Захід зібрав широке коло учасників, серед яких: народні депутати, представники Адміністрації Президента, Уряду, МОЗ, обласних державних адміністрацій та обласних рад, керівники департаментів охорони здоров’я та профільних комісій обласних рад, головні лікарі обласних лікарень, члени громадських та волонтерських організацій, профільних міжнародних організацій, науковці та експерти.
Відкриваючи слухання, Андрій Парубій, перший заступник голови Верховної Ради України, зазначив, що Україні доводиться проводити реформи майже в усіх сферах суспільного життя та одночасно вести війну на Сході. Однією з найбільш важливих для громадян України є галузь охорони здоров’я, якій на сьогодні притаманні численні гострі проблеми. Він висловив сподівання, що у виступах буде надано конкретні бачення щодо їх вирішення.
Відповідно до регламенту першим було заслухано доповідь Олександра Квіташвілі, міністра охорони здоров’я, щодо досягнень, які було здобуто за рік його перебування на посаді. У першу чергу він відзначив розпочатий процес реформування ринку лікарських засобів. Зокрема, це реформування процесу державних закупівель, забезпечення фізичної та економічної доступності препаратів, дерегуляція ринку. Так, цього року близько 60% закупівель лікарських засобів передано міжнародним організаціям — ПРООН, ЮНІСЕФ, Crown Agents на суму 2,197 млрд грн. Усі потрібні договори вже підписано, гроші перераховано, деякі торги оголошено. За словами міністра, наступного року 100% закупівель має бути передано міжнародним організаціям. Заради дерегуляції фармринку з представниками галузі було розроблено та затверджено 22 нормативні акти, що наближають законодавство України до європейського. Найближчим часом планується впровадження системи реімбурсації за різними напрямками. З 1 січня буде запроваджено пілотний проект щодо державного регулювання цін на препарати інсуліну, після чого принципи реімбурсації буде поширено на інші програми.
Увага МОЗ також приділяється формуванню державної політики у сфері охорони здоров’я. На базі Національної стратегії реформування системи охорони здоров’я в Україні розроблено пакет законопроектів, що передбачають перехід від фінансування ліжко-місця до оплати вартості медичних послуг, зміну форми господарської діяльності лікувальних закладів. На жаль, вони не були підтримані Комітетом.
О. Квіташвілі підкреслив, що важливою подією цього року стало підписання угоди зі Світовим банком у рамках проекту «Поліпшення охорони здоров’я на службі у людей», у рамках якого Україні надано позику в обсязі 214,7 млн дол. США. Проект передбачає підтримку інформатизації галузі охорони здоров’я, впровадження нових методів фінансування, відновлення інфраструктури, розбудову системи громадського здоров’я.
Завершуючи виступ, міністр наголосив: «Стоячи перед вами сьогодні, я думаю, чи досягли ми всіх тих цілей, які для себе ставили? Чесно кажу — на 60–70%, але за цей рік було зроблено більше, ніж за останні 24 роки незалежності України, у тому числі закладено фундамент для проведення реформ».
Цілі МОЗ у 2016 р. — забезпечити гарантований доступ кожної родини до первинної допомоги, спрямувавши на неї 35% бюджетних коштів, завершити створення сучасних оперативно-диспетчерських служб, вивести закупівлі зі сфери відповідальності МОЗ, впровадити гарантований пакет медичних послуг та нові принципи фінансування лікувальних закладів, перейти до реімбурсації. О. Квіташвілі висловив впевненість, що наступний рік буде набагато продуктивнішим, адже представники влади вже спрацювалися.
Ольга Богомолець, голова Комітету, наголосила у своєму виступі, що МОЗ мало б працювати значно краще, та висловила від імені Комітету готовність максимально допомогти Міністерству з реформою. Саме тому було ініційовано проведення парламентських слухань. Що стосується урядових законопроектів щодо автономізації, то, за її словами, Комітет свідомо не дав можливості їм відбутися в Парламенті: «Ще раз наголошую: ми за автономізацію, за максимальні права і самоврядування, але без права банкрутства всієї державної системи охорони здоров’я. Той проект передбачав відсутність державного бюджету для закладів охорони здоров’я з 2016 р., переведення їх фінансування на місцеві бюджети, зміну статусу з державних закладів на комерційні акціонерні товариства, а це означає потенційний механізм банкрутства і приватизації».
Учасники слухань ознайомилися з програмою реформування медичної галузі «25 кроків», у результаті впровадження яких пацієнти отримають право вибору лікаря, якісне медичне обслуговування, гарантований рівень медичної допомоги, у тому числі забезпечення безоплатної первинної екстреної медичної допомоги, медичної допомоги породіллям, дітям та соціально незахищеним верствам населення, пацієнтам з орфанними захворюваннями, з обмеженими можливостями.
Представлена концепція передбачає запровадження в Україні лікарського та медичного самоврядування. О. Богомолець наголосила: «Професіонали, а не МОЗ, будуть відповідати за якість надання медичних послуг, за ліцензування в галузі та нести відповідальність перед пацієнтами за діяльність медичної спільноти». Вона запросила професійні організації та фахівців до активної співпраці з цього питання: «Ми чекаємо на ваше бачення щодо створення палат: лікарської, стоматологічної, фармацевтичної, медсестринської. Комітет готовий підтримувати ваші ініціативи».
Передбачено також формування єдиної вертикалі підпорядкування для всіх медичних закладів та установ країни. Мова йде про відомчі медичні заклади, заклади охорони здоров’я, котрі обслуговують потреби військової та пенітенціарної медицини, а також про Національну академію медичних наук України (НАМНУ). На сьогодні заклади охорони здоров’я знаходяться в 20 вертикалях фінансового підпорядкування, що створює механізми для корупції.
У концепції «25 кроків» висвітлено механізми створення системи прозорої чесної конкуренції серед лікарів з можливістю заробляти гроші. Фінансової забезпеченості спеціалістів планується досягти шляхом переведення фінансування з системи «ліжко-день» на оплату фактично наданої медичної послуги чи допомоги. У свою чергу, медичні заклади отримають повну незалежність щодо формування власної фінансової та кадрової політики. «Протягом наступного року Комітет бере на себе зобов’язання щодо формування пакета законів і щодо чіткого контролю виконання МОЗ покладених на Міністерство відповідальностей», — підкреслила голова Комітету. Успішна реалізація реформи охорони здоров’я сьогодні залежить ще й від того, як буде здійснюватися адміністративно-територіальна, податкова та судова реформи, а також від впровадження в Україні Військово-медичної доктрини. Важливо створити відкриті бази даних медичного персоналу, закладів охорони здоров’я, і, що головне, — лікарських засобів з цінами в референтних країнах.
Серед кроків також представлених в концепції, — створення і розробка стандартів системи медичного страхування, реформа системи медичної освіти та науки, переатестації та перепідготовки фахівців, підготовка нових управлінських кадрів.
За словами Валерії Лутковської, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, сьогоднішній стан медицини нагадує ситуацію, яку можна охарактеризувати так: «пацієнте, допоможи собі сам». На сьогодні отримати якісну медичну допомогу практично неможливо. Вона також звернула увагу присутніх на питання вакцинації, зокрема, на відсутність державної інформаційної політики, яка б допомагала роз’яснювати батькам і лікарям, що таке вакцинація та чому вона потрібна. «У мене таке враження, що МОЗ зацікавлене в тому чорному піарі в ЗМІ, тому що це допомагає приховати проблему нестачі вакцин, яка сьогодні існує в лікувальних закладах. І маю зазначити, що проблема із вакцинацією — це одна з найбільших, яка відгукнеться нам не сьогодні, а в найближчому майбутньому», — наголосила В. Лутковська, звернувшись до міністра з пропозицією розробити державну програму інформування суспільства про вакцинацію. Проте вона буде ефективною лише за умови, що вакцини будуть доступними.
Василь Князевич, завідувач кафедри управління охороною суспільного здоров’я Національної академії державного управління при Президентові України, підкреслив, що реформу охорони здоров’я потрібно розглядати з морально-етичних міркувань та бачити кінцеву її мету. Це дорога не одного дня, не одного року, вона потребує об’єднання громадянського суспільства та держави. Він також звернув увагу слухачів, що без створення комплексу «університетська клініка — лікарня» не буде майбутнього ні для медичної освіти, ні для науки.
Олег Мусій, народний депутат України, заступник голови Комітету, запропонував впровадити в Україні бюджетно-страхову модель фінансування системи охорони здоров’я для того, щоб позбутися семашківських кліше та запустити цивілізовані сучасні механізми. При цьому слід орієнтуватися на позитивний міжнародний досвід, рекомендації науковців і експертів. На його думку, країна має перейти на дворівневу систему фінансування медичного обслуговування з формуванням єдиного державного замовника медичної послуги і окремого фінансування різних видів медичної допомоги.
Потребує докорінних змін система управління галуззю. За словами народного депутата, необхідно запровадити суспільно- чи громадсько-адміністративну управлінську модель, позбавити державні органи у сфері охорони здоров’я невластивих їм функцій та передати частину повноважень професійному самоврядуванню, залучити до прийняття рішень пацієнтську спільноту. Важливим пріоритетом стане розвиток первинної допомоги і профілактична спрямованість медицини: «Сімейний лікар і медсестра мають стати основним порадником людини щодо медичного обслуговування і збереження її здоров’я».
Також в Україні має бути сформовано мережу загальнодоступних сучасних високотехнологічних багатопрофільних лікарень. Державі слід чітко визначити заклади, які здатні й повинні перебрати на себе функцію інтенсивного лікування. Тут можна було б застосувати механізм державно-приватного партнерства, але приватна медицина має бути повністю урівняна в правах з державною. І нарешті необхідно деполітизувати реформу охорони здоров’я: ця тема має стати територією професійності, відповідальності й партнерства. Запорукою припинення суперечок є закріплення засад державної політики на рівні закону, який передбачатиме обов’язковість концепції, стратегії й покрокового плану дій з відповідальними особами.
Володимир Загородній,голова Української федерації роботодавців охорони здоров’я, заявив, що більше ніж за 20 років в Україні так ніхто й не взяв на себе сміливості й відповідальності заявити, якою саме має бути в Україні національна система охорони здоров’я. Сьогодні стан справ у системі можна оцінити як національну катастрофу. Вона стала непомірним тягарем для суспільства, медичної спільноти й влади також. Децентралізація, автономізація й роздержавлення дасть можливість закласти підвалини структурної перебудови національної системи охорони здоров’я. У першу чергу МОЗ сьогодні треба відмінити левову частку регуляторних актів, деякі з них діють багато десятиріч.
Вікторія Коваль, голова профспілки медичних працівників України, висловила хвилювання щодо того, чи відбуватиметься реформування галузі в правовому полі і чи не закінчиться воно лише приведенням мережі лікувальних закладів і штату працівників у відповідність з можливим дефіцитним бюджетом. Ці побоювання ще більше посилилися у зв’язку з прийняттям постанови КМУ від 25.11.2015 р. № 1024, якою скорочено норматив забезпечення стаціонарними лікарняними ліжками з 80 до 60 на 10 тис. населення. «Ця постанова ні з ким не узгоджена і наслідками її запровадження буде масове вивільнення працівників галузі та скорочення ліжкового фонду. Так, тільки в Чернігівській обл., за попередніми даними, має бути скорочено 40% ліжкового фонду. На Полтавщині — біля 3 тис. ліжок, в Київській обл. — понад 1 тис., на Волині — 1,7 тис. Відповідно, слід скоротити медичних працівників, а програми їх соціального захисту в умовах реформування галузі не існує. Якщо і надалі проводити таку політику, то впроваджувати реформу в охороні здоров’я практично не буде кому, а без медичного працівника змін не буде. У ході проведення реформ стан забезпечення права на працю та дотримання трудових прав медиків ми оцінюємо як критичний. Яскравим прикладом того є реформа Державної санітарно-епідеміологічної служби. 24 тис. працівників було звільнено відразу, доля ще 25 тис. нікому нецікава. Наші звернення до Уряду проігноровано, тому ми мали вдатися до судового розгляду», — наголосила вона.
Ірина Пінчук, головний позаштатний спеціаліст МОЗ зі спеціальності «Психіатрія і наркологія», директор Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології, звернула увагу присутніх на необхідність прийняття Закону України «Про психіатричну допомогу» та затвердження державної програми охорони психічного здоров’я населення України. У нас відсутня державна стратегія в галузі охорони психічного здоров’я, повільно проводяться реформи, спрямовані на соціально орієнтовану психіатричну допомогу, відсутнє розуміння системи реабілітації в сфері охорони психічного здоров’я. Існує плутанина понять: медична, психологічна, соціальна, професійна реабілітація, хто і де має її проводити. «Не вирішивши ці питання, ми будемо нераціонально використовувати державні кошти, а найголовніше — ніколи не створимо систему реабілітації. Не допоможуть ні окремі накази по міністерствам, ні плани заходів та безперервні засідання робочих груп», — зазначила доповідач.
Микола Поліщук,завідувач кафедри нейрохірургії Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, підкреслив, що реформування медичної галузі має бути спрямоване на профілактику захворюваності, де ключова роль належить лікарям первинної ланки, котрі працюватимуть як приватні підприємці, та закладам охорони здоров’я, котрим слід надати статус автономних, неприбуткових підприємств комунальної або державної форми власності. Уперше така можливість обговорювалася ще в 2005 р. Автономізацію закладів треба впроваджувати негайно, медики вже давно готові до цього.
Віталій Кондратенко, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Судово-медична експертиза», відзначив необхідність реформування цього напрямку, адже єдиної, цілісної системи судово-медичної служби до цього часу не існує. Такий стан речей обумовлений тим, що бюро судово-медичної експертизи, які існують в кожній області, фактично підпорядковані місцевим органам влади. У зв’язку з цим фінансування всіх установ судово-медичної експертизи відбувається за залишковим принципом, що обумовлює низький рівень матеріально-технічного забезпечення.
Значна кількість бюро працює на морально застарілому обладнанні, що, безумовно, заважає якісному та своєчасному виконанню експертиз. При цьому укомплектованість штатів бюро судово-медичної експертизи становить усього 60%, що пов’язано з важкими, шкідливими умовами праці, поширеністю захворюваності на туберкульоз та інші інфекційні хвороби, недостатністю кількості приміщень для забезпечення належних умов праці, низькою заробітною платою тощо.
Як наголосив доповідач, єдиною можливістю забезпечення справжніх, а не декларованих принципів незалежності і об’єктивності під час проведення судово-медичних експертиз, належного матеріально-технічного розвитку галузі, підвищення ефективності діяльності судово-медичної експертизи в Україні є створення цілісної державної служби, що не буде знаходитися в системі охорони здоров’я. Провідними судово-медичними експертами із залученням юристів підготовано власне бачення проекту закону України про судово-медичну експертну діяльність, яке дозволять вирішити всі згадані питання. В. Кондратенко звернувся до народних депутатів з проханням допомогти в розробці та реєстрації відповідного законопроекту на підставі вже зроблених напрацювань.
Андрій Шипко, народний депутат України, член профільного комітету, зупинився на проектах законів, підготовлених Урядом щодо автономізації:
«На жаль, це не реформа, а пігулка для хворого, який потребує негайно хірургічного втручання і комплексної терапії. Чинне законодавство і так дозволяє переходити лікарням із статусу бюджетної установи до статусу підприємства. Навіть МОЗ у 2010 р. затвердило типовий статут такого підприємства. Але справжнє набуття закладами самостійності можливе лише якщо на рівні закону буде виписано норми, які регулюють усі сторони роботи медичних закладів: процес укладання договорів на медичне обслуговування, розрахунок потреби на надання медичної допомоги, плановий обсяг бюджетних коштів. Інакше поверхневе реформування призведе до дискредитації цієї ідеї».
Він також зазначив, що держава не може забезпечити за рахунок бюджету всі потреби медицини, але це не має лягти тягарем на плечі пацієнта. Кожен громадянин повинен знати, яким є гарантований державою обсяг медичної допомоги, яку він отримає безкоштовно, а якщо пацієнт хоче отримати додаткові послуги, за це треба буде платити. Ще складнішою виявилася проблема запровадження обов’язкового медичного страхування. Через високий рівень податкового навантаження на підприємства держава не може дозволити собі встановити великий розмір внесків на медичне страхування. Також відсутня повноцінна система стандартів протоколів та тарифів на медичні послуги, і взагалі, немає бачення комплексної стратегії страхової медицини.
А. Шипко також підкреслив необхідність вивчення МОЗ досвіду пілотних регіонів, плюси та мінуси проведеної реформи: «З досвіду Дніпропетровської обл. можна сказати, що концентрація на рівні області фінансових, кадрових та матеріальних ресурсів дозволила юридично забезпечити маршрутизацію пацієнта, створити єдину політику фінансування закладів за рівнем надання медичної допомоги. Звичайно, були мінуси. Невтішна ситуація з педіатричною службою, яку фактично ліквідували. Крім того, сімейний лікар не завжди в змозі надати повноцінну допомогу в умовах амбулаторії. Усе це потрібно враховувати в майбутньому».
За словами Андрія Реви, заступника міського голови м. Вінниці, пілотний проект з реформування у 2011–2014 рр. виявив багато недоліків, адже не містив головного — відповіді на питання, як саме буде управлятися ця система: «Сьогодні те, що сказали доповідачі про параліч системи охорони здоров’я, можна назвати одним простим словом — параліч управління, особливо на обласному рівні. Ми критикували цю реформу в 2011–2014 рр. саме за те, що від процесу медичного реформування усуваються органи місцевого самоврядування, посилюється гіперцентралізація. Ми говоримо про корупцію, а звідки вона взялася? Вона взялася знову ж таки від гіперцентралізації — МОЗ проводиться розподіл кадрів молодих спеціалістів, закупівля ліків та медичного обладнання». Завершуючи виступ, А. Рева закликав владу припиняти сварки. Реформування медицини — це не тільки справа медиків, а й пацієнтів, і треба з’ясувати їх ставлення до цих реформ. «Пане міністре, вас критикують саме ті, хто, займаючи посади, показали свою неспроможність управляти», — підсумував він.
Андрій Сердюк, президент НАМН, підтримав виступ попереднього доповідача: пілотний проект не призвів до жаданих результатів. Крім того, реформа охорони здоров’я не може бути відокремлена від медичної науки, яка за роки незалежності втратила престиж. Держава має прискорити інноваційний розвиток медичної науки на основі державно-приватного партнерства, запровадити грантову форму фінансування установ, персоналізацію фінансування проривних наукових груп науки, опрацювати медико-економічні стандарти надання високоспеціалізованої допомоги.
Оксана Корчинська, перший заступник голови Комітету, підняла тему інформування пацієнтів про залишки ліків та виробів медичного призначення, закуплених за державні кошти. Вона звернулась до міністра з проханням дати розпорядження в регіони, щоб двічі на місяць кожна лікарня вивішувала на своїх дошках таку інформацію: «У нас є 2 регіони, що впровадили такий сервіс. Це Київ і Одеська обл., де громадяни можуть вільно отримати інформацію, які саме ліки наявні. Для пацієнтів це нововведення надзвичайно важливе».
На думку Володимира Руденка, директора Всеукраїнської громадської організації «Аптечна професійна асоціація України» (далі — АПАУ), однією з головних проблем, яка на сьогодні негативно впливає на діяльність фармацевтичної галузі, є відсутність державного регулятора. Державна служба України з лікарських засобів (далі — Держлікслужба) знаходиться в процесі реорганізації, відсутнє її керівництво, що фактично призупинило роботу органу. Як наслідок, аптеки відкриваються без ліцензії, працюють без спеціалістів з фармацевтичною освітою та мають всі умови для реалізації неякісної продукції. Крім того, через недієздатність державного регулятора неможливо прийняти нові Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами (далі — Ліцензійні умови), і вирішувати ці проблеми потрібно негайно. АПАУ просить Верховну Раду звернутися до Кабміну та МОЗ з вимогою завершити реорганізацію Держлікслужби. Метою прийняття та затвердження нової редакції Ліцензійних умов є не тільки встановлення правил ведення фармацевтичної діяльності, але й підняття її стандартів до європейського рівня.
У своєму виступі В. Руденко порушив питання професійного самоврядування: «Фармацевтична галузь є соціальною. Представники професійних та аптечних асоціацій потребують об’єднання з метою саморегуляції нашої діяльності. Такий досвід є у багатьох європейських країн. Відповідно, від підвищення стандартів діяльності виграє в першу чергу пацієнт, заради якого ми працюємо. Саме тому впровадження самоврядування у фармацевтичній діяльності є необхідним та важливим кроком. Однак підходити до його введення потрібно зважено».
Він також підкреслив, що галузь очікує на прийняття нової редакції Закону України «Про лікарські засоби». Однак, детально проаналізувавши всі наявні проекти зазначеного закону, АПАУ пропонує або розширити перелік регламентованих законопроектом питань, або прийняти закон більш широкого профілю про фармацевтичну діяльність. Це унормує правила ведення фармацевтичної діяльності, зменшить кількість аптек, які працюють без дотримання стандартів, підвищить рівень фармацевтичної галузі країни в цілому та стане запорукою європейського рівня впровадження аптечної діяльності, виробництва та дистрибуції ліків.
Народний депутат Костянтин Яриніч висвітлив питання державно-приватного партнерства. Для того, щоб такий механізм повноцінно запрацював в Україні, інвестор має розуміти, яку частку вартості послуги, наданої пацієнту, йому компенсує держава. Необхідно надати медичному закладу статус, який би забезпечив його автономність та самоврядування, а також перейти на фінансування за принципом «гроші йдуть за пацієнтом». У кінцевому результаті виграють всі: пацієнт отримає якісні і доступні медичні послуги, держава — відновлену інфраструктуру та новітнє обладнання, інвестор — дохід, а лікарі й медичних персонал — гідну заробітну платню. Народний депутат поділився досвідом Кіровограду, де було залучено іноземні інвестиції через механізм державно-приватного партнерства. Так, 17 червня на базі Кіровоградського обласного онкологічного диспансеру було відкрито Український центр томотерапії.
Владислав Онищенко, голова правління громадської організації «Союз споживачів медичних послуг, лікарських засобів та виробів медичного призначення», підкреслив, що державна політика щодо лікарських засобів має спрямовуватися на гарантоване забезпечення якості, безпечності та ефективності лікарських засобів; рівного доступу населення до основних препаратів при помірній вартості, та раціонального їх застосування. На його думку, існуюча в країні контрольно-дозвільна система щодо ліків не відповідає сучасним вимогам функціонування фармацевтичного ринку та неспроможна в повному обсязі ефективно та неупереджено забезпечити виконання її основних завдань. Україна потребує впровадження національної політики щодо лікарських засобів.
Народний депутат Ігор Шурма, член Комітету, зазначив, що реформа відбудеться, якщо Міністерство почує практичних спеціалістів: «МОЗ живе своїм життям, а регіональна медицина — своїми проблемами. Як можна дізнатися про проблеми регіону, якщо за весь період часу не проведено жодної колегії МОЗ? Комунікація керівництва Міністерства з фахівцями взагалі відсутня. Людям треба казати, що реформа — це системна робота, яка потребує 3, 5, 10 років, і розповідати, до чого вони прийдуть у результаті її втілення».
Ірина Сенюта, завідуюча кафедрою медичного права Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, підкреслила, що Україна має пришвидшити ратифікацію міжнародних зобов’язань. Це Конвенція про права людини та біомедицину, а також Факультативний протокол до Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права. Ці документи забезпечують реалізацію прав людини. Потребують змін Основи законодавства України про охорону здоров’я. Це зміни не лише інституту закладу охорони здоров’я чи ландшафту фінансування, а також дуже важливо внести зміни до правового статусу людини й громадянина, оскільки там є чимало контраверсій і суперечностей.
Ірина Сисоєнко, заступник голови Комітету, констатувала, що за рік роботи Верховної Ради не прийнято жодного законопроекту, який би дійсно був направлений на реформу охорони здоров’я.
Під час звіту Уряду Прем’єр-міністр вперше наголосив на необхідності термінових змін в медичній сфері. В умовах обмежених ресурсів фінансування медичних закладів має відбуватися за принципом оплати за кількість та якість наданих послуг. Це безпосередньо вплине й на підвищення заробітної плати медичних працівників, яка має пропорційно залежати від кількості пролікованих пацієнтів.
У форматі децентралізації країни фінансування потрібно віддати до місцевих бюджетів, як і закупівлю лікарських засобів, медичного обладнання з урахуванням потреб конкретної громади.
Стосовно атестації лікарів, то І. Сисоєнко також погодилася, що цю функцію необхідно передати від держави до професійних самоврядних організацій, щоб саме вони були зацікавлені й самостійно організовували підвищення кваліфікації медичних працівників, захищали їх інтереси та активно працювали над мінімізацією лікарських помилок.
Підводячи підсумки, О. Богомолець запропонувала присутнім до кінця тижня надати свої рекомендації щодо реформування, які знайдуть своє відображення в рекомендаціях, підготовлених за результатами цих парламентських слухань, та мають стати дорожньою картою для Комітету й Міністерства. Вона також запросила фахівців взяти активну участь у засіданнях Комітету.
фото Сергія Бека
Коментарі
Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим