Державною санепідемслужбою керуватиме колегія. Коментар від 25 вересня 2002 р. до постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1218

Як відомо, санітарно-епідеміологічна служба України – чи не найпотужніший і найвідповідальніший сектор охорони здоров’я. Кажу про це, не принижуючи ролі та значення служб та напрямків галузі.

В Україні налічується 855 санітарно-епідеміологічних станцій різного рівня – обласні, міські, районні, відомчі. Там працюють майже 55 тис. осіб, з них 11,5 тисячі – лікарі.

Згідно із законом України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, указами Президента, постановою Кабінету Міністрів України, іншими рішеннями уряду, на санепідемслужбу покладено надзвичайно важливі завдання. Насамперед ми повинні забезпечити конституційне право громадян на безпечні для здоров’я і життя харчові продукти, питну воду, умови праці, навчання, відпочинку, дбати про здорове навколишнє природне середовище. Треба також гарантувати оптимальні умови життєдіяльності, щоб знизити показники захворюваності, виникнення та поширення інфекційних хвороб.

Для цього потрібно розробити обов’язкові для виконання всіма такі нормативно-правові документи, які б визначали критерії безпеки та умови щодо забезпечення оптимальних чи допустимих умов життєдіяльності людини.

Пріоритетною для нас була і залишається профілактична робота, запобігання виникненню інфекційних захворювань, боротьба зі спалахами небезпечних хвороб.

Щорічно попереджувальним санітарним наглядом охоплюється близько 35 тис. об’єктів, здійснюється 36 млн бактеріологічних та 8 млн хімічних досліджень, проводяться протиепідемічні заходи у майже 500 тис. осередках інфекційних захворювань. Розгорнуто мережу центрів та закладів на випадок виникнення вогнищ особливо небезпечних інфекцій.

Завдяки спільним зусиллям фахівців санітарно-епідеміологічної служби та лікувально-профілактичних закладів нам вдається тримати під контролем епідемічну ситуацію в країні, запобігати виникненню багатьох інфекційних захворювань.

Ефективно використовуємо вакцинацію. Кількість щеплень, особливо у дітей, неухильно зростає і на сьогодні їх доведено до рівня, встановленого ВООЗ, – 95 відсотків. Відчутна в цьому плані підтримка держави, міжнародних організацій. Це дало змогу зменшити кількість захворювань на дифтерію, епідемічний паротит, гострі кишкові захворювання, вірусний гепатит А, кір. Україна отримала сертифікат ВООЗ як країна вільна від поліомієліту.

Проте загальна ситуація надто тривожна, щоб спокійно спостерігати за окремими спалахами хвороб і потім гасити їх усіма можливими засобами.

Відповідно до рішення уряду насамперед передбачається, що колегія державної санітарно-епідеміологічної служби України вирішуватиме найважливіші питання забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення. Вона розглядатиме організаційні питання, пов’язані з санітарною охороною території нашої країни від занесення та поширення особливо небезпечних інфекційних хвороб, ввезення товарів, хімічних, біологічних і радіоактивних речовин, відходів та інших вантажів, небезпечних для життя та здоров’я людини. Колегія контролюватиме також хід виконання органами державної влади та місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог санітарного законодавства, впровадження в практику досягнень науки і передового досвіду, визначатиме основні напрямки і координацію заходів, пов’язаних з міжнародним співробітництвом.

Не останню роль відіграватимуть проблеми матеріально-технічного та фінансового забезпечення санітарно-епідеміологічної служби. Колегія отримала право заслуховувати інформації та звіти посадових осіб, які відповідають за санітарно-епідеміологічне благополуччя населення.

Прийняті рішення доводитимуться до виконавців та керівників органів, установ і закладів, здійснюватиметься систематичний контроль за їх виконанням.

Ольга Бобильова, перший заступник державного секретаря МОЗ, головний державний санітарний лікар України

Опубліковано: www.rada.gov.ua


КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 19 серпня 2002 р. № 1218
Про затвердження Положення про державну санітарно-епідеміологічну службу України

Відповідно до статті 31 Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Затвердити Положення про державну санітарно-епідеміологічну службу України, що додається.

2. Міністерству охорони здоров’я, Міністерству оборони, Міністерству внутрішніх справ, Службі безпеки, Державному комітетові у справах охорони державного кордону, Державному департаменту з питань виконання покарань, Державному лікувально-оздоровчому управлінню у тримісячний термін:

розробити та затвердити в установленому порядку положення про державну санітарно-епідеміологічну службу відповідного органу;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цією постановою.

Прем’єр-міністр України

А. КІНАХ


ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 19 серпня 2002 р. № 1218

ПОЛОЖЕННЯ
про державну санітарно-епідеміологічну службу України

1. Державна санітарно-епідеміологічна служба України є системою органів, установ, закладів, частин і підрозділів, діяльність яких спрямовується на профілактику інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей, запобігання шкідливому впливу на стан їх здоров’я і життя факторів середовища життєдіяльності (далі – заклади).

2. Систему державної санітарно-епідеміологічної служби України становлять:

МОЗ;

Центральна санітарно-епідеміологічна станція МОЗ;

Кримська республіканська санітарно-епідеміологічна станція;

обласні, міські, міжрайонні, районні санітарно-епідеміологічні станції;

Центральна санітарно-епідеміологічна станція на залізничному транспорті, санітарно-епідеміологічні станції на залізницях, лінійні санітарно-епідеміологічні станції на залізницях;

Центральна санітарно-епідеміологічна станція на водному транспорті, санітарно-епідеміологічні станції водних басейнів і портів;

Центральна санітарно-епідеміологічна станція на повітряному транспорті;

санітарно-епідеміологічні станції об’єктів з особливим режимом роботи;

дезінфекційні станції;

санітарно-карантинні підрозділи (відділи, пункти);

спеціалізовані заклади МОЗ, утворені для боротьби з особливо небезпечними (у тому числі карантинними) і небезпечними інфекційними хворобами;

наукові установи санітарно-епідеміологічного профілю;

об’єднання, центри, лабораторії (наукові та науково-практичні, контрольні, експертні, проблемні);

Комітет з питань гігієнічного регламентування МОЗ;

заклади Міноборони, МВС, СБУ, Держкомкордону, Державного департаменту з питань виконання покарань, Державного лікувально-оздоровчого управління;

інші заклади, утворені згідно із законодавством.

Головні державні санітарні лікарі, посадові особи закладів державної санітарно-епідеміологічної служби виконують свої функції на основі єдиноначальності, підпорядкованості, підконтрольності та підзвітності вищестоящому головному державному санітарному лікарю.

3. Заклади державної санітарно-епідеміологічної служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, Положенням про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні, цим Положенням, положеннями про державну санітарно-епідеміологічну службу відповідного державного органу, наказами МОЗ, наказами та постановами головного державного санітарного лікаря України, статутами та положеннями про ці заклади.

4. Завданнями державної санітарно-епідеміологічної служби України є:

1) здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

2) узагальнення практики застосування законодавства у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, розроблення пропозицій щодо вдосконалення цього законодавства;

3) визначення першочергових заходів щодо профілактики інфекційних хвороб та масових неінфекційних захворювань (отруєнь), запобігання шкідливому впливу на стан здоров’я і життя людини факторів середовища життєдіяльності;

4) забезпечення гігієнічного нормування та державної реєстрації небезпечних для здоров’я і життя людини факторів середовища життєдіяльності;

5) аналіз причин і умов виникнення ситуацій санітарного та епідемічного неблагополуччя (поширення інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей), підготовка пропозицій щодо запобігання виникненню таких ситуацій, контроль за здійсненням відповідних заходів;

6) координація роботи з проведення гігієнічного виховання населення;

7) координація діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.

5. Державна санітарно-епідеміологічна служба відповідно до покладених на неї завдань:

здійснює державний санітарно-епідеміологічний нагляд за дотриманням вимог санітарного законодавства органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами;

проводить державну санітарно-епідеміологічну експертизу, обстеження, розслідування, лабораторні та інструментальні дослідження і випробування, а також санітарну, гігієнічну, токсикологічну, епідеміологічну та інших видів оцінку середовища життєдіяльності людини, об’єктів господарської та інших видів діяльності, продукції, робіт, послуг, проектної документації і видає висновок щодо їх відповідності (невідповідності) вимогам санітарних норм;

проводить лабораторні дослідження і випробування з метою визначення впливу на стан здоров’я і життя людини повітря, води, ґрунту, продукції, що виробляється чи реалізується;

здійснює гігієнічне нормування та проводить державну реєстрацію небезпечних для здоров’я і життя людини факторів середовища життєдіяльності;

вивчає, оцінює і прогнозує показники здоров’я населення залежно від стану середовища його життєдіяльності, визначає фактори довкілля, що шкідливо впливають на стан здоров’я людини;

аналізує санітарну та епідемічну ситуацію;

вносить в установленому порядку до органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування пропозиції щодо проведення заходів з метою забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, необхідності введення карантину;

забезпечує охорону території України від занесення та поширення особливо небезпечних (у тому числі карантинних) і небезпечних інфекційних хвороб, здійснює санітарно-епідеміологічний контроль і нагляд в пунктах пропуску через державний кордон;

погоджує санітарні та протиепідемічні (профілактичні) заходи, контролює їх здійснення;

затверджує та вводить в дію санітарні норми;

видає обов’язкові для виконання приписи і постанови щодо усунення або обмеження шкідливого впливу на стан здоров’я і життя людини факторів середовища життєдіяльності, причин та умов виникнення і поширення інфекційних хвороб;

організовує ведення державного обліку інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей;

веде державні реєстри інфекційних хвороб, продуктів харчування, харчових і біологічно активних добавок, потенційно небезпечних факторів, дезінфекційних засобів, висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи;

визначає методи випробування дезінфекційних засобів, регламентує та контролює їх застосування;

встановлює обмеження або забороняє в’їзд на територію України її громадян, іноземців та осіб без громадянства, експорт, імпорт, транзит вантажів і товарів з країн або регіонів у зв’язку з неблагополучною епідемічною ситуацією на їх територіях;

аналізує причини та умови виникнення і розповсюдження інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей;

погоджує галузеві та міжгалузеві програми забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя;

взаємодіє з державними органами і громадськими організаціями з питань охорони здоров’я людини;

вживає заходи до розвитку міжнародного співробітництва з питань забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.

6. Посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби є головні державні санітарні лікарі та їх заступники, лікарі-гігієністи, лікарі-епідеміологи та помічники лікарів, уповноважені здійснювати державний санітарно-епідеміологічний нагляд згідно із законодавством.

7. Центральним органом управління державною санітарно-епідеміологічною службою є МОЗ.

8. На заклади державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ покладаються функції відповідних територіальних, транспортних та об’єктових органів державного санітарно-епідеміологічного нагляду.

9. На заклади державної санітарно-епідеміологічної служби Міноборони, МВС, СБУ, Держкомкордону, Державного департаменту з питань виконання покарань, Державного лікувально-оздоровчого управління покладаються функції органів державного санітарно-епідеміологічного нагляду на підвідомчих їм територіях, об’єктах, у частинах і підрозділах.

10. Державну санітарно-епідеміологічну службу України очолює головний державний санітарний лікар України, який призначається на посаду і звільняється з посади Кабінетом Міністрів України.

11. Головний державний санітарний лікар України має п’ятьох заступників, у тому числі одного першого.

Перший заступник та заступники головного державного санітарного лікаря України призначаються на посаду і звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням головного державного санітарного лікаря України та за погодженням з Міністром охорони здоров’я.

Головний державний санітарний лікар України визначає функціональні повноваження своїх заступників.

12. Головний державний санітарний лікар України підзвітний з питань державного санітарно-епідеміологічного нагляду безпосередньо Кабінетові Міністрів України.

13. Головний державний санітарний лікар України:

1) організовує виконання законів, актів та доручень Президента України, Кабінету Міністрів України з питань державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

2) подає на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, безпосередньо інформує Кабінет Міністрів України про санітарну та епідемічну ситуацію в країні та на окремих її територіях, про загрозу виникнення і випадки інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей, а також з інших питань, що належать до його компетенції;

3) організовує вивчення та узагальнення міжнародного досвіду у цій сфері, бере в установленому порядку участь у підготовці та реалізації міжнародних проектів, програм, договорів з відповідними державними і недержавними організаціями інших країн та співпрацює з міжнародними організаціями з питань, що належать до його компетенції;

4) вносить пропозиції щодо підготовки проектів законодавчих, інших нормативно-правових актів з питань забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення;

5) затверджує порядок атестації та акредитації закладів державної санітарно-епідеміологічної служби на право виконання робіт, порядок атестації кадрів; погоджує програми підготовки фахівців за спеціальністю “медико-профілактична справа”;

6) представляє державну санітарно-епідеміологічну службу в центральних і місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування, інших державних органах, у тому числі в суді, господарському суді;

7) видає в межах своїх повноважень накази з питань діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби та готує пропозиції щодо створення і ліквідації закладів державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ;

8) затверджує типовий статут закладу і типове положення про підрозділ державної санітарно-епідеміологічної служби;

9) затверджує статути:

Центральної санітарно-епідеміологічної станції МОЗ;

Кримської республіканської санітарно-епідеміологічної станції;

обласних, міських, міжрайонних, районних санітарно-епідеміологічних станцій;

Центральної санітарно-епідеміологічної станції на залізничному транспорті, санітарно-епідеміологічних станцій на залізницях, лінійних санітарно-епідеміологічних станцій на залізницях;

Центральної санітарно-епідеміологічної станції на водному транспорті, санітарно-епідеміологічних станцій водних басейнів і портів;

Центральної санітарно-епідеміологічної станції на повітряному транспорті;

санітарно-епідеміологічних станцій об’єктів з особливим режимом роботи;

дезінфекційних станцій;

санітарно-карантинних підрозділів (відділів, пунктів);

спеціалізованих закладів МОЗ, утворених для боротьби з особливо небезпечними (у тому числі карантинними) і небезпечними для людей інфекційними хворобами;

наукових установ санітарно-епідеміологічного профілю;

об’єднань, центрів, лабораторій (наукових та науково-практичних, контрольних, експертних, проблемних);

Комітету з питань гігієнічного регламентування МОЗ;

закладів МОЗ, Міноборони, МВС, СБУ, Держкомкордону, Державного департаменту з питань виконання покарань, Державного лікувально-оздоровчого управління;

інших закладів санітарно-епідеміологічного профілю, створених згідно із законодавством;

10) затверджує положення про:

об’єднання, центри, лабораторії (наукові та науково-практичні, контрольні, експертні, проблемні, консультаційні, інформаційні тощо) державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ;

відповідні державні реєстри, ведення яких покладено на державну санітарно-епідеміологічну службу МОЗ;

11) призначає на посаду та звільняє з посади головних державних санітарних лікарів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та їх заступників, головних державних санітарних лікарів на водному, залізничному, повітряному транспорті та їх заступників, головних державних санітарних лікарів об’єктів з особливим режимом роботи, керівників закладів державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ;

12) погоджує призначення на посаду і звільнення з посади головних державних санітарних лікарів інших центральних органів виконавчої влади, головних державних санітарних лікарів міст, районів, головних державних санітарних лікарів лінійних підрозділів та об’єктів транспорту;

13) здійснює державний санітарно-епідеміологічний нагляд, видає обов’язкові для виконання юридичними та фізичними особами приписи, постанови, висновки щодо дотримання вимог санітарного законодавства, проведення санітарних та протиепідемічних (профілактичних) заходів; вносить центральним і місцевим органам виконавчої влади, іншим державним органам, органам місцевого самоврядування пропозиції щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення; вживає заходи щодо припинення порушення санітарного законодавства.

14. Для розгляду найважливіших питань забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення і організації діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби України при МОЗ, Кримській республіканській санітарно-епідеміологічній станції, санітарно-епідеміологічних станціях обласних, міст Києва і Севастополя, центральних санітарно-епідеміологічних станціях на водному, залізничному, повітряному транспорті утворюються колегії.

Колегії очолюють головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва і Севастополя, на водному, залізничному, повітряному транспорті.

Положення про Колегію державної санітарно-епідеміологічної служби України при МОЗ та її склад затверджує Кабінет Міністрів України за поданням головного державного санітарного лікаря України.

Положення про колегії державної санітарно-епідеміологічної служби при Кримській республіканській санітарно-епідеміологічній станції, санітарно-епідеміологічних станціях обласних, міст Києва і Севастополя, центральних санітарно-епідеміологічних станціях на водному, залізничному, повітряному транспорті та їх склад затверджує головний державний санітарний лікар України.

15. Для наукового та методичного забезпечення функціонування санітарно-епідеміологічної служби, формування державного та галузевого замовлення на науково-дослідні роботи з питань забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, централізованого замовлення на інформаційно-методичне забезпечення служби головний державний санітарний лікар України утворює на правах консультативно-дорадчого органу наукову раду, до складу якої входять провідні науковці та фахівці.

Положення про наукову раду та її склад затверджуються головним державним санітарним лікарем України.

16. Державну санітарно-епідеміологічну службу МОЗ в Автономній Республіці Крим, областях, міст Києві і Севастополі, на територіях, у містах, районах, на водному, залізничному, повітряному транспорті, на об’єктах з особливим режимом роботи очолюють головні державні санітарні лікарі відповідних територій, об’єктів, виду транспорту, лінійних підрозділів та об’єктів транспорту.

17. Головні державні санітарні лікарі Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, міст, районів, на водному, залізничному, повітряному транспорті, лінійних підрозділів та об’єктів транспорту, на об’єктах з особливим режимом роботи є керівниками (головними лікарями) відповідних установ державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ.

Головні державні санітарні лікарі Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, на водному, залізничному, повітряному транспорті, об’єктів з особливим режимом роботи та їх заступники призначаються на посаду і звільняються з посади головним державним санітарним лікарем України.

Головні державні санітарні лікарі міст, районів, лінійних підрозділів та об’єктів транспорту призначаються на посаду і звільняються з посади головними державними санітарними лікарями Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, на відповідному виді транспорту за погодженням з головним державним санітарним лікарем України.

Керівники інших закладів державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ призначаються на посаду і звільняються з посади головним державним санітарним лікарем України.

18. Державну санітарно-епідеміологічну службу Міноборони, МВС, СБУ, Держкомкордону, Державного департаменту з питань виконання покарань, Державного лікувально-оздоровчого управління очолюють головні державні санітарні лікарі цих органів, які призначаються на посаду і звільняються з посади керівником відповідного державного органу за погодженням з головним державним санітарним лікарем України.

Головні державні санітарні лікарі Міноборони, МВС, СБУ, Держкомкордону, Державного департаменту з питань виконання покарань, Державного лікувально-оздоровчого управління підпорядковуються керівникові відповідного державного органу, а з питань здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду – головному державному санітарному лікарю України.

19. Головні державні санітарні лікарі та їх заступники здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд на відповідних територіях, об’єктах, у частинах і підрозділах, на які поширюється сфера їх діяльності.

Головні державні санітарні лікарі закладів МОЗ координують у межах зазначених територій діяльність усіх розташованих на них закладів державної санітарно-епідеміологічної служби незалежно від їх підпорядкування.

20. Головний державний санітарний лікар України та його заступники, головні державні санітарні лікарі мають бланки та печатку із зображенням Державного Герба України і зазначенням посади.

21. На заступників головних державних санітарних лікарів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, міст, районів, на водному, залізничному, повітряному транспорті, лінійних підрозділів, об’єктів транспорту, об’єктів з особливим режимом роботи покладаються обов’язки заступників керівників (головних лікарів) закладів державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ.

22. На посаду головного державного санітарного лікаря та його заступників призначаються особи, які закінчили вищі медичні навчальні заклади і одержали фах лікаря, мають практичний досвід роботи в закладах державної санітарно-епідеміологічної служби України та відповідають встановленим кваліфікаційним вимогам.

Посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби України повинні відповідати кваліфікаційним вимогам, визначеним головним державним санітарним лікарем України. При прийнятті на роботу може бути встановлено випробний термін згідно із законодавством.

23. Посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби України здійснюють свої повноваження згідно із законодавством. Посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ здійснюють свої повноваження на відповідних територіях, об’єктах, а посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби інших центральних органів виконавчої влади – на територіях, на які поширюється сфера їх діяльності, підпорядкованих їм об’єктах, у частинах і підрозділах.

24. Приписи, постанови, висновки, що видаються головними державними санітарними лікарями та іншими посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби, обов’язкові для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

25. Посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби України самостійно приймають в межах своїх повноважень рішення, несуть відповідальність згідно із законодавством за протиправні дії або бездіяльність.

26. Посадові особи та спеціалісти державної санітарно-епідеміологічної служби України:

провадять свою діяльність відповідно до законодавства та посадових інструкцій, що затверджуються головними державними санітарними лікарями;

підлягають атестації в порядку, встановленому МОЗ.

27. При МОЗ, Кримській республіканській санітарно-епідеміологічній станції, обласних санітарно-епідеміологічних станціях, міст Києва і Севастополя, центральних санітарно-епідеміологічних станціях на водному, залізничному та повітряному транспорті, центральних органах управління санітарно-епідеміологічною службою Міноборони, СБУ, Держкомкордону, Державному департаменті з питань виконання покарань, Державному лікувально-оздоровчому управлінні утворюються атестаційні комісії. Положення про атестаційні комісії, їх склад затверджуються головним державним санітарним лікарем України.

28. Посадовим особам та спеціалістам державної санітарно-епідеміологічної служби України видається службове посвідчення, зразок якого затверджується головним державним санітарним лікарем України.

29. Посадовим особам державної санітарно-епідеміологічної служби України, а також їх близьким родичам гарантується правовий та соціальний захист, захист життя, здоров’я, честі, гідності та майна від злочинних замахів та інших протиправних дій згідно із законодавством.

30. Мережа та організаційна структура закладів державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ визначаються головним державним санітарним лікарем України. Мережа та організаційна структура закладів державної санітарно-епідеміологічної служби центральних органів виконавчої влади, зазначених у пункті 9 цього Положення, визначаються головними державними санітарними лікарями відповідних державних органів за погодженням з головним державним санітарним лікарем України.

31. Типові положення про структурні підрозділи закладів державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ та нормативи їх оснащення затверджуються головним державним санітарним лікарем України, а типові положення про структурні підрозділи закладів державної санітарно-епідеміологічної служби центральних органів виконавчої влади, зазначених у пункті 9 цього Положення, та нормативи їх оснащення затверджуються головними державними санітарними лікарями відповідних державних органів за погодженням з головним державним санітарним лікарем України.

32. Створення, реорганізація і ліквідація закладів державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ здійснюються міністром охорони здоров’я в порядку, встановленому законодавством, за поданням головного державного санітарного лікаря України, а закладів державної санітарно-епідеміологічної служби інших центральних органів виконавчої влади – їх керівниками за погодженням з головним державним санітарним лікарем України.

33. Посадові особи та спеціалісти державної санітарно-епідеміологічної служби України підлягають обов’язковому державному страхуванню на випадок каліцтва або професійного захворювання під час виконання службових обов’язків, мають право на пільги та компенсації у порядку, встановленому законодавством.

34. Фінансування закладів державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, а також інших джерел, передбачених законом.

35. Фінансування закладів державної санітарно-епідеміологічної служби Міноборони, МВС, СБУ, Держкомкордону, Державного департаменту з питань виконання покарань, Державного лікувально-оздоровчого управління здійснюється за рахунок асигнувань на охорону здоров’я, що виділяються зазначеним органам з державного бюджету.

36. Заклади державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ:

можуть виконувати роботи та надавати платні послуги у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, що не належать до медичної допомоги населенню, згідно із Законом України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, отримувати від юридичних та фізичних осіб благодійні (добровільні) внески та пожертвування;

можуть мати у своєму складі спеціалізовані підрозділи, що проводять профілактичні дезінфекційні заходи на підставі договорів з підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

37. Матеріально-технічне забезпечення закладів державної санітарно-епідеміологічної служби України здійснюється в порядку, встановленому законодавством.

38. Заклади державної санітарно-епідеміологічної служби України є юридичними особами, мають самостійний баланс, рахунки в органах Державного казначейства, печатку із зображенням Державного Герба України та найменуванням закладу, бланки та штампи.

39. Будівлі, приміщення, устаткування, транспортні засоби та інше майно, що використовується закладами державної санітарно-епідеміологічної служби України для виконання своїх завдань, земельні ділянки, на яких розташовано будівлі цих закладів, є державною власністю і надаються їм в порядку та на умовах, визначених законодавством.

40. Структура, чисельність працівників, штатні розписи, кошториси закладів державної санітарно-епідеміологічної служби України затверджуються в порядку, встановленому законодавством.

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті