Господарська компетентність учасників договірних відносин

В  сучасній Україні перехід до ринкової економіки зумовив появу специфічних суб’єктів договірних відносин. Тому при укладенні господарських договорів між суб’єктами господарювання має значення встановлення особливостей господарської компетенції учасників договірних відносин.

Відповідно до законодавства України учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 10 ГК) визнаються суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які є засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

В свою чергу, держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст. 8 ГК) не є суб’єктами господарювання, їх господарська компетенція реалізується від імені відповідної установи. Суб’єктами господарської діяльності (ст. 55 ГК) визнають учасників господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в  межах цього майна. Слід звернути увагу, що це визначення нагадує визначення юридичної особи (ст. 80 ЦК). Але далі в ГК конкретизовано перелік суб’єктів господарювання: господарські організації — юридичні особи (підприємства), створені відповідно до ЦК, державні комунальні та інші підприємства, створенні відповідно до ГК, а також інші юридичні особи, які провадять господарську діяльність та зареєстровані в  установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для провадження господарської діяльності. ГК не надає філіям та представництвам статусу юридичної особи (ч. 4 ст. 64 ГК).

Отже, суб’єктами господарювання визнаються і відокремлені структурні підрозділи юридичних осіб. Зазначені структурні одиниці (відокремлені підрозділи) здійснюють свою господарську діяльність (ст. 132 ГК) від імені тих організацій, підрозділами яких вони є. При цьому визначення ознак учасників господарських відносин ще більше конкретизується: у ч. 3 ст. 175 ГК зазначено, що зобов’язання майнового характеру між суб’єктами господарювання та негосподарюючими суб’єктами-громадянами (громадянами, що не зареєстровані як підприємці), не є господарськими.

Господарська діяльність учасників договірних відносин у сфері обігу лікарських засобів здійснюється відповідно до Закону України «Про лікарські засоби» № 123/96-ВР від 04.04.1996 р. Так, виробництво лікарських засобів (ст. 10) здійснюється фізичними або юридичними особами на підставі спеціального дозволу (ліцензії). Інфраструктура виробництва лікарських засобів, у тому числі забезпечення необхідного рівня їх якості, потребує відповідних виробничих потужностей. Тобто фактично створення суб’єктом господарювання необхідних умов для виробництва лікарських засобів можливе лише в умовах підприємства.

В останні роки деякі правознавці пропонують замінити поняття «юридична особа» більш відповідним, на їхню думку, економічному та юридичному стану суб’єктів господарської діяльності поняттям «підприємство» (Мамутов В.К., Чувпило О.О., 1996). В ГК України визначено (ст. 62 ГК), що підприємство — це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку з найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Таким чином, слід звернути увагу на невідповідність вимог ст. 10 Закону України «Про лікарські засоби» в  частині визначення суб’єктів із забезпечення промислового виробництва лікарських засобів з боку заводів-виробників, змісту ст. 62 ГК України. Усунення розбіжностей можливе шляхом внесення відповідних змін до Закону України «Про лікарські засоби» із зазначенням, що промислове виробництво лікарських засобів здійснюється підприємствами на підставі спеціального дозволу в порядку, визначеному законодавством України.

Оптова і роздрібна реалізація лікарських засобів на  території України відповідно до ст. 19 Закону України «Про лікарські засоби» здійснюється підприємствами, установами, організаціями та громадянами також на підставі спеціального дозволу (ліцензії). Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» № 1775-ІІІ від 01.06.2000 р. до видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, крім виробництва лікарських засобів, належать також оптова й роздрібна торгівля лікарськими засобами. При цьому в Законі вказано, що суб’єктом господарювання, який ліцензується, є зареєстрована в установленому порядку юридична особа незалежно від її організаційно-правової форми та форми власності, яка провадить господарську діяльність, крім органів державної влади та місцевого самоврядування, а також фізична особа — суб’єкт підприємницької діяльності. У даному випадку оптова торгівля лікарськими засобами по суб’єктному складу не обмежується. Лише в спільному наказі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і МОЗ України «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами» № 3/8 від 12.01.2001 р. уточнюється, що оптова торгівля лікарськими засобами здійснюється через аптечні бази (склади).

Але іншими законодавчими актами обмежується коло суб’єктів, що мають право оптової торгівлі таким специфічним видом лікарських засобів, як спирт етиловий, та контрольованими речовинами. Так, постановою Кабінету Міністрів України «Про Реєстр закладів охорони здоров’я і підприємств зооветеринарного постачання, що здійснюють оптову торгівлю спиртом етиловим на медичні та ветеринарні цілі» № 1908 від 28.12.2000 р. обмежено коло осіб, що мають право відпуску лікувально-профілактичним закладам спирту етилового. В зазначений Реєстр включені лише юридичні особи.

Оптова торгівля спиртом етиловим дозволена лише занесеним у Реєстр закладам охорони здоров’я і підприємствам. Але все ж обов’язковою умовою права на оптову реалізацію спирту етилового як лікарського засобу крім включення в Реєстр, є наявність спеціального дозволу (ліцензії). А порядок обігу, в тому числі й оптові поставки наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що віднесені до лікарських засобів, обмежується іншими законодавчими актами залежно від їх фармакологічних властивостей, за обов’язкової наявності спеціального дозволу (ліцензії).

Тобто, слід зазначити, що для провадження оптової торгівлі лікарськими засобами, крім обов’язкових обмежень по суб’єктному складу при наявності спеціального дозволу (ліцензії), для окремих груп лікарських засобів, а саме спирту етилового, умовою є внесення до спеціального державного Реєстру закладів і підприємств.

Порядок роздрібної реалізації лікарських засобів, крім вищезазначених законодавчих актів, урегульовано постановою Кабінету Міністрів України «Про впорядкування діяльності аптечних закладів та затвердження Правил роздрібної реалізації лікарських засобів» № 447 від 12.05.1997 р. Відповідно до зазначеної постанови роздрібна реалізація лікарських засобів здійснюється лише через аптеки та їх структурні підрозділи при наявності у господарюючого суб’єкта ліцензії на  визначений вид діяльності. Далі в зазначеній постанові конкретизовано, що аптеки у встановленому порядку можуть створювати відокремлені структурні підрозділи — аптечні пункти і аптечні кіоски. Крім того, за загальними нормами законодавства, сама аптека також може бути відокремленим структурним підрозділом суб’єкта господарювання. Отже, суб’єктами господарської діяльності визнаються і структурні підрозділи юридичної особи — аптеки, аптечні пункти і аптечні кіоски. Але, якщо брати до уваги вимоги ГК та законодавчих актів, йдеться про суб’єктів, які мають відокремлене майно. Тобто суб’єктами господарської діяльності можуть бути лише відокремлені структурні підрозділи (аптеки, аптечні пункти й аптечні кіоски), які мають самостійний баланс.

Відокремлені структурні підрозділи відповідно до Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000 р. є платниками податків. У листі Державної податкової адміністрації України № 224/4/15-1110 від 18.05.2001 р. пояснюється, що підрозділи, які фактично є структурними (невідокремленими, цеховими), не повинні реєструватися як платники податку на прибуток, а підрозділи, що мають ознаки відокремлених та розташовані на іншій, ніж підприємство, території, належать до іншої територіальної громади, зобов’язані стати на  облік як платники податків, що також визначено наказом Державної податкової адміністрації України «Про затвердження Інструкції про порядок обліку платників податків» № 80 від 19.02.1998 р. Дані про відокремлені підрозділи, згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України» № 118 від 22.01.1996 р., включаються до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

Як окрему специфічну групу учасників господарсько-правових відносин у сфері обігу лікарських засобів можна виділити лікувально-профілактичні заклади, які при операціях з обігом контрольованих речовин на  підставі Закону України «Про внесення змін до Закону «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» № 863-XIV від 08.07.1999 р. також повинні отримувати спеціальний дозвіл (ліцензію).

Таким чином, учасниками договірних відносин у сфері обігу лікарських засобів можуть бути як юридичні особи з їх відокремленими структурними підрозділами, так і фізичні особи–підприємці. Підтверджуючи таке розуміння особливостей діяльності суб’єктів підприємництва, необхідно звернути увагу, що з юридичної точки зору для характеристики суб’єкта підприємницької діяльності в Україні найбільш важливим є факт його легітимації, тобто державного підтвердження законності входження останнього в  підприємницьку сферу і заняття названою діяльністю (державна реєстрація, а в окремих випадках — також ліцензування і патентування деяких видів діяльності).

Виникнення спеціальної правоздатності юридичних осіб, діяльність яких пов’язана з обігом лікарських засобів, базується на основі ГК України, ЦК України та законів, які регламентують механізми реалізації державних інтересів, та інших правових актів, до яких, наприклад, належать ліцензії на провадження видів діяльності, пов’язаних з обігом лікарських засобів. Юридичні наслідки видачі ліцензії на діяльність, пов’язану з обігом лікарських засобів, уповноваженим органом управління — це не зобов’язання юридичної особи здійснювати визначені дії, зазначені в ліцензії, а можливість мати суб’єктивні права та нести обов’язки. Тобто, в рамках наявної спеціальної правоздатності в повній мірі проявляється принцип автономії волі суб’єкта правовідносин.

На відміну від юридичних осіб, особливість господарської компетенції підприємців — фізичних осіб як учасників договірних відносин щодо обігу лікарських засобів полягає в моменті виникнення їх праводієздатності.

Розвиток різноманітних форм підприємницької діяльності зумовив виникнення нового специфічного учасника правовідносин — підприємця. Тому ГК України (ст. 128) визнає громадянина суб’єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця. Цивільне законодавство одним із елементів дієздатності громадянина визначає можливість займатися підприємницькою діяльністю. Одна з обов’язкових умов здійснення громадянином підприємницької діяльності є його державна реєстрація як приватного підприємця. Відповідно до ст. 50 нового ЦК України право на  провадження підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Обмеження права фізичної особи на підприємницьку діяльність встановлюються Конституцією України та чинним законодавством.

Як відомо, повна цивільна дієздатність фізичних осіб безпосередньо пов’язана з віком. Принципова різниця між правоздатністю та дієздатністю фізичних осіб, також полягає, перш за все, у вікових обмеженнях здійснення цивільних прав та обов’язків конкретної особи. Державна реєстрація громадянина як індивідуального (приватного) підприємця — своєрідна ознака визначення організаційно-правової форми суб’єкта господарювання.

Іншою обов’язковою ознакою фізичної особи — приватного підприємця, є його майнова відокремленість. Наявність найбільш важливих об’єктів (наприклад, об’єктів нерухомості) приватними підприємцями відображається у правоустановчих документах, які свідчать про легітимність придбання цих об’єктів (свідоцтво про право власності, реєстрація в БТІ, договори), в книгах обліку витрат та доходів. До інших ознак, згідно з законодавством України, належать: легітимність існування як суб’єкта господарювання; наявність господарських прав та обов’язків (тобто фізична особа-підприємець, як і юридична особа, має спеціальну правоздатність); відповідальність за наслідки господарювання.

Розглядаючи норми нового ЦК України (ст. 50, 51), які стосуються фізичних осіб-підприємців, необхідно відзначити, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, які регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Крім того, враховуючи, що окремі види обігу лікарських засобів відповідно до Закону про ліцензування потребують наявності ліцензії, в ньому зазначено, що суб’єктом господарювання, який ліцензується, є зареєстрована в установленому порядку юридична особа, а також фізична особа — суб’єкт підприємницької діяльності. Із цього можна зробити висновки, що громадяни, як і комерційні організації, мають загальну підприємницьку правоздатність, тобто можуть займатися будь-якими видами підприємницької діяльності.

Повна господарська компетенція фізичної особи-підприємця у сфері обігу лікарських засобів виникає не тільки з моменту отримання повної цивільної дієздатності фізичної особи, тобто повноліття, а отримання спеціального дозволу (ліцензії) на провадження зазначеного виду діяльності.

В сфері загальних обмежень діє інший порядок регулювання правовідносин, тобто, дозвільний: на  ввезення, придбання, реалізацію та застосування контрольованих речовин, у тому числі спирту етилового; на ввезення та застосування незареєстрованих лікарських засобів у випадках, прямо передбачених законодавством; на  реалізацію та застосування субстандартних лікарських засобів під наглядом лікарів. Тобто у сфері обігу лікарських засобів суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, які мають загальну правоздатність щодо здійснення зазначеної діяльності, повинні легітимізувати свою діяльність — отримати відповідний дозвіл (ліцензію).

Але, враховуючи ст. 2 ГК України, відповідно до якої господарською компетенцією наділяються лише учасники відносин у сфері господарювання, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності, візьмемо до уваги можливість наявності та змісту господарської компетенції учасників договірних відносин.

Таким чином, господарською компетенцією у сфері обігу лікарських засобів наділяються такі учасники договірних відносин:

4) лікувально-профілактичні заклади — юридичні особи. n

Віталій Пашков