цього Закону.
  9. Лікар може отримувати необхідні для його безперервного професійного розвитку знання та навики у позаробочий час.
  10. Безперервний професійний розвиток у позаробочий час може здійснюватися шляхом:
  • участі у навчальних заходах, які здійснюють суб’єкти надання освітніх послуг;
  • самостійного освоювання знань з джерел професійної інформації відповідно до спеціалізації.

Стаття 28. Контроль та облік безперервного професійного розвитку лікаря

  1. Контроль та облік безперервного професійного розвитку лікарів здійснюється регіональними відділеннями ОСВЛ у порядку, затвердженому Головною Лікарською Радою.
  2. Регіональне відділення ОСВЛ зобов’язане надавати інформацію щодо безперервного професійного розвитку лікаря на запит зацікавлених осіб, а також публікувати таку інформацію на офіційному сайті ОСВЛ.

Стаття 29. Сертифікація освітніх заходів та програм безперервного професійного розвитку лікарів

  1. Сертифікація освітніх заходів та програм безперервного професійного розвитку лікарів є добровільною процедурою, яка здійснюється спеціальними підрозділами ОСВЛ у порядку, затвердженому Головною Лікарською Радою.
  2. ОСВЛ здійснює контроль якості сертифікованих навчальних заходів безперервного професійного розвитку лікарів у порядку, затвердженому Головною Лікарською Радою.
  3. Сертифікат ОСВЛ освітнього заходу може бути анульовано у випадках і у порядку, затвердженому Головною Лікарською Радою.
  4. Формування кваліфікаційного рейтингу лікаря здійснюється на підставі узагальнення освітніх балів, отриманих у результаті участі в сертифікованих навчальних заходах. Участь у несертифікованих навчальних заходах при формуванні кваліфікаційного рейтингу лікаря не враховується.
  5. ОСВЛ забезпечує ведення бази даних сертифікованих освітніх заходів і програм та вільний доступ до неї.
  6. Для цілей цієї статті кваліфікаційний рейтинг лікаря — кількість балів, набраних лікарем у процесі безперервного професійного розвитку за певний період часу.

Розділ V.

ПРОФЕСІЙНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЛІКАРЯ

Стаття 30. Загальні умови професійної відповідальності лікаря

  1. Лікаря може бути притягнуто до професійної відповідальності за порушення медичної етики і правил, пов’язаних зі здійсненням лікарської практики (професійний проступок), у порядку та з підстав, передбачених цим Законом.
  2. Провадження щодо професійної відповідальності лікаря — процедура розгляду письмової заяви (скарги), яка містить відомості про наявність у діях (бездіяльності) лікаря ознак професійного проступку.
  3. Провадження щодо професійної відповідальності лікаря організовується регіональним відділенням ОСВЛ за адресою здійснення лікарем лікарської практики згідно з Реєстром лікарів.
  4. Рішення щодо початку процедури провадження приймає уповноважений з професійної відповідальності відповідного регіонального відділення ОСВЛ.
  5. Провадження щодо професійної відповідальності лікаря здійснюється незалежно від кримінального та/або дисциплінарного провадження, порушеного за те саме діяння.
  6. Провадження щодо професійної відповідальності не може бути припинене до завершення кримінального та/або дисциплінарного провадження, якщо їхній результат може вплинути на результат професійної відповідальності лікаря.

Стаття 31. Підстави для притягнення лікаря до професійної відповідальності

  1. Підставою для притягнення лікаря до професійної відповідальності є вчинення ним професійного проступку:

1) порушення Етичного кодексу лікаря України;

2) порушення Правил належної лікарської практики;

3) розголошення лікарської таємниці або вчинення дій (бездіяльності), що призвели до її розголошення;

4) для лікарів, що працюють за наймом, — невиконання або неналежне виконання своїх професійних службових обов’язків;

5) невиконання або неналежне виконання обов’язку щодо безперервного професійного розвитку;

6) невиконання рішень органів лікарського самоврядування;

7) порушення інших професійних обов’язків, встановлених законом.

  1. Не є підставою для притягнення лікаря до професійної відповідальності смерть пацієнта або лікарська помилка, якщо це не пов’язано з професійним проступком.

Стаття 32. Види професійних стягнень, строк застосування професійних стягнень

  1. За вчинення професійного проступку до лікаря може бути застосовано одне з таких професійних стягнень:
  • попередження;
  • догана;
  • зупинення права на здійснення лікарської практики на строк від одного місяця до одного року зі встановленням вимог щодо відновлення права на здійснення лікарської практики;
  • припинення права на здійснення лікарської практики.
  1. Лікар може бути притягнутий до професійної відповідальності протягом трьох років з дня вчинення професійного проступку.

Стаття 33. Ініціювання питання про професійну відповідальність лікаря

  1. Провадження щодо професійної відповідальності лікаря може бути ініційовано за письмовою заявою (скаргою) щодо поведінки лікаря, яка має ознаки професійного проступку, будь-якою особою, якій відомі факти такої поведінки.
  2. Члени етичної комісії та комісії з належної лікарської практики зобов’язані ініціювати питання про професійну відповідальність лікаря у випадку, коли їм стають відомі факти, що можуть кваліфікуватися як порушення лікарем етичних норм або правил належної лікарської практики.
  3. Не допускається зловживання правом на звернення зі скаргою (заявою) щодо професійної відповідальності лікаря без достатніх підстав.
  4. Провадження щодо професійної відповідальності лікаря не може бути порушено за заявою (скаргою), що не містить відомостей про вчинення лікарем професійного проступку, а також за анонімною заявою (скаргою).

Стаття 34. Стадії провадження про професійну відповідальність лікаря

Провадження про професійну відповідальність лікаря складається з таких стадій:

1) перевірка відомостей про професійний проступок лікаря;

2) порушення провадження про професійну відповідальність лікаря (далі — професійна справа);

3) розгляд професійної справи;

4) прийняття рішення у професійній справі.

Стаття 35. Перевірка відомостей про професійний проступок лікаря

  1. Заява (скарга) щодо поведінки лікаря, яка може мати наслідком його професійну відповідальність, подається до регіонального відділення ОСВЛ, реєструється та не пізніше трьох днів з дня її надходження передається до комісії з належної лікарської практики регіонального відділення ОСВЛ.
  2. Уповноважений з професійної відповідальності регіонального відділення ОСВЛ приймає рішення про прийняття заяви (скарги) або залишення її без розгляду у випадках, передбачених частиною 4 статті 33 цього Закону. У випадку прийняття заяви (скарги) до розгляду уповноважений дає доручення одному із своїх заступників або членів комісії з належної лікарської практики провести перевірку відомостей, викладених у заяві (скарзі), та пропонує лікарю надати письмові пояснення по суті заяви (скарги).
  3. Під час проведення перевірки представник комісії з належної лікарської практики регіонального відділення ОСВЛ має право опитувати осіб, яким відомі обставини щодо вчинення діяння, що має ознаки професійного проступку, отримувати за письмовим запитом від керівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, громадських об’єднань, фізичних осіб необхідну для проведення перевірки інформацію, крім інформації з обмеженим доступом.
  4. Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань, фізичні особи, яким надіслано запит представником комісії з належної лікарської практики регіонального відділення ОСВЛ, зобов’язані не пізніше десяти робочих днів з дня отримання запиту надати відповідну інформацію, копії документів.
  5. Відмова в наданні інформації на запит представника комісії з належної лікарської практики регіонального відділення ОСВЛ, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, передбачену законом.
  6. За потреби представник комісії з належної лікарської практики регіонального відділення ОСВЛ звертається за допомогою до комісії з питань лікарської етики регіонального відділення ОСВЛ і за дорученням уповноваженого з професійної відповідальності долучає лікарів-експертів відповідного фаху.
  7. За результатами перевірки складається довідка, в якій викладаються обставини, виявлені під час перевірки, висновки та пропозиції щодо наявності підстав для порушення професійної справи.
  8. Уповноважений з професійної відповідальності на підставі матеріалів перевірки приймає вмотивоване рішення про відкриття провадження про професійну відповідальність лікаря або про відмову у відкритті провадження.
  9. Рішення про відкриття провадження про професійну відповідальність лікаря або про відмову у відкритті провадження разом з копією довідки про результати перевірки заяви (скарги) надсилається рекомендованим листом або вручається особисто лікарю та особі, за заявою (скаргою) якої проводилась перевірка.

Стаття 36. Порушення професійної справи

  1. У випадку прийняття рішення про відкриття провадження про професійну відповідальність лікаря уповноважений з професійної відповідальності протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення визначає місце, день і час розгляду справи, про що повідомляє лікаря та особу, яка ініціювала питання про професійну відповідальність лікаря.
  2. Уповноважений з професійної відповідальності надсилає лікарю та особі, яка ініціювала питання про професійну відповідальність лікаря, запит щодо їх згоди на розгляд справи в медичному арбітражі. У випадку отримання згоди провадження про професійну відповідальність лікаря в комісії з належної лікарської практики припиняється.
  3. Уповноважений з професійної відповідальності може запропонувати учасникам провадження процедуру медіації. В цьому випадку провадження про професійну відповідальність лікаря зупиняється, але не більше ніж на три місяці. В разі досягнення учасниками провадження згоди провадження про професійну відповідальність лікаря припиняється.
  4. Контроль за виконанням угоди, якою завершена процедура медіації, здійснює комісія з належної лікарської практики регіонального відділення ОСВЛ.
  5. Якщо в результаті процедури медіації не вдалося досягнути згоди або завершився відведений для неї строк, провадження поновлюється.
  6. За бажанням учасників провадження справа може бути передана до інституції медичного арбітражу.
  7. Рішення про порушення провадження про професійну відповідальність лікаря або про відмову в порушенні провадження може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його прийняття до регіонального бюро медичного арбітражу або Вищої комісії з належної лікарської практики.

Стаття 37. Розгляд професійної справи

  1. Справа про професійну відповідальність лікаря розглядається комісією з належної лікарської практики регіонального відділення ОСВЛ протягом шестидесяти днів з дня її порушення, крім випадків застосування учасниками провадження процедури медіації або передачі справи до медичного арбітражу.
  2. Розгляд справи про професійну відповідальність лікаря здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду справи заслуховуються повідомлення члена комісії, який проводив перевірку, про результати перевірки, пояснення лікаря, стосовно якого порушено професійну справу, особи, яка ініціювала питання про професійну відповідальність лікаря, та інших осіб. На засідання комісії може бути запрошено представника етичної комісії для надання експертного висновку.
  3. Лікар, стосовно якого розглядається професійна справа, та особа, яка ініціювала питання про професійну відповідальність лікаря, мають право надавати пояснення, ставити питання учасникам провадження, висловлювати заперечення, подавати докази на підтвердження своїх доводів, заявляти клопотання, відводи членам комісії та експерту, користуватися допомогою адвоката.
  4. За рішенням комісії розгляд справи може бути відкладений до отримання висновку етичної комісії чи проведення додаткової перевірки із залученням лікарів-експертів відповідного профілю.
  5. У разі неможливості з поважних причин брати участь у засіданні комісії лікар, стосовно якого розглядається професійна справа, може надати письмові пояснення, які додаються до матеріалів справи. Письмові пояснення лікаря оголошуються на засіданні комісії.
  6. Неявка лікаря чи особи, яка ініціювала питання про професійну відповідальність лікаря, на засідання комісії без поважних причин за умови наявності доказів їх завчасного повідомлення про місце, день і час засідання не перешкоджає розгляду професійної справи. У разі повторної неявки зазначених осіб на засідання комісії розгляд справи здійснюється за їх відсутності незалежно від причин неявки.
  7. Розгляд професійної справи є відкритим, крім випадків, якщо відкритий розгляд справи може призвести до розголошення лікарської таємниці.
  8. Під час засідання комісії ведеться протокол, який підписується головуючим та секретарем засідання.

Стаття 38. Прийняття рішення у професійній справі

  1. За результатами розгляду професійної справи комісія з належної лікарської практики регіонального відділення ОСВЛ приймає рішення про притягнення лікаря до професійної відповідальності або про закриття професійної справи.
  2. Рішення комісії приймається більшістю голосів від її загального складу, крім рішення про припинення права на здійснення лікарської практики, яке приймається двома третинами голосів від загального складу комісії.
  3. Рішення у професійній справі має бути вмотивованим. При обранні виду професійного стягнення враховуються обставини вчинення проступку, його наслідки, особа лікаря та інші обставини, що мають значення для справи.
  4. Рішення у професійній справі приймається за відсутності лікаря, стосовно якого розглядається справа, та особи, яка ініціювала питання про професійну відповідальність лікаря.
  5. Член комісії, який проводив перевірку заяви (скарги) про професійний проступок лікаря, не бере участь у голосуванні.
  6. Рішення оголошується на засіданні комісії. Копія рішення надсилається рекомендованим листом або вручається особисто лікарю та особі, яка ініціювала питання про професійну відповідальність лікаря, протягом трьох робочих днів з дня прийняття рішення.

Стаття 39. Оскарження рішення у професійній справі

  1. Лікар та/або особа, яка ініціювала питання про професійну відповідальність лікаря, має право оскаржити рішення комісії з належної лікарської практики регіонального відділення ОСВЛ у професійній справі протягом тридцяти днів з дня його прийняття до відповідного регіонального бюро медичного арбітражу або до Вищої комісії з належної лікарської практики.
  2. Вища комісія з питань належної лікарської практики протягом десяти днів з дня отримання скарги витребовує матеріали професійної справи та розглядає скаргу протягом тридцяти днів з дня одержання матеріалів професійної справи.
  3. Порядок і процедура оскарження рішення комісії з належної лікарської практики регіонального відділення ОСВЛ у професійній справі до інституції медичного арбітражу визначаються його Регламентом.
  4. Оскарження рішення у професійній справі не зупиняє його дії.

Розділ VI.

МЕДИЧНИЙ АРБІТРАЖ. МЕДІАЦІЯ

Стаття 40. Медичний арбітраж

  1. Для ефективного захисту прав пацієнта, справедливого і гідного забезпечення професійної відповідальності лікарів ОСВЛ створює інституції і застосовує процедури медичного арбітражу.
  2. Основним напрямком застосування медичного арбітражу в ОСВЛ є розв’язання спірних питань, пов’язаних із професійною діяльністю лікарів.
  3. Медичний арбітраж може також застосовуватися стосовно дійсності результатів виборів до органів ОСВЛ, протестів проти рішень органів ОСВЛ, а також інших питань за клопотанням члена ОСВЛ в порядку ad hoc!.
  4. Для проведення медичного арбітражу в ОСВЛ створюються Національне і регіональні бюро медичного арбітражу, які складаються з лікарів-арбітрів, консультантів-юристів і допоміжного персоналу.
  5. Діяльність інституцій медичного арбітражу регулюється Положенням про Національне бюро медичного арбітражу, а процедури — Регламентом медичного арбітражу.

Стаття 41. Арбітражний процес

  1. Арбітражний процес складається з процедур розгляду питань, які відносяться до предмету медичного арбітражу.
  2. Порядок арбітражного провадження, формування складу арбітражних комісій або призначення одноосібного лікаря-арбітра, процедура арбітражного розгляду, порядок ухвалення арбітражного рішення і відшкодування витрат, пов’язаних з арбітражним провадженням, регулюються Регламентом медичного арбітражу.
  3. Арбітражне провадження ініціює уповноважений з професійної відповідальності регіонального відділення ОСВЛ у випадку, передбаченому в частині третій статті 36 цього Закону. На уповноваженого з професійної відповідальності покладається обов’язок надати докази на підтвердження обґрунтованості рішення про відкриття провадження про професійну відповідальність лікаря.
  4. Арбітражне провадження може бути ініційовано безпосередньо зацікавленою особою.
  5. Члени ОСВЛ мають право звертатися до інституцій медичного арбітражу в разі їх незгоди з рішеннями органів ОСВЛ з підстав прийняття рішень з порушенням чинного законодавства чи компетенції, а також зі скаргами на їх діяльність.

Стаття 42. Рішення про арбітраж

  1. Рішення про відкриття арбітражного провадження або про відмову у відкритті арбітражного провадження приймає голова регіонального бюро медичного арбітражу або його заступник.
  2. Повідомлення про рішення про арбітраж надсилається рекомендованим листом або вручається особисто учасникам спору протягом трьох днів після його прийняття. Повідомлення повинно містити:

1) вимогу про порушення арбітражного провадження;

2) найменування учасників спору та їх адреси;

3) посилання на відповідне арбітражне застереження;

4) викладення в загальній формі змісту спору та вимог особи, яка ініціює арбітражне провадження;

5) визначення розміру, порядку та способу відшкодування арбітражних витрат;

6) пропозицію щодо числа арбітрів (в разі відсутності попереднього узгодження між учасниками спору).

Стаття 43. Медіація

  1. Уповноважений з професійної відповідальності за згодою учасників провадження про професійну відповідальність лікаря, а регіональне бюро медичного арбітражу також з власної ініціативи можуть застосувати процедуру медіації між учасниками спору. На час медіації провадження в професійній справі та арбітражне провадження зупиняються.
  2. Процедура медіації не повинна займати більше двох місяців.
  3. Рада регіонального відділення ОСВЛ обирає на термін своїх повноважень гідного довіри лікаря, який виконує функції медіатора (посередника). Медіатором (посередником) не можуть бути члени органів ОСВЛ, уповноважений з професійної відповідальності, його заступник та члени медичного арбітражу.
  4. Процедура медіації проводиться у відповідному регіональному відділенні ОСВЛ. За обґрунтованим клопотанням учасників спору процедура медіації проводиться в регіональному відділенні, що призначене органом, який скерував справу до медіації.
  5. Медіатор (посередник) складає звіт про хід і результати медіації, що додається до справи.
  6. При медіації застосовуються відповідні положення про медіацію, встановлені законом.

Розділ VII.

ОРГАНИ ОРГАНІЗАЦІЇ САМОВРЯДУВАННЯ ЛІКАРІВ, ПОРЯДОК ЇХ ФОРМУВАННЯ І ПОВНОВАЖЕННЯ

Стаття 44. Статус Організації самоврядування лікарів

  1. Національна організація самоврядування лікарів — Українське Лікарське Товариство — є самоврядною професійною організацією зі спеціальним статусом, заснованою Установчим з’їздом лікарів України на підставі цього Закону.
  2. Статут Українського Лікарського Товариства затверджується Установчим з’їздом лікарів України та є його установчим документом.
  3. Українське Лікарське Товариство створюється на невизначений строк і може бути реорганізованим, ліквідованим лише з підстав, встановлених законом.
  4. Українське Лікарське Товариство є юридичною особою, наділене усіма правами й обов’язками юридичної особи, передбаченими законодавством України, і здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, цього Закону та Статуту.
  5. Діяльність Українського Лікарського Товариства поширюється на всю територію України, для чого воно має регіональні відділення.

Стаття 45. Центральні органи Організації самоврядування лікарів

Центральними органами ОСВЛ на загальнодержавному рівні є:

1) З’їзд лікарів;

2) Головна Лікарська Рада;

3) Фахова Лікарська Рада;

4) Національна палата лікарів-спеціалістів;

5) Національна палата лікарів-стоматологів;

6) Національна палата лікарів загальної практики;

7) Національне бюро медичного арбітражу;

8) Вища комісія з лікарської етики;

9) Вища комісія з належної лікарської практики;

10) Вища контрольна комісія.

Стаття 46. З’їзд лікарів

  1. З’їзд лікарів є вищим органом лікарського самоврядування, який відповідно до цього Закону ухвалює обов’язкові для всіх членів ОСВЛ рішення, затверджує документи, пов’язані з функціонуванням лікарського самоврядування і виконанням покладених на нього завдань.
  2. До компетенції З’їзду належить:

1) затвердження Статуту ОСВЛ, внесення змін і доповнень до нього;

2) затвердження Етичного кодексу лікаря України, внесення змін і доповнень до нього;

3) затвердження Правил належної лікарської практики, внесення змін і доповнень до них;

4) затвердження Положень і Регламентів Головної Лікарської Ради і Фахової Лікарської Ради, внесення змін і доповнень до них;

5) затвердження Положень про Національні палати лікарів, внесення змін і доповнень до них;

6) затвердження Положень про Вищу контрольну комісію, Вищу комісію з лікарської етики, Вищу комісію з належної лікарської практики; Національне бюро медичного арбітражу, Типового зразка посвідчення члена ОСВЛ, внесення змін і доповнень до них;

7) затвердження Типового статуту регіонального відділення ОСВЛ, Типових положень про раду регіонального відділення ОСВЛ, контрольну комісію регіонального відділення ОСВЛ, комісію з лікарської етики регіонального відділення ОСВЛ, комісію з належної лікарської практики регіонального відділення ОСВЛ, положення про військове відділення ОСВЛ, внесення змін і доповнень до них;

8) затвердження Положення про професійну відповідальність лікаря; Порядку здійснення провадження про професійну відповідальність лікаря, внесення змін і доповнень до них;

9) затвердження Регламенту медичного арбітражу, внесення змін і доповнень до нього;

10) затвердження Регламенту виборів до керівних органів ОСВЛ, внесення змін і доповнень до нього;

11) обрання Президента, Віце-президентів, Головного секретаря, членів Головної Лікарської Ради; голови і членів Вищої контрольної комісії, Вищої комісії з лікарської етики та Вищої комісії з належної лікарської практики; Головного уповноваженого з професійної відповідальності лікарів;

12) заслуховування і затвердження звітів і висновків Головної Лікарської Ради, Національних палат лікарів, Вищої контрольної комісії, Вищої комісії з лікарської етики, Вищої комісії з належної лікарської практики;

13) ухвалення рішень щодо лікарської практики, які є обов’язковими для усіх членів ОСВЛ;

14) затвердження Положення про Реєстр лікарів, внесення змін і доповнень до нього;

15) встановлення розміру, порядку сплати і розподілу членських внесків;

16) затвердження основних напрямів діяльності ОСВЛ;

17) затвердження бюджету ОСВЛ;

18) затвердження символіки та атрибутів ОСВЛ;

19) створення дорадчих і консультативних органів ОСВЛ;

20) ухвалення рішень з усіх інших питань, пов’язаних із діяльністю ОСВЛ;

  1. На З’їзд обираються 300 делегатів-лікарів. Делегати обираються регіональними конференціями лікарів. Порядок проведення конференції та виборів делегатів на З’їзд регулюється Регламентом виборів органів ОСВЛ. Представництво на З’їзді встановлюється пропорційно кількості лікарів у регіонах, при цьому лікарі загальної практики та лікарі-стоматологи складають не менше ніж по 30 % від загальної чисельності делегатів.
  2. З’їзд скликається щорічно. У випадках, передбачених цим Законом, може бути скликаний позачергово.
  3. Порядок прийняття рішення про скликання З’їзду, регламент його роботи і формування порядку денного визначаються Статутом ОСВЛ.
  4. З’їзд вважається повноважним, якщо в його роботі беруть участь не менше двох третин від кількості обраних делегатів.
  5. Рішення З’їзду приймаються простою більшістю голосів делегатів, які беруть участь в його роботі, окрім питань, визначених у пунктах 1) , 2) , 3) , 5) , 10) , 13) , 14) , 15) , які ухвалюються не менш як двома третинами від присутніх на З’їзді.

Стаття 47. Головна Лікарська Рада

  1. Головна Лікарська Рада є колегіальним виконавчим органом лікарського самоврядування.
  2. Головна Лікарська Рада:

1) керує діяльністю ОСВЛ у період між З’їздами;

2) організовує підготовку до чергового З’їзду та може ініціювати скликання позачергового З’їзду;

3) забезпечує ведення Реєстру лікарів;

4) забезпечує захист професійних прав та інтересів лікарів, в тому числі в органах державної влади та місцевого самоврядування;

5) розглядає звернення до Головної Лікарської Ради, у тому числі скарги щодо прийнятих іншими органами ОСВЛ рішень і ухвалює з приводу них власні рішення;

6) утворює та контролює діяльність, розробляє та затверджує Положення про постійні та тимчасові комісії, інші виконавчі, дорадчі та допоміжні органи лікарського самоврядування;

7) забезпечує представництво ОСВЛ для участі в Колегії та інших дорадчих органах центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я;

8) забезпечує представництво ОСВЛ з правом голосу у складі акредитаційних комісій і комітетів з конкурсних торгів центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, та регіональних органів охорони здоров’я, структурних підрозділів з питань охорони здоров’я центральних органів виконавчої влади і відомств, у підпорядкуванні яких знаходяться заклади охорони здоров’я, інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань охорони здоров’я;

9) готує проект бюджету і розпоряджається майном ОСВЛ; розпорядження майном ОСВЛ вартістю понад 30 мінімальних заробітних плат здійснюється за попереднім рішенням про це З’їзду;

10) видає друковані органи ОСВЛ;

11) затверджує порядок сертифікації освітніх програм і заходів, призначених для безперервного професійного розвитку лікарів;

12) здійснює інші функції, передбачені Статутом ОСВЛ або рішенням З’їзду.

  1. Головна Лікарська Рада обирається З’їздом строком на чотири роки. До складу Головної Лікарської Ради входять Президент та Віце-президенти, Головний секретар, члени Президії національних палат лікарів, голови регіональних рад ОСВЛ, члени Головної ради, які обираються з дотриманням паритету між лікарями-спеціалістами, лікарями загальної практики і лікарями-стоматологами. Порядок обрання, роботи і прийняття рішень Головною Лікарською Радою регламентуються Статутом ОСВЛ і Положенням про неї.
  2. Головна Лікарська Рада визначає представників ОСВЛ для участі: в розробленні Галузевої угоди між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, Центральним комітетом профспілки працівників охорони здоров’я України та ОСВЛ, інших угод щодо провадження лікарської практики та організації надання медичної допомоги населенню, у тому числі за програмами медичного страхування; у роботі державних і недержавних органів з питань охорони здоров’я, лікарської практики тощо.
  3. Головна Лікарська Рада збирається на чергові та позачергові засідання. Засідання Головної Лікарської Ради вважається повноважним, якщо на ньому присутні не менше двох третин її складу.
  4. Рішення Головної Лікарської Ради приймаються не менше як двома третинами голосів її членів, які беруть участь у засіданні.
  5. У період між черговими засіданнями Головної Лікарської Ради її повноваження, в межах, що визначаються Радою, виконує Президія. До складу Президії входять Президент та віце-президенти, Головний секретар, голови президій Національних палат лікарів, члени Президії, які обираються Радою з її складу на першому засіданні строком на чотири роки.
  6. Повноваження Головної Лікарської Ради можуть бути достроково припинені за рішенням З’їзду в разі невиконання Радою покладених на неї завдань згідно з цим Законом та/або Статутом ОСВЛ.

Стаття 48. Президент, віце-президенти, Головний секретар

  1. Президент є найвищою посадовою особою у системі органів ОСВЛ. Президент обирається З’їздом строком на чотири роки.
  2. Президент представляє ОСВЛ та Головну Лікарську Раду у відносинах з іншими юридичними та фізичними особами в Україні і за кордоном у межах, у порядку та у спосіб, визначених цим Законом та Статутом ОСВЛ.
  3. Президент здійснює загальне керівництво Головною Лікарською Радою та її Президією, організовує їх роботу, забезпечує виконання рішень З’їзду і Головної Лікарської Ради, вносить пропозиції щодо розподілу обов’язків між Віце-президентами, розпоряджається коштами та іншим майном ОСВЛ за рішенням Головної Лікарської Ради згідно з її повноваженнями та бюджетом ОСВЛ, здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом і Статутом ОСВЛ.
  4. Віце-президенти обираються З’їздом і виконують свої обов’язки згідно з їх розподілом, що визначається Головною Лікарською Радою за пропозицією Президента, та за окремими дорученнями Президента. Перший віце-президент виконує обов’язки Президента у період його відсутності. Щонайменше один віце-президент має бути лікарем-стоматологом і один — лікарем загальної практики, за винятком випадку, коли один з таких лікарів обраний Президентом.
  5. Головний секретар організовує та керує роботою апарату Головної Лікарської Ради, забезпечує виконання рішень Головної Лікарської Ради і її Президії, доручень Президента, здійснює інші повноваження відповідно до рішень Головної Лікарської Ради та Положення про неї.

Стаття 49. Національні палати лікарів

  1. В організації самоврядування лікарів створюються і діють Національна палата лікарів-спеціалістів, Національна палата лікарів-стоматологів і Національна палата лікарів загальної практики (далі — Національні палати лікарів).
  2. Предметом діяльності і компетенції Національних палат лікарів є питання професійної діяльності лікарів будь-якої зі спеціальностей за їх напрямком:

1) порядок набуття лікарем спеціальності та проходження спеціалізації;

2) стандарти підготовки і післядипломної освіти лікаря;

3) визначення потреби в підготовці лікарів за спеціальностями;

4) рекомендування лікарів-експертів для роботи в комісіях з належної лікарської практики;

5) підготовка і узгодження дисциплінарних та міждисциплінарних стандартів, протоколів, тестів;

6) надання Головній Лікарській Раді рекомендацій щодо кандидатів на посади головних спеціалістів, в тому числі і головних спеціалістів центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я;

7) інші питання фахової діяльності лікаря за його спеціальністю.

  1. Національні палати лікарів утворюються шляхом делегування всеукраїнськими громадськими об’єднаннями лікарів за спеціальностями, які внесені до Реєстру громадських організацій та діють не менше трьох років з моменту реєстрації, своїх представників:

1) Національна палата лікарів-спеціалістів — від громадських об’єднань за лікарськими спеціальностями, крім лікарських спеціальностей лікарів-стоматологів;

2) Національна палата лікарів-стоматологів — від громадських об’єднань за лікарськими спеціальностями лікарів-стоматологів;

3) Національна палата лікарів загальної практики — від громадських об’єднань за лікарськими спеціальностями, які працюють на первинному рівні.

  1. Діяльність Національної палати лікарів регламентується Статутом ОСВЛ та її Положенням, яке затверджується З’їздом за попереднім ухваленням зборами членів палати. Національна палата лікарів може створювати з числа своїх членів відповідні комісії та інші робочі органи.
  2. Квоти представництва фахових лікарських об’єднань в кожній із національних палат визначаються її Положенням.
  3. Якщо на національному рівні зареєстровано декілька громадських об’єднань лікарів за однією й тією ж спеціальністю, що відповідають вимогам частини третьої цієї статті, то вони шляхом консультацій визначають свого спільного представника (представників) або входять до складу відповідної Національної палати лікарів на ротаційній основі. У випадку, коли такі громадські об’єднання не можуть дійти згоди, Національна палата лікарів може визначити представника з числа поданих кандидатур своїм рішенням, яке приймається більшістю голосів членів палати.
  4. Одне фахове громадське об’єднання лікарів може делегувати свого представника до однієї Національної палати лікарів.
  5. Керівництво діяльністю Національної палати лікарів здійснює її президія. Склад президії, порядок обрання та ротації її членів визначаються Статутом ОСВЛ та Положенням про Національну палату лікарів.
  6. Голови президій Національних палат лікарів та члени президій, але загалом не більше трьох від кожної палати, входять до складу Головної Лікарської Ради.
  7. Рішення Національної палати лікарів приймаються відкритим голосуванням простою більшістю голосів її членів, присутніх при голосуванні. Голосування може відбуватися з використанням засобів зв’язку.
  8. Рішення Національної палати лікарів, які стосуються діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, підлягають затвердженню Головною Лікарською Радою або З’їздом.
  9. Інші питання, не врегульовані пунктами 1 — 11 цієї статті регулюються Статутом ОСВЛ.

Стаття 50. Фахова Лікарська Рада

  1. Члени президій Національних палат лікарів утворюють Фахову Лікарську Раду.
  2. Фахова Лікарська Рада є дорадчим координаційним органом Національних палат лікарів. Фахова Лікарська Рада збирається за потреби, але не пізніше ніж за місяць до З’їзду для вирішення спільних питань фахової лікарської діяльності які в компетенції Національних палат лікарів, що потребують узгодження і затвердження З’їздом. Такі питання є обов’язковими для внесення на розгляд З’їзду.
  3. Головуючими на засіданнях Фахової Лікарської Ради почергово є голови Національних палат лікарів згідно з порядком, встановленим Положенням про неї.
  4. Оперативна діяльність Фахової Лікарської Ради забезпечується апаратом Національних палат лікарів.

Стаття 51. Вища комісія з лікарської етики

  1. Для вироблення стратегії та розгляду питань дотримання членами ОСВЛ вимог Етичного кодексу лікаря створюється Вища комісія з лікарської етики.
  2. Вища комісія з лікарської етики обирається З’їздом з числа його делегатів строком на чотири роки. До складу Вищої комісії з лікарської етики входять голова, заступник голови і члени комісії.
  3. Повноваження, кількісний склад, процедура формування і організація діяльності Вищої комісії з лікарської етики визначаються Статутом ОСВЛ та Положенням про неї.
  4. Вища комісія з лікарської етики підзвітна і підконтрольна виключно З’їзду.

Стаття 52. Вища комісія з належної лікарської практики. Головний уповноважений з професійної відповідальності

  1. Для вироблення стратегії та розгляду питань дотримання лікарями вимог Правил належної лікарської практики, а також інших нормативних документів, які регламентують професійну лікарську діяльність в Україні, створюється Вища комісія з належної лікарської практики.
  2. Вища комісія з належної лікарської практики обирається З’їздом з числа його делегатів строком на два роки. До складу Вищої комісії з належної лікарської практики входять Головний уповноважений з професійної відповідальності, його заступники і члени комісії.
  3. Повноваження, кількісний склад, процедура формування і організація діяльності Вищої комісії з належної лікарської практики визначається Статутом ОСВЛ та Положенням про неї.
  4. Вища комісія з належної лікарської практики підзвітна і підконтрольна виключно З’їзду.
  5. Головний уповноважений з професійної відповідальності організовує роботу Вищої комісії з належної лікарської практики, головує на її засіданнях, робить річний звіт та звіт щодо діяльності комісії протягом усієї каденції.
  6. Заступники Головного уповноваженого з професійної відповідальності діють за його дорученням у відповідності до Положення про Вищу комісію з належної лікарської практики

Стаття 53. Національне бюро медичного арбітражу

  1. Для розгляду справ про професійну відповідальність лікарів створюється Національне бюро медичного арбітражу, яке складається з лікарів-арбітрів. Лікарі-арбітри обираються З’їздом з числа кандидатур, поданих Національними палатами лікарів, а також обраних на конференціях регіональних відділень ОСВЛ.
  2. Повноваження, кількісний склад, термін каденції, організація діяльності Національного бюро медичного арбітражу визначаються Статутом ОСВЛ та Положенням про нього.
  3. Національне бюро медичного арбітражу обирає зі свого складу Голову, його заступника і секретаря.
  4. Національне бюро медичного арбітражу здійснює керівництво роботою регіональних бюро медичного арбітражу, організовує і проводить навчання членів регіональних бюро медичного арбітражу, надає їм методичну допомогу.
  5. Національне бюро медичного арбітражу є апеляційною інстанцією стосовно рішень регіональних бюро медичного арбітражу і Вищої комісії з належної лікарської практики.

Стаття 54. Вища контрольна комісія

  1. Для здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю органів ОСВЛ обирається Вища контрольна комісія.
  2. Вища контрольна комісія обирається З’їздом з числа його делегатів строком на два роки у складі голови, заступника голови і членів комісії.
  3. Повноваження, кількісний склад, процедура формування і організація діяльності Вищої контрольної комісії визначаються Статутом ОСВЛ та Положенням про неї.
  4. Вища контрольна комісія підзвітна і підконтрольна З’їзду.

Стаття 55. Умови обрання до центральних органів ОСВЛ

  1. До складу Головної Лікарської Ради, Вищої комісії з лікарської етики, Вищої комісії з належної лікарської практики, Національного бюро медичного арбітражу, Вищої контрольної комісії не можуть бути обрані особи, які перебувають на державній службі чи службі в органах місцевого самоврядування, а також особи, засуджені за вчинення злочинів, судимість за які не знята і не погашена у встановленому законом порядку.
  2. Одна і та ж особа може бути обрана тільки до одного центрального органу ОСВЛ, вказаного в частині першій цієї статті.
  3. Терміни обрання (каденції) до центральних органів ОСВЛ встановлюються цим Законом і Статутом ОСВЛ. Обіймати одну і ту ж посаду у виборних органах ОСВЛ можна не більше двох строків поспіль, за винятком членів комісій з лікарської етики, належної лікарської практики, Головного уповноваженого та уповноважених з професійної відповідальності.
  4. Лікар, обраний до центрального органу ОСВЛ, який здійснює свої повноваження на постійній основі, може у вільний від виконання своїх обов’язків час займатись викладацькою, науковою та творчою діяльністю, а також лікарською практикою.

Стаття 56. Регіональні і військове відділення ОСВЛ

  1. Регіональні відділення ОСВЛ є органами лікарського самоврядування на регіональному рівні, що утворюються в межах однієї або кількох адміністративно-територіальних одиниць України і об’єднують лікарів, які працюють на відповідній території і внесені до Реєстру лікарів.
  2. Військове відділення ОСВЛ як орган лікарського самоврядування утворюється на національному рівні і об’єднує лікарів, що працюють в закладах охорони здоров’я силових міністерств, відомств та служб. Військове відділення ОСВЛ веде окремий реєстр лікарів, який є частиною Єдиного реєстру лікарів України.
  3. ОСВЛ, за потреби, може утворювати інші відокремлені підрозділи.
  4. Регіональні відділення є відокремленими підрозділами ОСВЛ, їх реєстрація здійснюється у встановленому законом порядку.

Стаття 57. Регіональні органи лікарського самоврядування

Регіональними органами лікарського самоврядування є:

1) регіональна конференція лікарів;

2) Рада регіонального відділення ОСВЛ;

3) Контрольна комісія регіонального відділення ОСВЛ;

4) Комісія з лікарської етики регіонального відділення ОСВЛ;

5) Комісія з належної лікарської практики регіонального відділення ОСВЛ.

Стаття 58. Конференція лікарів

  1. Вищим органом лікарського самоврядування на регіональному рівні є регіональна конференція лікарів-членів ОСВЛ, адреса робочого місця яких знаходиться в адміністративно-територіальних одиницях, в межах яких створено регіональне відділення, та відомості про яких включено до Реєстру лікарів.
  2. Конференція формується за принципом делегування таким чином, щоб лікарі-стоматологи та лікарі первинної ланки складали по 30 % від загального числа делегатів. Норма представництва і порядок обрання делегатів регіональної конференції регламентуються статутом регіонального відділення ОСВЛ або окремим регламентом виборів.
  3. Конференція може бути черговою та позачерговою. Чергова конференція проводиться один раз на рік, якщо інше не передбачено статутом регіонального відділення ОСВЛ.
  4. Порядок прийняття рішення про проведення конференції, регламент роботи і формування порядку денного визначаються статутом регіонального відділення ОСВЛ.
  5. Позачергову конференцію скликає Рада регіонального відділення ОСВЛ:

1) за пропозицією Головної Лікарської Ради;

2) за ініціативою Ради регіонального відділення ОСВЛ;

3) за пропозицією контрольної комісії регіонального відділення ОСВЛ;

4) за пропозицією не менш як однієї третини членів регіонального відділення ОСВЛ.

  1. Позачергова конференція має бути скликана протягом одного місяця з дня внесення пропозиції щодо її проведення.
  2. Конференція вважається повноважною, якщо на ній присутні не менш як дві третини обраних делегатів. За відсутності кворуму конференція відкладається на термін до двох тижнів. У такому випадку кворум становить більшість від обраних делегатів.
  3. До компетенції конференції належать:

1) затвердження статуту регіонального відділення ОСВЛ;

2) затвердження положень про раду регіонального відділення ОСВЛ, регіональні комісії ОСВЛ та інші підпорядковані регіональному відділенню ОСВЛ структури, у тому числі, дорадчі та консультативні органи; положень про органи регіонального відділення ОСВЛ;

3) затвердження бюджету регіонального відділення ОСВЛ;

4) обрання голови і членів Ради регіонального відділення ОСВЛ;

5) обрання голови контрольної комісії регіонального відділення ОСВЛ та її членів;

6) обрання голови комісії з лікарської етики регіонального відділення ОСВЛ та її членів;

7) обрання голови комісії з належної лікарської практики регіонального відділення ОСВЛ та її членів;

8) обрання уповноваженого з професійної відповідальності;

9) обрання делегатів на З’їзд лікарів;

10) заслуховування звітів про діяльність органів регіонального відділення ОСВЛ й ухвалення щодо них рішень;

11) затвердження штату секретаріату регіонального відділення ОСВЛ за рішенням ради регіонального відділення ОСВЛ;

12) прийняття рішення з усіх інших питань діяльності регіонального відділення ОСВЛ згідно з чинним законодавством, Статутом ОСВЛ і статутом регіонального відділення ОСВЛ.

  1. Рішення конференції ухвалюються простою більшістю голосів делегатів, які беруть участь у її роботі, якщо інше не встановлено цим Законом, Статутом ОСВЛ чи статутом регіонального відділення ОСВЛ. Рішення конференції з питань, визначених у пунктах 1) та 8) частини 8 цієї статті ухвалюються не менш як двома третинами від присутніх на конференції делегатів.
  2. Статут регіонального відділення ОСВЛ приймається на підставі Типового статуту регіонального відділення ОСВЛ. Положення статуту регіонального відділення ОСВЛ, які суперечать Статуту ОСВЛ чи цьому Закону, є недійсними.
  3. Статут регіонального відділення ОСВЛ набуває чинності після його погодження з Головною Лікарською Радою та реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Стаття 59. Рада регіонального відділення ОСВЛ

  1. Рада регіонального відділення ОСВЛ обирається регіональною конференцією лікарів на два роки у складі голови, першого заступника і заступників голови, секретаря та членів. Кількісний склад ради визначається конференцією.
  2. Порядок роботи й ухвалення рішень радою регіонального відділення ОСВЛ, повноваження голови, першого заступника голови, заступників голови і секретаря ради визначаються її Положенням.
  3. Рада регіонального відділення ОСВЛ:

1) керує роботою регіонального відділення ОСВЛ відповідно до рішень конференцій і статуту регіонального відділення ОСВЛ;

2) скликає конференцію регіонального відділення ОСВЛ та може ініціювати скликання позачергової конференції регіонального відділення ОСВЛ;

3) забезпечує ведення Реєстру лікарів щодо лікарів-членів регіонального відділення ОСВЛ;

4) утворює та контролює діяльність своїх робочих органів;

5) готує проект бюджету і розпоряджається майном регіонального відділення ОСВЛ; розпорядження майном вартістю 50 000 грн. і більше здійснюється за попереднім рішенням конференції.

6) забезпечує захист професійних прав та інтересів членів регіонального відділення ОСВЛ, у тому числі, в органах державної влади і місцевого самоврядування;

7) забезпечує представництво регіонального відділення ОСВЛ в роботі колегій органу виконавчої влади у сфері охорони здоров’я АР Крим, обласних і прирівняних до них, міських управліннях охорони здоров’я, інших регіональних органах виконавчої влади та місцевого самоврядування;

8) забезпечує представництво регіонального відділення ОСВЛ з правом голосу в акредитаційних комісіях і комітетах з конкурсних торгів органу виконавчої влади у сфері охорони здоров’я АР Крим, обласних і прирівняних до них, міських управліннях охорони здоров’я;

9) розглядає звернення, у тому числі скарги, щодо ухвалених іншими органами регіональних відділень ОСВЛ рішень і ухвалює з приводу них власні рішення;

10) видає друковані органи регіонального відділення ОСВЛ;

11) здійснює інші повноваження згідно з рішеннями конференцій регіонального відділення ОСВЛ і статутом регіонального відділення ОСВЛ.

12) Повноваження ради регіонального відділення ОСВЛ можуть бути достроково припинені за рішенням конференції в разі невиконання радою покладених на неї завдань згідно з цим Законом, Статутом ОСВЛ та/або статутом регіонального відділення ОСВЛ.

13) Рада регіонального відділення ОСВЛ підзвітна та підконтрольна регіональній конференції лікарів, підконтрольна Головній Лікарській Раді.

Стаття 60. Комісія з лікарської етики регіонального відділення ОСВЛ.

  1. Для вирішення питань з лікарської етики, в тому числі у справах про професійну відповідальність лікарів при порушенні ними Етичного кодексу лікаря України та Клятви лікаря, регіональною конференцією лікарів обирається комісія з лікарської етики регіонального відділення ОСВЛ.
  2. Комісія з лікарської етики регіонального відділення ОСВЛ обирається на два роки у складі голови комісії та членів комісії.
  3. Повноваження, порядок формування, кількісний склад та організація роботи комісії визначаються її Положенням.
  4. Комісія з лікарської етики регіонального відділення ОСВЛ підзвітна і підконтрольна конференції, підконтрольна раді регіонального відділення ОСВЛ.

Стаття 61. Комісія з належної лікарської практики регіонального відділення ОСВЛ

  1. Для вирішення питань з належної лікарської практики та справ про професійну відповідальність лікарів за порушення законодавства про медичну діяльність, Правил належної лікарської практики, а також інших нормативних актів, які регламентують лікарську практику в Україні, регіональною конференцією лікарів обирається комісія з належної лікарської практики регіонального відділення ОСВЛ.
  2. Комісія з належної лікарської практики регіонального відділення ОСВЛ обирається на два роки у складі голови комісії та членів комісії.
  3. Повноваження, порядок формування, кількісний склад та організація роботи комісії визначаються її Положенням.
  4. Комісія з лікарської практики підзвітна і підконтрольна конференції, підконтрольна раді регіонального відділення ОСВЛ.

Стаття 62. Контрольна комісія регіонального відділення ОСВЛ

  1. Для здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю обирається контрольна комісія регіонального відділення ОСВЛ.
  2. Контрольна комісія регіонального відділення ОСВЛ обирається регіональною конференцією лікарів на два роки у складі голови комісії, заступника голови комісії та членів комісії.
  3. Повноваження, порядок формування, кількісний склад та організація роботи комісії визначаються її Положенням.
  4. Контрольна комісія регіонального відділення ОСВЛ підзвітна і підконтрольна конференції, підконтрольна раді регіонального відділення ОСВЛ.

Стаття 63. Регіональне бюро медичного арбітражу

  1. Регіональні бюро медичного арбітражу створює Національне бюро медичного арбітражу шляхом затвердження його членів, які обираються на регіональних конференціях лікарів.
  2. Голова, заступник голови і відповідальний секретар регіонального бюро медичного арбітражу обираються лікарями-арбітрами, які входять до складу регіонального бюро, і затверджуються Національним бюро медичного арбітражу.

Стаття 64. Умови обрання до керівних органів регіонального відділення ОСВЛ

  1. До складу ради регіонального відділення ОСВЛ, контрольної комісії регіонального відділення ОСВЛ, комісії з лікарської етики регіонального відділення ОСВЛ і комісії з належної лікарської практики регіонального відділення ОСВЛ не можуть бути обрані особи, які перебувають на державній службі чи службі в органах місцевого самоврядування, а також особи, засуджені за вчинення злочинів, судимість за які не знята і не погашена в установленому законом порядку.
  2. Одна і та ж особа може бути членом тільки одного виборного органу регіонального відділення ОСВЛ.
  3. Лікар, обраний до керівних органів регіонального відділення ОСВЛ, який здійснює свої повноваження на постійній основі, може у вільний від виконання своїх обов’язків час займатись викладацькою, науковою і творчою діяльністю, а також лікарською практикою, та не може обіймати посади керівника закладу охорони здоров’я.

Стаття 65. Особливості діяльності військового відділення ОСВЛ

  1. Організація та діяльність військового відділення ОСВЛ, порядок обрання і компетенція його органів визначаються Статутом ОСВЛ та Положенням про нього, яке затверджується З’їздом.
  2. Система органів військового відділення ОСВЛ, принципи та засади їх обрання та діяльності аналогічні до таких, які встановлені цим Законом та Статутом ОСВЛ для регіонального відділення ОСВЛ.

Стаття 66. Майно, кошти і фінансова діяльність ОСВЛ

  1. ОСВЛ може мати у власності рухоме і нерухоме майно.
  2. Кошти ОСВЛ складаються з:

1) членських внесків;

2) благодійних внесків, добровільних пожертвувань, коштів, переданих у дарунок, дотацій, ґрантів;

3) коштів, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги;

4) плати за послуги;

5) бюджетних коштів;

6) пасивних доходів;

7) інших не заборонених законом надходжень.

  1. Майном та коштами ОСВЛ, регіонального відділення ОСВЛ розпоряджаються Головна Лікарська Рада і рада регіонального відділення ОСВЛ відповідно в межах встановлених цим Законом та Статутом ОСВЛ, статутом регіонального відділення ОСВЛ повноважень.
  2. Кошти та майно використовуються відповідно до бюджетів ОСВЛ і регіональних відділень ОСВЛ.
  3. ОСВЛ можуть бути виділені з державного бюджету кошти для покриття витрат на діяльність, визначену цим Законом.
  4. ОСВЛ і регіональні відділення ОСВЛ провадять фінансово-господарську діяльність самостійно та не несуть відповідальності по зобов’язаннях один за одного.
  5. Головна Лікарська Рада звітує про виконання бюджету ОСВЛ на черговому З’їзді. Щорічні звіти про виконання бюджету Головної Лікарської Ради публікуються на офіційному сайті ОСВЛ.
  6. Рада регіонального відділення ОСВЛ звітує про виконання бюджету регіонального відділення ОСВЛ на черговій регіональній конференції лікарів. Щорічні звіти про виконання бюджету ради регіонального відділення ОСВЛ публікуються на офіційному сайті ОСВЛ.

Розділ VIII.

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

  1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
  2. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1) до Кодексу законів про працю України (ВВР, 1971, додаток до № 50, ст. 375) :

а) у статті 118 після слова «державних» додати слова « та самоврядних».

б) статтю 119 доповнити абзацом другим такого змісту:

«У разі поєднання трудових обов’язків з обов’язками у виборних органах самоврядної організації, за працівником зберігається місце роботи (посада) та середньомісячний заробіток. Керівник не має права звільнити працівника за його діяльність у виборних органах самоврядної організації».

2) до Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (Відомості Верховної Ради України (ВВР) , 1993, № 4, ст. 19)

а) частину першу статті 15 доповнити абзацом третім такого змісту «Українське Лікарське Товариство».

б) назву розділу Х викласти у такій редакції «Медична практика і фармацевтична діяльність».

в) частину першу статті 74 доповнити положенням «Лікарською практикою можуть займатись особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам, а також отримали свідоцтво про право на здійснення лікарської практики».

г) частину другу статті 74 доповнити таким положенням «До участі в установленні єдиних кваліфікаційних вимог до осіб, які займаються лікарською практикою, та здійсненні контролю за їх дотриманням залучається Українське Лікарське Товариство».

д) частину третю статті 74 доповнити таким положенням «До участі у здійсненні допуску осіб, які пройшли медичну підготовку в навчальних закладах іноземних держав, до лікарської практики на території України залучається Українське Лікарське Товариство».

е) частину другу статті 75 після слів «у сфері охорони здоров’я» доповнити «та з Українським Лікарським Товариством».

є) частину першу статті 77 доповнити п. «п» у такій редакції «участь у лікарському самоврядуванні».

з) статтю 77 доповнити частиною п’ятою у такій редакції «На лікарів поширюються права, гарантії та пільги, передбачені Законом України «Про лікарське самоврядування»«.

и) частину третю статті 79 перед словами «заклади охорони здоров’я» доповнити «Українське Лікарське Товариство».

  1. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

— привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

— забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Розділ IX.

ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

  1. З дня набрання чинності цим Законом, але не пізніше п’ятнадцяти днів, створюється національний і регіональні організаційні комітети Установчого з’їзду лікарів України, не пізніше дев’яноста днів проводяться вибори делегатів на регіональні виборчі конференції лікарів і загальнонаціональну конференцію військових лікарів, не пізніше ста п’ятдесяти днів проводяться регіональні та загальнонаціональна конференція військових лікарів і не пізніше ста восьмидесяти днів проводиться Установчий з’їзд лікарів України.
  2. Обов’язок щодо організаційно-технічного забезпечення проведення виборчих конференцій і Установчого з’їзду лікарів покладається на національний та регіональні організаційні комітети, які формуються правлінням Всеукраїнського лікарського товариства та його представництвами в регіонах з урахуванням пропозицій Національної Лікарської Ради України.
  3. Участь у виборах делегатів на виборчі конференції та Установчий з’їзд ОСВЛ беруть лікарі і лікарі-стажисти, які працюють у відповідному регіоні або в силових міністерствах, відомствах та службах України.
  4. Структурні підрозділи з питань охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, силових міністерств, відомств та служб України і представництва Всеукраїнського лікарського товариства в регіонах складають списки лікарів та повідомляють лікарів про проведення зборів у відповідному окрузі та виборчих конференцій.
  5. Для підготовки і проведення виборчих конференцій формуються виборчі округи з чисельністю від 100 до 120 лікарів, які створюються в межах та з урахуванням адміністративно-територіального устрою, визначеного законодавством України, а також у силових міністерствах, відомствах і службах України.
  6. Збори в округах та виборчі конференції вважаються чинними, якщо в них взяло участь не менше 25 % лікарів, включених до списків даного округу чи регіону. Збори в окрузі обирають делегата на виборчу конференцію. У разі, якщо збори не є чинними, проводяться повторні вибори у строк, не пізніше 30 днів з дня проведення таких зборів. Організацію і проведення зборів в округах контролюють регіональні організаційні комітети і загальнонаціональний організаційний комітет силових міністерств, відомств та служб України, які направляють для цього своїх представників у виборчі округи.
  7. Регіональний оргкомітет за допомогою відповідних органів у сфері охорони здоров’я повідомляє лікарів, які працюють в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць, про проведення зборів в окрузі та виборчої конференції, публікує оголошення про проведення зборів в окрузі та виборчої конференції у друкованому засобі масової інформації, в якому офіційно оприлюднюються рішення відповідного органу Автономної Республіки Крим, обласної ради, Київської та Севастопольської міських рад не пізніше двадцяти днів до дня проведення зборів в окрузі та виборчої конференції. В оголошенні обов’язково зазначаються час, дата і місце проведення зборів в окрузі та виборчої конференції. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, структурні підрозділи з питань охорони здоров’я АР Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, Всеукраїнське лікарське товариство забезпечують розміщення оголошення про проведення кожних зборів в окрузі та виборчої конференції на своїх офіційних веб-сайтах.
  8. Представник регіонального оргкомітету фіксує число учасників зборів в окрузі і, у випадку їх правочинності, оголошує про їх відкриття. Ведення зборів доручається президії, обраній з числа учасників зборів у складі головуючого та секретаря, які забезпечують порядок їх ведення і складення протоколу. Протокол зборів зі списком делегатів виборчої конференції лікарів регіону протягом п’яти днів надається оргкомітету виборчої конференції.
  9. Виборча конференція лікарів регіону обирає президію у складі головуючого, його заступника і секретаря, які забезпечують порядок її ведення та складення протоколу, а також голову та членів лічильної комісії, які забезпечують організацію проведення голосування і підрахунок результатів голосування.
  10. Виборча конференція лікарів регіону обирає делегатів на Установчий з’їзд лікарів України за квотою один делегат від чотирьохсот лікарів; формує перелік кандидатів на участь у виборах центральних органів ОСВЛ. Рішення виборчої конференції лікарів ухвалюються більшістю голосів учасників конференції.
  11. Про проведення виборчої конференції лікарів складається протокол, який підписується головуючим і секретарем конференції. Витяг з протоколу виборчої конференції про обрання делегатів на Установчий з’їзд та формування переліку кандидатів на участь у виборах центральних органів ОСВЛ підписується головуючим і секретарем конференції та не пізніше трьох днів з дня проведення конференції направляється до національного організаційного комітету.
  12. Вибори делегатів до виборчої конференції військових лікарів проводяться на зібраннях лікарів відповідних силових міністерств, відомств та служб. Норми представництва та організація виборів делегатів виборчої конференції військових лікарів є аналогічними до регіональних конференцій.
  13. При обранні делегатів виборчих конференцій і Установчого з’їзду застосовується рейтингове голосування з урахуванням розподілу за спеціальностями, при цьому забезпечується участь не менше 30 % лікарів-стоматологів і 30 % лікарів, що надають первинну медичну допомогу, а саме: лікарі загальної практики-сімейні лікарі, лікарі-педіатри дільничні, лікарі-терапевти дільничні, і не більше 10 % лікарів, що обіймають адміністративно-управлінські посади в закладах охорони здоров’я, головні лікарі та їх заступники.
  14. Обов’язок щодо організаційно-технічного забезпечення проведення Установчого з’їзду лікарів України покладається на його організаційний комітет, який формується зі складу представників Всеукраїнського лікарського товариства і Національної Лікарської Ради України.
  15. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, і Всеукраїнське лікарське товариство повідомляють делегатів Установчого з’їзду лікарів України поштою (електронною поштою), кур’єром або факсом, забезпечують публікацію оголошення про проведення Установчого з’їзду лікарів України та розміщують на офіційних веб-сайтах центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, і Всеукраїнського лікарського товариства не пізніше двадцяти днів до дня проведення з’їзду. У повідомленні і оголошенні обов’язково зазначаються час, дата і місце проведення Установчого з’їзду лікарів України.
  16. Установчий з’їзд лікарів України відкриває найстарший за віком лікар з числа делегатів з’їзду. Всеукраїнське лікарське товариство надає такому лікарю відомості про число делегатів, що беруть участь у роботі з’їзду. З’їзд обирає зі свого складу президію в складі головуючого, трьох членів президії і секретаря, які забезпечують порядок його ведення, складення протоколу, а також голову та членів лічильної комісії, які забезпечують організацію проведення голосування і підрахунок результатів голосування.
  17. Установчий з’їзд лікарів України: засновує ОСВЛ — Українське Лікарське Товариство — і затверджує її Статут; обирає Головну Лікарську Раду, Президента та Віце-президентів, Головного секретаря; визначає кількісний склад і обирає голів та членів Вищої комісії з лікарської етики, Вищої комісії з належної лікарської практики, Вищої контрольної комісії, затверджує положення про Головну Лікарську Раду, Фахову Лікарську Раду, Вищу комісію з лікарської етики, Вищу комісію з належної лікарської практики. Установчий з’їзд лікарів України може ухвалити рішення з інших питань, віднесених цим Законом до повноважень З’їзду лікарів України.
  18. Установчий з’їзд лікарів України приймає рішення про термін і порядок проведення регіональних конференцій лікарів та конференції лікарів закладів охорони здоров’я силових міністерств, відомств і служб України, затверджує Типові положення про регіональне відділення ОСВЛ та військове відділення ОСВЛ.
  19. Рішення Установчого з’їзду лікарів України ухвалюються більшістю голосів делегатів з’їзду. Про проведення Установчого з’їзду лікарів України складається протокол, який підписується головуючим та секретарем з’їзду і передається Президенту ОСВЛ, обраному відповідно до цього Закону.
  20. Головна Лікарська Рада, Вища комісія з лікарської етики, Вища комісія з належної лікарської практики, Вища контрольна комісія проводять свої перші засідання не пізніше ніж через п’ятнадцять днів з дня їх обрання Установчим з’їздом.
  21. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, органи місцевого самоврядування та їх структурні підрозділи з питань охорони здоров’я за місцезнаходженням центральних і регіональних органів ОСВЛ протягом одного місяця з моменту набрання чинності цього Закону вирішують питання про надання (передачу) органам ОСВЛ приміщень для забезпечення їх діяльності.
  22. Реєстрація ОСВЛ, регіональних відділень ОСВЛ, військового відділення ОСВЛ та інших відокремлених підрозділів ОСВЛ здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

Голова Верховної Ради України

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ

до проекту Закону України «Про лікарське самоврядування»

ПЕРЕХІДНІ  ПОЛОЖЕННЯ

Зміст положення (норми) чинного акта законодавства Зміст відповідного положення (норми) проекту акта

Кодекс законів про працю України

 (Відомості Верховної Ради України, 1971, додаток до № 50, ст. 375)

Стаття 118. Гарантії для працівників, обраних на виборні посади Стаття 118. Гарантії для працівників, обраних на виборні посади
Працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, а також у партійних, профспілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), а при її відсутності — інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації. Працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних та самоврядних органах, а також у партійних, профспілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), а при її відсутності — інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації.
Стаття 119. Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов’язків Стаття 119. Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов’язків
На час виконання державних або громадських обов’язків, якщо за чинним законодавством України ці обов’язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України «Про військовий обов’язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб — підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

На час виконання державних або громадських обов’язків, якщо за чинним законодавством України ці обов’язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України «Про військовий обов’язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб — підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров’я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, в частині збереження місця роботи, посади не поширюються на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився.

Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров’я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, в частині збереження місця роботи, посади не поширюються на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився.

У разі поєднання трудових обов’язків з обов’язками у виборних органах самоврядної організації, за працівником зберігається місце роботи (посада) та середньомісячний заробіток. Керівник не має права звільнити працівника за його діяльність у виборних органах самоврядної організації.

Основи законодавства України про охорону здоров’я

(Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19 із наступними змінами)

Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров’я Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров’я
Стаття 15. Органи охорони здоров’я Стаття 15. Органи охорони здоров’я
Реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я забезпечують:

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;

інші центральні органи виконавчої влади, які реалізують державну політику у сферах санітарного та епідемічного благополуччя населення, контролю якості та безпеки лікарських засобів, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань.

Реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я забезпечують:

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;

інші центральні органи виконавчої влади, які реалізують державну політику у сферах санітарного та епідемічного благополуччя населення, контролю якості та безпеки лікарських засобів, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань;

Українське Лікарське Товариство.
Реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я в адміністративно-територіальних одиницях України здійснюють Рада міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації. Реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я в адміністративно-територіальних одиницях України здійснюють Рада міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації.
Розділ X

МЕДИЧНА І ФАРМАЦЕВТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Розділ X

МЕДИЧНА ПРАКТИКА І ФАРМАЦЕВТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Стаття 74. Заняття медичною і фармацевтичною діяльністю

Медичною і фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам.

Стаття 74. Заняття медичною і фармацевтичною діяльністю

Медичною і фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам.

Лікарською практикою можуть займатись особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам, а також отримали свідоцтво на право на здійснення лікарської практики.
Єдині кваліфікаційні вимоги до осіб, які займаються певними видами медичної і фармацевтичної діяльності, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. Відповідальність за дотримання зазначених кваліфікаційних вимог несуть керівники закладу охорони здоров’я і ті органи, яким надано право видавати ліцензію на провадження господарської діяльності в сфері охорони здоров’я.

 

Єдині кваліфікаційні вимоги до осіб, які займаються певними видами медичної і фармацевтичної діяльності, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. Відповідальність за дотримання зазначених кваліфікаційних вимог несуть керівники закладу охорони здоров’я і ті органи, яким надано право видавати ліцензію на провадження господарської діяльності в сфері охорони здоров’я. До участі в установленні єдиних кваліфікаційних вимог до осіб, які займаються лікарською практикою, та здійсненні контролю за їх дотриманням залучається Українське Лікарське Товариство.
Особи, які пройшли медичну або фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних країн, допускаються до професійної діяльності після перевірки їх кваліфікації у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, якщо інше не передбачено законодавством або міжнародними договорами, в яких бере участь Україна. Особи, які пройшли медичну або фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних країн, допускаються до професійної діяльності після перевірки їх кваліфікації у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, якщо інше не передбачено законодавством або міжнародними договорами, в яких бере участь Україна. До участі до здійснення допуску осіб, які пройшли медичну підготовку в навчальних закладах іноземних держав, до лікарської практики на території України залучається Українське Лікарське Товариство.
Стаття 75. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників Стаття 75. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників
Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників здійснюються відповідними середніми спеціальними і вищими навчальними та науковими закладами, закладами підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, а також через інтернатуру, лікарську резидентуру, клінічну ординатуру, аспірантуру і докторантуру згідно з законодавством про освіту.

Навчальні плани та програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників у встановленому порядку погоджуються з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників здійснюються відповідними середніми спеціальними і вищими навчальними та науковими закладами, закладами підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, а також через інтернатуру, лікарську резидентуру, клінічну ординатуру, аспірантуру і докторантуру згідно з законодавством про освіту.

Навчальні плани та програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників у встановленому порядку погоджуються з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я та з Українським Лікарським Товариством.

Стаття 77. Професійні права та пільги медичних і фармацевтичних працівників. Стаття 77. Професійні права та пільги медичних і фармацевтичних працівників.
Медичні і фармацевтичні працівники мають право на:

а) заняття медичною і фармацевтичною діяльністю відповідно до спеціальності та кваліфікації;

б) належні умови професійної діяльності;

в) підвищення кваліфікації, перепідготовку не рідше одного разу на п’ять років у відповідних закладах та установах;

г) вільний вибір апробованих форм, методів і засобів діяльності, впровадження у встановленому порядку сучасних досягнень медичної та фармацевтичної науки і практики;

д) безплатне користування соціальною, екологічною та спеціальною медичною інформацією, необхідною для виконання професійних обов’язків;

е) обов’язкове страхування за рахунок власника закладу охорони здоров’я у разі заподіяння шкоди їх життю і здоров’ю у зв’язку з виконанням професійних обов’язків у випадках, передбачених законодавством;

Медичні і фармацевтичні працівники мають право на:

а) заняття медичною і фармацевтичною діяльністю відповідно до спеціальності та кваліфікації;

б) належні умови професійної діяльності;

в) підвищення кваліфікації, перепідготовку не рідше одного разу на п’ять років у відповідних закладах та установах;

г) вільний вибір апробованих форм, методів і засобів діяльності, впровадження у встановленому порядку сучасних досягнень медичної та фармацевтичної науки і практики;

д) безплатне користування соціальною, екологічною та спеціальною медичною інформацією, необхідною для виконання професійних обов’язків;

е) обов’язкове страхування за рахунок власника закладу охорони здоров’я у разі заподіяння шкоди їх життю і здоров’ю у зв’язку з виконанням професійних обов’язків у випадках, передбачених законодавством;

є) соціальну допомогу з боку держави у разі захворювання, каліцтва або в інших випадках втрати працездатності, що настала у зв’язку з виконанням професійних обов’язків;

ж) встановлення у державних закладах охорони здоров’я посадових окладів (тарифних ставок) на основі Єдиної тарифної сітки у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

з) скорочений робочий день і додаткову оплачувану відпустку у випадках, встановлених законодавством;

и) пільгові умови пенсійного забезпечення;

і) пільгове надання житла та забезпечення телефоном;

є) соціальну допомогу з боку держави у разі захворювання, каліцтва або в інших випадках втрати працездатності, що настала у зв’язку з виконанням професійних обов’язків;

ж) встановлення у державних закладах охорони здоров’я посадових окладів (тарифних ставок) на основі Єдиної тарифної сітки у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

з) скорочений робочий день і додаткову оплачувану відпустку у випадках, встановлених законодавством;

и) пільгові умови пенсійного забезпечення;

і) пільгове надання житла та забезпечення телефоном;

ї) безплатне користування житлом з освітленням і опаленням в межах норм, встановлених законодавством, тим, хто проживає і працює у сільській місцевості і селищах міського типу, а також пенсіонерам, які раніше працювали медичними та фармацевтичними працівниками і проживають у цих населених пунктах, надання пільг щодо сплати земельного податку, кредитування, обзаведення господарством і будівництва приватного житла, придбання автомототранспорту.

Пільги на безплатне користування житлом з опаленням та освітленням, передбачені абзацом першим цього пункту, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

й) першочергове одержання медичної допомоги і забезпечення лікарськими та протезними засобами;

к) створення наукових медичних товариств, професійних спілок та інших громадських організацій;

л) судовий захист професійної честі та гідності;

м) безоплатне одержання у власність земельної ділянки в межах земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарської установи та організації, розташованих на території відповідної ради, із земель сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарської установи та організації, що приватизуються, або земель запасу чи резервного фонду, але не більше норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, встановлених законом для ведення особистого селянського господарства.

Дія пункту «м» не поширюється на громадян, які раніше набули право на земельну частку (пай) та земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства чи для ведення особистого селянського господарства, крім випадків успадкування права на земельну частку (пай), земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства чи для ведення особистого селянського господарства відповідно до закону;

ї) безплатне користування житлом з освітленням і опаленням в межах норм, встановлених законодавством, тим, хто проживає і працює у сільській місцевості і селищах міського типу, а також пенсіонерам, які раніше працювали медичними та фармацевтичними працівниками і проживають у цих населених пунктах, надання пільг щодо сплати земельного податку, кредитування, обзаведення господарством і будівництва приватного житла, придбання автомототранспорту.

Пільги на безплатне користування житлом з опаленням та освітленням, передбачені абзацом першим цього пункту, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

й) першочергове одержання медичної допомоги і забезпечення лікарськими та протезними засобами;

к) створення наукових медичних товариств, професійних спілок та інших громадських організацій;

л) судовий захист професійної честі та гідності;

м) безоплатне одержання у власність земельної ділянки в межах земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарської установи та організації, розташованих на території відповідної ради, із земель сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарської установи та організації, що приватизуються, або земель запасу чи резервного фонду, але не більше норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, встановлених законом для ведення особистого селянського господарства.

Дія пункту «м» не поширюється на громадян, які раніше набули право на земельну частку (пай) та земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства чи для ведення особистого селянського господарства, крім випадків успадкування права на земельну частку (пай), земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства чи для ведення особистого селянського господарства відповідно до закону;

н) лікарі дільничних лікарень, головні лікарі та лікарі амбулаторій, розташованих у сільській місцевості, дільничні лікарі-терапевти, лікарі-педіатри, дільничні медсестри територіальних ділянок поліклінік (поліклінічних підрозділів) та дільничні медичні сестри амбулаторій, лікарі загальної практики (сімейні лікарі) та медичні сестри загальної практики — сімейної медицини, завідувачі терапевтичних та педіатричних відділень поліклінік, керівники амбулаторій та відділень сімейної медицини, медичні працівники бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, медичні працівники бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги станцій екстреної (швидкої) медичної допомоги, медичні працівники оперативно-диспетчерських служб центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, медичні працівники відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги — за безперервну роботу на зазначених посадах у зазначених закладах (на територіальних ділянках) понад три роки мають право на додаткову оплачувану щорічну відпустку тривалістю три календарних дні. При цьому зберігаються права інших категорій медичних працівників на додаткову оплачувану відпустку у межах існуючих норм; н) лікарі дільничних лікарень, головні лікарі та лікарі амбулаторій, розташованих у сільській місцевості, дільничні лікарі-терапевти, лікарі-педіатри, дільничні медсестри територіальних ділянок поліклінік (поліклінічних підрозділів) та дільничні медичні сестри амбулаторій, лікарі загальної практики (сімейні лікарі) та медичні сестри загальної практики — сімейної медицини, завідувачі терапевтичних та педіатричних відділень поліклінік, керівники амбулаторій та відділень сімейної медицини, медичні працівники бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, медичні працівники бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги станцій екстреної (швидкої) медичної допомоги, медичні працівники оперативно-диспетчерських служб центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, медичні працівники відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги — за безперервну роботу на зазначених посадах у зазначених закладах (на територіальних ділянках) понад три роки мають право на додаткову оплачувану щорічну відпустку тривалістю три календарних дні. При цьому зберігаються права інших категорій медичних працівників на додаткову оплачувану відпустку у межах існуючих норм;
о) безкоштовне паркування транспортних засобів у спеціально відведених для цього місцях у разі:

обладнання транспортного засобу, яким керує медичний працівник, спеціальним розпізнавальним знаком встановленого законодавством зразка;

розміщення на автомобілі спеціального стікера із зазначенням контактного телефону медичного працівника, який керує цим транспортним засобом.

Власники спеціально відведених майданчиків для паркування мають забезпечити та виділити в межах майданчиків місця для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують медичні працівники.

Форма, порядок та умови видачі спеціального стікера встановлюються уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я.

о) безкоштовне паркування транспортних засобів у спеціально відведених для цього місцях у разі:

обладнання транспортного засобу, яким керує медичний працівник, спеціальним розпізнавальним знаком встановленого законодавством зразка;

розміщення на автомобілі спеціального стікера із зазначенням контактного телефону медичного працівника, який керує цим транспортним засобом.

Власники спеціально відведених майданчиків для паркування мають забезпечити та виділити в межах майданчиків місця для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують медичні працівники.

Форма, порядок та умови видачі спеціального стікера встановлюються уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я.

п) участь у лікарському самоврядуванні.
Законодавством може бути передбачено інші права та пільги для медичних і фармацевтичних працівників. На них також можуть поширюватися пільги, що встановлюються для своїх працівників підприємствами, установами і організаціями, яким вони надають медичну допомогу. Законодавством може бути передбачено інші права та пільги для медичних і фармацевтичних працівників. На них також можуть поширюватися пільги, що встановлюються для своїх працівників підприємствами, установами і організаціями, яким вони надають медичну допомогу.
На лікарів поширюються права, гарантії та пільги, передбачені Законом України «Про лікарське самоврядування»
Стаття 79. Міжнародне співробітництво в сфері охорони здоров’я Стаття 79. Міжнародне співробітництво в сфері охорони здоров’я
Україна — учасник міжнародного співробітництва в сфері охорони здоров’я, член Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) та інших міжнародних організацій. Держава гарантує зазначеним організаціям належні умови діяльності на території України, сприяє розширенню і поглибленню участі України у заходах, що ними проводяться.

Відповідно до своїх міжнародно-правових зобов’язань держава бере участь у реалізації міжнародних програм охорони здоров’я; здійснює обмін екологічною і медичною інформацією; сприяє професійним та науковим контактам працівників охорони здоров’я, обміну прогресивними методами і технологіями, експорту та імпорту медичного обладнання, лікарських препаратів та інших товарів, необхідних для здоров’я, діяльності спільних підприємств в сфері охорони здоров’я; організує спільну підготовку фахівців, розвиває і підтримує всі інші форми міжнародного співробітництва, що не суперечать міжнародному праву і національному законодавству.

Заклади охорони здоров’я, громадяни та їх об’єднання мають право відповідно до чинного законодавства самостійно укладати договори (контракти) з іноземними юридичними і фізичними особами на будь-які форми співробітництва, брати участь у діяльності відповідних міжнародних організацій, здійснювати зовнішньоекономічну діяльність.

Неправомірні обмеження міжнародного співробітництва з боку державних органів і посадових осіб можуть бути оскаржені у встановленому порядку, в тому числі і до суду.

Україна — учасник міжнародного співробітництва в сфері охорони здоров’я, член Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) та інших міжнародних організацій. Держава гарантує зазначеним організаціям належні умови діяльності на території України, сприяє розширенню і поглибленню участі України у заходах, що ними проводяться.

Відповідно до своїх міжнародно-правових зобов’язань держава бере участь у реалізації міжнародних програм охорони здоров’я; здійснює обмін екологічною і медичною інформацією; сприяє професійним та науковим контактам працівників охорони здоров’я, обміну прогресивними методами і технологіями, експорту та імпорту медичного обладнання, лікарських препаратів та інших товарів, необхідних для здоров’я, діяльності спільних підприємств в сфері охорони здоров’я; організує спільну підготовку фахівців, розвиває і підтримує всі інші форми міжнародного співробітництва, що не суперечать міжнародному праву і національному законодавству.

Українське Лікарське Товариство, заклади охорони здоров’я, громадяни та їх об’єднання мають право відповідно до чинного законодавства самостійно укладати договори (контракти) з іноземними юридичними і фізичними особами на будь-які форми співробітництва, брати участь у діяльності відповідних міжнародних організацій, здійснювати зовнішньоекономічну діяльність.

Неправомірні обмеження міжнародного співробітництва з боку державних органів і посадових осіб можуть бути оскаржені у встановленому порядку, в тому числі і до суду.

Народні депутати України                                                                           

О.В. Богомолець

О.С. Мусій

А.Ф. Шипко

О.П. Мушак

С.П. Мельничук

Т.Д. Бахтеєва

І.М. Шурма

О.М. Біловол

В.О. Дубіль

Ю.П. Савчук

Є.Ю. Рибчинський

І.М. Констанкевич

Комментарии

Нет комментариев к этому материалу. Прокомментируйте первым

Добавить свой

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*