Знай своїх героїв фармацевтичного фронту. Vol. 4

Воїни не завжди вдягнені у військову форму та бронежилети. Є ще й ті, хто в білих халатах кожного дня рятує на своєму «фронті», ризикуючи власним життям заради життя інших. Бо вони обрали не рятуватися від війни, а рятувати інших. Продовжуючи нашу вже постійну рубрику про фармацевтичних героїв, хочемо принагідно подякувати всім спеціалістам: Ви — справжні Герої, які надихають кожного з нас боротися далі, поки не поборемо!

Тест на людяність: результат позитивний

Кожна новина про черговий жорстокий ракетний удар по Краматорську викликає страх за людей, які змушені залишатися в місті. Кожен з нас розуміє, наскільки їм потрібна допомога, зокрема медична, але забезпечувати її готові одиниці. Більшість аптек у місті зачинені. Але 1 Соціальна аптека на вул. Василя Стуса, 69, працює.

Наталя Миколаївна Лабунська працювала в цій аптеці ще до війни, а Ганна Олександрівна Шарко з краматорської 1 Соціальної аптеки, що знаходиться на вул. Паркова, 93, приєдналася до неї нещодавно. Фармацевти залишилися у місті та продовжують щодня відкривати аптеку.

Коли всі співробітники евакуювалися і більшість аптек довелося зачинити, дівчата разом з санітаркою зібрали медикаменти з 2 торгових точок та відправили їх до Дніпра — дефіцит ліків вже давався взнаки. Потім самотужки перевезли до своєї аптеки препарати ще з однієї торгової точки, яка не працювала.

Але запаси швидко вичерпувалися, а постачальники відмовлялися їхати до Краматорська — дуже небезпечно. Щоб запобігти катастрофі, керівництво домовилося з компанією БаДМ, і та погодилася завезти товар на свій склад на околиці міста. Тепер Ганна Олександрівна та Наталя Миколаївна 1–2 рази на тиждень їздять туди за лікарськими засобами для своїх відвідувачів. «Ми готові робити все, аби люди не залишилися без таких необхідних медикаментів.

Аптеки у радіусі 1,5–2 км зачинені, тож пацієнти можуть розраховувати купити ліки тільки у нас».

Деякі постачальники відправляють свою продукцію в Краматорськ Новою поштою. У місті працює лише одне відділення, тому фармацевтам доводиться стояти до 6 год в черзі, щоб забрати ліки і доставити їх самотужки в аптеку.

Ані сирени, ані обстріли мужніх жінок не лякають. «Якось прилетіло неподалік — метрів 300 від нас. Тоді ми зачинилися на пів години, а потім відновили роботу, бо люди чекали».

Війна стала своєрідним тестом на людяність. Наталя Миколаївна Лабунська та Ганна Олександрівна Шарко, залишившись один на один з майже невирішуваною проблемою, мобілізувалися і зробили неможливе. Жителі Краматорська отримали доступ до необхідного лікування!

Ми це зробили!

Прикордонне селище Нововоронцовка — український форпост на межі Херсонської та Дніпропетровської областей. Російські війська обійшли його стороною, але постійно обстрілюють. Селище знайоме не тільки з градами та ураганами, а й фосфорними бомбами. До кінця березня тут було настільки гаряче, що навіть аптеки не працювали.

Аптека «Бажаємо здоров’я» в Нововоронцовці теж призупиняла свою роботу, але ненадовго. Завдяки мужності завідувача Ірини Анатоліївни Комаровської та її колеги Тамари Іванівни Ткачової місцеві мешканці досить скоро отримали можливість купувати ліки.

Завідувач не просто відновила роботу аптеки — вона забезпечила її потрібними препаратами, які через бойові дії не надходили. Головний лікар місцевої лікарні на прохання Ірини Анатоліївни надав машину швидкої, на якій вона поїхала за ліками в Кривий Ріг. Під кулями, ризикуючи життям, жінка везла односельцям такий довгоочікуваний порятунок.

«У день, коли зібралися їхати за ліками, зранку, близько 9:00, над аптекою «просвистіли» один за одним ворожі снаряди, які вибухнули всього в кілометрі від нашої аптеки, пошкодивши житлові будинки. Перечекали, поки все затихне, і вирушили. Дорога була напруженою. Коли повернулися і розвантажили машину з ліками, нас переповнювало відчуття радості і гордості — ми це зробили!».

Зараз дві мужні жінки працюють попри те, що ворог знаходиться на незначній відстані і періодично обстрілює селище. «Не раз, повертаючись з роботи додому, потрапляли під артилерійський обстріл, ховалися за будинками, і, дочекавшись тиші, йшли додому. Ми хочемо, щоб наші односельці зустріли перемогу здоровими і щасливими!». І для цього вони не жаліють себе.

Головне — бути в потрібному місці в потрібний час

Охтирка — місто, розташоване на відстані 50 км від кордону з росією. Це визначило його долю в перший день вторгнення.

Надто важливий стратегічний об`єкт, захоплення якого відкривало ворогу дорогу на Полтаву і Миргород, а потім через Гадяч на Київ та у бік Харкова. Російські війська сподівалися пройти цією дорогою без затримки, але Охтирка прийняла бій. Місцеві жителі намагалися не виходити на вулиці і ховалися, де хто міг. Перші три дні перетворилися на справжнє пекло.

Попри шалені обстріли, 26 лютого Альона Алєксєєнко все ж відкрила свою «Аптеку оптових цін» в центрі міста — їй потрібно було зібрати ліки для наших військових. Але за пів години залунала сирена і знову запрацювала артилерія, тому довелося припинити роботу.

Альона залишилася в аптеці сама, усі колеги роз`їхалися. Однак вона щодня приходила, щоб люди мали можливість придбати необхідні лікарські засоби. «Робочий день міг тривати 2 год, а міг і 6 — усе залежало від ситуації. Ніколи не забуду, як одного разу зачиняла аптеку, а на місто скинули 2 ракети. Було дуже гучно».

Коли запас ліків майже вичерпався, Альона звернулася до волонтерів і запропонувала свої послуги. «У місто з-за кордону надходили гуманітарні вантажі з лікарськими засобами. Їх потрібно було сортувати, а фармацевтів серед волонтерів не було». Завдяки її зусиллям та знанням в аптеках міста з’явилися знеболювальні та жарознижувальні препарати. Дівчина роздавала їх містянам і в своїй аптеці.

Але то був тільки початок доброчинної діяльності! Наступним кроком став волонтерський центр — там підбирали ліки за списками сімейних лікарів, а потім вони передавали їх своїм пацієнтам в лікарнях та поліклініках міста. Так вдавалося забезпечувати препаратами першочергово людей з хронічними захворюваннями.

«Бувало, що хворі і самі зверталися в наш центр, тоді ми збирали для них необхідне, і я на власній машині розвозила їх тим, хто не міг через хворобу за ними прийти. Одному чоловіку привезли ліки, а через два дні дев’ятиповерхівку, де він жив, розбомбили…»

Увесь березень, поки тривали бої, дівчина чергувала на телефоні волонтерського центру — приймала замовлення. І коли зверталися наші військові або медики, а серед гуманітарки не було потрібних препаратів, вона відкривала свою аптеку в будь-який час, аби люди могли отримати необхідні ліки.

Місто знаходилося в окупації до 25 березня. Альона Алєксєєнко весь цей час працювала. Працює невгамовна завідувачка і тепер. Майже відновилися поставки ліків і колеги повернулися. Стало легше? «Так, але розслаблятися не час. Стільки роботи попереду, коли переможемо. Звільнили Охтирку — звільнять і Україну. Тож, готуємося бути корисними!».

Неймовірна хоробрість у найжахливіші моменти

27 червня всі магазини ТЦ «Амстор» у Кременчуку працювали у звичайному режимі. Так само й Аптека Доброго Дня. Поки о 15:50 росія не вдарила у центр ракетою.

Зазвичай працівники аптеки виходили з приміщення, коли лунала повітряна тривога, але цього разу — не встигли. Завідувач аптеки Оксана Серазітдінова і фармацевти — Анна Школьна та Данило Мірошніченко — лишилися всередині.

Фармацевт Анна встигла вийти з торговельного центру першою. Її підкинуло ударною хвилею, так що вона не відчувала болю від посічених склом рук та ран по тілу.

Останньою завжди зазвичай виходила завідувач аптеки.

«Коли прилетіла ракета, була у своєму кабінеті, — говорить вона. — Я навіть не встигла зрозуміти, що відбулося. Вибухи лунали один за одним. Якийсь голос у голові сказав мені заховатися під столом, і як тільки я це зробила, стеля в аптеці впала. На якусь секунду все перестало сипатися».

За Оксаною повернулися Данило та Анна, вони розблокували двері, які завалило уламками. Коли були вже на вулиці, Оксана помітила, що її колега у крові:

«Я повернулася в аптеку, щоб взяти перекис та бинти, а коли виходила, приміщення вже починало горіти. На поміч прийшов Данило, який зайшов забрати мене, а не відразу побіг на вихід».

Торговельний центр зайнявся, щосекунди пожежа ставала все більшою, а рятувальникам було складніше виводити людей.

Увесь час, поки було можливо перебувати біля центру, працівники аптеки допомагали людям прийти до тями, перебинтовували рани і втішали.

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті