Нарада МОЗ щодо реформування галузі

Відкриваючи нараду, З. Митник акцентував увагу присутніх на проблемах медичної галузі, що потребують системного комплексного вирішення, серед яких: деформованість структури медичних послуг, спеціалізованої та високоспеціалізованої медичної допомоги; відсутність чіткого розмежування рівнів надання медичної допомоги, впливу первинної медико-санітарної допомоги на маршрут пацієнта, економічної мотивації діяльності медичних працівників; існування паралельних систем медичного обслуговування; зношеність основних фондів галузі; децентралізованість та фрагментарність фінансових потоків; існування неформальної або тіньової оплати медичних послуг пацієнтами.

За словами міністра, головна мета наради — надати інформацію щодо програми реформування галузі. Зокрема тим, від кого залежить впровадження змін на місцевому рівні. З. Митник зауважив, що лише спільними зусиллями всіх зацікавлених сторін можна вирішити поставлені завдання щодо забезпечення належного рівня та доступності для українців високоякісних медичних послуг.

В. Семиноженко зазначив, що ефективному виконанню програми реформування на всіх рівнях сприятиме налагодження діалогу між представниками регуляторних органів та фахівцями, які впроваджуватимуть зміни на місцях.

Доповідач також підкреслив, що головна цінність для України — здоров’я кожного її громадянина, тому обов’язок держави зробити все необхідне для його забезпечення.

За словами віце-прем’єр-міністра, фінансування медичної галузі збільшується щороку, але її стан залишається незадовільним. На його думку, це пов’язано з недоліками організації системи охорони здоров’я.

В. Семиноженко наголосив на необхідності якнайшвидшого реформування галузі. Найближчим часом заплановані зміни будуть представлені Президентом України. Вони чіткі, послідовні та розраховані на втілення у кілька етапів (до 2015 р.).

Виступ В. Бідного було присвячено програмі реформування медичної галузі. Доповідач підкреслив, що реалії сьогодення вимагають рішучих дій, а саме переходу від теорії та пілотних проектів в окремих регіонах до проведення масштабних системних перетворень. Основними передумовами для їх впровадження є: незадовільний стан здоров’я громадян України і неспроможність національної системи охорони здоров’я забезпечити доступність, якість і своєчасність надання медичних послуг.

Фахівцями проведена комплексна інвентаризація галузі охорони здоров’я з метою оцінки її реального стану та здатності забезпечувати населення України якісною медичною допомогою. У першу чергу було перевірено заклади охорони здоров’я, їх мережу, кадрове, фінансове та матеріально-технічне забезпечення. Результати перевірки виявилися невтішними.

Світовий досвід, узагальнений ВООЗ, показує, що ефективну розбудову системи охорони здоров’я в умовах дефіциту фінансування може забезпечити розвиток первинної медико-санітарної допомоги на засадах загальної практики — сімейної медицини.

Тому розвиток первинної ланки медичної допомоги є однією з найефективніших стратегій підвищення результативності медичних послуг в цілому та забезпечить справедливий розподіл і раціональне використання коштів у галузі. На рівні первинної допомоги можливо проводити лікування до 90% пацієнтів, що потребує лише 25–30% фінансових ресурсів медичної галузі, а вартість обслуговування одного випадку на цьому рівні у 4–9 разів нижча, ніж на вторинному та у 18–25 — ніж на третинному.

Таким чином, перерозподіл навантаження з акцентом на первинній допомозі дозволить зменшити дефіцит коштів у галузі охорони здоров’я в цілому та забезпечити якісне лікування.

В. Бідний також зупинився на проблемах первинної медико-санітарної допомоги. За його словами, кадрове забезпечення первинної ланки є вкрай незадовільним і з кожним роком ця проблем­а загострюється. Так, показник забезпечення населення лікарями первинної медико-санітарної допомоги у 1,5 рази нижчий, ніж у середньому в країнах Європейського регіону.

Висока завантаженість лікарів, відсутність економічної мотивації у роботі персоналу закладів первинного рівня (насамперед у сільській місцевості) та щорічна плинність кадрів призвели до дефіциту фахівців, який становить приблизно 13 тис. Крім того, стан будівель більшості медичних закладів, особливо у сільській місцевості, розцінюється як неприйнятний для надання медичної допомоги.

Доступність медичної допомоги також є важливою проблемою, яка зумовлена великим радіусом охоплення населення, відсутністю транспорту для потреб закладів первинного рівня. До не­ефективного використання ресурсів галузі призводить зокрема розгалуженість мережі закладів охорони здоров’я. Крім того, показник забезпечення населення закладами первинної медико-санітарної допомоги в 4 рази нижчий, ніж в середньому в країнах Європейського регіону.

Враховуючи результати інвентаризації, було визначено основні напрямки державної політики щодо розвитку первинної медико-санітарної допомоги.

На думку В. Бідного, одним із важливих кроків у частині проведення реформи медичної допомоги первинного рівня стало затвердження Загальнодержавної програми розвитку первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини на період до 2011 року (далі — програма), розробленої на виконання п. 2 розпорядження КМУ від 24.07.2006 р. № 421-р «Про схвалення Концепції Державної програми розвитку первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини на період до 2010 року».

Головна мета програми — забезпечити зниження захворюваності, інвалідності та смертності населення шляхом налагодження ефективного функціонування системи надання населенню доступних і якісних медичних послуг на первинному рівні.

Для виконання цих завдань у програмі передбачено проведення заходів щодо: формування нормативно-правових, фінансово-економічних, організаційно-структурних та матеріально-технічних засад функціонування національної моделі первинної допомоги; забезпечення служб первинної допомоги кваліфікованими кадрами, науково-методичною підтримкою, а також необхідною інформацією.

Розрахункові обсяги фінансування програми — 3 млрд 417 млн грн., що фактично у 13 разів менше, ніж передбачалося. Тому потрібно раціональніше та ефективніше використовувати наявні ресурси, а також провести реформування вторинного і третинного рівнів медико-санітарної допомоги.

Фахівці МОЗ вважають, що реалізація програми сприятиме: підвищенню якості, доступності та забезпеченню безперервності надання медико-санітарної допомоги населенню; зменшенню потреби у стаціонарній, спеціалізованій амбулаторній та швидкій медичній допомозі; зміні ставлення і підвищенню відповідальності за здоров’я населення владних структур, роботодавців та кожного окремого громадянина, а в кінцевому результаті — покращанню стану здоров’я нації.

В. Бідний підкреслив, що втілення програми неможливе без системних перетворень. Нинішній стан галузі охорони здоров’я не дозволяє зволікати з проведенням системних реформ. В іншому випадку стан медичної галузі буде лише погіршуватися. Саме тому передбачено впровадження реформ у найкоротший термін.

Заступник міністра охорони здоров’я наголосив, що робота стосовно впровадження плану реорганізації первинної медико-санітарної та спеціалізованої медичної допомоги покладається на голів міст, районних рад, адміністрацій, керівників територіальних відділів охорони здоров’я тощо. Саме тому нарада проходила за їх участю.

Реформування первинної медико-санітарної допомоги, зокрема у сільській місцевості, включатиме 3 етапи.

На першому з них здійснюватиметься формування штату й організаційно-функціональної структури закладів охорони здоров’я, що передбачає:

• формування у структурі поліклінічних відділень центральних районних лікарень та самостійних міських поліклінік центрів первинної медико-санітарної допомоги як структурних підрозділів цих закладів;
• об’єднання на рівні районного бюджету в один фінансовий пул коштів територіальних громад району, що спрямовуються на забезпечення фінансування медичного обслуговування населення для отримання більш потужного джерела фінансування та більш ефективного управління обмеженими ресурсами;
• визнання фельдшерсько-акушерських пунктів структурними підрозділами сільських лікарських амбулаторій;
• підпорядкування сільських лікарських амбулаторій центральним районним лікарням;
• поступове формування оптимальної мережі закладів для надання медичної допомоги первинного рівня;
• матеріально-технічне забезпечення центрів первинної медико-санітарної допомоги та амбулаторій загальної практики — сімейної медицини;
• кадрове забезпечення центрів первинної медико-санітарної допомоги та амбулаторій сімейної медицини.

На другому етапі планується провести такі заходи:

• створити органи управління охороною здоров’я — відділи охорони здоров’я районних державних адміністрацій як замовників медичних послуг та розпорядників бюджетних коштів на відповідній території;
• створити юридично самостійні центри первинної медико-санітарної допомоги;
• продовжити формування оптимальної мережі первинної медико-санітарної допомоги.

Третій (завершальний) етап впровадження реформи включатиме: автономізацію закладів первинного рівня, надання їм статусу комунальних некомерційних неприбуткових підприємств; впровадження державних закупівель послуг первинної медико-санітарної допомоги та фінансування суб’єктів первинного рівня за подушним принципом; запровадження стимулюючих виплат за якість та обсяги роботи; впровадження механізму реалізації права пацієнтів вільно обирати лікаря або у визначеному порядку його змінювати; впровадження механізмів забезпечення організації доступу пацієнтів до спеціалізованої допомоги через направлення лікаря первинного рівня за винятком випадків, що потребують надання невідкладної спеціалізованої медичної допомоги.

З метою реформування вторинної ланки медико-санітарної допомоги будуть створені так звані госпітальні округи. Вони об’єднуватимуть заклади кількох сільських районів або міст і районів залежно від щільності та характеру розселення їх мешканців. При організації госпітальних округів буде враховано стан транспортних комунікацій; матеріально-технічний та кадровий потенціал стаціонарів, профіль їх діяльності та структуру медичних послуг, які в них надаю­ться. Для цього буде здійснено диференціацію лікарень з урахуванням інтенсивності надання медичної допомоги.

Структура госпітального округу включатиме:

• багатопрофільну лікарню інтенсивного лікування, яка створюватиметься на базі потужної центральної районної, центральної міської або міської лікарні міста обласного значення;
• лікарні для відновного лікування з урахуванням потреби в них; хоспіс у розрахунку 1 заклад на округ;
• заклади медико-соціальної допомоги або сестринського догляду, які створюватимуться на базі центральних районних, районних або міських лікарень, не задіяних у якості лікарень інтенсивного лікування;
• лікарні для планового лікування пацієнтів із хронічними хворобами у кожному сільському адміністративному районі, місті без районного поділу або у районі міста з районним поділом, які створюються на базі центральних районних, районних або міських лікарень, не задіяних у якості лікарень інтенсивного або відновного лікування, паліативної та хоспісної допомоги.

На думку В. Бідного, структурна реформа вторинної ланки медико-санітарної допомоги дозволить зменшити надмірну децентралізацію та фрагментацію фінансування лікувальних закладів, які її надають.

Завершуючи доповідь, заступник міністра охорони здоров’я наголосив, що запропоновані моделі реформування первинного та вторинного рівнів медичної допомоги дозволять створити сучасну модель надання такої допомоги на рівні міста та району.

Микола Хобзей, в.о. директора Департаменту розвитку медичної допомоги МОЗ України, виступив з доповіддю, присвяченою реформуванню системи надання екстреної медичної допомоги.

За словами доповідача, діюча модель надання такої допомоги дещо архаїчна, оскільки принципи її функціонування не відповідають сучасним відносинам між територіями, а іноді суперечать положенням законодавства про місцеве самоврядування. Забезпечення якісною медичною допомогою при станах, що загрожують життю або різко погіршують стан здоров’я хворих чи постраждалих (екстреною медичною допомогою) — одне з найважливіших завдань галузі охорони здоров’я країни.

В Україні показник смертності від зовнішніх причин у 2008 р. становив 132,9 на 100 тис. населення (61 377 осіб), що перевищує відповідні показники у країнах Європи у 3–5 разів. Крім того, важливим компонентом у структурі захворюваності є травматизм. У 2007 р. на території України отримали травми більше 2 млн наших співгромадян. На жаль, цей показник протягом останніх років не знижувався. За статистикою, смертність внаслідок нещасних випадків, травм та отруєнь серед населення працездатного віку починає випереджати таку від серцево-судинних та онкологічних захворювань і виходить на 1-е місце.

Щороку в Україні бригадами швидкої медичної допомоги за викликами громадян виконується понад 13 млн виїздів. Окрім цього, понад 2 млн осіб отримують екстрену медичну допомогу в лікувально-профілактичних закладах амбулаторно-поліклінічного сектору. У стаціонари лікувально-профілактичних закладів країни у невідкладних станах щорічно надходять понад 1 млн осіб (приблизно 10% загальної кількості пролікованих у стаціонарі).

Незадовільне оснащення закладів охорони здоров’я сучасними засобами зв’язку, транспортом, обладнанням тощо, недостатній рівень знань і практичних навичок медичних працівників призводить до збільшення ускладнень під час лікування і підвищення рівня смертності.

Крім того, приймальні відділення центральних районних лікарень, багатопрофільних лікарень міст, лікарень швидкої медичної допомоги не відповідають європейським вимогам. Практика ургентного чергування лікарень з надання екстреної медичної допомоги є морально застарілою і не відповідає реаліям сьогодення.

М. Хобзей наголосив, що реорганізації потребують існуючі підрозділи служби швидкої медичної допомоги (станції, підстанції, відділення) та заклади Державної служби медицини катастроф.

З метою забезпечення доступності, своєчасності та для підвищення якості екстреної медичної допомоги, зниження рівня інвалідності та смертності при нещасних випадках, травмах, отруєннях фахівцями МОЗ розроблено проект Закону України «Про загальнодержавну систему надання екстреної медичної допомоги».

Головна теза проекту: єдина система екстреної медичної допомоги — елемент національної безпеки держави.

Учасники наради мали можливість не тільки послухати доповіді, а й поділитися власним досвідом впровадження реформ. Зокрема, Лариса Матюха, головний позаштатний фахівець МОЗ України зі спеціальності «загальна практика — сімейна медицина», розповіла про інноваційні ініціативи щодо організації первинної медико-санітарної допомоги у Львові, Вознесенську, Комсомольську.

Дар’я Чудутова,
фото надані прес-службою МОЗ України

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!