Подолаємо рак разом!

Щоденно в Україні 470 людей дізнаються, що хворі на рак, а 250 — помирають від цієї хвороби. Водночас у 40% випадків онкологічне захворювання можна попередити. Національний інститут раку закликає представників українського суспільства об’єднати свої зусилля у боротьбі із цією проблемою. 4 лютого 2010 р. з нагоди Всесвітнього дня боротьби проти раку в рамках круглого столу «Подолаємо рак разом» відбувся брифінг Ігоря Щепотіна, доктора медичних наук, професора, головного онколога України, директора Національного інституту раку.

У роботі круглого столу взяли участь представники Національного інституту раку, ЗМІ, державних, громадських та благочинних організацій, асоціацій пацієнтів, духовенства.

Відкриваючи роботу круглого столу, Ігор Щепотін повідомив, що сьогодні проблема онкологічних захворювань надзвичайно актуальна для суспільства. За прогнозами експертів показник смертності від злоякісних ново­утворень і надалі зростатиме. Більше 70% усіх випадків смерті внаслідок злоякісних ново­утворень трапляється у країнах із низьким та середнім рівнем економіки, де ресурси для профілактики, діагностики та лікування раку обмежені. У більшості випадків рак виявляють на стадії, коли стан пацієнта близький до безнадійного. Злоякісні новоутворення посідають 2-е місце серед причин смертності населення України. За період 1999–2007 рр. показник захворюваності українців на рак зріс на 8,1%. Захворюваність серед чоловіків підвищилася на 5%, серед жінок — на 11,5%.

Головну роль у зростанні рівня захворюваності відіграє старіння населення України. Найвищі темпи приросту показника захворюваності відзначалися у Дніпропетровській, Запорізькій, Кіровоградській, Львівській, Одеській та Харківській областях, проте у Луганській, Полтавській та Херсонській областях зареєстровано зниження цього показника. 30% осіб, у яких діагностовано рак — люди праце­здатного віку. Сьогодні в Україні зареєстровано приблизно 1 млн пацієнтів зі злоякісними ново­утвореннями. Приблизно 85 тис. українців щорічно помирають від раку.

Як зазначив І. Щепотін, нині в Україні, порівняно з країнами Європи, зафіксовано відносно низький показник захворюваності населення на рак, незважаючи на його щорічний приріст. Але показник смертності перевищує такий країн Європи. Тим не менше за період 1999–2007 рр. спостерігається позитивна тенденція до зниження рівня смертності від онкологічних захворювань у середньому на 2,6% у більшості областей. Проте цього не можна сказати про Вінницьку, Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Рівненську, Черкаську, Чернівецьку області та Севастополь.

Важливі показники діяльності онкологічної служби — смертність у перший рік після виявлення раку та 5-річна виживаність пацієнтів зі злоякісними новоутвореннями. У Європі смертність у перший рік після виявлення раку становить 26%, в Україні — 35%. Показник 5-річної виживаності пацієнтів у Європі — 54%, тоді як в Україні — 41%.

І. Щепотін наголосив, що одне із головних завдань онкологічної служби — зниження показника смертності у перший рік після виявлення раку. Сьогодні в Україні разом із досить високим показником охоплення спеціальним лікуванням пацієнтів з онкологічними захворюваннями реєструється також високий рівень показника померлих у період до року після виявлення раку. Результати проведеного дослідження свідчать про штучне завищення показника виявлення хвороби на ранніх стадіях та заниження показника занедбаності раку заради покращання загальної картини, що говорить про необхідність перегляду та максимальної об’єктивізації критеріїв оцінки діяльності онкологічної служби України.

Для визначення ступеня готовності онкологічної служби країни до переходу на нову систему показників оцінки якості лікування проаналізовано стан диспансеризації пацієнтів з онкологічними захворюваннями як передумову для розрахунку показників виживаності пацієнтів у перший рік після виявлення раку. Встановлено, що з тих, хто захворів у 2007 р., тільки 57,4% було диспансерно оглянуто в перший рік, а 42,6% хворих після проведеного первинного лікування не були охоплені диспансерним оглядом, їх життєвий статус невідомий. У другий рік диспансерного спостереження (2008 р.) серед хворих у 2006 р. оглянуто тільки 50,7%. Через три, чотири та п’ять років після встановлення діагнозу оглянуто 48,6, 46,8 і 25,7% пацієнтів відповідно.

Низький рівень охоплення населення диспансерним наглядом пояснюється відсутністю мотивації лікарів первинної ланки проводити заходи з ранньої діагностики онкологічних захворювань та нагляду за пацієнтами з раком. Крім того, низькій рівень обізнаності населення нашої країни щодо перших симптомів онкологічних захворювань — головна причина виявлення захворювання на пізніх стадіях.

І. Щепотін зазначив, що у контексті боротьби з онкологічними захворюваннями постає актуальна суспільна проблема — замовчування діагнозу лікарями та родичами пацієнта. Як наслідок — приблизно 50% хворих на рак отримують лікування у непрофільних закладах. За словами доповідача, велику стурбованість фахівців викликає поширення нетрадиційних методик лікування онкологічних захворювань. Більше того, з боку державних органів спостерігається підтримка певних нетрадиційних методик лікування раку. Майже завжди сумнівні методики не дають очікуваного результату, проте забирають дорогоцінний час.

І. Щепотін розповів, що 20 років тому було розпочато розробку та впровадження інформаційної технології популяційного та лікарняного канцер-реєстрів. Їх головна мета — використати можливості інформаційних технологій для отримання достовірної інформації про стан онкологічної допомоги і шляхи її поліпшення. Сьогодні популяційний канцер-реєстр діє в усіх обласних центрах України. У багатьох онкологічних клініках існує лікарняний канцер-реєстр. Однак наявний інформаційний потенціал використовується не повністю. Здебільшого він слугує для отримання річного звіту в межах офіційних форм, визначення рейтингових показників і дуже мало — для системного аналізу стану онкологічної служби.

Як і 50 років тому, якість онкологічної допомоги намагаються оцінити, застосовуючи показники обсягу ліжкового фонду, морфологічного підтвердження діагнозів, хірургічних втручань тощо. Для переходу на прийняті у міжнародній практиці критерії необхідно почати з поліпшення організації диспансерного нагляду за хворими.

Звичайно, перехід на нові критерії оцінки — не миттєвий процес і потребує значних змін в організації онкологічної допомоги і, перш за все, в системі диспансеризації онкологічних хворих. Порушення термінів обстеження, формальний підхід до моніторингу життєвого статусу хворого виключає своєчасне виявлення рецидивів захворювання. Невиконання необхідних лікувальних процедур знижує шанси хворого на одужання, суттєво скорочує тривалість його життя, що є прямим порушенням прав пацієнта на отримання своєчасної, ефективної та адекватної медичної допомоги, яка підвищує шанси на повне одужання чи тривалу ремісію.

За словами доповідача, сьогодні онкологічна служба України має розвинену інфраструктуру. Майже всі спеціалізовані онкологічні лікувальні заклади оснащені сучасним обладнанням. У межах онкологічної служби використовуються єдині стандарти лікування. Підготовка фахівців відбувається на високому рівні — регулярно проводяться наукові та навчальні заходи із широким залученням лікарів-онкологів, науковців, представників державних органів.

І. Щепотін повідомив, що в кінці 2009 р. Верховною Радою України затверджено Загальнодержавну програму боротьби з онкологічними захворюваннями на період до 2016 р. Фінансування покриває лише 50% потреб онкологічної служби, а саме часткове забезпечення лікарськими засобами та обладнанням. Отже профілактика та своєчасна діагностика раку залишилися без фінансування з боку держави.

Директор Національного інституту раку підкреслив, що громадські організації здатні впливати не тільки на суспільну думку, але і лобіювати інтереси пацієнтів при прийнятті рішень державними органами. Невелика кількість громадських організацій, які дійсно мають вплив на ситуацію, незважаючи на відсутність належної підтримки з боку держави і комерційних організацій, продовжує працювати і досягати певних результатів. Нині декілька державних програм, спрямованих на боротьбу з хронічними і тяжкими захворюваннями, приймаються з урахуванням думки громадських організацій.

І. Щепотін наголосив, що сьогодні важливо донести до свідомості українців тезу: рак — не вирок, це виліковне захворювання, якщо проведено своєчасну діагностику та адекватну терапію. Він підкреслив, що найважливіше завдання держави у боротьбі з поширенням онкологічних захворювань — пропаганда здорового способу життя і формування адекватного ставлення суспільства до проблеми раку.

На завершення круглого столу присутні були ознайомлені з меморандумом про співпрацю щодо подолання згаданої проблеми. Із цим документом можна ознайомитися на сайті www.unci.org.ua. Після підписання меморандуму планується створити громадську раду при Національному інституті раку.

Прим. ред.: на початку року Президія АМН України звернулася до Юлії Тимошенко, Прем’єр-міністра України, з проханням повернути Національний інститут раку до складу Академії медичних наук України. Керівництво Національного інституту раку звертається до Прем’єр-міністра з проханням не допустити передачу цієї установи з підпорядкування МОЗ України у підпорядкування АМН України.

Олена Приходько,
фото Любові Столяр

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті