Проект Закону України «Про заклади охорони здоров’я» від 16.08.2009 р.

На сайті www.apteka.ua опубліковано проект Закону України «Про заклади охорони здоров’я». Пропонуємо доопрацьовану версію зазначеного документу (первинну версію див. http://www.apteka.ua/online/29373/).

Проект

ЗАКОН УКРАЇНИ
ПРО ЗАКЛАДИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Цей закон визначає основні правові, економічні та організаційні засади створення і функціонування закладів охорони здоров’я незалежно від форми власності, організаційно-правової форми здійснення їх господарської діяльності.

Розділ І
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Загальні основи створення та функціонування закладів охорони здоров’я

1. Заклади охорони здоров’я створюються та здійснюють свою діяльність з метою реалізації права громадян на охорону здоров’я відповідно до Конституції України та законодавства про охорону здоровя.

2. Захист прав громадян на отримання безоплатної медичної допомоги у державних та комунальних закладах охорони здоров’я забезпечується законодавством про охорону здоров’я.

3. Заклади охорони здоров’я незалежно від форми власності створюються і здійснюють свою діяльність лише при наявності відповідної матеріально-технічної бази і необхідної кількості спеціально підготовлених кваліфікованих фахівців.

4. Рішення про створення (ліквідацію, припинення діяльності, злиття, приєднання, поділ, перетворення) закладів охорони здоров’я приймають центральний орган виконавчої влади в сфері охорони здоров’я, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, а також органи місцевого самоврядування в межах своїх визначених законодавством повноважень.

5. Суб’єкти господарювання, що здійснюють діяльність в сфері охорони здоров’я, підлягають ліцензуванню відповідно до закону, що регулює питання ліцензування певних видів господарської діяльності.

6. Центральний орган виконавчої влади в сфері охорони здоров’я може делегувати частину повноважень, що визначені частиною 10 ст. 4, ст. 8, частиною 2 ст. 11, частиною 1 ст. 14, частиною 1 ст. 21, частиною 1 ст. 23 цього закону територіальним органам виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

7. На керівні посади у закладах охорони здоров’я всіх форм власності призначаються особи, які відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам, встановленим центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

8. Зміна форми власності закладів охорони здоров’я здійснюється шляхом і в порядку, визначеному чинним законодавством.

9. Порядок надання в оренду державного та комунального майна закладів охорони здоров’я визначається законодавством про оренду державного та комунального майна.

10. Заклади охорони здоров’я, що фінансуються з Державного бюджету, мають право надавати платні послуги в сфері охорони здоров’я за переліком та в порядку, визначеному чинним законодавством.

Стаття 2. Організаційно-правові форми закладів охорони здоров’я

1. Заклади охорони здоров’я залежно від форми власності поділяються на:

  • державні, майно яких є державною власністю, фінансуються за рахунок Державного бюджету та знаходяться в управлінні центрального органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я та інших центральних органів виконавчої влади;
  • комунальні заклади охорони здоров’я, що діють на основі комунальної власності територіальної громади або спільної власності територіальних громад;
  • приватні заклади охорони здоров’я, що діють на основі приватної власності.

2. Залежно від способу отримання доходу поділяються на прибуткові та неприбуткові.

3. Залежно від способу фінансування та організаційно-правового статусу поділяються на:

а) бюджетні установи, що здійснюють свою фінансово-господарську діяльність за рахунок відповідно Державного бюджету чи місцевих бюджетів;

б) казенні підприємства, що здійснюють господарську діяльність за рахунок Державного бюджету;

в) університетські клініки, які є самостійними юридичними особами і за своїм статусом є державними унітарними підприємствами;

д) господарські товариства, що здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства про господарські товариства.

4. За організаційними формами заклади охорони здоров’я поділяються на:

  • стаціонар — заклад, у якому медична допомога здійснюється цілодобово;
  • амбулаторія — амбулаторний заклад охорони здоров’я, в якому надається первинна медико-санітарна допомога;
  • поліклініка — консультативно–діагностичний заклад, де надається спеціалізована амбулаторна допомога;
  • станція швидкої медичної допомоги — заклад охорони здоров’я, що забезпечує надання медичної допомоги хворим та постраждалим, які знаходяться у невідкладному стані на місці події, та під час їх транспортування до відповідних закладів охорони здоров’я силами бригад швидкої медичної допомоги на госпітальному етапі;
  • лабораторія — заклад охорони здоров’я чи його структурний підрозділ, що забезпечує лабораторне обстеження хворих, дослідження біологічного матеріалу від хворих, а також факторів середовища життєдіяльності людини;
  • аптека — заклад охорони здоров’я, основним завданням якого є забезпечення населення, закладів охорони здоров’я, підприємств, установ та організацій лікарськими засобами, виробами медичного призначення та іншою продукцію, не забороненою законодавством, шляхом здійснення роздрібної торгівлі.

5. За профілями роботи заклади охорони здоров’я поділяються на:

  • лікувальні — заклади охорони здоров’я, що забезпечують лікувальний процес пацієнтам;
  • лікувально-діагностичні — заклади охорони здоров’я, що здійснюють лікувально-діагностичну та профілактичну діяльність, включають спеціалізовані центри та лабораторії;
  • установи і заклади державної санітарно-епідеміологічної служби — заклади охорони здоров’я, що здійснюють діяльність, направлену на проведення санітарно-епідеміологічних та профілактичних заходів, а також контроль і нагляд за дотриманням санітарного законодавства і включають санітарно-епідеміологічні, дезінфекційні та протичумні станції, діяльність яких регулюється спеціальним (санітарним) законодавством;
  • санаторно-оздоровчі — заклади охорони здоров’я, що проводять діяльність з оздоровлення, реабілітації, профілактики захворювань та ін., включають санаторії, курорти, реабілітаційні центри, профілакторії тощо;
  • медико-соціальні — заклади охорони здоров’я, що забезпечують хворих поряд з медичною допомогою соціальними послугами (харчування, перебування, соціальна реабілітація тощо), включають заклади для лікування хворих у термінальних станах хвороби (хоспіси), заклади для лікування хворих окремими хворобами (лепрозорії), заклади медичного догляду, заклади соціально-медичної реабілітації, заклади медико-соціальної експертизи;
  • фармацевтичні — заклади охорони здоров’я, що виробляють, зберігають та/або реалізують медичні товари, в тому числі лікарські засоби (аптеки, медичні магазини, бази, склади тощо);
  • спеціалізовані заклади охорони здоров’я — бюро судово-медичної експертизи, центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, центри медичної статистики тощо.

6. Інші установи та заклади, в яких надаються послуги (товари, роботи) в сфері охорони здоров’я не заборонені законодавством і які не є закладами охорони здоров’я.

7. Перелік закладів охорони здоров’я відповідно до цього закону та їх спеціалізації затверджується центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Стаття 3. Загальні вимоги до системи управління закладами охорони здоров’я

1. Вимоги до управління бюджетної установи, а також юридичної особи, для якої вимоги, встановлені законодавством з питань діяльності суб’єктів господарювання, застосовуються до закладів охорони здоров’я з особливостями, встановленими цим законом.

2. Система управління закладу охорони здоров’я повинна забезпечити розподіл повноважень між наглядовою радою та правлінням закладу, дотримання прозорості процедур прийняття рішень та контролю за їх виконанням, належний обмін інформацією між наглядовою радою та правлінням, надання звітності, її достовірність і повноту.

Стаття 4. Наглядова рада та керівництво закладами охорони здоров’я

Наглядова рада закладу охорони здоров’я створюється з метою розробки стратегії розвитку закладу охорони здоров’я та забезпечення виконання контрольно-наглядових функцій.

Наявність наглядової ради у закладах охорони здоров’я всіх форм власності та всіх організаційно-правових форм є обов’язковою.

Наглядова рада закладу охорони здоров’я складається із трьох осіб:

  • представника власника;
  • представника професійних об’єднань медичних працівників;
  • представника громадських організацій пацієнтів.

Члени наглядової ради не можуть бути штатними або позаштатними працівниками закладу охорони здоров’я, де вона створена.

Порядок діяльності, права та обов’язки наглядової ради закладу охорони здоров’я визначаються центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Членам наглядової ради забороняється передавати свої функції іншій особі без згоди центрального органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Керівництво закладу охорони здоров’я призначається в порядку, визначеному цим законом та іншими актами чинного законодавства, для тої чи іншої організаційно-правової форми підприємства, організації, установи залежно від того, до якої форми належить конкретний заклад.

До керівництва закладу належить його перший керівник (директор, менеджер, головний лікар, начальник, завідувач), його заступники, головний бухгалтер.

Члени керівництва повинні:

  • мати вищу медичну, а головний бухгалтер — економічну освіту;
  • бездоганну ділову репутацію;
  • стаж роботи в системі охорони здоров’я не менше 3 років;
  • надати центральному органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я письмове зобов’язання виконувати свої функції належним чином;
  • володіти державною мовою.

Керівництво закладу діє на підставі положення (статуту) та посадових повноважень, затверджених власником і погоджених із центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я та наглядовою радою.

Стаття 5. Державна акредитація та реєстрація закладів охорони здоров’я

1. Державна акредитація — офіційне визнання наявності в закладі охорони здоров’я умов для надання певного рівня медичної допомоги, підтвердження його відповідності встановленим критеріям, затвердженим центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я, та гарантії високої якості професійної діяльності.

2. Державній акредитації підлягають незалежно від форми власності усі заклади охорони здоров’я.

3. Державну акредитацію закладів проводять спеціальні акредитаційні комісії, що утворюються центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я спільно з місцевими органами державної влади та органами місцевого самоврядування. До складу акредитаційних комісій усіх рівнів можуть залучатися представники громадських організацій.

4. Порядок проведення державної акредитації медичних закладів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

5. Акредитовані заклади охорони здоров’я підлягають державній реєстрації шляхом внесення їх до державного реєстру закладів охорони здоров’я в порядку, що встановлюється центральний органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Стаття 6. Філії та інші відокремлені підрозділи закладів охорони здоров’я

1. Заклади охорони здоров’я можуть створювати філії та інші відокремлені підрозділи у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Відокремлені підрозділи можуть надавати медичну допомогу лише після реєстрації в центральному органі виконавчої влади в сфері охорони здоров’я шляхом внесення інформації про відокремлені підрозділи до державного реєстру закладів охорони здоров’я.

До заяви про реєстрацію відокремленого підрозділу до центрального органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я подаються такі документи:

1) копія рішення про створення відокремленого підрозділу;

2) примірник положення про відокремлений підрозділ, який повинен містити відомості про те, що відокремлений підрозділ не є юридичною особою, його повну та скорочену назву, мету створення, функції та порядок ліквідації;

3) перелік видів медичних послуг, надання яких рішенням центрального органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я віднесено до компетенції відокремленого підрозділу;

4) інформація про керівника та бухгалтера (у разі, якщо така посада передбачена штатним розписом) відокремленого підрозділу.

2. За рішенням центрального органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я в порядку, передбаченому чинним законодавством, до медичного закладу можуть бути приєднані інші заклади охорони здоров’я та установи у якості відокремлених підрозділів.

В цьому випадку порядок їх реєстрації та проведення діяльності із надання медичних послуг визначається рішенням центрального органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Стаття 7. Об’єднання закладів охорони здоров’я

1. Заклади охорони здоров’я можуть створювати спілки, асоціації та інші об’єднання тільки для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх створення не суперечить законодавству України. Ці об’єднання не мають права надавати медичні послуги, за виключенням угод про здійснення спільних державних програм надання медичних послуг населенню з протидії соціально небезпечним захворюванням, які частково фінансуються з бюджету закладів або додатково отриманих ними позабюджетних коштів, що не заборонені чинним законодавством. У випадках, передбачених законодавством, для реєстрації об’єднання необхідно отримати дозвіл Антимонопольного комітету України.

2. Об’єднання закладів охорони здоров’я діють на підставі статуту і набувають прав юридичної особи після їх державної реєстрації. Об’єднання закладів охорони здоров’я у 10-денний строк з дня реєстрації повідомляє про це центральний орган виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

3. Законодавством України може бути передбачено створення обов’язкових об’єднань закладів охорони здоров’я із визначеною актами цього законодавства метою та порядком діяльності.

4. Об’єднання закладів охорони здоров’я за дотриманням критеріїв та вимог, що встановлюються центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я, може набувати статус саморегулятивної організації у порядку, визначеному чинним законодавством.

5. До повноважень саморегулятивної організації також може належати, зокрема:

а) представлення членів саморегулятивної організації перед державними органами та вживання заходів з метою захисту їх інтересів;

б) надання висновків щодо проектів законодавчих актів, котрі містять норми, які регулюють порядок надання медико-санітарної допомоги та щодо пропозицій відповідних органів; співпраця в розробці таких проектів і пропозицій;

в) ініціювання та проведення освітньої та інформаційної діяльності в сфері охорони здоров’я і співпраця з питань професійного навчання та підвищення кваліфікації медичних кадрів;

г) збирання, зберігання, обробка та надання інформації про роботу закладів охорони здоров’я в Україні та за її межами, складення й публікація на її основі аналізів та прогнозів з питань охорони здоров’я;

д) створення та експлуатація комп’ютерних баз даних з питань медичної статистики;

е) створення третейського суду в порядку, визначеному законодавством;

ж) створення можливостей для досудового розв’язання конфліктів між членами саморегулятивної організації.

Стаття 8. Здійснення немедичної діяльності закладами охорони здоров’я

Заклади охорони здоров’я, що засновані на державній та комунальній власності, а також ті, що здійснюють свою діяльність у приміщеннях, що закріплені за закладами, заснованими на державній та комунальній власності, за погодженням з центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я можуть здійснювати діяльність, що не відноситься до медичної допомоги або медичних послуг відповідно до законодавства, що регулює суспільні відносини у відповідній сфері.

До таких видів діяльності може бути віднесена консультативна, наукова, освітня, виробнича діяльність, викладання.

Стаття 9. Спільна участь кількох закладів у наданні медичних послуг

Заклади охорони здоров’я можуть надавати медичні послуги спільно шляхом надання у використання обладнання, залучення медичних працівників, використання приміщень тощо.

При спільному наданні медичних послуг між закладами має бути укладена угода, де фіксується участь та відповідальність кожної із сторін. Фінансування надання медичних послуг та розподіл доходів між учасниками угоди встановлюється окремим протоколом до цієї угоди.

При укладанні контрактів щодо надання медичних послуг між суб’єктами, що здійснюють фінансування надання медичних послуг, зокрема органами місцевої та державної влади, фінансовими установами тощо, повинні бути вказані послуги, що будуть надаватися спільно за участю кількох закладів — отримувачів фінансування.

Законодавством України можуть бути передбачені випадки надання медичних послуг спільно кількома закладами охорони здоров’я, зокрема ліквідація наслідків стихійних лих, боротьба з епідеміями тощо. Питання використання майна кожного із закладів, залучення персоналу, а також розподіл фінансових ресурсів визначається у відповідності із прийнятими рішеннями про проведення таких заходів.

Розділ ІІ
ЗАКЛАД ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я — БЮДЖЕТНА УСТАНОВА

Стаття 10. Загальна характеристика закладу охорони здоров’я — бюджетної установи

Заклад охорони здоров’я — бюджетна установа забезпечує надання медичної допомоги, а також здійснення інших функцій, пов’язаних із забезпеченням медико-санітарного, санітарного та епідемічного благополуччя населення, створена в установленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, повністю утримується за рахунок відповідно Державного бюджету чи місцевих бюджетів і є неприбутковою.

Заклад охорони здоров’я — бюджетна установа є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в органах Державного казначейства України, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом і є неприбутковою.

Стаття 11. Порядок створення та управління

Заклади охорони здоров’я — бюджетні установи утворюються або отримують такий статус за рішенням Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я або Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад народних депутатів.

Управління закладом охорони здоров’я — бюджетною установою здійснюється відповідно до примірного положення, затвердженого центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Центральний орган виконавчої влади в сфері охорони здоров’я призначає керівника закладу охорони здоров’я із обов’язковим укладанням із ним контракту.

Норми другої і третьої частини цієї статті не поширюються на заклади охорони здоров’я, що знаходяться у сфері управління інших державних органів.

На керівні посади у закладах охорони здоров’я можуть бути призначені лише особи, які відповідають встановленим центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я єдиним кваліфікаційним вимогам.

Керівник закладу охорони здоров’я — бюджетної установи без доручення діє від імені цієї установи, представляє її інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами.

Керівникові закладу охорони здоров’я забезпечується незалежність у вирішенні всіх питань, пов’язаних із забезпеченням належної якості та ефективної діяльності очолюваного ним закладу охорони здоров’я.

Стаття 12. Механізм фінансування, особливості розпорядження майном, коштами та іншою власністю

Майно закладу охорони здоров’я — бюджетної установи закріплюється за цим закладом рішенням центрального органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я або рішенням Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад народних депутатів по опису із встановленням балансової та залишкової вартості в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відчуження майна забороняється.

Розділ ІІІ
ЗАКЛАД ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я — КОМУНАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО

Стаття 13. Загальна характеристика закладу охорони здоров’я — комунального підприємства

Заклад охорони здоров’я — комунальне підприємство (далі — комунальне медичне підприємство), створюється з метою надання первинної та вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги населенню таких адміністративно-територіальних одиниць, як село, місто, район.

Конкретні види створюваних комунальних медичних підприємств визначаються власником відповідно до переліку їх організаційних форм, затверджених Кабінетом Міністрів за поданням центрального органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Комунальні медичні підприємства є неприбутковими, проводять свою діяльність на основі примірного статуту закладу охорони здоров’я комунального некомерційного підприємства, визначеного центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я, який затверджується відповідною радою народних депутатів, що прийняла рішення про створення комунального медичного підприємства.

Стаття 14. Порядок створення (набуття статусу), реорганізації, ліквідації

Комунальне медичне підприємство створюється (набуває статусу) за рішенням селищної, міської або районної ради народних депутатів після прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України щодо створення таких підприємств по всій території держави, комунальні медичні підприємства можуть створюватися спільним рішенням декількох рад за погодженням із центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Кабінет Міністрів затверджує вичерпний перелік організаційних форм комунальних медичних підприємств, особливості функціонування кожної із таких форм, в тому числі з питань взаємовідносин між структурними підрозділами — конкретними закладами надання медичної допомоги.

Комунальні медичні підприємства можуть створюватися спільним рішенням декількох рад народних депутатів, що забезпечить створення об’єднань закладів в межах село — селище, село — селище — район, селище — район, село — селище — місто, селище — місто, місто — район, селище — селище, місто — місто, район — район.

Передане майно формує статутний фонд комунального медичного підприємства.

Реорганізація та ліквідація комунальних медичних підприємств здійснюється у порядку, визначеному законодавством України.

Стаття 15. Особливості системи та органів управління

Комунальне медичне підприємство очолюється менеджером — головним лікарем, якого призначає відповідна рада народних депутатів, яка створила це підприємство за погодженням із центральним або територіальним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я відповідної адміністративно — територіальній одиниці в порядку, що встановлюється центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Менеджер — головний лікар одноосібно приймає управлінські рішення крім випадків, передбачених цим Законом, а також чинним законодавством України.

Стаття 16. Особливості розпорядження майном та іншою власністю

Комунальні медичні підприємства мають право за рахунок отриманих доходів на придбання будь-якого майна без погодження із центральним або територіальним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Комунальні медичні підприємства можуть на постійній основі на умовах оренди або інших не заборонених законодавством умовах використовувати майно інших закладів охорони здоров’я, зокрема дороговартісного обладнання, площ.

Комунальні медичні підприємства можуть за згодою відповідної ради народних депутатів надавати своє майно у якості внеску до статутних фондів господарських товариств, заснованих на державній власності, де держава має не менше 50% у статутному фонді. При цьому такі господарські товариства мають надавати платні послуги в сфері охорони здоров’я.

Стаття 17. Особливості механізму отримання та розпорядження фінансовими ресурсами

В разі перевищення розміру доходів, передбачених фінансовими планами, комунальні медичні підприємства можуть використовувати ці додаткові доходи тільки відповідно до додаткового кошторису, погодженого із відповідною радою народних депутатів та представником центрального органу виконавчої влади в сфері державної фінансової та бюджетної політики у відповідній адміністративно-територіальній одиниці.

В разі невиконання фінансового плану по отриманню доходів комунальне медичне підприємство забезпечує фінансування в повному обсязі витрати на основну оплату праці, харчування хворих та забезпечення їх ліками відповідно до стандартів та самостійно визначає конкретні розміри економії витрат по іншим статтям.

Кабінетом Міністрів України може бути прийняте рішення про впровадження єдиного порядку розробки фінансового плану та використання коштів для комунальних медичних підприємств, яке буде обов’язковим для виконання незалежно від адміністративно-територіальної приналежності підприємств.

Стаття 18. Особливості оплати праці та кадрової політики

Менеджер — головний лікар комунального медичного підприємства самостійно затверджує штатний розпис підприємства та особисто із урахуванням вимог чинного трудового законодавства приймає на роботу та звільняє працівників.

Медичні працівники, що працюють у складі комунального медичного підприємства у сільській місцевості, включаючи лікарів-терапевтів дільничних, лікарів-педіатрів дільничних та лікарів загальної практики — сімейних лікарів, дільниці яких розташовані в сільській місцевості, отримують надбавку до 50% посадового окладу і мають право безплатно користуватися житлом з освітленням і опаленням.

Розділ IV
ЗАКЛАД ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я — ДЕРЖАВНЕ (КАЗЕННЕ) ПІДПРИЄМСТВО

Стаття 29. Загальна характеристика закладу охорони здоров’я — державного казенного підприємства

Державні (казенні) підприємства в галузі охорони здоров’я створюються з метою надання спеціалізованих суспільно необхідних медичних послуг, в тому числі платних послуг немедичного характеру населенню або його окремим категоріям, зокрема як спеціалізовані лікарні (диспансери), заклади санаторно-курортного спрямування, спеціалізовані медико-санітарні частини тощо.

Державні казенні підприємства, як правило, є неприбутковими і повинні забезпечувати покриття отриманими доходами своїх витрат.

Стаття 20. Порядок створення, державної реєстрації, реорганізації, ліквідації

Державні (казенні) підприємства створюються за рішенням Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

В рішенні про створення казенного підприємства зазначається перелік видів діяльності, які буде виконувати це підприємство. При цьому такий вид діяльності, як надання медичних послуг, може не деталізуватися.

В зазначеному рішенні повинні бути зазначені особливості діяльності цього підприємства та специфіка надання їм послуг у разі направленості державного (казенного) підприємства на надання медичних послуг окремим контингентам населення — інвалідам, хворим певними видами захворювань, іншим категоріям.

Центральний орган виконавчої влади в сфері охорони здоров’я затверджує типовий статут державного (казенного) підприємства, а також статути кожного конкретного підприємства.

Реорганізація або ліквідація державного (казенного) підприємства здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством, на підставі рішення Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Стаття 21. Особливості системи та органів управління

Керівництво діяльністю державного (казенного) підприємства здійснює директор — головний лікар, який призначається та звільняється з роботи центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Із призначеним на посаду директором — головним лікарем укладається контракт терміном на 3 роки.

Стаття 22. Особливості розпорядження майном та іншою власністю

Державні (казенні) підприємства мають право за рахунок отриманих доходів придбавати будь-яке майно без погодження із центральним або територіальним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

Стаття 23. Особливості оплати праці та кадрової політики

Директор — головний лікар державного (казенного) підприємства самостійно затверджує штатний розпис підприємства та особисто із урахуванням вимог чинного трудового законодавства приймає на роботу та звільняє працівників. При цьому кандидатура головного бухгалтера має бути погоджена із центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я в порядку, визначеному цим органом.

Центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров’я встановлює граничні співвідношення між посадовими окладами та загальним розміром преміальних виплат і доплат в розрізі спеціальностей та видів підприємств.

Розділ V
ЗАКЛАД ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я — УНІВЕРСИТЕТСЬКА КЛІНІКА

Стаття 24. Загальна характеристика університетської клініки

Університетська клініка є закладом охорони здоров’я, що забезпечує надання багатопрофільної висококваліфікованої медичної допомоги. Університетська клініка створюється рішенням Кабінету Міністрів України за поданням Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Києвської та Севастопольської міських рад на базі вищих медичних навчальних закладів та закладів охорони здоров’я республіканського (Автономна Республіка Крим), обласного та міського (Київ, Севастополь) рівнів.

Університетська клініка забезпечує поєднання ефективного використання кваліфікаційного потенціалу науково-педагогічних кадрів в процесі лікування хворих та забезпечення навчання студентів із використанням реальної клінічної бази.

Стаття 25. Особливості системи та органів управління

Центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров’я призначає та звільняє керівника, який очолює університетську клініку. З ним укладається контракт відповідно до законодавства.

Центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров’я за поданням ректора призначає та звільняє його першого заступника, а також заступників із лікувальної, навчальної та наукової роботи.

Стаття 26. Особливості розпорядження майном та іншою власністю

За рахунок отриманого доходу університетська клініка може самостійно придбавати майно, яке використовується в процесі надання медичних послуг, навчання, наукової діяльності, а також в соціальних цілях, зокрема покращенні побутових умов та житловому будівництві для співробітників.

Додатково придбане майно враховується як поповнення статутного фонду університетської клініки.

Стаття 27. Особливості механізму отримання та розпорядження фінансовими ресурсами

План діяльності університетської клініки формується на основі державного замовлення і відповідно до укладеного контракту на надання медичних послуг, послуг із підготовки та перепідготовки кадрів та інших послуг.

Університетська клініка планує зверхконтрактні послуги за рахунок надання платних послуг, додаткового набору студентів із навчанням на комерційних засадах, виконання інших послуг зверх державного замовлення.

Університетські клініки в установленому законодавством порядку для унітарних підприємств розробляють фінансовий план на кожен наступний календарний рік.

У фінансовому плані передбачається розмір планового прибутку як перевищення планових доходів над плановими витратами. Університетська клініка самостійно встановлює планові розміри амортизаційного фонду, фонду розвитку виробництва, фонду споживання, резервного фонду та соціального фонду та порядок споживання коштів цих фондів.

У разі отримання доходів, що перевищують показники, передбачені у фінансовому плані, університетська клініка отримує позаплановий прибуток.

Центральний орган виконавчої влади в сфері охорони здоров’я у порядку, визначеному законодавством, затверджує фінансові плани університетських клінік, а також порядок розподілу позапланового прибутку.

У разі отримання доходу менше, ніж заплановано у фінансовому плані, університетська клініка повинна в повному обсязі передбачити фінансування витрат на основну оплату праці, харчування, виплату стипендій, придбання ліків та подати на затвердження центральному органу виконавчої влади у сфері охорони здоров’я розподіл коштів по іншим статтям.

Керівник університетської клініки самостійно затверджує штатний розпис.

Основна оплата праці науково-педагогічних працівників, що працюють в університетській клініці, включає в себе ставку відповідно до посадових окладів зазначених працівників із урахуванням доплат, передбачених чинним законодавством, лікаря відповідної категорії в залежності від кількості відпрацьованих годин.

Розміри преміальних виплат та доплат визначаються виключно самостійно університетською клінікою на основі затвердженого правлінням та погодженого представницьким органом трудового колективу положення.

Розділ VІІ
ПРИВАТНІ ЗАКЛАДИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Стаття 28. Загальні умови отримання права на здійснення медичної практики

Приватні заклади охорони здоров’я можуть створюватись у вигляді всіх форм господарських товариств, приватних підприємств, передбачених чинним законодавством України.

Заклади охорони здоров’я приватної форми власності, що мають ліцензії на провадження господарської діяльності в сфері охорони здоров’я, вносяться центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я до державного реєстру закладів охорони здоров’я.

Розділ VІІІ
ЗАКЛАДИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я, ЩО НЕ ЗНАХОДЯТЬСЯ У СФЕРІ УПРАВЛІННЯ ЦЕНТРАЛЬНОГО ОРГАНУ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Стаття 29. Загальні принципи роботи закладів охорони здоров’я, що знаходяться у сфері управління органів виконавчої влади і обслуговують окремі категорії населення за професійною, відомчою або іншою не пов’язаною зі станом здоров’я ознакою

Органи виконавчої влади можуть мати у своєму управлінні заклади охорони здоров’я, що обслуговують окремі категорії населення за професійною, відомчою або іншою не пов’язаною із станом здоров’я ознакою (далі — відомчі заклади), які підзвітні цим органам та знаходяться на їх балансі.

Відомчі заклади функціонують у такому статусі за наявності в галузі, якою здійснює управління те чи інше відомство, професійних захворювань, викликаних особливостями виробничого процесу в цій галузі.

Відомчим закладам дозволяється надавати платні послуги тільки на загальних для всіх закладів охорони здоров’я підставах.

Відомчі заклади можуть функціонувати тільки у статусі бюджетної установи, яка утримується за рахунок бюджетних асигнувань. В разі набуття іншого статусу відомчим закладом, зокрема статусу підприємства, такий заклад виходить із відомчого підпорядкування і здійснює свою діяльність у відповідності до норм, визначених цим законом для різного типу підприємств, що надають медико-санітарну допомогу.

В разі якщо заклад охорони здоров’я підпорядкований підприємству, установі, організації, що засновані на держаній власності, то такий заклад не є відомчим, а функціонує на засадах, визначених цим законом.

Стаття 30. Взаємовідносини між центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я та відомчими закладами охорони здоров’я

Центральний орган виконавчої влади в сфері охорони здоров’я здійснює ліцензування та акредитацію відомчих закладів у загальному порядку, визначеному чинним законодавством України. Без наявності відповідної ліцензії та без проходження акредитації робота закладу охорони здоров’я щодо надання медико-санітарної допомоги не допускається.

Центральний орган виконавчої влади в сфері охорони здоров’я незалежно від відомчого підпорядкування встановлює для закладів охорони здоров’я вимоги щодо стандартів медичної допомоги, санітарно-гігієнічні вимоги, кваліфікаційні вимоги до медичного персоналу. Зазначені вимоги встановлюються рішеннями центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров’я, які доводяться до відомчих закладів в установленому порядку.

Законом України можуть визначатися порядок та процедура проведення перевірок центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я дотримання зазначених вище вимог, а також перевірок виконання ліцензійних умов та якості надання медичних послуг та медичної допомоги.

В разі виявлення порушень центральний орган виконавчої влади в сфері охорони здоров’я може застосувати заходи впливу, передбачені цим законом та іншими актами законодавства.

Ліквідація, реорганізація, перепрофілювання відомчих закладів може здійснюватись тільки за погодженням з центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Стаття 38. Державна політика реорганізації відомчих закладів

Кабінет Міністрів України затверджує програму поступового переходу відомчих закладів до підпорядкування центрального органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я та/або створення на базі відомчих закладів — закладів загального типу, передбачених цим законом.

Розділ ІХ
ВИРОБНИЧІ МЕДИЧНІ КООПЕРАТИВИ ТА ПРИВАТНА ПІДПРИЄМНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ В МЕДИЦИНІ

Стаття 31. Особливості здійснення медичної практики виробничими медичними кооперативами та приватними підприємцями

Медичні послуги можуть у визначеному законодавством порядку надаватись виробничими медичними кооперативами, а також як приватна підприємницька діяльність.

Виробничі медичні кооперативи створюються з метою надання платних послуг в сфері охорони здоров’я, в тому числі працівниками закладу охорони здоров’я, у якому ці послуги надаються. Перелік платних послуг та порядок їх надання встановлюється законодавством України. Приватна підприємницька діяльність може застосовуватися при наданні медичних послуг за переліком медичних спеціальностей, встановленим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

Приватна підприємницька діяльність може надаватись на території закладу охорони здоров’я або іншій території.

Стаття 32. Порядок утворення, реєстрації та припинення діяльності кооперативів та приватних підприємців

Виробничі медичні кооперативи створюються працівниками закладу охорони здоров’я шляхом прийняття цього рішення зборами зазначених працівників, що добровільно виявили бажання створити такий кооператив.

Учасники установчих зборів повинні прийняти статут виробничого медичного кооперативу, який затверджується в установленому порядку. Також вони повинні визначити розмір пайових внесків.

Після державної акредитації виробничого медичного кооперативу він повинен подати документи до центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров’я для державної реєстрації. Перелік документів та порядок акредитації виробничих медичних кооперативів встановлюються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я. Ліквідація виробничого медичного кооперативу здійснюється у загальному порядку, передбаченому чинним законодавством.

Приватний підприємець, що надає медичні послуги, повинен зареєструватись на загальних умовах в порядку, передбаченому законодавством.

Стаття 33. Особливості фінансового механізму і розпорядження майном та іншими ресурсами в кооперативах та приватними підприємцями

Виробничий медичний кооператив та приватний підприємець використовує майно та приміщення закладів охорони здоров’я тільки на умовах оренди на платній основі.

Забороняється використання майна та приміщень, що орендуються у закладу охорони здоров’я, у робочий для цього закладу час, а також майна та приміщень, що можуть бути використані для надання екстреної медичної допомоги.

Виробничий медичний кооператив та приватний підприємець, що надає медичні послуги, можуть використовувати власне майно для проведення цієї діяльності. При цьому зберігання цього майна в закладі охорони здоров’я здійснюється тільки відповідно до договору між закладом та суб’єктом господарювання.

Розділ Х
УЧАСТЬ НЕРЕЗИДЕНТІВ В РОБОТІ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Стаття 34. Особливості створення та реєстрації закладів охорони здоров’я нерезидентами

Нерезиденти можуть створювати на території України заклади охорони здоров’я будь-яких організаційно-правових форм як за участю, так і без участі резидентів фізичних або юридичних осіб, крім випадків, встановлених законодавством України.

Створений нерезидентами заклад охорони здоров’я є резидентом.

Створення закладів охорони здоров’я нерезидентами можливе тільки за умов:

1) держава, в якій зареєстрований нерезидент, належить до держав — членів Світової організації торгівлі, не належить до держав, які не беруть участі в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, а також співпрацює із Групою з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF);

2) між центральним органом країни, в якій зареєстрований нерезидент, та центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я України підписано меморандум (укладено угоду) про обмін інформацією;

3) нерезидент має відповідні ліцензії, видані згідно із законодавством країни реєстрації;

4) між Україною та країною, в якій зареєстрований нерезидент, укладено міжнародний договір про запобігання податковим ухиленням та уникнення подвійного оподаткування;

5) нерезидент розташований на території країн або окремих територій, які згідно з рішенням Організації економічного співробітництва та розвитку ООН не мають офшорного статусу.

Стаття 35. Участь нерезидентів у роботі діючих закладів охорони здоров’я

Нерезиденти — фізичні особи можуть брати участь у роботі закладів охорони здоров’я в якості працівників, керівників та консультантів виключно на умовах включення в штат або на умовах трудового договору із закладом.

Заклад охорони здоров’я, який приймає на роботу нерезидента — фізичну особу, або його керівний орган повинен ознайомитись із оригіналами документів, що засвідчують фаховий рівень та отриману освіту, та завіреними в установленому порядку копіями таких документів.

Громадянство, раса, національність не можуть бути чинником, що обмежує можливість прийому на роботу нерезидента — фізичної особи. Медичний заклад може відмовити у прийомі на роботу нерезиденту — фізичній особі в разі, якщо вона не володіє на рівні спілкування державною або російською мовою.

Нерезиденти — юридичні особи можуть брати участь у роботі закладів охорони здоров’я, заснованих на державній та комунальний власності, тільки на підставі угоди із цим закладом, погодженої із центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Стаття 36. Надання медичної допомоги нерезидентами без реєстрації юридичної особи

Надання медичної допомоги, а також проведення консультацій із лікування, постлікувальної реабілітації, прийому ліків нерезидентами, що не пройшли реєстрацію як заклад охорони здоров’я, приватний підприємець або не мають трудового договору із закладом охорони здоров’я, не допускається.

Виняток може становити робота нерезидентів з окремих випадків на запрошення Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України.

Розділ ХІ
ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ ТА ФІНАНСОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Стаття 37. Особливості порядку проведення процедури банкрутства закладів охорони здоров’я

Процедуру банкрутства закладів охорони здоров’я може бути розпочато та проведено тільки з урахуванням особливостей, передбачених цим законом.

1. При розгляді справи про банкрутство закладу охорони здоров’я учасниками провадження у справі про банкрутство визнаються відповідний орган місцевого самоврядування, а також центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого відноситься сфера діяльності боржника.

Учасниками провадження у справі про банкрутство закладу охорони здоров’я судом можуть бути визнані також інші центральні органи виконавчої влади.

Докази, що підтверджують належність боржника до закладу охорони здоров’я, господарському суду надає боржник.

2. Якщо комітетом кредиторів не прийнято рішення про санацію боржника, господарський суд може винести ухвалу про санацію боржника за клопотанням органу місцевого самоврядування або відповідного центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження у справі про банкрутство, за умови укладення ними з кредиторами договору поруки за зобов’язаннями боржника.

Договір поруки за зобов’язаннями боржника укладається та підписується центральними особами органів місцевого самоврядування або центральних органів виконавчої влади.

3. Орган місцевого самоврядування або центральний орган виконавчої влади, які поручилися за зобов’язаннями боржника, мають право запропонувати господарському суду кандидатуру керуючого санацією, інвестора.

У разі невиконання зобов’язання боржником поручителі несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями боржника перед його кредиторами.

4. Процедура санації закладу охорони здоров’я за клопотанням органу місцевого самоврядування або центрального органу виконавчої влади може бути продовжена господарським судом на один рік.

Підставою для продовження процедури санації закладу охорони здоров’я на строк, передбачений абзацом першим цієї частини, є план фінансового оздоровлення закладу охорони здоров’я. План фінансового оздоровлення закладу охорони здоров’я може передбачати внесення інвестицій, працевлаштування його працівників, створення нових робочих місць та інші способи відновлення платоспроможності боржника — закладу охорони здоров’я. План фінансового оздоровлення закладу охорони здоров’я також має містити заходи щодо підтримання надання медичної допомоги закладом, забезпечення перебування хворих на лікуванні, до їх повного видужання та запобігання заподіянню можливої шкоди життю та здоров’ю людей, майну, спорудам.

5. За клопотанням органу місцевого самоврядування або центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження у справі про банкрутство, за умови укладення ними договору поруки за зобов’язаннями боржника, строк процедури санації закладу охорони здоров’я може бути продовжено господарським судом до 10 років. Боржник і його поручитель у цьому разі зобов’язані розрахуватися з кредиторами протягом 3 років, якщо інше не передбачено цим законом.

Невиконання вимог цієї частини є підставою для визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

6.При здійсненні ліквідаційної процедури цілісний майновий комплекс закладу охорони здоров’я може бути проданий тільки у разі згоди покупця взяти на себе зобов’язання закладу охорони здоров’я — банкрута за договорами медичного обслуговування.

7. Обов’язковими умовами конкурсу є: збереження умов щодо надання медичної допомоги, запобігання заподіянню можливої шкоди життю та здоров’ю громадян, майну, спорудам, збереження робочих місць не менш як для  80% працівників, зайнятих у закладі охорони здоров’я на момент його продажу.

Інші умови конкурсу можуть встановлюватися виключно за згодою комітету кредиторів.

У разі невиконання зазначених вимог конкурсу, які включаються до умов договору купівлі/продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу, договір розривається в установленому порядку.

8. Заклади охорони здоров’я не підлягають продажу на аукціоні.

Розділ ХІІ
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей закон набирає чинності з 1.01.2011 р.

2. До приведення законодавства України у відповідність з цим законом нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому закону.

3. Кабінету Міністрів України у 3-місячний строк з дня опублікування цього закону:

  • підготувати і подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим законом;
  • затвердити нормативно-правові акти, передбачені цим законом;
  • привести власні нормативно-правові акти у відповідність з цим законом;
  • забезпечити приведення органами виконавчої влади власних нормативно-правових актів у відповідність з цим законом.

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті