Передумови створення самостійного закладу вищої фармацевтичної освіти в Харкові

На межі ХІХ–ХХ століть у Російській імперії тривали дискусії стосовно реформування системи підготовки аптечних кадрів, насамперед, щодо побудови самостійної системи спеціалізованої фармацевтичної освіти.

До вирішення питання долучилися як науковці, так і прогресивна громадськість Харкова. Наукова спільнота Слобожанщини вболівала за справу фармацевтичної освіти, зокрема, слід згадати Андрія Дмитровича Чирікова. Показово, що під час святкування 25-ї річниці його наукової й освітньої діяльності (лютий 1903 р.) учена спільнота Харкова акцентувала увагу на намаганні вченого словом і ділом підтримувати здобувачів фармацевтичної освіти: «Ваше внимательное, сердечное отношение к трудам младших товарищей и всегдашняя готовность прийти каждому на помощь словом и делом приучили фармацевтов видеть в Вас своего ближайшего советника и руководителя и снискали Вам в нашей среде наименование отца фармации»1.

Слід зазначити, що Андрій Дмитрович разом з представниками Харківського фармацевтичного товариства, заснованого ще у 1881 р., намагався надавати матеріальну підтримку слухачам-фармацевтам Імператорського Харківського університету. Так, на засіданні товариства 27 жовтня 1897 р. він запропонував створити фонд для надання їм позик. Також піднімалося питання стосовно слушності отримання пожертвувань на користь фонду. Невипадково заснований фонд отримав назву — спеціальний фонд ім. А. Чирікова.

Обґрунтування наприкінці 90-х років ХІХ ст. представниками Харківського фармацевтичного товариства необхідності визнання значущості фармацевтичної освіти, між іншим, було зумовлене прийняттям Міністерством народної освіти рішення про нагрудні знаки для осіб, що закінчили університети. Надавати право носіння знака магістрам фармації та провізорам не передбачалося!

Уболіваючи за впровадження новітніх досягнень у галузі медичних і природничих наук, представники Харківського фармацевтичного товариства пропонували вдосконалити програму освіти фармацевтів. На їхню думку, з цією метою корисно було б збільшити години на вивчення анатомії та фізіо­логії, бактеріології, мікроскопії, гігієни, нових засобів лікування тощо. Крім того, на засіданнях товариства лунали заяви про доцільність започаткування інституту для читання лекцій провізорам.

У звіті про діяльність Харківського фармацевтичного товариства за 1899 р. є згадка про виступ на одному із засідань Миколи Валяшка з доповіддю на тему «Професор Бекуртс про фармацевтичну освіту»2. З-поміж іншого, молодий вчений висловив низку власних пропозицій, які стосувалися необхідності виокремлення підготовки фармацевтів. «В останні десятиліття все більше застосовують препарати хімічного походження на противагу рослинним; розвиток у цьому напрямку фабричної промисловості, яка пропонує масу органотерапевтичних препаратів, вимагає ні в якому випадку не менше, а більше знань від фармацевтів… тому нам треба йти назустріч вимогам часу і клопотати про збільшення ваги загальної та спеціалізованої освіти для фармацевтів»3.

На з’їзді фармацевтів у Москві (грудень 1899 р.) делегація Харківського фармацевтичного товариства на чолі з А.Д. Чиріковим відстоювала ідею створення фармацевтичного інституту чи фармацевтичного відділення при медичних факультетах університетів з терміном навчання не менше 6 семестрів. Але досягти цієї мети на той час не вдалося.

На початку ХХ ст. питання необхідності підвищення освітнього цензу фармацевтів порушувалося серед наукової фармацевтичної спільноти, на сторінках фармацевтичних періодичних видань, на засіданнях VІІІ Пироговського з’їзду лікарів (1902).

Досягненням Харківського фармацевтичного товариства стало заснування на його базі у 1913 р. окремого інституту. Він поділявся на два відділи: хіміко-бактеріологічний та хіміко-фармацевтичний. Діяльність інституту поширювалася на весь південь Російської імперії та охоплювала дослідження дії, визначення якості лікарських препаратів; боротьбу з фальсифікацією у справі постачання ліків; різноманітні дослідження хіміко-мікроскопічного й бактеріологічного характеру.

При інституті були започатковані курси тривалістю у 10 тиж. Передбачалося, що на цих курсах професори й магістри фармації мали уможливити вивчення лікарями, ветеринарами та фармацевтами методів дослідження, що застосовувалися у фармації.

Під час Першої світової війни харківські вчені одними з перших порушили питання на державному рівні про необхідність вищої фармацевтичної освіти. Війна надзвичайно актуалізувала це питання, ініціювавши жваве обговорення різних варіантів реформи фармацевтичної освіти на фармацевтичних з’їздах, зборах фармацевтичних товариств, нарадах, що відбувалися при Міністерстві народної освіти. Під час засідань спеціальної комісії Фізико-хімічного товариства, яка мала сприяти вирішенню проблеми нестачі ліків, Микола Овксентійович Валяшко, оцінюючи стан хімічної промисловості в країні, наголошував на відсутності кваліфікованих кадрів та пропонував здійснити перегляд навчальних планів закладів вищої освіти.

«Думка щодо надзвичайної необхідності та державної важливості раціональної побудови вищої фармацевтичної освіти, яка протягом кількох десятиліть обґрунтовується у професійних колах, на фармацевтичних з’їздах, у повторних клопотаннях фармацевтичних товариств тощо, — писав М.О. Валяшко у 1915 р., — на сучасному етапі під впливом останніх подій та загрози нехватки медикаментів, отримала широке визнан­ня як у суспільстві, так і на урядовому рівні»4.

На його думку, щоб підготувати дійсно кваліфікованих хіміків-фармацевтів, здатних до науково-практичної діяльності, необхідно було створити не просто курси для фармацевтів, а фармацевтичний інститут, де вивчалися б спеціальні предмети за власним навчальним планом і оригінальними програмами. Він був твердо переконаний, що «..без цього, і за умови розподілення слухачів за різними лабораторіями, створити цілісну спеціальну освіту буде надто складно, оскільки нахил до фармацевтичної спеціальності для них завжди буде другорядним»5.

М.О. Валяшко запропонував розроблений ним навчальний план, що передбачав вивчення на І курсі таких дисциплін, як математика, експериментальна фізика, неорганічна хімія, анатомія рослин, зоологія, ботаніка, проходження фармацевтичної практики. На ІІ курсі мали опануватися аналітична і органічна хімія, фізіологія рослин і мікробіологія, анатомія і фізіологія людини, мінералогія, основи геології, на ІІІ — фізична, фізіологічна й фармацевтична хімія, фармакогнозія, фармакологія та токсикологія, судова хімія, надання першої медичної допомоги, фармацевтичне законодавство. Останній курс науковець пропонував присвятити вивченню спеціальних дисциплін, які б поглиблювали професійні навички слухачів. Крім того, на ІІІ та IV курсах багато годин залишалося за практикою.

Головним завданням закладу освіти мала стати підготовка кваліфікованих кадрів для вітчизняної хіміко-фармацевтичної промисловості, спроможної виготовляти препарати, базуючись на власних сировинних ресурсах, створювати власні лікарські засоби. Відтак, це передбачало, що здобувачі освіти мали отримати базові знан­ня і як провізори.

Тож, яким має бути вищий навчальний заклад, котрий готував би саме такі кадри? Учений пропонував взяти за зразок подібні інститути, що діяли в Берні, Берліні, Марбурзі, підкреслюючи при цьому, що «в Німеччині давно вже надається велике значення створенню таких інститутів, де слухачі отримують свою практичну підготовку від початку до кінця, причому в інститутах ведуться і додаткові курси з більшою спеціалізацією»6.

Паралельно з цим протягом 1916 р. професор М.О. Валяшко брав участь у розробці нав­чального плану й організаційних засад хіміко-фармацевтичних курсів при Жіночому медичному інституті Харківського медичного товариства. Це була можливість на практиці перевірити дієвість принципів освітньої діяльності, на основі яких він планував розбудовувати фармацевтичну освіту в найближчому майбутньому.

Упродовж 1920–1921 рр. М.О. Валяшко став автором 13 доповідей в урядових і громадських організаціях, у яких обґрунтував необхідність організації самостійних фармацевтичних інститутів. Труднощі воєнних років, що наочно продемонстрували необхідність підготовки кваліфікованих фармацевтів, а також наполегливість провідних діячів фармацевтичної галузі сприяли тому, що радянською владою ця пропозиція врешті була почута. У 1921 р. у Харкові, згідно з постановою Народного комісаріату охорони здоров’я України і Головного управління науковими, науково-художніми та музейними закладами відбулося відкриття хіміко-фармацевтичного інституту.

Перший в Україні фармацевтичний заклад вищої освіти було створено на базі фармацевтичної лабораторії медичного факультету Харківського університету, яку на той час очолював М.О. Валяшко. Разом з професорами М. Красовським, А. Розенфельдом та іншими вченими Харківського університету й Технологічного інституту М.О. Валяшко провів величезну організаційну й науково-методичну роботу, що сприяло становленню самостійної вищої фармацевтичної освіти в Україні.

На жаль, діяльність Харківського хіміко-фармацевтичного інституту невдовзі була перервана. У 1924 р. інститут було ліквідовано, студентів та викладачів переведено до фармацевтичного технікуму, а підготовкою наукових кадрів почала опікуватися новостворена науково-дослідна кафедра фармацевтичної хімії. Натомість керівництво технікуму наполягало на необхідності збереження саме вищої освіти, й цей технікум почали прирівнювати до закладів вищої освіти, на відміну від аналогічних технікумів на теренах СРСР.

Бажання відстоювати позиції вищої фармацевтичної освіти керувало М.О. Валяшком і надалі. У відповідь на звернення Московської нау­ково-фармацевтичної асоціації з проханням висловити власну думку з приводу перспектив фармацевтичної освіти він опублікував статтю у «Фармацевтичному журналі». На шпальтах часопису Микола Овксентійович у черговий раз порушив питання: «Чи потрібна працівникам аптеки вища фармацевтична освіта?». Посилаючись на власний досвід, він підкреслював, як бракувало йому вищої фармацевтичної освіти на зорі його науково-дослідної діяльності, що головним чином виявлялося не в обізнаності щодо певних фактів, а у відсутності методологічних підходів. М.О. Валяшко стверджував, що у фармацевта має бути вища освіта. На той час рецептурна діяльність аптек вже передбачала вирішення чималої кількості серйозних питань, складних сполучень різноманітних речовин. Знайти правильне рішення у різних випадках, раціоналізувати виготовлення ліків зможе тільки людина з вищою освітою.

Учений був переконаний, що майбутнє аптечної справи полягає у скороченні суто технічного персоналу, який замінять фармацевти з ґрунтовною фаховою освітою. Для побудови такої системи фармацевтичної освіти він пропонував створені фармацевтичні технікуми із, на його думку, занадто вузьким підходом у плані організації підготовки фахівців-фармацевтів, реорганізувати у фармацевтичні інститути з 3–3,5-річним курсом навчання.

Загальний висновок, до якого прийшов М.О. Валяшко, не залишає жодних сумнівів щодо його позиції: «Докорінні зміни, що відбулися останнім часом у фармацевтичній справі, зумовлюють ще більш суворі вимоги до фармацевта як діяча системи охорони здоров’я. Її подальший розвиток невпинно буде вимагати все більш широких знань, а, відповідно, і більш досконалого ставлення до побудови вищої спеціалізованої освіти»7.

Цитована стаття отримала неабиякий резонанс у науковому середовищі. Опоненти М.О. Валяшка стверджували, що з поширенням стандартизації та механізації у роботі аптек, далеко не всі їхні співробітники будуть потребувати вищої освіти8. За великим рахунком, нічого нового у цих поглядах не було. Ще на початку століття, під час дискусій, що виникали на засіданнях хіміко-фармацевтичного товариства, супротивники М.О. Валяшка наводили подібні аргументи. В. Майданський вкрай критично поставився до тих прикладів, які наводив професор з власного життя, та з великим сумнівом оцінив перспективи створення мережі фармацевтичних інститутів, назвавши це «розкішшю», яку не може дозволити собі країна9.

Кілька критичних зауважень на адресу харківського вченого було висловлено й у статті ленінградського хіміка-фармацевта М. Мірліна, який теж дорікав М.О. Валяшку у відірваності його бачення фармацевтичної освіти від наявних умов10.

Можливість донести до широкої аудиторії свої погляди Микола Валяшко отримав на ІІІ Всеукраїнській нараді з фармацевтичної освіти в Харкові влітку 1928 р. Крім питань щодо організації системи фармацевтичної освіти, науковець окремо зупинився на особливостях побудов програм викладання фармацевтичної хімії, фармакогнозії та суміжних із ними дисциплін. Не обійшлася без його участі і дискусія стосовно необхідності підвищення кваліфікації «старих» аптечних кадрів. На відміну від А. Ліфшиця, В. Фішера та деяких інших учасників обговорення цього питання, М. Валяшко наполягав на необхідності залучення до роботи в аптеках молодих кадрів, передусім випускників фармацевтичних закладів освіти, які не лишилися у своєму сприйнятті фармацевтичної справи на межі ХІХ–ХХ століть.

Відреагували на пропозиції професора щодо розвитку фармацевтичної освіти не тільки в Україні. На сторінках московського «Химико-фармацевтического журнала» невдовзі була опуб­лікована гнівна стаття, автор якої, не маючи сміливості написати своє прізвище, підписався «старий аптекар», та в дещо завуальованій формі звинуватив М.О. Валяшка у класовій обмеженості поглядів та в небажанні визнати право звичайного робітника стати головною рушійною силою в розвитку аптечної справи. Ця публікація призупинила дискусію і, можливо, саме її поява зумовила той факт, що прізвище М.О. Валяшка майже не згадувалося на сторінках спеціалізованих фармацевтичних видань протягом кількох наступних років.

У 1930 р. влада ліквідувала в Україні технікуми вищого типу, зробивши їх закладами середньої освіти. Цим по суті в Україні було ліквідовано вищу фармацевтичну освіту. Але завдяки наполегливим зверненням харківської фармацевтичної спільноти на базі Хіміко-фармацевтичного технікуму знову постав відновлений Фармацевтичний інститут.

Тетяна Лутаєва
Володимир Фесенко

 

1Чествование проф. А.Д. Чирикова по случаю исполнившегося 25-летия его научной и общественной деятельности. Протоколы заседаний Харьковского медицинского общества 8 и 9 февраля 1903 (1903) Тип. и лит. М. Зильберберг и С-вя, Харьков, 51 с.

2Годовой отчет о деятельности Харьковского фармацевтического общества за 1899 год (1900) Фармацевт, 18: 576–577.

3Протоколы заседаний Харьковского фармацевтического общества (1899) Фармацевт, 37: 1315–1317.

4Докладная записка проф. Валяшка Н.А. по поводу организации химико-фармацевтических курсов при Физико-математическом факультете Харьковского университета (1916) Харьков, с. 1.

5Докладная записка проф. Валяшка Н.А. по поводу организации химико-фармацевтических курсов при Физико-математическом факультете Харьковского университета (1916) Харьков, с. 7.

6Докладная записка проф. Валяшка Н.А. по поводу организации химико-фармацевтических курсов при Физико-математическом факультете Харьковского университета (1916) Харьков, с. 7.

7Валяшко Н. (1928) Требуется ли для работников аптеки высшее образование. Фармацевтический журнал, 6: 330.

 8Майданский В. (1928) Требуется ли для аптечных работников высшее образование. Фармацевтический журнал, 8–9: 468.

9Майданский В. (1928) Требуется ли для аптечных работников высшее образование. Фармацевтический журнал, 8–9: 470.

10Мирлин Н. (1928) Об одной существенной поправке. Фармацевтический журнал, 12: 722–724.

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті