Втома та стрес гальмують прогрес

Ольга Воробйова

Доктор медичних наук, професор Московської медичної академії ім. І.М. Сєченова Ольга Воробйова акцентувала увагу слухачів на питаннях виникнення та терапії психовегетативного синдрому (ПВС).

Більшість практикуючих лікарів під терміном вегетативної дистонії (ВД) розуміють психогенно зумовлені вегетативні порушення. Академік РАМН, професор А.М. Вейн, який присвятив вивченню цього питання все життя, розглядав ВД як патологічну зміну діяльності нервової системи, що виникає при ураженні будь-якої анатомічної структури вегетативної нервової системи. Як складові ВД він розглядав периферичну вегетативну недостатність (вегетативну нейропатію), ангіотрофоалгічний синдром (ураження вегетативних волокон соматичних нервів) та психовегетативний синдром (порушення діяльності надсегментарних вегетативних структур), до якого належать нейроциркуляторна дистонія (НЦД) та вегетосудинна дистонія (ВСД). У більшості випадків вегетативні порушення є вторинними і виникають на тлі багатьох психічних, неврологічних та соматичних захворювань. Таким чином, ВД не слід розглядати як нозологічний діагноз.

ПВС має полісимптоматичний характер, у пацієнта можуть відзначати порушення з боку нервової, серцево-судинної, дихальної, травної, терморегуляційної систем тощо. ВД — це синдром, який обов’язково супроводжує всі типи тривожного розладу. Психічні порушення при ПВС потребують такої ж уваги з боку лікаря, як і соматичні. Тож встановлення правильного діагнозу та призначення адекватної терапії, в тому числі і медикаментозної, вимагає від фахівця глибоких знань та досвіду.

Першими анксіолітичними засобами, дія яких спрямована на лікування тривожних станів, стали створені на початку 60-х років ХХ ст. препарати бензодіазепінового ряду. Однак у середині того ж десятиріччя їх використовували лише у випадках постійної тривоги, в той час, коли тривогу пароксизмального характеру почали лікувати за допомогою трициклічних антидепресантів. У 90-х роках ХХ ст. при негострих тривожних станах будь-якого генезу препаратами першої лінії вибору були селективні інгібітори зворотного захвату серотоніну та норадреналіну.

Сьогодні для лікування проявів тривоги при ВД використовують широкий спектр різноманітних лікарських засобів. Транквілізатори і антидепресанти достатньо дієві, однак належний терапевтичний ефект від використання останніх слід очікувати лише через кілька днів чи навіть тижнів після початку курсу лікування. Тому ці засоби застосовують переважно при важких розладах. В інших випадках, а також дітям, людям літнього віку та пацієнтам із субклінічною тривогою частіше призначають ноотропні препарати (зокрема НООФЕН), синтетичні та створені на рослинній основі препарати, що мають помірну анксіолітичну дію, в тому числі так звані денні транквілізатори (зокрема АДАПТОЛ). До переваг останніх слід віднести швидке настання терапевтичного ефекту, хорошу переносимість та відсутність небажаних проявів, властивих транквілізаторам та антидепресантам (седація, залежність, синдром відміни тощо).

Олена Несукай

Проблема поліпшення стану здоров’я пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) та НЦД викликає велике занепокоєння як серед лікарів, так і серед пацієнтів. Доповідь доктора медичних наук, професора Національного наукового центру «Інститут кардіології ім. М.Д. Стражеска» Олени Несукай була присвячена корекції дисфукцій ВНС у хворих з патологією серцево-судинної системи.

Під НЦД сучасна медицина розуміє поліетіологічне функціональне захворювання серцево-судинної системи, в основі якого лежать розлади нейроендокринної регуляції з численними та різноманітними симптомами, що виникають чи поглиблюються на тлі стресових ситуацій, та яке характеризується сприятливим прогнозом і не веде до розвитку кардіомегалії та серцевої недостатності. Порушення з боку ВНС відіграють дуже важливу роль у патогенезі серцево-судинних захворювань. НЦД є передвісником розвитку АГ та ішемічної хвороби серця (ІХС).

Для кількісної оцінки стану ВНС (вегетативного тонусу) доцільно використовувати показник варіабельності серцевого ритму (ВСР) — природні зміни інтервалів часу між серцевими скороченнями нормального синусового ритму. Зниження ВСР є прогностично несприятливою ознакою, яка визначає ризик раптової смерті та прогресування серцево-судинних захворювань.

Під час вивчення ВСР на базі Національного наукового центру «Інститут кардіології ім. М.Д. Стражеска» у 105 пацієнтів з ІХС, НЦД та АГ відзначали суттєве зниження цього показника у всіх групах. Окрім того, вони мали такі ознаки дисфункції ВНС, як збудження, відчуття страху, невпевненості в завтрашньому дні. Слід зазначити, що пацієнти з АГ мали контрольовані показники артеріального тиску та отримували адекватну фармакотерапію, яка виключала прийом блокаторів β-адренорецепторів. Як засіб для корекції психічних та нейрогуморальних порушень у хворих на АГ та НЦД був обраний АДАПТОЛ, оскільки він добре зарекомендував себе в терапії пацієнтів з різними видами патології вегетативного генезу. При його застосуванні відсутні такі побічні прояви, як міорелаксуюча дія, пригнічення ЦНС, гальмування процесів мислення та координації рухів, сонливість тощо.

Було проведено клінічне дослідження впливу анксіолітичного засобу АДАПТОЛ на показники ВСР у пацієнтів з НЦД та АГ. Його результати довели, що при прийомі цього препарату у пацієнтів значно зменшуються чи повністю зникають відчуття тривоги та страху, емоційна напруга, дратівливість, підвищена стомлюваність, порушення сну, частота кардіалгій. Також у більшості пацієнтів відзначено зниження частоти вегетативних кризів, суттєве підвищення ВСР, досягнення вегетативного балансу та зниження варіабельності артеріального тиску.

Таким чином, призначення АДАПТОЛА у пацієнтів з НЦД та АГ дозволяє з високою ефективністю коригувати нейрогуморальні порушення, покращити показники ВСР, відновити баланс ВНС та нормалізувати вегетативну регуляцію серцевої діяльності.

Валерій Вдовиченко

Про досвід використання АДАПТОЛА в комплексному лікуванні синдрому подразненого кишечнику (СПК) слухачам розповів доктор медичних наук, професор Львівського національного університету ім. Данила Галицького Валерій Вдовиченко.

СПК — це функціональний розлад кишечнику, при якому абдомінальний біль пов’язаний з дефекацією. Згідно з даними, оприлюдненими доповідачем, поширеність цього синдрому серед населення сягає 10–20%, середній вік пацієнтів — 29 років, а пік поширеності припадає на вік від 30 до 40 років. При цьому середня кількість днів із проявами СПК — 194, а у кожного четвертого хворого спостерігають щоденну симптоматику.

До факторів ризику виникнення СПК належать: перенесена інфекційна діарея, вплив харчування, стреси, психосоціальні та психологічні розлади, імунологічні та генетичні фактори. Патологічна фізіологія синдрому пов’язана зі зміною кишкової моторики та секреції, а також з вісцеральною гіперчутливістю. СПК також можуть супроводжувати позакишкові симптоми.

Медикаментозне лікування СПК в першу чергу повинно бути спрямоване на домінантні симптоми: діарею, запор та абдомінальний біль. Однак при комплексній терапії слід також звертати увагу на вегетативні та емоційні порушення у пацієнта. Серед ефективних засобів при розладах ВНС доцільним є вибір АДАПТОЛА.

Фахівцями Львівського національного університету ім. Данила Галицького було проведено дослідження ефективності застосування АДАПТОЛА в комплексному лікуванні пацієнтів з СПК, результати якого свідчать про те, що при застосуванні препарату нормалізується травлення, достовірно зменшується вираженість проявів вісцеральної гіперчутливості (зменшення вираження больового синдрому, болючих позивів до випорожнення та відчуття неповної дефекації), що позитивно впливає на самопочуття хворих. Комплексна терапія пацієнтів з СПК із застосуванням препарату АДАПТОЛ була ефективною та безпечною у всіх, хто брав участь у дослідженні.

Василь Нетяженко

Доктор медичних наук, професор Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця Василь Нетяженко присвятив свою доповідь можливостям поліпшення якості життя у хворих з АГ.

Під якістю життя розуміють сприйняття особою свого життєвого стану в контексті культури та системи цінностей того середовища, в якому вона перебуває, в нерозривному зв’язку з її прагненнями, очікуваннями, стандартами та турботами. Поняття «якість життя» пов’язане із фізичним та психологічним здоров’ям, соціальним та духовним благополуччям, а також освітою, рівнем самостійності, фізичною та економічною безпекою, станом навколишнього середовища.

Вже сам факт виявлення чи знання пацієнтом про наявність у нього АГ погіршує якість його життя. Це проявляється у відчутті тривоги, погіршення настрою, слабкості, нездужанні, зниженій працездатності тощо. Найвищий рівень невротизації виявляють в осіб з постійним головним болем. Деякі лікарські засоби, що традиційно використовують при лікуванні АГ, також можуть негативно впливати на психоемоційну сферу пацієнта. На тлі АГ у хворих досить часто відзначають симптоми астенічного синдрому, який супроводжується підвищеною втомлюваністю, ослабленням або втратою здатності до тривалого фізичного або розумового навантаження, емоційною лабільністю, сексуальними розладами, порушеннями сну, апетиту, пам’яті та уваги.

Серед головних причин розвитку астенії визначають послаблення ГАМК-ергічних процесів у нервовій системі, що призводять до хронічного збудження та виснаження нейрональних структур мозку в умовах постійного стресорного впливу. Одним із найбільш ефективних препаратів, що дієво впливають на основні нейромедіаторні ланки патогенезу астенічного синдрому, є ноотропний засіб НООФЕН, який знижує емоційну лабільність, відчуття страху, напруги та підвищує розумову і фізичну працездатність, покращує показники вищої нервової діяльності, нормалізує сон. При цьому НООФЕН не має побічних ефектів, властивих транквілізаторам та багатьом іншим ноотропним препаратам, та не впливає на артеріальний тиск пацієнта. Завдяки сприятливому профілю безпеки цей лікарський засіб широко використовують в педіатричній та геронтологічній практиці. Крім того, застосування ГАМК та її похідних попереджує розвиток аритмій при гострій ішемії та реперфузії міокарда за рахунок антиоксидантного та антигіпоксичного механізмів дії. Зважаючи на це, призначення НООФЕНА як ад’ювантної терапії при АГ дає можливість значно покращити якість життя пацієнтів.

Людмила Юрьєва

Тему депресій при соматичних захворюваннях у своїй доповіді висвітлила доктор медичних наук, професор Дніпропетровської державної медичної академії Людмила Юрьєва.

Кореляція між соматичними і психічними розладами не викликає сумніву та була добре обґрунтована в попередніх доповідях. Однак при недостатній увазі до емоційного стану пацієнта початкові ознаки психічних порушень можуть перерости в депресію і в деяких випадках навіть призвести до суїциду. Згідно зі статистикою, наведеною Л. Юрьєвою, понад 90% спроб суїциду спровоковані соматичними захворюваннями (серцево-судинні патології, рак, туберкульоз тощо), а близько половини пацієнтів протягом двох тижнів до спроби звести рахунки з життям були на прийомі в лікаря.

Депресія — психічний розлад, що триває не менш ніж 2 тижні та проявляється такими симптомами, як погіршення настрою, зменшення інтересу до звичної діяльності, підвищення втомлюваності, порушення сну, зниження самооцінки та впевненості в собі, безпричинне відчуття провини, думки про смерть чи самогубство, що постійно повторюються, та деякими іншими. Проблема полягає в тому, що більшість лікарів не надають великого значення психічним складовим захворювання: дуже незначну частину депресивних хворих лікують психіатри, до 90% випадків депресій перебігають у стертих, атипових та маскованих формах.

В осіб з депресивними розладами значно підвищується ризик розвитку патологій серцево-судинної системи: АГ, порушень коронарного кровообігу, ІХС, інфаркту міокарда тощо. Тому своєчасна діагностика і належне лікування депресій, крім підвищення якості життя пацієнтів, суттєво впливає на загальну картину соматичної захворюваності.

При виборі антидепресанта слід керуватись такими характеристиками препарату, як висока безпечність, можливість монотерапії, спектр дії, що включає депресивні та тривожні розлади, відсутність взаємодії з іншими лікарськими засобами, економічна обґрунтованість лікування.

Терапія за допомогою більшості традиційних антидепресантів може супроводжуватися деякими несприятливими проявами з боку центральної та вегетативної нервової системи (запаморочення, порушення пам’яті, седація, головний біль, безсоння, сухість у роті, пітливість), травного тракту (нудота, запор, диспепсія, діарея), серцево-судинної системи (ортостатичні явища, гіпертензія, серцеві блокади) та інших систем організму. Зважаючи на це, для лікування депресій у пацієнтів кардіологічного профілю доцільним є призначення лікарського засобу НОРМАЗИДОЛ (пірліндол). Цей препарат має багато позитивних клініко-фармакологічних ефектів: антидепресивний, анксіолітичний, ноотропний, нейропротекторний, вегетостабілізуючий та протисудомний. При цьому в НОРМАЗИДОЛА відсутні кумулятивний та холінолітичний ефекти, токсична дія на печінку та серце, вплив на поведінку. Препарат не викликає залежності та синдрому відміни, його можна призначати разом із іншими лікарськими засобами. НОРМАЗИДОЛ призначають при соматогенних, нозогенних та атипових депресіях, депресіях у пацієнтів похилого віку, при хронічному болю та в період алкогольної абстиненції. Побічні ефекти під час прийому НОРМАЗИДОЛА виникають рідко, їх можна швидко позбутися шляхом зниження дози.

Учасники конференції прийшли до висновку, що при лікуванні психічних і емоційних розладів та пов’язаних з ними соматичних захворювань дуже важлива своєчасна діагностика та спільна робота лікарів різних спеціалізацій. Обґрунтоване призначення препаратів АДАПТОЛ, НООФЕН та НОРМАЗИДОЛ, які маркетує на ринку України ТОВ «Олфа», позитивно впливає на якість життя пацієнтів та дозволяє суттєво прискорити одужання та запобігти розвитку супутніх порушень в організмі. o

Віталій Шевченко, фото Олени Старостенко