Корупція в медичній сфері: викорінити, запобігти, перемогти

Корупція в Україні посідає одне з перших місць серед значної кількості проблем країни. За даними окремих досліджень, рівень корупції в медицині є одним з найвищих. Наприкінці грудня 2017 р. Президент України Петро Порошенко підписав закони «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» та «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості», які започатковують медичну реформу в Україні. Напередодні, 20 грудня, у м. Полтава, на базі Полтавського юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого за підтримки Координатора проектів Організації з безпеки і співробітництва (ОБСЄ) в Україні та Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса Національної академії правових наук України (НАПрН) України відбувся ІІ медико-правовий форум на тему «Реформування системи охорони здоров’я: корупційні ризики та способи їх усунення».

Участь у заході взяли голова Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками (далі — Держлікслужба) Наталія Гудзь, експерти фармацевтичного ринку, правники, науковці, представники медичної спільноти, професійних громадських організацій.

Форум відбувся у форматі 4 секцій, присвячених обговоренню медичної реформи, фармацевтичної діяльності, фінансування системи охорони здоров’я, а також відповідальності за корупційні правопорушення у сфері охорони здоров’я.

Вітаючи учасників форуму, Сандра Кайя (Sandra Kaija), доктор юридичних наук, професор Ризького університету ім. Страдіня, зазначила, що проблема корупції властива не лише для України. Актуальною вона є і для Латвії, де періодично здійснюються дослід­ження на цю тему. Нещодавно внесено зміни до кримінального законодавства і передбачені нові статті щодо відповідальності за протиправну вимогу і прийняття/надання благ.

За словами Олега Тимченка, начальника Головного територіального управління юстиції в Полтавській області, викорінення корупції в демократичній державі можливе лише правовими методами. «Якщо необхідно долучитися до цього процесу працівникам юстиції, то ми завжди готові до спів­праці», — наголосив він.

Менеджер програм з питань правової реформи Координатора проектів ОБСЄ в Украї­ні, кандидат юридичних наук Віталій Гацелюк поінформував присутніх про те, що на запит Національного агентства з питань запобігання корупції у 2017 р. за допомогою компанії GfK Ukraine було проведено всеукраїнське дослідження щодо рівня корупції і його сприйняття. У ході дослідження з’ясувалося, що загалом українці вважають рівень корупції в країні високим. При цьому відповіді на більш конкретні питання коливаються. Так, наприклад, особи, які стикаються з діяльністю суддів особисто, оцінюють рівень корупції в судах нижче, ніж ті, хто з ними не стикався. «Все це потребує аналітики і має бути враховано при напрацюванні стратегії протидії правопорушенням у цій сфері», — підкреслив він.

МЕДИЧНА РЕФОРМА: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ

«Ми маємо зараз законодавство, яке створює значні корупційні ризики. У нинішній ситуації медицина без неправомірних оплат тих чи інших послуг існувати фактично не може. Як на мене, винна в цьому не медицина. Винні ті, хто створив такі умови для існування медичної галузі», — наголосила доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН, директор Полтавського юридичного інституту Наталія Гуторова, відкриваючи І секцію форуму.

Доповідач нагадала про ст. 49 Конституції України, яка визначає, що держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. «Ми чудово розуміємо, що надання в необмеженому обсязі безоплатної високоякісної медичної допомоги не може собі дозволити жодна найбагатша і розвинена країна світу», — зауважила Н. Гуторова, додавши, що завдяки такому непродуманому рішенню українці перебувають у дуже знач­ному секторі корупційних ризиків.

На думку науковця, поглиблена криза в українській медицині була обумовлена Рішенням Конституційного суду України від 29 травня 2002 р. № 10-рп/2002, яким було роз’яснено, що положення «у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно» треба розуміти так, що у таких закладах охорони здоров’я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги.

У ринковій економіці не може бути безоплатних послуг. У будь-якому разі за такі послуги має хтось заплатити.

Результати дослідження «(Без)коштовна медицина», проведеного в рамках проекту USAID, показали, що 97% респондентів відповіли ствердно на питання «Чи платили Ви за препарати під час амбулаторного чи стаціонарного лікування?». 48,8% опитуваних вимушені були відмовитися від лікування через неплатоспроможність, 50,4% відклали лікування через фінансові обмеження. 68,7% респондентів займалися самолікуванням, не звертаючись до лікаря, через відсутність коштів.

Результати декларативного права на безкош­товну медичну допомогу, за словами Н. Гуторової, призвели до наступного:

  • коштовна, але низькоякісна медицина, оскільки медичні заклади не мають коштів на придбання необхідного обладнання;
  • високий рівень корупції, обумовлений низьким рівнем заробітної плати медичних працівників. Найкращі фахівці, не бажаючи брати участь у корупційних практиках й отримувати низьку заробітну плату, працевлаштовуються за кордоном;
  • низький професіоналізм;
  • безконтрольне та часто зайве застосування медикаментів, продиктоване медичними представниками. При цьому не завжди ефективність таких ліків доведена;
  • середня тривалість життя в Україні у 2016 р. становила 71 рік (111-те місце серед 190 країн).

На думку Н. Гуторової, основними завданнями медичної реформи є відмова від популістського слогану про безкоштовну високо­якісну медичну допомогу в повному обсязі шляхом надання належного правового тлумачення ст. 49 Конституції України. Також варто здійснити перехід до реалістичних програм у сфері охорони здоров’я. Є ті категорії громадян, яким держава зобов’язана надавати безкоштовну медичну допомогу. «Давайте витрачати кошти прозоро і підконтрольно. Держава має звітувати за кожну витрачену копійку», — зауважила наостанок науковець.

За словами директора компанії «МОРІОН» Ігоря Крячка, твердження про те, що українці часто зай­во застосовують ліки, не корелює з низькою середньою тривалістю життя. Так, українські жінки застосовують більше лікарських засобів, ніж чоловіки, відтак живуть довше. Більш доцільно говорити про симптоматичне лікування — багато лікарських засобів застосовується не за призначенням, люди усувають симптоми, але не лікуються.

28 грудня 2017 р. Президент України підписав Закон «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості». Наразі питанням сільської медицини займається голова правління ГО «Медичний проектний центр» Оксана Сивак спільно з радником Президента України Марією Гайдар.

«Метою закону про сільську медицину є забезпечення інфраструктури в сільській місцевості, побудова і ремонт амбулаторій, забезпечення їх необхідним обладнанням», — повідомила О. Сивак.

Виділені з Державного бюджету 4 з 5 млрд грн. на 2018–2019 рр. у вигляді субвенції вже направлено в регіони для покращання інфраструктури в сільській місцевості. За даними Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, кількість сільських населених пунктів становить 22 725, амбулаторій — 4000, фельдшерсько-акушерських пунктів (ФАП) — 12 700. Усі вони знаходяться в різному стані.

На отримання фінансування відбиратимуться громади. «Звичайно, більшість громад хочуть нові сучасні амбулаторії. Але, як ми розуміємо, грошей усім не вистачить. Треба правильно відбирати громади», — зауважила О. Сивак.

Мінімізація корупційних ризиків, пов’язаних із відбором громад на отримання фінансування, можлива завдяки:

  • створенню публічних, прозорих та зрозумілих інформаційно-аналітичних інструментів. Це може бути онлайн-ресурс, на якому реєструвалися б громади і публікували інформацію, з якої всі розуміли б, чому саме в цій громаді побудована нова амбулаторія;
  • доступу до інформації, пов’язаної з реалізацією змін у сільській медицині в Україні для забезпечення публічного контролю за використанням державних коштів;
  • ефективній комунікації громад з потенційними медичними працівниками, оскільки має значення не стільки інфраструктура, як наявність лікаря, який погоджується на нинішніх умовах їхати працювати в село;
  • економічному розвитку громад в рамках створеного додаткового конкурентного середовища;
  • моніторингу впровадження та реалізації проекту експертами та громадськістю.

При відборі громад — учасників проекту буде враховуватися серед іншого такий критерій, як наявність ФАП, медичного пункту, амбулаторії для того, щоб визначити, чи треба щось нове. Ще один критерій — готовність до співфінансування та його частка. Такі критерії в урядовій постанові від 6 грудня 2017 р. № 983 поки що не прописані. «Ми зараз працюємо над змінами, щоб зробити співфінансування на рівні 5–10%», — зазначила О. Сивак. Такий підхід дозволить фінансувати будівництво чи ремонт амбулаторій за рахунок субвенції і бюд­жету громад, які готові виділити кошти.

Щороку Transparency International визначає індекс сприйняття корупції (Corruption Perceptions Index — CPI) — рейтинг країн світу, в якому Украї­на в 2016 р. зайняла 131-ше місце. «Враховуючи навіть цей індекс, ми можемо розуміти корупцію як явище, що стало не лише кримінально-правовим, але й, на жаль, соціальним», — зазначив Іван Демченко, кандидат юридичних наук, докторант відділу європейського права та міжнародної інтеграції Інституту законодавства Верхов­ної Ради України.

Корупція є не лише у державному секторі. Приватний сектор також є активним учасником корупційних відносин. Корупція може бути на мікро- та макрорівнях. Мікрорівень — це побутова корупція, коли, наприклад, пацієнт може прийти до лікаря і надати йому неправомірну вигоду за надання довідки. Корупція на макрорівні може бути політична та інституційна, тобто коли особи, наділені певною владою, використовують її у своїх цілях.

Яким чином вирішується питання корупції на міжнародно-правовому рівні? У 2003 р. була прийнята Конвенція ООН проти корупції, яку ратифікували майже всі країни світу. Якщо вчиняти дії та діяння, які передбачені даною Конвенцією, і пов’язати їх зі сферою охорони здоров’я, то ними можуть бути:

  • підкуп чиновників в обмін на отримання певної неправомірної вигоди;
  • розкрадання, неправомірне привласнення або інше нецільове використання коштів державного бюджету, виділених на охорону здоров’я;
  • використання впливу чиновника з корисливою метою;
  • зловживання службовим становищем;
  • незаконне збагачення тощо.

У Раді Європи на регіональному рівні також є Конвенція, присвячена проблемі корупції. Однак вона закріплює інший підхід — не криміналізацію даних діянь, а цивільно-правове відшкодування шкоди, яка може бути завдана корупційними діяннями.

У вересні 2017 р. Європейською комісією була опублікована доповідь щодо корупції у сфері охорони здоров’я, де відзначено випадки, що підвищують рівень корупційних діянь:

  • хабарництво у медичному обслуговуванні;
  • корупція при державних закупівлях;
  • корупція при маркетингових відносинах;
  • зловживання зайнятим високим становищем;
  • корупція при відшкодуванні вартості ліків.

Зважаючи, що ми живемо в час реформ, доповідач звернув увагу на корупційні ризики при проведенні реформ. Так, вони можуть бути пов’язані з процесом децентралізації. «Саме на місцях можуть зрости потенційні корупційні ризики», — підкреслив І. Демченко. Дерегуляція, яка передбачає зменшення кількості документів дозвільного характеру, має відбуватися розумно і не шкодити інтересам суспільства.

«Єдиного підходу для того, щоб побороти або запобігти корупції, немає. Лише комбінація стратегії та найкращих практик може бути ефективним засобом… Корупція в охороні здоров’я коштує більше, ніж гроші. Ціна корупції в охороні здоров’я — людські життя», — резюмував І. Демченко.

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри адміністративного права Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого Олександр Зима відзначив основні проб­леми у сфері охорони здоров’я: недосконала медична освіта; низький професійний рівень медичних працівників; погане технічне забезпечення; недостатнє фінансове забезпечення; проблеми, пов’язані з медичною етикою; часто громадянин, отримуючи медичну послугу, хоче ініціювати корупційні дії.

«Я думаю, що медична реформа — це механізм, який забезпечує виникнення цілої низки корупційних ризиків, адже такий ризик виникає саме там, де ділять гроші», — наголосив О. Зима.

Цитуючи професора Олександра Бандурку, доповідач зазначив, що орган, який створюється для боротьби з корупцією, з часом стає найбільш корумпованим. У цьому контексті він згадав створення нового національного закупівельного агентства. «Як можна дуже коротко викласти медичну реформу: зібрати з громадян побільше грошей в одну купу, створити новий орган, який їх по-новому поділить», — зауважив доповідач.

За словами О. Зими, необхідний зважений підхід до боротьби з корупцією. «Якщо повна перемога корупції у сфері охорони здоров’я призведе до погіршення здоров’я українців хоча б на 1%, така боротьба того не варта», — зазначив він.

На думку правника, з будь-яким злочином варто боротися двома інструментами: або карати, або декриміналізувати. Вирішити проблему корупції на найнижчому рівні можна шляхом встановлення дозволу на оплату медичних послуг безпосередньо лікарні, що здійснюється зараз через лікарняні каси, визначення максимального розміру такої оплати, а також встановлення відсотку медичних послуг, які надаються платно і безоплатно. І в будь-якому випадку мають бути категорії населення, які отримують послуги безоплатно.

Також, за словами доповідача, доцільно встановити жорсткий рівень присвоєння лікарям категорії й обсягу послуг, які вони можуть надавати залежно від класифікації. Найбільш схильними до корупції у сфері надання медичних послуг, за словами доповідача, є фахівці спеціалізованої медичної допомоги.

«Боротьба з корупцією — важка гостра проблема, незважаючи на те, що в державі постійно приймаються і регіональні, і загальнодержавні програми боротьби зі злочинністю», — зауважила Владислава Батиргареєва, доктор юридичних наук, заступник директора з наукової роботи науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса НАПрН України. При цьому, за її словами, українці поки що не готові покласти край корупції, більше того, вони продовжують інвестувати в корупційний механізм.

У 2017 р. на замовлення Харківської обласної адміністрації було здійснено регіональне дослідження з приводу існування корупції у медичній сфері. Участь в опитуванні взяли 48% жінок і 51% чоловіків. Понад 90% — особи працездатного віку. Дослідження показало, що корупцією пронизані всі гілки суспільного життя. При цьому рівень корупції в Харківському регіоні залишається стабільно високим і не відрізняється від загальноукраїнських досліджень.

Менше всього корупції в освітніх установах і поліції. Корупція тут становить 24–29%. При цьому майже половина респондентів (46%) пересвідчилася особисто в корисливих діях працівників медичної сфери.

Дослідження показало, що неправомірна вигода з боку пацієнтів чи їх близьких надавалася за такі послуги:

  • за отримання листка тимчасової непраце­здатності чи інших довідок — 75% респондентів;
  • за якісне проведення операції пацієнту, надання медичних послуг, консультацій — близько 50% респондентів. У цьому випадку пацієнта запевнили, що йому гарантуються якісний до- та післяопераційний догляд, застосування кращих препаратів, медичних виробів, обстеження поза чергою, кращі умови перебування в медичному закладі;
  • за виписування лікарем потрібного рецепта — 10% респондентів;
  • за підтвердження, або приховування тих чи інших медичних фактів — менше 10%. Найчастіше лікарі можуть підтвердити/приховати наявність тілесних ушкоджень, побоїв тощо;
  • за дострокову виписку пацієнта з лікарні або, навпаки, продовження його перебування — 5%;
  • за видачу потрібних довідок про психічний стан пацієнта — 15%;
  • за спотворення істинної причини смерті. У цьому випадку розміри хабарів є найбільшими в медичній сфері, оскільки може йтися про приховування кримінальної смерті. Таких випадків нараховуються одиниці.

Анонімне анкетування серед лікарів показало, що 1-ше місце посіли факти неправомірної плати за отримання робочого місця. На 2-му місці — неправомірна плата за отримання ліцензії на здійснення приватної медичної діяльності. 25% медичних працівників вдаються до цих схем. Також є факти неправомірної плати чиновникам МОЗ України та його територіальним органам за уникнення зайвих перевірок діяльності медичних закладів. Здійснюється неправомірна плата і за відкриття приватних клінік, які зручно розташовуються на базі державних закладів охорони здоров’я.

Громадянам ставилося питання щодо того, наскільки вони готові долучитися до боротьби з корупцією, зокрема застосовуючи такий інструментарій, як доброчесне інформування. Майже половина вважають такий підхід непоганим. При цьому лише 5% респондентів відповіли, що спочатку здійснять неправомірну плату лікарю, отримають медичну послугу, а вже потім «здадуть» лікаря.

АНТИКОРУПЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Відкриваючи другу секцію форуму, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафед­ри цивільного, господарського та екологічного права Полтавського юридичного інституту Віталій Пашков зауважив, що право на здоров’я і життя задекларовано на міжнародному рівні. Однак постає питання, яким чином воно буде реалізовано. Якщо брати до уваги українську систему охорони здоров’я, то проблемою є не ст. 49 Конституції України, а її тлумачення Конституційним судом України. Будь-яка країна має встановлений гарантований пакет медичних послуг. Натомість в Україні він не встановлений. «На мою думку, запроваджувати солідарне страхування потрібно. При цьому окремі верст­ви населення повинні отримувати необхідну допомогу безоплатно», — зазначив науковець.

Переходячи до основної теми другої секції, В. Пашков зазначив, що особливістю лікарських засобів є те, що їх обирають не пацієнти, а призначають чи рекомендують лікарі. Наразі розповсюдженим є поняття «фармацевтична опіка».

Що від України вимагає Угода з Асоціацією? Мова йде про застосування Україною вимог країн ЄС, у тому числі в системі забезпечення ліками. Так, законодавство України з лікарських засобів має бути гармонізовано з Директивою 2001/83/ЕС Європейського Парламенту та Ради ЄС від 6 листопада 2001 р. «Про звід законів Співтовариства щодо лікарських препаратів для людини». «У нас була така спроба. У Верховній Раді України зареєстровано проект закону «Про особливості імплементації окремих положень законодавства Європейського Союзу щодо обігу лікарських засобів» (реєстраційний № 4465). Однак цей законопроект має дуже багато противників», — зауважив В. Пашков.

Говорячи про новий Національний перелік основних лікарських засобів (далі — Національний перелік), науковець зазначив, що до його прийняття українці застосовували 75% лікарських засобів з недоведеною ефективністю.

Голова Держлікслужби Наталія Гудзь зупинилась на питаннях дерегуляції та оптимізації як основних шляхах підвищення ефективності роботи Держлікслужби та відновлення її головної місії — дієвого контролю якості лікарських засобів.

Серед проблем, які потребують першочергового вирішення, голова Держлікслужби виокремила невідкладне опрацювання існуючого нині порядку ввезення лікарських засобів. Необхідно спільно з митними органами вилучити всі довгі логістичні ланцюжки (так званих перевізників), об’єднавши загальні (пропуск товарів через митний кордон Украї­ни) та спеціальні (державний контроль якості та видача висновку щодо якості) дії при ввезенні лікарських засобів. При цьому слід залишити імпортерів, які визначені Митним кодексом України, а саме — зарубіжних виробників або уповноважених ними представників.

Сьогодні, за словами Н. Гудзь, вкрай важливо визначитися з поняттям «вітчизняний виробник». Це той, який виробляє якісні генерики та намагається мати у виробничому портфелі і власні розробки, чи той, який ввозить з-за кордону під виглядом in bulk вже розфасований в українську упаковку готовий продукт? Зреш­тою слід терміново повернути до об’єктів державного контролю продукцію in bulk та активні фармацевтичні інгредієнти (субстанції), що ввозяться українськими виробниками для власних виробничих цілей.

На фармринку України протягом останніх 3 років культивується так званий комплексний виробник, коли різні етапи відбуваються на окремих виробничих майданчиках, часто розміщених у різних містах та навіть краї­нах. Як наслідок, Держлікслужба сьогодні підтверджує дотримання стандартів GMP тільки відповідальному за кінцевий етап — batch release. А це на ділі може виявитися не виробницт­вом взагалі, а просто окремим офісом Quality Assurance. Регулятор зобов’язаний мати підтвердження якості готового лікарського засобу на усіх етапах його виробництва, а виробник — здійснювати контроль готового продукту саме для українського ринку.

Впродовж 2017 р. Держлікслужбою було ініційовано низку змін до законів та підзаконних нормативно-правових актів України. Проте практично усі вони залишилися проектами з причини надтривалого узгодження в МОЗ України. Наприклад, зміни до діючих Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з обігу лікарських засобів були розроблені рік тому — 15.12.2016 р. і до цього часу не винесені на розгляд Уряду, а постанова КМУ щодо визначення квот підконтрольних речовин так і не була прий­нята впродовж 2017 р.

Для оптимізації вертикалі діяльності територіальних підрозділів Держлікслужби запропоновано змінити їх структуру та утворити 7 міжрегіональних об’єднань Держлікслужби замість існуючих сьогодні 25. Кожне міжрегіональне об’єднання буде охоплювати 3–4 області.

Інституціональні рамки, які формують і структурують взаємовідносини між учасниками фармринку, спрямовані на визначену мету, за словами Віктора Чумака, кандидата хімічних наук, віце-президента Об’єднання організацій роботодавців медичної та мікробіологічної промисловості України, поділяються на:

  • формальні, які закріплені нормативними та процесуальними актами і мають орієнтувати учасників фармацевтичного сектору на офіційну мету — забезпечення доступної та ефективної медикаментозної медичної допомоги;
  • неформальні, у тому числі корупційні складові, які склалися і не закріплені законодавчо, мають протилежну мету, про яку не завж­ди говорять у голос.

«Усе починається з системи державного управління… Адміністративна реформа має відбуватися одночасно з медичною реформою», — зауважив експерт, нагадавши, що ще в 1998 р. Президент України підписав Указ № 810/98 «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні». Документ передбачав запровадження європейської системи управління і кардинальне скорочення органів центральної виконавчої влади. Державні послуги, які не потребували політичних рішень, були передані у відання експертних організацій.

Тоді ж відповідно до Указу Президента Украї­ни від 22.07.1998 р. № 810/98 була відпрацьована схема функціонування та матеріальних потоків на прикладі Державного фармакологічного цент­ру МОЗ України — постанова КМУ від 26.05.2005 р. № 376.

Визначившись з курсом на Європу, у 2000 р. Президент видав доручення, яким серед іншого доручив удосконалити і привести у відповідність з вимогами Європейського Союзу та інших міжнародних організацій порядок реєстрації лікарських засобів в Україні.

Наразі ж в межах реформи державної служби у структурі міністерств утворюються директорати для виконання завдань, пов’язаних із забезпеченням формування державної політики в одній або декількох сферах компетенції міністерств. На думку В. Чумака, це лише перейменування структурних підрозділів з департаментів на директорати, що назвати адміністративною реформою складно.

Говорячи про формулярну систему як складову системи стандартизації медичної допомоги, В. Чумак зазначив, що відсутність нормативної бази гальмує створення системи стандартизації. На сьогодні ж відсутній єдиний реєстр галузевих стандартів.

Олена Приходько, керівник проекту «АПТЕКА-online», виокремила 3 ключові події 2017 р. на фармацевтичному ринку, які вплинули на формування державної політики із забезпечення українців лікарськими засобами у 2018 р.

Так, у березні минулого року затверджена нова редакція Націо­нального переліку, який базується на 19-му виданні Базового переліку основних лікарських засобів, рекомендованих ВООЗ. Пізніше ВООЗ прийняла 20-те видання.

З метою приведення Національного переліку у відповідність з новим виданням Експертний комітет з відбору та використання основних лікарських засобів розробив нову редакцію Націо­нального переліку, яка була прийнята Урядом 13 грудня 2017 р. Відтак з 1 січня 2018 р. бюджетні заклади охорони здоров’я мають першочергово забезпечити задоволення в повному обсязі потреби в лікарських засобах, включених до Національного переліку. За цієї умови замовники зможуть в подальшому закуповувати ліки, що зареєстровані в Україні та не включені до зазначеного Національного переліку.

Нова редакція Національного переліку налічує 421 міжнародну непатентовану назву препаратів (МНН), а частка їх роздрібної реалізації і госпітальних поставок у загальному обсязі ринку лікарських засобів, за даними аналітичної системи дослідження ринку «PharmXplorer»/«Фармстандарт» компанії «Proxima Research» за підсумками 2016 р., становить 30% у натуральному та 25% — у грошовому вираженні.

Як неодноразово заявляли фахівці у сфері охорони здоров’я, Національний перелік не покриває всі потреби госпітальної терапії. Ліки, які входять до нової редакції Національного переліку, в загальному обсязі госпітального споживання становлять 63% у натуральному та 52% — у грошовому вираженні. «У зв’язку з цим постає питання, яким чином лікарням задовольнити потребу в інших 37% препаратів у госпітальному сегменті? Медичним закладам пропонують керуватися методикою, затвердженою наказом МОЗ України від 11.07.2017 р. № 782. Однак наскільки такий підхід можна застосовувати на практиці, ніхто не знає. Будемо бачити з 2018 р., як це запрацює», — зауважила О. Приходько.

Говорячи про корупційні ризики у контекс­ті функціонування Національного переліку, доповідач звернула увагу на те, що частина лікарських засобів було внесено до нього за процедурою «fast-track». При цьому в українському законодавстві не визначено, що таке «fast-track». «Відповідно, у даному випадку ми маємо подвійні стандарти, коли одні препарати включаються за одним принципом, а другі — за іншим, який ніде не описаний», — підкреслила О. Приходько.

Ще одна подія — запровадження з 1 квітня 2017 р. системи реімбурсації в межах урядової програми «Доступні ліки». У рамках програми пацієнти за рецептом лікаря можуть отримати безкоштовно або з доплатою лікарські засоби для лікування серцево-судинних захворювань, цукрового діабету II типу та бронхіальної астми.

Запровадження цього проекту дійсно вплинуло на структуру споживання лікарських засобів. Так, загалом за період квітень–грудень 2017 р. кількість споживаних DDD (defined daily dose — встановлені добові дози) препаратів, внесених до переліку МНН, затвердженого постановою КМУ від 09.11.2016 р. № 863, збільшилася на 58% порівняно з аналогічним періодом минулого року.

Свого часу МОЗ України мало намір розширити дію програми «Доступні ліки» на хронічні захворювання шлунка і дванадцятипалої кишки; депресії і депресивного синдрому; профілактику і лікування анемій у I триместр вагітності. Виникає питання, яку мету ставить перед собою регулятор, коли виступає з подібними ініціативами. Оскільки, за даними Національного інституту стратегічних досліджень, у структурі захворюваності та смертності населення України в 2016 р. (на 100 тис. населення) лідируючі позиції займають хвороби системи кровообігу, органів дихання, травлення, новоутворення та інші. Тобто ініційовані Міністерством категорії захворювань для включення до урядової програми не є пріоритетними. Натомість потреби пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями покриті частково. Тому доцільно було б включити до програми відшкодування такі діючі речовини, як лізиноприл, аторвастатин, триметазидин, розувастатин, торасемід, варфарин.

Мінімізувати ризики можна не шляхом обмеження лікарень визначеними переліками. Такий перелік повинен мати рекомендаційний характер за аналогією з переліком ВООЗ. «Задача центрального органу виконавчої влади — створювати стандарти і здійснювати ефективний контроль. Є протоколи лікування, формуляри. Тому потрібно дати можливість лікарям користуватися ними і призначати вказані в них препарати. Пацієнт, у свою чергу, повинен мати змогу отримувати ці ліки за державний рахунок», — резюмувала О. Приходько.

Далі буде…

Прес-служба «Щотижневика АПТЕКА»

Комментарии

Нет комментариев к этому материалу. Прокомментируйте первым

Добавить свой

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*


Последние новости и статьи