Фармацевт — золотий фонд фармації

Останнім часом у країні, соціально-економічному житті держави та у фармацевтичній сфері відбувається багато змін. Що стосується фармацевтичного ринку, то ці зміни можна назвати без перебільшення революційними, ключовими, оскільки суттєво змінюються правила і підходи до встановленої нормативно-правової бази, роками перевіреної практики, визнання ролі, місця, значення фармацевтичного працівника у зв’язку з науково-технічним прогресом, застосуванням IT-технологій, викликами пандемії СOVID-19 тощо.

Якщо коротко, то основні новації торкаються звільнення від податку на додану вартість (ПДВ) протиепідемічних товарів; спрощення закупівель товарів, робіт і послуг, необхідних для здійснення заходів, пов’язаних із COVID-19; цінового регулювання лікарських засобів; дистанційної торгівлі лікарськими засобами та супутніми товарами; пришвидшення доступу медичних виробів на ринок; зупинення (повного або часткового) дії ліцензії на провадження господарської діяльності з виробництва (виготовлення) лікарських засобів в умовах аптеки, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами; рек­ламування лікарських засобів; розширення участі у програмі «Доступні ліки»; професійного самоврядування; електронних рецептів; оцінки медичних технологій.

25 лютого 2021 р. на сайті Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками оприлюднено проєкт постанови Кабінету Міністрів України, якою пропонується внести зміни до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів; внесені основні зміни в порядок проведення атестації у 2021 р.

Усі ці та інші зміни та нововведення зумов­лені необхідністю відповідати вимогам часу, покращення забезпечення населення лікарськими засобами та збереження їх здоров’я.

Разом з тим вони супроводжуються величезною кількістю нормативно-правової бази, дотримання якої, безумовно, в першу чергу лягає на плечі фармацевтів та провізорів.

Чи готовий сьогодні фармацевт опанувати, розібратися, зрозуміти, а головне — ефективно працювати в цьому вирі змін, нововведень?

Швидше за все, ні, але вся відповідальність лежить на « крайньому» — на фармацевті, і він зобов’язаний діяти тільки в межах правового поля, тобто виконувати всі вимоги законодавства, нормативно-правових актів, адже «незнання закону не звільняє від відповідальності».

На фоні всіх змін, перипетій, складної епідеміологічної ситуації на першому плані боротьби за здоров’я людей виступає фармацевт. Як голова правління громадської організації «Вінницька обласна асоціація фармацевтів «Кум Део», яка в першу чергу об’єднує фармацевтів і захищає їхні інтереси, безпосередньо спілкуючись з тими, хто стоїть за першим столом і знає реальний стан справ, хочу акцентувати увагу на проблемах, що існують у професійному фармацевтичному середовищі.

Мотивація обрання професії

Зрозуміло, що перший крок до майбутньої професії залежить від вибору, професійної мотивації, майбутньої кар’єри, престижності, соціальної оцінки суспільства тощо. А майбутнє професії залежить від її значення, ролі і місця в суспільстві сьогодні.

Нині як ніколи в Україні створена велика мережа фармацевтичних навчальних закладів. У 18 фармацевтичних і медичних закладах вищої освіти й коледжах готують тисячі фахівців, фармацевтів та провізорів.

На студентській лаві більше 30 тис. студентів. Чи потрібна така кількість фахівців? На жаль, відповіді на це запитання немає. Фахівців-фармацевтів готують як державні, так і приватні навчальні заклади, для яких голов­ним є навчання на платній основі.

Майже чверть мільйона людей в Україні працюють у галузі фармації. Щоденно на фармацевтичну «вахту здоров’я» виходять десятки тисяч працівників аптек. Мільйони людей щоденно відвідують аптеки, а в аптеках відпускають тисячі найменувань лікарських засобів, яких в Європі зареєстровано більше 300 тис., а в Україні — більше 12 тис.

Навколо аптеки концентруються соціальні, фінансові, професійні, маркетингові, інтелектуальні, інформаційні, психологічні, рек­ламні інтереси значної кількості суспільства.

Незважаючи на те що аптека нібито замикає товаропровідний ланцюг, вона фактично знаходиться на вершині складної багатоповерхової піраміди під назвою «Фармація», а аптеки, фармацевти, провізори, клінічні провізори є основою цієї піраміди і тримають на своїх плечах весь тягар фармацевтичних проблем, сприймають основний удар від споживача: це і ціна препарату; і якість лікарських засобів; і культура обслуговування; і наявність додаткових послуг; і зручність аптечного закладу і т. п.

Аналізуючи проведення науково-практичних конференцій, семінарів, форумів, круглих столів, публікацій, тренінгів, дискусій та інших заходів на фармацевтичну тематику, очевидним стає факт, що найменше уваги приділяється практичним фармацевтам та провізорам, саме тим, хто «несе золоті яйця», натомість домінує тема бізнесу.

Власники аптечних мереж, аптек цінують не професійні компетенції, фармацевтичні здібності, кваліфікацію, а саме вміння працівника зробити великий чек. Мають місце факти, коли офісні працівники великих мереж, які навіть не мають фармацевтичної освіти, намагаються «повчати», вимагати від фахівців тільки одного — виручки, прибутку, великого чека.

Звичайно, такий підхід до впровадження належної аптечної практики, фармацевтичної опіки, етичного кодексу фармацевта не сприяє підвищенню авторитету, кваліфікації й основне — якості надання фармацевтичної послуги.

Але втрачається головне — фармацевтичні знання, які мають служити людям.

Традиційно і заслужено вважалося, що професія фармацевта була найбільш шанованою, гуманною, благородною. Стати студентом фармацевтичного закладу вищої освіти й отримати диплом вважалося престижним, почесним, соціально значущим. У цю професію приводить бажання допомагати людям.

Перехід до ринкових відносин, коли аптеки, аптечні мережі здебільшого стали приватними і їх кількість почала збільшуватися, «як гриби після дощу», на перший план вийшли бізнес, прибуток, вміння зробити чек. Держава фактично втратила контроль, координацію і відповідальність за фармацевтичну галузь.

На цьому фоні уже мало хто цікавився дотриманням вимог належної аптечної практики, фармацевтичної опіки, кваліфікацією фахівців, збереженням аптеки як закладу охорони здоров’я, соціальним захистом, умовами праці в шкідливих умовах, низькою заробітною платою, етичним кодексом фармацевта.

Усе це призвело до певного зниження престижу професії, розчарування у виборі професії, звільнення з роботи як високодосвідчених, зі стажем 10–20 років, так і молодих працівників. Внаслідок цього зменшилася кількість бажаючих отримати професію фармацевта та конкурси у фармацевтичні заклади вищої освіти, збільшилась плинність кадрів.

Незважаючи на те що збільшується кількість навчальних фармацевтичних закладів і випускників, скрізь висять оголошення: «потрібні фармацевти і провізори».

Значна кількість випускників одразу після отримання диплому не знаходять себе у фармації, друга частина, пропрацювавши 3–5 років, звільняються з роботи з різних мотивів: розчарування у виборі професії, низька заробітна плата, немає кар’єрного зростання, незадовільні умови роботи тощо.

Мають місце факти, коли замість дипломованих фармацевтичних працівників в аптеках працюють медичні сестри, косметологи, технологи. Усе це призводить до професійного вигорання.

«Навчання протягом усього життя» — данина моді чи об’єктивна вимога часу?

На фоні численних проблем, що на сьогодні існують у фармації, проблема кадрів є однією з головних. Ми, фармацевти та провізори, є тим продуктом, контентом, заради якого працюють заклади освіти, коледжі, міністерства освіти і науки та охорони здоров’я, і на практиці бачимо якість підготовлених кадрів та їх мотивацію до професійної діяльності, і бачимо різницю між професійними кадрами 20–30-річної давнини й сьогодення.

Очевидним є факт, що навчання, безперервний професійний розвиток є основою і запорукою майбутнього розвитку фармацевтичної галузі. Відсутність схильності до самоосвіти, поверховість — для фармацевта це професійна непридатність.

Для належного правового регулювання питання безперервного професійного розвит­ку лікарів, провізорів, молодших спеціалістів з медичною освітою оновлення постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про систему безперервного професійного розвитку фахівців у сфері охорони здоров’я» від 28 березня 2018 р. № 302 шляхом прийняття проєкту Постанови КМУ «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів Украї­ни від 28 березня 2018 р.» є необхідністю.

Позитивним моментом прийняття даного законопроєкту є закріплення в ньому таких термінів, як «електронна система безперервного професійного розвитку фахівців у сфері охорони здоров’я», «провайдери заходів безперервного професійного розвитку», «майстер-клас», «симуляційний тренінг» чи «тренінг з опанування практичних навичок», «тренінг», «семінар (воркшоп)», «фахова (тематична) школа», «конгрес», «симпозіум», «науково-практична конференція», «з’їзд». Ця постанова передбачає також створення агенції з питань безперервного професійного розвитку, яка повинна бути створена МОЗ шляхом реорганізації Українського центру наукової медичної інформації та патентно-ліцензійної роботи.

Безумовно, все більше уваги приділяється безперервному професійному розвитку фахівців фармації, приведенню його у відповідність з європейськими і світовими стандартами.

Впроваджуючи принцип «Навчання протягом всього життя», фармацевт/провізор у нинішніх умовах у першу чергу має покладатися на свої сили, особисту мотивацію, перс­пективу професійного зростання.

Але, як свідчить практика, навчатися на курсах підвищення кваліфікації, брати участь у науково-практичних конференціях, семінарах, тренінгах, практикумах мають змогу далеко не всі. Власникам аптеки потрібна не кваліфікація фахівців, а величина чека, і вони не створюють умов для навчання, не надають можливості та часу для навчання на курсах підвищення кваліфікації (один місяць для провізорів, два тижні для фармацевтів), відвідування науково-практичних конференцій, семінарів, тренінгів тощо.

Про цю ситуацію неодноразово заявляли громадські професійні асоціації, спілки, ліги, науковці провідних фармацевтичних закладів вищої освіти, народні депутати України.

І знову про фармацевтичне самоврядування

Велику надію і сподівання фармацевтична спільнота покладала на фармацевтичне самоврядування. Не менше 5 років тривала дискусія щодо фармацевтичного самоврядування. Питання навіть виносилося на порядок денний восьмого Національного з’їзду фармацевтів України. Прийняття законопроєкту «Про самоврядування медичних професій в Україні» дозволило б вирішити ряд проблем, що існують у професійному середовищі медичних та фармацевтичних працівників, забезпечити високий рівень охорони здоров’я населення, безперервний професійний розвиток фахівців фармації, підняти фармацію на новий якісний рівень.

На жаль, розрізнені та неузгоджені, непрофесійні дії окремих громадських організацій, народних депутатів України, юристів, представників фармацевтичної галузі, бізнесу, «перетягування ковдри на себе» не принес­ли очікуваних результатів.

27 січня у Верховній Раді України розглядався проєкт Закону України № 2445-Д «Про самоврядування медичних професій в Україні» та альтернативні до нього проєкти за №№ 2445-1,2445-2, 2445-Д. За результатами голосування законопроєкт № 2445-Д не набрав голосів для прийняття його за основу. У підсумку законопроєкт № 2445-Д було відхилено.

Так і хочеться сказати, «а віз і нині там», або «спасіння потопельників — справа рук самих потопельників».

Очевидним залишається факт, що фармацевтична еліта, фармацевтична спільнота, фармацевтична громадськість не спромоглися організуватися, об’єднатися, лобіювати свої інтереси і переконати законодавців.

Не хочеться вірити, що буденні, актуальні проблеми фармацевтів, провізорів, загалом фармації будуть відкладені на невизначений термін.

Якщо оцінювати фармацевтичну галузь загалом, то, безперечно, вона змінюється на краще, нові технології, нові лікарські засоби, впровадження електронних рецептів, електронної торгівлі, модернізація та удосконалення аптечних закладів, зміни нормативно-правової бази і т.п.

Безумовно, фармація сьогодні є однією із прибуткових галузей, успішною у веденні бізнесу.

Разом з тим ми бачимо, що на цьому фоні тільки посилюються вимоги до фармацевта, це і зміни нормативно-правової бази, Ліцензійних умов, введення електронної торгівлі ліками, реімбурсація, важкі умови праці в період пандемії COVID-19.

І не бачимо турботи про фармацевта, не всі працівники забезпечуються індивідуальними засобами захисту та спецодягом у період пандемії COVID-19, не всі отримують доплату за шкідливі умови праці, як у лікарів, низька заробітна плата, понаднормований робочий день, не завжди виконується трудове законодавство, засоби індивідуального захисту купують за власні кошти тощо.

Фармацевти та провізори не розуміють, чому лікарям доплачують 300% за роботу в умовах COVID-19, а їм, які не менш стикаються з пандемією, ні.

2021 р. насичений багатьма подіями у фармацевтичному житті фармацевтів та провізорів. 150-річчя від дня народження засновника Національного фармацевтичного університету Миколи Валяшка, 100-річчя з дня заснування Національного фармацевтичного університету, черговий IX Національний з’їзд фармацевтів України.

Сподіваємося, що ці та інші заходи позитивно вплинуть на підвищення престижу професії фармацевта, його ролі, місця і значення в суспільстві, для збереження здоров’я людей.

«Фармацевт — звучить гордо!», «Єдина фармацевтична родина!» — ці вислови мають стати не тільки нашим гаслом, а й конкретними нашими справами і планом дій на захист своєї професії. Фармацевт — золотий фонд фармації.

Лариса Просяник,
голова правління громадської організації «Вінницька обласна асоціація фармацевтів «Кум Део»

Цікава інформація для Вас:

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті