Медичне страхування. Позиція МОЗ України

Як уже неодноразово писав «Щотижневик АПТЕКА», Україна стоїть на порозі запровадження загальнообов’язкового державного медичного страхування. Враховуючи важливість цього проекту, який стосується кожного громадянина, необхідно з високою відповідальністю поставитися до прийняття всіх рішень щодо вибору моделі страхової медицини, додаткових джерел фінансування, визначення посередників, які здійснюватимуть розподіл страхових коштів, етапності залучення різних ланок надання медичної допомоги тощо. Точкою зору МОЗ України на всі вищезазначені питання з нашими читачами поділився заступник міністра охорони здоров’я Ігор Яковенко.

Ігор Яковенко Ігор Валентинович Яковенко народився 28 вересня 1956 р. в  Києві. У 1977 р. закінчив Київський інститут народного господарства, за фахом — економіст, кандидат економічних наук. З 1992 по  1993 р. працював заступником завідувача економічного відділу апарату КМУ, з 1993 по 2000 р. — голова комітету КМУ у справах нагляду за страховою діяльністю, з 2000 по 2002 р. — радник голови правління Української пожежно-страхової компанії, з 2002 по 2005 р. — головний радник проекту ТАСІС «Аудит державних фінансів», з 2005 по  лютий 2008 р.— президент асоціації «Страховий бізнес».

— Ігоре Валентиновичу, які кроки здійснює МОЗ України задля впровадження загальнообов’язкового медичного страхування?

— Відповідно до доручення прем’єр-міністра міністерством підготовлені основні засади концепції запровадження медичного страхування в  Україні. Чому ми починаємо з концепції? Справа в  тому, що ідея запровадження медичного страхування в  Україні ненова. Але практичних результатів поки що, на жаль, немає, хоча за цей період було підготовлено 11 законопроектів. Причина такої неефективності полягає в  тому, що все має починатися з єдиного для влади і громадськості концептуального бачення цього питання. Адже система обов’язкового медичного страхування буде стосуватися всіх.

За соціальним значенням її можна порівняти тільки з пенсійною реформою, але медичне страхування значно ширше! Пенсійна реформа не стосується принаймні половини населення України, в  той час як реформування медичної галузі торкнеться кожного. Тому будь-який крок на цьому шляху має бути дуже поміркованим, варто заручитися концептуальною підтримкою громадськості. На нашу думку, спочатку необхідно дуже широко обговорити основні положення, визначитися щодо головних ідей, шляхів, учасників процесу, а вже потім напрацювати нормативно-законодавчу базу і розпочинати проведення реформи.

Дуже важливо визначити, яка саме модель страхової медицини якнайкраще підходить для нашої країни. Для того щоб це зробити, необхідно розглянути три групи факторів.

Перший з них — це джерела фінансування медичної галузі. Вони можуть бути бюджетними і додатковими. Бюджетне фінансування існує в  нашій країні давно, воно досить потужне, але недостатнє. Сьогодні як одне з додаткових джерел фінансування можна розглядати фонд оплати праці шляхом підвищення відсотку відрахувань з нього. Разом з тим механічне підвищення такого навантаження на фонд оплати праці може призвести до спротиву бізнесу та збільшення тіньової частини цього фонду. Тому необхідно розглянути кілька підходів:

1. Запровадження єдиного соціального внеску. Це дозволить зекономити на витратах по адмініструванню, а також провести більш ретельний розрахунок реальної потреби в різних соціальних виплатах. Оптимізація стягнень на фонд оплати праці дасть можливість отримати з нього достатньо вагомі відрахування на медичне страхування без суттєвого збільшення розмірів загальних відрахувань.

2. Підвищення ставок акцизних зборів на небезпечні для здоров’я людини товари (тютюн, алкоголь) та цільове спрямування таких коштів до Пенсійного фонду для здійснення виплат на  медичне страхування пенсіонерів (по  аналогії із відрахуваннями на мобільний зв’язок та від операцій з обміну валют).

3. Введення єдиного для всіх суб’єктів господарювання невисокого за ставкою податку на активи (він застосовується у 92 країнах світу). Завдяки такому податку можна буде отримати кошти на забезпечення цільових платежів для студентів, безробітних і дітей віком до 18 років.

Друга група чинників у медичному страхуванні полягає у визначені того, хто стане посередником між джерелами фінансування і одержувачами коштів. Ними можуть бути фонди страхування, страхові компанії та лікарняні каси. Фонди страхування мають акумулювати кошти з різних джерел фінансування і надалі виступали як посередник, розраховуючись з медичними закладами за надані послуги. Але у 2007 р. в Україні зареєстровано більш ніж 500 млн звернень по амбулаторну медичну допомогу і більше 10 млн випадків госпіталізацій. Спробуємо уявити собі, який необхідно мати штат, щоб перевірити якість надання медичної допомоги у кожному випадку, чи немає там якихось приписок, зловживань тощо. Крім того, такий фонд, як правило, має чітко спланований бюджет і кошторис, отже, не зацікавлений у тому, щоб оплата проводилась тільки відповідно до обсягу і якісті наданих послуг.

Інший посередник — страхові компанії. Нині вони являють собою дуже потужне лобі в нашій країні, за останні 15 років вітчизняний страховий ринок пройшов довгий шлях, але багато видів страхування ще тільки починають розвиватись, тому і тут існують певні ризики. В той же час у порівнянні, наприклад з фондами вони мають і позитивні сторони. Страховик буде відповідати за ті кошти, які він отримує, найматиме експертів, щоб перевірити якість і обсяг надання медичної допомоги. Але медичним страхуванням повинні займатися не всі страхові компанії. На нашу думку, до цього вже майже готові компанії, які займаються страхуванням життя. Ще один посередник, який є у світі, — лікарняні каси.

Адміністрування коштів на медичне страхування, котрі повинні сплачуватись із різних джерел, має здійснюватись у такому порядку: вони акумулюються у спеціальному фонді бюджету, а їх розпорядником виступає МОЗ, яке буде здійснювати цю функцію через спеціально створену агенцію у складі міністерства. Зазначена агенція функціонуватиме за принципами, подібними до таких Державного пенсійного фонду, як орган виконавчої влади із спеціальним статусом при МОЗ.

До повноважень агенції має бути віднесено прогнозування обсягів медичної допомоги, планові розрахунки витрат для комунальних підприємств, організація процесу збору та розподілу коштів між закладами охорони здоров’я, укладання договорів із закладами охорони здоров’я про надання медичної допомоги населенню відповідних адміністративних районів та її оплату, проведення заходів з контролю та аудиту, зокрема якості медичних послуг, що надаються, ряд інших функцій.

Положення про агенцію має затверджуватись КМУ за поданням МОЗ. Слід зазначити, що деякі види видатків у медицині становлять так звані готельні витрати, і залежно від того, коли і за яким проектом будувався кожний окремий ЛПЗ, доля цих витрат у структурі вартості лікування тієї чи іншої нозологічної одиниці може суттєво відрізнятися, тому такі витрати повинні покриватися за рахунок бюджету. А медичне страхування має відшкодовувати ту частину витрат, яка безпосередньо пов’язана з лікуванням. Причому частина коштів повинна авансуватись. А щодо іншої частини, то застрахована особа повинна мати право вибору серед посередників, до яких вона ставиться з більшою довірою.

— Чи робились розрахунки суми внеску за одного громадянина?

— Авжеж, такі розрахунки робились, ця сума не перевищує 1000 грн. на рік.

— Але перед тим як робити такі розрахунки, повинні бути затверджені стандарти лікування.

— Так, безперечно. Зараз готуються зміни до штатного розкладу МОЗ, буде створено відповідний підрозділ, який узагальнюватиме всі напрацювання з розробки медичних стандартів, та організовуватиме завершення цієї роботи.

— З чого зараз необхідно починати діяти на  шляху до введення страхової медицини? Яким має бути перший крок?

— Спершу необхідно визначитись концептуально, встановити пріоритети та етапи впровадження нового економіко-організаційного механізму системи охорони здоров’я. Впровадження нового механізму в галузі пропонується проводити у кілька етапів із відпрацюванням усіх головних аспектів реформи на кожному із них.

На підготовчому етапі необхідно:

– підготувати відповідну законодавчу та нормативну бази (закони про медичне обслуговування населення та медичні заклади, про медичне страхування, зміни до Бюджетного кодексу, до законів про місцеве самоврядування, страхування, прийняття ряду постанов Уряду та нормативних актів МОЗ);

– завершити розробку та затвердження медичних стандартів;

– підготувати необхідні економічну, зокрема цінову, тарифну та іншу розрахункові бази і визначити вартісні показники медичних послуг;

– завершити організаційно-економічні перебудови в галузі, чітко визначити статус суб’єктів та закладів надання медичної допомоги;

– прийняти на загальнодержавному рівні необхідні рішення щодо залучення до фінансування медицини ряду нових джерел, зокрема визначення ставки медичного страхового платежу від єдиного соціального внеску, цільове залучення коштів у разі підвищення ставки акцизних зборів або введення податку на активи;

Для відпрацювання цих заходів потрібно близько року.

Далі, на першому етапі, до реформування мають бути залучені:

– медичні заклади з надання амбулаторної та стаціонарної допомоги в районах, містах обласного (де немає поділу на райони) та районного значення;

– заклади загальнообласного характеру (третього рівня), що мають надавати спеціалізовану медичну допомогу в областях, Києві та Севастополі, інших великих містах, які мають набути статусу університетських клінік;

– ряд спеціалізованих закладів (наприклад, стоматологічних);

– приватні клініки.

На першому етапі не залучаються станції швидкої і невідкладної допомоги, дитячі лікарні та поліклініки, пологові будинки, спеціалізовані заклади протитуберкульозного профілю, психіатричні лікарні та диспансери, центри для лікування ВІЛ/СНІДу, станції переливання крові, бюро судмедекспертизи, будинки дитини, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни і прирівняних до них категорій населення, ряд високоспеціалізованих загальнодержавних центрів, котрі сьогодні фінансуються з Державного бюджету України тощо.

Нова система має охопити всіх громадян, котрі працюють, та приватних підприємців, незалежно від того, який вид податку вони сплачують. Залучення до цієї системи пенсіонерів, безробітних, студентів, інших осіб працездатного віку, котрі не працюють, буде залежати від прийняття законодавчих актів щодо введення цільового фінансування за рахунок додаткових акцизів та податку на активи. Також, враховуючи необхідність відпрацювання можливих ризиків, зокрема нерівності у фінансуванні, на цьому етапі до реформи не варто залучати дітей віком до 18 років.

Перший етап має тривати 2–3 роки.

На другому етапі до системи реформування повинна бути залучена ще ціла низка закладів, зокрема високоспеціалізовані загальнодержавні, спеціалізовані науково-дослідні центри зі стаціонарами, що нині фінансуються із Державного бюджету, станції швидкої медичної допомоги, вся сільська медицина, а також педіатрія. Крім того, має бути залучене практично все населення України (за винятком окремих категорій: тих, хто відбуває покарання, хворих на  окремі тяжкі хвороби, інвалідів війни). Про зацікавленість Уряду у якнайшвидшому введенні медичного страхування свідчить нещодавно проведена з цього приводу нарада у прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко, у якій взяли участь міністр охорони здоров’я України Василь Князевич, заступник міністра охорони здоров’я Ігор Яковенко, народний депутат України, член Комітету з питань охорони здоров’я Лілія Григорович (НУ — НС), міністр фінансів України Віктор Пинзеник.

Під час обговорення пропонувалося залучення в якості посередників страхових компаній. Було зазначено, що варіант, запропонований МОЗ, є компромісним — він надасть людям можливість вибору. Це дозволить проаналізувати, як спрацює той чи інший підхід, аби в  майбутньому його можна було вдосконалити та обрати найоптимальнішу модель. n

Олександр Устинов, фото Любові Столяр

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Інші статті розділу


Останні новини та статті