Нежить і деконгестанти: застосовуємо безпечно

Патогенез хвороби визначає напрямок лікування

Риніт — симптомокомплекс, який найчастіше супроводжує хвороби верхніх дихальних шляхів і має класичні ознаки — набряк слизової оболонки та гіперсекрецію, які, у свою чергу, зумовлюють зменшення просвіту носових ходів, що викликає відчуття закладеності й утруднює носове дихання (Попович В.І., 2014). Оскільки слизова оболонка порожнини носа і приносових пазух має функціональну спільність, запалення анатомічних структур носа та пазух частіше відбувається паралельно. Тому здебільшого говорять не окремо про риніт чи синусит, а про риносинусит.

Особливості анатомії носа та остіомеатальний комплекс визначають патофізіологічні зміни в слизовій оболонці, а саме в роботі мукоциліарної транспортної системи, що потенціює пошкоджувальний вплив несприятливих факторів. У результаті формується один або декілька синдромів: порушення реологічних характеристик назального слизу, функції мукоциліарної транспортної системи, зниження імунної відповіді тощо, що призводить до зниження локальної неспецифічної резистентності. Основними скаргами є закладеність носа, виділення з порожнини носа чи постназальне затікання, відчуття тиску, переповнення та болю в ділянці проєкції пазухи, загальна слабкість, зниження чи втрата нюху, відчуття закладеності у вухах, зубний біль, що віддає у верхню щелепу, біль у горлі. Можуть з’явитися лихоманка, головний біль, неприємний запах з рота, зубний біль, кашель, відчуття тиску або закладеність у вухах, загальна втома, дратівливість, хропіння, дихання відкритим ротом, гугнявість.

Факторами ризику є куріння, вдихання подразнювальних речовин, порушення анатомічної будови структур порожнини носа та приносових пазух (викривлення носової перегородки, атрезія хоан, аденоїди, гіпоплазія синусів, пухлини, сторонні тіла), хвороби, пов’язані з порушенням роботи мукоциліарного кліренсу, інфекції верхніх дихальних шляхів, імунодефіцити, муковісцидоз, атопія, алергічний риніт, бронхіальна астма, одонтогенні інфекції, стоматологічні втручання, аномальна вологість повітря в приміщенні, зміни клімату, психічні розлади, тривога та депресія.

Лікуємо нежить правильно

При зверненні за допомогою пацієнта з нежитем фармацевт, базуючись на рекомендаціях Протоколу фармацевта «Симптоматичне лікування риніту», насамперед має з’ясувати інформацію про наступне: у кого виникла проблема, як давно почалося нездужання і скільки часу триває, яких заходів вжито перед зверненням до аптеки та які лікарські засоби вже застосовувалися для полегшення стану. У разі якщо риніт супроводжується підвищенням температури тіла вище 38,5 °С, наявним неприємним запахом, кров’янистими або гнійними виділеннями з носа або виділеннями тільки з одного носового ходу (особливо у дітей), відмічають «закладеність» у вухах, зниження слуху, тривалий біль у лобній ділянці або в ділянці перенісся, риніт поєднується з кашлем, який триває більше ніж тиждень, супроводжується нападами задишки, зростаючою слабкістю, гнійним або кров’янистим мокротинням, хворого слід негайно направити на огляд до лікаря.

За відсутності загрозливих симптомів вибір етіологічного лікування суттєво залежатиме від причини (інфекції, алергії тощо) і буде найбільш оптимальним, оскільки усуватиме основ­ну причину захворювання. З точки зору сучасної концепції щодо патогенезу риносинуситів, основною метою такого лікування є нормалізація реологічних властивостей назального слизу та забезпечення його адекватного відтоку. Симптоматичне лікування полягає в усуненні основного симптому нежитю — набряку слизової оболонки і пов’язаного з ним утруднення носового дихання (Попович В.І., 2014).

Для очищення носової порожнини відвідувачу аптеки з нежитем можна порадити лікарські засоби на основі натрію хлориду та деконгестанти (судинозвужувальні засоби), які є α-адренергічними агоністами, що зменшують набряк та застій у носі, знижуючи обструкцію дихальних шляхів. У рекомендаціях European Position Paperon Rhinosinusitis and Nasal Polyps (EPOS) використання деконгестантів для симптоматичної терапії при гострих риносинуситах підтверджене високим рівнем доказів (категорія Ib).

Розрізняють деконгестанти системної та місцевої дії. У практиці фармацевта дозволені до використання останні: короткої дії (до 4–6 год) — нафазолін, фенілефрин, середньої тривалості (8–10 год) — ксилометазолін, тривалої дії (до 12 год) — оксиметазолін.

Згідно з рекомендаціями Allergic Rhinitis and its Impact on Asthma (ARIA), деконгестанти як препарати симптоматичної терапії показані при будь-якій формі й тяжкості алергічного риніту, але не більше 10 днів (Попович В.І., 2014).

Для досягнення бажаного ефекту симптоматичні препарати для місцевого застосування необхідно використовувати не рідше 4 разів на добу.

Чому деконгестанти?

Назальний засіб для місцевого застосування повинен мати такі властивості:

• швидкий початок дії;
• подовжена тривалість дії, бажано до 12 год;
• сприятливий профіль безпеки;
• ефективність при вазомоторному риніті;
• зменшення закладеності носа.

У контексті цієї інформації назальні деконгестанти, які характеризуються такими властивостями, є обґрунтованим вибором при лікуванні риніту (Green R.J. et al., 2020). Деконгестію можна додатково посилити фізичними вправами, уникненням застосування інших супутніх препаратів, що можуть викликати закладеність носа, видаленням фіксованих інтраназальних обструкцій і зниженням алергічного навантаження (Chadwick S.J., 2008).

Залежно від супутніх чинників нежитю (наприклад алергія) можуть бути рекомендовані глюкокортикостероїди для локального (місцевого) застосування (беклометазон) та стабілізатори мембран тканинних та циркулюючих базофілів (кислота кромогліциєва).

Вірусну ринорею можна також лікувати пероральними антигістамінними препаратами першого покоління (наприклад дифенгідраміном), які рекомендуються через їх антихолінергічні властивості, не пов’язані з їх H₂-блокувальними властивостями. А от при алергічних застійних явищах та ринореї можуть бути застосовані системні антигістамінні препарати (наприклад фексофенадин) (Fried M.P. et al., 2023).

За даними Уніфікованого клінічного протоколу первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги «Гострий риносинусит», для зменшення вираженості симптомів гострого риносинуситу, таких як ринорея, головний біль, запалення тощо, можуть бути також рекомендовані анальгетики: парацетамол, кислота ацетилсаліцилова, кислота ацетилсаліцилова + парацетамол + кофеїн, кислота ацетилсаліцилова + кислота амінооцтова, кислота ацетилсаліцилова + кислота аскорбінова, кислота ацетилсаліцилова + кислота лимонна + натрію гідрокарбонат та рослинні препарати на основі миртолу стандартизованого, пеларгонії очіткової або їх комбінації (корінь горечавки + квітки первоцвіту з чашечкою + трава шавлії + квітки бузини + трава вербени).

Рекомендуємо обережно!

Слід пам’ятати, що всім судинозвужувальним препаратам притаманні класспецифічні небажані ефекти, тому з метою їх запобігання не рекомендується застосовувати ці ліки більше 5–7 днів.

Якщо останнім часом застосування місцевих судинозвужувальних лікарських засобів вже здійснювалося пацієнтом, то наявність нежитю, що не зникає, може вказувати на прояв медикаментозного риніту або синдрому рикошету, який потребує більш частого застосування препарату, що стає практично неконтрольованим ні щодо частоти, ні щодо дози (Попович В.І., 2014). У такому разі необхідно припинити застосовувати місцевий судинозвужувальний лікарський засіб та використовувати засоби елімінаційної терапії при захворюваннях носа. Альтернативним способом цього ускладнення є використання додаткового протоколу відміни, наприклад застосування інтраназального деконгестанту в нижчих концентраціях шляхом поступового наповнення напіввикористаної пляшки лікарського засобу фізіологічним розчином, доки пацієнт не буде використовувати лише буферний сольовий назальний спрей без деконгестанту (Chadwick S.J., 2008).

При тривалому застосуванні деконгестанти можуть також викликати кандидоз верхніх дихальних шляхів, сухість слизових оболонок, носові кровотечі, пригнічення функції кори надниркових залоз. Можливий розвиток побічних дій при їх одночасному застосуванні з іншими судинозвужувальними засобами, з блокаторами β-адренорецепторів (можливі зниження антигіпертензивного ефекту, розвиток порушень серцевого ритму), седативними (можливе зменшення вираженості дії), антидепресантами, інгібіторами моноаміноксидази (можливе посилення дії і побічних ефектів).

Таким чином, в арсеналі фармацевта є достатній набір лікарських засобів, що можуть полегшити перебіг такого неприємного симптому, як нежить. Вагому роль у лікуванні відіграє застосування назальних деконгестантів, але їх слід приймати з обережністю, щоб не допустити розвит­ку можливих ускладнень.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!