Яким бути Медичному кодексу?

Охорона здоров’я, як і медична допомога та медичне страхування, віднесені Конституцією України до прав громадян України, які є невідчужуваними та непорушними. Так, згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя й здоров’я є найвищою цінністю в Україні, а ст. 49 визначає право кожної особи на охорону здоров’я, медичну допомогу й медичне страхування. Також держава має створювати умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.

Яким бути Медичному кодексу? Суспільні відносини в сфері охорони здоров’я, крім Конституції України, регулюються Основами законодавства України про охорону здоров’я, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Кримінальним кодексом України та іншими законодавчими актами. На сьогодні існує більше 7,5 тис. нормативних документів, що безпосередньо чи опосередковано стосуються питань охорони здоров’я.

Реалії, пов’язані з охороною здоров’я, вимагають перегляду законодавства в цій сфері з метою його удосконалення, і в зв’язку з цим за ініціативи Міністерства охорони здоров’я робочою групою за участю фахівців міністерства, представників наукових та інших профільних установ, закладів охорони здоров’я розроблено та 29.12.2008 р. винесено на громадське обговорення проект нової редакції Закону України «Про внесення змін до Основ законодавства про охорону здоров’я» — «Медичний кодекс» (з текстом документу можна ознайомитись на сайті «Щотижневика АПТЕКА» www.apteka.ua).

Цей проект спрямований на приведення його у відповідність до низки законодавчих і нормативно-правових актів, зокрема Конституції України, Указу Президента України від 06.12.2005 р. № 1694/2005 «Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров’я населення», рішення Конституційного Суду України від 29.05.2002 р. № 10-рп/2002 року у справі щодо офіційного тлумачення положення частини третьої ст. 49 Конституції України (справа про безоплатну медичну допомогу), постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2007 р. № 815 «Про затвердження Національного плану розвитку системи охорони здоров’я на період до 2010 року», розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 р. № 534-р «Про затвердження орієнтовного плану законопроектних робіт на 2008 рік», постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2008 р. № 14 «Про затвердження Програми діяльності Кабінету Міністрів України «Український прорив: для людей, а не політиків», основних положень законодавства Європейського Союзу та міжнародного медичного права.

Основним завданням розробки нової редакції закону було створення більш ефективної правової бази, яка повинна забезпечити подальше вдосконалення медико-санітарної допомоги населенню.

Проектом пропонується розширений термінологічний словник, зокрема наведені визначення таких понять: «доступність медичного обслуговування», «якість медичної допомоги», «сімейний лікар», «галузь охорони здоров’я», «здоровий спосіб життя», «індикатор якості», «клінічні рекомендації», «лікар», «лікар загальної практики (сімейний лікар)», «лікар-спеціаліст», «лікарський засіб», «лікарський засіб біологічного походження», «лікування», «медична реабілітація», «медична допомога», «медичні послуги», «медичне втручання», «медичний працівник», «мережа державних і комунальних закладів охорони здоров’я», «пацієнт», «постачальник медичних послуг», «система охорони здоров’я», «клінічний протокол», «сфера охорони здоров’я» тощо.

Порівняно з чинною редакцією Основ законодавства про охорону здоров’я, прийнятих у 1992 р., законопроект містить нові розділи: «Заклади охорони здоров’я», «Фінансування медичної допомоги», «Система стандартів в галузі охорони здоров’я», «Загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування» та нові глави: «Ліцензування діяльності в сфері охорони здоров’я», «Ціноутворення в медицині», «Платні послуги в медицині», «Первинна медична допомога», «Спеціалізована, вторинна та високоспеціалізована третинна медична допомога», «Медична та фармацевтична освіта» та ін.

Проектом пропонується більш чітке розмежування повноважень у сфері охорони здоров’я між Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

Окремою статтею виділені права та обов’язки громадян. Цікавим положенням є зобов’язання громадян нести відповідальність за свідоме нанесення шкоди власному здоров’ю (тютюнопаління, зловживання алкоголем, вживання наркотичних та психотропних засобів без медичних показань) у вигляді необхідності додатково сплачувати за послуги лікування або медичне страхування.

Великий розділ, присвячений закладам охорони здоров’я, містить докладні положення щодо створення та функціонування закладів з їх розподілом за організаційно-правовими формами. Окремою главою визначені питання фінансового контролю та фінансової відповідальності, а також особливості порядку проведення процедури банкрутства закладів охорони здоров’я.

Новий розділ «Фінансування медичної допомоги» містить норми, що здатні вдосконалити та підвищити ефективність планування фінансових і матеріальних ресурсів, згідно з якими:

  • розміри щорічних державних видатків на відшкодування витрат, понесених постачальниками медичних послуг у зв’язку з наданням гарантованої державою безоплатної медичної допомоги, мають плануватися на основі прогнозованих обсягів надання відповідних медичних послуг;

  • планування розвитку мережі публічних медичних закладів та прийняття рішень щодо її оптимізації мають здійснюватися виключно на основі врахування реальних потреб населення у конкретних видах послуг охорони здоров’я, можливостей забезпечення їх своєчасної фізичної досяжності та необхідності забезпечення ефективного використання матеріальних, кадрових та фінансових ресурсів.

Окремою главою закріплено можливість державних та комунальних закладів охорони здоров’я надавати платні послуги в медицині. Надано перелік цих послуг та вказані деякі особливості їх здійснення.

Проектом нової редакції закону пропонується чітко врегулювати питання заборони клонування людини, що є позитивним моментом з огляду суспільної моралі та гідності людини, але дозволити використовувати технології клонування з метою регенерації органів тієї ж людини або виробництва медичних препаратів. Окремою статтею передбачена заборона еутаназії, дається визначення моменту смерті людини та підкреслено, що трансплантація органів та інших анатомічних матеріалів здійснюється за наявності згоди донора та реципієнта за умови, якщо використання інших засобів і методів для підтримання життя, відновлення або поліпшення здоров’я не дає бажаних результатів, а завдана при цьому шкода донору є меншою, ніж та, що загрожувала реципієнту.

Проект містить нові положення щодо організації медичного обслуговування населення, які передбачають:

  • чітке визначення змісту понять первинної, вторинної та третинної медичної допомоги та формування чіткої системи направлень та наступництва між ними;

  • перехід до оплати послуг первинної медичної допомоги на основі подушного принципу згідно зі списком пацієнтів кожного конкретного лікаря;

  • право пацієнтів на вільний вибір лікаря первинної медичної допомоги;

  • стандарти та клінічні протоколи на основі принципів доказової медицини.

Одним із позитивних моментів нової редакції закону є те, що знайшли визначення питання екстреної та швидкої медичної допомоги.

Так, екстрена медична допомога — вид медичної допомоги, що надається у випадку раптового гострого захворювання, травми або отруєння, які загрожують здоров’ю та життю людини.

Екстрену медичну допомогу зобов’язані надавати всі медичні працівники і заклади охорони здоров’я незалежно від відомчої підпорядкованості та форми власності.

У невідкладних випадках, коли надання медичної допомоги через відсутність медичних працівників на місці неможливе, підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані надавати транспорт для перевезення хворого до лікувально-профілактичного закладу. У цих випадках першу невідкладну допомогу також повинні надавати співробітники міліції, пожежної охорони, аварійних служб, водії транспортних засобів та представники інших професій, на яких цей обов’язок покладено законодавством і службовими інструкціями.

Складовою системи екстреної медичної допомоги є служба швидкої медичної допомоги, що забезпечує надання послуг екстреної медичної допомоги на догоспітальному етапі. Служба швидкої допомоги забезпечує надання своєчасної та кваліфікованої медичної допомоги пацієнтам у невідкладних станах на місці події та під час транспортування таких пацієнтів до відповідних закладів охорони здоров’я.

Швидкою медичною допомогою є служба охорони здоров’я, яка складається в мережі спеціальних закладів (станцій і лікарень швидкої допомоги, а також відділень швидкої допомоги інших лікувально-профілактичних закладів), забезпечених необхідним транспортом і обладнанням.

Швидка медична допомога в державних і комунальних закладах охорони здоров’я надається безоплатно як громадянам України, так і іноземним громадянам незалежно від місця проживання.

В окремий розділ винесено систему стандартів у галузі охорони здоров’я, яку, як зазначено, складають державні соціальні стандарти та галузеві нормативи надання медичної допомоги. Дано визначення поняттям «протоколи медичної допомоги» та «український національний формуляр».

Важливим аспектом проекту нової редакції закону є те, що відведено розділ питанню загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування, в якому докладно викладені його основні особливості та зазначено, що відповідні відносини також регулюються нормами Закону України «Про страхування». У розділі визначено коло осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному медичному страхуванню, зазначено мінімальний перелік медичних послуг, які повинні надаватися застрахованим особам, та перелік послуг, які не надаються за рахунок коштів цього виду страхування, а фінансуються переважно за рахунок бюджетних коштів. Визначені також права та обов’язки застрахованої особи, страхувальника та надавача медичних послуг, а також повноваження страховиків.

Окремою главою винесено питання надходження, використання та порядок розподілу коштів за загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування, визначено формулу, за якою розраховується розмір коштів, які направляються до закладів охорони здоров’я для забезпечення мінімально необхідним запасом ліків, інвентарю та обладнання.

Крім того, 23 грудня 2008 р. МОЗ України на громадське обговорення було винесено проект Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування», яким пропонується більш повно унормувати ці відносини. Метою проекту є встановлення гарантій щодо захисту прав громадян на отримання безоплатної медичної допомоги на засадах соціальної рівності і загальної доступності.

Новим розділом «Медична освіта та наукове забезпечення галузі охорони здоров’я» пропонується закріпити загальні положення отримання медичної та фармацевтичної освіти, визначити освітньо-кваліфікаційні рівні, за якими здійснюється підготовка спеціалістів галузі охорони здоров’я. Крім того, визначено порядок створення, фінансування, управління та ліквідації наукових закладів, їх взаємовідносини з Академією медичних наук України.

Не менш важливі питання охорони здоров’я матері та дитини, медико-санітарного забезпечення санаторно-курортної діяльності та відпочинку, медичної експертизи та фармацевтичної діяльності знайшли відображення в розділі «Особливості забезпечення окремих напрямів охорони здоров’я». У цьому розділі наведені аналогічні, але дещо розширені норми, що містяться в чинному Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», серед них:

  • положення щодо добровільного штучного переривання вагітності та штучного запліднення;

  • положення про можливість народження дитини із застосуванням методу сурогатного материнства;

  • зазначено, що потреба у санаторно-курортному лікуванні визначається лікарем за станом здоров’я хворого, а санаторно-курортні заклади провадять свою діяльність у порядку, що встановлений законодавством про курорти;

  • розподіл на медичну експертизу тимчасової непрацездатності, медико-соціальну, військово-лікарську, судово-медичну та судово-психіатричну експертизу. Окремо виділено повторну медичну експертизу, яка може проводитися на вимогу громадянина у разі його незгоди з попередніми висновками державної медичної експертизи;

  • питання розвитку фармацевтичного сектору, що стосуються виробництва та реалізації лікарських засобів, їх експертизи та реєстрації, державного регулювання, контролю та стандартизації у фармації.

Проект містить положення щодо забезпечення лікарськими і протезними засобами громадян, що їх потребують, дається визначення медичної шкоди та соціальної допомоги, встановлюється необхідність та мета надання паліативної допомоги. Окрема глава присвячена правам, соціальному захисту медичних і фармацевтичних працівників та їх професійним обов’язкам.

Крім того, передбачено можливість об’єднання громадян щодо захисту прав пацієнтів, створення фахових асоціацій працівниками галузі охорони здоров’я та об’єднання організацій роботодавців, що направлені на захист прав медичних і фармацевтичних працівників та збереження здоров’я населення. Також передбачена цивільна, адміністративна або кримінальна відповідальність осіб, винних у порушенні законодавства про охорону здоров’я.

У розділ «Забезпечення здорових і безпечних умов життя та праці» включені такі важливі питання:

  • підтримання необхідного для здоров’я життєвого рівня населення та збереження генофонду народу України;

  • охорона довкілля;

  • створення сприятливих для здоров’я умов праці, навчання, побуту та відпочинку;

  • забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя, захист від інфекційних хвороб населення;

  • сприяння здоровому способу життя.

Зазначено, що Україна як учасник міжнародного співробітництва в сфері охорони здоров’я, член Всесвітньої організації охорони здоров’я та інших міжнародних організацій сприяє розширенню і поглибленню своєї участі у заходах, що ними проводяться.

Відповідно до своїх міжнародно-правових зобов’язань держава:

1) бере участь у реалізації міжнародних програм охорони здоров’я, здійснює обмін екологічною і медичною інформацією;

2) сприяє професійним та науковим контактам працівників охорони здоров’я, обміну прогресивними методами і технологіями, експорту та імпорту медичного обладнання, лікарських засобів та інших товарів, необхідних для здоров’я, діяльності спільних підприємств у сфері охорони здоров’я;

3) організовує підготовку фахівців на спільних засадах.

Положення проекту закону унормовують коло питань, пов’язаних з регулюванням діяльності у сфері охорони здоров’я. Вони направлені на визначення правових, організаційних, економічних та соціальних засад охорони здоров’я в Україні і регулювання суспільних відносин у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності, довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що негативно впливають на їх здоров’я, зниження захворюваності, інвалідності та смертності.

Таким чином, прийняття нової редакції Основ законодавства України про охорону здоров’я дозволить належним чином забезпечувати конституційні права громадян України з  охорони здоров’я. Безперечно, пропозиції та зауваження, отримані під час публічного обговорення, повинні бути враховані при подальшому опрацюванні цього документа.

Юрисконсульт Олеся Кісєльова

Цікава інформація для Вас:

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Інші статті розділу


Останні новини та статті